Усе почалося досить банально. Не зовсім легко визначити, щоправда, з чого починається сфабрикована сенсація. Проте в цьому випадку можна досить упевнено стверджувати, що її джерелом стала стаття Андрія Капустіна «Роздягни Гітлера, або Барбіфюрер у подарунок», опублікована 19 квітня на двох мовах у тижневику «Дзеркало тижня». Безперечно, назва привертає увагу й одночасно примушує поморщиться від гидливості. Однак зміст статті ніскільки не заслуговує засудження. Автор знайшов ляльку Гітлера. Він міг би без проблем знайти її в інтернеті або в прайс-листах магазинів у низці країн, але знайшов він її у місті-герої Києві, в магазині ділових подарунків на Петрівці — неподалік від Бабиного Яру. Він повідомив нам, що лялька ця — тайванського виробництва, коштує 1200 гривень і продається зі зміною одягу, з темними окулярами і, чомусь, із запасною головою. Далі йдуть одні коментарі, або, вірніше, саркастична фантазія автора. Йому невідомо чи просто байдуже, що ляльки можна знайти в Англії або в США. Він обурений такою знахідкою у своїй країні. У нього немає місця або бажання розповідати про зростання ксенофобії у багатьох країнах. Адже він живе в Україні й тому згадує, дуже розмито, про всілякі негативні явища в себе в країні. Більше того, щоб усі відчули небезпеку таких ляльок, він фантазує про те, до чого зможуть додуматися виробники.

Описую все так детально через дві причини. По-перше, сюжет необразливий, усе-таки, і ті, хто намагається зробити з автора супер-провокатора, даремно забувають, що заднім числом усе до болю очевидне, а спочатку ніхто й подумати не міг про розвиток подій. З іншого боку, внаслідок безумовних досягнень у сфері свободи слова, стало майже поганим тоном не посилатися на наростаюче зростання ксенофобії. Нам надто необхідно боротися з такими явищами, але в дев’яти з десяти текстів на подібні теми в ЗМІ знаходимо надто багато всіляких жахів і апокаліпсичних прогнозів і дуже мало конкретних фактів. Усе це дуже легко використовувати в темних цілях, а не для того, щоб вирішувати справжні проблеми.

Докладний опис потрібен, по-друге, оскільки це, на превеликий жаль, не кінець. У тому, що російські ЗМІ підхопили цей бідний інформаційний мотив і безпощадно розкрутили його, стільки ж несподіваного, скільки у відповіді продавщиці, що лялька коштує недорого. Залишимо це на совісті тих, кому винагорода за такі послуги поки що дорожча, ніж виконання професійного обов’язку.

А те, що англійські і німецькі ЗМІ клюнули на таку смердючу приманку, багатьох по-справжньому засмутило. Справжнім потрясінням став репортаж Бі Бі Сі, взятий повністю, але без посилання, з примітивного репортажу кишенькового Першого каналу російського телебачення. «Від себе», так би мовити, була лише одна деталь — чи це убивча неувага до оригіналу, або ж бажання сильніше шокувати, невідомо — але з легкої руки автора сюжету з’явився український виробник ляльок.

Важко не підозрювати про існування певного «джерела Х», що як комп’ютерний вірус заразив перо або ж розуми шановних представників п’яти ЗМІ: Deutsche Presse Agentur, ВПС, Deutsche Welle, і дві англійські газети — the Daily Telegraph та Daily Mail. У багатьох наших листах до вказаних ЗМІ ми саме радили провести ретельне розслідування своїх джерел «інформації». Але це як дружні поради, а суть для нас не в цьому. Адже ми давно стикаємося з подібними провокаціями, дуже часто побудованими на разюче примітивних штампах радянської пропаганди.

П’ять західних ЗМІ взяли свою інформацію де завгодно, але тільки не з українських джерел. А ті, хто цитував українське першоджерело, явно його не читав, і повністю спотворив значення статті Капустіна.

Розкрутили собі сенсацію за рахунок незнайомої їм країни, яка зазнала жахіть від нацистської чуми, і щиро вважали, що досить дізнатися про неї з російського джерела. І це при тому, що, принаймні, англійські ЗМІ знають уже не з чуток, чого чекати від деяких російських засобів масової інформації. Дуже легко все-таки виявилося їх обдурити. Важко зрозуміти, з чим це пов’язано. Можливо, їхні стійкі стереотипи вперто чинять опір болісним зіткненням із дійсністю. Або ж це просто нерозуміння того, що Україна давно вже не керується з Москви.

Стереотипи формуються роками, і рідко вдається їх швидко переломити. Оскільки вірус розповсюджував дезинформацію страшним темпом, і крім Бі-Бі-Сі, всі першоджерела наполегливо відмовлялися прислухатися до закликів прибрати брехню, потрібно було діяти оперативніше. Треба було врахувати специфіку аудиторії. Безумовно, обурливо було слухати образливі слова Бузини про те, що, мовляв, якщо нинішня влада назвала Шухевича героєм, варто чекати, що в кожній сім’ї з’явиться лялька Гітлера. Проте завалювати Бі-Бі-Сі гнівними поясненнями, хто такий Шухевич, чому його ганьбить Росія, які в нас претензії до сусіда тощо, навряд чи варто. Навпаки, це швидше підштовхне їх залишитися зі старими стереотипами.

Стереотипи стереотипами, але нехай ЗМІ не забувають свої обов’язки й не порушують право їхньої аудиторії на достовірну інформацію. Всі ті ЗМІ порушили, щонайменше, дві статті професійного журналістського кодексу або Англії, або Німеччини, і на це вже, вибачите, вони не мають права.

Усі повідомляли про неназваного українського виробника ляльок. Дивуватися нічого, що не назвали: звичайно, адже лялька з Тайваню. Але це не заважало ні Німецькій хвилі, ні Дейлі Мейл, без усілякої совісті вигадувати страшні подробиці про уявні плани неіснуючого виробника ляльок.

Ми не можемо примусити західні ЗМІ цікавитися Україною, але ми маємо право вимагати, щоб матеріали про події у столиці України передавали не зі столиці іншої держави, щоб джерело інформації перевіряли і щоб надавали альтернативні думки.

Після того, як перші наші листи до вказаних ЗМІ проігнорували, ми випустили заклик до журналістів і до всіх небайдужих людей допомогти боротися з брехнею однією єдиною зброєю — правдою. Просили всіх, хто міг, виставити правдиву інформацію на свої сайти, блоги тощо. І головне, писати до тих західних ЗМІ, пояснювати їм, що свобода слова не включає права на дезинформацію. Багато українців відгукнулися, написали листи з вимогою вибачень і вилучення брехливих текстів у ці п’ять та інші ЗМІ, що взяли знову без перевірки недостовірну інформацію. На сьогодні не менше двох ізраїльських сайтів, і кілька сайтів із Канади, США, Ірландії і Гонконгу зняли свої тексти, а «Вікіпедія» виклала попередження й додаткову статтю про саму провокацію.

Ми завалювали чотири ЗМІ — носіїв вірусу — листами, де вимагали, або доказів, що інформація достовірна, або її видалення. Всі, на відміну, мабуть, від Бі-Бі-Сі, відреагували швидше на наш задекларований намір звернутися зі скаргою до регулюючих органів, ніж на наше прохання виправити ситуацію та припинити вводити своїх читачів в оману.

Але хоч там як, усі четверо вже прибрали матеріали, а Бі Бі-Сі ще й визнав, що репортаж не відповідав журналістським стандартам.

Від усіх ми отримали фактичне або повне визнання, що інформація була недостовірною. Це важливо через цілу низку причин. Брехня, заснована на шкідливих стереотипах, нам усім шкодить, і необхідно показати ЗМІ раз і назавжди, що ми не терпітимемо дезинформацію. Терпіти не можна, бо нам усім потрібна достовірна інформація, і на менше ми не згодні. Але й ми також несемо відповідальність. Ми ні на крок не повинні відступати від свободи слова, але давайте не будемо наївними і самі стежитимемо за своїми словами

Можливо, важливіше за все те, що ми самі пересвідчилися: ми можемо відстоювати своє право на правду. У ті перші дні після опублікування брехні, у багатьох руки опускалися. Адже всюди повторювався цей обурливий наклеп. Черговий удар, нанесений репутації країни, репутації кожного з нас. Так нам здавалося. Три тижні потому ризикну припустити, що в тих чотирьох ЗМІ дещо інший погляд щодо збитку для нашої репутації.

Хеппі-ендом тут не пахне, і рано розслаблятися. Адже матеріал висів на їхніх сайтах дуже довго, і досі «гуляє» інтернетом. Ми вважаємо, що винні ЗМІ повинні нести за це відповідальність, і якщо публічного вибачення не буде, ми збираються подати скаргу до їхніх регулюючих органів. Ніякої помсти тут немає, швидше, просто профілактика.

Сподіватимемося, що вони усвідомлюють безпосередню відповідальність за будь-які віруси неправди й нетерпимості, які розносять. І якщо їм важко зрозуміти, ми їм допоможемо. Вже навчилися.

P.S. У публікації Галі Койнаш «Засіб від інформаційних тарганів» («Детектор медіа», від 27 травня) з’явилася наступна інформація: «...Нині вже можемо не доводити повну необґрунтованість «інформації» про ляльку Гітлера. Про те, що переконатися в цьому можна було без жодних проблем, прочитавши першоджерело в газеті «Дзеркало тижня», нам довелося пояснити багатьом ЗМІ. Три зі згаданих — Бі-Бі-Сі, «Дейлі мейл» (Daily Mail) та «Дейлі телеграф» (Daily Telegraph) — або одразу прибрали свої матеріали (Бі-Бі-Сі), або після того, як почули слова «регуляторний орган». «Німецька хвиля» (Deutsche Welle) довше впиралася, зате, знявши статтю, майже одразу публічно вибачилася й поставила інтерв’ю з головним редактором журналу «Детектор медіа» Євгеном Мінком щодо розкрутки фальшивої сенсації. Ми, звичайно, повідомили інші ЗМІ про такий мудрий крок, і згодом з’явилося вибачення й на сайті Бі-Бі-Сі (раніше нам прислали вибачення, яке з дозволу Бі-Бі-Сі ми розміщували на наших сайтах).

Розмова з редактором Daily Mail, треба сказати, проходила в дещо іншому ключі, але спростування та вибачення з’явилися на сайті газети 23 травня. Після нетривалого прояву готовності з нами розмовляти, редакція Daily Telegraph знову ігнорує наші листи із закликом публічно вибачитися. Втім, припускаємо, що тепер це лише питання часу...»

Галя Койнаш, Харківська правозахисна група, «День»