Чомусь ніхто з оглядачів та політиків і не сумнівався, що Київський апеляційний адміністративний суд підтвердить позбавлення "5 каналу" та ТВі частот, здобутих за результатами січневого конкурсу Нацради з питань телебачення та радіомовлення. І річ не тільки - і не стільки - у тому, що для такого рішення загалом існували всі юридичні підстави.

Справді, кворуму на січневому засіданні Нацкомісії не було й діяла заборона Кабінету міністрів на присвоєння нових аналогових частот телеканалам. Ця заборона мала цілком благородну мету - стимулювати розвиток в Україні сучасного цифрового телебачення. До того ж вона була видана на виконання міжнародної угоди «Женева-2006».

Тож Нацкомісія своїм рішенням двічі явно порушила закон. І це дало підстави спочатку 8 червня Окружному адміністративному суду міста Києва задовольнити позов телеканалів групи «Інтер» (незадоволеної розподілом частот) проти Нацради й скасувати результати січневого конкурсу. А потім 30 серпня вищезгаданому Київському апеляційному адміністративному суду після розгляду апеляції двох каналів фактично підтвердити рішення від 8 червня, охарактеризувавши дії Нацради як «незаконні й протиправні, з явними порушеннями». Тому суд виніс ще й окрему ухвалу до Генеральної прокуратури України про порушення кримінальної справи проти винних осіб.

Чесно кажучи, не справила особливого враження юридична знахідка адвокатів ТВі: в апеляційній скарзі ТВі додалася нова аргументація, зокрема посилання на рішення Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Тре Тракторер проти Швеції» суд визнав, що ліцензія є майном. А в іншій справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства» від 24 червня 2003 року дійшов до висновку, що власник не може бути позбавлений майна, якщо він не вчинив порушень, але їх учинив орган влади. Але це більше схоже на лірику, оскільки прямого правозастосування в Україні зразки європейського прецедентного права не мають. Тому позиція суду залишилася незмінною.

Подавати касацію до Вищого адміністративного суду України, а потім до європейських судових інстанцій, про що кажуть керівники "5 каналу" та ТВі, це, звичайно, дуже круто, але... Але розгляд там триватиме стільки, що, гляди, доти «цифра» й справді витіснить аналогові частоти з вітчизняного телепростору.

Звичайно, вельми демократично звучить пропозиція Нацради провести новий і прозорий конкурс, домігшись скасування урядової заборони на присвоєння аналогових частот. Але це теж займе чимало часу (незважаючи на полум'яні заклики Арсенія Яценюка та Андрія Шевченка). А по-друге, ніхто не гарантуватиме, що частоти за результатами «прозорого конкурсу», проведеного нинішнім повністю підконтрольним «регіоналам» складом Нацради, потраплять до "5 каналу" (щодо якого хоч щось було сказано про «преференції на інформаційне мовлення»), а тим паче до ТВі.

Але чи справді ми маємо справу з суто юридичним вирішенням суто бізнесового спору, як це намагається представити влада - і особисто Янукович? Спробуємо розібратися без пафосної риторики про «30 серпня як день запровадження офіційної цензури в Україні», про що заявили керівники ТВі Микола Княжицький та Віталій Портников.

Існують дві дуже суттєві обставини, які заважають розцінювати всю цю історію як торжество правосуддя над корумпованими чиновниками Нацради.

По-перше, вибірковість у застосуванні закону. Не секрет, що у шафі практично кожного українського телеканалу приховано свій ліцензійний «скелет». Згадаймо, як свого часу кучмівські «темникотворці» тримали, скажемо так, за ліцензію тодішніх власників та вищий менеджмент «1+1» і змушували покірно виконувати приписи «логіко-інформаційних» творінь Сергія Васильєва енд компані.

Подавати в суд можна практично на будь-який з каналів, довільно тицьнувши пучкою в їх список.

Чому ж мішенями стали саме ці два? Відповідь очевидна - нелояльні до нинішньої влади.

Звичайно, у «5 каналу» вже далеко немає завзяття 2004 року, але за нібито порівну відміряними синхронами представників влади та опозиції простежується чітко виражена у побудовах сюжетів, відеорядах, підводках журналістів антипатія до Януковича та його команди. У ТВі цей струмінь публіцистично ще потужніший, тут присутні такі високопрофесійні «критикани», як згаданий Портников та Роман Скрипін. Та й у креативі руки були нібито більш розв'язані - адже господар каналу Костянтин Кагаловський (на відміну від Петра Порошенка) не в Україні живе і не є її громадянином. На нього у влади начебто й важелів впливу немає.

Виявляється, є такі важелі. Судові.

І по-друге. Хто подав позов? Медіа-структури, підконтрольні шефові СБУ й олігарху Валерію Хорошковському. Структури, які перебувають у власності його дружини. Для Європи це виглядає особливо парадоксально і антидемократично. Недарма Януковича вчора прямо в лоб спитали про це німецькі журналісти. Відповіді, до речі, він так і не дав.

Суб'єкт подачі скарги виглядає, дуже м'яко кажучи, невипадковим. Причому, не з бізнесової точки зору. Обидва опозиційні до влади канали разом узяті, з їхніми сукупними 1,5% частки ефіру, для одного лише «Інтера» (а ще плюс НТН та інші канали) з точки зору конкуренції є не вартим уваги дріб'язком. А тому мотивація дій групи «Інтер» може бути лише політичною.

Не віриться, що Хорошковський, напряму підпорядкований президентові й відповідальний перед ним, не взяв «благословення» на такі дії (як і на «пресування» Ніко Ланге та на «маски-шоу» на ТРК «Чорноморська» та ін.).

На Банковій зразка 2010 року явно спостерігається такий собі не дуже здоровий захват моделями, які вибудовують у Росії Володимир Володимирович та Дмитро Анатолійович. Сильна президентська влада, повна керованість владними вертикалями й підконтрольність гомогенного (себто однорідного) інформаційного простору.

Позбавлення частот «5 каналу» й ТВі якраз і виглядає кроком до гомогенізації телепростору в Україні. А то дай їм лишень волю. У 2004 році "5 канал" уже продемонстрував, як може з медіа-іскри розгорітися полум'я. Тепер явно таких шансів нікому давати не хочуть. Реалізують старий армійський принцип: «нехай хріново, аби єдинообразно».

Одне незрозуміло: як із такою логікою дій нинішня влада може всерйоз розраховувати на євроінтеграцію України?

Микола Писарчук, УНІАН

Фото - УНІАН