...А до цього, як відомо, Єва Нейман потішила своїм виграшем у Карлових Варах. А ще раніше, і це теж відомо, Марина Врода здолала «Крос» на Каннському кінофестивалі...
Цікава «картина олією» вимальовується на обрії. Вітчизняне кіно, ніби дистанційоване від прямої держпідтримки, стає аргументом і фактом загальносвітового кінопроцесу.
Приємно? Парадоксально? Швидше, закономірно. Очевидно, течія «всупереч» і здатна викресати з українського кіно іскри творчості. А те, що «завдяки», якось - поки що - не запалює. І про це теж - у діалогах для DT.UA з режисером Мирославом Слабошпицьким, свіжоспеченим лауреатом кінофестивалю в Локарно.
* * *
- Мирославе, ти ж не новачок на міжнародних кінофестивалях. Свого часу на Берлінале помітили дві інші твої короткометражки: «Діагноз» (2009) і «Глухота» (2010). А як удалося пройти сито в Локарно? Здається, це доволі елітний і закритий кіноклуб?
- Кожен міжнародний кінофестиваль, - безумовно, певна ліга. В окремих випадках - своє коло. Величезне значення має система відбору. Від рівня відбірника інколи безпосередньо залежить рівень і статус кінофоруму.
У такій справі трапляються й парадокси. На деяких фестивалях (з огляду на велику кількість пропонованого кіноматеріалу) такі відбори проводять... волонтери. І можуть легко забракувати навіть якийсь цікавий проект.
І лише потім, коли око справжнього профі побачить щось цінне, тоді... ласкаво просимо на фестиваль! Щось схоже сталося і в моїй практиці. Одного разу телефонують: запрошуємо! Як? Адже раніше ви ж і відхилили мій фільм? Виявляється, не всі кола фестивального пекла той чи інший проект проходить із першої спроби...
...Що стосується «Ядерних відходів», то я вдячний і Денису Іванову («Артхаус Трафік»), і режисерові Володимиру Тихому. Вони загорілися ідеєю проекту «Україно, гудбай!». І реалізували цю ідею. Відтак 23-хвилинний фільм про Чорнобиль, знятий під цей проект, не просто побачили у світі, а й оцінили.
- Заходу й Сходу все ще цікава тема Чорнобиля? Міндадзе недавно знімав про зону. Модель Куриленко - туди ж. Ось і ти - за тією ж адресою. І, якщо інформація достовірна, то твій найближчий «повний метр» теж присвячений чорнобильській тематиці?
- Безумовно, на Заході (і на Сході) на тих чи інших фестивалях існують свої тренди й орієнтири. Але, як мені здається, річ не тільки в темі... Зокрема, якщо говорити про Локарно, то їм цікавий стиль кіновикладу. Їм цікава своєрідність кіномови. Не хочу, щоб це видалося нескромністю з мого боку, але одна впливова людина, котра і вручила мені в Локарно фестивальний трофей, висловила, мабуть, найбільш принципове судження про фільм... Ця людина - Марк Піплоу. Він лауреат премії «Оскар». Він же один із творців таких культових фільмів, як «Маленький Будда», «Останній імператор», «Професія: репортер». Подивившись «Ядерні відходи», пан Піплоу зауважив, що довго не міг визначитися, який же фільм він оцінює - документальний чи художній.
І в цьому його запитанні для мене - найвищий бал...
- Тобто ви свідомо йшли на «розмиття» жанру? На те, щоб одне перетікало в інше - документальне в художнє? І навпаки?
- Інколи свідомо нічого не робиш. У творчості - інколи - все виходить саме собою. Ось ви запитали про новий фільм про Чорнобиль... Справді, є такий задум. Картина називатиметься «Люксембург». Сценарій теж мій. Пропонували цю ідею Національній кіностудії імені Довженка. Але розуміння з їхнього боку не отримали. Тепер же не знаю, коли цей проект буде запущено...
- Вибач, що слід розуміти під «Люксембургом»?
- Річ у тому, що площа герцогства Люксембург - близько 2600 квадратних метрів. І приблизно така ж територія, заражена радіацією, - наша «зона відчуження». Зона, яка стала мертвою після Чорнобиля...
- Образ цікавий. Ніби оксюморон: Чорнобиль-Люксембург... Поєднання непоєднуваного...
- Але поки ще рано говорити про цю картину. Найближчим часом хотілося б почати зйомки іншого «повного метра».
Цей фільм називатиметься «Плем'я». Певною мірою це розвиток теми моєї ж короткометражки «Глухота». Передбачається розповідь про «плем'я» людей, які не чують світу. І світ, своєю чергою, не завжди їх здатен почути. Така ось ідея.
Мені приємно, що проектом зацікавився чудовий оператор - фламандець Річард ван Оостерхурд.
- Який приблизний бюджет картини?
- Близько 1,4 млн. євро. Наше Держкіно планує виділити на фільм приблизно 7 млн. 700 тис. грн. Але я пройшов ще не всі етапи бюрократичних зволікань, які неминучі на шляху до прекрасного. І ці гроші поки що тільки в перспективі. Але сподіваюся... А ось другу половину бюджету треба шукати самотужки.
- Важкими будуть ці пошуки. Кому з наших олігархів, «захоплених» кіно, здасться цікавою тема про нещасних людей? Їм подавай поголовне «щастя» у вигляді хвацьких крикливих дебілів із телевізійних розважальних передач.
- Мені взагалі здається, що ми живемо в полоні якогось тотального міфу - буцім гроші на кіно зобов'язаний і мусить давати тільки і тільки великий бізнес. Якщо мистецтво кіно - складова частина іміджу держави, то держава й повинна піклуватися про цей свій імідж. Хіба всі види спорту приносять якийсь прибуток? І все ж недавні наші перемоги на Олімпіаді - це імідж країни. Тому держава, а також усілякі громадські фонди, і повинні підтримувати кінопроцес у країні...
- У Локарно ти отримав грант фонду Хуберта Белса (Роттердамський кінофестиваль). Саме на виробництво «Племені». Що це за фонд?
- Белс, уже покійний, - один із засновників Роттердамського кінофестивалю. І фонд його імені сприяє розвиткові кінематографа країн третього світу. Хоч би як це двозначно звучало, проте й Україну (на жаль) за багатьма кінематографічними розкладами на Заході зараховують до цього світу, до третього.
Сподіваюся, і цей грант, і підтримка нашого Держкіно допоможуть зрушити проект «Плем'я». Мені здається, історія має бути дуже жорсткою... У центрі оповіді - доля й долі одного інтернату. Такого закритого простору, в якому живуть люди, позбавлені щастя і можливості чути багатоголосся світу... Дуже багато персонажів, дуже багато сюжетних відгалужень, є «лав сторі». «Плем'я» - це німе кіно.
- Це ніби розвиток тренду «Артист»? Коли після «Оскара» так несподівано спалахнула мода на німе кіно?
- Коли французи на кінофестивалі дізналися, що передбачається саме німий фільм, то почали якось підбадьорювати, мовляв, о-ля-ля, «Артист», давай-давай... Тільки це зовсім різні історії. «Плем'я» - некомерційна тема. Знята практично на самій зимовій натурі. Хоча фільм і планується в кольорі. Підготовча робота напередодні запуску - складна, відповідальна. Доводиться переглядати багато різних претендентів на ролі.
- У кадрі будуть «люди з нашого життя» чи професіонали?
- Знаєш, є ж чимало й професійних театральних об'єднань, у яких працюють люди з обмеженими можливостями. Наприклад, у Києві є театр «Райдуга». Міміка, жести - це теж мова. Зокрема й мова кіно. На кастингу дивитимемося претендентів не тільки з України, а й із Росії. Ось, мабуть, поки що і все. Більше про майбутній фільм нічого не говоритиму.
- Ну хоча б натякни, що нас чекає - «безпросвітка» чи світло в кінці тунелю?
- Фінал «Племені», за моїми відчуттями, буде для багатьох несподіваним. Але, може, це здається тільки мені? Поживемо - побачимо.
- Тебе, очевидно, інколи посварюють наші оптимістичні співвітчизники - що за депресуху знімаєш, невже немає в житті щастя?
- Так, часом докоряють, що нібито спекулюю на болючих темах... Особливо після фільмів «Діагноз», «Глухота». Дехто взагалі не розуміє, що це за «нудотне кіно».
Якщо говорити про «Ядерні відходи»... Цей фільм - як спостереження... Спостереження за двома людьми в певному середовищі. Цих людей, до речі, грають Світлана Штанько й Сергій Гаврилюк. І, як мені здається, в цій стрічці особливо вдалася еротична сцена... Така еротична цнотливість. Як мені здається.
- Є великі кінорежисери, мешканці «великого» острова кіно, про яких ти постійно думаєш, запускаючи «короткий метр» або готуючись до «повного»?
- Ларс фон Трієр. Видатний режисер, який перетворив деякі провокації на геніальні твори мистецтва. Наприклад, «Догвілль». Ульріх Зайдль. Його «Собача спека». Якщо говорити про сиву давнину, то все це історія кіно, і про неї не можна не пам'ятати. Але найбільше з тієї великої когорти мені близький Орсон Уеллс («Громадянин Кейн»).
- Не таємниця, що тобі - 37... Та ось у чому «таємниця»: чи можна сьогодні говорити про нове покоління в українському кіно, якщо багато наших «нових» - уже давно чоловіки в самому розквіті сил (як карлсони), а зовсім не одержимі молоді романтики? І взагалі, як тобі бачиться, ваше покоління, згідно з Гертрудою Стайн, більше «втрачене»? Чи, навпаки, знайшло себе?
- Завдяки «мудрій» державній політиці у сфері кіно важко сказати, що наше кінопокоління в усьому відбулося або реалізувалося. Нас ніби «стопорнули» на злеті! Тоді як наприкінці 1990-х ми були справді прогресивним поколінням, котре могло гори звернути!
Скажу не приховуючи, що практично всі мої задуми виникли дуже давно - ще тоді, коли мені було 25. Саме тоді все й придумав. Про глухих, про інших... Але, по суті, так воно й буває - в цей період і рояться найцікавіші ідеї в гарячих головах.
Тепер же нарікати на недоліки нашого кінопроцесу безглуздо. Є те, що є. Є фестивальний успіх Марини Вроди - і це добре. Є виробниче засилля в Україні низькопробних «ТБ-мувіків» (які росіяни знімають у «хохлів» і отримують величезні гроші, набагато більші, ніж самі «хохли»...) - це погано у сенсі падіння якості, художнього рівня... Але для когось і добре, оскільки є робота і є заробіток. Кожному своє. Комусь - творчість... А хто хоче грошей, той і отримає «тільки грошей».
Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня. Україна»
Фото - http://dt.ua
