Населення України на 53,7 % складається із жінок. При цьому у Верховній Раді VIII скликання всього 11,8 % народних депутаток, що, до речі, найбільше за історію незалежної України. Такий самий відсоток жінок працює, наприклад, у галузі машинного навчання. І там уже б’ють на сполох, адже створені переважно чоловіками програми можуть бути менш пристосованими для іншої статі. У такому разі що й казати про творення держави. Тим паче, що на кожну сексистську програму, що асоціює фото кухонь із дівчатами, в українській політиці є Ілля Кива та його розповіді про народження дітей як основну функцію жінки. Попри це, Кива — один із найпопулярніших гостей українських ток-шоу, і зауважень йому за сексизм ніхто не робить. Адже участь у суспільно-політичних програмах, які протягом виборчої кампанії моніторив «Детектор медіа», брали лише 11,6 % жінок.

На 25,8 % ефірів узагалі не було жодної жінки. Ризики такої прірви в репрезентації пояснює Ірина Славінська, координаторка кампанії проти сексизму в медіа та політиці «Повага»: «На телебаченні складається ілюзія того, що жінки не залучені в суспільно-політичне життя. Звісно, ця ілюзія не відповідає дійсності. На всіх рівнях у парламенті, уряді, в міжнародній політиці працює чимало талановитих і компетентних жінок. Вони є фаховими експертками, але голос їхній не чути на політичних ток-шоу. Таким чином аудиторія телеканалів не має змоги дізнатися про те, яку велику роль відіграють жінки в сучасному житті України. Така анонімність також шкодить глядачам і глядачкам як виборцям. Вони не мають можливості познайомитись із фахівчинями своєї справи, щоби під час виборів зробити свідомий обґрунтований вибір, і залишаються в полоні стереотипу про те, що “жінки не йдуть у політику”. Жінки уже є в політиці, але їх там мало, а медіа ще й недостатньо уважні до їхньої роботи».

Найбільше уваги до представлення жінок у студії проявляла «Свобода слова» ICTV, де не провели без них жодного ефіру. На другому місці — «Право на владу» «1+1», де жінок не було у 15 % випусків. Іронічно, що це найкоротші за хронометражем програми, куди запрошують найменше гостей. Через чотиригодинні «Пульс» та «Український формат» може проходити по 15 людей і в 33 % та 27 % випадків відповідно серед них не буде жодної жінки. Приблизно такі ж показники має «Ехо України» на Прямому каналі: 36 % випусків без жінок. Проаналізовані «Детектором медіа» випуски «Народу проти» значно випереджають конкурентів: майже половина (44 %) ефірів відбулася без жодної жінки, крім ведучої Наташі Влащенко.

Звісно, проблеми уваги медіа до жінок не обмежуються ток-шоу. Наприклад, в онлайн-ЗМІ героїні перебувають у центрі лише 28 % матеріалів, а у фільмах чоловіки вдвічі частіше за жінок мають якісь репліки. До кількісних показників додаються якісні: в українських випусках новин можна побачити сюжети про те, як вийти заміж за допомогою тренування вагінальних м’язів чи просто огляд білявок за кермом. Подібні стереотипи поширюються й на експерток: «Дуже часто, коли жінку запрошують давати якийсь фаховий коментар, все одно питають потім: “З ким же залишаються ваші діти?”, “А чи встигаєте ви готувати?”. Ми прекрасно розуміємо, що чоловіка таке не будуть запитувати», — розповідає Катерина Черепаха, віце-президентка Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла-Страда Україна». Також правозахисниця стверджує, що в медіа значно частіше звертають увагу на вік, зовнішність та поведінку жінок і можуть списувати оцінки експерток на емоції, настрій чи день місяця. Ці тенденції яскраво проявляються на ток-шоу.

Ось, наприклад, Олексій Гончаренко перестає кричати й починає дивно усміхатися, коли біля нього сідає Ганна Степанець. Ось Євгеній Червоненко заявляє, що подружню зраду перед дружиною може загладити «економіка». Ось Ілля Кива називає жінок «даром природи». А ось знову Червоненко — цього разу критикує «крик» про збільшення кількості жінок у владі, адже... в автомобільному спорті вони змагаються з чоловіками на рівних. Найчастіше в такі моменти ніхто не робить зауважень альфа-самцям, адже, по-перше, на ток-шоу не той рівень культури, а по-друге, зовсім не той рівень репрезентації. В абсолютних числах усе виглядає ще гірше, ніж у відсотках: на середньостатистичному ток-шоу присутня одна жінка проти одинадцятьох чоловіків. Враховуючи таку кількість гостей, яких треба знайти редакторам, навіть суто статична ймовірність запрошення експерток мала би бути вищою.

Першість у цьому показнику тримає «Свобода слова», єдина програма, на кожен випуск якої приходить у середньому дві жінки. У «Права на владу» показники лише трохи гірші, а от усі інші колеги значно відстають: одна жінка на «Еху України»; 1,3 на «Пульсі» (і це на майже 14 чоловіків!); 1,2 на «Українському форматі» (на 13 чоловіків); 0,7 на «Народі проти».

Чому так? Ірина Славінська вважає, що «гостьові редактори можуть за інерцією регулярно запрошувати на ефіри одні й ті ж обличчя, не шукаючи нових голосів, наприклад, голосів жінок-експерток. Також, звісно, є редакційна політика, де редактори можуть наполягати на тому, аби саме той чи інший гість був представлений на ефірі, попри те, що ті гості з кола “своїх” часто не є достатньо експертними в темі програми». Катерина Черепаха додає, що може йтися також про стереотипи: політика вважається темою, ближчою чоловікам. Нарміна Стрішенець, фахівчиня з адвокації та комунікації програми ООН «Жінки в Україні», пов’язує ситуацію із загальною патріархальною культурою в суспільстві, яка стосується як медійників, так і аудиторії (привіт, «гарна дружина»). Проте медіа, на думку експертки, мають усе ж виховувати глядачів: «Треба не просто думати, що сподобається аудиторії. Аудиторії сподобається те, що їй запропонує її медійний простір. Якщо це буде цікаво, інформативно, інтерактивно й пізнавально, то вона буде, власне, споживати весь контент і не буде аналізувати, чи там представлені тільки жінки чи тільки чоловіки й так далі».

У будь-якому разі, ніхто не сумнівається в тому, що в Україні достатньо експерток. Є база «Спитай жінку», де ви можете легко знайти коментаторку для своєї теми. Навіщо? По-перше, дослідження ілюструють позитивний уплив участі жінок, наприклад, в економіці. По-друге, таким чином Україна поступово вибереться із дна 105-го місця (зі 149) у міжнародному рейтингу залученості жінок у політику. По-третє, як стверджує, Ірина Славінська, «партії та інституції, які продовжують працювати в жанрі “парад костюмів з краватками”, не є сучасними: це позавчорашній день».

Між якістю ток-шоу та репрезентацією на них жінок справді простежується залежність. Принаймні, «Свобода слова» та «Право на владу» значно якісніші з погляду журналістських стандартів, ніж «Пульс» і «Український формат», а «Народ проти» — це справжня організаційна катастрофа.

Звісно, репрезентація жінок — це не тільки українська проблема. Середній показник членкинь парламенту у світі складає всього 24 %, а біду із залученням експерток визнали навіть у BBC. От тільки український показник у 12 % народних депутаток — удвічі нижчий за середньосвітовий, а BBC уже встигло успішно втілити цілий проект із усунення гендерного дисбалансу.

Що ж робити нам? Ірина Славінська радить: «Більше працювати в царині самоосвіти. Для редакторів і журналістів можна проводити тренінги щодо більш рівномірної представленості жіночих голосів у матеріалах. Команда кампанії “Повага” радо проводить таке навчання pro bono. Сьогодні жінки воюють на Донбасі, працюють у правозахисній царині, опікуються міжнародною політикою, пишуть законопроекти... Жінки мають повне право розповідати в медіа про свою роботу, а не відповідати на дурнуваті запитання про “улюблений рецепт куті” або “секрети краси”. Натомість досі в багатьох медіа частіше можна зустріти матеріали про одяг народних депутаток, ніж аналіз їхніх законопроектів. Політичні партії так само мають працювати на те, аби мати більш справедливу представленість людей обох статей. До того ж варто усвідомлювати, що мало просто мати у списку, припустімо, половину жінок. Їх також потрібно робити видимими, давати слово як спікеркам і обличчям політичних партій».

Нарміна Стрішенець бачить у ситуації причинно-наслідковий зв’язок: «Якщо менше жінок присутні в медіапросторі, менше жінок можуть проявляти свої лідерські якості. Відповідно, жінки не хочуть іти в політику: не бажають, бояться, не відчувають підтримки. І на чергових виборах їх знову буде менше. Рівне представлення — це дуже впливова річ. Багато світових медійних ресурсів відчувають брак гендерного балансу. І, розуміючи, що сам він не виправиться, якщо його правильно не модерувати, вже працюють у цьому напрямку. І тепер різноманітні організації та структури, розуміючи політику медіа в цьому, частіше починають делегувати представниць-жінок».

Наслідки гендерного дисбалансу в публічному просторі — побутовий сексизм, нерівні умови праці, низька представленість у вищих ешелонах влади, об’єктивація. Можливо, рівна участь обох статей у ток-шоу й не виправить цих проблем, але точно позитивно впливе на спростування стереотипів та елементарне врахування думки більшості населення України в суспільно-медійній дискусії.