Сьогодні минає дев'ята річниця загибелі Георгія Гонгадзе. Проте й досі суспільство не має відповіді на запитання, кому була потрібна смерть журналіста. Напередодні сумної річниці ми зв'язалися зі вдовою Георгія Мирославою, яка мешкає і працює у США, і поставили їй кілька запитань.

Мирославо, як ви гадаєте, затримання Пукача - це «фінішна пряма», про яку говорять деякі політики, на шляху розкриття справи вбивства Георгія чи передвиборчий трюк?

Затримання Пукача могло б стати фінішною прямою, якби прокуратура справді професійно підходила до процесу, а не гралась у кішки-мишки з обвинуваченими, свідками та політиками.

Як на мене, у слідства сьогодні достатньо інформації, щоб серйозно копати під замовників убивства, які, як нам повідомив Президент, досі займають високі політичні посади. Але люди, котрі сьогодні ведуть слідство, уже отримали винагороди ще до завершення справи. Мені цікаво, за що і чи не є це своєрідним хабаром за майбутнє маніпулювання справою? Реальність поки що досить сумна - досі не проведено важливі слідчі дії, не порушено жодної кримінальної справи проти замовників, не покарано жодного причетного до зволікання та маніпуляцій щодо справи в минулому.

Ви думаєте, Пукача весь час шукали і знайшли тільки зараз чи його всі роки охороняли, щоб «знайти» тільки зараз?

Є сумніви, що Пукача справді шукали. У тому, що знайшли його лише зараз, не бачу особливої змови. Швидше за все, це випадковість. У правоохоронних органах України ще залишилися чесні професіонали, які змогли без галасу провести операцію з його виявлення та затримання. Як на мене, питанню - чому саме зараз? - приділяють занадто багато уваги. Запитувати треба, яким чином за допомогою Пукача можна вийти на замовників убивства Гії.

Чи може бути, що не колишнього Президента хотіли його підставити цією справою, аби вплинути на зовнішньополітичний курс України?

Ви знаєте, я слухала записи, і в мене немає жодного сумніву, що розмови про Георгія, як, зрештою, і про багатьох інших опозиціонерів та журналістів, велись у кабінеті Президента Кучми. Він говорив про те, що Гію треба віддати чеченцям або вивести в ліс і залишити без штанів. Такі розмови зафіксовані. Усі подальші питання - це робота слідства.

Як вважаєте, те, що правоохоронні органи знайшли череп - це інсценізація чи його справді знайшли за наводкою Пукача?

Череп знайшли на місці, яке вказав Пукач. Це дуже принциповий крок у розслідуванні. Я не бачу в цьому жодної інсценізації.

Для мене тільки було страшною травмою, коли пішли повідомлення прокуратури про шматки черепа, якісь рукавички, потім повний череп, потім фото черепа потрапляють у пресу, при цьому ніхто з представників влади не спромігся повідомити потерпілих. Я розумію, що в Україні людське горе й навіть людське життя не багато варті, але все ж таки має бути якесь елементарне людське співчуття. Зараз важливо зробити всі необхідні експертизи включно з ДНК, і час ховати це нужденне тіло. Треба дати спокій душі Георгія.

На прес-конференції ваш адвокат Валентина Теличенко заявила, що не виключає такого розвитку подій: Пукача буде засуджено, а замовників так і не встановлять. Чи вірите, що імена замовників стануть нарешті відомі громадськості?

Над тим, щоб покарати замовників, ми працюємо. Справу Георгія не можна вважати завершеною без покарання всіх винних, незважаючи на те, які посади вони займають. І якщо це станеться - це буде переломним етапом для правосуддя в Україні. Так само, як Помаранчева революція стала каталізатором змін, так і покарання замовників та виконавців у справі вбивства Георгія стане моральним і фактичним кроком у напрямку очищенням суспільства.

Які зараз у вас стосунки з матір'ю Георгія?

Мати Георгія продовжує не вірити, що тіло в моргу належить Гії. Не знаю, що вона скаже про належність черепа. Мій батько розмовляв із нею кілька днів тому. Сподіваюся, здоровий глузд таки переможе, і ми зможемо спокійно поховати останки Гії.

Як ви бороните доньок від інформації про перебіг розслідування, як удається оберігати їхній психічний стан?

Діти не дивляться українське телебачення й не читають українську пресу. Вони живуть своїм буденним життям і своїми інтересами. Я повідомила їм, що затримали вбивцю їхнього батька і що ми, можливо, поїдемо в Україну на похорон. Це все, що їм на сьогодні треба знати.

Доньки не сумують за Україною?

Звичайно, сумують. Коли минулого ми літа приїжджали, їм дуже сподобалося бути з родиною, з дідом та бабою, побачити красу України. Соломія вже має плани досліджувати історію України й лобіювати уряд, щоб зберіг історичні пам'ятки України. Ми усі сумуємо, але ми не спалили наші мости. І прийде час для нас повернутись.

Анна Ященко, УНІАН

Фото - pravda.com.ua