Він цінує те, що було зроблено в Україні в останні п’ять років. «Проти нас працює масштабна, серйозна, відлагоджена машина по спотворенню інформації. І Україна у цьому вистояла». Але разом з тим «багато грошей витрачено неефективно, й країна, яка воює, не може собі дозволити так витрачати гроші». А ще він вважає, що має бути відповідальність за маніпуляції, закони мають виконуватись, і «коли правда на твоїй стороні, ти повинен стояти до кінця». Він – міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський.

Інна Кузнецова: Найгарячіша тема початку сьогоднішнього тижня – хор імені Верьовки, чи як дехто писав, даруйте, «зашквар» хору. Ви вибачалися перед Валерією Гонтаревою за це. Далі було багато іншого, зокрема багато хто говорив про те, що хор треба позбавити державного фінансування. Якісь висновки буде зроблено? Чи спілкувалися ви з керівником хору?

– Я вважаю, що є речі, які знаходяться в культурній площині. І не завжди в культурній площині повинне бути покарання. Покарання в тому розумінні, як хтось вважає, що треба когось чогось позбавити і таке інше. Це ж була ціннісна річ, тобто що можна, а що не можна, що добре, а що погано.

Моє вибачення, взагалі те, що я написав, я написав з точки зору мого розуміння моїх цінностей, коли я щось вважаю допустимим або не допустимим. Те, що відбулося, на мій погляд, недопустимо. Воно не смертельно, воно недопустимо. Я вважаю, що треба зробити висновки всім і більше так не робити.

– Ваша заступниця Ірина Подоляк говорила про те, що, можливо, державне фінансування треба надати іншим колективам, які відновлюють культурну спадщину, відновлюють культурне надбання.

– Ми повинні виробляти політику, яка стосується не тільки хору Верьовки, а взагалі управління державними коштами, державними витратами в сфері культури. Тому я проти того, щоб ми зараз конкретно говорили про хор Верьовки або про інший академічний хор, який ми підтримуємо. Це взагалі загальна державна політика. Не вибіркова.

– Надалі в державній політиці буде підтримка національних колективів? І як вони будуть визначатися? Мають вони бути Національними чи ні? Тому що за це звання, у випадках, коли в назві колективу, театру чи будь-чого є слово «національний», більше фінансування.

– Наше завдання – зробити так, щоб обсяг культурних послуг, які споживає громадянин України, і якість цих наданих послуг збільшувалися. «Послуги» – погане слово. Тому я замінив би слово «послуги» на контент. Тобто якість і кількість культурного контенту повинні збільшуватися. І всі наші зусилля будуть скеровані на це.

Чи призведе це до зміни форм фінансування? Так. Я думаю, що ми поступово будемо переходити на формати проектного фінансування, як це зараз робить Український культурний фонд. Означає це, що це відбудеться відразу? Ні. Тому що ми хочемо зберегти те надбання, ту спадщину, які в нас є, але ми хочемо їх покращувати, і щоб це покращення було зашите всередину тієї системи, яку ми будемо будувати.

Ми будемо будувати її разом з індустріями. Всі наші дії, які ми робимо, не є непередбачуваними. Тобто ми про все говоримо, ми спілкуємося постійно. У нас пройшло вже біля тисячі людей, з якими поговорили про всі напрямки нашої діяльності. Ми можемо не погоджуватися, ми можемо сперечатися, ми можемо по-різному бачити рішення, але принцип, який я озвучив тільки що, залишається. Наше завдання – збільшувати якість і...

– Художній керівник хору імені Верьовки Зеновій Корінець казав про погрози і навіть говорив про те, що він готовий звільнитися, якщо буде у цьому потреба. Чи будуть якісь адміністративні...?

– З мого боку – ні.

Євген Кошовий та учасники Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки

– Ігор Коломойський, якого журналісти каналу «Настоящее время» запитали про його реакцію на цей виступ, він оцінював дії чи реакцію вашу і міністра економіки, допустив оціночні судження, скажімо так, які є образливими. Як ви до цього ставитеся?

– Я вважаю, що... Ну, це хамство вищого ґатунку. Як я ставлюся до хамства? Погано. Але... ну є такі люди. Реакція Ігоря Валерійовича була, як реакція невихованої людини.

– А якщо ми говоримо про те, що сталося, і як суспільство поставилося до цього. Тому що в суспільстві були дуже різноманітні і абсолютно полярні позиції.

В кафе, куди ми ходимо обідати, мені довелося чути розмову чоловіків, які казали: що це таке, їх засуджують – всього-на-всього поспівали дві хвилини! І коли я їм сказала, слухайте, як можна жартувати з цього, якби у вас була така історія, з вашою хатою, до прикладу, він мені відповів: то я ж гроші не крав і банки не обдурював! Виглядає, що люди в такому випадку захищають Ігоря Валерійовича, але проти Валерії Олексіївни. Тобто інформації про те, як держава рятувала «ПриватБанк», замало?

– На сьогодні, якщо брати юридичну площину, немає визначення, що цей – злодій, а це – не злодій.

Сталося так, що у людини.., не важливо, щось відбулося погане. І зловтішатися з цього, мені здається, неправильно з будь-якої точки зору. Тобто зловтішання – це взагалі така не дуже добра риса. І якщо про це говорити, то в нас дуже поляризоване суспільство, яке дуже вимагає справедливості. Тобто це все форми прояву того, що в нас є величезний запит на справедливість. А її немає.

Тобто люди відчувають, що щось не так. І не можна їх звинувачувати у тому, що вони стають або агресивними більше або менш агресивними, тому що цей запит зростає кожен день. Він вже давно зростає. Те, що ми чуємо, що цей вкрав, цей вкрав, цей вкрав і цей теж не дуже добрий, а цей розвалює країну зсередини, а це ще й «п’ята колона»... У нас є різні слова, які використовуються.

Люди не довіряють суду. Тому що заарештували, а суд випустив під заставу, потім нічого не відбулося. Тобто у суспільства немає відчуття творення справедливості. Я вважаю, що наше завдання – уряду, правоохоронних органів, взагалі влади – це почуття повернути. А повертається воно конкретними справами.

– Але ж для цього треба щось робити.

– Точно!

– І от якщо вже говорити про конкретні справи, якими займається ваше міністерство. Ваше міністерство дуже велике, бо це аж три міністерства, які об’єднані в одне. До речі, у назві вашого міністерства немає, очевидно, того, чим найбільше вам хотілося б займатися. Інформаційна політика. У назві її немає. Куди вона поділася?

– Вона є. Вона є у положенні про міністерство. Її немає у назві. Але це не обов’язково.

– Що має робити міністерство для того, аби повернути цю довіру?

– Довіра – це взагалі фундамент, на якому будується будь-яке сучасне суспільство. Довіра між громадянином і громадянином. Довіра між громадянином і владою. Це фундамент, з якого все починається. І не може одне міністерство, навіть таке потужне, як Міністерство культури, молоді та спорту, інформації, у нас ще й туризм є і медіа, вибудувати довіру. Довіра вибудовується діями уряду, діями влади, діями прокуратури, НАБУ, ДБР, судами і таке інше. Діями! Міністерство інформації може сприяти тому, що інформаційний простір буде захищений. Міністерство інформації – це ж не захід або політика у сфері інформаційної політики. Ми ж не івент-агентство, яке виробляє.

Під час театралізованої акції «Артистів-рашистів – за поребрик» (архівне фото)

– Як ви будете захищати інформаційний простір?

– У нас завдання захищати інформаційний простір? У нас завдання – робити політики, які збільшують якість і кількість українського контенту в українському культурному просторі. Тому що захист – це одна частина. Друга частина – треба наповнювати український культурний простір.

Щодо захисту. Я вважаю, що нам необхідно чітко визначитися, що таке маніпуляція і як ми ставимося до формування суспільної думки через такі інструменти, як «ботоферми», як зловживання у соціальних мережах через «ботоферми» і таке інше.

У держави є декілька інструментів для цього. Один інструмент – це блокування по визначеній процедурі таких речей. Другий інструмент – це створення співрегуляторних органів разом із громадянським суспільством щодо визначення, що таке маніпуляція, і як з цим жити. В принципі у нас дуже багато наробок. Взагалі Україна сьогодні...

– Ви говорите зараз про соціальні мережі?

– Про телебачення, про все.

– Тобто мова може йти, наприклад, про закриття якогось телеканалу?

– Давайте от про закриття або про відкриття. Як, на мій погляд, повинен працювати закон? Закон повинен працювати. На 90% – це превенція. Тобто це недопущення чогось до критичного. Закриття каналу – це критична ситуація. Тому ми повинні зробити все, щоб навіть до цього не могло дійти. Але якщо вже дійшло, то вже дійшло.

– Скажімо, телеканал Х маніпулює громадською думкою, маніпулює інформацією, всім. Він запрошує гостей, які розказують нісенітниці усілякі, оббріхують, маніпулюють. Яке за це покарання?

– У всьому світі в принципі передбачена дуже зрозуміла відповідальність. По-перше, фінансова відповідальність, тобто штрафи і таке інше. У деяких державах є кримінальна відповідальність за спотворення. Це все залежить від конкретного контексту конкретної країни.

– Як це буде визначатися в Україні? Тобто це буде зараз законодавчо розроблятися? Чи як?

– Так, ми будемо законодавчо розробляти. Я ще раз хочу сказати, що дуже багато напрацьовано з точки зору, що таке маніпулятивний контент в Україні. Ви знаєте Ігоря Куляса. Там ціла методологія під цим лежить велика, як визначається маніпуляція. Ми будемо, використовуючи ці напрацювання і інших людей напрацювання в цій царині, в цій сфері, здійснювати законодавче регулювання цих питань.

– А захист журналістів яким буде?

– І захист теж буде. Обов’язково. Це ж речі, які повинні йти пліч-о-пліч. Тобто захист журналіста, створення умов на реалізацію в професії, обмеження щодо маніпулювання і таке інше. Наприклад, «Суспільне телебачення» у цьому рядку буде відігравати дуже і дуже важливу роль. І дуже і дуже важливу роль воно буде відігравати в регіонах. Тому що для того, щоб в регіонах існувала свобода слова, «Суспільне..» сьогодні може його забезпечувати як ніхто. І це завдання «Суспільного телебачення».

– На 30-е число запланований Форум єдності у Маріуполі. Там ви плануєте представляти стратегію гуманітарної політики.

– Так, там будуть елементи стратегії.

– Що саме там буде представлено? Чи це секрет?

– Дивно буде, якщо я сьогодні, напередодні форуму, буду розповідати, що ми там будемо представляти. Там будуть представлені блоки нашого розуміння проблематики, яка сьогодні існує. І ця інформаційна політика стосується не тільки сходу, не тільки Криму, а всієї України. Тобто ми кажемо, що це і схід, і Крим, і Донбас. Ми будемо окреслювати широке коло питань і розповідати, яким чином ми будемо інформаційну політику здійснювати.

Біля парламенту України перед першим засіданням Верховної Ради 9-го скликання. Київ, 29 серпня 2019 року

– На початку того, як президент Зеленський прийшов до влади, було багато розмов про створення російськомовного каналу, який мав би мовити на окуповані, анексовані території. Чи буде мова про це? Чи це вже вирішено, що це непотрібно?

– Ні, не вирішено, що це не потрібно. Ми розглядаємо різні варіанти доставки контенту на тимчасово окуповані території – як Крим, так і Донбас.

– Ця доставка зараз здійснюється не дуже добре...

– Не дуже добре.

– При чому, якщо ми говоримо лише на окуповані... Зараз ви кажете, що не дуже добре на окуповані території...

– Навіть на територію розмежування.

– Але і не лише на територію розмежування. На Херсонщині люди не мають можливості подивитися україномовні програми, не те що каналу, якого ще немає.

– Є така проблема. На превеликий жаль, у нас уривкова інформація, клаптикова інформація щодо покриття телевізійним сигналом. Але ми зараз там все впорядкуємо і будемо мати чітку картину і чіткий план, як крок за кроком це закрити на лінії розмежування. Ми знаємо, що робити на тимчасово окупованих територіях. Треба зараз розібратися з контентом.

– А ви можете назвати один-два головні меседжі, які треба доносити мешканцям територій ОРДЛО?

– Головний меседж для всіх, для всієї України, не тільки для мешканців тимчасово окупованих територій – це ясність наших дій, чітке розуміння нашого плану. Це головне, на чому повинен будуватися цей діалог. Тобто ми повинні зрозумілою мовою для всієї країни пояснювати.

– Якщо говорити про Крим, оскільки форум буде в Маріуполі, то, очевидно, Криму планується менше приділятися уваги на цьому заході. Чи я помиляюся?

– Для нас Крим є такою ж територією України, як і Донбас. На превеликий жаль, ми менше у суспільстві говоримо про Крим, але це не означає, що ми не готуємося, що наші дії не спрямовані на територію Криму. Звісно, що спрямовані.

– А як ви ставитеся до гастролей українських артистів в Криму? Ми говоримо не про російських артистів, а про українських артистів в Криму. Заборони на перетин адміністративного кордону немає. Вони можуть собі їхати, так?

– Давайте таким чином. Ми ж повинні визначитися. У моєму розумінні, якщо український артист перетинає український кордон і їде на українську територію, яка тимчасово окупована, і виступає там, і доносить українські контексти і український наратив, то я вважаю, що це надзвичайно смілива людина.

– Але якщо він буде доносити цей український наратив і його там арештують?

– Я ж і сказав: надзвичайно смілива людина! Як я ставлюся? Як до надзвичайно сміливої людини.

– Тобто це добре?

– Це ризиковано.

Український кінорежисер Ахтем Сеітаблаєв під час презентації фільму «Кіборги»

– З останнього пітчингу Держкіно вилучили проект фільму Ахтема Сеітаблаєва «Конотопська битва». Ви, очевидно, знаєте про це. Чи правда, що держава не буде фінансувати цей проект?

– Якщо вилучили, то не буде.

– А це може бути пов’язано з тим, що він підтримував попереднього президента?

– Трошки зупинимося на цьому 11-у пітчингу. Це точно не пов’язано з позицією Ахтема.

Я ще раз можу пояснити, як все відбувалося. Влітку тишком-нишком Держкіно прийняло рішення розподілити 1,7 мільярда гривень. 1,7 мільярда гривень – це бюджет Держкіно на 3 роки вперед. По тих нормативах, які в самому Держкіно встановлені і встановлені Міністерством культури, суму, яку вони можуть розподіляти – це 500 мільйонів гривень.

Моя вимога до ради і до керівництва Держкіно була однією – будь ласка, приведіть все до..., у вас повинно бути два принципи: ви повинні витратити не більше тих 500 мільйонів, які у нас передбачені, ви повинні зробити так, щоб інші категорії, крім тих, що ви визначили на 1600 мільйонів, були доступні для фінансування, а це в тому числі неможливо було профінансувати такі категорії, як анімація, серіали, документальне кіно, і зробіть так, щоб це було зрозуміло для всієї спільноти. Рада перший раз цього не зробила. Я висловився, я сказав, що так неправильно, тому що у вас є відповідальність перед суспільством – будь ласка, ще раз зробіть. Вони визначилися.

Ніякого спілкування мого або моїх заступників з приводу конкретних назв і такого іншого з радою не було. І для того, щоб вже раз і назавжди закрити ці питання, які ви зараз ставите, ми в п’ятницю організували захід, зустріч ради з кінематографістами і прозвучали пояснення, як вони обирали ці фільми.

Ми з вами на початку говорили про справедливість і про довіру. Оце і є вибудова справедливості і довіри, коли будь-яка дія нашого міністерства може і обов’язково буде пояснена, коли міністерство буде публікувати щоквартальні звіти, як витрачаються кошти. Неважливо, кінематографісти..., коли вся ця інформація буде наявною, вільною у доступі і таке інше, то оце є частина тієї справедливості, яку ми можемо забезпечити в рамках свого міністерства.

– Як тоді буде фінансування відбуватися?

– Новий пітчинг.

– До речі, останнім часом дуже багато голлівудських зірок було в Україні. Вони приїздили на день-два, їх показували по телевізору, люди робили фото з Томом Крузом, Міла Куніс з чоловіком... Багато акторів було. Чи мали ви можливість з ними зустрічатися?

– Ні. Я не зустрічався.

– Можливо, ви знаєте, що вони будуть знімати тут?

– Я не знаю, що вони будуть знімати. Я вважаю, що це дуже добре, коли зірки такого масштабу приїжджають в Україну. Тому що тоді Україна стає частиною великого світу. І вони дивляться, вони звикають до нової країни, вони бачать, яка країна Україна, вони закохуються. І я думаю, що з часом це приведе до того, що вони сюди приїдуть. А ми вже створили умови і будемо створювати умови, щоб це їм було і дуже просто, і дуже вигідно.

– Але ж вас будуть звинувачувати у тому, що ви даєте гроші чужим, а натомість свої потерпають від безгрошів’я.

– Хто конкретно потерпає? Хто «свої»?

– Режисери...

– Для нашої країни ми сьогодні витрачаємо на сферу кіно, кінематографу, анімації близько мільярда гривень на рік. І слово «потерпають» – це дуже неправильне слово, яке можна використовувати.

– Але ж мільярд гривень на рік – це, мабуть, бюджету одного фільму гарного голлівудського не буде.

– Ми ж не в «Голлівуді» живемо, не в Каліфорнії.

– Так. Але ж «ми хочемо».

– Ми хочемо. Але в нас є ВВП. В нас є наша продуктивність праці. У нас є контекст, в якому ми живемо. Гаразд, якщо ми мріємо про «Голлівуд», так давайте його крок за кроком будувати. Неможливо жити в Україні і очікувати, що будеш отримувати зарплату або кошти на підтримку своїх проектів, як у «Голлівуді». Ні. Немає таких країн, як США по міцності, по спроможності продукувати такі фільми і в такій кількості, і в таких масштабах, як Америка.

Кожна країна вибудовує свою національну стратегію. І наше завдання – мати таку свою національну стратегію. Ми її будуємо, вона вже вибудувана, вже зроблений фундамент цієї стратегії попереднім керівництвом Держкіно. Ми повинні там перебудувати, добудувати, оновити.

– А чого більше: перебудувати чи добудувати?

– Усього разом: і добудувати, і перебудувати. Я не знаю, як це розділити.

– Хороше було – ви не...

– Хороше було. Звичайно.

– А що саме? Що ви назвали б здобутками?

– Як би там не було, українське кіно почало (якщо казати про українське кіно) відбуватися, воно почало зніматися. З якою ефективністю? Мені здається, що ефективність не досить потужна для тих обставин, в яких ми це робили. Тому що багато грошей витрачено неефективно. І країна, яка воює, не може собі дозволити так витрачати гроші. Це частина нашого життя.

Це ж не тільки стосується того, що ми витрачаємо в кіно неефективно гроші. Тобто, якщо подивитися на державні видатки у нашому міністерстві, то ми бачимо, що є сфери, де, я так сказав би, не замислюючись, витрачаємо гроші.

– Минулого тижня ЮНЕСКО на рік подовжила моніторинг ситуації в анексованому Криму. Які перспективи того, що місія ЮНЕСКО врешті-решт зможе працювати на території півострова? Чи не можете ви це сказати?

– Я не знаю. Це не моя компетенція.

– Як оцінюєте перспективи повернення скіфського золота?

– Йде судовий процес. Ми у судовому процесі. На нашій стороні правда. Тому я оцінюю, як хороші (перспективи повернення в Україну скіфського золота – ред.).

– Але ж там не все так гладко.

– Ніколи не буває гладко в таких складних перемовинах. Я вважаю, що коли правда на твоїй стороні, ти повинен стояти до кінця. І ми будемо стояти до кінця.

– Якою буде тактика української влади в питаннях культури Криму і захисту інтересів України?

– Я вже зустрічався з кримцями, з представниками кримськотатарського народу. Ми будемо робити все для того, щоб в Криму розвивалася українська мова, кримськотатарська мова. Ми зараз розробляємо проекти, як це зробити, як підтримати розвиток української культури там. Тобто ми будемо отаким чином рухатися. Ми будемо контент доставляти в Крим український у різний спосіб. Не тільки телевізійним шляхом. Тобто ми будемо створювати контент для того, щоб ми всі знаходилися в культурному просторі України.

– Виглядає так, що Україна весь час і в попередні роки програвала Російській Федерації в цьому. І зараз теж так відбувається. Іноді буває, що українські журналісти бачать інформацію спочатку, витік цієї інформації з російських каналів, аж потім вже отримують її від української влади. Як цьому завадити?

– Я з вами не погоджуюся у тому, що Україна програє інформаційну війну, чесно кажучи. Зовсім не погоджуюся. Тому що те, що ми зробили в Україні впродовж останніх 5 років! Проти нас працює масштабна, серйозна, відлагоджена машина по спотворенню інформації. І Україна у цьому вистояла. Створила в громадському суспільстві Україна як країна, в державних інституціях і в силових відомствах інструменти, які цю агресію стримали. Я вважаю, що ми виграли цю боротьбу, на своєму полі точно виграли. І у світі точно виграли.

А якщо порівняти ресурси, які були з тієї сторони задіяні, якими ресурсами ми виборювали, боролися проти цієї агресії, то це незрівнянно, незрівнянні ресурси. Тому я категорично не можу погодитися з тим, що ми програємо війну. Але це не означає, що ми не повинні покращувати.

– Як покращувати?

– Ми повинні потужно захищати свій інформаційний простір. Ми повинні створювати моделі, створювати системи, які будуть продукувати якісні українські наративи. Тобто наше завдання – щоб в нашому українському культурному просторі з’являвся якісний український контент, сучасний, модерновий, такий, який хочеться дивитися.

– Що ви назвали би з останніх прикладів такого контенту?

– «Захар Беркут», наприклад. Ну, їх не є достатньо. Не можна сказати, що їх достатньо. Але це дуже і дуже важливий напрямок, в якому ми розвиваємося. Вони ж різні. Є великі, як «Захар Беркут», а є трошки менші, як книжковий ярмарок або «Книжковий Арсенал». Є музей Ханенків. Тобто він є, він відбувається. У нас насправді люди... Ну, їх багато, але недостатньо для того, щоб ми зробили ось цей культурний прорив поки що.

– Можливо, можна залучити суспільство до цього.

– Так, ми будемо залучати.

– Яким чином?

– В політиках нашого міністерства є така історія, як розвиток волонтерства. У сталих демократіях люди, які поза роботою щось роблять для зростання суспільного блага, кількість таких людей близько 30%. У нас – близько 7%. Тобто у нас є куди зростати.

До того ж вчора я отримав останні дані, що з 2015 року, на превеликий жаль, наш індекс волонтерства знизився практично вдвічі. Тобто він інституційно не був підтриманий. Наше завдання – це відродити і зробити так, щоб це волонтерство, щоб ось ця задія громадянського суспільства, людей, які активні, створити системи, щоб люди могли бути дотичними до важливих речей. І таким чином будемо залучати.

– Чи спілкуєтеся ви з президентом на ці теми?

– Так, звичайно.

– Що саме, якщо не секрет, обговорювали останній раз? І як він бачить всю цю взаємодію?

– В принципі ми обговорюємо у таких же ж термінах, як зараз. Я починав з того, що був радником президента з гуманітарних стратегій. Я все це показав президенту. Це був запит президента. Президент сказав: так. Це його влаштовує. І ми рухаємося тим шляхом, який був окреслений. Він в принципі зараз окреслений у програмі уряду. Наприклад, у нас в програмі уряду є програма, яка буде однією такою потужною програмою в нашій країні, це програма (ми її так назвали) «мобільності» школярів. Це програма, коли діти з різних регіонів України будуть мандрувати Україною. Кожна п’ята школа буде задіяна в цій програмі в наступному році.

– Так, за гроші держбюджету.

– А чому кожна п’ята?

– На скільки вистачило.

– І як вибрати ось цю кожну п’яту? Зараз почнеться ж. Аби ця конкуренція була здоровою.

– У нас кожна добра справа – тут же у неї є багато перепон, чому вона може не статися, або що їй може завадити. Я вже сказав, що наше завдання – зробити це максимально справедливо, максимально чесно і максимально зрозуміло для суспільства. Ми так і будемо робити.

Чи буде це з першого разу все так ідеально? Напевне, що не буде. Напевне, будуть якісь огріхи. Але ми розуміємо, що якщо у нас там задіяно 100 тисяч дітей, вони побачать Україну, вони повернуться в свої... Це ж модель, яку ми будуємо, комплексна. Тобто вони не просто побачать Україну, вони, повернувшись у свій клас, у свою школу, будуть про це розповідати. Це буде частиною їхнього завдання. Це більше ніж просто мандрування. І це не просте завдання. Вже пройшло перше читання бюджету. Це є в бюджеті. Це підтримав і уряд, і президент. Тобто я думаю, що ця програма точно буде. Тобто я впевнений.

– Це цікава ініціатива!

Ми маємо багато запитань із фейсбуку, з твітера. Запитує Інна Редчик: «Які програми, що були запроваджені попереднім урядом, будуть закриті і чому? І які програми будуть підтримуватися новим урядом? Чому міністри не складають іспити зі знання української мови та історії України?»

– Я не знаю, чому міністри не складають іспити з української мови і історії. Щодо того, які програми будуть закриті, які будуть відкриті, то на сьогодні є досить потужні інструменти, якщо казати про ту сферу, в якій я знаходжуся, це Український культурний фонд. Він буде підсилюватися. Це Український інститут книги. Він також буде підсилюватися. І ми будемо йти шляхом створення таких інституцій, в тому числі і в інших сферах діяльності нашого міністерства.

Програми будуть відкориговані щодо завдань уряду, акценти будуть...

– Оскільки ви згадали Інститут книги, то я поставлю запитання стосовно Інституту книги. Було занепокоєння Асоціації видавців стосовно того, що, мовляв, буде скорочене фінансування в проекті бюджету на наступний рік.

– Ні, не буде скорочене.

– Закупівлі книжок для бібліотек?

– Отут дуже цікава річ. Чомусь Асоціація видавців дуже опікується бібліотеками! Тут є деякий, мені здається...

В одній із книгарень Києва

– Видавці видають ці книги, а за держзамовлення їх купують для бібліотек.

– Наше завдання – збільшення читання. І всі наші дії будуть направлені на збільшення читання. Якщо глибше копнути цю сферу, то що таке збільшення читання? Для того, щоб люди більше читали, у них повинна бути звичка читати. Звичка читати формується у школі, в родині, в дитинстві. Тому частина наших дій, зусиль і коштів буде разом з МОН скерована на те, щоб така звичка з’являлася у школі. Це перше. І друге – це наявність контенту, тобто наявність цікавих книжок.

– Їх чимало є!

– Ми будемо далі розвивати. Їх чимало, але недостатньо, на наш погляд. Їх є десь 8 тисяч назв кожен рік. Тому ми будемо розвивати. Що означає? Що у нас будуть програми підтримки українських молодих авторів, підтримки видавництва українських молодих авторів і таке інше. У нас будуть програми підтримки перекладу з іноземної мови на українську.

Володимир Бородянський

– А з української на іноземні, до речі?

– Там теж є програма підтримки з української на іноземну. Але я вважаю, чесно кажучи, що у нас пріоритет – все ж таки внутрішній контекст. Треба чесно і відверто собі сказати, що є нашим пріоритетом на сьогодні. Наш пріоритет на сьогодні – це український громадянин, українська родина, український громадянин у майбутньому. Ми повинні з тим всім розібратися.

Далі – доступність до контенту. Отже, доходимо до бібліотек. Тобто є наявність фізична, тобто є книжка, є електронна книжка, паперова, не важливо яка, але треба, щоб людина могла її отримати, щоб прочитати. І бар’єр повинен бути мінімальний. І тут допомагають бібліотеки, зрозуміло. Тут допомагає електронна бібліотека і таке інше.

Зараз ми працюємо. Український культурний фонд. Зараз вже приєднається Міністерство цифрової трансформації щодо створення української електронної бібліотеки. Для того, щоб у кожній школі, у кожному місті, де є інтернет, або де він буде найближчим часом, була можливість дитині добратися до книжки. Ми плануємо, що декілька назв будуть безкоштовні взагалі, тобто держава буде це оплачувати. Я не знаю, скільки зараз. Тому декілька, 10, 20, 30... Ми подивимося. І будь-яка людина зможе читати це. Доступ ми забезпечимо, наприклад, в електронний спосіб.

– Але якщо в людини вдома немає інтернету?

– Зараз дійдемо до цього. Далі все рівно є бібліотеки. Сьогодні в Україні дуже велика кількість бібліотек. Близько 15,5 тисяч бібліотек.

У мене є розуміння, у що повинна перетворюватися бібліотека. Вона повинна перетворюватися у сучасний такий хаб, в сучасне місце, де будуть і книжки, і доступ до інтернету. Тому я вважаю, що нам необхідно тверезо подивитися, скільки ми зможемо реально утримувати бібліотек якісних.

Друге. Ми повинні пояснити місцевій владі, навіщо їм бібліотека, що за місце, як бібліотека може змінювати місце, де вона розташована. Тобто як вона може впливати на суспільство, на громаду, на спільноту.

– Ігор Половий запитує: «British Council. Goethe-Institut. Чи буде щось подібне українське для просування мови і культури у світі?».

– Так вже є. «Український інститут» називається.

– Бачите, люди не знають.

– Бо він функціонує у тих країнах, на які робить акцент МЗС.

– Запитують люди: «Чому Міністерство культури не ставить за ціль популяризацію української культури?»

– Чому не ставить? Ставить. Популяризація – це просто слово. А ми кажемо, що ми не просто популяризуємо, ми говоримо про те, щоб українець став споживати більше українського культурного контенту.

– Прем’єр-міністр говорив про те, що зараз розглядається кандидатура на уповноваженого з питань української мови...

– Так, розглядається.

– ...і що ви цим займаєтеся.

– Так, займаюся.

– Просвітіть нас.

– Я шукаю людину, яка буде займатися не тільки... Посада називається «Уповноважений з захисту української мови». І виписано в законі, що він повинен робити.

І в законі це скеровано більше, як дійсно захист. Я вважаю, що треба цю функцію розширити. Це повинні бути не тільки захист, але й адвокація, популяризація української мови. Тому я шукаю зараз людину, людей, які зможуть це зробити.

– Наскільки це складно? Чи є конкурс? Хтось вже є?

– Я спілкуюся з великим колом людей, які могли би цим, на мій погляд, займатися.

– Як швидко...? Чи вже бачите...?

– Я вже прострочив усі терміни. Тому...

– Але, очевидно, ще не знайшли?

– У нас є декілька кандидатур. Треба просто до кінця узгодити з ними зміну їхнього життя і винести на рішення Кабміну.

– Ольга Єлі запитує: «Скрізь в Запоріжжі службовці, чиновники говорять не державною мовою, ще й хизуються цим. Які реальні кроки зроблені для підтримки української мови в Україні?»

– Є закон. Я вважаю, що це неповага до своєї країни – невиконання закону. Мені здається, що це дуже неправильно з боку чиновників.

– Запитує Алла Неді: «Коли українські телевізійні канали будуть стовідсотково україномовними?».

– Сьогодні є закон, який регламентує процент мови. На мій погляд, я би вже... Це нормально, коли 75% мовою є українською, державною, а 25% є російською. Я зараз не бачу в цьому проблем, чесно кажучи, великих.

– Тобто якщо буде повністю забезпечуватися це, то це вже непогано, так, ви вважаєте?

– Воно забезпечується. Там дуже жорстке регулювання. Є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка це контролює. На телебаченні це точно забезпечується.

Мені здається, що нам треба... Тобто вже багато зроблено для того, щоб мова розвивалася. Треба її розвивати. Треба створювати зараз контент українською мовою, навчання українській мові, доступ до навчання з української мови.

– До речі, от ви кажете, що міністерство велике. Як ви думаєте зараз, чи був сенс в об’єднанні?

– Я взагалі вважаю, що це дуже-дуже правильна річ. Чому я сказав зараз так, що воно велике? Тому що в нас, як ви знаєте, ліквідуються два міністерства, створюється одне міністерство. У нас зараз дуже багато такої роботи, яка є фундаментальною для того, щоб це запрацювало. Але ми вже зараз бачимо поєднання різних елементів міністерства для того, щоб синергія, яка виникає від цього, дає більш якості і більшу потужність. Тому так, це дуже-дуже важливо.

Інна Кузнецова, «Радіо Свобода»