Переможець кінофестивалю в Локарно Мирослав Слабошпицький: «Наше покоління «стопорнули» на злеті»

18 Серпня 2012
36171
18 Серпня 2012
11:45

Переможець кінофестивалю в Локарно Мирослав Слабошпицький: «Наше покоління «стопорнули» на злеті»

36171
Ще один міжнародний кінотрофей днями потрапив у «творчі засіки» батьківщини. 37-річний український кінорежисер Мирослав Слабошпицький став володарем «Срібного леопарда» (конкурс «Леопард майбутнього») на фестивалі в Локарно (Швейцарія) за свій 23-хвилинний фільм «Ядерні відходи». Це «короткий метр» про Чорнобиль.
Переможець кінофестивалю в Локарно Мирослав Слабошпицький: «Наше покоління «стопорнули» на злеті»

...А до цього, як відомо, Єва Нейман потішила своїм виграшем у Карлових Варах. А ще раніше, і це теж відомо, Марина Врода здолала «Крос» на Каннському кінофестивалі... 

 

Цікава «картина олією» вимальовується на обрії. Вітчизняне кіно, ніби дистанційоване від прямої держпідтримки, стає аргументом і фактом загальносвітового кінопроцесу. 

 

Приємно? Парадоксально? Швидше, закономірно. Очевидно, течія «всупереч» і здатна викресати з українського кіно іскри творчості. А те, що «завдяки», якось - поки що - не запалює. І про це теж - у діалогах для DT.UA з режисером Мирославом Слабошпицьким, свіжоспеченим лауреатом кінофестивалю в Локарно. 

 

* * * 

- Мирославе, ти ж не новачок на міжнародних кінофестивалях. Свого часу на Берлінале помітили дві інші твої короткометражки: «Діагноз» (2009) і «Глухота» (2010). А як удалося пройти сито в Локарно? Здається, це доволі елітний і закритий кіноклуб? 

 - Кожен міжнародний кінофестиваль, - безумовно, певна ліга. В окремих випадках - своє коло. Величезне значення має система відбору. Від рівня відбірника інколи безпосередньо залежить рівень і статус кінофоруму.

 

У такій справі трапляються й парадокси. На деяких фестивалях (з огляду на велику кількість пропонованого кіноматеріалу) такі відбори проводять... волонтери. І можуть легко забракувати навіть якийсь цікавий проект. 

 

І лише потім, коли око справжнього профі побачить щось цінне, тоді... ласкаво просимо на фестиваль! Щось схоже сталося і в моїй практиці. Одного разу телефонують: запрошуємо! Як? Адже раніше ви ж і відхилили мій фільм? Виявляється, не всі кола фестивального пекла той чи інший проект проходить із першої спроби... 

 

...Що стосується «Ядерних відходів», то я вдячний і Денису Іванову («Артхаус Трафік»), і режисерові Володимиру Тихому. Вони загорілися ідеєю проекту «Україно, гудбай!». І реалізували цю ідею. Відтак 23-хвилинний фільм про Чорнобиль, знятий під цей проект, не просто побачили у світі, а й оцінили. 

 

- Заходу й Сходу все ще цікава тема Чорнобиля? Міндадзе недавно знімав про зону. Модель Куриленко - туди ж. Ось і ти - за тією ж адресою. І, якщо інформація достовірна, то твій найближчий «повний метр» теж присвячений чорнобильській тематиці? 

 - Безумовно, на Заході (і на Сході) на тих чи інших фестивалях існують свої тренди й орієнтири. Але, як мені здається, річ не тільки в темі... Зокрема, якщо говорити про Локарно, то їм цікавий стиль кіновикладу. Їм цікава своєрідність кіномови. Не хочу, щоб це видалося нескромністю з мого боку, але одна впливова людина, котра і вручила мені в Локарно фестивальний трофей, висловила, мабуть, найбільш принципове судження про фільм... Ця людина - Марк Піплоу. Він лауреат премії «Оскар». Він же один із творців таких культових фільмів, як «Маленький Будда», «Останній імператор», «Професія: репортер». Подивившись «Ядерні відходи», пан Піплоу зауважив, що довго не міг визначитися, який же фільм він оцінює - документальний чи художній. 

 

І в цьому його запитанні для мене - найвищий бал... 

 

- Тобто ви свідомо йшли на «розмиття» жанру? На те, щоб одне перетікало в інше - документальне в художнє? І навпаки? 

 - Інколи свідомо нічого не робиш. У творчості - інколи - все виходить саме собою. Ось ви запитали про новий фільм про Чорнобиль... Справді, є такий задум. Картина називатиметься «Люксембург». Сценарій теж мій. Пропонували цю ідею Національній кіностудії імені Довженка. Але розуміння з їхнього боку не отримали. Тепер же не знаю, коли цей проект буде запущено... 

 

- Вибач, що слід розуміти під «Люксембургом»? 

 - Річ у тому, що площа герцогства Люксембург - близько 2600 квадратних метрів. І приблизно така ж територія, заражена радіацією, - наша «зона відчуження». Зона, яка стала мертвою після Чорнобиля... 

 

 - Образ цікавий. Ніби оксюморон: Чорнобиль-Люксембург... Поєднання непоєднуваного... 

- Але поки ще рано говорити про цю картину. Найближчим часом хотілося б почати зйомки іншого «повного метра». 

Цей фільм називатиметься «Плем'я». Певною мірою це розвиток теми моєї ж короткометражки «Глухота». Передбачається розповідь про «плем'я» людей, які не чують світу. І світ, своєю чергою, не завжди їх здатен почути. Така ось ідея. 

Мені приємно, що проектом зацікавився чудовий оператор - фламандець Річард ван Оостерхурд. 

 

- Який приблизний бюджет картини? 

 - Близько 1,4 млн. євро. Наше Держкіно планує виділити на фільм приблизно 7 млн. 700 тис. грн. Але я пройшов ще не всі етапи бюрократичних зволікань, які неминучі на шляху до прекрасного. І ці гроші поки що тільки в перспективі. Але сподіваюся... А ось другу половину бюджету треба шукати самотужки. 

 

- Важкими будуть ці пошуки. Кому з наших олігархів, «захоплених» кіно, здасться цікавою тема про нещасних людей? Їм подавай поголовне «щастя» у вигляді хвацьких крикливих дебілів із телевізійних розважальних передач.

 - Мені взагалі здається, що ми живемо в полоні якогось тотального міфу - буцім гроші на кіно зобов'язаний і мусить давати тільки і тільки великий бізнес. Якщо мистецтво кіно - складова частина іміджу держави, то держава й повинна піклуватися про цей свій імідж. Хіба всі види спорту приносять якийсь прибуток? І все ж недавні наші перемоги на Олімпіаді - це імідж країни. Тому держава, а також усілякі громадські фонди, і повинні підтримувати кінопроцес у країні... 

 

- У Локарно ти отримав грант фонду Хуберта Белса (Роттердамський кінофестиваль). Саме на виробництво «Племені». Що це за фонд? 

 - Белс, уже покійний, - один із засновників Роттердамського кінофестивалю. І фонд його імені сприяє розвиткові кінематографа країн третього світу. Хоч би як це двозначно звучало, проте й Україну (на жаль) за багатьма кінематографічними розкладами на Заході зараховують до цього світу, до третього.

 

Сподіваюся, і цей грант, і підтримка нашого Держкіно допоможуть зрушити проект «Плем'я». Мені здається, історія має бути дуже жорсткою... У центрі оповіді - доля й долі одного інтернату. Такого закритого простору, в якому живуть люди, позбавлені щастя і можливості чути багатоголосся світу... Дуже багато персонажів, дуже багато сюжетних відгалужень, є «лав сторі». «Плем'я» - це німе кіно. 

 

- Це ніби розвиток тренду «Артист»? Коли після «Оскара» так несподівано спалахнула мода на німе кіно? 

 - Коли французи на кінофестивалі дізналися, що передбачається саме німий фільм, то почали якось підбадьорювати, мовляв, о-ля-ля, «Артист», давай-давай... Тільки це зовсім різні історії. «Плем'я» - некомерційна тема. Знята практично на самій зимовій натурі. Хоча фільм і планується в кольорі. Підготовча робота напередодні запуску - складна, відповідальна. Доводиться переглядати багато різних претендентів на ролі. 

 

- У кадрі будуть «люди з нашого життя» чи професіонали? 

 - Знаєш, є ж чимало й професійних театральних об'єднань, у яких працюють люди з обмеженими можливостями. Наприклад, у Києві є театр «Райдуга». Міміка, жести - це теж мова. Зокрема й мова кіно. На кастингу дивитимемося претендентів не тільки з України, а й із Росії. Ось, мабуть, поки що і все. Більше про майбутній фільм нічого не говоритиму. 

 

- Ну хоча б натякни, що нас чекає - «безпросвітка» чи світло в кінці тунелю? 

 - Фінал «Племені», за моїми відчуттями, буде для багатьох несподіваним. Але, може, це здається тільки мені? Поживемо - побачимо. 

 

- Тебе, очевидно, інколи посварюють наші оптимістичні співвітчизники - що за депресуху знімаєш, невже немає в житті щастя? 

 - Так, часом докоряють, що нібито спекулюю на болючих темах... Особливо після фільмів «Діагноз», «Глухота». Дехто взагалі не розуміє, що це за «нудотне кіно». 

 

Якщо говорити про «Ядерні відходи»... Цей фільм - як спостереження... Спостереження за двома людьми в певному середовищі. Цих людей, до речі, грають Світлана Штанько й Сергій Гаврилюк. І, як мені здається, в цій стрічці особливо вдалася еротична сцена... Така еротична цнотливість. Як мені здається. 

 

- Є великі кінорежисери, мешканці «великого» острова кіно, про яких ти постійно думаєш, запускаючи «короткий метр» або готуючись до «повного»? 

 - Ларс фон Трієр. Видатний режисер, який перетворив деякі провокації на геніальні твори мистецтва. Наприклад, «Догвілль». Ульріх Зайдль. Його «Собача спека». Якщо говорити про сиву давнину, то все це історія кіно, і про неї не можна не пам'ятати. Але найбільше з тієї великої когорти мені близький Орсон Уеллс («Громадянин Кейн»).

 

- Не таємниця, що тобі - 37... Та ось у чому «таємниця»: чи можна сьогодні говорити про нове покоління в українському кіно, якщо багато наших «нових» - уже давно чоловіки в самому розквіті сил (як карлсони), а зовсім не одержимі молоді романтики? І взагалі, як тобі бачиться, ваше покоління, згідно з Гертрудою Стайн, більше «втрачене»? Чи, навпаки, знайшло себе? 

 - Завдяки «мудрій» державній політиці у сфері кіно важко сказати, що наше кінопокоління в усьому відбулося або реалізувалося. Нас ніби «стопорнули» на злеті! Тоді як наприкінці 1990-х ми були справді прогресивним поколінням, котре могло гори звернути! 

 

Скажу не приховуючи, що практично всі мої задуми виникли дуже давно - ще тоді, коли мені було 25. Саме тоді все й придумав. Про глухих, про інших... Але, по суті, так воно й буває - в цей період і рояться найцікавіші ідеї в гарячих головах. 

 

Тепер же нарікати на недоліки нашого кінопроцесу безглуздо. Є те, що є. Є фестивальний успіх Марини Вроди - і це добре. Є виробниче засилля в Україні низькопробних «ТБ-мувіків» (які росіяни знімають у «хохлів» і отримують величезні гроші, набагато більші, ніж самі «хохли»...) - це погано у сенсі падіння якості, художнього рівня... Але для когось і добре, оскільки є робота і є заробіток. Кожному своє. Комусь - творчість... А хто хоче грошей, той і отримає «тільки грошей».

 

Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня. Україна»

Фото - http://dt.ua

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
36171
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду