18:25
Вівторок, 28 Січня 2020

Навіщо нам майбутнє, коли є Зеленський? Моніторинг токшоу 20-24 січня 2020 року

2 727
«Цигани з дитиною» замість екології. Цитування Леніна замість законопроєкту про дезінформацію. Зеленський замість цілого світу. Як українські токшоу ігнорували глобальні теми заради хайпу та піару.
Навіщо нам майбутнє, коли є Зеленський? Моніторинг токшоу 20-24 січня 2020 року
Навіщо нам майбутнє, коли є Зеленський? Моніторинг токшоу 20-24 січня 2020 року

«Свобода слова» (ICTV), 20 січня

Перша в новому сезоні «Свобода слова» виявилася екстрастереотипним політичним токшоу: мінімум обговорення державної стратегії та максимум взаємного поливання брудом. За таким ми не сумували.

Шоу влаштовували: Дмитро Разумков, Голова Верховної Ради України. Давид Арахамія, народний депутат, голова фракції партії «Слуга народу». Юлія Тимошенко, народна депутатка, голова фракції ВО «Батьківщина». Сергій Рахманін, народний депутат, голова фракції партії «Голос». Артур Герасимов, народний депутат, співголова фракції партії «Європейська солідарність». Експерти у студії: Петро Олещук, політкоментатор; Володимир Фесенко, центр прикладних політичних досліджень «Пента». Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив, Українська школа політичних студій. Олег Саакян, політкоментатор. Усього дев’ять гостей (сім чоловіків та дві жінки).

Виступ біля мікрофону Дмитра Разумкова виділився кількома цікавими та неоднозначними речами. Наприклад, політик фактично ухилився від запитання про неповноцінне скасування депутатської недоторканності: ведучий цікавився, чому справи проти нардепів може санкціонувати лише Генпрокурор? Разумков відповів, що раніше все теж залежало від Генпрокурора, а отже, тут нічого не змінилося. Логічне продовження «так чому ж нічого змінилося?» ніхто не озвучив. Також чиновник вирішив, що «питання ж не в тому, хто санкціонує», а в тому, щоб справи доводилися до кінця. От тільки як довести до кінця справу, яку умовна «100% своя людина» вирішила просто не відкривати?

Також Дмитро Разумков виправдовував порушення регламенту у Верховній Раді, мовляв, жорстких він не допускає, а деякі дрібні можна виправдати «людською логікою». Не всі гості оцінили таке ставлення до законів. Також Разумков пояснив, що відставка Олексія Гончарука була не «юридичним», а «політичним жестом» члена команди. І якби Зеленський підтримав заяву, далі прем’єр подав би її у Верховну Раду. При цьому такі дії, на думку Разумкова, не порушують Конституцію, адже особисто президент не відправив би Гончарука у відставку. Чи є інші елементи командної логіки, які заміняють «Слузі народу» юридичні механізму, у політика не запитували.

Крім того, голова Верховної Ради розповів, як парламент відправляє своїх членів у відрядження, згадав про реформу регламенту й анонсував розгляд зменшення кількості нардепів. Окремо варто зазначити, що розмова з Дмитром Разумковим відбувалася без присутності нардепів, які зайшли у студію пізніше. Цікаво, це нова влада наслідує найгірші практики попередників чи «Свобода слова» так розуміє слово «токшоу»?

Далі в ефірі виступали лідери фракцій, але, якщо чесно, слухати там не було чого.

Юлія Тимошенко 24 хвилини (!!!) відповідала на перше запитання, згадавши, зокрема, глобальних лобістів, найбільший дерибан в історії України, закон про землю, знищення залишків духовності та моралі. Подібна тривалість монологу на токшоу — це настільки кричуща ситуація, що навіть канали Медведчука дозволяють собі таке не кожен тиждень. Запитання ведучого звучало відповідно: «Днями ви зробили резонансну заяву про те, що я цитую, «Нинішня українська влада перебуває під зовнішнім управлянням і що її некомпетентність та розбалансованість ставить під загрозу державні інтереси країни». Скажіть, будь ласка, під чиїм зовнішнім впливом, на вашу думку, перебуває нинішня влада й що в такому разі планує робити найближчим чином в зв’язку з цим ваша фракція й партія?» По-перше, у цій заяві Тимошенко немає абсолютно нічого резонансного: про зовнішнє управління Україною опозиціонери розповідають останні шість років. Про загрозу державним інтересам із боку влади Тимошенко теж розповідає з кінця Мезозойської ери. По-друге, що це взагалі за запитання? Воно більше нагадує пас для піару, який можна було б очікувати від кишенькового експерта, але зовсім не ведучого «Свободи слова». Якщо ми, звісно, нічого не пропустили й «Батьківщина» не завела собі власне медіа, як «ОПЗЖ» чи «ЄС». 

З іншого, Фесенко називав Тимошенко «найбільш помітним, найбільш жорстким, найбільш яскравим опозиційний лідером». Давно час оновити сторінку Фесенка в Базі замовних псевдосоціологів. Сама ж лідерка «Батьківщини» заявила, що в Конституції потрібно закріпити традиційну родину, а українському суспільству не можна нав’язувати «ЛГБТ-цінності», бо воно на 90% християнське. Нагадаємо, що церква в Україні відділена від держави. І взагалі, а як Тимошенко ставиться до одностатевих шлюбів серед атеїстів?

Давид Арахамія присвятив увесь світ виступ запереченню попередніх слів Юлії Тимошенко. Це пастка, до якої «Слуги народу» постійно потрапляють на токшоу: замість просувати власний порядок денний, вони марнують час на відбиття популізму опонентів. От тільки будь-які виправдання звучать менш переконливо, аргументи в дусі «знищення духовності» в принципі неможливо заперечити, а нагадування про «помилки попередників» відгонять цими самим попередниками. Серед іншого Давид Арахамія розповідав про захисні механізму законопроєкту про землю, зарплати чиновників та гральний бізнес. Щоправда, «слуга народу» і сам вдавався до маніпуляцій, наприклад, звів легалізацію грального бізнесу до багатих іноземців у п’ятизіркових готелях. А як же тризіркові готелі? Про призначення адвоката Януковича у ДБР Арахамія не чув.

Артур Герасимов теж перетворив свій виступ на памфлет проти «Слуги народу»: скандали, корупція, погана судова реформа, тиск на бізнес, населення, журналістів. Також Герасимов згадав про зарплати Кабміну Гончарука й сказав, що в попередньому уряді міністри отримували по 20-40 тисяч гривень. Насправді всього двоє членів уряду Гройсмана мали подібні доходи, всі інші — більше, аж до 133 тисяч. Давид Арахамія також спростував заяву Герасимова про платне обслуговування телефонних «касових апаратів». 

Сергій Рахманін сказав, що не розуміє логіки «Слуги народу», та розповів про ситуації, коли військових фактично обманом відправляли на службу на фронт.

У подібних майже безсенсовних програмах завжди винні двоє. Політики, які відчувають наближення виборів, та починають поливати брудом опонентів. І ведучі, які дозволяють їм це робити та не переводять обговорення у конструктивне русло. А страждають завжди глядачі. 

«Пульс» («112»), 21 січня

Заздрість — це погано. А заздрість, пов’язана з меншовартістю — ще гірше. Поки «Слуги народу» поїхали в Давос, постійні гості «Пульсу» лишилися вдома, аби розповісти, що Україні немає чого показувати на світовій арені.

Державу принижували: Юрій Бойко та Віктор Чорний, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Євген Балицький, екснардеп, член «Опозиційної платформи — За життя». Володимир Кацман, заступник голови «Опозиційної платформи — За життя» по роботі зі ЗМІ. Олександр Качура, народний депутат, «Слуга народу». Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Надія Савченко, екснародна депутатка. Політичні коментатори: Дмитро Співак, Дмитро Фіщенко, Дмитро Корійчук, Михайло Чаплига, Валентин Гладких, Олександр Лазарєв, Юрій Молчанов. На правах журналістки: Світлана Крюкова, «Страна.ua». Усього 15 гостей (13 чоловіків та дві жінки).

У передмові, де завжди виступає Дмитро Співак, цього тижня знову виступав Дмитро Співак. Можливо, це його версія легенди про тисячу паперових журавликів? Якщо Співак тисячу разів виступить на токшоу Медведчука, він нарешті зможе виграти якісь вибори?

Свій бенефіс Співак традиційно присвятив зниженню інтелектуального рівня глядачів. Наприклад, заявив, що промови Ґреті Тунберґ пишуть транснаціональні корпорації, і що не варто позбавляти дитину дитинства. Ведуча пожартувала, що аналогічну фразу можна використати й до деяких «слуг у парламенті». Очевидно, модераторка «Пульсу» має на увазі Олександра Колтуновича, 32-річного нардепа ОПЗЖ. Середній вік «Слуг народу» — 37,6 року. Також коментатор критикував введення сексуального виховання у школах, називаючи це «озабоченностью». І, справді, навіщо нам думки лікарів та міжнародний досвід, краще триматися радянських уявлень. Спільний з Китаєм проект швидкісного поїзда Співак теж розкритикував, бо спочатку треба позбутися тарганів у вагонах. Ніколи не втомлюємося дивуватися, настільки люди Медведчука бояться прогресу. І, звісно, українській армії не варто бути готовою звільняти Донбас силою, а за подібні заяви заступника секретаря РНБО Кривоноса треба звільнити. Ведучі, до речі, запитали у Співака, чи, на його думку, полізе в окопи сам Кривонос. Він якраз був в окопах.

Крім того, пан Дмитро проявив усю свою потугу як «кандидата політичних наук». Оцінив виступ Дональда Трампа, не послухавши його повністю, та прокоментував слова прем’єра Гончарука фразою «Я вообще его не понимаю». Ведучі тим часом натякали, що українська влада не зможе прозвітувати на Давоському форумі про такі ж успіхи, як Дональд Трамп. Можливо, тому що Трамп при владі три роки, а уряд Гончарука — чотири місяці? (Ну, і Україна не Америка.)

Нарешті півторагодинне інтерв’ю з Дмитром Співаков закінчилося й «Пульс» перейшов до… годинного інтерв’ю з Юрієм Бойком. Чому це взагалі називається токшоу? Чому Бойка просто не запросили в передмову? Чому Бойко та Співак не залишилися на подальше обговорення у студії, невже нардепи ОПЗЖ могли б поставити їм страшніші запитання, ніж ведучі ОПЗЖ?

Хай там як, свій виступ лідер «Опозиційної платформи» присвятив часам Партії регіонів: тоді і в Давос краще їздили, і тарифи були нижчими, і зарплату міністри таку не отримували. Щоправда, якось купили вишок на 800 мільйонів доларів, але хто ж про таке згадує в дружній бесіді. Коли ведучі запитали в Бойка, скільки йому потрібно грошей, він сказав «мне хватает». 

Другорядні обговорення на токшоу стосувалися двох тем: Давосу та закону про дезінформацію. 

На дискусію про медіа «Пульс» запросив всього одну медійницю і ту від «Страны.ua». Саму ж розмову звели до електорального популізму: глядачам пояснили, що на журналістів одягають жовті зірки, що законопроєкт знищить журналістику, що з подібних законів починався Путін. Юрій Молчанов похвалив «Страну.ua» як авторитетне видання, яке допомагає боротися з фейками. Детальніше про цю частину обговорення читайту у спеціальній підбірці.

Що ж до форуму в Давосі, тут потрібно зробити літературний відступ. Уявіть собі світ, де токшоу існують не для гостей, а для глядачів. Де теми ефірів відображають важливі речі. Де під час Всесвітнього економічного форуму в українській студії збираються експерти й обговорюють давоський порядок денний: екологію, імовірність глобальної економічної кризи, цифрові податки. І, звісно, те, куди в усьому цьому варто рухатися Україні. А тепер забудьте. На «Пульсі» розказують, що Ґрету Тунберґ возять «як цигани, гроші просять»; що всі, хто поїхав у Давос, — соросята; що Україні немає чого сказати на Світовому форумі, що наша держава там«пьянчужка из подворотни, который ломится на бал знати». 

«Пульс» — це програма, де цитують Леніна, а представник «Слуги народу» стверджує, що його партія за сімейні цінності. Де пропонують порівну поділити землю і тільки потім дозволити її продавати. Де, поки одні говорять, інші заважають їм фразою «бла-бла-бла-бла-бла». Інколи дивуєшся, як люди з таким рівнем розвитку взагалі можуть знайти студію.  

«Народ проти» (ZIK), 23 січня

Жив-був Медведчук і було в нього чотири великих токшоу. «Пульс» — на вівторок. «Український формат» — на середу. «Протистояння» — на п’ятницю. Та «Народ проти» — знову на п’ятницю. Сів Медведчук, подумав, подивився на рейтинги п’ятничної «Свободи слова» та й переніс «Народ проти» на четвер. Жаль тільки, що разом із гостями.

Ляси точили: Сергій Власенко та Андрій Ніколаєнко, народні депутати, «Батьківщина». Олександр Качура та Микита Потураєв, народні депутати, «Слуга народу». Григорій Мамка, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Євген Балицький, екснардеп, член «Опозиційної платформи — За життя». Тетяна Попова, членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів. Олексій Мушак, радник прем’єр-міністра з питань земельної реформи. Олена Лукаш, міністерка юстиції часів Януковича. Політичні коментатори: Сергій Лямець, Михайло Чаплига, Анна Маляр, Валентин Гладких, Дмитро Кухарчук. На правах журналістки: Олеся Медведєва, «Страна.ua». Резонери: Юрій Михальчишин та Макс Бужанський, народний депутат, «Слуга народу». Усього 17 гостей (13 чоловіків та чотири жінки). 

Першою темою програми стали «події тижня», що в перекладі означає «скандали, на яких можна попіаритися». Глядачам знову нагадали про зарплати міністрів, земельну реформу та слова Давида Арахамії про європейське законодавство. Михайло Чаплига навіть запитав, чим слова Арахамії відрізняються від дій Януковича. Саме за такі запитання Михайла Чаплигу, очевидно, й запрошують на всі обговорення на каналах Медведчука. Також у цій частині програми виділилися «Слуги народу». Олександр Качура назвав подачу Гончарука у відставку «мужским поступком» і пояснив, що прем’єр-міністр подав заяву Зеленському, адже той створив Кабмін і фігурує на плівках. Порошенка на плівках теж згадували, може і на нього заяву подати? Також Качура сказав, що рейтинги «Слуги народу» не падають, бо немає нових політичних альтернатив. У «Голосі» можуть на це образитися. Макс Бужанський тим часом рекламував у студії свій законопроєкт про заборону героїзації людей, причетних до СС та масових убивств євреїв і ромів. Цікаво, це вже зловживання ефірним становищем? 

Наступною темою шоу став законопроєкт про дезінформацію. Тут були розповіді про Великого брата, натяки на зовнішній вплив, цитування Леніна, приниження та погрози, істеричні крики співробітниці «Страны.ua». Детальніше читайте у спеціальній підбірці.

І завершився ефір ринком землі. Найкращою його частиною стала ось ця цитата Наталі Влащенко: «Зробимо програму окрему по цьому закону. І запросимо людей, які дійсно працюють на землі, які мають дотичність до цього». А навіщо тоді зараз ZIK витратив цілу годину на обговорення теми без дотичних до неї гостей? 

Саму дискусію провели за класичною схемою токшоу Медведчука: один активний прихильник реформи та купа популістів. Роль першого взяв на себе Олексій Мушак, який розповідав про механізми контролю за обігом землі, кредити для аграріїв та обмеження для агрохолдингів. Середньозважена критика виглядала так: Сергій Власенко запитав, який дрібний фермер зможе купити 10 тисяч гектарів землі. По-перше, навіщо дрібному фермерові площа у сто квадратних кілометрів? По-друге, за такою логікою, продавати не можна нічого, на що немає грошей у дрібного фермера. Михайло Чаплига запропонував, щоб спочатку всім дали гроші, а потім уже відкрили ринок землі. По-перше, ринок землі — це якраз спосіб отримати гроші. По-друге, за такою логікою, знову ж, продавати не можна нічого. 

А от тематична цитата Євгена Балицького цілком заслуговує на те, щоб увійти до нашого золотого фонду. Для початку нардеп сказав, що в питанні свободи слова не можна діяти радянськими методами («запретить, ограничить, увеличить срок»), а потім похвалив ці ж методи в контексті ринку землі. І навіть більше. «Когда сегодня люди, сидящие в студии, в основном рожденные в СРСР, они строили эту страну. Они эту землю холили и лелеяли. Они передали её нам. Почему именно наше поколение решило, что мы можем продать её? Почему мы решили, что имеем на это право?», — сказав 50-річний екснардеп, який, очевидно, не відносить себе до радянського покоління. Що ж. Для початку, чому Балицький вирішив, що землю будемо продавати тільки «мы», а не ті люди, які її «лелеяли» в часи СРСР? Також не зрозуміло, чому люди, які «холять» землю, не зможуть її купити. І зовсім незрозуміла ось ця частина: «Почему мы решили, что имеем на это право». Таке відчуття, що мораторій не продаж землі встановили боги, а не політики у 2002 році. Насправді, ніхто нічого не вирішував, в українців і так є право розпоряджатися землею, просто його тимчасово обмежили.

На противагу подібному Олексій Мушак запитав у зали, чи отримав хтось безкоштовну землю. Виявилося, що ні. Цікавитися таким у місті, звісно, не зовсім коректно, але це добре проілюструвало наратив деяких політиків про «всі українці хочуть землю, земля об’єднує, земля свята, дайте всім землі». Також Олексій Мушак потролив склад гостей, назвавши присутніх «серйозними гравцями». Ведуча виправдалася, що серйозних гравців постійно кличуть, але вони ніколи не приходять. І справді, чому це ніхто не ходить на другорядну безсенсовну п’ятигодинну програму, де половина гостей — від Медведчука? А резонери починають свої оцінки з того, що визнають себе не експертами в темі. Що, до речі, нормально, жодна людина не може розумітися на всьому. Тому на токшоу й не може бути резонерів, які підсумовують будь-які теми. 

Цікаву думку озвучив Валентин Гладких, який теж підтримував скасування мораторію. Він нагадав, що опозиція логічно відстоює свої переконання у темі землі, адже обіцяла це виборцям. І «Слуга народу» логічно обіцяє скасувати мораторій, бо так само обіцяла це виборцям. Тільки в Україні діє демократія й партія «Слуга народу» набрала значно більше голосів. То ж виникає питання, до яких, особливо позапарламентських, меж опозиція може чинити супротив. 

Темою батлу між резонерами оголосили «Загострення на фронті. Чому не можна перестати стріляти?» Але, замість цього співведучі вирішили поговорити про соборність. У контексті дискусії Макс Бужанський намагався довести, що якісь українці готові віддати територію держави. Нагадаємо, що станом на листопадом, відмовитися від, наприклад, тимчасово окупованих територій були готові 6% громадян. А в передмові до програми виступав Сергій Власенко. Він покритикував «Слуг народу» за те, що вони не знають, чиїм коштом поїхали в Давос. Сказав, що держава повинна краще виховувати медіаграмотність, а не криміналізувати дезінформацію. І висловив переконання, що школи повинні переходити на українську, але повільніше.

Складно оцінювати програму, на якій ведуча обіцяє запросити дотичних до теми гостей наступного разу. Хоча насправді, враховуючи мету токшоу Медведчука, вони й не потрібні. Ці програми покликані не розібрати проблеми, а сформувати про них враження. Нав’язати глядачу, що ринок землі обкрадає особисто його. Що єдині новини про діяльність влади — це скандали. Що мудрі члени «ОПЗЖ» постійно помічають помилки молодого покоління. А там і вибори скоро...

«Свобода слова із Савіком Шустером» («Україна»), 24 січня

Цього тижня «Свобода слова із Савіком Шустером» лишила двояке враження: інколи вона радувала цікавими обговореннями та майже технократичними підходами, а інколи перетворювалася на велику сварку. Найбільше така різниця залежала, звісно ж, від гостей. Наприклад, навіщо програмі знадобиться невідомо де викопаний Михайло Бродський?

Дискусію про економіку вели: Олексій Гончарук, прем'єр-міністр України. Оксана Маркарова, міністр фінансів України. Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Владислав Криклій, міністр інфраструктури України. Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя». Сергій Соболєв, заступник Голови фракції партії ВО «Батьківщина». Міхеїл Саакашвілі, президент Грузії (2004 — 2013). Михайло Бродський, голова державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва часів Януковича. Дмитро Бондаренко, генеральний директор групи компаній «Ліга». Усього дев’ять гостей (вісім чоловіків та одна жінка).

Першою темою програми став «кінець епохи бідності»: обговорення української економіки в широкому сенсі. Оксана Маркарова заспокоювала гостей, що курс, бюджет та борг у порядку. Тимофій Милованов пояснював, що робитимуть інвестиційні няні (допомагатимуть отримати особливі умови) і переконував, що влада балансуватиме їхню допомогу, аби не порушувати антимонопольне законодавство. Пані Маркарова також уточнила, що всі обіцяні іноземцям програми будуть доступні й українським компаніям. Владислав Криклій тим часом вступив у суперечку з Сергієм Соболєвим про долю українських портів. Інколи опоненти обмінювалися числами, але здебільшого вдавалися до натяків на лобізм, недосвідченість або вину попередників.  

Також на програму завітав Олексій Гончарук. Він хвалив Зеленського: «Саме з новим президентом я пов’язую такий стрімкий ріст довіри до нашої держави». І пояснював угоду з Deutsche Bahn, мовляв, та має унікальний досвід перетворення пострадянської залізниці Східної Німеччини на сучасну. У відповідь на закиди Юрія Бойка щодо руйнування економіки Гончарук вдався до спадкового урядового трюку: розповів, як крали попередники. Крім цього, Савік Шустер вирішив провести опитування у студії про те, наскільки глядачі довіряють уряду Гончарука. При цьому ведучий знову наголосив на репрезентативності своєї аудиторії. Що ж, за даними «Свободи слова», уряду довіряють 52% українців. За даними справжніх соціологів (місяць тому) — 39%. 

Оскільки це «Свобода слова», то у студії був Міхеїл Саакашвілі. Експрезидент Грузії для економічного зростання радив не красти та зменшити податки. І підтримував ідею, аби Україна використовувала ті закони європейських країн, які були в них за часів боротьби з бідністю. Також Саакашвілі встряг у суперечку з Михайлом Бродським щодо часів свого керування Грузією. Розмова швидко перейшла на особистості й Савік Шустер навіть закликав поважати Саакашвілі (ого, то він, якщо хоче, може модерувати дискусію!), але Бродський продовжив розповідати, як експрезидент «пресмыкался» перед Порошенком, а тепер перед Зеленським. Тимофій Милованов наприкінці шоу закликав усіх не сваритися, аби нація могла стати успішною. 

Головне питання, яке виникає після такої програми: а що сталося з підбором гостей? Участь міністрів — це класно, але чому їхніми опонентами були чиновники часів Януковича? Де члени попередньої влади, інвестори, представники IT-сектору? Приємно, що хоча б «Свобода слова» єдина на цьому тижні вирішила поговорити про економіку. Не вистачило тільки сучасних спікерів. 

Другою темою програми став законопроєкт про дезінформацію. На цю частину обговорення завітали: Володимир Бородянський, міністр культури, молоді та спорту України. Микита Потураєв, народний депутат, «Слуга народу», заступник Голови комітету ВРУ з інформаційної політики. Олеся Бацман, головний редактор інтернет-видання «Гордон». Тетяна Котюжинська, президентка Асоціації медіа-юристів України. Тетяна Попова, членкиня Ради з питань свободи слова при Президентові України. Ангеліна Карякіна, головна редакторка «Громадського телебачення». Дмитро Бондаренко, генеральний директор Групи Компаній «ЛІГА». Усього семеро гостей (троє чоловіків та чотири жінки).

Володимир Бородянський в ефірі стверджував, що політики теж нестимуть відповідальність за дезінформацію. Пояснював, що виокремити професійних журналістів потрібно, зокрема, тому, що вони володіють додатковими правами (наприклад, на травматичну зброю). Наголошував, що ув’язнення буде загрожувати лише організатором ботоферм, а не працівникам медіа. Микита Потураєв здивував заявою «філософія обох законів – менше держави». Шоучастину взяла на себе Олеся Бацман з розповідями про те, як влада хоче зробити журналістів «придворною професією»; як з цим законом Денис Бігус зараз був би в тюрмі, а Петро Порошенко — на другому терміні; як Путін приїде переймати український досвід. Детальніше про це читайте у спеціальній підбірці.

Перший у новому році ефір «Свободи слова із Савіком Шустером» не надто відрізнявся від попередніх випусків. Тут лишилися ті ж сильні сторони (ексклюзивні гості, важливі теми) і ті ж проблеми (немодерована дискусія, сумнівна соціологія). Що ж, почекає ще.

«Ехо України» (Прямий), 24 січня

Цей випуск «Еха Зеленського» ведучий Матвій Ганапольський знову завершив зізнанням, що хоче говорити про майбутнє України, а не факапи президента. Але хто ж тоді буде третій тиждень підряд нагадувати українцям про Оман?

Зеленського обговорювали: Ростислав Павленко, народний депутат, «Європейська солідарність». Вікторія Гриб, народна депутатка, «Опозиційний блок». Михайло Опанащенко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Омелян, ексміністр інфраструктури. Олег Купрієнко, екснардеп від Радикальної партії. Борислав Береза, екснардеп, позафракційний. Віктор Уколов, політичний коментатор. Усього семеро гостей (шестеро чоловіків та одна жінка).

Отже, в Ізраїлі пройшов Всесвітній форум пам'яті Голокосту, на якому Володимир Путін прирівняв русофобію до антисемітизму й можливо дав старт інформаційній атаці на Україну. Прямий натомість цілу годину обговорював, чи мав Зеленський відвідувати форум. При тому, що на той момент подібна дискусія тривала вже тиждень і Зеленський його вже не відвідав, хоча в Ізраїль поїхав. Аби додати ситуації ще більшої абсурдності, Ганапольський сказав, що сам не розуміє, що в цій історії не так, але редактори стверджують, що вона найбільш скандальна. 

Коротше кажучи, гості Прямого вирішили, що Зеленський поїхав в Ізраїль, аби поговорити з Путіним, а коли той відмовив, швидко вигадав відмазку й не пішов на Форум. Також присутні дійшли думки, що президент України образив організаторів заходу та місцеві ЗМІ, раптово скасувавши свою участь. І що йому не планували дати слово, адже українська сторона не попросила про це заздалегідь. Далі співведуча Альона Курбанова презентувала «Президентське турне», у якому ще раз нагадала глядачам про всі останні скандали за участі Зеленського. А то раптом аудиторія Прямого могла забути про теми, які їм нав’язують до, після та під час їжі. Ця рубрика стала новою нагодою для студії поговорити про втрачені можливості, відсутність правди про Оман, підозри у зраді на фоні браку інформації, та те, що Зеленський нічого не добився, але може все розвалити. У якості бонусу президента назвали «дитиною, яку ведуть за руку».

Після цього студія майже на годину перетворилася в залу суду, де гості судили тих, хто розслідує кримінальні справи проти Петра Порошенка. У залу зайшов адвокат п’ятого президента й почалося: справи проти Порошенка замовили в Офісі президента, Порошенка не можливо купити або зламати, репресії проти Порошенка повинні відволікти увагу від економічних провалів влади, країна тримається на запасі міцності Порошенка. І найкраще: Росія завербувала співробітників ДБР. Мало того, що Прямий, усупереч будь-якій логіці, запрошує на програму лише сторону захисту. Він ще й нав’язує глядачам, що українські правоохоронці працюють на агресора. Ведучий, до речі, теж трохи попрацював на захист начальства: ДБР хоче просто дискредитувати п’ятого президента й не має серйозних звинувачень. Згадали на програмі і про адвоката Януковича (чи ні), який у ДБР опікуватиметься справами Майдану (чи ні). Гості зійшлися на тому, що, навіть якщо юридично цьому нічого не заважає, ситуація все-одно аморальна.

Крім того, на Прямому коротко обговорили заяву Давида Арахамії щодо євроінтеграції.  Вирішили, що Арахамія прихильний до будь-якої влади, що його слова нагадують риторику Азарова, і що європеїзації країни він не хоче, бо йому в ній не буде місця. Останньою темою програми стала демографічна криза в Україні. Незважаючи на наполегливі прохання Матвія Ганапольського, штатні гості Прямого обговорювали саме систему підрахунку Дмитра Дубілета, а не результати дослідження. Тож по ділу встигли сказати лише, що справа в низькій народжуваності, високій смертності й соціальній невизначеності. Хоча дуже коротко у студії підняли й цікавіше питання: зростання населення за рахунок зміни його етнічного складу. Олег Купрієнко був проти «понаїхавших» мусульман, а от Ганапольський закликав глобалізуватися. 

Сподіваємося, наступного тижня «Ехо України» нарешті перейде від слів до справ і стане більше говорити про глобальні речі. Бо зараз шоу Матвія Ганапольського демонструє просто неймовірний тунельний зір: у подіях будь-якого масштабу тут помічають лише помилки Зеленського.

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2727
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду