Нещодавно завсідники популярного серед автомобілістів сайта руху «Дорожній контроль» не змогли потрапити на улюблений веб-ресурс. Дорогу їм перепинила біла стіна з лаконічним повідомленням:

«На виконання Ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2012 р. у цивільній справі №2-1346/12 надання послуг хостингу для веб-сайта http://roadcontrol.org.ua тимчасово зупинено до моменту винесення судового рішення у цивільній справі».

Благо в руху залишилася сторінка у Фейсбуці, на якій його активісти змогли пояснити, що відбувається. Як виявилося, причиною порушення справи стала заява співробітника ДАІ майора Геннадія Гетьманцева, чию честь і гідність образили коментарі до новини на сайті, головним героєм якої був він сам.

Нагадаємо, «Дорожній контроль» — яскравий, але неоднозначний прояв громадянського суспільства в Україні. По суті, це добровільне об’єднання водіїв, основною метою якого є боротьба зі зловживаннями в системі ДАІ (меншою мірою — в інших структурах, наприклад серед паркувальників). Завдяки діям «Дорожнього контролю», а також популяризації ними відеореєстраторів, було викрито безліч хабарників і просто хамів. Так, саме активісти «ДК» зняли й опублікували відео з інспектором ДАІ Одеси Швецом, який назвав українську мову «телячою мовою», за що інспекторові довелося поплатитися посадою. З іншого боку — нелюбов багатьох активістів «Дорожнього контролю» до ДАІ надто скидається на класову ненависть, а деякі їхні дії справді балансують на межі провокації.

Суть справи проста: влітку 2011 року активісти «Дорожнього контролю» вирішили перевірити виконання наказу міністра внутрішніх справ Могильова «Про організацію діяльності стаціонарних постів ДПС ДАІ», одним із пунктів якого була вимога по можливості організувати біля таких постів майданчики, де водії могли б відпочити. Зупинившись на майданчику біля поста, автомобілісти попросили інспектора, який привітав їх словами: «сіли й поїхали далі», дозволити їм сходити до туалету, на що дістали відмову. На відповідь «тоді ми просто тут постоїмо» інспектор зажадав документи, із чого й почалася тривала суперечка про права та обов’язки водіїв і правоохоронців, зафіксована у 13-хвилинному відеоролику.

Ролик із цією суперечкою потім опинився на самому сайті «ДК»: активісти організації хотіли подати на Гетьманцева до суду. Але не встигли — до Деснянського районного суду звернувся сам Гетьманцев, який вважав себе ображеним... коментарями до відео. Причому малися на увазі коментарі не авторів «ДК», а розміщені відвідувачами сайта через відкриту форму. На вимогу позивача суддя Ольга Саломон ухвалила рішення про тимчасове блокування сайта до закінчення розгляду справи, що й було виконано компанією, яка надавала йому хостинг. Компромісні варіанти на кшталт «чищення» коментарів або видалення конкретної новини розглянуті не були.

Уже через добу після закриття «ДК» набув безліч прихильників і захисників, у тому числі серед відомих юристів та окремих політичних сил. Інспектора Гетьманцева (а заодно й суддю Саломон) у тисячах коментарів на десятках інших сайтів охарактеризували так, що попередні коментарі до нещасного відео стали здаватися майже похвальними. Аргументи Гетьманцева щодо провокаційності дій «ДК» подіяли лише на небагатьох, отже, війну за симпатії суспільства «дорожники» досить легко виграли. 

Відразу після оприлюднення скандального судового рішення народний депутат Володимир Пилипенко (людина досить близька до керівника Головного управління судоустрою адміністрації президента Андрія Портнова) подав до Вищої ради юстиції запит. У ньому містилося прохання визначити, чи відповідає обраний суддею вид забезпечення позову статтям 151—153 Цивільного процесуального кодексу, на які вона послалася; чи співвідносний обраний захід зі шкодою суспільним і державним інтересам, заподіюваною у зв’язку з його застосуванням, і чи наділений суддя загального суду першої інстанції повноваженнями втручатися в роботу веб-сайтів шляхом їх блокування. У разі визнання неправоти судді депутат просив звільнити її з посади.

Цікаво, що це — вже другий випадок втручання Портнова у конфлікти між інтернет-ресурсами та МВС. За інформацією наших джерел, саме він і радник президента Олена Лукаш нещодавно активно посприяли скасуванню рішення про закриття файлообмінника EX.UA. Можна лише здогадуватися, чим керується один з головних лоєрів Віктора Федоровича. Проте цілком очевидно, що в АП розуміють: подібні скандали аж ніяк не грають на руку владі, і без того не надто популярній. Принагідно зауважимо, в Андрія Володимировича не дуже прості стосунки з МВС, які у процесі роботи над новим КПК тільки загострилися. 

Симптоматично, що вже  16 лютого Деснянський райсуд Києва скасував рішення про блокування сайта «Дорожній контроль». На момент написання статті сайт «ДК» ще не працював, але активісти руху стверджували, що це тимчасовий захід, оскільки провайдеру буде потрібен якийсь час на перезапуск ресурсу. 

Утім, запит Пилипенка до Вищої ради юстиції відкликаний не був. Понад те (як стверджують наші джерела на Банковій), висока ймовірність того, що після розгляду справи ВРЮ суддю Саломон буде звільнено. За заявою інформантів DT.UA, підшукати нове місце роботи (не пов’язане з державною службою) запропоновано ініціатору скандалу — уразливому майору Гетьманцеву.

Однак справа вже переросла масштаби конфлікту даїшника з водієм. Рішення про тимчасове закриття інтернет-медіа за лайку в коментарях видається небезпечним незалежно від того, хто правий, а хто винуватий у тому конкретному випадку. 

Сучасний Інтернет живе й дихає концепцією Web 2.0. Простіше кажучи — колективною творчістю, спільною роботою не знайомих між собою авторів, читачів і коментаторів. Живі приклади — Вікіпедія, яку складають і редагують усі охочі, новинні сайти, де коментарі до новин іноді цікавіші за самі новини, і, зрозуміло, соціальні мережі.

Проблема в тому, що розвиток законодавства не встигає за розвитком технологій. І в якийсь момент результатом цього розриву стала неможливість дати відповідь на два старі як світ запитання, винесені в підзаголовок.

Хто несе юридичну відповідальність за правопорушення в Мережі, тобто за порушення авторського права чи образу на чиюсь адресу? Власник ресурсу, на якому сталося правопорушення? Компанія, яка надала йому хостинг? Чи все-таки кінцевий користувач, який розмістив на цьому ресурсі зламану програму чи неприємний відгук про публічну персону? А чи немає тут вини провайдера, з чиєю допомогою він це зробив? І таке інше.

Звісно, коли незрозуміло, хто винуватий, незрозуміло й те, який вигляд повинно мати припинення правопорушення. Вилучення частини контенту? Блокування сайта? Конфіскація його серверів? Якесь стягнення з кінцевого користувача, котрого ще спробуй знайди?

Згідно з логікою, винуватий саме він, кінцевий користувач. Він вчинив правопорушення, йому й нести відповідальність. Застосовувати будь-які санкції до інтернет-ресурсу, а тим паче припиняти його роботу — це все одно, що зносити стадіон і судити його директора лише за те, що вболівальники розписали стіну матірними словами. Чи закривати весь ринок за те, що з однієї ятки продали крадений пучок петрушки. Однак на практиці судові та виконавчі органи багатьох країн часто не ускладнюють собі життя пошуком справжніх винуватців і показово ліквідують цілі сервіси. Недавнє закриття популярного файлообмінника Megaupload у США — яскраве свідчення того. Проте не варто вважати, що «коли так роблять за кордоном, то це прийнятно». У багатьох країнах нині триває дискусія про правочинність подібних дій, що час від часу переходить у масові акції та повноцінні інформаційні війни.

DT.UA уже писало про конфлікт навколо Prostoprint та закриття EX.UA. У першому випадку компанії не вдалося довести, що не вона відповідає за друк на футболках за макетом користувача. У другому саме аргумент «ми не можемо бути покарані за інформацію, якої не розміщали самі» став певною формальною підставою для розблокування сайта. Принаймні так стверджував адвокат EX.UA Артем Афян. Унікальність справи «Дорожнього контролю» полягала в тому, що йшлося про інтернет-медіа і про обвинувачення в образі честі та гідності, а отже, прямо стосувалося свободи слова та самовираження.

Щасливе закінчення справи «ДК» не може не тішити. Ініціатива судді Саломон могла бути з легкістю підхоплена її колегами. Подібна новація дала б змогу «призупинити дію» сайта будь-якого інтернет-ЗМІ, на якому існує форма відкритих коментарів — чи то форум, чи то гостьова книга. Зазирнувши в коментарі будь-якого популярного українського інтернет-медіа, можна знайти сотні й тисячі користувацьких реплік на будь-чий смак і будь-чию статтю — від образ публічних осіб до розпалювання ненависті та закликів повалити державну владу. За бажання можна було б в одну мить паралізувати дві третини ринку. А якщо на сайті (який комусь закортіло б закрити) не виявилося жодного непривабливого коментарю — не біда! Цей коментар завжди можна було б написати самому, скопіювавши свої паспортні дані й дописавши «дурень» — ось вам і образа честі та гідності, от і привід для «призупинення дії» ЗМІ, не кажучи вже про позов з вимогою компенсувати моральну шкоду. За необхідності можна навіть організувати масове паплюження — благо, у розпорядженні всіх великих партій країни, а також серйозних бізнес-структур є групи професійних «інтернет-тролів».

Звичайно, у медіа тоді залишився б рятівний вихід — відмова коментування, відключення форумів і гостьових книг. Але це скидалося б на профілактику ампутацією. 

Сьогодні влада (найімовірніше, через кон’юнктурні міркування) негласно засудила таку сумнівну практику. Випадок з «ДК», наскільки можна судити, був не виконанням стратегічного замовлення Банкової, а приватною ініціативою міліцейського відомства. Але де гарантія, що в разі «зміни кон’юнктури», виникнення нагальної необхідності «заткнути рота» неугодним, сама влада не винайде чогось нового, настільки ж дивовижного й іще небезпечнішого?