Країна почала прощатися з Богданом Ступкою ввечері 23 липня на Аскольдовій могилі. Там, у греко-католицькій церкві Святого Миколая Чудотворця протягом усієї ночі відбувалося відспівування. Вшанувати пам'ять видатного українського актора прийшли не тільки родичі та колеги, а й прихильники його творчості. А їх - тисячі. Вони прийшли також на останнє побачення з Богданом Ступкою на його рідній сцені в театрі імені Франка. Із запланованих двох годин скорботне дійство переросло в тригодинне. Сотні людей, черга, що розтягнулася від театру до станції метро «Хрещатик», три українських президенти... Цього дня, окрім жалобних слів, тут чи не найчастіше звучало «Геній...»

...Була вже дев'ята вечора, а біля домовини актора безперервно з'являлися нові й нові квіти. Люди приходили до Аскольдової могили, тихо молилися і йшли. Із церкви лунав тихий, ніби янгольський, голос молитов. Із-за дверей бринів каганець на високому підсвічнику. Нечутно голосінь та плачів - лише слова Вічної Книги. На одній із лав біля церкви - молода дівчина, вона дивиться в бік храму, час від часу витираючи сльози з обличчя. Дехто так і залишався сидіти біля церкви, хтось висловлював співчуття родичам, але всі, здається, були об'єднані скорботою і усвідомленням того, що Україна втратила Великого українця. Серед людей постійно чулося: «самовіддана людина», «сильний волею», «корифей українського театру», «справжній українець»...

- Для мене Богдан Ступка - це видатна людина в українському мистецтві, - тремтливим голосом ділиться спогадами вчителька музичної школи Наталя СИВАШКО. - Мені сумно, що, як з'ясувалося, на сьогоднішній день ми не маємо такого світоча в українському культурному просторі. Я не знаю, хто з українських акторів може хоча б трішечки дорівнятися до майстерності Богдана Сильвестровича. Тому мені сумно за Україну. Я вважаю цю людину національним героєм, зважаючи хоча б на те, яких постатей грав цей актор. Богдан Ступка - своєрідний проповідник української ідеї. Перша асоціація, що в мене виникає, коли я чую це ім'я - це українець на повні груди. Ця людина була шанована як і в радянські часи, так і сьогодні. Тому я пришла не тільки вшанувати Богдана Сильвестровича, але й подякувати цій людині за його самовідданість і любов до України. Дай Боже нам ще мати таких людей.

Лікар Володимир БРИНЬ дізнався про смерть актора від товариша і того ж вечора прийшов на молебень у церкву на Аскольдовій могилі:

- Я пам'ятаю Богдана Сильвестровича ще змалку, бо мої батьки дивилися кінострічки з його участю. Ще тоді мене полонили голос і тембр цього актора, які неможна було сплутати з іншими. Богдан Ступка - це надзвичайно велика, потужна особистість; це без перебільшення геній. Але, як на мене, останнім часом він, можливо, занадто вже багато віддавався людям, працював. Шкода, адже Богдан Сильвестрович був ще людиною в такому віці, яка могла б ще багато зробити. Наразі я не бачу таку постать, яка б могла бути наступником Б. Ступки. Хоча, звичайно, хочеться, щоб таких людей, які віддаються своїй справі сповна, було в Україні більше. Богдан Сильвестрович завжди виникав у моїй уяві поруч із Україною. Пригадую: нещодавно була реклама, де Б. Ступка порівнював Дніпро з Нілом і казав, що у світі є багато місць, які варто відвідати, проте для нього завжди на першому місці - українські простори і визначні місця Батьківщини. Ще тоді у мене виникла думка, що він нібито прощається.

- Богдан Сильвестрович - геній, - впевнено каже журналістка Марта СЕРЕДА. - Дуже шкода, що ми втратили таку видатну людину, такого видатного актора. І дуже шкода, що немає надії на те, що в Україні хтось його замінить. Він єдиний, і ніхто з ним не зрівняється. Зараз серед молоді немає настільки талановитих акторів.

- Для мене - це Тев'є-Тевель, - ділиться думками професійна скрипалька Ольга ШЕВЧУК. - Не стало Ступки - і помер Тев'є. Я б мала за честь зіграти у пам'ять Богдана Сильвестровича мелодію із вистави «Тев'є-Тевель»... Я неодноразово дивилася цю виставу. Богдан Ступка грав так, що викликав і сльози, і сміх. Щоразу було щось по-новому. Він - майстер! Світла пам'ять.

Учора вже о десятій ранку багато людей прийшло до Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, щоб попрощатися зі своїм кумиром, вчителем, керівником. Через величезну кількість тих, хто бажав провести Богдана Сильвестровича в останню путь, замість запланованих двох годин прощання тривало три години. У домовину Богдану Сильвестровичу його син Остап поклав солом'яного бриля - адже Великий актор все життя носив капелюхи. А коли труну виносили із театру, звучали аплодисменти та вигуки «Браво!».

Такого похорону Київ не бачив давно... Велика колона ДАІ проводжала похоронну процесію, яка їхала на кладовище протягом години. Великому акторові аплодували перехожі, мітингувальники, які траплялися на шляху до Байкового кладовища. Там Богдана Сильвестрович знайшов останній притулок неподалік від Валерія Лобановського та Миколи Амосова у супроводі «Мелодії» Мирослава Скорика.

- Пішла ціла епоха української культури, - каже Петро ОНЧУЛ, народний артист України, голова Спілки театральних діячів Донбасу, професор Донецької музичної академії. - Я його знав ще з юнацьких літ, з 1962 року ми дружили. Сьогодні осиротіло українське мистецтво, тому що пішла така глибина мислі, думки, що навіть важко собі уявити. Настільки це був великий актор, прекрасний українець... Україна пам'ятає акторів, які залишили в її історії та культурі великий слід. Тому має з'явитися наступник Богдана Сильвестровича, але коли це буде - я передбачити не можу. Сьогодні я не бачу йому заміни. Є талановиті люди, але такої постаті, як він, я ніде, на жаль, не бачив.

- Це така втрата, що важко знайти якісь слова і можна не боятися перебільшити. Звичайно, це був геній сцени, всесвітньо визнаний актор, гордість нашої нації, це був справжній українській інтелігент, який всіма фібрами душі вболівав за свій народ. Такі люди житимуть в пам'яті вічно, - переконаний Леонід ГУБЕРСЬКИЙ, ректор КНУ ім. Т. Шевченка. - Треба сподіватися, що українське суспільство дасть нових людей схожого масштабу, адже у Богдана Сильвестровича багато учнів і послідовників. Я вважаю, що кожен вчитель залишає після себе гідних учнів, які потім продовжать його справу, а чи дотягне хтось до рівня Б.Ступки - покаже час.

- Що Богдан Сильвестрович для нас означав? Якесь світло, якесь тепло, - з жалем згадує Василь КУШЕРЕЦЬ, голова правління Товариства «Знання України». - Він для нас дуже багато зробив, виступав у нас дуже часто. Ми видали книжку про нього. Це одна із таких фігур, глиба України, яка дійсно має прикметне місце в історії не тільки України, а й усієї Землі. Звичайно, це надзвичайно велика трагедія для нашої країни, тому що тепер буде менше світла, менше цінностей, менше правди. Я думаю, що його дух вічно залишиться серед нас. Його приклад буде надихати людей: буде на кого рівнятися, будуть множитися його добрі справи.

- Богдан Сильвестрович - та людина, яка об'єднує не тільки Україну, а й різні народи, - констатує Василь ВАСИЛАШКО, поет, учений секретар Товариства «Знання України». - І знаєте, коли кажуть, що якісь галичани не такі, то ми бачимо, що Ступка - це не просто галичанин, це й Великий українець. І спасибі, що земля наша таких великих українців народжує. У пам'яті він буде жити вічно.

- Богдан Ступка був надзвичайним Майстром і дивною людиною, яка щиро любила свою країну. Професіоналізм, талант цієї людини - незаперечні, - говорить Юлія ШИЛІНА, начальник відділу корпоративних комунікацій компанії «Київстар». - Його відхід з життя - велика втрата для нашої країни. Коли торік в «Київстар» народилася ідея поговорити з українцями про любов до своєї країни і ми запускали програму «Знай Україну!», жодна людина з нашої команди не мала сумнівів, що обличчя України, її голос і душа - це саме Богдан Сильвестрович. Оскільки програма «Знай Україну!» не була стандартною комерційною програмою, Богдан Сильвестрович - єдиний раз в житті - узяв участь в зйомках рекламного ролика. По суті, цей ролик став останнім зверненням Майстра до нас: «Я люблю Україну і вірю, Ви теж її любите!».

* * *

Останньою театральною роботою Богдана Ступки була роль Мефістофеля у виставі «Легенда про Фауста» режисера Андрія Приходька. Та особливо знаковим є те, що востаннє на сцену в якості актора Богдан Ступка виходив у ролі Тев'є-молочника. Найкращого Тев'є усіх часів...

Вічна пам'ять...

Він буде словом...

Пам'яті Богдана Ступки
Театр у траурі. У горі.
В печальнім крепі домовина.
Театр прощається з АКТОРОМ.
Сумує Україна.
Закрилася завіса чорна.
За нею вічності початок.
Смерть перемелює як жорна.
Навіки змушує замовчати.
Вуста. Душа їй не підвладна.
У пам'яті і нинішніх й будучих
Він буде Духом. Словом. Садом.
Завжди ведучим.
Він стане Птахом. Небом. Полем.
Був даний Долею і Богом.
... Він не зайде в Театр ніколи,
Але й не вийде вже із нього.

Аркадій Музичук

«ВІН БУВ ЛЕВОМ!»

Роман ВІКТЮК, режисер (Росія) (з інтерв'ю «Эхо Москвы»):

- Богдан Ступка ніколи не був зі стадом, він був левом! І він був самотнім левом, який це розумів... Ступка - видатний артист. Безперечно, людина знакова в нашій історії, в історії культури не лише української, російської, а світової! Його роль ще оцінять у мистецтві, ще не уявляють собі масштабів цієї людини. Це - мій друг. Коли я працював у Львові, Богдан був у десятому класі. Пам'ятаю, як він ходив за мною, проводжав додому і весь час мені говорив лише одну реплічку «Я хочу бути актором»! А я йому відповідав: «Будеш!». У той час у нас у театрі він грав у виставі задні ноги кобили. Минули роки, й коли Ступка став міністром культури, я цю історію розповів у Києві на телебаченні (без усякої поганої думки, з гумором, що ось із чого починав - з кобили і до крісла міністра дослужився). Після передачі Бодя мені телефонує й говорить: «А ти не міг пізніше про це розповісти, коли я вже не буду міністром?». А коли ми приїхали з Оленою Образцовою на гастролі до Києва, я сказав: «Олено, ти повинна зі Ступкою познайомитися. Тільки не говори про кобилу». Заходимо до його кабінету, і перше, з чого Образцова почала: «Ой, задні ноги кобили вам вдалися. Дуже вдалий стрибок». Ступка почав реготати, і всі проблеми зникли. А буквально чотири дні тому я йому телефоную, дружина бере слухавку і раптом кричить: «Звідки ти знав, що він хоче з тобою говорити?». Богдан бере слухавку і говорить: «Ти мені снився вчора й сьогодні. Ми з тобою ходили Лондоном, як колись у Львові, коли я грав з тобою задні ноги кобили». Я запитую: «Тобі добре?». Він признався: «Погано!». І заплакав. Не можу повірити в його смерть. Це не лише сумно, це - втрата дуже близької людини. Я знав його маму, його тата - він працював у Оперному театрі у Львові. Богдан мене послухав і вступив до театральної студії, а потім - до Театру Заньковецької (там був головним режисером, його вчитель - Борис Тягно). Усі говорили - який Богдан талановитий! Сьогодні я можу лише прокричати: «Це був великий актор! Не лише України!».

«Помер мій Хмельницький»

Коли я почула про смерть Богдана Ступки, у голові відразу ж із жалем промайнула думка: «Помер мій Хмельницький». Адже після екранізації «Вогнем і мечем» Генрика Сенкевича краще зіграти роль українського гетьмана, ніж це зробив Богдан Сильвестрович, - неможливо. Загалом Богдан Ступка був, залишається і залишатиметься улюбленим актором не тільки для мене, а й для моєї родини. Сьогодні мені було важливо бути біля Театру імені Івана Франка. Вже за кілька хвилин до десятої біля театру було дуже багато людей, і їхня кількість неймовірно швидко збільшувалася. Поруч якийсь літній чоловік сказав: «Я ще не бачив у Києві такого похорону». Гадаю, такі події завжди найкраще репрезентують потенціал загальнолюдського світобачення: хтось прийшов сюди заради сенсаційності й, можливо, щоб пізніше розповісти своїм сусідам; хтось - за покликом серця й через пошану до великого Актора. Так само було прикро за деяких колег-журналістів, для яких ця подія, на жаль, була черговим репортажем. Проте мені віриться й хотілося б вірити, що Театр ім. І.Франка на ці кілька днів для багатьох українців став храмом. У очах багатьох я бачила сум і скорботу. «Знаєте, вчора я поставила за Богдана Сильвестровича свічку в Лаврі», - говорить зі схлипуванням жінка, яка тримає велетенський оберемок з квітами. На мою думку, велич генія Богдана Ступки - в простоті й щирості. Він завжди був чесним зі своїм глядачем, навіть у найбільш дискусійному «Тарасі Бульбі». Перед моїми очима й досі його погляд, адже в ньому - все українство. Там, перед Театром ім.І.Франка, я відчула потребу в молитві. У молитві за український Храм!

Ніна Поліщук, Анна Журба, Тетяна Авдашкова, Юліана Лавриш, Літня школа журналістики «Дня», «День»

Фото - «День»