Телеканал «Інтер» із початку березня тішить прихильників екстриму - учасники «БУМу» в аргентинській багнюці змагаються за звання найкращого українського міста. Боротьба ця досить уніфікована: усі команди мають навіть однакову форму. Капітанів - здебільшого публічних людей, які тут, в основному, не говорять, як у світських програмах (що дуже втішає), а випробовують свої сили - глядачі знають в обличчя. Про рядових учасників вітчизняного проекту, знятого за форматом Wipeout (тобто «Повне знищення»), якщо прогавили коментар ведучих, - інформації обмаль. Тому ми вирішили поспілкуватися з одним із таких бійців, чиї вміння дають змогу здобувати перемогу в телепроекті, - Олександром Клівенковим, учасником команди Сум, що перемогла Донецьк та Хмельницький і вийшла у півфінал.

- Олександре, команду Сум один із ведучих «БУМу» назвав «командою офісних працівників». Не важко було долати екстремальні перешкоди кабінетним працівникам?

- Якщо говорити про моє місце роботи, Олексія Лаврова, Євгенії Шкарупи та Алли Павленко - це офіси. Але у кожного з нас є спортивне минуле: наприклад, Льоша з дитинства займався греко-римською боротьбою, перемагав на чемпіонатах України з рукопашного бою та панкратіону, Женя займається видом єдиноборств «капоейра». Наш капітан Валерій Гончаров - олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики. Хоча він і не з Сум (це вибір телеканалу), проте за наше місто змагався до кінця - ви додивіться шоу. (За умовами контракту, учасники не можуть розголошувати результати, поки про них не скажуть в ефірі). Навіть отримавши складну травму, наш капітан сам вправив собі вивихнуте плече й продовжив змагання, незважаючи на категоричні застереження лікарів.

- Як ви потрапили у «БУМ»? Було ж до трьох десятків претендентів на місце?

- У мене завжди було бажання взяти участь у чомусь подібному - знайти ключі від форту Буайяр чи виступити у «Факторі страху». Єдине, чого я відверто не хотів - їсти якусь гидоту. Отож коли дружина побачила рекламу і сказала - ось твій шанс, я зрозумів, що варто спробувати. Відбір фізично був не надто важким: віджатися п'ятдесят разів, піднятися на канаті без допомоги ніг... Раніше й сто разів міг віджатися, і дві години спарингу витримати. За останні десять років фізичну підготовку запустив. Але на відбір сил вистачило. Коли перед Новим роком майже опівночі зателефонували і сказали, що я в команді, це була велика радість.

- В Аргентині як усе було - з корабля на бал, чи вам дали час для адаптації? Не страшно було наближатися до атракціонів випробовування?

- Три дні ми звикали до нових умов, але до снарядів нам підходити не дозволяли. Мотивація зрозуміла: якщо раз спробуєш - удруге здолати перешкоду вже легше. Єдиний раз, коли мені було страшно, це перший мій вихід на ринг, та ще й проти масивнішого противника. Але потім гонг - і мобілізуєшся, відчуваєш відповідальність, а не страх. Власне, тут можна починати цитувати мою дисертацію «Розвиток якостей юних боксерів на етапі початкової спортивної підготовки», яку не встиг захистити.

- Були надзвичайні чи кумедні моменти, які залишилися за кадром?

- Із перших - хвороба капітана, коли у Валерія «підскочила» температура і не було зрозуміло, чи зможе він брати участь у змаганнях. Я трохи потягнув спину під час тренувань.

Був один епізод, коли врешті-решт наша команда сміялася останньою. На першому етапі змагань треба було показати найменший командний час. Підходить до нас генеральний продюсер «БУМу» Єгор Бенкендорф і каже, що правила змінилися. Мовляв, уже не важливий загальний час, досить, аби хтось один показав добрий результат. Ніби й знали, що Єгор - великий жартівник, але повірили. Перший учасник пройшов чудово, ми заспокоїлися, вирішили, що можна продемонструвати й почуття гумору. Тож, проходячи маршрут, «приколювалися», не поспішали. Добре, що це не вплинуло на підсумок і всі впоралися із завданням. Бо виявилося, що таки враховувався командний час. Але ж виступили у своє задоволення!..

- На змаганнях усе було чесно?

- Так. Але продюсери все ж робили попередні прогнози й розраховували, що у нашій групі переможе Донецьк. (Там справді сильна команда була: Ваня Розін, співак, але й спортивний гімнаст, Саша Литвиненко - один із найкращих каскадерів України). Тож і готель нам замовили лише на тиждень, і квитки на зворотний шлях уже придбали. Адже принцип простий: програв - поїхав додому. І ось сумська команда «офісних працівників» перемагає! Ми залишаємося. Переселяємося в номери донеччан і продовжуємо змагання.

- Чи було щось, що в Аргентині особливо вразило?

- Проїжджаючи навіть повз бідні квартали, ми бачили багато майданчиків для волейболу, футболу. І головне - на них було людно. Хотілося б, щоб так було й у Сумах.

- Будете ще пробувати стати учасником телепроектів?

- Кажуть, буде подібний до «БУМу» проект, але вже між країнами - Україною, Росією, Білоруссю. Хотілося б потрапити у нашу команду.

Досьє «УМ»

Олександр Клівенков, 29 років. Народився у Путивлі Сумської області. Навчався у Путивльському педагогічному коледжі, Сумському державному педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання, пізніше - в аспірантурі. Закінчив Київський національний торговельно-економічний університет за фахом «економіка підприємства». Власник агенції комерційної нерухомості «ПроК».

Із 15 років займався боксом, пізніше - рукопашним боєм, карате. Кандидат у майстри спорту.

Алла Федорина, газета «Україна молода»

Фото - «Україна молода»