Після того, як 14 січня 2005 року Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти Олексія Пукача (звільненого в листопаді 2003 року), екс-начальник Департаменту зовнішнього спостереження Управління кримінального розшуку МВС залишався найбільш розшукуваним українським громадянином.

Впродовж чотирьох з половиною років політики і правоохоронці багато разів заявляли, що затримання колишнього генерал-лейтенанта проллє повну ясність на трагедію Георгія Гонгадзе - найгучнішу справу в новітній історії України.

І ось здійснилося! Таємничий утікач виявлений, взятий під варту і доставлений слідчим. І - погодьтеся - як це і мало б бути. Тріумфально - для силовиків, грізно - для зловмисників, обнадійливо - для всіх людей доброї волі.

Але не сталось. Що називається - «не в цьому житті».

З перших хвилин урочистого оголошення про те, що Олексій Пукач затриманий, навколо цього «прориву» виникла дивна атмосфера - абсолютно далека і від тріумфу, і від грози, і від надії.

Безліч дивних збігів, які в іншій ситуації можна було б списати на випадковість, але які ніяк не бажають «списуватися», - виглядають знаковими на тлі суперечностей заяв СБУ і Генпрокуратури із твердженнями адвоката затриманого (вже, щоправда, не адвоката). Суперечності, втім, теж - найдивніші.

Генпрокуратура: з Пукачем працювали всю ніч. СБУ: він назвав замовників вбивства журналіста. Адвокат: Пукача взагалі ще не допитували. І т.д.

Знову ж таки, дуже дивно, м`яко кажучи, прозвучала заява заступника голови СБУ Василя Грицака: Пукач назвав замовників вбивства Георгія Гонгадзе, проте які саме прізвища були названі, не повідомляється з огляду на таємницю слідства.

Але дозвольте! Тут вже одне з двох: або таємниця слідства, або, якщо вже розповідати такі цікаві речі, то будьте послідовні - «ім`я, сестра!»

Інакше сенсаційне повідомлення починає неприємно нагадувати шантаж і спробу цинічно маніпулювати громадською думкою.

Що, «список Пукача» уточнюватиметься і допрацьовуватиметься?

Важко не погодитися з Анатолієм Гриценком, який засумнівався в щирості намірів і ефективності розслідування і припустив, що суть затримання, - підвісити «на гачок» Генпрокуратури («і тих, хто на неї впливає») - «відомих політиків, когось з кандидатів в президенти і їх потенційних спонсорів».

Підвішеними і справді можуть виявитися багато хто і навіть абсолютно несподівані персонажі. А вже «очікувані» непокояться наперед.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин: «Я переконаний, що це не повинно сьогодні спрямовуватися виключно як елемент політичної боротьби. А те, що відбувається, дає підстави про це однозначно говорити». І далі: затримання Олексія Пукача «нагадує дешевий політичний спектакль, який розігрується під вибори. Якщо розрахунок робиться на те, щоб залякати мене, я хочу сказати - я спокійний».

Ряд випадкових збігів - на зразок виявлення Пукача саме «під вибори» - і справді дає право на будь-які інтерпретації і самої події, і реакцій політиків.

Щодо ж Литвина - може, він і справді «спокійний», хоча спокійним нітрохи не виглядає. Але навіть якщо спікер не «спокійний» - то чому? Чи від того, що «на злодієві шапка горить», чи від того, що з власного досвіду часів керівництва адміністрацією Кучми Литвин знає - оголосити що завгодно можна і «поверх» реальності. Як на парламентських виборах 2002 року оголосили, що очолений Володимиром Михайловичем блок «ЗаЄду!» одержав майже 12% голосів.

Якщо Литвин все-таки непокоїться, то це, звичайно, не дарма. Тільки поспішає він марно.

Ось Юлія Тимошенко, хай і висловлює певне здивування, що колишнього генерала затримали «тільки зараз, перед виборами», основний акцент робить на тому, що «хоч би як цей арешт впливав на виборчий процес, розслідування у справі обов`язкового потрібно довести до кінця».

Ось що означає: насправді зберігати спокій і не метушитися. Хоча у леді прем`єра теж, можливо, є серйозні приводи для неспокою.

Пам`ятається, ще в червні 2006 року СБУ повідомляла, що в офісі якогось однопартійця Юлії Володимирівни, який підозрювався в протиправних «конвертаційних» операціях, був абсолютно випадково виявлений закордонний паспорт зниклого генерала.

Важко пояснити в світлі виявлення «втікача» і категоричні заяви найближчого соратника лідера БЮТ Олександра Турчинова про те, що «Пукач залишив Україну, використовуючи інші паспорти». Нагадаємо, в 2005 році нинішній перший віце-прем`єр очолював СБУ.

А ще в безлічі публікацій - і до, і після Помаранчевої революції - будувалася лінія причетності до справи Віктора Медведчука - нині теж не останньої людини при Тимошенко.

Стверджували також, що майор Мельниченко, перш ніж звернутися із своєю фонотекою до Олександра Мороза, відвідав офіс «Батьківщини».

Усі ці та багато інших версій, пліток, дезінформації та домислів можуть знайти несподіване підтвердження в щиросердих зізнаннях Пукача.

З іншого боку, свого часу БЮТ щосили використовував «тінь вигнанця», вішаючи собак на своїх недоброзичливців. Це було одна з медійних розваг влітку 2005 року - гра «знайти Пукача в Ізраїлі».

Заступник генпрокурора Віктор Шокін і той таки Турчинов із своїм заступником Андрієм Кожемякіним (нині ще одна знакова фігура в оточенні Тимошенко) активно звинувачували одне одного в зриві ретельно підготовленої операції із затримання Пукача на Землі Обітованій. Спочатку - «тонкими натяками» через пресу, але під кінець вже і зовсім безпосередньо.

Справа ж була по-справжньому скандальною. Преса писала: «22 червня в Генпрокуратурі відбулася нарада з питання Пукача. Наступного дня в газеті «Сегодня» була оприлюднена інформація про те, що Пукача знайшли в Ізраїлі. Професійна робота журналіста газети «Сегодня», мета якого знайти і оприлюднити сенсаційний факт, стала можливою через скоєння посадового злочину кимось в Генеральній прокуратурі, або кимось з учасників зазначеної наради. Ось цікаво, хоч цього разу порушить та сама Служба безпеки кримінальну справу за статтею 378 КК (від штрафу до трьох років) і чи притягне людину, що передала інформацію журналістові?

Тим більше що й особа високопоставленого інформатора відома». («Дзеркало тижня», 25 червня - 1 липня 2005 р.).

Підозрюваний «високопоставлений інформатор» не залишився у боргу. В інтерв`ю «Сегодня» заступник генпрокурора Віктор Шокін заявив, що при затриманні Пукача в Ізраїлі СБУ відмовилася від допомоги Генпрокуратури, що Турчинов, а пізніше і Кожемякін, відмовилися від пропозиції відразу надати ізраїльтянам необхідні докази провини екс-генерала і що «в результаті час згаяли, а може, і Пукача сполохали».

Після відставки першого уряду Тимошенко пристрасті щодо Пукача спалахнули з новою силою.

«Ми були досить близькі до того, щоб затримати Пукача. Але існують команди людей, в тому числі і в Генпрокуратурі, і в оточенні Президента, які не були зацікавлені в цьому», - заявляв вже екс-голова СБУ Турчинов і прозоро натякав на якісь «гарантії», дані Віктором Ющенком колишньому Президентові Кучмі.

Зараз, коли, як стверджується, найбільш розшукуваний на світі Пукач ніколи не залишав меж України, всі ці ігри виглядають безглуздими і смішними - як знущальна розповідь Марка Твена про пошуки білого слона - тоді як бідна тварина вмирала в підвалі поліцейського управління. «Славні справи твої, сищику! Ти, щоправда, не завжди виявляєш достатню кмітливість при розшуку таких дрібниць, як слон, що загубився, ти ганяєшся за ним цілісінький день, а вночі протягом трьох тижнів спиш по сусідству з його тушею, яка розкладається, але врешті-решт ти знайдеш пропажу, якщо та людина, яка затягла слона в твій дім, приведе тебе туди і ткне в нього пальцем».

Але ж тут ідеться не про анекдотичного слона, а про підозрюваного в скоєнні найрезонанснішого злочину. І ситуація чотирирічної давності потребує якихось роз`яснень.

Ще можна зрозуміти, чому не поспішають з коментарями безпосередні учасники - Шокін, Турчинов і Кожемякін, які явно не рвуться виставляти себе на посміх. Бютівці, крім того, хотіли б, ймовірно, почекати і подивитися, в яку сторону піде слідство і інформаційна атака.

Але вкрай стриманий в своїх висловах і міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який зазвичай у балакучості поступається хіба що Нестору Шуфричу.

Що МВС не причетне до затримання свого колишнього генерала - просто «відмазка». 2005 року МВС теж було непричетне, і це не завадило Юрію Віталійовичу критикувати ізраїльську невдачу, стверджуючи, що дії спецназу СБУ глибоко шокували правоохоронні органи Ізраїлю: «Вони (ізраїльтяни) ще ніколи не бачили на своїй території таких людей».

Нині, здавалося б, саме час продовжити думку.

Зрозуміло, що політичні альянси Луценка відтоді неодноразово змінювалися, але можна було б перефразувати свої дотепи і в найдоброзичливішому сенсі - ізраїльтяни, мовляв, тоді ще глибоко шокувалися: вони ще ніколи не бачили на своїй території таких людей - професіоналів настільки високого рівня. Які приїхали і відразу ж розібралися, що Пукача немає і ніколи не було в Ізраїлі. І виїхали готувати нинішнє його затримання.

Але ні, і в доброзичливому для своїх соратників сенсі коментувати події Луценко не поспішає. Схоже, він теж чекає подальшого розвитку ситуації.

Суворо кажучи, це відчуття - «ім`я, сестра!» - і насправді домінує з дня оголошення про затримання екс-генерала. І це дуже симптоматично. Це означає, крім іншого, що в «справі Пукача» важлива в першу чергу його політична інтерпретація, при тому, що розкриття власне «справи Гонгадзе» давно вже відійшло на другий план.

І ще. Це тільки здається, що зволікання слідства та інтригуючі «злиття» дозволять «тримати інтригу» й нарощувати напругу. Піар взагалі погано працює, якщо наперед зрозуміло, що це саме піар. Тому насправді все буде з точністю до навпаки».

Чим довше СБУ і ГПУ триматимуть паузу, тим менше довіри буде тому, що, врешті-решт, буде оголошено.

І це теж трагедія. Тому що, цілком імовірно, оголошене буде правдою.

Фото: УНІАН

Валерій Зайцев, УНІАН