В теорії та практиці військових дій, особливо успішних, часто превалювали непрямі методи. Британський військовий історик Безіл  Ліддл-Гарт навіть вважав їх обов'язковою передумовою для перемоги.

Нинішня політика українських філій російських організацій в Україні активно засвоїла теорію ведення інформаційних війн.

Трьохсотліття Полтавської битви не стало виключенням - філія Інституту країн СНД в Києві замовила соціологічній кампанії Research & Branding Group провести загальнонаціональне соціологічне дослідження під промовистою назвою «300-летие

Полтавской битвы: герои и предатели».

Дослідження було проведене протягом 1-9 квітня 2009 року по всій території України, методом прямого опитування 2078 респондентів. Похибка вибірки склала +/- 2,2%. Слід звернути увагу на той факт, що ані сама компанія Research & Branding Group, ані філія Інституту країн СНД ніде офіційно не оприлюднила дані дослідження. Єдина згадка про дослідження з'явилася нещодавно на блозі Андрія Окари («Українська правда»).

Значення Полтавської битви для імперської пропаганди

Важко переоцінити значення Полтавської битви з точки зору формування імперських стереотипів в Російській імперії. Адже мова йшла не тільки про перемогу над однією з найкращих армій Європи під керівництвом Карла ХІІ. Ішла мова і про можливість нарешті скасувати автономію української Гетьманщини та побудувати цілу теорію та практику боротьби з «мазепинцями», якими автоматично ставали всі опозиційні до імперського центру українські діячі, без огляду на політичні погляди та реальну загрозу інтересам Російської імперії. 

Поема «Полтава», яка була написана Олександром Пушкіним та змальовувала постать Івана Мазепи як «зрадника» в контексті імперської політики мала генерального продюсера у вигляді Міністерства освіти Російської імперії. Це відомство ввело цей твір у програму середніх шкіл імперії та змушувало учнів вчити значну частину на пам'ять.

Будь-яка імперська пропаганда завше працює на дискредитацію керівників та діячів антиколоніальних рухів - незалежно від того, чи йдеться про індійського повстанця Мангала Пандея чи українського Івана Мазепи.

У 1909 році (200-ліття Полтавської битви) групою «Оборона України», яка була секцією Української народної партії, було підірвано пам'ятник Петру І, встановлений на місці Полтавської битви. Фактично, це був вияв реакції на політику Російської імперії стосовно інтерпретації історії українського народу.

Напередодні цьогорічного 300-ліття йдуть перемовини про надання Російській Федерації території Полтавської битви в довгострокову оренду. Йдеться про чергову спробу відкриття пропагандистського центру, який би пояснював українцям, що наслідки поразки Івана Мазепи та Карла ХІІ є позитивною подією в житті нинішніх громадян України.

Цікаво, чи дозволив би уряд Китаю побудувати на власній території музей, присвячений перемогам Японії, або чи міг американський Пірл-Харбор стати місцем історичного відпочинку японських туристів?

Соціологія і замір впливу пропаганди

Одним з найголовніших питань, яке було поставлено під час дослідження Інституту СНД, була оцінка Полтавської битви нинішніми мешканцями України.

В принципі, у такий спосіб можна було б заміряти ставлення до битви під Калкою чи Воршею. Але філіал Інституту країн СНД таким чином робив замір не ставлення до самої битви, а перевіряв термін дії історичної пропаганди Полтавської битви.

Зрозуміло, що радянська історична школа трактувала події Полтавської битви у традиціях Російської імперії. Згідно з результатами дослідження, 43,7% респондентів назвали Полтавську битву перемогою, 9,2% поразкою, 15,3% «ні те і не інше», а 27,1% респондентів не змогли дати відповідь на дане запитання.

Другою цікавою стороною дослідження стала те, що респондентів чітко розділили не за віком чи статтю, а за національністю. Серед яких ми знаходимо  лише дві - росіяни та українці.

Такий підхід наочно демонструє бажання російських технологів вивести питання інформаційної війни у сфері історії України на рівень етнонаціональних відносин, продемонструвавши, що існує кореляційний зв'язок між російським населенням України та сприйняттям імперської історичної пропаганди.

Наступний презентаційний слайд показує, як думки респондентів діляться за регіонами Захід, Центр та Південь-Схід. Дана карта до болю нагадує недолугий рекламний образ одного з передвиборчих штабів кандидатів у Президенти, який демонстрував Україну поділену на ґатунки.

Постколоніальна історична свідомість може бути вдячним об'єктом для політичних маніпуляцій, особливо, коли їх плекає колишня імперія.

На жаль, невідомо, чи Франція здійснює подібні інформаційні кампанії в Алжирі, своїй колишній колонії, однак, здається трохи абсурдним спостереження за подібними діями в сучасній Україні.

Керівництво Російської Федерації намагається приміряти імперські однострої на нинішню Росію, навіть не усвідомлюючи, що таким чином віддаляється не тільки від нормальних відносин з Україною та цивілізованим світом, а й перетворює власну історію на чергове видання повного курсу історії ВКП(б).

Історична пам'ять та влада

Здійснення влади передбачає не тільки функціонування державних інститутів, а й трансляцію конкретних історичних та актуальних подій, які спрямовані на консолідацію та мобілізацію суспільства.

Те, що російські інформаційні мережі є ефективними та впливовими, це не тільки результат діяльності вільного медіа ринку, (який не може бути підпорядкованим державному апарату), а й прояв постколоніального стану еліти, яка не усвідомлює себе повноцінною. 

Коли уряд Франції отримав інформацію, що американська та англомовна музика витісняють франкомовну, був введений режим квотування на телебаченні. Він надав істотні преференції вітчизняним виконавцям.

Ретрансляція імперських підходів до історії України вже може посісти окреме місце у підручниках для відповідних  спеціалістів.Однак це не відмінить того, що всі ці поразки та перемоги перейшли в розряд віртуальних, таких, які вже відбулися.

Проблема інтерпретації історії - це питання зрілості національної еліти та історичної науки, а іноді і прояв почуття гумору та самоповаги, як це продемонстрував Василь Кожелянко у своїй трилогії «Дефіляда у Москві», «Конотоп» та «Людинець пана Бога».

Фото зі сайту БЮТ

Станіслав Федорчук, «Новинар»