Вони розпочали вносити зміни заздалегідь, при чому до всіх трьох законів: Закону України «Про вибори народних депутатів України», Закону України «Про вибори Президента України» та Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Як зазначив новообраний нардеп від БЮТу Андрій Шевченко, який очевидно залишиться працювати у парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації, організатори ставлять за мету провести всю необхідну підготовчу роботу протягом року і восени 2008 р. вийти на ухвалення у Верховній Раді відповідних законодавчих змін і доповнень.

Оскільки останніми в Україні пройшли вибори до .Верховної Ради, то обговорення фактично звелося до дискусії навколо Закону України «Про вибори народних депутатів» та практики його застосування. Для «затравки» Андрій Шевченко розкритикував норму частини 5 статті 69 даного Закону, назвавши її «двадцятихвилинним маразмом». Ця норма забороняє телерадіоорганізаціям впродовж двадцяти хвилин до і після трансляції передвиборної агітації певної політичної сили коментувати чи оцінювати зміст відповідної агітаційної програми та подавати будь-яку інформацію про вказану політичну силу на тому ж каналі. Найбільше проблем норма створює для програм новин і політичних ток-шоу з багатьма учасниками, оскільки в перервах на рекламу почасти транслюється саме політична реклама. Загалом учасники круглого столу погодилися, що норма є недолугою і має бути виключена із Закону. Але думки учасників не були настільки одностайними щодо всіх проблемних питань виборчого законодавства, які порушувалися протягом трьох годин обговорення.

Робочій групі, яка буде створена для розробки законодавчих змін, зокрема доведеться визначитися з питанням про скорочення терміну заборони на поширення перед виборами даних про соціологічні опитування з 15 днів до «1-5 днів», як зазначено в рекомендаціях круглого столу. Директор Інституту медіа права Тарас Шевченко навів приклад Франції, де нещодавно було впроваджено аналогічні законодавчі зміни. Логіка прихильників таких змін зрозуміла: не зважаючи на законодавчу заборону на оприлюднення результатів соцопитувань дані цих опитувань завжди можна дізнатися в Інтернеті, оскільки не існує контролюючих органів для українського сегменту всесвітньої мережі та й сама ідея такого контролю видається доволі утопічною. Але з другого боку, відповідна законодавча заборона була введена для запобігання маніпуляціям, і, хоча Інтернетом в Україні вже користується відносно значна частина населення, існує інша велика група виборців, які Інтернетом не користуються. Саме на останню групу, як на менш «просунутих» і, відповідно, більш сприйнятливих до маніпуляційних технологій громадян, можуть бути спрямовані такі технології в разі скасування законодавчих обмежень.

Також викликала полеміку з представником ЦВК ініціатива внести зміни до пункту п’ятого частини 3 статті 34 Закону, відповідно до якої на засіданнях окружної чи дільничної виборчої комісії мають право бути присутніми без дозволу чи запрошення відповідної комісії не більше 2-ох осіб від одного засобу масової інформації. Знімальні групи телеканалів можуть сягати і п’яти осіб, тому відповідна норма іноді значно ускладнює їм роботу. Було запропоновано зняти дане обмеження або хоча б збільшити допустиму кількість представників ЗМІ, присутніх на засіданнях виборчкомів, на що знайшовся контраргумент – робота членів комісій важка і присутність ще більшої кількості «наглядачів» тільки її ускладнить.

Новинкою пропонованих змін до Закону може стати і виключення з нього визначення політичної реклами (частина 3 статті 66 Закону), яке дійсно не є до кінця зрозумілим навіть юристам. Спочатку учасники обговорення звернули увагу на те, що до політичної реклами Законом також віднесено й використання символіки або логотипів політичних сил, а це створює труднощі для телевізійників, адже при зйомках новинних, інформаційних сюжетів символіка потрапляє в кадр випадково. Внаслідок цього появу символіки в неагітаційних сюжетах каналів теоретично можна розглядати як приховану політичну рекламу. Але Ольга Большакова звернула увагу на недосконалість визначення політичної реклами й фактичну відсутність в ньому змістового навантаження та запропонувала просто вилучити дане визначення. Такий крок буде логічним, оскільки краще відсутність законодавчого визначення взагалі, аніж існування недолугого визначення. Будь-яке законодавче визначення обмежує своїми формулюваннями юридичне поняття, поняття ж описує певне суспільне або природне явище; явище з часом розвивається, а поняття через свою обмеженість визначенням залишається незмінним, через що виникає невідповідність між законодавством і суспільними відносинами. Недолуге ж визначення тільки поглиблює цю невідповідність.

Маємо надію і на те, що буде уточнено форми передвиборної агітації, закріплені в частині 2 статті 66 Закону, оскільки чинні норми не дозволяють провести чіткої межі між агітацією та інформуванням громадян через ЗМІ про перебіг виборчого процесу.

Закони про вибори в Україні зазвичай ставали предметом політичних «торгів», тому лобіювати зміни до таких законів особливо складно. Але сподіватимемося, що правила роботи ЗМІ під час виборів не будуть для політиків настільки принциповими питаннями як, наприклад, прохідний відсотковий бар’єр на виборах у ради або можливість виключати зі своїх виборчих списків певних кандидатів. Медійне співтовариство вже має досвід перемог у справі лобіювання своїх інтересів, зокрема виключення особливо «драконівських» норм із виборчого законодавства фактично в процесі позаминулих парламентських виборів у кінці 2005 р.

Роман Головенко, Інститут масової інформації