Ви переживаєте через погіршення екології і податковий тиск? Можливо, непокоїтеся, бо роботи можуть відібрати вашу професію, а на вас нападе вовк, що втік із Чорнобильської зони? Чи через несплату аліментів вас позбавлять прав на керування автомобілем або можливості подорожувати за кордон? Не переймайтеся, скоро ядерна війна і ми всі помремо. Огляд тижневиків 15-17 грудня 2017 року. Попередній моніторинг читайте тут.

На відміну від підсумкових попереднього тижня що минув під знаком протистояння Генпрокуратури і НАБУ та пригод екс-очільника Одещини Міхеїла Саакашвілі, тижневики 15-17 грудня не мали якоїсь наскрізної теми. Звичайно, були події, що висвітлювалися в кількох програмах — наприклад, звільнення Саакашвілі з-під варти, візит президента Польщі Анджея Дуди до України, голий протест шоумена і письменника Антіна Мухарського. Але в цілому кожен тижневик розставляв свої акценти і формував власний порядок денний. І склалося враження, що цей порядок денний має на меті не так проінформувати, як навести паніку. Зрозуміло, що шокований глядач не перемкне канал, щоб зрозуміти, чим особисто йому загрожують природні чи соціально-економічні катаклізми, але чи виправдане таке нагнітання? Спробуємо розібратися.

 Грузинські пристрасті, польські домовленості і голий протест

11 грудня Печерський суд міста Києва залишив без задоволення клопотання генерального прокурора, який просив для Михеїла Саакашвілі запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 15 грудня генеральна прокуратура оскаржила це рішення суду, а 17 грудня під час вже традиційної ходи прихильники лідера «Рух нових сил» намагалися захопити Міжнародний центр культури та мистецтв, більше відомий як Жовтневий палац. Доволі серйозні події, не один інформаційний привід. Але в деяких тижневиках прізвище Саакашвілі навіть не було згадане. Можемо лише здогадуватися, втома це чи ще щось, але «Інтер», «112 Україна» та5 канал жодним словом не обмовилися про ці події. А от інші канали приділили темі чимало уваги, проте зробили різні акценти.

Ще в суботу «Перші про головне. Деталі» на ZIK аналізували події тижня, що минає, і анонсували недільний марш. Сюжет про звільнення Саакашвілі відкрив тижневик і викликав деяке здивування, адже цього тижня на ЗІКу екс-президент Грузії більше не виглядав жертвою. В сюжеті до нього ставляться цілком резонні, навіть різкі питання, а прохання прокуратури про домашній арешт названо ведучою надто м'якими — обмовка чи зміна вектору? Крім того,  «Перші про головне» єдині з-поміж тижневиків озвучили конкретні суми, які, можливо, отримували за свою роботу учасники мітингів на підтримку Саакашвілі. У сюжеті Олексія Братущака чітко названі тарифи: «Так, за словами інформатора,  в першому наметовому містечку під Радою мітингувальникам платили 300 гривень за добу. Пізніше  сто. Плюс триразове харчування. Доплачували по 150 гривень за участь в акціях прямої дії. Також правоохоронець розповідає, організатори протесту виходили на осіб, які могли забезпечити до 5 тисяч професійних мітингарів. Щоправда, мали нарікання - людей зібрали переважно похилого віку».  Соратникам Саакашвілі, зокрема Юрію Дерев’янку, була надана можливість спростувати цю інформацію. Їх прямо запитали про джерела фінансування протесту, проте відповідь журналіста не вдовольнила, про що він не забув повідомити глядачів: «КОРЕСПОНДЕНТ: Кілька хвилин розмови не проливають світла на фінансову складову акції протесту.

Юрій Дерев’янко: Всі ті ресурси, я на пам’ять їх не знаю, всі ті ресурси, які ви хочете отримати, можете прийти на офіційні джерела і подивитися офіційні звіти, які існують».

Глядачу наводять і слова самого Саакашвілі про те, що акції фінансуються представниками бізнесу,  проте жодного прізвища, крім Курченка, не називається: «Міхеїл Саакашвілі: Те, що люди отримують від інших людей, це їх таємниця і цих людей ніхто здавати не буде. Просто дуже просто, чому ми маємо віддавати подарунки злочинному СБУ, котре завтра прийде і буде кошмарити цих бізнесменів по повній програмі». Резюме сюжету доволі цікаве: «брати пожертви від будь-кого на акції протесту  - це не злочин, а щоб довести, що за ці кошти хотіли захопити владу, слідчим генпрокуратури доведеться навести залізобетонні аргументи». Може, це й не злочин, але, як пам'ятаємо, політичні партії щоквартально мають звітувати про отримані кошти і зобов'язання фінансового характеру, тож далі, вочевидь, буде.

«Факти тижня» ICTV досі характеризують події навколо Саакашвілі як головний політичний скандал тижня. Сюжет Веніаміна Трубачова доволі виважений — тут і коментарі експертів, і позиція Саакашвілі, і Генпрокуратури. Звільнення Саакашвілі назване таким, що викликало неабиякий подив, більше того, глядачів дивують тим, що «іншого фігуранта цієї справи, Северіона Дангадзе, судді вирішили не відпускати. Як з'ясувалося, саме його, а не Саакашвілі, прокуратура підозрює у підготовці державного перевороту. Соратник третього президента Грузії арештований і сидітиме за ґратами 60 днів».

Журналіст говорить про екстрадицію і, за його словами, «чи потрібен нинішній грузинській владі Саакашвілі в Тбілісі навіть у в'язниці — питання відкрите.

Гела Васадзе, грузинський політолог: Смотрите, практически все проблемы, которые сейчас у властей в Украине с Саакашвили, все проблемы вот таким образом переносятся на власти Грузии. Как вы думаете, оно им надо? Оно им абсолютно не надо».

Подібна думка звучить і в підводці до сюжету від ведучого Сергія Кудімова: «Грузинські ЗМІ повідомили, що Україна і Грузія потайки домовляються про екстрадицію Саакашвілі. Переговори з українською стороною нібито веде Голова Служби безпеки Грузії на території Білорусії і це при тому, що раніше грузинський Прем'єр Георгій Квірікашвілі заявив, що питання можливої екстрадиція Саакашвілі не розглядається на політичному рівні. Наступного дня українське МЗС цю інформацію спростувало, точніше, запевнило, що від Міністерства закордонних справ таку місію ніхто не виконує».  Глядач мусить розуміти, що цей дощ надовго. Штовханина біля МЦКМ (Жовтневого палацу) показана без особливих коментарів і драматизації. 

Натомість драматизації не забракло глядачам «ТСН. Тижня». І з підводки Алли Мазур, і  з включення кореспондента Івана Гребенюка випливало: «Київ знову закипів». Спробі захопити Жовтневий присвячено доволі багато ефірного часу, причому поданий цей процес як щось хаотичне: «що це було -  не розуміють і лідери мітингу. Радикалів, які пішли на штурм, виганяли самі протестувальники», «у що виллється ця спроба - не очікували ні протестувальники, ні правоохоронці. Якщо правоохоронці виявилися не готовими спочатку боронити будівлю, то протестувальники просто загубилися від версій, що їм робити, штурмувати, стояти, вигукувати гасла чи розходитися. Не було чіткої координації, і зрештою частина людей самовільно пішли на штурм Жовтневого, намагалися взяти центральний вхід», «дійшло до того, що сутички почалися вже між самими протестувальниками: штурмувати чи ні? Відвертих провокаторів і радикалів від Жовтневого виганяли копняками, і тут уже втрутилися лідери, які закликали людей повертатися назад на Майдан» тощо.

Не тільки ТСН говорили про певний розкол серед соратників Саакашвілі, проте цитата Єгора Соболєва «перш, ніж кликати людей, треба думати» дуже промовиста. Звучить також інформація про постраждалих з обох боків та порушені кримінальні справи. Але що цікаво, про звільнення Саакашвілі з-під варти в тижневику не йдеться — події неділі виявилися цілком самодостатніми.

«События недели»  каналу «Україна» одразу розпочали з критики Саакашвілі — мовляв, напад на Жовтневий палац засудили посли Великобританії і Канади, а сам політик є не надто чесним: «Страну раскачивать мы не будем, заявил на днях Михаил Саакашвили, и тут же повел людей на митинг».  Фокусом сюжету Наталі Кравченко є судове засідання 11 грудня. Цікаво, що, як і «Факти тижня», тижневик каналу «Україна» доволі детально розповів про суддю Цокол, яка прийняла рішення про звільнення Саакашвілі з-під варти. В цьому контексті цікаво сприймається коментар політтехнолога Андрія Золотарьова: «Присутствие Юлии Владимировны Тимошенко, оно, собственно, должно было служить живым напоминанием о печальной судьбе молодого и перспективного судьи Родиона Киреева, которого под процесс над Юлией Тимошенко специального вытащили с Березанского района. И где теперь Киреев? В каких далях бегает?».

Власне, з усіх цих сюжетів напрошується висновок: для того, щоб лишатися на порядку денному, Саакашвілі потрібно буде постійно тримати високий градус напруги. Питання тільки, чи не перегорить?

Якщо історія лідера «Руху нових сил» мала різне висвітлення на різних каналах, то зміни в  україно-польських стосунках подавалися в більш-менш одному й тому самому ключі. Зустріч Петра Порошенка і Анджея Дуди, що відбулася 13 грудня у Харкові, подана як певний поступ, розрядка, зняття напруги в непростих стосунках двох держав.

Правда, деяка оригінальність в акцентах усе ж була. Так, «Інтер» причиною примирювальної риторики з боку Польщі назвав можливі санкції з боку ЄС: «Еврокомиссия готовится ввести ограничения против Польши. Уже в среду стартует официальная процедура. За что эти санкции? За то, что в Польше очень серьезно ограничивается верховенство права. Ну, по мнению еврочиновников. Так они оценивают польскую судебную реформу, принятие которой завершается в эти дни».  «Подробности недели» були оригінальними і в тому, щоб подати коментар директора Інституту національної пам'яті Володимира В’ятровича, заяви якого назвали подразнюючим фактором у стосунках: «Вятрович допустил, что польский президент не очень хорошо знает бурную историю XX века. И поэтому, мол, польские компромиссные предложения по восстановлению разрушенных украинских памятников - звучат нереалистично. Так что, уже основываясь хотя бы на вот таких резких комментариях, а они уже прозвучали не только от Вятровича, можно предположить, что историческое примирение с Польшей еще ой как не близко». Цікаво, що зняття напруги коментують  багатофункційні коментатори — Володимир Фесенко і Вадим Карасьов, багатослівні спічі яких можна звести до заклику бути поміркованими і виваженими.

А «Факти тижня» закликають шукати, кому вигідне погіршення стосунків між Україною і Польщею. І тут постійні намагання знайти у всьому російський слід більш ніж доречні.

У підводці до відповідного сюжету програми «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі Віталій Гайдукевич висловлює припущення, що «Польщі буде вкрай важко позбутися стереотипу, що Україна такий собі молодший братик, котрому можна нав’язувати свої візії. Але тут головне, щоб Україна позбулася відчуття молодшості».

Окремо слід виокремити сюжети на цю тему програми «Завтра» на 112-му, де не лише показали реакцію польських ЗМІ на візит, але і з польським журналістом Вацлавом Радзвіновичем, журналістом Gazeta Wyborcza, обговорили питання української трудової міграції на польські терени.

Ще однією темою, що прозвучала у кількох тижневиках, став резонанс, який викликав не так закон №7727, який називають закон «Про аліменти», як реакція на нього шоумена і письменника Антіна Мухарського, який вийшов оголеним спочатку під Оболонський районний суд, а згодом і на Майдан Незалежності. «Протест у стилі ню», «голий протест»,  «сімейні війни», «жінки радіють, чоловіки бунтують» не є вичерпним переліком гучних заголовків до цієї історії.  «Перші про головне» присвятили конфлікту подружжя цілий сюжет Ірини Коваленко, правда, їм вдалося доволі повно висвітлити як плюси, так і мінуси закону. Як і показати іншу сторону проблеми, а не тільки закиди Мухарського. «Факти тижня» розбавили історію й іншими героями, зокрема колишнім міністром аграрної політики Ігорем Швайкою, який також може «постраждати» від закону. В «ТСН. Тиждень» проблему переводять в інше русло: «Поки що в ролі цього аліментника більшість із Вас, мабуть, уявляє чоловіка, але ситуація дуже швидко може обернутися проти жінки. Тільки-но чоловіки зрозуміють, що цей закон роздягає другу половину догола, вони зроблять усе аби діти з мамами не залишалися. І тоді на процес вийде вже вона. Сенс аліментів: забезпечити дитину, а не покарати когось за розлучення».  А «Інтер», у свою чергу, розповів про закон щодо протидії домашньому насильству. Матеріал Любові Кукли дещо контрастує з шоуменським настроєм сюжетів, героєм яких є татусі-аліментники.

Все буде добре. Але не зараз. І не у нас

Традиційно відзначаємо сюжети, що викликали позитивне враження і ті, що викликають запитання. Останніх цього тижня чимало. Зрозуміло, що втримати увагу глядача непросто. Напружити, шокувати, можливо, навіть налякати. Та чи це виправдано?

«Перші про головне. Деталі» не забули про зимовий відпочинок і розповіли про один із лижних курортів Львівщини, Славське. Попри можливість маніпуляцій у цій темі, відвертою рекламою сюжет не став. Щоправда, вони ж розповіли і про ярмарок «Усі свої» в ну дуже хвалебній манері. Видається «висмоктаною з пальця» проблема «носити шкільну форму чи не носити», розкрита в сюжеті на каналі ZIK.

Має всі шанси стати резонансним сюжет Євгенії Коваленко про тіньовий бік бізнесу таксі; важлива тема замінованих територій в зоні бойових дій піднята в сюжеті Ірини Баглай («Подробности недели»). Але на тому ж «Інтері» — засилля колишніх депутатів-регіоналів, нині представників «Опозиційного блоку». Критикує політику влади щодо переселенців Вадим Новинський, знов коментує закон про освіту Юрій Бойко, який від програми до програми стає все більшим експертом в освітній галузі. А приводів для критики і негативу на каналі більше, ніж  будь-де. Підвищення мінімальної зарплати — це зростання цін і безробіття, резонансні корупційні справи не рухаються через судове свавілля, закон про освіту призводить до конфліктів із сусідніми державами тощо. 

Розслідування про таємне містечко в Конча-Заспі від Ярослава Мінервіна («Факти тижня»), продовження автомобільної теми минулого тижня — матеріали про можливий бум електрокарів та альтернативне паливо.  Не автомобілістами єдиними — чим українцям загрожує збільшення поштового ліміту, розповідає журналістка Юлія Самсонова. А от сюжет Сергія Кудімова про Чорнобильську зону — справжня знахідка, що балансує на межі пізнавальності і сенсаційності:

«КОРЕСПОНДЕНТ: Чи є у зоні відчуження звірі-мутанти?

Чоловік: Ви мене запитуєте, а є такі що "Покажи».

Але не мутантами єдиними лякають глядачів тижневики.

«События недели» традиційно розповідають про те, як «Фонд Ріната Ахметова» допомагає врятувати мешканців Донбасу. Аж раптом, через кілька хвилин чуємо:

«С 1947 года в мире работают условные часы, которые условно измеряют время до наступления ядерной войны. Они называются часы судного дня. Сегодня их стрелки больше всего приближены к полуночи, чем за всю историю существования, включая Карибский кризис. Аналитики делают очень страшные прогнозы относительно ядерной войны.

Иван Яковина, обозреватель журнала "Новое время": Скорее всего, война будет. Я думаю, что уже в конце весны, где-то весной начнется.»

Перша думка: що, два сюжети про Ахметова-рятівника? Він тепер рятуватиме від ядерної війни? Друга думка, що Іван Яковина (попри всю його обізнаність і авторитетність) має до цієї теми не надто зрозумілу причетність,  тож як він може це коментувати, наскільки авторитетними є його слова, та ще й така конкретика? Третя думка: що, весною розпочнеться ядерна війна? Далі думки закінчуються й починається паніка. Насправді ж сюжет Дмитра Волкова про загальне напруження в світі: ситуацію навколо ядерного потенціалу Північної Кореї, протистояння США і Китаю тощо. «Система противовесов сломана. Международные договоры не работают. Гарантий нет. Единственное на что может полагаться сейчас человечество, это на свой собственный инстинкт самосохранения. Мы все хотим жить» —  закінчує сюжет журналіст. І інстинкт самозбереження підказує, що цей сюжет для глядача не стане джерелом оптимізму.  А «События недели» продовжують лякати, тепер уже в сюжеті Андрія Кузакова, який ведучий анонсує таким чином: «Дряхлая канализация, изношенный водопровод, а рядом атомная станция. Когда нам кажется, что мы в безопасности, почва вдруг уходит из-под ног. Причем в буквальном смысле, как на этой неделе в Киеве, например. Но как узнать, где нас поджидает смертельная угроза? Возле химического комбината, атомной станции или дома, на диване? Андрей Кузаков составил рейтинг особо опасных мест Украины и подскажет, где тонко». Жарти жартами, але після кількох таких сюжетів навіть матеріал про сексуальну просвіту в школах починаєш сприймати загрозливо.

На «ТСН. Тиждень» варто відзначити матеріал Ірини Прокоф’євої про «хрущовкопад», адже проблема неякісного радянського житла безпосередньо стосується мільйонів українців. Ще одна тема, що стосується простих людей і викликає чимало питань — податки. Але сюжет тієї ж журналістки дещо суперечливий. Він інформативний, доволі простий і розповідає про те, що українці близько половини заробленого віддають державі. Висновок звучить так: «потримавши гроші в руках, а потім віддаючи їх фіскалам - ми б набагато жорсткіше ставилися до того, як наша держава їх витрачає». Аби ж тільки глядачі не зробили висновок, що доцільніше уникати сплати податків, наскільки це можливо! Сюжет

Андрія Орляка про грабіжників у формі поліції, безперечно, важливий, але от підводка ведучої виглядає стереотипною «А от іще одна небезпека, що насувається на всю Україну з окупованих районів. Це — кримінальний терор.» Далі в сюжеті на цьому також акцентується: «Нам вдається зафіксувати, як до Корольовського суду Житомира етапують перших трьох членів банди. Усього їх буде дев’ятеро. Троє суддів повинні вирішити - чи залишати підозрюваних в зухвалому бандитизмі за гратами, чи ж відпустити, як клопочуть адвокати під заставу додому. От тільки їх рідний дім - це Донецьк». Чомусь здавалося, що журналісти вже усвідомили хибність подібних стереотипних висловлювань, але ні, 2017 рік, а це досі трапляється. А родзинкою на торті «ТСН. Тиждень» можна назвати дещо химерний сюжет Стаса Ясінського про роботів, які вже незабаром можуть відібрати у людей роботу. Хоча ідея журналіста показати себе і технології 20 і 10 років тому, і тим самим засвідчити неминучість прогресу, дуже цікава. «Все це дивує і лякає одночасно» — це можна сказати і про ТСН.

«Час. Підсумки тижня» - певно, найвиваженіший з тижневиків цього разу. Збалансовані сюжети про закон про освіту, виведення російських військ з Сирії, нововведення в Укрзалізниці.

Згадки про щорічну прес-конференцію Путіна не оминули ZIK, ICTV, . Проте найповніше цю тему подав «112 Україна». «Завтра» не просто розповіли про подію, але надали їй українського контексту завдяки включенню журналіста УНІАН в Москві Романа Цимбалюка, який протягом чотирьох років задає Путіну незручні питання про Україну. Ретроспектива запитань, повні відповіді російського президента, а також ряд інших сюжетів, пов'язаних з Росією і її політиками, свідчить що російська тема поки є фактором, здатним привертати увагу не гірше, ніж мутанти чи ядерна війна.

 Моніторинг здійснює громадська організація «Детектор медіа» за підтримки уряду Королівства Данії. Висновки й погляди, що були висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з поглядом уряду Королівства Данії.