Перед президентськими виборами 2019 року в Україні існує більше ток-шоу, ніж, мабуть, будь-коли за історію Незалежності. І політики їх не ігнорують: цього тижня на програмах були присутні чотири з п’яти топових кандидатів у президенти. Проте за всю кампанію між ними не відбулося жодної очної ставки. Юлія Тимошенко та Анатолій Гриценко одночасно відвідали «Право на владу», але не дебатували, а разом критикували Петра Порошенка. Узагалі, кандидати постійно обмінюються пафосними звинуваченнями, коли їхні візаві не можуть їм відповісти. Така ситуація можлива, зокрема, через позицію журналістів, які толерують подібну поведінку політиків. Цього тижня «Свобода слова», «Пульс», «Український формат» та «Народ проти», хоч і різною мірою, але віддали свої ефіри на поталу політтехнологіям. І потенційні президенти користалися цим, як востаннє.

«Свобода слова» (ICTV), 25-26 березня

Перед виборами на ICTV вийшло одразу два випуски «Свободи слова», на які разом завітали шість кандидатів у президенти. Більшість розмов нічим особливим не виділялася, а от інтерв’ю з Петром Порошенком та Юлією Тимошенко варто було би показувати лише опівночі або на закодованих каналах.

Попіаритися прийшли: Петро Порошенко, президент України. Юлія Тимошенко, народна депутатка, лідерка «Батьківщини». Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція». Олександр Вілкул, народний депутат, «Опозиційний блок». Руслан Кошулинський, член партії «Свобода». Валентин Наливайченко, екс-голова СБУ, лідер руху «Справедливість». Президенту підігрували: Олеся Яхно, політична коментаторка. Євген Магда, Інститут світової політики. Георгій Вашадзе, радник голови Адміністрації Президента України. Мирослав Гай, волонтер, засновник фонду «Мир і Ко». Андрій Карпов (Полтава), блогер, волонтер, телеведучий. Тарас Березовець, засновник Українського інституту майбутнього. Інші інтерв’юери: Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень «Пента». Вадим Карасьов, Інститут глобальних стратегій. Катерина Одарченко, Інститут демократії та розвитку PolitA. Марина Соловйова, адвокатка, громадська активістка. Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна». Тарас Загородній, політичний коментатор. Загалом 14 чоловіків та чотири жінки.

За час президентської кампанії «Свобода слова» «здавала свою студію в оренду» для багатьох сороміцьких інтерв’ю. Чимало їх дав за цей час і Петро Порошенко. Але розмова 26 березня, всього за п'ять днів до виборів, перейшла будь-які межі пристойності й навіювала асоціації з країнами, де столиці перейменовують на честь вождів. У студії були лише найближчі фанати, найвигідніші запитання, найпафосніші відповіді-гасла. Навіть на обкладинку випуску в YouTube, де зазвичай зображають усіх гостей, цього разу помістили лише Порошенка.

Тарас Загородній навів Петру Олексійовичу дані дослідження Інституту масової інформації, за якими проти нинішнього президента спрямовано 83 % чорного піару, сказав, що очільника держави активно «мочать» «Плюси» Коломойського, й запитав: «Чому Ігор Коломойський так завзято хоче не допустити вас до другого терміну?» Загалом, «експерт» змалював для виборців картинку, в якій Петро Порошенко — жертва брудних технологій олігарха, що «підтримує одразу кілька кандидатів». Ніхто не сперечається, що «1+1» діє проти Порошенка, але. По-перше, в цитованому дослідженні ІМІ йдеться лише про п’ять днів та 23 матеріали з ознаками чорного піару. Погодьтеся, фраза «за тиждень про вас на 13 сайтах вийшло 19 негативних матеріалів» не так уже і вражає. По-друге, а як щодо телебачення, де Порошенко лідирує за кількістю піару, а прихильні до нього канали поливають конкурентів брудом? У відповідь на запитання гостя Порошенко сказав, що реваншу не буде й ніхто не дестабілізуватиме державу через ЗМІ. А ще фактично порівняв «1+1» із російським телебаченням.

Олеся Яхно порушила тему народних заворушень, які буцімто може організувати Юлія Тимошенко після програшу. Це популярна останнім часом страшилка від штабу Порошенка. Також членкиня групи підтримки нагадала кандидату: «От ви, наприклад, сказали, що ви визнаєте результат будь-який виборів...» У сценарній майстерності цей піар назвали би поганою експозицією: коли для того, щоби повідомити інформацію глядачам, її озвучують персонажу, який і так знає це краще за всіх. Андрій Карпов звернувся до Порошенка із закликом: «Поясність вже нарешті людям, хто ваш опонент. Що це Коломойський. Що ці два кандидати [Тимошенко та Зеленський. — MS] — це не слуги народу, а прислуга Коломойського». Сам президент-кандидат постійно говорив урочисто-пафосним тоном і виголошував речі на кшталт: «Мій союзник є український народ [...] Мій опонент є Путін» і «Я сказав: ми більше газ не дамо використовувати як політичну зброю». На запитання про НАТО Петро Порошенко видав, зокрема, таку фразу: «Мої опоненти хотять стидливо або через референдуми зупинити наш рух в НАТО, або дуже бояться посварити з Путіним і не згадують це. Друзі, лише український народ, я наголошую, буде визначати наш рух вперед». А референдум — це хіба не рішення народу? І як народ визначатиме рух іншим способом? І взагалі, за даними «Європейської правди», «чотири з п'яти штабів [найпопулярніших кандидатів. — MS] кажуть однозначне “так” руху до членства в НАТО та ЄС».

Інтерв’ю Юлії Тимошенко попереднього дня (лідери перегонів навіть випадково не могли зустрітися в будівлі) ризикувало стати не набагато кращим, але, на щастя, обійшлося без запитань. Точніше, за 45 хвилин лідерка «Батьківщина» почула всього чотири запитання й на останнє відповідала майже двадцять хвилин. Жарти про піарні монологи на «Свободі слова» — більше не жарти.

У виступі народної депутатки було одразу кілька маніпуляцій. Буцімто влада не звертається до Будапештського меморандуму: «Жодного разу не піднято це питання на самий високий міжнародний рівень» (це неправда, востаннє його згадували після захоплення в полон українських моряків), буцімто Україна увійшла в десятку найбідніших країн світу (ми 26-ті за ВВП на душу населення), буцімто, роздаючи монетизовані субсидії, «говорять: можете не платити, залиште собі на бідність» (залишити можна лише заощаджені на послугах кошти). Крім того, політикиня стверджувала, що після президентських виборів організує формат «Будапешт+», куди запросить, зокрема, «президента країни-агресора Російської Федерації». Як це зробити, якщо в Росії думають, що не порушували меморандум? Вистачало у виконанні пані Тимошенко також піару («Вихід є, і цей вихід в наших руках. Це новий курс України») й нігілізму («Зробіть все для того, щоби ваші друзі, родичі, ваші близькі, ваші діти і ваші батьки знали правду, що ніяких реформ в Україні за 5 років не відбувалося»). Хотілося б нагадати п’ять разів екс-народній депутатці та іншим політикам, що реформами займається на лише Адміністрація Президента, а й громадянські організації та волонтери, чию роботу таким чином знецінюють. Якби в Україні справді нічого не змінилося за п'ять років, Юлія Тимошенко покинула би в’язницю лише п’ять місяців тому.

Розмови з усіма іншими політиками вийшли значно менш маніпулятивними, але зовсім без «цікавинок» не обійшлося. У Руслана Кошулинського Тарас Березовець запитав, наприклад, які загрози він бачить у програмі Зеленського, що «повністю збігається з Путінськими тезами». Президент не просто завоював студію «Свободи слова», але ще й посипав її землю сіллю у вигляді своїх «експертів». Валентин Наливайченко критикував кандидатів-силовиків: один розікрав армію, а інший був причетний до отруєння Ющенка. Можливо, екс-голова СБУ — це технічний кандидат зовсім не Тимошенко, як у нього цікавилися інтерв’юери? Олександр Вілкул звинувачував Юрія Бойка в роботі на Порошенка, а самого президента в можливих військових провокаціях для консолідації радикальних виборців. Крім цього, «опозиціонер» заявив, що чесних рейтингів в Україні немає, а люди бояться відповідати, за кого вони голосують, через радикалів та пропаганду війни. Усе за канонами російської пропаганди. Анатолію Гриценку «експерти» теж допомагали із запитаннями. Ось, наприклад, формулювання від Марини Соловйової: «Культурна спадщина, я підкреслюю, ви єдиний кандидат у президенти, який звертає на це увагу. Але я хочу зупинитися на екологічних проблемах». Дякуємо, що зробили цей випадковий і ні з чим не пов’язаний комплімент кандидату. Сергій Щербина запитав, як Гриценко ставиться, зокрема, до податкової лібералізації та легалізації зброї. Щодо обох цих питань кандидат підписував меморандуми, про що журналіст мав би знати (з Радою бізнесу та Асоціацією власників зброї). На щастя, далі Володимир Фесенко вступив із політиком у справжню дискусію з приводу вогнепальної зброї й усе не обійшлося звичайним піаром.

Проте коротка розмова Фесенка та Гриценка лишилася єдиною серйозною дискусією за всі шість інтерв’ю. А «Свобода слова» перетворилася на найпримітивніший можливий піар-майданчик. Ведучого Вадима Карп’яка цілком можна було би замінити списком запитань, авипускати весь цей театр одного актора у прямому ефірі не було жодного сенсу.

«Пульс» («112»), 26 березня

Пройшли ті часи, коли Нестор Шуфрич ображався на ведучих «Пульсу» за неможливість виговоритися. За п’ять днів до виборів однопартійцю Юрія Бойка надавали слово більше, ніж усім іншим гостям. І пан Нестор цим словом активно користався: відбілював Росію, поливав брудом нинішнього президента, дискредитував вибори. Майже всі свої маніпуляції молодший партнер Бойка та Медведчука повторив наступного дня в «Українському форматі», тож ми детально пройдемося по них нижче. Що ж до ефіру «Пульсу», то тут варто зробити акцент на трьох речах: намаганні заплутати глядачів, лицемірстві й тому, що найкраще можна описати як «бидлуватість».

Із пустого в порожнє переливали: Нестор Шуфрич, народний депутат, член «Опозиційної платформи — За життя». Ігор Мосійчук, народний депутат, член Радикальної партії. Олександр Лівік, народний депутат, член Блоку Петра Порошенка. Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій. Георгій Вашадзе, екс-заступник міністра юстиції Грузії. Руслан Радецький, екс-член НАЗК. Святослав Піскун, екс-генеральний прокурор. Ілля Кива, кандидат у президенти України, голова Соціалістичної партії. Олександр Горган, екс-голова київської ОДА. Політичні коментатори: Євгеній Червоненко, Ростислав Балабан, Вадим Карасьов, Олександр Солонтай, Андрій Пальчевський, Олег Волошин. Загалом 15 чоловіків.

Як і «Український формат» на братському каналі NewsOne наступного дня, «Пульс» присвятив свій ефір маніпуляціям на виборах. Якість обговорення добре ілюстрував момент, коли Ольгу Айвазовську, керівницю мережі «Опора», процитували Святославу Піскуну із проханням зробити висновки про ймовірний зрив виборів на окремих дільницях на основі її слів. Здавалося б, до студії можна запросити саму Айвазовську чи інших незалежних профільних експертів. Але навіщо, коли будь-які питання можуть прокоментувати головомовці. Наприклад, в Іллі Киви далі поцікавилися внутрішньою політикою США і впливом на неї України. Кандидат у президенти, загалом, зміг розповісти лише про збільшення прибутків Петра Порошенка та щік Володимира Гройсмана.

Подібна профанація продовжувалася у студії практично всю першу частину. Гості хаотично й постійно перемикаючись на взаємні образи будували теорії змови щодо фальсифікації виборів та намагалися спростувати подібні закиди. Це вже далеко не перший ефір медведчуківських ЗМІ, які відбуваються за подібною схемою. Здається, керівник «За життя» хоче змусити українців сумніватися в чесності волевиявлення з усіма можливими наслідками. Принаймні, цього точно хоче його кум.

У першій частині глядачі дізналися від «опозиціонерів»: куди тікатиме Порошенко після виборів, кому платить Порошенко і який план поразки має нинішній президент (жодного «перемога за будь-яку ціну»). Тут ми повинні були би пояснити міжрядковий сенс очевидних маніпуляцій, але далі Нестор Шуфрич просто заговорив прямо: «Если вы объявите, сфальсифицируете Порошенка еще раз президентом, Украина в это не поверит [...] Порошенко честно, без фальсификаций и подкупа выиграть не имеет ни одного шанса». Євгеній Червоненко також заявляв, що бюджетників Одеси обіцяють звільнити, якщо вони не проголосують за Порошенка. І розповідав, що після невідворотного програшу «влади» навесні її важливо допустити до парламентських виборів, інакше можливий «варіант Чаушеску» (ймовірно, це натяк на повалення та розстріл президента). Також Червоненко хвилюється, щоби влада «не устроила провокацию, а-ля Томос». Не дай Бог під час виборів нам отримати ще одну незалежну церкву.

Симпатики президента хоч і дуже відставали від своїх колег, але теж старалися. Георгій Вашадзе співав стару пісню про «позаблокову» Тимошенко після об’єднання з Тарутою. Юрій Гримчак розповідав, що президента в мережі підтримує величезна кількість людей. Тільки не всі з цих «людей» насправді люди.

Значно «свіжішою» була друга частина програми, коли партійний канал обговорював поїздку керівників «За життя» в Москву. Першим і найскандальнішим коментатором цієї теми став Олег Волошин. У нього ведучі запитали, наскільки подібна активність може бути корисною для національних інтересів чи це просто частина передвиборної кампанії. Пан Олег чудово підходить для подібних оцінок, адже 28 березня сидів на прес-конференції під банерами «За життя». Так от, незалежний експерт розповів, що національні інтереси в українців бувають різні і що «проєвропейський» політик — це той, який зможе домовитися з Росією та позбавити Європу тягаря санкцій. І, взагалі, наші партнери втомилися від того, що ми не «можем договориться» і влада не пропонує нічого, крім війни. По-перше, для України пріоритетним є політико-дипломатичний шлях деокупації, й це Росія порушує, наприклад, Мінські угоди. А зі слів пана Волошина виходить, що Україна сама продовжує бойові дії. По-друге, «експерт-міжнародник» мав би знати, що санкції проти РФ були запроваджені, зокрема, через анексію Криму, тож постає питання: Юрій Бойко та Віктор Медведчук що, домовилися про повернення півострова, аби ми могли зняти ці санкції? Чи які інші варіанти «домовленостей» бачать у партії?

Ведучі не звернули на це уваги, бо взагалі не звертали уваги на те, що відбувається на «опозиційному диванчику». Класична ситуація така: Нестор Шуфрич виступає сім хвилин, далі слово отримує Олександр Горган і вже через хвилину чує від ведучих «глядач перемкнув давно канал», «щоефіру ми цю історію чуємо». Ще через хвилину — «все, пане Горган, почули». Далі знову дві з половиною хвилини виступає Нестор Шуфрич і тільки потім йому кажуть: «Несторе, ви обіцяли завершувати». Коли Юрій Гримчак сказав опонентам фразу: «Помовчте, коли я кажу», — ведучі зманіпулювали цим: «Це ви до кого, й до ведучих звертаєтеся? Таке враження, що до всього українського народу звернення...» А от диванчику рідних політиків модератори зауважень не робили, хоча вони грубили опонентам значно частіше.

І ніхто не ілюстрував цього краще, ніж Євгеній Червоненко. Звісно, більшість його «ботання по фєні» не стосувалася виборів, але повз подібну концентрацію «бидлуватості» (інше слово тут дуже складно підібрати) просто неможливо пройти повз. Якщо ти не ведучий «112», звісно. Отже, зустрічайте, запас слів Євгенія Червоненка, постійного гостя програми «Пульс: «Кто ты, Лялька? Ну что ты гонишь? (відео)», «Пионер, учись слушать старших» (відео), «Ти клоун [...] Закрыл рот, ты кто такой, меня перебивать?» (відео), «Мне подойти, как меня учили, обеззвучить?» (відео), «Колхозник, ты кто?» (відео), «Неучи. Кухаркины дети» (відео), «Все знают, шо у каждого в семье, если ты с женой поссорился, даже сходив налево, то через экономику можем наладить мир» (відео). Здається, в пана Євгенія дуже цікава сімейна історія. Ми розуміємо, що в Україні не так багато людей хочуть просувати інтереси Віктора Медведчука на ток-шоу, але невже Червоненка справді немає ким замінити?

Кожну програму ведучі Анна Степанець та Володимир Полуєв починають із того, що в них «головне ток-шоу» країни. Насправді ж воно однозначно найгірше, принаймні в нашому моніторингу. Сюди ніколи не приходять відомі гості й дуже рідко приходять компетентні. Через бідне наповнення студії місцеві чотиригодинні ефіри практично не містять інформації і зводяться до реміксів політтехнологічних міфів. Через погану модерацію й підігрування наближеним гостям у випусках вкрай багато криків. Через Євгенія Червоненка їх соромно дивитися без навушників: хтось може подумати, що ви слухаєте шансон. І, звісно, повістка цих програм заплутує глядачів і потроху стирає їхню пам’ять: як про минуле регіоналів, так і про причини накладення санкцій на Росію.

«Український формат» (NewsOne), 27 березня

Про що можна говорити за чотири дні до виборів президента: програми кандидатів, останні рухи штабів, суспільні настрої? Ага, може вам ще незалежних експертів запросити? Звісно, ні, «Український формат» перед першим туром укотре мусолив теми тарифів, стосунків із Росією та фальсифікацій. Дискусія щодо останніх, у принципі, могла б бути важливою для виборців, якби в ній не брали участь: екс-регіонали (привіт, фальсифікації 2004-го), члени БПП (привіт, довибори в Чернігові) та штатні «експерти» кандидатів (привіт, База псевдосоціологів). Узагалі, після ефіру складається враження, що Віктор Медведчук подивився останні рейтинги й почав готуватися до парламентських виборів.

Але першим на «Передмову» до партійного каналу завітав Юрій Бойко. Цього дня генеральний прокурор Юрій Луценко якраз анонсував провадження про незаконний перетин кордону політиком. Кандидат у президенти будь-які звинувачення відкинув, мовляв, під час польоту в Росію пройшов усі прикордонні процедури й питань до нього не виникло. Щоправда, пряме авіасполучення з агресором закрите вже чотири роки, але про цю дрібницю ніхто екс-регіоналу не нагадав. Власне, з Росії інтерв’ю й почалося: Бойко заявив, що через втрату північного ринку та взаємні санкції страждають українські підприємства, тож ринок потрібно відкрити. По-перше, наші західні партнери, мабуть, дуже здивуються, коли Україна зніме санкції з Росії, але попросить, щоб вони їх залишили. Чи Бойко виступає за зняття всіх санкцій із РФ? В інтерв’ю політик прямо каже про «начало пути отмены взаимных санкций», хоча подібних повноважень у нього навіть близько немає. Згадавши аналогічні заяви Олега Волошина на «112» попереднього дня, можна дійти висновку, що проросійська опозиція системно працюватиме на зняття обмежень із кума свого лідера. По-друге, невже, крім агресора, Україні нікому продавати свою продукцію? Жодного з цих питань Василь Голованов не поставив.

Натомість журналіст перейшов до теми російського газу, зробивши заодно комплімент Юрію Бойку: «Юрій Анатолійович фахівець цієї теми. Очолював і “Нафтогаз”, і фахове міністерство». І жодних корупційних скандалів у цей час не ставалося. Із цікавого: екс-міністр заявив, що нинішнія влада, на відмінну від нього, не робить жодних конкретних дій для збереження транзиту через Україну. Адже два кола тристоронніх перемовини за участі ЄС — це вам не зустріч із Медведєвим. Пройшлися з улюбленцем Медведчука і по інших вигідних йому темах. Наприклад, укотре згадали законопроект про мову, який Юрій Бойко вкотре назвав «знищенням російської» і додав трішки брехні: «Даже Еврокомисар по гуманитарным вопросам, даже она сказала: вы давайте заканчивайте, потому что это чисто предвыборный закон, которым действующий президент, пока еще, пытается привлечь своих сторонников». Мабуть, колись Дуня Міятович дуже здивується такій своїй цитаті, адже насправді вона закликала всього лише перенести розгляд документу, бо «в контексті виборчої кампанії такі дискусії часто стають поляризованими і не сприяють прийняттю збалансованих рішень». Також Юрій Бойко покритикував владу за фальсифікацію виборів і сказав, що сам не робитиме жодних спроб якось «повлиять на волеизъявление людей». Нагадаємо, що політик зробив цю заяву на контрольованому партією каналі в майже годинному інтерв’ю із журналістом, що впритул не бачив суперечностей у відповідях кандидата. Усе обговорення військово-мирної тематики тривало дві хвилини сорок вісім секунд і звелося до того, що Росія має брати участь у перемовинах як гарант за самопроголошені республіки.

Коротше кажучи, за чотири дні до виборів Юрій Бойко й телеканал його партії кристалізували вибудуваний за п’ять років меседж політика: з Росією потрібно не сваритися, а домовлятися, й Бойко — єдиний, хто це робить. Що ж до російської агресії, то її в цьому дискурсі просто не існує.

В основній частині програми стосунки з’ясовували: Нестор Шуфрич, народний депутат, член партії «Опозиційна платформа — За життя». Наталя Королевська, народна депутатка, членкиня партії «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Мушак, народний депутат, член Блоку Петра Порошенка. Сергій Власенко, народний депутат, член «Батьківщини». Юрій Молчанов, політичний коментатор. Володимир Цибулько, політичний коментатор. Валерій Димок, політичний коментатор. Вадим Карасьов, політичний коментатор. Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна». Віктор Майстренко, політичний коментатор. Андрій Пальчевський, телеведучий. Дмитро Співак, телеведучий. Загалом 11 чоловіків та одна жінка.

Обговорення виборів почалося з цілого параду маніпуляцій від Нестора Шуфрича. Спочатку екс-регіонал заявив, що американці спростували втручання Росії у своє волевиявлення. Насправді ж лише з Дональда Трампа зняли звинувачення у змові з Росією, а от вплив РФ на самі вибори ілюстрували ще раніше. Також Шуфрич доводив невинуватість Бойка та Медведчука в порушенні кордону, адже вони «так полетели, как это было сегодня установлено и возможно для них». За аналогією виходить, що будь-який злочин законний, якщо це «возможно для вас»? Пізніше народний депутат заявив, що політ дозволив Петро Порошенко. Крім цього, екс-ведучий реаліті-шоу приписав ходакам до Медведєва рішення «Нафтогазу» зменшити ціну на блакитне паливо у квітні на 2 %. Мабуть, у державній компанії працюють екстрасенси, бо анонсували це за два дні до поїздки політиків у Москву.

Далі присутні перейшли до залякування глядачів фальсифікаціями на виборах. Здається, «опозиціонери» починають планувати парламентську кампанію й наперед дискредитують Петра Порошенка, якщо він таки виграє голосування. Наприклад, ведучий та гості згадували про квартири, де зареєстровані сотні осіб, хоча мережа «Опора» напередодні стверджувала, що це не свідчить про фальсифікації. Юрій Молчанов розповідав, що президент планує вісім років «принудительных работ» для жителів ОРДЛО. І навіщо росіяни стараються додатково залякувати окупованих українців? Андрій Пальчевський, політична компетенція якого лишається однією з найбільших загадок «Українською формату», сказав, що президент тікатиме з держави після першого туру. Чергові рекорди в цій темі ставив Нестор Шуфрич, фактично заявивши, що Порошенко або купить вибори, або їх програє. Узагалі, щоб ви знали, «если во втором туре не будет Порошенко, он 100 % будет честным». Наче в Тимошенко немає пірамід.

У другій частині програми, що тематично не відрізнялася від першої, до обговорення додалися нові голоси. Тепер про те, що Петро Порошенко контролює судову систему й торгує з агресором, глядачі могли дізнатися також від Сергія Власенка із «Батьківщини». Віктор Майстренко, навпаки, підставив президенту плече, заявивши, що в окупованій державі неможливо боротися з корупцією. ...Чому?

Але навіть оновлений склад гостей не міг зупинити потяг Нестор Шуфрича. Так само, як майже не зупиняв його й Василь Голованов: члени ОПЗЖ мають очевидні пільги на каналі. Екс-міністр МНС розповів про те, що українських моряків можуть повернути Бойко, Медведчук та чомусь Рабінович. Хоча останній, як, власне, й перший, не мали жодного стосунку до перемовин раніше і не зрозуміло, звідки в них з'явиться подібний вплив тепер. Також власник футбольного клубу «Говерла» стверджував, що Порошенко за один рік став багатшим у 82 рази. Насправді, Юлія Тимошенко говорила подібне лише про доходи президента. Якби він реально «став багатшим» у 82 рази, то був би п’ятою найзаможнішою людиною світу. І, звісно, на думку Шуфрича, це Петро Порошенко «принял решение воевать» 30 червня, «когда не было этого конфликта». На той момент справді діяло «перемир’я», під час якого збили український вертоліт і штурмували позиції сил АТО. Силовики почали контрнаступ. Подібна маніпуляція історією, сучасністю та інтересами держави вже й не дивує на ток-шоу, де Дмитро Співак заявляє, що залежність від Росії — це не слабкість, а сам Шуфрич розповідає про війну з «второй стороной».

Ведучий Василь Голованов усю програму підігрував колегам по Медведчуку. Крім того, що він постійно надавав слово Нестору Шуфричу, ведучий ще й сам допомагав «опозиції» з аргументами. Наприклад, обурювався довгим розслідуванням справи Сергія Єфремова, виправдовував перемовини з «терористами» (адже з ким говорять у Мінську?), цікавився, скільки блекаутів чекає на Україну без Росії. Усе це, звісно, можна було би сприйняти за роботу журналіста. Якби вона поширювалася на заяви всіх присутніх.

Як ми вже зазначили, цей ефір NewsOne не виглядав так, наче за чотири дні в державі повинні відбутися вибори. Хіба що на них обирається Путін. Адже величезна кількість часу на програмі була присвячена саме виправданню Росії. Ще більша — дискредитації українського голосування та Петра Порошенка. Присутність на шоу кількох фанатів останнього не збалансовувала ситуацію, а лише призводила до криків та обміну звинуваченнями.

«Право на владу» («1+1»), 28 березня

«Право на владу» продовжило формат попереднього тижня: кандидати по черзі виходили, виголошували вступне слово, а потім відповідали на гострі запитання ведучої та журналістів. Програма вийшла якісною, проте парадоксально майже не стосувалася виборів. У більшості випадків журналісти закидали кандидатам якийсь компромат із їхнього минулого або ж, якщо, на думку присутніх, політик не мав шансу під час голосування, запитували в нього про парламентські плани чи підтримку інших у другому турі. Таким чином, про візію потенційних президентів глядачі дізналися вкрай мало. Але це, мабуть, було єдиною серйозною вадою програми.

На програму завітали такі кандидати у президенти: Юлія Тимошенко, народна депутатка, лідерка «Батьківщини». Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція». Олександр Вілкул, народний депутат, член «Опозиційного блоку». Ігор Смешко, екс-керівник СБУ. Руслан Кошулинський, член партії «Свобода». Віктор Бондар, народний депутат, член депутатської групи «Воля народу». Олександр Шевченко, народний депутат, член партії «Укроп». Віталій Скоцик, самовисуванець, «всё сложно» з Аграрною партією. Допит проводили: Роман Скрипін, керівник і засновник Skrypin.ua. Соня Кошкіна  шеф-редакторка інтернет-видання LB.ua. Сергій Щербина, головний редактор інтернет-порталу «РБК-Україна». Олександр Дубінський, ведучий програми «Гроші». Ольга Василевська, кореспондентка «ТСН». Загалом 10 чоловіків та три жінки.

Виступи кандидатів тривало всього по 17 хвилин, але майже всім гостям цього вистачило для власних яскравих моментів. Юлія Тимошенко, наприклад, відмовилася називати Коломойського та Ахметова олігархами, заявивши, що вони «монополісти». Також кандидатка сказала, що ніколи не примітизувала свої меседжі до виборців (не смійтеся!) й розповіла, зокрема, що: за часів Порошенка Україна потрапила в десятку найбідніших країн світу (ми 26-ті), він же винен у рекордній для Європи корупції (у 2014 році ситуація була гіршою, ніж у 2018-му). Крім цього, вона покритикувала Уляну Супрун, соціологічні рейтинги і кланову систему. Нагадаємо, що Юлія Тимошенко в політиці 21 рік, а «кланова система» якось досі стоїть.

Ігор Смешко хвалив себе за відсутність досвіду в політиці і якось невпевнено критикував Медведчука. Також у нього запитували про парламентські плани, отруєння Віктор Ющенка й російські нагороди.

Для Руслана Кошулинського першим стало питання про заборону абортів: «Враховуючи сьогодні християнськість нашої країни і взагалі суспільства. І тенденції, які би мали бути традиційні для нашого суспільства, звісна річ, це є обговорення [...] Перш за все, з представниками церкви, їхні поради. Якщо все-таки буде Рада церков наполягати на тому й українське суспільство матиме таке бажання, я не заперечуватиму». Наталя Мосейчук дуже слушно запитала, чи робитимуть винятки для атеїстів, і нагадала, що церква відділена від держави. Сергій Щербина поцікавився у свободівця його ініціативою позбавляти ЗМІ ліцензії за, зокрема, приниження національної гідності українців. Кандидат у президенти сказав, що для цього через відкритий конкурс можна створити комісію з питань моралі. І нагадав, що до такої колись навіть входив його «побратим» Богдан Бенюк. Тільки от Бенюку для впливу на ЗМІ не потрібні були жодні закони. Також у Кошулинського допитувалися про його появу на каналах Медведчука, спонсорування партії й буцімто бізнесове минуле із російськими олігархами.

Віктор Бондар поділився із глядачами двома веселими заявами. Спочатку він заявив, що в Партію регіонів його «загнали» як успішного підприємця. За закони 16 січня голосувати, очевидно, теж змусили. Потім політик стверджував, що має солідну підтримку, але йому «перекрили телеканали». По-перше, народний депутат сказав це на телеканалі. По-друге, можливо, через солідну підтримку в 0,3 % Бондаря ніхто й не запрошує?

Спілкування з кандидатами перервали коротким відеодзвінком до Андрій Білецького із «Нацкорпусу», який переконував глядачів, що в них партія, а не парамілітарна організація, та стверджував, що представники «Національних дружин» будуть присутні на дільницях лише як офіційні спостерігачі. В Анатолія Гриценка гості запитували про фінансування політсили, взаємодію із Садовим та минулі рішення на посту міністра. Крім цього, полковник пройшовся по «трійці лідерів»: він не уявляє, яким президентом буде Зеленський, не знає кадрової політики Тимошенко й певен, що Порошенко не переможе на виборах.

Виступ Олександр Вілкула місцями дуже нагадував стендап-шоу. Спочатку політик заявив, що він у другому турі — це єдина альтернатива нинішній владі. Перефразовуючи одну відому виборчу стратегію, «або я, або Порошенко». Потім Вілкул вирішив, що його об’єднання з Мураєвим — це головна подія президентської кампанії. Так, якщо ви не знали, двоє екс-регіоналів, що були в одній фракції ще три роки тому, знову об’єдналися. Крім цього, «опозиціонер» розповів, що не знав про «Віденську змову» Бойка з Порошенком у 2014 році (це спростувала Соня Кошкіна), не назвав формулу «Роттердам+» «злочинною» й допитувався в Романа Скрипіна, чи був той комсомольцем. Також політик звернув увагу на взуття блогера і зробив комплімент шкарпеткам Олександра Дубінського. Поліція моди in da house.

У Віталія Скоцика теж розпитували про фінансування, стан українських земель і те, чий він технічний кандидат. А ще політик образив тележурналістів, сказавши, що досяг успіху без «телевізора». А як же всі ті сюжети на ICTV, невже вони більше нічого не означають? А як же підтримка «1+1», коли пан Віталій втратив свою партію? А як же його дванадцять піарних матеріалів від «Інтера»? У другому турі, до речі, кандидат буде підтримувати Зеленського.

Останнім на програмі допитували Олександра Шевченка, якому, здається, настільки сподобалися гострі запитання, що він сам попросився до Романа Скрипіна на інтерв’ю: «Я хотів би, щоб ви мене пополоскали, зробили справжнім політиком». Інший конфуз стався, коли Шевченко розповідав про своє спілкування з Коломойським щодо балотування у президенти: «Ігор Валерійович, це моє право, я за свої гроші це буду робити. Можна?» Потім політик ніяково намагався пояснити, що не просив дозволу в олігарха. На питання, чи «інвестує у вас Ігор Коломойський?», народний депутат перепитав: «Де саме?» і сказав, що у виборчу кампанію не інвестує. Також він розповідав про майбутнє свого бізнесу в разі президентства, потенційну посаду для брата, власну потенційну посаду за президента Зеленського, ціни на «Буковелі», допомогу партії «Слуга народу» силами «Укропу» й те, куди поділися інші кандидати на пост президента від партії Коломойського.

Складно сказати, чи допомогла ця програма виборцям, але «1+1» принаймні старався. Кандидатам ставили гострі запитання, тож навіть їхнє «мовчання» глядач міг прийняти за відповідь. Без піару, на жаль, не обійшлося, проте час та можливості для нього політики мали рівні. В ефірі стало менше незбалансованих запитань про способи перемогти Петра Порошенка й ніхто не згадав про буцімто вбитого ним брата. Сумно це визнавати, але від ток-шоу на олігархічному каналі за чотири дні до виборів, мабуть, не можна вимагати більшого.

«Народ проти» (ZIK), 29 березня

У мистецтві існує таке поняття як «логіка сну», себто прийняття фантастичних подій та правил до того моменту, поки ми їх не усвідомлюємо. «Народ проти» повністю побудований за таким принципом, і тому викликає багато запитань, якщо дивитися його, будучи притомним: чому саме ці теми, саме ці гості, самі ці питання, саме такі часові обмеження та структура програми? Хто змушує Наталю Влащенко ділити своє шоу на безсенсовні раунди й  невже за два дні до виборів від цього не можна тимчасово відмовитися?

Хаосом правили: Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна». Сергій Лямець, блогер. Руслан Стефанчук, доктор юридичних наук, професор, фактичний представник Володимира Зеленського на ефірі. Дмитро Разумков, політичний консультант Володимира Зеленського. Олексій Кучеренко, екс-міністр з питань ЖКГ, довірена особа Юлії Тимошенко. Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій. Сергій Таран, політичний коментатор. Ігор Луценко, народний депутат, «Батьківщина». Олексій Мочанов, політичний коментатор. Дмитро Чекалкін, довірена особа Петра Порошенка. Артур Герасимов, народний депутат, член Блоку Петра Порошенка. Руслан Кошулинський, кандидат у президенти України, член партії «Свобода». Резонери: Юрій Михальчишин та Макс Бужанський. Загалом 14 чоловіків.

П’ятниця, вечір, канал ZIK. Наталя Влащенко оголошує гостей: у залі є представники Володимира Зеленського, Юлії Тимошенко та Петра Порошенка, що будуть дебатувати між собою. Два спеціальних гостя — це чомусь Артур Герасимов, іще один представник Порошенка, оголошений як голова фракції БПП. Та Руслан Кошулинський, оголошений просто як «політик» (навіть без партії), хоча, взагалі-то, він кандидат у президенти. Поки що все логічно. До трибуни виходить перша пара — представники Порошенка (Чекалкін) та Зеленського (Разумков), тема — мир і реінтеграція. У Дмитра Чекалкіна запитують, чому справу проти Медведчука відкрили саме після його останнього польоту в Москву. У Дмитра Разумкова запитують про Будапештський меморандум із програми Зеленського. Після цього ведуча знову звертається до представників нинішнього голови держави й запитує в Артура Герасимова, чому президент раніше не задіяв усі інструменти для звільнення Криму, які обіцяє задіяти під час теоретичного другого терміну. І четверте запитання... до Руслана Кошулинського — що робити, аби не крали на війні? Подібний рівень структурно-тематичної логіки тримався на програмі всі дві з половиною години. Інколи ставало навіть гірше, коли, наприклад, парою дебатуючих модератори обрали заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та екс-міністр енергетики. З якого питання щодо програм своїх кандидатів між ними може відбуватися рівноцінна дискусія?

Подібна дивна єдність запитань та спікерів, підміна «експертів» на штабних політичних коментаторів, не завжди вдалі часові обмеження (не всі відповіді можна якісно дати за хвилину) призвели до того, що в програмі так і не заглибилися у візії кандидатів. Хоча окремі цікаві моменти все ж були.

Наприклад, у представників Зеленського поцікавилися, чому він не спілкується із журналістами. Виявилося, що в лідера рейтингів немає часу через якісь «обязательства, которые он на себя брал, не йдучи в политику». Наприклад, ток-шоу «Зворотній відлік» на «UA: Першому» потенційний президент пропустив через концерт у Броварах. А Тимошенко покинула дебати на «Суспільному», бо без опонентів «це ж абсолютна інша передача». І правда, це була б абсолютна інша передача, ніж, наприклад, монологи Юлії Володимирівни на ток-шоу цього тижня, де так сам не було опонентів.

Більшість часу різні штаби просто закидали одне одному політтехнологічні заготовки: тарифи сучасників та попередників, стосунки з Медведчуком, створення / розвал армії, судів та інших реформ. При цьому інколи опоненти переходили межі пристойності. Наприклад, Юрій Гримчак переконував, що обіцянки Зеленського «зупинити стрільбу» заради миру означають відмову від оборони держави. Олексій Кучеренко заявив, що у студії немає професіоналів, із якими він міг би обговорювати тему тарифів. То навіщо він прийшов? Макс Бужанський за всіх глядачів вирішив, що їм «триста лет наплевать, какие у Тимошенко отношения с американскими лоббистами». Але ж справа не в «отношениях», а в невідомо звідки взятих 2,3 млн доларів, буцімто витрачених на лобізм через офшори та підставні фірми. Натомість про дії Порошенка в «резонера» інша думка: «Наши пленные моряки, которых отправили на убой ради провокации с введением военного положения ...» Крапля незаангажованості та фактів постійним членам програми не завадила б. Найближчим до світоглядної дискусії був момент із доволі агресивним обговорення виборності суддів: у команді Зеленського такі перспективи бачать, а от Юрій Гримчак хвилюється за корупціогенність процесу.

Завершилася вся ця катавасія зустріччю двох спікерів із «найбільшою підтримкою» — спеціального гостя Артура Герасимова, представника Петра Порошенка, та Олексія Кучеренка, представника Юлії Тимошенко. Самі кандидати так і не зустрілися цього дня на дебатах, а хаотичне обговорення «Народу проти» не змогло замінити реальної дискусії між потенційними президентами.