У пошуках сенсації
Хмурый Джон идет по трапу
Защищать свою страну,
У него украли шляпу
И француженку жену.
З фольклору радянських часів
Одразу скажу: цикл «У пошуках істини» на телеканалі СТБ в цілому мені подобається. Подобається молодий харизматичний автор фільмів В'ячеслав Гармаш. Інколи його сюжети просто блискучі. Наприклад, розповідь про Івана Піддубного. Вельми цікаві стрічки про Мішку Япончика та Марусю Нікіфорову. Та, на жаль, іноді наш автор висвітлює історичні події та постаті радше під гаслом пошуків сенсації, а не істини. Ну, нехай, наприклад, коли йдеться про напівлегендарного «українського графа Дракулу» чи «батіг для Захер-Мазоха», тут і пофантазувати можна. Але коли мова заходить про ключові персони української історії, в документальному кіно жодні вольності не припустимі. Справедливу критику фальсифікації історії в сюжеті «Прокляті скарби Мазепи» вже дали фахівці (див., наприклад, газету «День» від 22 грудня 2007 року). Та на молодого автора ця критика не подіяла. Він продовжує творити, намагаючись наслідувати метод свого улюбленого письменника Габріеля Гарсії Маркеса, - магічний реалізм.
Нещодавно на СТБ було показано останню роботу В'ячеслава Гармаша - «Фатальне кохання Богдана Хмельницького». Довірливому глядачеві пропонується версія про те, що свою визвольну війну Богдан почав виключно через жінку - Гелену. Прямо тобі переспів історії Єлени Прекрасної, викрадення якої стало причиною Троянської війни.
На початку стрічки перед нами постає образ такого собі мирного законослухняного польського підданого та гречкосія, чигиринського сотника Богдана Хмельницького. «До 45 років (тобто до 1640 року - О. Д.) вірно служив польському королю Володиславу IV, мав власний маєток, дружину та дітей». Після одруження з Ганною Сомко в 1625 році були «служба у війську, господарство, сім'я», «Богдан Хмельницький воював на боці польського короля і навіть не думав про велике всеукраїнське повстання».
А як же бути з тим, що Богдан Хмельницький брав участь у козацьких повстаннях Тараса Федоровича (1630 року), Павла Михновича Бута (Павлюка) (1637 року), Якова Остряниці та Дмитра Гуні (1638 року)? Оце тобі мирний гречкосій! Інша справа, що всі ті повстання зазнали поразок і козаки змушені були на певний час підкоритися. 10 років між 1638-м і 1648-м у польській історіографії отримали назву «Золотий спокій». Та чи все було так спокійно в Речі Посполитій? Чи насправді Богдан не думав про нове повстання, як то стверджує Гармаш?
За його версією, і поштовхом, і причиною Богданової війни був наїзд чигиринського підстарости Чаплинського на родинний хутір Хмельницького Суботів. До речі, і сам Гармаш, і диктор роблять неправильний наголос на другому складі в назві хутору (треба на першому), що є неопосередкованим свідченням недостатнього володіння матеріалом. Але це дрібниці. Повернімося до наїзду. Так от: він стався у березні-квітні 1647 року. А тепер погортаймо праці провідних дослідників. Смолій та Степанков (перший - академік, директор Інституту історії НАНУ) зазначають, що Богдан Хмельницький, вловивши настрої більшості населення, вкрай незадоволеної режимом Речі Посполитої, розпочав підготовку нового козацького повстання з 1646 року. Талановитий літератор, кандидат історичних наук Юрій Джеджула у книзі «Таємна війна Богдана Хмельницького» звертав увагу, що «в історичних джерелах збереглася згадка про те, що... Петро Могила... незадовго перед тим, як предстати перед лицем Вічності, благословив Богдана Хмельницького на боротьбу за волю українського народу і наклав вічне прокляття-анафему на тих, хто не приєднається до цієї святої справи. Тривалий час ця згадка здавалася малоймовірною, позаяк тоді належало б визнати, що таємна підготовка до Визвольної війни велася задовго до її початку, адже Петро Могила вмер у ніч на 1 січня 1647 року». А неперевершений знавець Хмельниччини, академік Іван Крип'якевич писав: «Повстання 1648 року спалахнуло з тих самих початків, як і давніші козацькі рухи: козацька верства стала в обороні своїх вольностей. Але новий виступ був підготований всебічно і ґрунтовніше, як попередні. Приготування тривали якісь два роки. Центр повстання, який творили довірені реєстрових полків, приєднував до своїх планів не тільки випищиків, що жили ідеологією Запорізького Війська, але також проводирів селянства і міщанства: як тільки прийшов перший вибух, на широких просторах Наддніпрянщини всюди були готові люди, що вогонь повстання понесли далі. Маси майбутніх повстанців забезпечено зброєю: у переддень виступу в самій Лубенщині князь Єремія Вишневецький сконфіскував кілька тисяч рушниць». Отже, наїзд Чаплинського був радше відповіддю на приготування Богдана до збройного виступу, про що здогадувалася польська влада.
Та подібно до того, як свого часу, за твердженням Володимира Висоцького, «китаец Мао раздолбал еврея Маркса», наш молодий телеромантик Гармаш трощить всебічно обґрунтовані висновки корифеїв вітчизняної науки. Потрібно йому, щоб миролюбний гречкосій Хмельницький почав свою війну через прекрасну Гелену, і все тут! Я ще можу пояснити, чому фаховий провокатор і недоук Дмитро Корчинський (вигнали з 1-го курсу істфаку Київського, тоді ще державного університету за відмову складати іспит з історії КПРС) у своєму сюжеті в рамках проекту «Великі українці» твердив, що Богдан «почав свій особистий бунт проти поляків через спалений маєток, але незабаром цей бунт вилився у всенародне повстання й визвольну війну». Адже не дійшов Корчинський до системного вивчення історії України козацьких часів, що викладалася на 2-му курсі.
Але для Гармаша у мене виправдань немає. Для переконливості він з'являється в кадрі зі старими фоліантами. Ось гортає сторінки начебто Літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки, в котрому буцімто «детально описано» стосунки Богдана Хмельницького з Володиславом IV. «Володислав дав Хмельницькому лише одну пораду, він сказав: "Той, хто ще в змозі тримати шаблю в руках, здатен сам боронити свої права"». Вирішив зайнятися і я подібною справою. Щоправда, в моїй домашній бібліотеці немає такої величезної книжки, за якою сидить Гармаш. Довелося задовольнятися останнім виданням літопису (1992 року), зовсім невеличкого й непереконливого розміру (20х12 см, 185 сторінок). Та щось ніяк не можу відшукати жодної згадки про зустріч чигиринського сотника з польським королем. Грабянка про неї не прохоплюється ані словом! Більш того, пораду Володислава козакам «боронити свою волю мечем», за Грабянкою, король дав не особисто Хмельницькому, а в листі до військового осавула реєстрового Війська Запорозького Івана Барабаша (Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки, К., 1992, с.38). Якщо б Гармаш насправді читав згаданий літопис, а не вішав локшину на вуха глядачеві, то з нього молодий автор дізнався би, що Богдан брав участь в усіх козацьких повстаннях (там само, с.33).
Потім автор голосом диктора дивується, як то Богдану, котрий «не мав яскравих організаторських та військових талантів», вдалося зробити армію, якої боялася вся Європа. А як же бути зі свідченням французького емісара графа де Брежі, який вів саме з сотником Хмельницьким переговори щодо найманої служби українських козаків у французькій піхоті? У 1644 року де Брежі писав кардиналові Мазаріні: «Серед козаків є непересічний полководець Богдан Хмельницький, з котрим рахуються навіть при дворі». Згодом, після особистого знайомства з Хмельницьким, де Брежі також підкреслив його майстерне володіння латиною та неабиякі організаторські здібності. Невже французький граф був таким йолопом, щоб побачити в пересічному гречкосієві «непересічного полководця»?
Для надання більшої достовірності своїй версії В'ячеслав Гармаш залучає до фільму психолога Вадима Колесникова. Ось деякі з «наукових» коментарів останнього: «...Скучные, серые люди (Богдан Хмельницький?) под влиянием любви становятся бойцами»; «Тимош (старший син Богдана, який повісив Гелену за зраду. - О. Д.) хотел соперничать с отцом, а самый лучший способ - любить ту же женщину». Не знаю, може, сам Колесников і суперничав зі своїм батьком у такий спосіб, але при чому тут Тиміш Хмельницький?
Гармаш намагається створити ілюзію власної присутності при подіях з інтимного життя великого гетьмана. Так, наш автор бачить, як перед смертю Ганна Сомко цілує свою наступницю: «Жінка віддавала все, чим дорожила: дітей, маєток і чоловіка, та вона померла у впевненості: в її родині все буде гаразд». Коли ж Богдан начебто збирався одружуватися не з нею, «Гелена вибігла на двір; вона не могла дихати... від образи звело подих» і т. д.
До образу Богдана Хмельницького вітчизняні кіномитці зверталися двічі: 1941 року (фільм режисера Ігоря Савченка; сценарій Олександра Корнійчука) і 2008 року (стрічка Миколи Мащенко). В обох стрічках присутній образ Гелени. В агітці 1941 року бачимо її ревною католичкою, яка, виконуючи наказ підступних єзуїтів, намагається отруїти гетьмана. У творі Мащенка образ Гелени створено більш-менш правдиво. Та в обох випадках ідеться про художні фільми. Гармаш же спробував створити документальне кіно, спираючись на плітки й перекручуючи історичні документи. В результаті - спотворено образ найвидатнішого політика й полководця України. Не в пошуках істини, а намагаючись створити сенсацію, робив молодий митець свій фільм. Може, він усвідомлював це, а може й ні. От і вийшло, що Богдан, як той похмурий Джон, захищав свою Вітчизну тільки через те, що в нього поцупили француженку, чи то пак польку дружину. Що тут скажеш...