Час від часу, після отриманих публічних докорів (справедливих і не зовсім таких), завжди з'являється сприятлива нагода подискутувати. З колегами, представниками мас-медіа, політиками, митцями, а то і з занепокоєними доброзичливцями. Особливо, коли опоненти, об'єднавшись, переймаються руйнацією національних пріоритетів. Як от у випадку з публікацією статті «Скоротили... рідне слово» («Урядовий кур'єр» від 27 січня ц. р.)

Відомі і глибоко шановані нами усіма письменники та громадські діячі, отримавши, певне, слізний лист від чільників Національної радіокомпанії України, скріпили своїми підписами колективний трактат про нелюбов державних чиновників до рідного слова. А саме, з чужого голосу подали власний на захист загальнонаціональної мережі проводового мовлення. Цілком патріотичний порив. Не всі лишень названі відповідальні особи. Адже добре відомо, що проблемою проводового мовлення на теренах держави мають опікуватись не лише «Укртелеком», а й Мінтрансзв'язок, Держкомтелерадіо і та ж таки Національна радіокомпанія України.

Звісно, радіослухачам сіл і селищ, міст і містечок байдуже, у кого із зазначених суб'єктів більше повноважень, а відтак і відповідальності перед суспільством за стан справ із дротами (які поширюють рідне слово і рідну пісню), а у кого - ні першого, ні другого, тільки обов'язки розсилати квитанції на оплату послуг за цілодобове оповіщення населення радіокомпаніями-партнерами.

Правда, досвідчені радіослухачі добре знають, що згадані установи пильнують собі у Києві, а у якихось там Котюженцях, на відстані, як-то кажуть, однієї милі від їхніх домівок, бідкаються аматори районного радіомовлення і специ місцевого радіовузла. Це передовсім їм або болить, коли буревії чи людські сокири нівечать опори тендітних дротяних ліній, або не болить. Різниця лиш у тому, що без цих ліній радіовузли обслуговуватимуть інші телекомунікаційні лінії. Оптоволоконні. А районні радіоредакції зникатимуть разом із лініями проводового радіомовлення. І уже зникають, бо, окрім Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка, видавши їм ліцензії на радіомовну діяльність і зробивши їх повноправними аудіовізуальними засобами інформації України (мінімізувавши при цьому і фінансові, і організаційно-правові зусилля й витрати), та органів місцевого самоврядування разом із комунальними підприємствами нікому більше немає діла до того, скільки радіоопор впало, а скільки відновлено і чи чують щось люди за межами столиці. Тому здебільшого завдяки майже трьомстам редакцій районного радіо і стільком же місцевим радіовузлам «єдиний і унікальний у своєму роді державотворчий інформаційний ресурс», як точно зазначають у листі підписанти, ще доносить голос Києва і ваші, у тому числі, шановні літератори, творчі здобутки до пересічного українця з периферії. На жаль, доносять не скрізь, а вибірково.

Висновок на поверхні: чи не пора, нарешті, Національній радіокомпанії України не написання листів ініціювати, а разом із Держкомтелерадіо (оскільки удвох однаковою мірою відчувають пульс проводового радіо лише по периметру будинку на Хрещатику, 26) спромогтися народити урядове рішення про персональну відповідальність Мінтрансзв'язку і «Укртелекому», якщо не за відновлення, то бодай за збереження залишків діючої загальнонаціональної проводової мережі?!

З іншого боку, розуміючи неминучість втрат і технологічних змін, саме Національна рада наприкінці дев'яностих років минулого століття розпочала системне ліцензування районного радіомовлення у новому короткохвильовому сегменті, який ще прийнято величати ФМ- діапазоном. Причому задовго до того, як цим почали перейматись у Національній радіокомпанії... На сьогодні, за понад десять років, нові обласні мережі ефірного радіомовлення ФМ-діапазону створили і відповідно отримали ліцензії Національної ради на частотний ресурс, обласні державні ТРК Вінницької, Волинської, Закарпатської, Житомирської, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Одеської, Полтавської, Сумської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської областей. Переведено на цей вид і мовлення у кількох районах Івано-Франківської та Харківської областей, де проводові мережі майже не діють. Більше того, у зазначеному діапазоні дванадцять державних телерадіокомпаній здійснюють мовлення як на території області, так і в обласних центрах. Сама ж Національна радіокомпанія України транслює другу програму радіомовлення «Промінь» у м. Києві на частоті 105,0 МГц.

Чи не логічно було б системі національного державного радіомовлення під орудою Держкомтелерадіо реформуватись, об'єднавши і технічні, і фінансові, і організаційні зусилля усіх суб'єктів державного телерадіомовлення задля інформування радіослухачів про суспільно-політичні та інші події, як того вимагає законодавство. Адже більша частина території країни уже покривається цим діапазоном. Залишається зовсім небагато: урядовим рішенням зобов'язати засновника обласних державних компаній та НРКУ -Держкомтелерадіо - створити єдину загальнонаціональну мережу ФМ-мовлення, переоформити в частині сіток мовлення уже наявні ліцензії за принципом діючої проводової радіомережі, а також доручити НКРЗ (Мінтрансзв'язку, УДЦР) виділити частотні присвоєння для решти областей, де вони поки що відсутні. Такий проект, така єдина мережа згідно з прийнятим Національною радою Планом розвитку національного телерадіоінформаційного простору матиме і пріоритетний та позаконкурсний розгляд, і, переконаний, підтримку та розуміння членів Національної ради.

... Прикро, що доводиться вдаватися до розлогого аналізу стану справ для таких добре обізнаних у телерадіомовній кухні особистостей, як Іван Драч (колишній голова Держкомтелерадіо) та Микола Жулинський (віце-прем'єр-міністр України кількох урядів поспіль). А щодо конкурсів, які періодично оголошуються Національною радою, то навіть за відсутності необхідного проекту загальнодержавної радіомережі ФМ-діапазону було б доречним керівникам НРКУ і ОДТРК навчитися домовлятися про погоджену участь у відстоюванні права на спільне мовлення. До речі, після затвердження Національною радою спільної сітки мовлення для Кіровоградської ОДТРК і НРКУ можна з упевненістю сказати, що крига скресла. На черзі - інші компроміси, інші позитивні зміни для не охоплених ще ФМ-мовленням регіонів.

Насамкінець зауважу, що, надіславши своє стурбоване звернення до газети «Урядовий кур'єр», автори листа, як-то кажуть, поцілили у самісіньку десятку. Оскільки надалі без публічного обговорення порушеної теми численним радіослухачам важко буде розібратись, хто і чому шукає не шлях вирішення проблеми, а кожну ліпшу нагоду використати авторитет прихильників задля відволікання від головного -відомчої відповідальності не лише за рідне слово, а й за технічні засоби, які його роблять всенародним. Цим, для прикладу, без зайвого лементу постійно переймаються сотні телерадіоорганізацій приватної форми власності.

Юрій Плаксюк, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, заступник голови, для газети «Урядовий кур`єр»

Фото - «Урядовий кур`єр»