У попередніх публікаціях ми обговорювали найпоширеніші типи прихованої політреклами, а також її значення у процесі передвиборної суспільної комунікації. Було б несправедливо оминути увагою одну з улюблених тем «трамвайних» дискусій та приколів в інтернеті - «легальну» політичну рекламу, якою сьогодні, незважаючи на те, що виборча кампанія ще не стартувала, заповнені зовнішні носії, преса, радіо- та телеефір.

«Легальною» я називаю цю рекламу тому, що її легальність спирається на невпорядкованість і непродуманість нашого законодавства - рекламного та виборчого, яке панове політики ще й міняють перед кожними черговими виборами, як їм заманеться. Річ у тім, що політичною вважається лише реклама, оплачена з виборчого фонду та розміщена у період, коли офіційно дозволена передвиборна агітація. Згідно з пунктом першим статті 57 закону «Про вибори Президента України», «кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією».

Й усе було б гаразд, якби не бажання політиків, по-перше, не обмежуватись в оплаті агітації зазвичай доволі скромними коштами виборчого фонду, витрату яких ще й суворо контролює Центральна виборча комісія, по-друге, розпочати моральну обробку електорату якомога раніше. Тому рекламні кампанії починаються завчасно. Ще перед минулими парламентськими виборами подібну продукцію було визнано... звичайною комерційною або соціальною рекламою, яка може розміщуватись без жодних обмежень. Адже дозвіл починати агітацію наступного дня після реєстрації не означає заборону рекламувати себе до початку виборчого процесу.

Ухвалюючи таке рішення, чиновники діяли методом виключення. Хоча, якби вони застосували метод здорового глузду, то вчитались би у визначення соціальної реклами: «інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку» - тоді замислилися б. Якщо стосовно комерційної реклами ще можна посперечатися, адже чимало політиків завбачливо зареєстрували свої прізвища як торговельні марки і можуть вважати себе «товаром або послугою», то вже про «суспільно корисні цілі» й «загальнолюдські цінності» тут говорити годі.

Скориставшись цією «дірою» в законодавстві, політики отримали можливість витрачати ніким не контрольовані кошти на де-факто політичну рекламу до старту виборчої кампанії, а потім розміщувати на правах комерційної чи соціальної реклами матеріали, в яких немає прямого заклику голосувати за того чи іншого кандидата, проте є прозорі й зрозумілі натяки на це. Рекламні кампанії на зразок «вона - працює» можуть вільно тривати й у виборчий період, якщо не міститимуть прізвищ та символіки конкретних кандидатів.

Про те, які гроші на це йдуть, свідчить статистика: лише у вересні цього року на телевізійну рекламу п'ятеро майбутніх кандидатів на пост президента витратили близько 55 мільйонів гривень. Де-факто політична реклама займала 4,5% рекламних пауз на телеканалах. У жовтні - значно більше, що ж буде далі...

Вже сьогодні людині нікуди сховатись від «біґморд», якщо вона, звісно, не готова жити в ізоляції у чотирьох стінах. Нав'язливість та агресивність політреклами, її відверта спрямованість на маніпулювання свідомістю невротизують суспільство. Якщо ж хтось думає, що політики віднерестяться й угамуються, нагадаю: в наступні півтора року нас чекають троє виборів - президентські, місцеві та чергові парламентські. А це означає, що Україна житиме в умовах перманентної виборчої кампанії.

Звучить парадоксально, але найбільша турбота, яку можуть виявити політики щодо свого народу в такій ситуації - це обмежити кількість себе коханих у медіа та на рекламних носіях. Це вигідно для них самих, адже за півтора року безперервного мерехтіння вони зовсім не відрізнятимуться один від одного у сприйнятті виборця. І тоді абсентеїзм - свідома відмова від участі у виборах - стане закономірною відповіддю на передозування політичним шумовинням. Тож активній частині суспільства слід вимагати від майбутнього президента та чинного парламенту законодавчої ініціативи, що врегулює цю проблему.

Отар Доженко, для «Известий в Украине»

Фото - izvestia.com.ua