• Журналіст не повинен завдавати шкоди іншій людині або своєю бездіяльністю дозволяти, щоби іншій людині була заподіяна шкода.
• Коли дають наказ заподіяти шкоду іншій людині, журналіст або журналістка мають не тільки право відмовитися виконувати цей наказ, але і обов’язок його не виконувати.
• Журналіст повинен захищати самого себе тією мірою, якою це не суперечить п.1 і п.2
• Потрібно співвимірювати результат нашої діяльності із суспільним значенням, суспільною користю. Якщо внаслідок нашої публікації (розслідувань) одній людині чи корпорації чи групі людей таки завдано шкоди, то ми маємо усвідомлювати, що внаслідок цього, суспільство в цілому або значно більше людей, отримали користь, їхнє життя стало безпечнішим, бо вони поінформовані про справжні події, наміри. Ця суспільна значущість часто є засобом подолання сумнівів, які можуть виникати: а чи правильно ми робимо, коли оприлюднюємо те, про що раніше не йшла мова.
• Принцип «правда, тільки правда і нічого, крім правди» доповнюється принципом «всю відому нам правду».
• Повнота, різнобічність висвітлення – це одна з вимог до професійного журналіста. Повнота в цьому контексті і є різноманітність та рівнобічність, бо вона не є одновимірною, ми наводимо різні аспекти.
• Маємо звертати увагу на те, наскільки інформація, яку ми публікуємо є перевіреною – нами, авторитетністю джерел, практикою життя.
• Етичні стандарти журналістики – це, як правило, професійні стандарти підготовки матеріалів, іноді висловлені інакше. Повага і врахування інтересів аудиторії – це і є професійний, і етичний стандарт. Якщо ми розглядаємо критерій, що не має стосунку до етики – оперативність подачі матеріалу, насправді етичний момент там є. Ми даємо обізнаність аудиторії якомога швидше і в такий спосіб виявляємо до неї повагу, небайдужість. Ми маємо бути небайдужими до виконання своїх професійних обов’язків, до того, щоби наш матеріал був різнобічним, вичерпним, чесним тощо.
• Ми впливаємо на суспільство і працюємо так, щоби не заподіяти шкоди людству – тоді ми виконуємо свої обов’язки.
• Як і 200, 300 років тому – суть правил не зміниться. Обов’язок говорити правду, дізнаватися і оприлюднювати важливе – залишиться за нами.
• Професійність визначається не освітою чи посвідченням, а тим, наскільки якісно ми виконуємо професійні обов’язки. Журналіст – це людина, що професійно виконує журналістську діяльність. Це дізнавання правди і поширення її у зручний для публіки спосіб.
• Неприпустимо видавати і придбавати журналістські посвідчення за гроші або послуги, бо в такий спосіб публіці подають як професійних журналісток і журналістів тих, хто насправді такими не є. Отже, публіка починає довіряти тим, хто навмисно або з незнання спотворює інформацію і опиняється в небезпеці.
• Україна потребує Закону про медіа, він має передбачити існування саморегуляторних і регуляторних органів у галузі журналістики, розподіл їх повноважень, відповідальності – це збільшить вплив на середовище.

Примітка: Перші три пункти є парафразом Законів робототехніки, сформульованих 1941 року Айзеком Азімовим.