Рівно за місяць до старту 39-го міжнародного кінофестивалю Молодість його арт-директор Андрій Халпахчі розповів Новинареві про цікавинки та організаційні проблеми цьогорічного форуму, а також про плани щодо просування українського кіно за межі мегаполісів.

-  Організацію яких подій цьогорічної Молодості особисто ви вважаєте особливим досягненням?

-  Хочеться, щоб будь-який фільм, представлений на фестивалі, став подією. Безумовно, дуже важливою частиною, на мою думку, є фільм-відкриття та фільм-закриття, якими ми справді можемо пишатися. Стрічка Яна Кунена Коко Шанель та Ігор Стравінський вийде в український прокат раніше, ніж у світовий. Щоправда, її прем'єра вже відбулася на урочистому закритті Канського фестивалю. Втім, другий показ відбудеться на відкритті Молодості, а прокат фільму в Україні стартує раніше, ніж навіть у Франції та інших країнах.

Щодо власне конкурсної програми скажу, що будь-яка картина, за яку ми боролися, яку ми відбирали, для нас є дуже цінною. Загалом, мені здається, що цьогорічна програма виходить досить сильною. Окремо відзначу проект Заробітчани. Пишаємося ми й програмою Нового французького кіно, і Німецького бульвару, і Фокусу Ізраїлю. Для мене особисто є цікавою програма Східний експрес - фільми країн колишнього соціалістичного блоку (Сербії, Польщі, Угорщини, Румунії).

-  Хто цього року буде у списку почесних гостей фестивалю?

- Я не хочу говорити, кого ми запрошували, бо це понад 100 осіб. Як це прийнято у практиці міжнародних фестивалів, ми залишаємо за собою право оголосити цей список та остаточну програму за 10 днів до початку форуму. У попередні роки були випадки, коли квитки для почесних гостей вже були замовлені, однак приїхати вони не змогли. Тому забігати наперед не хочеться.

Прим. Новинаря: Серед попередньо підтверджених на сьогодні гостей фестивалю - кінорежисери Ян Кунен ( «99 франків», «Блуберрі») та Флоріан Галенбергер («Джон Рабе», «Тіні часу»), акторка Анн Консіньї («Скафандр і метелик», «Ворог держави №1», «Джон Рабе») та продюсери Клоді Осар («Амелі», «Місто загублених дітей», «Париж, я тебе люблю»), Бенжамін Херманн («Експеримент», «Джон Рабе»), Кріс Болзлі.

- З якими проблемами довелося зіткнутися, готуючи фестиваль під час розпалу фінансової кризи? На чому довелося економити?

-  Криза, безперечно, вплинула на кінофестивалі, на яких я особисто був - Берлінале, Канський. Перш за все, так сталося через підвищення цін. Дуже важко іноді було отримати деякі фільми, бо іноземні дистриб'ютори та власники прав на картини вимагають від фестивалів певну суму грошей за використання того чи іншого фільму. Особливо відчутно це було з позаконкурсними фільмами. На жаль, ці суми виросли майже втричі, бо на дистриб'юторах криза відбилася таким чином, що у них купують фільми менше. Тож така система є для них певною альтернативою. 

Ця проблема відображається на бюджетах усіх фестивалів. Я розмовляв із колегами з Московського кінофестивалю, з Карлових Вар - вони всі це відчули.

Так само проблематичним було все, що стосується державної підтримки, яка, безумовно, скоротилася.

-  Який бюджет цьогорічного фестивалю? Чи важко було за кризових умов залучити спонсорів?

-  Знаєте, спілкування з державними установами та спонсорами на предмет зацікавлення у фінансуванні фестивалю є завжди справою нелегкою. На щастя, фестиваль уже має такі імідж та резонанс, що останніми роками спонсори самі звертаються до нас із пропозиціями. Так сталося і цього року. Ми намагалися не економити на головних подіях, конкурсних фільмах, але на таких речах, як, наприклад, прийняття, все ж довелося.

Що стосується команди фестивалю, яка й без того була невеликою, ми були змушені попрощатися із більшістю людей, яких ми просто не могли утримувати протягом року. Крім того, значно скоротився склад відбіркових комісій, а також кількість наших візитів на іноземні кінофестивалі.

Про загальні видатки завжди важко говорити, бо деякі речі робляться на бартерній основі. Так, наприклад, офіційний автоперевізник Молодості надає транспорт, але ж ми не підраховували загальний кошт цієї допомоги. Втім, треба розуміти, що послуги - це теж гроші. Загалом, бюджет не набагато змінився і складає приблизно один мільйон доларів.

-  Фестиваль цього року знову частково повернувся до Будинку кіно. З якими обставинами це пов'язано?

-  Головною локацією фестивалю буде культурний центр Кінотеатр Київ, бо Будинок кіно просто не має відповідного обладнання, наприклад, для показу конкурсних стрічок. Але окремі покази, круглі столи та майстер-класи зручніше влаштовувати саме там. Пропозиція зробити Будинок кіно одним із фестивальних майданчиків надійшла від оновленої Спілки кінематографістів України.

- Розкажіть, які труднощі виникли із відбором для фестивальних показів стрічок українського виробництва?

- Буває, щось відбираєш і на щось розраховуєш, але воно не готове на потрібний нам момент. Це я би назвав першою проблемою в плані відбору наших фільмів. По-друге, ставишся дуже уважно і ретельно, бо це все-таки свої. Не хочеться образити, відкидаючи фільм, а з іншого боку, не хочеться ставити слабке вітчизняне кіно на одну сходинку із сильними іноземними картинами. Тому я вважаю, що наше завдання - показати не максимальну кількість українських фільмів, а їхню максимальну якість. Хоча поки що із якістю ми маємо проблеми.

- В одному з інтерв'ю ви ділилися планами щодо проведення частини творчих зустрічей з кінематографістами поза містом. Йшлося про обділену інформацією аудиторію сіл та невеликих міст. Чи просунулася Молодість у цьому плані і, якщо ні, то чому?

- Протягом року Молодість здійснює свою прокатну діяльність, влаштовуючи кінопокази у різних містах країни. Що стосується сільської місцевості, то важливим фактором є невелика кількість наявних там сьогодні кіноустановок.

Ця програма, мені здається, має бути більше державною, ніж нашою. Її треба проводити так, наприклад, як це відбувається у Польщі, з пересувними кінотеатрами, які їздять селами і влаштовують там кіносеанси хоча би раз на місяць.

Втім, існує один такий проект, пов'язаний зі мною особисто та з Українською кінофундацією. На листопад цього року ми плануємо покази українських кінострічок у Вінниці та Вінницькій області, які проводитимемо за спонсорської підтримки.

- Наскільки масштабний цей проект?

- Важко сказати, бо він перебуває на стадії розробки. Так чи інакше, я думаю, це буде щонайменше 7 українських повнометражних та 7 короткометражних фільмів, які ми показуватимемо, може, ще не в селах, але у районних центрах точно. Це будуть безкоштовні покази.

Планується їх робити для різних цільових аудиторій. Наприклад, кіно для дітей, можливо, будуть дивитися вихованці інтернатів Вінницької області чи учні сільських шкіл. Безумовно, треба задовольняти потреби і літніх людей, але дуже важливо сьогодні зробити акцент на вихованні молоді шкільного віку.

- Розкажіть, будь ласка, про цьогорічний Фестиваль фестивалів.

- Програму Фестивалю фестивалів традиційно складають фільми-переможці світових кінофестивалів. Із ними цього року теж виникли свої труднощі. Наприклад, ті картини, які ми ще весною планували включити у цю програму, уже вийшли у прокат. Тому ми будемо концентруватися на допрем'єрних показах фільмів, які досі на територію України не потрапили.

Зараз ще тривають перемовини щодо показу стрічок-переможців фестивалів у Сан-Себастьяні, Венеції, Торонто, Монреалі. Однак уже відомо, що ми покажемо картину Антихрист Ларса фон Трієра, на яку всі вже давно чекають. Про інші фільми з цієї програми ми будемо повідомляти пізніше.

- Чи планується цього року проведення кіноринку?

- Ні. Кіноринок себе не виправдав через те, що тут немає покупців. Втім, він буде діяти, але на персональних зустрічах. Приїде дуже багато іноземних дистриб'юторів, з якими ми влаштуємо окремі зустрічі для наших телеканалів та дистриб'юторів. Я впевнений, що якісь угоди будуть підписані, але кіноринку як явища та ярмарку не буде, бо він не працює в наших умовах. В Україні немає окремого ринку, тому що ми в колонії від Росії, тому що фільми, які показують у нас, приходять від російських дистриб'юторів. Нам треба відокремлювати наш ринок.

- Нещодавно ви повернулися з Мюнхена, де проходив Тиждень українського кіно. Які ваші враження від заходу, які нові перспективи з'явилися у вітчизняного кінопродукту за кордоном?

-  Дуже яскраві враження, перш за все, через повні зали, які збирали покази українського кіно. Дуже сподобався німецькому глядачеві Мамай, Райські птахи Балаяна, наші старі фільми. Німецький кіномузей, який випускає у продаж DVD, дуже зацікавлений у купівлі Коротких зустрічей Кіри Муратової. Був присутній мер Мюнхена, були зустрічі з Ларисою Кадочніковою, Романом Балаяном, з молодими українськими кінематографістами.

Буквально вчора мені вже телефонували і запитували, коли буде наступний Тиждень українського кіно? Що дуже цікаво, серед глядачів були як українці, так і росіяни, які проживають у Німеччині, однак десь із половину глядацької аудиторії складали німці.

Тетяна Потапова, для інтернет-видання «Новинар»

Фото - novynar.com.ua