Катування громадської думки
За крок до Європи
Фотовиставку «Волинська різанина - польські та єврейські жертви ОУН-УПА» депутат і голова Ради всеукраїнської громадської організації «Правозахисний громадський рух "Російськомовна Україна"» Вадим Колесніченко готував протягом 10 місяців. Звичайно, він усвідомлював, що це історичне питання для українців - одне з найгостріших, і щоб не зарізати саму ідею на корню, спочатку планував влаштувати ризиковану для громадського спокою експозицію у приміщенні цирку. Але в останній момент передумав, аби не хвилювати депутата Держдуми Російської Федерації Костянтина Затуліна. Все ж, цирк - це у двох кроках від площі Перемоги, а пан Затулін є не тільки поборником історичної правди, а й автором роботи «Попытки реабилитации ОУН-УПА - преступление против победы». Тому як варіант розглядався Володимирський собор. Але тут уже масштаби приміщення для такої резонансної виставки не підійшли. Зрештою, майже 4 тисячі світлин розмістили в Українському домі: і солідно, і назва суголосна темі виставки.
За кожним кроком організаторів прискіпливо спостерігали представники всеукраїнського громадського об`єднання «Свобода» на чолі з Олегом Тягнибоком. Їх обурював вже сам факт проведення такого заходу просто в серці офіційного Києва. Але від початку вони вирішили не піддаватися на провокації і діяти чемно. Звернувшись до Героя України Левка Лук`яненка і директора Центру українознавства професора Володимира Сергійчука, який до речі, є автором дуже корисної книги «Уся правда про єврейські погроми» (1996), вони виступили з публікаціями на цю суспільно важливу тему у пресі. Також паралельно підготували відкритого листа до Президента України, в якому попросили проводити заходи такого змісту в необхідному для цього контексті. До того ж чільники ВГО «Свобода» організували альтернативний захід - виставку «ОУН УПА: справжні факти щодо погромів», яку цього ж дня відкрили у сусідній залі Українського дому.
На експозицію Колесніченка представники «Свободи» все ж прийшли - з поваги до думки іншого. Під час прес-конференції з нагоди відкриття член організації, спортивний коментатор Ігор Мірошниченко підійшов до мікрофона, представився і ввічливо звернувся до пана Колесніченка: «Ваша виставка, безумовно, має значення для історії. Але чи не вважаєте ви, що діяльність ОУН УПА - це не приватний захід, а важливе питання міжнародного значення, для розгляду якого знадобиться не один круглий стіл за участі перш за все представників України і Польщі, а тоді вже "Русскоязычной Украины"»? До речі, свою готовність виступити щодо цієї теми Вам вже не раз висловили історик Володимир Сергійчук, а також Герой України Левко Лук'яненко. Що скажете?». Не отримавши відповіді, він підійшов до представників приватної охорони і стримано повідомив: «Вас же запросили сюди, щоб усіх бити? То майте на увазі - біля мікрофону я був як журналіст, але зараз уже виступатиму у ролі активіста "Свободи". Ну мені вже час, приєднуюся до товаришів скандувати "Ганьба". А ви підходьте бийте, не соромтеся».
«Хіба можна катувати людину лише за те, що вона має громадянську позицію? - миттєво зреагував один з охоронців. - Ти нам краще підкажи, як отого помічника депутата коректно попросити вийти з зали. Бо наказали вигнати, а пояснити - то нам словникового запасу бракує, вже півгодини ніяковіємо».
За кілька хвилин Мірошниченко вже пив каву, а охоронці і згаданий помічник депутата, взявшись за руки та усміхаючись, мирно спускалися сходами. Усе це з задоволенням фіксувала знімальна група Нового каналу. Вже біля виходу один з охоронців випадково штурхнув оператора, а представник міліції наступив на кабель від мікрофона журналіста Сергія Кутракова. Одного цього необережного руху було достатньо, аби молодший за чином колега у міліцейській формі засичав «Ах ти ж сволоч» і миттєво почав набирати номер міністра МВС Анатолія Могильова. А як він міг вчинити інакше, діючи згідно виданого 25 березня наказу №88 Міністерства внутрішніх «Про вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації»? Адже згідно пункту 2.4 він просто зобов`язаний у разі скоєння протиправних дій відносно представників засобів масової інформації, інших резонансних подій забезпечити негайне прибуття керівників ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганів та відповідних підрозділів зі зв'язків з громадськістю з метою здійснення контролю за дотриманням прав журналістів, і терміново доповісти про такі події Міністру внутрішніх справ України.
Сам пан Могильов на подію виїхати не зміг, але реакція міліціонера не лишилася без уваги. Вже за пару секунд мобільний Вадима Колесніченка завібрував. На зв'язку був ВІН. «Колісніченко?» - «Так», - видихнув давній депутат ПР і миттєво зблід, почувши ЦЕЙ голос. «Я розумію, виставки, заходи. Але не бовтай язиком - сам знаєш, яка ситуація у державі, не до шоу».
Тим часом журналісти вже юрмилися біля голови НЕК Василя Костицького. «Ці страшні кадри у розрізі безапеляційних звинувачень ОУН УПА, ці свідчення бузувірств... Добре хоч, оголені тіла прикрили. Але хіба ж Мораль вимірюється кількістю оголених стегон?!», - лютував він.
У ці ж хвилини в офісі ТК розривався телефон: «Це Володимир Поліщук та Костянтин Стогній, з «Женеви» (саме так називається готель у місті Трускавці, в якому якраз у день інциденту розпочався Перший міжнародний фестиваль телевізійних фільмів «Золота пектораль»). Запишіть, будь-ласка, нашу заяву, це надто важливо, аби чекати до понеділка. Ми будемо розбиратися, ми вважаємо, що з журналістами вчинили брутально, цинічно запросили беззахисних людей у центр провокації...».
Шкода, але 8 квітня 2010 року всі ці події відбулися з точністю до навпаки.
Урок істерії
Вадим Колесніченко не цурається влаштовувати клоунаду з болючих для суспільства тем. Зокрема, він автор законопроектів про увіковічення статусу російської мови в Україні. Саме він пропонує розігнати Інститут національної пам'яті та піcля перегляду підсумків Великої Вітчизняної війни і оцінки ролі ОУН-УПА, побудувати новий, а замість нинішнього голови Ігоря Юхновського призначити професора, доктора історичних наук Анатолія Чайковського, який визнання лідерів ОУН УПА героями вважає «історичним цинізмом».
Депутат також наполягає на необхідності скасувати наказ Мінкульту про обов'язкове дублювання фільмів українською. Саме Вадим Колесніченко перетворив фігуру мовознавця і активістки «Свободи» Ірини Фаріон на карикатуру на людину, яка відстоює статус української державної мови.
Його опонентом є Олег Тягнибок, який притримується радикально інших поглядів на державність. У своїх політичних виступах лідер «Свободи» більше покладається на риторику, ніж на шоу. У 2005-му він пропонував провести в Україні люстрацію за принципом трьох «К», відсторонивши від влади рівно на 5 років колишніх кадебістів, комуністів та кучмістів. Загалом, його часом простим, як сільський пейзаж, цитатам не завжди аплодують сучасні націоналісти, а лозунг Тягнибока «Україна для українців» примушує конфузитися тисячі представників поліетнічного населення нашої держави.
Перти один проти одного вони вирішили в Українському домі. Пан Колесниченко виставив приватну охорону та міліцейський кордон, пан Тягнибок «кинув» у гущу подій активістів «Свободи». До зали конференції кілька з них потрапили, скориставшись посвідченнями газети «Свобода», а під час заходу набули іпостасі громадян, які прийшли відстоювати власні позиції. Який був сенс у тому, щоб приватна охорона давала стусанів Левку Лук`яненку? Навіщо було хапати за руки за ноги Ігоря Мірошниченка? Хто відповість за те, що журналісту Нового каналу в присутності міліції завдавали болю і натискали пальцем на око? Ці питання стосуються і «Російськомовної України», і «Свободи».
Заморожену реакцію на цю скандальну подію виявили не лише присутні на заході міліціонери, а й прес-служба Головного управління МВС міста Києва. Щоправда, на якусь мить розтануло хіба що серце міліціонера, який запропонував затиснутому охоронцями журналісту Нового вивільнити ногу з дверей. Але то був вчинок людини, а не впевнена реакція представника охорони правопорядку.
Оскільки начальник прес-служби Головного управління МВС міста Києва Володимир Поліщук 4 та 5 квітня був відсутній у Києві, роль речника непосильною ношею звалилася на плечі його заступника Володимира Дмитренка. Здавалося, його завдання полягало у дезінформації ЗМІ. На прохання надати коментар, він просив журналіста ТК вимкнути диктофон, а потім відсилав до матеріалів сайту. Його фаховий рівень як представника прес-служби став зрозумілим після коментаря Новому каналу: «А журналістам треба порадити не опинятися у певний час в певному місці, щоб не було проблем з міліцією. Они лезут, а потом жалуются, что их побили. Так вы не лезьте - вас бить не будут».
Вчорашньою радянською ковбасою тхнуло від обох заяв МВС. У першій вони зізналися, що тележурналіста Ігоря Мірошниченка затримали, бо не знали, що він є журналістом. У другій - підкреслили, що міліція діяла в рамках закону. Ні перед Мірошниченком, ні перед Кутраковим ніхто з представників МВС і досі ніхто не вибачився.
Отримати часткове уявлення про суть подій можна було з блогу журналістки Олени Білозерської, яка подавала інформацію оперативно, але з точки зору активістки «Свободи».
ЗМІ як свідки
З роллю свідків у цій ситуації представники ЗМІ справилися в міру свого знання історії. Більшість в інформуванні про події відштовхувалася від політичного конфлікту Колесніченко VS Тягнибок.
Дещо по-дитячому відрапортувала газета «Коммерсантъ-Украина»: «...фотографии поляков, убитых бойцами ОУН-УПА,- не понравились украинским националистам. Их возмущение привело к массовой потасовке, в результате которой сотрудники милиции задержали 15 человек».
Репортажі з відкриття виставки на телеканалах вийшли того ж дня, 8 квітня.
З-поміж телеканалів найбільшу (за розмірами телеаудиторії) нелюбов до історії України виявив Перший національний, дипломатично забивши на цю подію. Натомість було подано інформацію з Санкт-Петербургу (!), де історик за освітою, а нині спікер Володимир Литвин заявив, що для України є неприйнятним відмовитися від терміну «Велика Вітизняна війна».
У верстці новин «1+1» сюжет про Український дім стояв третім. Журналістка Ольга Пахар не лише розповіла про мотиви організаторів заходу та протестувальників. Вона подала і третю точку зору - дослідника та історика, які назвали експонати виставки сфальсифікованими та представили докази. Висновок журналістки свідчить про компетентність: «Що волинську різню ініціювала саме УПА, історики нині не підтверджують. Виправдовувати польську армію Крайову також не квапляться. А ще припускають: конфлікт такого масштабу могли спровокувати як нацисти, так і радянські партизани чи НКВС, жертви ж були обопільними. Утім, на виставці про загиблі українські родини - ні слова».
«Новий канал» у красномовних деталях представив суть конфлікту очима його ж учасника, кореспондента Сергія Кутракова, акцентувавши увагу на порушенні його прав. Щодо ставлення міліції, ведуча Оксана Гутцайт повідомила: «На питання, чому ж міліція не захистила в Українському домі нашого журналіста Сергія Кутракова, ми отримали таку пораду - не лізьте, куди не треба. Щоправда, куди ж можна лізти представникам ЗМІ, а куди ні, і як взагалі тоді робити новини - охоронці спокою не пояснили. Натомість запросили до себе. На спецкурси. Сказали, що там усе і розкажуть».
На скандальному резонансі виставки зупинився телеканал «Інтер». У підводці до сюжету щодо експозиції ключовими є слова «арештували мітингарів». Журналістка Павлина Василенко розповіла не лише про суть конфлікту, а й про порушення прав журналіста Нового каналу. Щоправда, жодним словом не прохопилася про його колегу Ігоря Мірошниченка. На відміну від «1+1», до підсумкового випуску новин цей сюжет на «Інтері» не увійшов.
Справжню полеміку викликала тема конфлікту в студії «Шустер live». До уваги присутніх депутатів Савік Шустер запропонував відео з відкриття експозиції. Його кадри продемонстрували рівень спілкування організаторів виставки та їх опонентів під час відкриття в Українському домі. Наприклад, помічникові депутата, який був одним з відвідувачів виставки, охоронці заломили руки, незважаючи на посвідчення. До запису «без купюр» не увійшли кадри, на яких депутат Колесніченко, який є юристом, сам вказував охоронцям на людей, яких вони мали вивести із зали. У студії йшлося саме про суть виставки як події загальнодержавного рівня: після Києва експозиція вирушить до інших міст України. Головним опонентом Олега Тягнибока все ж виступив Костянтин Затулін, який наголосив на непричетності Росії до цієї виставки і нагадав, що говорити про ОУН-УПА перед Днем Перемоги взагалі некоректно. У цьому сенсі слова Тягнибока «Ви не в себе вдома» пролунали як гімн здорового глузду. На жаль, у Шустера не було депутата Ольги Герасим`юк, яка на другий же день після інциденту почала готувати депутатський запит щодо дій міліції в Українському домі, назвавши інцидент політичною антиукраїнсько провокацією.
... 8 квітня, вимкнувши камери та диктофони і вийшовши з Українського дому більшість журналістів вирішила, що їх місія є завершеною. І попри те, що сюжети про подію зроблять не всі, при цьому саме журналісти виступлять головними свідками у закритому судовому засіданні, яке затяглося до 4-ї ранку. Серед ночі близько 10-ти представників медіа прибули до суду і розповіли про те, що бачили на власні очі. Того ж ранку усіх затриманих звільнили.
Фото - УНІАН
Відео - tsvibak.livejournal.com