5 квітня комітет "Рівність можливостей" оприлюднив попередні результати моніторингу телевізійних новин, що здійснювався протягом виборів-2006. Під час своєї прес-конференції експерти наголошували на тому, що, цитуємо – "більшість журналістів були пасивними спостерігачами і досить мляво висвітлювали виборчу кампанію". Згадали аналітики і конкретні телекомпанії. Так, на думку керівника комітету "Рівність можливостей" Олександра Чекмишева, яку він оприлюднив під час прес-конференції, програма "Час" (5 канал) "демонструвала пряму або опосередковану симпатію до влади й антипатію до опозиції".

Сьогодні ми отримали реакцію на звіт комітету "Рівність можливостей" представника 5-го каналу журналіста Єгора Соболєва.  Пулікуючи цей матеріл ТК зауважує, що п. Соболєв не спростовує висновки експертів і щодо млявості висвітлення виборчої кампанії, і щодо  заангажованості 5-го каналу.

Звинувачення у «млявості», висунуте на адресу усіх нас Комітетом «Рівність можливостей», якій підвів підсумки свого моніторингу роботи медіа на виборах-2006, далеко не найгірше.

Якщо уважно прислухатися до усіх оцінок і коментарів щодо нашої роботи у перші вибори «епохи після цензури», стає тривожно. Нас забагато сварять як для вільних медіа у вільній країні. Дебати на «5 каналі» були «нудними», «Свобода слова» - «беззмістовна та поза рамками», підсумкові програми не вражають, самі новини є переважно трансляцією ходів та прийомів політтехнологів. Хвалять лише серіали.

Ще страшнішим є звинувачення, що це були вибори з найбільшим рівнем продажності медіа.

Від цих оцінок важко відмахнутися чи не помічати. Зокрема, тому що ми відчуваємо їхню правоту. Свобода з’явилася, але поступ медіа є дуже повільним. Так, нам більше нема чого соромитися нашої професії. Але чи є в нас багато підстав нею пишатися? Чи стали ми справді четвертою владою, яка прискіпливо аналізує дії перших трьох, яка робить поінформованими та небайдужими своїх співвітчизників, яка задає та підтримує рівень моральності?

І чи ми гарантували собі збереження свободи? Чи Президент з іншим прізвищем та іншими нахилами без великих проблем поверне нас в часи Леоніда Кучми?

У 2005 році помилкою багатьох з нас, у тому числі і моєю, було відчуття, що ми свою справу зробили. Що цензуру скинули, що вибори закінчилися перемогою демократії, і що наш обов’язок тепер – чесно працювати кожен на своєму місці, заробляючи собі ім’я та гроші. Ми по черзі закинули профспілку, яка була інструментом революції, і сконцентрувалися на своїх кар’єрах. За рік у всіх вийшло дуже непогано. Майже всі активісти журналістського повстання працюють провідними репортерами, ведучими, авторами програм. Ларик Павлюк навіть дослужився до шеф-редактора. Але нинішній стан професії показує, що ми віддали їй не все. Нам треба далі допомагати їй рости.

Наша освіта. І тоді, в часи цензури, і тепер, в часи розквіту корупції в медіа, виховання справжніх журналістів було і є самим ефективним засобом боротьби. З першого курсу університету журналісту треба вкладати в голову і в серце, що як цензуровані, так і замовні матеріали – його особиста ганьба і поразка. Що погоджуючись виконувати таку роботу, він робить злочин по відношенню до професії і до суспільства. Що він псує собі ім’я, зариває талант у землю і що в кінці кінців, це йому невигідно. Освіта мусить продовжуватися і для діючих журналістів. Ми всі зараз потребуємо кращого розуміння для кого ми працюємо. Що мусить бути для нас головним, як поєднувати цікаве з важливим, які стандарти конкретних форматів і журналістики в цілому? Чому ми не можемо привозити до себе найкращих колег з усього світу і вчитися не лише на своїх помилках?

Гарантії нашої свободи. Хибно сподіватися, що суспільне телебачення створять політики. Вони це не зробили в рік найбільших сподівань і здатні ховати ідею і багато років вперед. Ми самі повинні роз’яснити її цінність спочатку собі, потім суспільству і разом просто переслідувати цією вимогою політиків. Тоді вони змушені будуть проголосувати. Хоча потім наша активність буде так само потрібна. Щоб проект не був зіпсований на стадії реалізації. Те саме стосується ухвалення редакційних стандартів, як того вимагає новий закон «Про телебачення та радіомовлення». Вони стануть справжніми захисниками свободи журналістів тільки за умови якщо ті, хто зараз розуміє їхню цінність, зможуть пояснити це усім колегам. Інакше ми матимемо папірці імені власників.

Ці погляди – заклик до усіх небайдужих. Хто незадоволений станом справ у професії. Хто має ідеї як його змінити. Хто готовий ці ідеї втілювати.

Разом з Даркою Чепак з «5 каналу» та Олегом Ониськом з «Львівської газети» ми створили громадську організацію «За професійну журналістику». Її першим проектом буде організації серії лекцій для студентів журналістських вузів про небезпеки цензури та продажності ЗМІ, про те, чому і як з ними треба боротися. Готовність читати лекції висловила більшість активістів журналістської революції 2004 року. Інститут журналістики у Києві та журналістський факультет Львівського університету – найбільші постачальники кадрів у професію – вже висловили готовність створити спеціальні курси для таких лекцій. Для інших вузів ми плануємо окремі виїзні семінари. Ми відкриті до усіх пропозицій, запитів чи порад.

Професія справді знову потребує нашої допомоги.

Єгор Соболєв, 050-351-81-41, esobolev@5tv.com.ua