Днями Юлія Тимошенко прийняла у себе Руслану та інших наших шоу-митців і пообіцяла, що невдовзі у цьому музичному напрямі «все буде ОК». Втім, поживемо — і почуємо.

 

Насамперед лише стисло нагадаю, «як усе почалося». Ще на початку жовтня пролунали гучні заяви наших музичних «маяків». Тоді кілька українських митців і продюсерів, серед яких були Руслана, Олег «Фагот» Михайлюта (гурт ТНМК), Сергій «Фома» Фоменко (гурт «Мандри»), музичний продюсер Володимир Бебешко, Едуард Клім (директор музичного холдингу «Лавіна Мьюзик»), Дмитро Костюк представили відкритий лист до уряду.

 

У тому посланні вітчизняний шоу-біз і просив, і вимагав:

— припинити цифрове музичне піратство в українському сегменті мережі Інтернет;

— навести лад у сфері колективного управління музичними правами. Зокрема:

— припинити численні факти публічного використання музики без виплати належної винагороди авторам, виконавцям і музичним продюсерам;

 

— припинити діяльність організацій колективного управління музичними правами, які функціонують без повноважень від українських артистів, творчість яких використовується бізнесом у процесі комерційної діяльності, а саме: Всеукраїнське об’єднання суб’єктів авторських і суміжних прав «Оберіг», Всеукраїнську громадську організацію «Всеукраїнське агентство з авторських та суміжних прав», Асоціацію «Гільдія виробників відеограм і фонограм», Громадську організацію «Агентство охорони прав виконавців», Всеукраїнську громадську організацію «Автор»;

 

— забезпечити сплату винагороди за використання музики державними телерадіоорганізаціями (насамперед НРКУ та НТКУ) відповідно до існуючого українського законодавства;

 

— зобов’язати Державну митну службу України не пропускати через митний кордон товари, що всупереч законодавству імпортуються без сплати відрахувань за так звану «приватну копію».

 

— Забезпечити систематичну участь представників музичної індустрії у роботі всіх державних органів щодо всіх питань, які стосуються сфери авторського права і суміжних прав.

 

***

Характерною для України була «реакція» на цю спробу навести порядок у музичному господарстві. Вже наступного дня в одного з учасників ініціативи прокуратура провела перевірку… Того ж дня директора Асоціації музичної індустрії України викликали на розмову в прокуратуру — за заявою одного з народних депутатів.

Незабаром уже декілька фігурантів гучної ініціативи мали телефонні дзвінки з СБУ…

 

Можливо, хтось із радників переконав вельмишановного народного депутата підписати заяву у правоохоронні органи про те, що артисти, мовляв, закликають порушити конституційний лад? Неначе Конституція зобов’язує займатись Інтернет-піратством і ховати гроші артистів за публічне використання музики?

 

Звернення відомих українських артистів розглядалося в прямому ефірі одного з політичних телешоу. А вже минулого вівторка артистів і продюсерів запросила до себе Юлія Тимошенко.

 

Під час зустрічі прем’єр-міністр вислухала артистів та їх представників і пообіцяла вжити можливих заходів для захисту прав авторів, виконавців, продюсерів.

Наразі створено робочу групу, яка повинна підготувати як відповідні зміни до законодавства, так і розглянути можливі організаційні заходи для дотримання прав митців.

 

***

Але зупиняюсь конкретніше на питаннях, які би справді могли бути вирішені за допомогою уряду.

 

Отже, Інтернет-піратство. Ця тема, що є глобальною проблемою музичного шоу-бізнесу в усьому світі, вкрай актуальна і для України. Адже продажі фізичних носіїв з музикою різко падають саме через те, що споживачі завантажують її з мережі Інтернет. Під час недавньої зустрічі з прем’єр-міністром Руслана та Едуард Клім (директор відомого українського лейблу «Лавіна Мьюзік») запропонували розв’язання проблеми у стилі французького «Закону Саркозі»: коли Інтернет-провайдери несуть відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності під час доступу до Інтернету.

 

Юлія Володимирівна зауважила, що цей логічний і випробуваний зарубіжною практикою шлях може зустріти опір в українському суспільстві через нібито загрозу свободі слова. Проте слід сподіватися, робоча група все ж зуміє узгодити інтереси громадськості та митців.

 

Друге істотне питання, порушене перед Тимошенко, — проблеми колективного управління авторським і суміжними правами. І насамперед тут виникають питання зборів винагороди. Адже на сьогодні переважна більшість підприємців, котрі використовують музику (зокрема, й такий економічний гігант як Укрзалізниця), не сплачує Українській лізі музичних прав передбачену законодавством винагороду за її використання. І тут, зрозуміло, без підтримки влади не обійтися. Вочевидь, лише системний підхід органів політичної влади, правоохоронних органів і організацій колективного управління до вирішення проблеми може допомогти зрушити цей віз.

 

Окремою значною проблемою, до якої привернула увагу Тимошенко, є діяльність організацій колективного управління, які не маючи повноважень від авторів і виконавців збирають з користувачів гроші начебто «в інтересах митців», а насправді безсоромно «дерибанять» отримане.

 

Боротьба з такими «інтелектуальними» шахраями є завданням передусім правоохоронних органів. Проте завданням влади є недопущення функціонування таких псевдоорганізацій колективного управління. А тим паче, надання їм статусу «уповноважених».

 

Зайве нагадувати, що цивілізовану поведінку стосовно дотримання законодавства про авторське право і суміжні права передусім мали б демонструвати державні телерадіоорганізації. Проте й досі і Національна радіокомпанія України, і Національна телекомпанія України не сплачують правовласникам через створений ними Український музичний альянс винагороду за музику, яку вони використовують.

 

Такі витрати часто навіть не передбачені їхніми кошторисами. Тож слід лише сподіватися, що держава першою продемонструє політичну волю щодо дотримання авторського й суміжних прав, зобов’язавши підпорядковані їй телерадіоорганізації поважати працю авторів і артистів, належно сплачуючи за використання їхнього продукту.

 

Також артисти звертають увагу і на бездіяльність митної служби, яка всупереч Митному кодексу елементарно не бажає сприяти дотриманню імпортерами законодавства про інтелектуальну власність. Адже державна митна служба — єдиний орган влади, що може примусити імпортерів виконувати закон під час імпорту товарів і сплачувати так звану винагороду «за приватну копію» в разі імпорту низки передбачених законодавством товарів.

 

Така винагорода збирається і розподіляється між митцями визначеною державою уповноваженою організацією. Така організація є і в Україні: називається вона Український музичний альянс. Проте всі її звернення до Державної митної служби закінчуються банальним: «Нічого робити не будемо, тому що не хочемо!».

Міністерство культури і туризму, до якого не раз апелював Український музичний альянс з проханням звернутися від свого імені до митної служби (адже йдеться ж про добробут авторів і виконавців), відповіло: добробут митців не входить до компетенції Міністерства культури!

 

Звичайно, займатися кропітким переділом державного бюджету легше, ніж подбати про капіталізацію ринку української культури.

 

Нарешті, українські артисти вимагають, щоб у майбутньому для вирішення цих проблем політики залучали і їх самих. Може, самим творцям видніше, як зарадити їхнім бідам? Адже на нещодавні вересневі слухання з питань охорони авторського права і суміжних прав у Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України організатори запросили безліч чиновників, секретарів творчих спілок, службовців скомпрометованих організацій колективного управління, різноманітних співчуваючих… А от відомих артистів запросити забули (як і, за невеликим винятком, популярних авторів).

 

Може забули навмисно, аби не почути прикрої правди про себе коханих?

 

Утім, усі наведені проблемні теми знайшли відгук у Кабміні. І це тим важливіше, що такий розгляд шоу-бізнесового життя-буття відбувся фактично вперше. Майже кожен політик полюбляє зібрати відомих діячів культури і мистецтва, поговорити про творчість, духовність, красиво зблиснути на тлі «зірок» перед камерами. Зайве говорити, що такі «зустрічі» жодної користі не приносять. Натомість наразі — ситуація інша. Уперше артисти чітко висловили свої професійні проблеми. Вперше влада разом з артистами почала пошук шляхів їх подолання.

 

Уперше це відбувається на професійних засадах, а не в лірично-сентиментальному ключі. Тож слід, схрестивши пальці й постукавши по дереву, чекати на результат…