Лист до редакції газети «День»: 

«Шановна Ларисо Олексіївно!

Я дочка Олександра Єльяшкевича. Нещодавно я прочитала статтю Євгена Кириловича Марчука «Правда, яку неможливо приховати». Для мене важливе те, що в ній йдеться й про те, що пережила моя сім'я. Чи можу я у вашій газеті опублікувати свою статтю про моє ставлення до спроб відбілити Леоніда Кучму?

Із повагою,
Інна Єльяшкевич, Нью-Йорк»

«Якісь антигерої колосальну провокацію проти країни і проти сім'ї зробили», - заявив Віктор Пінчук після порушення кримінальної справи проти другого президента України. На другому за могутністю олігархові країни оформлено мільярди доларів капіталу сім'ї Леоніда Кучми. І саме з цих коштів здійснюється оплата численної армії професійних і любительських «адвокатів диявола».

Я спілкувалася з Леонідом Даниловичем Кучмою лише один раз. Коли мені було десять років. Це було далекого 1996 року на майдані Незалежності. Після параду він підійшов до нас із батьком і запитав у нього: «Це твоя дочка?» Діставши ствердну відповідь, він коротко й мило поговорив зі мною. Тоді я не могла уявити, що всього за три з половиною роки ця людина круто змінить і моє життя, і життя всієї нашої родини.

Моє щасливе й безтурботне дитинство завершилося пізно ввечері 9 лютого 2000 року, коли в нашому херсонському помешканні пролунав телефонний дзвінок.

Заплакана мама сказала мені, що на батька здійснено замах і його забрала швидка допомога. Мій батько передав, що цей замах організований Президентом України Леонідом Кучмою і що ця людина ні перед чим не зупиниться. Мама сказала, що понад усе тато боїться за нас і доки не буде забезпечена наша безпека, ми не повинні виходити з дому...

Не можу спокійно писати про це навіть зараз. Хоча стільки всього пережито було за ці одинадцять з половиною років і батьки завжди прагнули мене захищати від того, що їм випало. Але й мені довелося пережити з тієї миті чимало страждань: постійний страх за життя свого батька та всієї нашої родини, втечу з Батьківщини, де загрожувала реальна небезпека, тягар вимушеної еміграції, багатолітній закритий спосіб життя і багато чого іншого.

Коли другий президент України відповість за страждання, які довелося через нього перенести всій моїй родині за всі ці роки? І це не риторичне запитання. Це запитання, що я ставила собі багато років.

Можливо, члени родини колишнього президента України Кучми були дійсно шоковані порушенням Генеральною прокуратурою проти Леоніда Даниловича кримінальної справи. Вони настільки повірили в свою безкарність і що величезні гроші, свої люди у владі та впливові закордонні друзі розв'яжуть будь-які проблеми в сучасній Україні, що навіть і не помітили, на що спроможні кращі учні Кучми. А вони просто перевершили свого вчителя в бажанні збагатитися за чужий рахунок. І як тут не переділити незліченні багатства другого президента України та його родичів?

Перемога правосуддя на моїй Батьківщині - річ досить примарна. Судді, прокурори, слідчі давно стали механізмом високорентабельного бізнесу в правоохоронній системі. Тому я не плекаю жодних ілюзій щодо української справи Кучми.

Нарешті, я зовсім не засмучуся від того, що частина його власності поміняє прописку на яскраво регіональний відтінок. Ось тільки наївна віра «схудлих» у фінансовому плані Пінчуків у те, що український суд поставить крапку в справі Леоніда Даниловича і на цьому його неприємності закінчаться, навряд чи передасться самому главі клану.

Хоч навіть у родинному колі він навряд чи й тепер готовий відверто зізнатися в скоєному.

Адже він прекрасно усвідомлює, скільки зла було ним скоєно.

І знає, що за це необхідно платити і каятися.

Інакше жертви та їхні діти не дадуть спокою і Кучмі, і спадкоємцям його добробуту.

Справжня юридична вендета почнеться не на печерських пагорбах. А судити будуть не лише того, хто віддавав злочинні накази, а й державу, в якій міліція, СБУ, прокуратура та судова система служили механізмом скоєння злочинів. Вони ж були й механізмом фальсифікації кримінальних справ, умисного приховування істини, обману громадян країни та міжнародного співтовариства. Судитимуть державну систему, яка стала знаряддям багаторічних відвертих, цинічних і жорстоких знущань із жертв, чиї долі вирішувалися у вищому кабінеті країни.

Я не збираюся розкривати механізми стратегії на можливих майбутніх юридичних процесах проти Кучми за межами України.

По-перше, я ще здобуваю американську вищу юридичну освіту і не хочу заздалегідь коментувати гарвардських професорів, які висмоктують із диявольського гаманця значні суми за свої іміджеві та правові послуги.

По-друге, хай поки що говорять ті юристи, хто образно вважає, що аксіома - це бездоказове твердження і її не можна використовувати в судовому процесі. Дуже цікаво спостерігати за їхнім етичним падінням через фінансові спокуси. Один із таких талановитих і заповзятливих юристів добалакався до того, що представив Кучму в образі жертви у справі вбивства Георгія Гонгадзе.

План, розроблений штабом порятунку Кучми та його капіталів, гранично ясний - не допустити легалізації в судовому процесі доказів провини колишнього президента, не допустити відкритості судового процесу, дискредитувати ключових свідків звинувачення.

Для його реалізації в ЗМІ в черговий раз запускається версія про провокацію, організовану проти України та її президента якимись спецслужбами: російськими, американськими або українськими.

Імовірно, що в українських реаліях і за умови щедрих оплат Сім'ї така тактика може викликати ілюзію майбутнього успіху. Тим паче, що в чергу до олігарха, аби одержати небезкорисливу допомогу у вибілюванні Даниловича, можуть вишикуватися натовпи зголоднілих охочих.

Лише фахівці з очищення Кучми працюють за його гроші та потайки мріють, аби фінансовий потік від звинуваченого тривав якомога довше.

Та й агресивні дії штабу викликають реакцію у відповідь. У тих, хто раніше міг би публічно не втручатися в процес, а тепер, як Євген Марчук, вирішив поділитися з суспільством правдою, яку неможливо приховати.

А що, коли вже тепер, не чекаючи майбутніх зарубіжних судових процесів над Кучмою, почнуть говорити ті, хто багато знає про подробиці фальсифікації резонансних кримінальних справ, які перебувають під контролем Ради Європи або, наприклад, про деталі московських переговорів 2004 року і про докази їх проведення? Отже, піарники Л. Д. можуть самі загнати свого замовника в пастку.

Як уже було тоді, коли всім стала помітною патологічна боязнь звинуваченого очної ставки з Миколою Мельниченком. Чому ж колишній президент погоджується на очну ставку з Олексієм Пукачем, який зізнається у вбивстві Георгія Гонгадзе, і категорично не бажає зустрічатися з майором? Я, наприклад, спокійно п'ять-шість років тому спілкувалася з Мельниченком, а ось із душогубом спілкуватися б не стала.

До речі, гадаю, що характер і результати очної ставки з Мельниченком могли бути іншими. Але вже протягом декількох років мій батько через відомі йому причини не спілкується з Миколою, і це наочно відчутно.

Я вибрала професію юриста, бо з дитинства бачила, як право може служити людям і моїй Батьківщині. На прикладі мого батька - Олександра Єльяшкевича.

Я пишаюся своїм батьком, пишаюся його професіоналізмом, вчинками та громадянською позицією. Його думка з найважливіших питань завжди є дуже значимою для мене. Його нинішня пауза тиші хай нікого не дивує. Я знаю, що він скаже своє вагоме слово в найважливіший для України момент.

Час, проведений у США, дав мені неоціненний життєвий досвід. Я працювала і спілкувалася зі знаменитими й видатними представниками вищих сфер американського суспільства: політиками, прокурорами, суддями, адвокатами, журналістами.

Але найголовніше, що я твердо знаю, що мої справжні друзі - Люди з великої літери. І в разі потреби вони знайдуть протиотруту від отруєних мільярдів сім'ї Кучми і допоможуть мені в благородній і справедливій справі...

Інна Єльяшкевич, Нью-Йорк, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua