Першу частину підсумків жовтня—грудня  (про ефірну сітку, тематику та гостьову політику) читайте тут.

Новинна складова ефіру телемарафону

Нагадаю, «новинна складова» — доволі умовний показник, вигаданий мною спеціально, щоб оцінити, скільки реальних новин кожний учасник марафону додає до загального ефіру власними зусиллями (зйомками подій і спілкуванням із тими, хто може в ефірі сказати реальні новини). Вона вираховується за простою формулою — це сума кількості репортажних сюжетів, репортажних же прямих ввімкнень і гостей-ньюзмейкерів у студії каналу. У таблиці середні показники на одну годину ефірного часу кожного каналу / медіагрупи:

За цією формулою найбільш інформативним у жовтні-грудні 2022 року в телемарафоні був канал «Інтер». За рахунок великої кількості репортажних сюжетів і прямих ввімкнень, які йшли як у випусках новин, так і в гостьових студіях. Натомість гостей-ньюзмейкерів у студіях каналу було навіть трохи менше за середній показник по всьому телемарафону. На другому місці, але з відчутним відривом було Суспільне. Тут навпаки — відносна кількість репортажних сюжетів і ввімкнень була невеликою (для інформаційного каналу, яким є телемарафон у цілому, менше одного сюжету і менше одного прямого ввімкнення на годину — це відверто мало). Натомість Суспільне надолужило це за рахунок відносно великої кількості гостей-ньюзмейкерів. Майже таким же, як у Суспільного, був показник новинної складової і у блоках «1+1». Тут було явно замало репортажних сюжетів, натомість доволі багато прямих ввімкнень.

Канал «Рада» і медіагрупа ICTV/СТБ мали новинну складову, нижчу за середню по марафону. При цьому на «Раді» кількість репортажних сюжетів і прямих ввімкнень була мізерною, але це якоюсь мірою компенсувалося найвищим серед усіх каналів показником кількості гостей-ньюзмейкерів. Власне, бодай якась претензія каналу на «інформаційність» лише на гостях-ньюзмейкерах і тримається, хоча при цьому, як я вже писав у першій частині огляду, якість гостьових студій каналу є невисокою. ICTV/СТБ мали би всі шанси не пасти задніх за інформаційною складовою, бо показники кількості репортажних сюжетів у них є високими, а кількість гостей-ньюзмейкерів була близькою до тренду телемарафону, але при цьому в медіагрупі чомусь не полюбляють робити прямі ввімкнення. Не розумію, чому, бо насправді на обох каналів медіагрупи вправно вміють це робити, що яскраво засвідчив ефір 10 жовтня. Тоді  медіагрупа зуміла оперативно організувати 10 прямих ввімкнень із шести міст України, коли ворог вчинив масовану ракетну атаку.

І нарешті канал «Ми — Україна». Стара команда під новим знаменом у жовтні—листопаді виглядала геть непереконливо. Мізерною була кількість репортажних сюжетів і прямих ввімкнень. Мало було гостей-ньюзмейкерів. Чи це інформаційний канал? Його новинна складова на годину ефіру становила знову-таки мізерні 1,07 за середньої (прямо скажу, невисокої) планки всього марафону в 2,27. Чи варто було взагалі повертатися в телемарафон, якщо канал навіть і віддалено не працює як інформаційний? До цього я гадав, що неможливо побити «рекорд» «Ради» в імітуванні інформаційного каналу. Виявилося, я помилявся. «Ми — Україна», попри весь свій патос, таки побила цей «рекорд» у листопаді—грудні минулого року.

І ще два слова про порівняння з попереднім періодом. Воно сумне. Телемарафон стає дедалі менш «інформаційним». Дивіться самі, показник інформаційної складової в перші пів року роботи марафону у найслабшого з його учасників — каналу «Рада» — становив 2,37. А в жовтні-грудні минулого року вже навіть середній показник по всьому марафону виявився нижчим за показники тодішнього аутсайдера — 2,27. Нинішній же аутсайдер (канал «Ми — Україна») має взагалі показник 1,07! За більшістю позицій очевидною є тенденція значного падіння, лише середня кількість прямих ввімкнень залишилася незмінною (хоча була і є недостатньою як для інформаційного марафону). Ось порівняння середніх показників по марафону (всі є середніми на ефірну годину):

По окремих сегментах новинної складової картина виглядає ще гірше. Ось узагальнені дані по виробництву каналами сюжетів:

Тут бачимо, що найбільшу кількість сюжетів у телемарафоні продукують редакція «Інтера» і спільна редакція IСTV/СТБ. Відчутно менше виробляє Суспільне, що знов-таки дивно, адже саме суспільний мовник має найбільшу кореспондентську мережу в країні. Дуже мало сюжетів виробляють для марафону редакції «1+1» і «Ми — Україна». І зовсім мало — «Рада». З цієї трійці мене найбільше дивують слабкі показники «1+1», де працює чимало сильних репортерів.

Але найсерйознішою хворобою телемарафону (я не втомлююсь нагадувати, що цей марафон позиціонується саме як ІНФОРМАЦІЙНИЙ КАНАЛ) є критичний брак інформаційності як такої, основою якої в усі часи були репортажі. З усієї плюс-мінус чималої кількості сюжетів, що виходили в жовтні—грудні минулого року в ефірі телемарафону, менше чверті були репортажними. Менше чверті! Тобто в ефірі ІНФОРМАЦІЙНОГО КАНАЛУ в середньому в ефір виходить хіба що один репортажний сюжет на годину. Все решта — огляди (часто зібрані по фейсбуках-телеграмах), псевдоаналітика, якісь бекграунди. І ще, звісно, нариси. Але нагадаю «професіоналам своєї справи», що новини і інформація — це насамперед репортажі, а нариси і аналітика є лише доповненням до них, а не навпаки, як це є в телемарафоні. В цьому сенсі жодному з учасників телемарафону, м’яко кажучи, нема чим похвалитися, бо в жодного з них частка репортажних сюжетів не долає навіть 30-відсоткову планку. А каналам «Рада» і «Ми — Україна» й поготів.

Якщо ж порівняти показники жовтня—грудня з першим півріччям роботи телемарафону, то очевидною стає тенденція стабільної втрати репортажності й новинності. Бо тоді принаймні в ефірах «1+1», ICTV/СТБ і «Інтера» репортажні сюжети становили хоча би близько третини сюжетів. Це теж було мало, але ж тепер середній показник по марафону став меншим за чверть.

Тематика сюжетів і прямих ввімкнень

З наступної таблиці можна побачити пріоритети різних редакцій у виборі тематики для сюжетів і прямих ввімкнень. За мірило я беру такий собі «колективний розум» усього марафону, тобто загальні показники представлення різної тематики в його ефірі (це останній стовпчик у таблиці). Можна з чимось у ньому не погоджуватися, але в мене нема вагомих підстав для критики саме такого розподілу тематичних пріоритетів (бо я не зміг знайти авторитетних соціологічних досліджень про побажання української телеаудиторії щодо важливості тих чи інших тем). Тож у цьому випадку можна порівнювати показники кожного каналу за будь-якою тематикою з середнім показником телемарафону, щоб оцінити, яким темам канал приділяє забагато уваги, а яким замало (або не приділяє уваги зовсім).

У кожній колонці — показники у відсотках від усіх сюжетів і прямих ввімкнень, які вийшли в ефір у проаналізовані мною дні протягом жовтня—грудня минулого року. В таблиці я залишив лише ту тематику, яка загалом у марафоні набрала один відсоток і більше.

Тематика ворожих ракетних атак і обстрілів мирних міст і сіл цілком заслужено і з великим відривом від інших тем посідає в цьому списку перше місце. Цю тему висвітлювали всі учасники марафону, найбільше уваги цим подіям приділяли «1+1» і «Інтер», найменше, хоч як це дивно, Суспільне, який  має чи не найбільшу в країні кореспондентську мережу. Друге місце міжнародної тематики обґрунтоване, враховуючи значну роль західної військової, гуманітарної, фінансової і дипломатичної допомоги Україні в цій війні. Важливий момент: на всіх каналах уся міжнародна тематика прямо чи опосередковано мала стосунок до України. Прогнозовано багато міжнародки було у блоках «1+1» і «Інтера», оскільки ці два канали мають закордонні кореспондентські пункти. Мало уваги цій тематиці приділяв канал «Рада», зникомо мало — ICTV/СТБ.

Висвітлення бойових дій (що насправді є головною темою в умовах війни) в марафоні є дуже слабким. Вищими є показники телеканалів «Інтер» і ICTV/СТБ зусиллями власних воєнкорів. На «1+1» теж є багато потужних воєнкорів, тож нижчий за середній показник каналу є незрозумілим. Натомість канал «Рада», Суспільне і «Ми — Україна» бойові дії майже не висвітлювали в сюжетах та прямих ввімкненнях.

Ще можу звернути увагу на те, що у блоках каналу «Ми — Україна» взагалі в сюжетах і прямих ввімкненнях не приділяли уваги такій важливій темі, як відновлення енергосистеми, яку регулярно намагається нищити ворог. Щоправда, натомість цілих 13,2% всіх сюжетів у блоках каналу були присвячені тематиці «виживання». Канали «1+1» і «Ми — Україна» не робили репортажів на тему підготовки до оборони і дуже мало до цієї теми звертався канал «Рада». Канали «Рада» і «Ми — Україна» мало уваги приділяли в сюжетах культурній тематиці. У блоках Суспільного, як на мене, було забагато спортивної тематики. В умовах війни 8,5% від всіх сюжетів про спорт — це дивно.

«1+1», «Рада» і Суспільне взагалі не приділяли уваги темі порятунку, лікування і реабілітації поранених. Це сьогодні є великою проблемою великої кількості людей і країни в цілому. Тема внутрішньої політики в телемарафоні з незрозумілих мені причин — в екзилі. 1% від усіх сюжетів і прямих ввімкнень — це явно замало. При тому поза увагою марафонців залишаються важливі для суспільства події і теми (про це докладніше буде в розділі тем, про які марафон не повідомляв). Поки що з усіх каналів трохи більше уваги цій тематиці приділяє «Ми — Україна».

«Інтер», «Рада» і «Ми — Україна» геть не приділяли уваги темі освіти, при тому, що в умовах постійних обстрілів і відімкнень електрики освітній процес у школах і вишах нині ускладнений. Про розмінування звільнених територій (ще одна надзвичайна проблема країни) нічого не повідомляли в сюжетах чи прямих ввімкненнях канали «1+1» і «Інтер».

Серед тих тем, яких у марафоні було менше 1% і які не увійшли до цієї таблиці, але які я вважаю все ж важливими для аудиторії, були економіка (0,9%), якій у своїх ефірах більше середнього показника приділяли увагу канали «Рада» і ICTV/СТБ, а Суспільне і «Ми — Україна» не приділяли взагалі. Була ще релігія (0,7%), про яку в сюжетах і ввімкненнях більше розповідали «1+1», ICTV/СТБ і Суспільне, а «Рада» і «Ми — Україна» не розповідали взагалі. І тема цін на товари першої необхідності (зокрема на харчі, бензин, електрогенератори тощо). Загалом по марафону ця тематика набрала лише 0,6%; найбільше в сюжетах про неї розповідали «Ми — Україна» і  ICTV/СТБ, нічого на цю тему не було в сюжетах каналу «Рада».

І останнє — про хороше. Про тих, завдяки кому марафон ще хоч якось можна дивитися. Це репортери, чиї сюжети чи прямі ввімкнення у жовтні-грудні минулого року були в різні дні найкращими. Ось лише ті, кого я відзначав не раз: Антон Коцуконь, Ірина Маркевич, Наталія Нагорна, Олександр Загородний, Олександр Моторний, Ольга Павловська, Руслан Ярмолюк і Яків Носков на «1+1». Костянтин Мельников, Луїза Єрьоміна, Марія Малевська, Ольга Читайло, Софія Богуцька, Тетяна Доцяк і Христина Венгеляускайте на ICTV/СТБ. Олена Мендалюк, Руслан Смещук і Світлана Шекера з «Інтера», Олег Решетняк з «Ради» і В’ячеслав Мавричев із Суспільного. На жаль, я не фіксував операторів, без чиєї високоякісної роботи, зрозуміло, ці сюжети не відбулися б. До наступного підсумкового тексту обіцяю виправити цю свою помилку.

Порушення стандартів в ефірі телемарафону

У цьому моніторингу я фіксую не всі порушення стандартів — лише ті, які можуть впливати на зміст інформації, спотворювати її або ж дезінформувати людей. Що в умовах війни може дорого коштувати як конкретним людям, так і країні в цілому. Крім того, частина з цих порушень значною мірою підриває довіру вдумливих глядачів до самого телемарафону. Погляньмо, як виглядає картина з цими грубими порушеннями професійних стандартів у телемарафоні за жовтень-грудень 2022 року в абсолютних кількісних показниках:

Я б уже не показував ці абсолютні показники, але просто замисліться, що телемарафон, який презентується своїми творцями як нібито якісне інформування, як «інформаційний фронт» тощо, насправді робить катастрофічний продукт з точки зору професійної якості. Для порівняння за перші пів року роботи марафону я зафіксував 3582 грубих порушень стандартів. За останні три місяці — понад вдвічі більшу кількість! Тобто професійна якість ефірного продукту телемарафону різко знизилася. Моє враження: учасники марафону «розслабилися» і повернулися до своїх рутинних «шкідливих звичок» з відносно мирних часів.

Тепер давайте дивитися в деталях. Середні показники грубих порушень стандартів на кожну ефірну годину такі:

Як бачимо, найбільшими порушниками, як і в першому півріччі роботи в марафоні, в жовтні—грудні були спільна редакція каналів IСTV/СТБ і телеканал «Інтер». Вони ж робили і найбільший «внесок» у спотворення контенту всього марафону. Ще три канали трималися «середини». Найменше порушень було у продукті Суспільного, але все одно неприпустимо багато саме як для суспільного мовника. Якщо порівнювати з результатами моніторингу за перші пів року роботи телемарафону, всі його учасники значно погіршили свої показники дотримання стандартів.

За загальними показниками по каналах найгіршою є ситуація з дотриманням двох ключових стандартів: відокремлення фактів від думок (середній показник по марафону — щогодини цей стандарт порушується більше 13 разів) і достовірності (щогодини порушується в середньому 7,5 рази). Порушення стандарту достовірності, до речі, ставить і серйозні запитання до точності, але відстежити дотримання стандарту точності набагато важче. Як я вже писав, неможливо самотужки перевірити всі факти і цитати, що їх збирають шість потужних редакцій протягом кожної доби, тож до порушень стандарту точності в цьому моніторингу потрапляють лише найбільш очевидні.

По окремих учасниках марафону загальна картина така. ІCTV/СТБ є найбільшими порушниками стандартів як у «загальному заліку» (39,7 порушень на годину ефіру), так і в кількості порушень стандарту відокремлення фактів від думок (24,9) і стандарту достовірності (9,9). Не сильно від них відстає і телеканал «Інтер» — 31,8 порушень на годину загалом, з них більшість становлять теж порушення стандартів відокремлення фактів від думок (18,9 на годину) і достовірності (9,5). В ефірах каналу «1+1» середня кількість порушень стандартів на годину становить 25,2. Основу цих порушень так само становлять випадки нехтування стандартом відокремлення (13,5) і достовірності (7,1). 23,3 порушення на годину в середньому телеканалом «Ми — Україна» — це переважно 10,9 порушень стандарту відокремлення фактів від думок на годину і 7,2 — стандарту достовірності. У блоках «Ради» майже однаковою є кількість порушень стандарту відокремлення фактів від думок і достовірності (8,5 і 7,9 відповідно). У блоках Суспільного найбільше порушень стандарту достовірності (в середньому 3,4 рази на годину).

Порушення стандарту достовірності

Тут, як бачимо, на перших двох місцях — це узагальнені посилання, як на джерела тих чи інших фактів, так і навіть на авторство суб’єктивних думок. Не набагато відстали і посилання на джерела в інтернеті (насамперед, звісно, сторінки в соцмережах і телеграм-канали).

Узагальнені розмиті псевдопосилання

Більше половини з них — давно вже узвичаєні в нашій журналістиці загальні посилання на установи, відомства, організації тощо. Це коли в новинах посилаються так: «в Офісі президента кажуть», «в Мінфіні повідомили», «про це сказали в Харківській облдержадміністрації» тощо. Гіпотетично можна уявити ситуацію, коли конкретний посадовець із названої установи повідомив щось журналісту. Тут же виникає цілком законне запитання: а чому б тоді журналістам так і не казати, наприклад, «про це нам сказав заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко» замість «в Офісі президента кажуть»? Найчастіше причиною цього є те, що журналіст насправді особисто не спілкувався з посадовцем. Скоріше за все, інформацію посадовця (або навіть його думку) журналіст просто знайшов у твітері чи на фейсбук-сторінці посадовця. Тобто ступінь достовірності інформації на порядок нижчий, ніж міг би бути, якби журналіст таки брав інформацію у посадовця безпосередньо.

Щоправда, можуть бути інші ситуації. В ефірі «1+1» був сюжет про конференцію з прав людини в Києві. І журналіст казав у тім числі й таке: «Ще із анексією Криму Росія почала масово утискати права українців та кримських татар, додають в українському МЗС». І далі: «Реформ, кажуть в Офісі президента, мають зазнати і системи колективної безпеки, і захисту прав і свобод». Насправді ж журналіст цитував у першому випадку конкретно першу заступницю міністра закордонних справ Еміне Джепарову, а в другому — конкретно керівника Офісу президента Андрія Єрмака, які виступали на конференції. Чому було їх не називати? Або в ефірі каналу «Рада» розповідали про відбиття ворожої атаки дронами: «Тридцять із них були збиті, повідомили Повітряні сили». Насправді про це повідомив речник Повітряних сил Юрій Ігнат, причому зробив це в ефірі марафону. То чому би було так не сказати?

Звідси випливає другий поганий наслідок узагальнення — аудиторії не повідомляється, хто саме конкретну інформацію сказав. У будь-якій установі працює багато різних людей різної компетентності в різних питаннях. І одна справа, коли щось скаже керівник установи, інша — коли це скаже дрібний клерк або охоронець на вході. Тобто за узагальненим посиланням ніколи не зрозуміло, наскільки цій інформації можна довіряти. Ну і трохи в подібних посиланнях є неправди. Наприклад, щось сказав Подоляк, а в новинах це уже звучить як «в Офісі президента кажуть». Певно, хором кажуть? Весь Офіс. А що буде, якщо Офіс заперечує цю інформацію від Подоляка?

А ще журналісти телемарафону, як справжні майстри, вміють творчо поєднувати таке порушення стандарту достовірності з порушенням стандарту відокремлення фактів від думок, наганяючи на узагальнені посилання або зайвого патосу (використовуючи дієслова урочистого стилю), або ж додають власної оцінки (використовуючи дієслова, що не лише позначають дію, а й дають цій дії певну характеристику). Ось приклади подібних «градацій» з самого марафону, причому з ефірів усіх його учасників: «в Офісі президента закликали», «в уряді заявляють», «запевняють у Міністерстві охорони здоров’я», «в «Енергоатомі» зазначили», «в Херсонській ОВА наголошують», «твердять в Міноборони», «у ДТЕКа були змушені повідомити», «в Офісі президента натякнули», «як зазначають у відомстві», «у Офісі президента відреагували і запевнили» тощо.

Повертаючись до теми, можна сказати, що коли у розмитому узагальненому псевдопосиланні згадана певна організація чи установа, це ще хоч якесь позначення компетентності. Далі йдуть ще більш розмиті псевдо, в яких уже конкретні установи чи організації не згадуються. Всі оці «місцева влада запевняє», «в одному з медзакладів нам розповіли», «поліція має інформацію», «каже влада» тощо. І величезна кількість псевдопосилань за фахом чи за місцем роботи: «енергетики говорять», «кажуть військові», «кажуть посадовці», «у поліції кажуть», »з фронту повідомили», «за даними соціологів», «чиновники стверджують», «рятувальники розповідають», «за інформацією науковців» тощо. Потім узагальнення «за географією»: «одесити кажуть», «запоріжці повідомляють», «місцеві жителі в Херсоні повідомляють». Якось це довели до абсурду в ефірі «Ми — Україна»: «На борту гігантів-“Русланів”, які здатні перевозити до 120 тон вантажу, нібито такий необхідний росіянам зимовий одяг та безневинна електроніка, запевняють китайці». Китайців в самому лише Китаї — понад 1,4 мільярди, то хто це з них таке каже? І були ще взагалі псевдопосилання на невизначено великі групи людей без уточнень: «люди говорять», «мешканці кажуть»,«за словами місцевих»,«кажуть окупанти» (було навіть таке «посилання»!), .«за свідченнями очевидців», «внутрішні переселенці скаржаться»,«розповіли нам люди» тощо. Про «очевидців» було показово на каналі «Рада» в повідомленні про падіння в Росії військового літака: «За словами очевидців, літак впав біля однієї з багатоповерхівок». Важко уявити, що ці «очевидці» з російського якогось Єйську очно ділилися спостереженнями з журналістами каналу «Рада».

Чимало було й псевдопосилань на невизначені медіа: «за даними ЗМІ», «повідомлення почали з’являтися у закордонній пресі», «це пишуть журналісти угорські, які стежать за ситуацією», «часто пишуть у пресі», «пишуть іноземні медіа», «проте китайські ЗМІ миттєво спростовують закиди співвітчизників», «повідомляли британські ЗМІ» і навіть «у ЗМІ шириться інформація». От просто «шириться» вона, розумієте. І це ще було б пів біди, але час від часу траплялися в телемарафоні й ось такі посилання: «московські ЗМІ кажуть», «російські ЗМІ пишуть», «у російських ЗМІ говорять», «пишуть російські пропагандистські медіа», «підтверджують це зокрема російські ЗМІ, які активно ширять інформацію». Або ж ось такі були «посилання» в ефірі ICTV/СТБ: «низка російських ЗМІ з посиланням на власні джерела підтвердила, що йдеться саме про Михайла Фрідмана». «Надійне» посилання, що тут скажеш! Або «В ліберальну російську пресу просочилася зовсім інша секретна інформація від Кремля».

І ще часом траплялися такі собі «географічно-геополітичні» псевдопосилання: «Нагадали в Празі і про ідею трибуналу». «У Кремлі Тегеран називають однодумцями». «У Росії, звісно, всі підозри назвали абсурдними...». «У Берліні також переконані» тощо.

Найбільшу схильність до всіх подібних узагальнень у четвертому кварталі минулого року демонстрували канали «Рада» (160 порушень), ICTV/СТБ (151) і «Інтер» (126).

Узагальнені псевдопосилання на авторство суб’єктивних думок

Це є ще гіршим порушенням стандарту, оскільки будь-яка суб’єктивна думка є невіддільною від того, хто її висловлює. Тобто на інформаційному каналі будь-яку думку можна озвучувати, лише чітко називаючи її автора. З цим є великі проблеми у всіх редакцій, а отже, і у телемарафону в цілому. За квартал я зафіксував 501 подібне порушення, і це ж лише в тих ефірах, які я дивився (один день на тиждень) Найчастіше до подібної маніпуляції вдавалися редакції ICTV/СТБ (181 подібне порушення), «Інтера» (106) і «1+1» (90).

В усіх цих узагальненнях, звісно ж, на перших ролях — загадкові анонімні узагальнені «експерти». Я нарахував 87 посилань на їхні думки, а ще до них час від часу долучаються такі самі анонімно-узагальнені «аналітики», «фахівці» та «оглядачі» (щоправда, кудись зникли раніше так само популярні у журналістів «спостерігачі»). Причому тут теж варто звернути увагу на дієслова, які використовують у цих псевдопосиланнях журналісти: «вважають експерти», «експерти впевнені», «експерти прогнозують», «експерти не виключають», «фахівці зауважують», «аналітики припускають», «фахівці радять», «підтверджують і аналітики, утім додають», «експерти мають іншу думку», «експерти наголошують», «експерти одностайно рекомендують», «експерти певні», «експерти песимістичні», «експерти розтлумачують», «усі експерти додають», »переконують експерти», «оглядачі сумніваються», «аналітики, зокрема британські, кажуть» (тут прямо як у анекдоті), «експерти налаштовані скептично», «застережують експерти» тощо. Відчули, який широкий спектр, а головне — настрої цієї вселенської «експертн-аналітичної» думки? Невідомо чиєї, щоправда.

Подібний підхід інколи спричиняє ще більші проблеми. Наприклад, ведуча «1+1» ставила таке запитання гостю: «І от зокрема, я вже чую наприклад такі аналітичні доповіді від деяких військових експертів, які виставляють рахунок Головному управлінню розвідки Міністерства оборони і зокрема пану Буданову, щодо того, що мовляв от зі Снігурівки вивели колону, 25 кілометрів і як це так, що ГУР не повідомив і значить не дав Збройним силам України цю колону відпрацювати». Взагалі-то це є найгрубішим з усіх можливих порушень цього стандарту — наводити будь-які серйозні звинувачення від анонімів. Звинувачення можуть бути лише конкретно авторизованими, а не «деякими експертами».

У телемарафоні масу суб’єктивних думок журналісти приписують людям різних професій: «бійці визнають»,«артилеристи сподіваються», «будівельники кажуть», «енергетики запевняють», «зізнаються лікарі», «історики та архітектори певні», «кажуть і чиновники, і психологи», «рятувальники закликають», «театральна спільнота запевняє»,«твердять правозахисники», «кажуть кінологи» тощо. Список великий. Висловлюють свої суб’єктивні думки не лише люди, а й навіть установи та інституції (очевидно, хором): «В Офісі президента (куди ж без нього) кажуть», «в міністерстві зазначають», «влада обіцяє», «Збройні сили кажуть» тощо.

Хибність подібного підходу добре ілюструє приклад, коли ведуча «Фактів тижня» сказала: «Ми фактично пережили блекаут, кажуть енергетики». При цьому навіть в ефірі телемарафону різні експерти-енергетики в ці дні робили абсолютно різні оцінки з приводу блекауту (був він чи не був), тож узагальнення точно було хибним.

Так само, як і в псевдопосиланнях на джерело інформації, тут теж подеколи ефект журналістської звички до узагальнень спрацьовує автоматично. Так, наприклад, у блоці «Ми — Україна» було ось таке: «У Меджлісі впевнені: окупанти просто мають на меті знищити корінний народ». А насправді це була думка Рефата Чубарова, синхрон якого якраз далі й ішов у сюжеті, то чому б так було й не казати: «Рефат Чубаров впевнений»?

Багато було узагальнених псевдопосилань на пересічних людей: «люди скаржились», «люди кажуть», «селяни кажуть» і «кажуть містяни», «мешканці запевняють», «місцеві жартували», «хлопці переконані», «чоловіки зізнаються» тощо. Час від часу журналісти вдаються до «покращеної версії» цих псевдопосилань і нібито «на підтвердження» власного ж узагальнення ставлять один-два відповідних синхрона. Це маніпуляція, адже навіть із десяток схожих синхронів ніколи не означають, що всі «селяни», чи всі «містяни» думають саме так, як кажуть люди в синхронах. Щоправда, інколи подібним прийомом журналісти поширюють «однодумство» і на «непростих» людей. У сюжеті на IСTV/СТБ було таке: «А нові два закони лише полегшать життя тим, хто допомагає армії, переконують народні депутати». Насправді в цьому випадку «переконував» лише один народний депутат, синхрон якого був у сюжеті.

Час від часу теж виникають «географо-геополітичні» посилання на кшталт: «європейські політики натякають», «заговорили і в Києві, і в Брюсселі, і в Вашингтоні», «у Брюсселі припускали», «У Лондоні кажуть», або навіть ось таке «Міжнародні ЗМІ і міжнародні політики, іноземні політики, зокрема Німеччини, вони відзначають». Трапляється й «екзотика»: «у кримінальних колах заговорили».

І були повністю знеособлені псевдопосилання: «ще одна версія, яку жваво обговорюють», «багато хто каже», «і от дуже думка така цікава з’явилася», «прийнято казати», «побутує така думка» і навіть просто «кажуть». От просто «кажуть», розумієте? Хтось. І теж доволі популярними у марафоні є безособові сентенції: «Війну в Україні справедливо називають війною дронів і артилерії». Хто називає? «Жириновського іронічно називали блазнем». Хто називав? «Цей міністерський саміт уже назвали історичним». Хто назвав? «До речі, говорять, що після таких операцій... відновлення по часу не досить довге». Хто це «говорять»?

З усього цього «багатства» псевдопосилань «найпотужнішими», як на мій погляд, були два ось таких на каналі «Рада»: «Місцеві чиновники запевняють, і зазначають, і закликають усіх, хто хоче повертатися, цього не робити». Тут ціла градація настроїв в одному реченні. Або ж таке: «Знайшла таку думку в інформаційному просторі». Інформаційний простір він такий, чого-чого, а всіляких думок там безліч.

Інформація з інтернету без перевірки

Тут ідеться насамперед про будь-яку інформацію, яку редакції натягують в ефір телемарафону зі сторінок у соцмережах і з телеграм-каналів. Чому в моніторингу це вважається грубим порушенням, я писав докладно. Подібних порушень стандарту достовірності в четвертому кварталі минулого року було найбільше у блоках ICTV/СТБ (129 порушень). Менше, але все одно забагато, у блоках «Ради» (94) і «Інтера» (81). Але й у трьох інших учасників марафону кількість таких порушень була надзвичайно високою, навіть у Суспільного. Загалом у проаналізовані дні таких порушень було 499. Тобто 499 потенційно недостовірних повідомлень.

Наведу таблицю тих ресурсів, якими переважно користалися учасники телемарафону:

Як бачимо, найчастіше редакції використовують телеграм-канали, тобто найбільш ризиковані джерела з точки зору розповсюдження фейкової або просто неточної інформації. Посилань на все ж авторизовані й відносно «верифіковані» (хоча це й не панацея) твітер і фейсбук разом узяті було менше, ніж на телеграм. Особливо «захоплюються» телеграм-каналами в редакціях ICTV/СТБ (58 посилань), «Ради» (37) і Суспільного (35). І тут перший неприємний «сюрприз». Загалом у проаналізованих ефірах телемарафону за жовтень—грудень було 59 посилань саме на анонімні (!) телеграм-канали без зазначення назви і ще 29 хоч із назвою, але так само анонімних («Труха», «Украина сейчас», «Реальный Киев», «Одесса инфо», «Dnepr Operative», «its_zp» тощо). У більшості випадків редакції тягнули з цих анонімних каналів в ефір марафону неверифіковане відео різних подій. І навіть ще гірше, в 14 випадках вони це робили з анонімних російських телеграм-каналів! Де у редакцій бодай яка гарантія, що інформація і відео з цих каналів, особливо ж відверто ворожих, відповідали дійсності і заявленим обставинам? Це серйозне питання до якості ефіру телемарафону загалом і до достовірності інформації в ньому зокрема. Бо це означає, на моє переконання, повне нехтування редакціями золотого правила перевіряти будь-яку інформацію, перш ніж давати її в ефір на багатомільйонну аудиторію.

Що ж до реальних персонажів, то найбільш популярними були телеграм-канали голови Дніпропетровської ОВА Валентина Резниченка (8 згадок), заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка (6 згадок), головнокомандувача Валерія Залужного (6), голови Луганської ОВА Сергія Гайдая (5) і Харківської ОВА Олега Синєгубова (5). Бачите, телеграм-канали реальних посадовців навіть близько не стояли поряд з анонімними.

Інформацію з твітера найбільше брали телеканали «Інтер» (27 разів), «1+1» (23), ICTV/СТБ і телеканал «Рада» (по 22 рази). Тут улюбленим джерелом марафонців був, звісно ж, твітер радника керівника ОП Михайла Подоляка (12 разів), який обігнав навіть твітер президента Володимира Зеленського (10). 9 разів канали посилалися на твітер міністра оборони Олексія Резнікова, а далі йшли наші західні партнери — амбасадорка США в Україні Бріджит Брінк (8), президент Естонії Алар Каріс (6) і міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс (5). Фейсбуком канали користувалися значно менше і яскраво виражених лідерів журналістської довіри там не було.

Ситуація з твітером інколи набувала взагалі гротескних форм. Так, наприклад, у блоці «Інтера» в прямому ввімкненні з Брюсселя був цілий «огляд» дописів у твітері: Жозепа Борреля, міністерки оборони Німеччини, заступника міністра закордонних справ Чехії, глави МЗС Латвії, міністра закордонних справ Литви, прем’єра Нідерландів, президентки Європарламенту, президентки Молдови, президента Естонії. Загалом 8 твітів «в одному пакеті».

Звісно ж, залишається ще чималий масив у 105 посилань, з яких неможливо навіть зрозуміти, з якої саме соцмережі чи з телеграм-каналу взяли новину. «Посилання» при цьому були різноманітні, але вкрай розмиті і невизначені: «кадри цього з’явилися в мережі», «відео виклали місцеві жителі», «у місцевих пабліках люди пишуть» або навіть просто «пишуть жителі Дніпра», «багато хто повідомляв у соцмережах» «ось такі кадри днями з’явилися в інтернеті» або навіть «заполонили інтернет» і подібні. Не кажучи вже про розмиті, та ще й узагальнені: «у мережі навіть ходила інформація», «в соцмережах бродили чутки», «відео широко поширюється і стає вірусним», «ми деталей не знаємо, просто от десь промайнуло в телеграмканалах». «Бродили чутки», розумієте? «Широко поширюється». «Промайнуло».

І ще кілька прикладів. Ведучий на «1+1» казав: «Ми вже бачили світлини, як люди просто з вікон з рушницями висовуються, намагаються кудись влучити». Йшлося про стрілянину по дронах. Світлина ж, про яку казав ведучий, насправді не мала жодного стосунку до нинішніх подій.

Там же на «1+1» пряме ввімкнення кореспондента з саміту «Великої двадцятки» частково «перекривалося» якимось відео з логотипом ворожого пропагандистського ресурсу «РИА Новости». Марафонцям уже давно пора було би зрозуміти, що жодна інформація і жодне відео з російських ресурсів не є достовірним за визначенням.

А на ICTV було ось таке:«Як повідомив російський опозиціонер Леонід Невзлін у соцмережах з посиланням на джерела, близькі до російських спецслужб». Ну мало того, що «російський опозиціонер», так ще й «в соцмережах», та ще й з «джерелами, близькими до російських спецслужб». Невже в редакції «Фактів» (це ж їхня самоназва!) не розуміють, що в такому ланцюжку псевдопосилань кожна ланка волає про високу імовірність дезінформації?!

Абстрактні псевдопосилання

Картину доповнювали абстрактні псевдопосилання, яких було найбільше у блоках «Інтера» (83 випадка) і «1+1» (81). Втім у контенті інших редакцій їх було також чимало. З усіх 367 подібних «посилань» однозначне перше місце посідало універсальне «відомо». От просто «відомо» і все. 103 рази у проаналізованих мною ефірах. До цього «відомо» журналісти додають різні слова «на підсилення» псевдоефекту «достовірності» або й «оперативності»: «попередньо відомо», «щойно стало відомо», «наразі відомо», «вже відомо», «на цю хвилину відомо» або ж «станом на цю годину відомо», «наскільки відомо» «нам відомо» і навіть «достеменно відомо». Найбільше всього на світі нізвідки було «відомо» журналістам «1+1» (27 інформацій з цим «посиланням»).

На другому місці, хоч і з великим відривом, «була інформація» / «є інформація» / «з’явилась інформація». Ця інформація «була», «є» і «з’являлася» 32 рази. Ще 14 разів було «повідомляють» / »повідомлялося» / «повідомляється». У цій трійці мені найбільше подобається безособове «повідомляється». Тобто не хтось повідомляє, а воно саме по собі «повідомляється».

Ну і зрозуміло, була чимала кількість імітацій «достовірності» у вигляді «за попередньою інформацією», «за попередніми даними», «за деякими даними», «за оновленою інформацією», «за різними даними», «за офіційною інформацією» тощо. От тільки не зрозуміло, за чиєю саме «інформацією» чи за чиїми саме «даними», нехай вони й десять разів «офіційні».

І трошки екзотичних абстракцій на кшталт: «ми знаємо з наших офіційних джерел», «з’явилася непідтверджена інформація», «дехто каже», «новина, яка буквально недавно прийшла», «з’явилася неофіційна інформація», «про це багато кажуть», «шириться інформація», «повідомляють джерела» тощо. Повідомляють якісь чарівні джерела.

У марафоні ще чимало трапляється безособових, без підмета, речень, наприклад: «Відзначається, що подібна зустріч відбудеться вперше». «Жителів Волині, які живуть біля кордону з Білоруссю закликають бути вкрай уважними та обережними». «Окрім того, що ракетні атаки пов’язують з помстою за руйнування Керченського мосту...». «Утім попередні результати вже називають для демократів кращими, ніж очікувалося». Для інформаційного каналу подібна форма є нісенітницею. Слід точно називати, ким «відзначається», хто «закликає», хто «пов’язує» і хто «називає».

Інколи в марафоні компетентні гості розбивають вщент ці абстракції. Так на «1+1» ведучий казав «Вже є навіть інформація, що з території Білорусі сьогодні відправлялися дрони». Цю «інформацію» (невідомо звідки взяту) відразу спростував речник Командування Повітряних Сил Юрій Ігнат. На «Раді» слова ведучих: «є інформація про те, що результат протидії іранським дронам у Миколаєві стовідсотковий». Гість Віталій Кім цю «інформацію» не підтвердив.

Можна зробити припущення, що за абстрактними псевдопосиланнями насправді нема нічого, самі геть чутки-плітки, які ходять соцмережами. Ведуча «1+1» одного разу чесно про це сказала: «Ми знаємо, ... що в Туреччині проводилися переговори російсько-американські... Крім того, ходять чутки про начебто план, який начебто запланував пан Салліван під час його останнього візиту до Києва». Так з «великого екрану» телемарафону розганяється «зрада» (з «посиланнями» «ми знаємо», а особливо ж «ходять чутки»). Як на мене, це непрофесійна робота журналістів. Ну і принагідно, якщо вже десь у всесвіті «ходять» якісь чутки, то справа журналістів — перевірити їх у компетентних джерелах, перш ніж розганяти на багатомільйонну аудиторію.

Ще одна доволі поширена в марафоні ситуація, наприклад: «Наразі відомо про 26 загиблих, в тому числі двоє дітей. Ще 85 людей зазнали поранень». Подібного в марафоні хоч греблю гати. Але ж кількість загиблих і поранених після чергового обстрілу чи ракетної атаки — це занадто відповідальна інформація, щоб повідомляти її без чіткого посилання на джерело. Крім того, у цій ситуації важливо завжди казати, на котру годину ця інформація є актуальною (бо, на жаль, кількість загиблих і поранених може збільшуватися).

Фактична інформація без посилань на джерела

І попри всю цю багату палітру різноманітних за формою і глибиною недостовірності посилань, все одно ще в 300 випадках журналісти подавали фактичну інформацію без будь-яких посилань на джерела. Найбільше так робили на ICTV/СТБ (70 випадків), «1+1» і «Раді» (по 69). Це і повідомлення про певні події, і факти, що виражаються точними числами. Поширена практика, коли власні кореспонденти каналів роблять прямі ввімкнення з обласних центрів, при цьому без посилань на джерела розповідають про різноманітні події (бої, обстріли тощо) в різних громадах своїх областей. Я маю припущення, що в цих випадках інформацію журналісти знову-таки беруть в інтернеті, просто не кажуть про це.

Порушення стандарту точності подачі інформації

Як і раніше, більшість (82%) порушень цього стандарту становить часткова або повна невідповідність картинок тексту за кадром, як у новинах («перекривання» БЗ, сюжетів і прямих ввімкнень абиякою картинкою), так і в невдалих спробах «ілюструвати» розмови з гостями. Якщо брати загальні показники, то ситуація з дотриманням цього стандарту майже в десять разів погіршилася порівняно з першим півріччям роботи марафону. Найгіршою є ситуація з дотриманням стандарту в ефірах ICTV/СТБ (234 порушення), «1+1» (195) і «Ради» (185).

Невідповідність картинки і тексту в новинах

Нездоланна проблема всіх редакцій полягає в тому, що за «совковою» традицією головним вважається текст, а картинка вторинна. Спочатку пишуть, потім «перекривають». Зрозуміло, що в такий спосіб добитись відповідності між картинкою і текстом важко, а в більшості випадків неможливо. А все ж на інформаційному телебаченні головну інформацію має нести репортажна картинка, а коментар за кадром має її пояснювати або доповнювати. Але це означає, що показувати слід лише «правдиву» картинку реальних подій. Ту, яку вдалося зняти редакції. Подібні випадки в марафоні є поодинокими.

У новинах ситуація з цієїю невідповідністю є найгіршою у блоках ICTV/СТБ (я зафіксував 190 таких випадків), бо у великій кількості випусків — велика кількість коротких форм, які намагаються «перекривати», неважливо, чи є у них така картинка, чи нема. Частіше її нема, і тоді в хід ідуть архіви, які точно не відповідають тексту, та ще й не несуть корисної інформації, використовуються як «шпалери». Але навіть коли «свіжої» картинки трохи є, все одно виходить погано, бо все одно спочатку пишеться текст, а потім уже «перекривається» цією картинкою. Так досягти відповідності неможливо. Крім того, у редакції є погана звичка змішувати докупи багато різних інформацій. Так часто в одному БЗ можуть повідомляти про обстріли багатьох населених пунктів та ще й у кількох різних областях. І все це «перекривають» картинками не зрозуміло з яких саме областей, міст і сіл. І виходить, що розповідають про Авдіївку, а показують Бахмут, коли кажуть про розбомблене підприємство — показують сільські хати тощо. Це жахливо з точки зору точності, бо марафон дивляться в тому числі люди, які добре знають ці міста і села. І ці люди бачать, що журналісти марафону брешуть, бо кажуть про одне, а показують інше. В умовах війни така неправда може дорого коштувати людям.

Ну і загалом невідповідностей картинки і тексту надзвичайно багато. Розповідають про повідомлення ГУР щодо вичерпання запасів російських ракет, а показують якісь танки або якісь зйомки бомбардування позицій з дрона тощо. Тобто що завгодно, тільки не ракети, про які йшлося. Повідомлення, що президент збирає екстрене засідання РНБО, «перекривають» стародавнім архівним відео засідання, на якому на загальному плані добре видно Баканова і Венедиктову, яких уже пів року в РНБО нема. І, звісно ж, відео при цьому не позначають як архівне.

Схожа ситуація і на «Раді» (115 невідповідностей картинки і тексту). Тут також численні повтори погано зроблених БЗ, де текст «перекрито» абиякою картинкою, при цьому переважно архівами, бо власних репортажних зйомок у каналу майже нема. На «1+1» (102 невідповідності) начебто й знімають багато, але все одно в БЗ і часто в сюжетах картинка не відповідає закадровому тексту, бо загальний принцип домінування тексту автоматично призводить до невідповідностей. Інколи до повних і навіть кумедних. Так повідомлення, що «ЗСУ вразили пункт управління, два райони зосередження живої сили і склади боєприпасів росіян», «перекривали» відео, як двоє селян з лопатами розбирають завали біля приватного будинку. А інколи й не дуже. Повідомлення про підтримку головнокомандувачем Залужним нового закону про посилення відповідальності за дезертирство «перекривали» чомусь відео навчань українських бійців біля білоруського кордону. І, звісно ж, без позначки, що це архів.

Майже на всіх каналах стабільно щоденні зведення Генштабу «перекривають» хаотичним набором відео бойових дій невідомо де і невідомо коли (бо відео частково чи повністю архівне). Коли ведучі кажуть що «росіяни завдали трьох ракетних та одного авіаудару», показують українських військових, які стріляють з ручних протитанкових гранатометів. Кажуть про NASAMS, а показують радянські «Буки». Періодично на відео, попри те, що вже зима, з’являються зелені дерева. При цьому титру «архів» нема.

«Серіальні» теми хронічно «перекривають» абиякою картинкою з архіву: говорять про «зернову угоду» — показують якісь порти і кораблі, якісь жнива або й посівну, незалежно від того, яка пора року надворі. За кадром кажуть про кораблі — показують комбайни. Повідомлення про відімкнення електрики найчастіше «перекривають» просто планами вечірніх, притому освітлених ліхтарями, вулиць. Повідомлення про макрофінансову допомогу Заходу «ілюструють» відео рахункових машинок із готівкою. Особливо «логічно», коли на словах «половину цих коштів спрямують на армію» в кадрі невелика пачка купюр по 200 гривень. І навпаки, повідомлення про прогноз зростання українського валового внутрішнього продукту у наступному році «перекривають» відео пачок американських доларів. Скрізь, де йдеться про газ, наприклад, коли йдеться про обмеження цін на російський газ, відео «перекривається» архівними трубами, вентилями тощо.

Міжнародна політика взагалі в цьому плані нагадує програму для туристів, бо якщо новина (неважливо, про що саме) стосується ЄС — обов’язково покажуть красиві краєвиди Брюсселя, якщо десь згадується Велика Британія — обов’язково Лондон, США — обов’язково буде будівля Конгресу, а потім будівля Білого Дому. Або навпаки. Навіть коли йдеться про Бріджит Брінк, яка перебуває в Києві. А от коли йдеться будь-що про Росію — обов’язково треба показувати одні й ті самі остогидлі плани Кремля. 

«Ілюстрування» розмов із гостями

Це заняття з самого початку було приречене на невдачу. Але це не спиняє більшість редакцій (не страждають на цю «хворобу» лише редакції ICTV/СТБ і «Інтера»). Всі решта не припиняють це робити, хоча, по-моєму, очевидно ж, що це дурниця, бо вже точно не вгадаєш, що і в яку секунду гість говоритиме. Досягти тут відповідності картинки і розмови набагато важче навіть ніж при «перекриванні» журналістського тексту. Повна ж безнадія. Але роблять, бо чомусь це стало в телемарафоні збоченою «модою». Як це робиться? Набирають в архіві картинок типу «на тему розмови». Монтують їх докупи і закільцьовують. А далі — буде як буде. Найбільше таких порушень у жовтні—грудні було на «Раді» (42 рази), трохи менше, але теж чимало було й на «1+1» (28), Суспільному (26) і «Ми — Україна» (19).

Наведу по кілька прикладів із різних каналів, хоча, звісно, всі спроби такого «ілюстрування» були невдалими. У блоці каналу «Рада» гість говорив про покарання військових злочинців і колаборантів, а показували святкування звільнення на центральній площі Херсона. Гість говорив про ціни на російську нафту, а показували якісь навчання українських військових. Гість говорив про роботу АЕС, а показували вітряки і теплові станції. Говорили про збільшення оборонних бюджетів різних країн, а показували відео виробництва 50-єврових купюр. А загалом на «Раді» особливо й не переймаються якоюсь відповідністю, бо часто буває так, що однією й тією ж закільцьованою нарізкою відео «ілюструють» розмови з кількома гостями, причому ці розмови — на різні теми.

На каналі «1+1» гість розбирав заяву генсека НАТО з реакціями на російську спробу анексії українських земель, а показували, як Зеленський, Стефанчук і Шмигаль підписують заявку України до НАТО. Або ж гість говорив про Зеленського, а показували Путіна. Експерт оцінював втрати російського військово-промислового комплексу від припинення співробітництва з Україною в 2014 році, а «перекривали» це фото з затримання Богуслаєва. Одного разу гість Юрій Ігнат навіть упіймав редакцію на невідповідності. Він побачив на екрані якусь «ілюстрацію» і сказав: «і кадри, які ви показуєте, це кадри з Ягорлика, два роки тому». Говорили ж бо про знищення українською протиповітряною обороною ворожих ракет цього дня.

У блоці Суспільного експерт говорив про ризики використання Путіним біологічної та хімічної зброї або диверсій на українських АЕС, а показували підводні човни і пуски ракет. Гість розповідав про роботу поліції з мешканцями звільнених з-під окупації міст і сіл, а показували роботу саперів з розмінування. Говорили про події в окупованій Каховці, а показували звільнений Херсон. А одного разу розмову з воєнним експертом спробували «ілюструвати» динамічною мапою воєнних дій. Так гість як навмисно весь час говорив не про ті ділянки фронту, які були на екрані.

На каналі «Ми — Україна» експерт розповідав про дії ворога на окупованому лівому березі Дніпра, «ілюстрували» це картинками звільненого Херсона. Ще один гість говорив про опалення і пункти обігріву, показували бювети. Розмову з експертом-міжнародником намагалися «ілюструвати» краєвидами Білого Дому, Конгресу, Байдена і чомусь друку готівкових доларів. Особливо дотепно виглядало, коли експерт говорив про інтригу американських виборів, а в цей момент на екрані були долари, долари, долари. Розмову ж із радником президента з економічних питань про макрофінансову допомогу Заходу і про фінансування дефіциту бюджету «ілюстрували» відео виробництва готівкових гривень.

Неточне ілюстрування прямих ввімкнень

Теж справа безнадійна. Бо це мало би сенс робити лише в тому випадку, коли б кореспондент коментував якесь відео. Насправді ж відео в цих спробах редакцій грає ту ж саму роль «шпалер», як і на розмовах з гостями. Найбільше таких порушень було у блоках «1+1» (35 випадків), «Інтера» (19) і Суспільного (11).

Лише кілька прикладів. У блоці «1+1» кореспондентка з Брюсселя розповідала про реакції країн ЄС на спробу російської анексії, а показували краєвиди Москви і архівні плани імітації «референдумів» на окупованих українських землях. В одному з інших ввімкнень кореспондентка намагалася коментувати картинку, але це дуже погано вдавалося. Наприклад, вона казала «добре видно, як одна ракета влучає у порожню будівлю», а видно було ні не «добре», ні взагалі ніяк, бо в цей момент показували, як рятувальники заливають піною вирву від ракети. Кореспондентка з Вашингтона розповідала, що міністр Дмитро Кулеба телефоном спілкувався з держсекретарем Ентоні Блінкеном, а при цьому показували архівне відео, на якому Блінкен зустрічався з Зеленським у Києві. У «1+1» є ще одна хронічна вада. Вони невідповідною картинкою не просто «ілюструють», а й частково «перекривають» пряме ввімкнення. При цьому на екрані у них висить титр «наживо». А це відео — точно не «наживо». Воно або глибоко архівне, або хоч і сьогоднішнє, але відзняте раніше. Так що цей титр «наживо» є повною брехнею. Яка цілком помітна глядачам, коли надворі вже глупа ніч, а на відео (яке типу «наживо») сонячний день.

На каналі «Інтер» кореспондентка казала про знищений ворожим обстрілом тролейбус — показували багатоповерхівку, говорила про вирву від влучання ракети — показували тролейбус тощо. В іншому прямому ввімкненні кореспондентка говорила, що в Сумах нема електрики, а показували освітлені вулиці і ще й ліхтар крупним планом. А одне пряме ввімкнення, де кореспондентка розповідала про ворожі обстріли в Марганці, «ілюстрували» фото розбитої автівки, якою ще раніше «ілюстрували» повідомлення про підриви на мінах у Херсонській області.

У блоці Суспільного кореспондентка з Брюсселя розповідала про імовірний зміст восьмого пакету санкцій проти Росії, а показували кадри імітації окупантами «референдуму» десь на окупованих територіях і архівні краєвиди Кремля. У прямому ввімкненні з Будапешта йшлося про енергетичну політику Угорщини і підготовку до опалювального сезону. Це «перекривали» безумовно красивими, але просто краєвидами вулиць Будапешта, і виходило, що кореспондентка говорила про студентів, а показували при цьому літніх людей, казала про роботу ресторанів, а показували будівлю парламенту. А у прямих ввімкненнях про ціни на харчі в різних містах усі спроби «ілюструвати» були «з точністю до навпаки». Казали про вівсянку, показували горох, казали про сало — показували огірки.

Фактичні помилки

Тут традиційне застереження: перевірити всі факти і цитати, які дають у марафоні, фізично неможливо. Тож я фіксую лише ті, які лежать на поверхні. Але навіть таких очевидних помилок було чимало на всіх каналах (168 фактичних помилок в проаналізованих ефірах марафону). Найбільше ж їх було в ефірних блоках ICTV/СТБ (42 помилки) і «1+1» (30 помилок).

По-перше, це просто фактичні помилки, їх було на всіх каналах більше сотні. А найбільше — в ефірних блоках ICTV/СТБ (34), втім в у блоках інших каналів таких помилок теж було чимало. Часто журналісти всіх каналів неакуратно ставляться до простих фактів як таких, причому різноманітних і різновимірних фактів. Можуть казати про «артилерійський обстріл», коли йдеться про ракетну атаку, і навпаки називати «ракетною» атаку дронами, або ж ракетну атаку «Іскандерами» називати через речення «авіаударом», хоча ці ракети запускають із пускових установок наземного базування. Кажуть у блоці Суспільного що «Богуслаєв допомагав російській “оборонці” ремонтувати ударні літаки». А слідство казало про двигуни до гелікоптерів. Або повідомляли про зруйновану вишгородську «п’ятиповерхівку», в той час, як насправді вороги зруйнували чотириповерхівку. Причому цю чотириповерхівку показували в цей момент на відео (тобто ведуча могла б і порахувати поверхи і виправити свою помилку, але повторила її ще в двох випусках новин). Або ж, як у блоці «Ми — Україна», називали американського сенатора «секретарем». Ведуча «1+1» казала: «Через те, що дрони летіли досить низько, збивали їх здебільшого зі стрілецької зброї». Насправді зі стрілецької зброї вдалося збити лише один дрон, всю решту збивали ракетами, про що, до речі, в ефірі «1+1» раніше того ж дня розповідав Юрій Ігнат.

Найжорсткішою ж фактичною помилкою в четвертому кварталі минулого року стало повідомлення каналу «1+1» про нібито звільнення міста Олешки 14 листопада. Причому це був якраз випадок, коли до порушення стандарту точності призвело жорстке порушення стандарту достовірності, бо цю «новину» редакція каналу взяла з фейсбук-сторінки міського голови Євгена Рищука і без перевірки оприлюднила у двох випусках новин.

Багато фактичних помилок було там, де з’являлися числа, навіть прості. Так ведучий «1+1» стверджував, що гуманітарну колону в Запоріжжі ворог атакував шістнадцятьма ракетами, хоча гість ефіру міністр внутрішніх справ Денис Монастирський казав про чотири. Часом плутанина з кількостями виникала через погану координацію студій, коли гостьова ведуча казала,що «18 людей уже врятовано», а в новинах уже протягом двох годин говорили про 19. Або ж невідповідності з інфографікою. Ведуча новин в інформації щодо втрат ворога казала про 15 втоплених ворожих кораблів та катерів, на інфографіці і в зведенні Генштабу цей показник вже давно становив 16. Або ж вона казала, що безпілотники-камікадзе «Шахед-136» «можуть літати на півтори тисячі кілометрів», а в цей момент на слайді інфографіки про них було написано «дальність 2000 км».

У блоках ICTV/СТБ часто в підводках і сюжетах по-різному називали один і той же факт. Так, у підводці ведуча казала, що «херсонський волонтер дядя Гриша зібрав під пильним оком росіян 700 тисяч гривень для ЗСУ». А сюжет починався зі слів: «У свої 75 років дядя Гриша в рідному Херсоні зібрав мільйони на допомогу українській армії». Або навпаки в сюжеті казали про американського астронавта Скотта Келлі, що «він уже зібрав пів мільярда доларів на допомогу Україні». А малося на увазі «пів мільйона доларів», про що в одному з наступних випусків ішлося вже у «короткій версії» цієї інформації.

У блоці «Інтера» ведучий казав: «втрати росіян порівняно до наших дорівнюють 1:6,5». Що було з точністю до навпаки, втрати росіян були набагато більшими за наші. У підсумковому випуску новин каналу 28 листопада в повідомленні про ворожі втрати запустили інфографіку за 28 жовтня. У підводці до сюжету про Український жіночий конгрес ведучий казав, що в лавах української армії служить 60 тисяч жінок, а кореспондентка в сюжеті казала про 50 тисяч.

У блоці каналу «Рада» якось гість-експерт впіймав ведучого на наведенні неточних даних, що нібито західні країни вже надали Україні понад 100 мільярдів доларів допомоги.

У блоці Суспільного ведучий критично обмовився, коли казав, що «за інформацією нашого Головного управління розвідки, Росія вже використала понад 80 своїх високоточних ракет». Насправді йшлося про 80 відсотків. А в перекладі синхрону казали: «...фінансовий пакет від ЄС у розмірі до 1,5 млрд. на місяць, що на загальну суму становитиме до 80 мільярдів євро». Насправді ж ішлося про 18 мільярдів. В огляді сумарної кількості повітряних тривог по Україні в жовтні була якісна інфографіка, але була фактична помилка. За кадром говорилося, що «найменше сигнал повітряної тривоги в жовтні чули мешканці Закарпаття — 39 годин». При цьому на інфографіці ще менше було показано по Львівщині — 12 годин.

У блоках «Ми — Україна» була вкрай заплутана історія у прямому ввімкненні з Українського жіночого конгресу. Розповідаючи про промову віцеспікерки парламенту Олени Кондратюк, кореспондентка стверджувала: «Вона ледь не одразу на початку своєї промови наголосила на тому, що нині 50 відсотків Збройних Сил України — це українські жінки, і це третина української армії». Взагалі-то 50 відсотків — це половина. Так що водночас в армії не може бути і половина, і третина жінок. А ще взагалі-то Кондратюк говорила про 50 тисяч жінок в армії, а це ніяк не 50 відсотків і не третина складу армії.

Часом до складних чисел додавалися ще й невірні інтерпретації. Наприклад, у блоці ICTV/СТБ ведучий казав про інтерв’ю Залужного виданню The Economist: «Він каже, буквально називає цифри, які нам потрібні для перемоги: 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць». А Залужний це називав як необхідність для виходу на рубежі 23 лютого цього року, а не для перемоги у війні.

Чимало плутанини також з географією. З найпростіших — це коли Василівку Запорізької області називають Васильковом (який у Київській), кажуть, що Світлодарськ на Кіровоградщині (а там насправді Світловодськ), село Невське на Луганщині називають Невельським, а Очаків Миколаївської області з’являється в переліку міст Донеччини, Харківщини і Запоріжжя. Британську газету Financial Times називають «впливовим американським виданням», канадське місто Галіфакс — британським, а німецьке місто Росток — російським (останнє в нинішньому контексті взагалі було схоже на «зраду»). Складно розбиратися з географією, коли йдеться про ворожі атаки ракетами і дронами. Так, наприклад, у новинах «1+1» казали, що «безпілотниками іранського походження росіяни влаштували наліт з півночі». А речник Повітряних сил казав, що вони були запущені з півдня. Або ж у блоці каналу «Рада» стверджували, що « ракети було випущено ворогом з Каспійського моря, з Ростовської області». Але Ростовська область Росії — не на Каспійському морі і навіть не близько до нього.

Час від часу була плутанина і у бекграундах. Наприклад, у новинах у блоці ICTV казали про майбутню зустріч Байдена і Цзіньпіна, що «це буде перша особиста зустріч». Насправді ж Байден з Цзіньпіном вже зустрічалися за п’ять років до того у Давосі, просто Байден тоді ще не був президентом США. На «1+1» стверджували, що Росія «свого часу була однією із співзасновниць ООН». Що невірно, однією з співзасновниць ООН була Україна, навіть не будучи на той час державою. І Радянський Союз як держава, але не Росія.

Ще одна постійна помилка багатьох журналістів марафону (як ведучих, так і репортерів), пов’язана з тим, що вони забувають, що війна проти України була розв’язана Росією ще в 2014 році. Звідси всі оці: «219-й день війни», «Ось таким був цей 270-й день війни», «В нашому об’єктиві — 270-й день війни», «Сьогодні дійсно рівно вісім місяців із дня нападу Росії», «десятий місяць війни» тощо. Всі ці «підрахунки» ведуться від 24 лютого минулого року. Таких фактичних помилок я зафіксував у четвертому кварталі минулого року 39, вони траплялися на всіх каналах, але найбільше (майже половина) їх були в ефірних блоках ICTV/СТБ. Звичайно, можна вважати це неістотним, можна вважати обмовками, простою побутовою забудькуватістю. Але це дуже серйозна помилка, тому що вона свідчить для глядачів, що журналісти, які так помиляються, до 24 лютого 2022 року просто не відчули на собі того, що йде війна. Але це точно відчули сотні тисяч людей, які втратили на цій війні рідних і близьких ще до повномасштабного вторгнення Росії, тисячі людей, які зазнали каліцтва, і мільйони людей, які ще тоді, з 2014 року починаючи, втратили все, що мали, і змушені були стати переселенцями і з нуля починати нове життя. Для таких людей «забудькуватість» журналістів може бути неприпустимою. А це питання довіри до телемарафону. Мені здається, що хоча би з поваги до всіх цих своїх глядачів журналісти мали би виправити цю свою «звичну» помилку.

Ще один аргумент. Коли говорять про «9 місяців війни», це виглядає так, ніби забули про всі ті воєнні і геноцидні злочини, які росіяни чинили на окупованих землях України всі попередні 8 років. А це якраз той випадок, коли нам, українцям, життєво важливо бути по-хорошому злопам'ятними.

І ще один суто фактичний вплив цих помилок на сприйняття інформації глядачами. Бо коли журналісти кажуть щось ось таке: «через 40 днів після того, як це сталося, почалася війна», «саме сюди в перший день війни дісталася російська армія», «тимчасовий прихисток люди отримали лише на десятий місяць війни», такі часові маркери подій будуть категорично по-різному сприйматися різними людьми, тими, для кого війна триває з 2014-го, і тими, кого вона по-справжньому зачепила лише з лютого минулого року. Коли в марафоні, наприклад, кажуть, що «Вища рада правосуддя припинила роботу за два дні до війни», то чи не йдеться про лютий 14-го? Або коли кажуть: «якщо говорити про початок війни, то, звичайно, і джавеліни зробили свою справу». То чи не означає це, що українські військові мали «джавеліни» всі ці 8 попередніх років? Та й взагалі, у теленовинах і у гостьових інформаційних студіях дуже важливо, щоб глядачу було легко сприймати інформацію, і щоб два різні глядачі ОДНАКОВО розуміли будь-яку почуту від журналістів інформацію. Тому скрізь, де журналісти кажуть про «початок війни» без називання року, ці слова можуть ПО-РІЗНОМУ сприйматися тими, хто зазнав усіх бід війни протягом 2014 — 2021 років, і тими, кого війна торкнулася лише після 24 лютого минулого року. Перші подумають про 2014 рік, другі — про 2022 рік. І подумають різне на одні й ті самі слова.

Окрему групу помилок в ефірі телемарафону становлять, так би мовити, термінологічні. Коли біженців журналісти називають «переселенцями», а переселенців «біженцями». Числа називають «цифрами», голів наших обласних військових адміністрацій «губернаторами», а окуповані території, наприклад, Грузії або Молдови — «самопроголошеними». І знову-таки, можна сказати, що це неістотні помилки, бо «всі ж розуміють, про що йдеться». Але подібні помилки свідчать про неохайність у роботі журналістів. І точно не додають глядацької довіри. А у випадках із «губернаторами» чи «самопроголошеними республіками» це ще й нав’язана ворогом підміна понять.

Або ще помилки в титрах (де вони є очевидними для глядача). Коли в синхронах людину титрують як зовсім іншу (у блоці ICTV голову Херсонської ОВА Ярослава Янушевича титрували як «Михайло Осіпов, веловолонтер», або у блоці Суспільного юристка Гаяне Різонян представлена титром «Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС»), або самочинно змінюють стать людини (так на «1+1» нобелівську лауреатку Олександру Матвійчук у титрі назвали «Олександр Матвійчук»).

Часто невідповідними є геотитри. Глядачу показують зруйнований Антонівський міст у Херсоні, а титрують це як «Київ». Показують виробництво іранських дронів-безпілотників, а титрують це як «США». Або таке: у блоці «Інтера» у сюжеті про життя родини переселенців у Рівному показували (типу як «ілюстрацію» до їхніх історій про втрачені домівки) архівні кадри зруйнованих обстрілами будинків (що саме по собі вже було порушенням стандарту точності). На всіх цих кадрах руїн замість титру «архів» (хоча би!) висів геотитр «Рівне». То це в Рівному так поруйновано ворожими обстрілами?! І «тематичні» або «тезові» титри далеко не завжди були відповідними картинці, контексту і взагалі реально сказаному. У блоці «Рада» якось гість навіть упіймав редакцію на перекрученому змісті його слів у такому «тезовому» титрі.

Інколи суто мовні помилки стають фактичними. Ну, наприклад, журналісти часто неправильно називають числа з десятковими дробами. З цього виходить ось таке: «3 і 9 мільярда гривень». 3 і 9 — дорівнює 12. Насправді ж йшлося про 3,9 мільярда. Або: «законопроєкт про витрати на суму 1 і 7 трильйонів». 1 і 7 дорівнює 8. Йшлося ж про 1,7 трильйона. Інколи трапляються сміховинні мовні ляпи, як у блоці «Інтера» сказали: «більшу половину ракет сьогодні було збито». Половина не буває більшою чи меншою. Половини завжди однакові.

Хай і відносно рідко, але ще траплялися ситуації, коли фактичною неточністю ставали приблизності. Наприклад, «росіяни випустили по місту майже 10 ракет». Явно ж не той випадок, щоб округлювати складні числа. То «майже 10» — це скільки? Може, дев’ять з половиною? Або: «відомо про майже 55 поранених». Майже 55 — це скільки точно? При повідомленні про кількості загиблих взагалі неправильно округлювати, бо йдеться про людські життя.

Ще час від часу помилкою стають оцінки журналістів. Найпоказовіший приклад був у блоці «1+1», коли ведучий казав: «...Росію, яка є загальновизнаним у світі країною-терористом». На жаль, не є вона «загальновизнаною». Наприклад, навіть США і досі не визнали, не кажучи вже про велику кількість інших держав не те що світу, а навіть Європи. Або ж тяга до узагальнень, як це було у блоці «Інтера»: «Всі міста під масованим ракетним обстрілом. Вибухи чутні у всіх регіонах». Що було далеким від точності. Бо не «всі» міста і не «всі» регіони того дня зазнали ракетних ударів.

Трапляються інколи й взагалі неоковирні неточності. Наприклад, у блоці ICTV/СТБ в сюжеті про звільненого з полону «азовця» Михайла Діанова його поранена права рука періодично ставала лівою (тобто відео навіщось дзеркально перегортали, нехтуючи правдивістю зображення). Або ж якось журналістка «Інтера» в прямому ввімкненні постійно називала ведучу Анастасію Лілією.

У блоках «1+1» було ще одне жорстке порушення стандарту точності, яке я вже побіжно згадував — архівне або раніше відзняте відео, яким «перекривали» прямі ввімкнення, постійно титрувалося титром «наживо», що було, звісно, неправдою. Подібних ситуацій я нарахував 10.

Порушення стандарту відокремлення фактів від думок

Із дотриманням цього стандарту найгірша ситуація в усіх учасників марафону. Разом ці порушення становлять більше половини всіх порушень стандартів в ефірі. Інколи у мене складається враження, що в різних редакціях про існування цього стандарту журналісти взагалі не знають. Або ж, якщо і знають, то свідомо ним нехтують. Загалом стандарт канали/медіагрупи порушували ось так:

З великим відривом у нехтуванні цим стандартом «лідирувала» спільна редакція ICTV/СТБ. Причому це було незаперечне лідерство як «у командному заліку», так і в кожному з різновидів порушень стандарту. Стандартом нехтує чимало журналістів медіагрупи, причому нехтують подеколи натхненно, як це робить одна з топових ведучих новин або ж ведучі й журналісти тижневика. Велика кількість випусків новин по ефіру з багаторазовими повторами одних і тих же текстів і велика кількість сюжетів тижневика і дають такий надзвичайний показник — майже 25 порушень стандарту в середньому на годину ефірного часу. Єдине, що при цьому стандарт майже не порушують ведучі розмовних студій. Друге місце за порушеннями стандарту було за «Інтером», третє — за «1+1». Але і у всіх трьох інших редакцій порушень було занадто багато, щоб списувати це на випадковість чи на помилки окремих журналістів.

Суб’єктивні думки журналістів у новинах

Коротке пояснення. Новини телеглядачі дивляться, щоб довідатись, які події відбуваються. А не для того, щоб довідатись, що з приводу цих подій думають журналісти. Для цього є авторські програми. Коли журналісти новин замість того, щоб подавати факти про події і думки учасників цих подій, починають самі щось оцінювати, узагальнювати, порівнювати і робити власні висновки чи припущення, виникають як мінімум два серйозних ризики щодо якості новин. По-перше, журналісти в своїх міркуваннях можуть помилятися, хоч як вони розуміються на темі (людям, знаєте, взагалі властиво помилятися, а журналісти новин при цьому не є експертами в будь-якій темі). А по-друге, своїми міркуваннями журналісти вносять у розповідь про подію власне суб’єктивне ставлення до неї і її учасників. І перше, і друге веде до спотворення реальності. Інколи це спотворення може видаватися безневинним, а подеколи може бути критичним для точності новини чи її сприйняття аудиторією. Є ще й третій ризик. За оцінками і висновками журналіст (інколи навіть несвідомо) приховує ті важливі факти, які й лягли в основу його оцінки чи висновку. Факти є константою, а суб’єктивних думок з приводу будь-яких фактів може бути дуже багато і дуже різних. Тож глядач замість факту отримує від журналіста лише одну з можливих інтерпретацій цього факту. Ближчу чи дальшу від реальності, тобто від самого факту.

Як ілюстрацію наведу лише мізерну кількість прикладів з ефіру телемарафону в жовтні—грудні минулого року. Невеличку, бо цих порушень було занадто багато, майже на 100 сторінок. Зосереджуся більше на типових для всіх каналів, чи типових для окремих з них.

Найпоширенішими, звісно ж, були оцінки (хіба що у блоках Суспільного їх було дуже мало). Оцінюють все — факти, обставини, ситуації, чужі слова, чужу поведінку тощо. З цими оцінками можна погоджуватися чи не погоджуватися, але вони від того не перестають бути суб’єктивними оцінками самих журналістів і нічого, крім додаткових емоцій, до контенту не додають.

Насамперед оцінки, які незмінно звучать у новинах про бойові дії: «блискавична атака», «ворог чинить шалений опір», «нині там найгарячіше» («1+1»), «росіяни продовжують безглузді обстріли», «окупанти накривають село рясним вогнем», «шквальний мінометний вогонь», «отримали по зубах від наших сил оборони», «летить смертоносне залізяччя», «холоне кров у жилах» (ICTV/СТБ), «зазнає нищівних ударів ворога», «росіяни лізуть мов навіжені» («Інтер»), «жорстокі бої», «пекельні бої» («Рада»), «шалені втрати», «влаштували справжнє пекло ворогові», «на Донеччині гаряче», «наші дають гідну відсіч», «найкривавіші бої», «страшні бої», «пекельні бої», «наче саранча полізли звідусіль», «розпіарені псковські десантники» (»Ми — Україна»). Тут, як бачите, є і суто емоційні визначення, але є і слова, які могли б мати певну вагу лише в устах військових, бо є водночас і термінами. Як «запеклий» бій і бій «пекельний». Перше — термін, друге — гіперболізований епітет.

Велика частина різноманітних епітетів стосується наслідків дій ворога для мирних людей і населених пунктів України: «небувалий у історії геноцид», «сумнозвісна Буча» (або інші міста), «приголомшлива історія окупації», «умови для життя там жахливі» («1+1»), «жахливі наслідки російського вторгнення» «величезна воронка», «величезна ракетна вирва» (це стандартний епітет до вирв, про які кажуть в телемарафоні), «моторошні знахідки після деокупації», «наче одне з кіл пекла», «апокаліптична руїна», «по звірячому понівечений росіянами», «смертоносні снаряди рясно лягали на мирні будинки», «старенька навіть у страшному сні не могла уявити», «без сліз на те, що залишили замість новобудови росіяни, неможливо дивитись», «жертовна доба», «усіх подробиць цього жахливого дня», «моторошна руїна», «вона витримала сім місяців пекла», «був справжньою катівнею». «за жахливим збігом обставин», «із жахом згадує день», (ICTV/СТБ), «буремний Донбас», «армагедон у місті», «вуличний пейзаж усе більше нагадує апокаліпсис», «армагедон, тут справжній армагедон», «жахлива реальність», «Бахмут шокує», «пережили всі жахи окупації», «апокаліптична картина», «ці супутникові знімки шокують», «відео, від якого холоне кров», «коли пані Галина пригадує ніч на 22 грудня, у неї завмирає серце» («Інтер»), «жахи окупації», «жахливі цифри», «страшна звістка», «розповідають моторошні історії» («Рада»), «моторошне відео», «жахи окупації», «умови нелюдські», «жахливий обстріл Херсона», »відроджує буквально з попелу», «утворилась величезна вирва», «без ноги, але з шаленою силою духу» («Ми — Україна»). Принагідно скажу, що самі факти і свідчення реальних людей, якби журналісти нормально (а не по 5—10 секунд, як це заведено) давали їм слово, є набагато емоційно сильнішими за всі ці журналістські штампи, без яких можна було б і обійтися.

Ну і різноманітні інші оцінки з будь-якого приводу, що в мирні і відносно мирні часи були поганою звичкою журналістів більшості редакцій: «сенсація», «символічно», «риторичний заклик».«вперто заперечує», «історична подія», «безпрецедентні», «статистика невтішна», «скандальна справа», «унікальна», «грандіозна» («1+1»), «зворушливе відео», «завдяки героїчним зусиллям», «попит на них шалений», «легендарний підрозділ», «добув він її феєрично», «і таку грандіозну аудиторію», (ICTV/СТБ), «усі надзвичайно зворушені», «культурний тріумф», «щемливі моменти» («Інтер»), «безпрецедентний кейс», «символ впевненості у нашій перемозі» («Рада»). «неймовірна жертовність», «легендарна пісня», «щемливий концерт», «місце зустрічі неймовірних людей», «найболючіше питання», «справжні шедеври», «сума допомоги безпрецедентна», «зворушливий різдвяний ролик», «це космічна цифра» («Ми — Україна»). І ще додатково — два виміри миттєвості від «1+1»: «Перша реакція на анексію з Офісу президента України — миттєва». Тут коментарі є зайвими. І «вогонь миттєво загасила бригада рятувальників». У реальному житті «миттєво» це ніколи не відбувається. І «несподівана» гіпербола від ICTV/СТБ: «Яйця в супермаркетах сьогодні не прості, а золоті. Принаймні, мало що не на вагу золота». По-моєму, це є, дуже м’яко кажучи, перебільшенням.

Великою була кількість стереотипних оцінок (найбільше у блоках «1+1» і «Ми — Україна») з серії «на щастя» чи навпаки «на жаль». І не меншою — кількість оцих «дивом не...». Тобто майже завжди, коли хтось не був поранений, або принаймні не загинув, журналісти супроводжували це словами «на щастя», «пощастило» або ж «дивом не загинув». Інколи «1+1» ще казав «відбувся переляком». Ці оцінки-паразити настільки всюдисущі, що доходить до абсурду, наприклад, коли у блоці «Інтера» різні сюжети різних авторів і про різних людей починаються зі слів: «Вона дивом залишилася живою». Інколи звучало в ефірі марафону і не менш стереотипне «на жаль». Інколи вони разом, як в ефірі «Ми — Україна»: «На щастя, люди та тварини не постраждали, чого, на жаль, не скажеш про саме виробництво».

Були також у різних блоках час від часу оцінки, які підміняли собою факти, наприклад: «чимало людей виїжджають потягами» (це скільки — десятки, сотні, тисячі? А загалом в ОВА можна довідатися точну кількість евакуйованих потягами), «люди пробули там недовго» (це хвилини, години, дні чи місяці?), «там зараз величезні штрафи» (скільки гривень?),«у місті потепліло, погода допомагає у ці складні часи» (скільки градусів надворі?) і звісно ж «в Україні стрімко здорожчали яйця».

Ще одним поширеним порушенням є підміна понять. Час від часу росіян називають фентезійними «орками» (вже навіть секретар РНБО Олексій Данілов якось закликав журналістів не робити цього, та дарма). Лукашенка майже постійно називають »самопроголошеним президентом», замість називати «самоназваним» чи «узурпатором». А часом ще й згадують різні «самопроголошені республіки» Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію замість називати їх «окупованими Росією територіями» Молдови і Грузії. Добре вже хоч потихеньку перестали говорити про «самопроголошені» «ДНР/ЛНР».

Час від часу журналісти роблять і власні висновки з різних приводів. Наприклад, щодо перебігу війни: «Дії Кремля не дають підстав вважати, що вони справді готові домовлятися, адже вони не припиняють обстрілювати енергетичну систему» («1+1»). «Такі дії окупантів викликані украй високою кількістю звернень російських бійців щодо здачі в полон і навряд чи здатні зупинити дизертирство в російській армії» («Інтер»). Або про міжнародну політику: «У здійсненні вибухів («Північного потоку») поки нікого офіційно не звинуватили, втім головний підозрюваний — це Росія» («Інтер»). «За вісім місяців війни відносини Китаю і Росії можна описати так: від тих, які не знатимуть кордонів, до обережного нейтралітету, де стоїть конкретна стратегія просування своїх інтересів. Таке маневрування невипадкове: між Китаєм і Росією є домовленості» («Ми — Україна»). Або про аграрну сферу: «Нині про остаточні цифри загибелі озимих культур поки говорити ще зарано, втім зрозуміло, що аграріям доведеться пересіювати поля і, наприклад, навесні це буде зробити набагато складніше» («Рада»).

Ще одна з поширених у блоках більшості учасників марафону практик, коли журналісти роблять власні припущення: «Очевидно, що Росія скористається своїм правом вето та заблокує цю резолюцію і тоді вона буде винесена на розгляд Генеральної Асамблеї». «Слідчий комітет Росії кваліфікував справу як «порушення правил безпеки і експлуатації», тож винними імовірно визнають саме загиблих пілотів» («1+1»). «Якщо іранцям таки вдасться скинути режим, наступна влада може припинити підтримувати Росію, остаточно перетворивши її на вигнанця» (ICTV/СТБ). «Очікується, що ЄС відключить решту російських банків від системи SWIFT, а ще обмежить ціни на газовий експорт і заборонить російським суднам заходити до європейських портів» («Інтер»). «По Запоріжжю ворог вдарив ракетами, імовірно з літаків» («Рада»). «Тому цілком імовірно, що жодної декларації на саміті не ухвалять, але принаймні спільне так зване «сімейне» фото відбудеться вже без Путіна. І це вже є плюс». «А от ховати літаки на одному аеродромі тепер Росія навряд чи наважиться» («Ми — Україна»).

Це походить, у свою чергу, з того, що журналісти часто починають почуватися «експертами» в тих темах, про які розповідають. І замість того, щоб давати слово справжнім експертам, безапеляційно роздають власні «експертні» оцінки, висновки і припущення. Ось кілька прикладів лише з тематики бойових дій і перебігу війни в цілому: «Інтенсивні бої на півдні. Окупанти ствольною та реактивною артилерією безупинно накривають ледь не все, що поблизу лінії зіткнення. Наші ж армійці стійко витримують вогневий вал і дають гідну відповідь». «На північ від Бахмута російські окупанти різко збільшили наступальні зусилля, так само різко зросла інтенсивність ворожих артилерійських обстрілів» («1+1»). «Путін тисне на Лукашенка, аби той розпочав збройну агресію проти України, та якщо це станеться наша відповідь буде адекватною». «Завдяки прицільним знищенням командних пунктів та складів з боєприпасами вдалося розірвати управління, логістику та систему зв’язку російських військ». «А ще їхня армія воює за оперативним мистецтвом ХХ століття, де все вирішують наверху і намагаються втримати усю захоплену територію, розтягнувши війська вздовж всієї лінії фронту» (ICTV/СТБ). «Якщо на початку повномасштабного вторгнення росіяни за кількістю артустановок переважали, то вже влітку ситуація зрівнялася, а зараз перевага часто на боці Збройних сил України». «Історія людства — це історія воєн. Перемагає той, хто ліпше організований. А рівень технічного оснащення армії стає головним питанням виживання країни» («Інтер»). «Найбільше військове навантаження традиційно зберігалося на Авдіївському та Бахмутському напрямках, а також поблизу Білогорівки на Луганщині» («Рада»). «Деякі зі своїх стратегічних бомбардувальників можуть відправити на бази на півночі Росії. А відтак розтягнеться час виконання завдання, а разом з ним і використання ресурсу». «Втрата контролю над цією трасою для московитів означає руйнацію всього луганського фронту» («Ми — Україна»).

Подеколи відчуття «експертності» у журналістів стає настільки потужним, що вони в марафоні починають роздавати «корисні поради» і «настанови» глядачам. Ось лише пара прикладів: «Тим, хто довго чекає на допомогу від держави, вочевидь, є сенс брати приклад із мешканців Бородянки та Бучі — за можливості ремонтувати помешкання «за свої», а вже потім витребувати компенсації» («1+1»). «Війна — це привід бути більш відповідальними, тож не варто нехтувати технікою безпеки, щоб не спричинити марних трагічних наслідків» (ICTV/СТБ). «І тому я ще раз повторю: прохання до всіх мешканців Сумщини обмежити споживання електроенергії» («Інтер»). «Кажуть, що звичка — це ще гірше, ніж страх. Коли людина звикає, ну в даному випадку просто перестають люди спускатися у сховища, а ми закликаємо все ж таки дотримуватися правил» (Суспільне). «За попередніми прогнозами, сало до нового року може подорожчати на 15%, тож для тих, хто не може щодня обійтися без ласого сального шматочка, є час поповнити та заморозити запаси» («Ми — Україна»).

І окремий великий блок — це періодичне використання журналістами різних редакцій марафону вже геть не новинної мови, а мови пропаганди. Це при тому, що сам марафон позиціонується як «інформаційний», «новинний», але аж ніяк не пропагандистський.

Ось приклади цієї мови: «московитські виродки», «русня», «маніакальні промови», «посіпаки Путіна», «зомбований російський виборець», «цинізм Росії не знає меж», «російський бруд і нечисть, які прийшли засмічувати нашу землю», «пропагандистська маячня», «пропагандистський мотлох», «російський посол і його посіпаки в ООН волали» («1+1»). «рупори» Кремля», «машина російської пропаганди працює на повну потужність», «телевізійне зомбування», «агресивна редакторка «Russia Today», «у Кремлі не вигадали нічого кращого, як знову залякувати світ», «кремлівські покидьки», «російські нелюди», «головорізи і маньяки», «на зміну мародерам приходили вбивці», «у росіян свій ритуал — убивства і терор», «їхні звірячі інстинкти вбивати і знищувати» (ICTV/СТБ). «Напередодні танців з бубнами в Московії та підписання папірців здійнялися завивання окупантів», «відтоді рівень абсурду антиукраїнської пропаганди щодня пробиває дно», «путінських посіпак», «мразота намародерила», «його цинічна брехня», «брехня від бункерного діда». «еталонний брехун та відчайдушний ура-патріот», «цинічні та безпринципні маніпулятори», «абсурдні методички», «кремлівські крикуни» («Інтер») тощо.

Масово цієї пропагандистською мовою послуговуються переважно три учасники марафону: «1+1», ICTV/СТБ і «Інтер». У їхніх ефірних блоках ця мова траплялася у окремих матеріалах, а були навіть цілі сюжети винятково в подібних дефініціях (найчастіше це псевдоаналітика про Росію, російську пропаганду тощо). У жовтні-грудні минулого року не зустрічав цього у блоках Суспільного, а на «Раді» і «Ми — Україна» це було радше винятками. Все б нічого, більшість із нас заслужено ненавидить Росію, але для марафону це неформат. Більше нагадує стиль ворожої російської пропаганди, газети «Правда» і програми «Врємя».

Не авторизовані суб’єктивні думки в авторських матеріалах і розмовних студіях

Тепер про суб’єктивні думки в авторських елементах ефіру. Загальний принцип тут такий: на відміну від новин, автори таких програм чи сюжетів, а також ведучі розмовних студій, за стандартом, мають повне право висловлювати власні думки. Але обов’язковою умовою є їх авторизація, щоб глядач розумів, де журналіст каже факти, де цитує чиюсь думку, а де висловлює свою власну. Бо інакше думка журналіста буде або підміняти собою факти, або ж виглядати як «універсальна істина».

У цьому розділі я наведу небагато прикладів, бо головне не в тому, які саме думки висловлювали журналісти в телемарафоні, а в загальному підході. Хоча подеколи думки були категоричними, оцінки — дискусійними, а висновки — не обов’язково правильними. І в усіх цих випадках не звучали прості маркери авторизації («я вважаю», «на мою думку», «мені здається» тощо).

Загалом саме подібних порушень стандарту було найбільше в ефірних блоках ICTV/СТБ (585), телеканалів «Рада» (147) і «Інтер» (118). В інших їх було менше, але теж досить, щоб не вважати їх випадковими помилками.

Ось лише кілька думок, які звучали у блоках різних каналів і при цьому ніяк не були авторизовані: «Ми продовжуємо обговорювати історичну комбінацію, яка просто сталася на наших очах. Це коли Путін зробив свій хід і поставив шах, а Зеленський поставив Путіну мат» (Наталія Мосейчук у блоці «1+1»). «Ми бачимо проблеми з «Червоним хрестом». В останні місяці вона себе показує як імпотентна організація» (Наталія Островська у блоці «1+1»). «Ну от якщо щось у світі має відбуватись задля того, щоб в черговий раз підтвердити, що росіяни — це дикуни, і що російські пропагандисти, що план Путіна — це дійсно геноцид українського народу, то його пропагандисти роблять для цього все, самі своїми ротами» (Євген Плінський у блоці «1+1»).

«Що курить Ілон Маск? Запитання тижня виникло після того, як мільярдер і приборкувач космосу поділився своїм дивовижним планом щодо завершення війни в Україні... З цієї маячні стало зрозуміло, що Маск не просто не знає історії, але й курить в компанії з росіянами, адже всі його твіти побудовані на ключових тезах кремлівської пропаганди» (Сергій Кудімов у блоці ICTV/СТБ). «Звільнення правого берега Дніпра та повернення Херсону у рідну гавань має велике стратегічне значення. По-перше, показує нікчемність путінської ідеї про анексію територій. По-друге, продовжує руйнувати міф про «руській мір», бо весь світ побачив, з якою щирою і шаленою радістю херсонці зустрічали українських воїнів...» (Оксана Соколова у блоці ICTV/СТБ).

Про тижневик «Факти тижня» в ефірах ICTV/СТБ окрема мова. Усі його сюжети і всі підводки до них майже повністю складаються з не авторизованих ведучими та кореспондентами суб’єктивних оцінок і висновків. Велика частина з них є суто емоційними, інша частина — «експертними». Як наприклад, у сюжеті Павла Васильєва «Справа в тому, що далі на схід від Сватового місцевість самою природою створена для швидких дій. Відтак, наша тактика — прориви і створення постійних загроз все нових і нових оточень. ЗСУ можуть обходити вузли спротиву і накидувати зашморги на логістичні шляхи окупантів, хоча це й не буде легкою прогулянкою». Моє припущення: журналісти в таких випадках від свого імені говорять ту аналітику, яку почули від справжніх експертів, замість дати в сюжетах їхні думки синхронами. При тому, повторюся, ведучі розмовних студій медіагрупи StarLightMedia Вадим Карп’як і Яна Брензей цей стандарт майже не порушують, тобто майже всі з 585 порушень стандарту, пов’язаних з неавторизацією, робили в жовтні—грудні минулого року журналісти тижневика.

Натомість у блоку каналу «Рада» тижневика нема, тож усі 147 подібних порушень робили ведучі гостьових студій. Три приклади: «Ми називаємо ось цю резолюцію історичною, так само і Міжнародний комітет «Червоного Хреста» теж вперше історично назвав речі своїми іменами. Він раніше чомусь сумнівався. Зараз він каже, що в Україні «російсько-український військовий конфлікт». (Максим Зборовський у блоці «Ради» і це в той день, коли «Червоний Хрест» навпаки вкотре не спромігся потрапити до українських полонених в Оленівці). «Бачте, абсолютно очевидні речі тепер відкриваються, що та, скажімо так, заборона і перешкоджання співпраці активній в інвестуванні китайців саме в це підприємство, на певному рівні, воно було абсолютно правильним, можливо, не зовсім вчасним, але краще раніше, ніж пізніше. І бачимо, що тоді це рішення було правильним» (Назар Довгий у блоці «Ради»). «Тут цікава історія, як власне і з НАТО. Тому що ми бачимо, як члени альянсу допомагають і НАТО намагаються постійно тримати це в медіа, що допомагають конкретні члени-країни, але не НАТО в цілому. Знову-таки, знову, щоб не ескалувати цю війну. Тобто ця війна, вона як історія окремих держав, а не цілого світу» (Тетяна Гончарова у блоці «Ради»).

У блоці «Інтера» більшість зі 118 подібних порушень стандартів належали гостьовим ведучим, наприклад: «Дивно, що ці жінки звертаються за підтримкою до своїх співгромадян, які роками закривали і продовжують закривати очі на свавілля влади, які пишуть один на одного наклепи і доноси, які радіють смертям не лише мирних українців, а й загибелі своїх же солдатів в Україні» (Дмитро Чистяков у блоці «Інтера»). «Очевидно, що цей шабащ, який був сьогодні у Кремлі, він ніяк не впливає на наше бажання звільняти наші території, але ж Путін по суті тоді заганяє себе у глухий кут» (Олександр Просяник у блоці «Інтера»).

Безпідставні узагальнення

Журналістам взагалі не варто було б нічого узагальнювати, а тим більше, коли йдеться про дії, думки чи тим більше почуття та настрої великих груп людей, бо будь-яке узагальнення в цих випадках є неправдою. Але журналісти часто і легко узагальнюють. У проаналізованих мною ефірах жовтня-грудня було 402 подібних порушення стандарту, тобто це більше 5 безпідставних узагальнень на ефірну годину в середньому. Найбільше полюбляють узагальнювати знову-таки журналісти спільної редакції ICTV/СТБ (133 порушення), «Інтера» (95) і «1+1» (75). У блоках інших каналів узагальнень було менше, але знову-таки забагато для того, щоб вважати їх випадковістю.

Узагальнення були більш-менш локальні: «силу херсонці брали із своєї віри» «місцеві жителі сподіваються», «наші танкісти певні», «театрали впевнені: їхня творчість лікує і рятує», «інші люди в цей час водили хороводи, танцювали і наполягали, що святкувати — це все-таки важливо» («1+1»), «у Жмеринці волонтерять чи не всі», «часу гаяти тут ніхто з бійців не звик», «військових це неабияк розчулило», «містяни ж впевнені» (ICTV/СТБ), «звістка про це сколихнула все місто», «попри це бойовий дух кропивничан високий», «кияни трохи розслабилися останнім часом» («Інтер»), «дніпровські автомобілісти в буквальному сенсі літають дорогами і нерідко створюють ДТП», «херсонці радіють», «буковинці розуміють» («Рада»), «місцеві не стримують сліз» (Суспільне), «виїжджати селяни не планують», «водії не готові були до ожеледиці і пересувалися на літній гумі» («Ми — Україна»).

Узагальнення були невизначено широкі, але десь в межах країни: «тепер про його приїзд говорять усі», «перейти на українську всюди — це свідоме бажання кожного», «українці, яким вдалося вибратися з окупованих територій, переконані», «більшість українців бачить» («1+1»), «мільйони людей побажали, щоб цей день народження був для нього останнім», «водночас українці кажуть: ані масованих ракетних ударів, ані морозів з блекаутом і холодомором не злякалися», «нинішнє покоління українців надзвичайно глибоко відчуває біль Бабиного Яру» (ICTV/СТБ), «це відео облетіло всю країну», «а українців рашистам не залякати», «силу іранських дронів відчув на собі чи не кожен українець» («Інтер»), «вся Україна переймається долею єнота», «українці не налякані, вже загартовані люди, готові до усілякого розвитку подій», «майже усі прокинулися близько четвертої ранку» («Рада»), «всі українці покладають всі надії на Збройні Сили України», «українці не радіють святу» (Суспільне), «гасло українців — нам дороге кожне життя», «цими кадрами нікого вже не здивуєш», «тепер українці знають: без світла, води, тепла, зв’язку жити можливо, головне не впадати у паніку» («Ми — Україна»).

І були «глобальні» узагальнення: «це графіті, як і попередні, наробило галасу на увесь світ», «світ сьогодні вкотре переконався, на що здатна Росія».«весь цивілізований світ обурений анексією українських територій» «цьогорічна промова занепокоїла весь світ» (1+1), «світ обурений черговим актом тероризму Росії», «з думками про Україну цього року зустрічають Святий Вечір у світі» (ICTV/СТБ), «європейці зрозуміли», «всі шоковані» («Інтер»), «православні надіються» («Рада»), «європейці з українцями солідарні», «зрештою весь світ, напевно немає жодної притомної людини, яка б не визнала, що так, це за межею жорстокості» («Ми — Україна»).

Подеколи журналісти узагальнювали навіть знання і почуття самих глядачів марафону, як це, наприклад, зробила ведуча «1+1» Наталія Мосейчук: «Будемо говорити з експертами, яких ви вже добре знаєте, любите, це Пьотр Кульпа і пан Винницький». Дуже показовий приклад марності будь-яких узагальнень. Особисто я, наприклад, геть не міг у той момент сказати, що я «люблю» (чи навіть заперечити, що «не люблю») названих ведучою панів. Вже хоча би тому, що я їх не те, що «добре», а взагалі ніяк не знав до цього моменту, навіть попри те, що змушений був по роботі постійно, хоч і вибірково, дивитися цей телемарафон майже від самого його початку.

Порушення стандарту повноти інформації

212 порушень, порівняно з тисячами порушень попередніх стандартів, видаються незначною кількістю. Але це все одно майже три порушення на годину ефіру в середньому. Як бачимо з таблиці, основний «внесок» у цю кількість зробили «Ми — Україна», «Рада» і ICTV/СТБ.

Неповне представлення гостей студії чи спікерів у синхронах

Найчастіше стандарт повноти редакції порушували саме у цей спосіб. Третина таких порушень припадала на блоки телеканалу «Рада», п’ята частина — на блоки каналу «Ми — Україна».

У більшості випадків майже всі канали у гостьових студіях жодним чином не пояснювали справжню компетентність своїх гостей-експертів, обмежуючись узагальненими і тривіальними «військовий експерт», «політолог», «експерт-міжнародник» тощо. (Принагідно, коли з експертом обговорюють питання війни, то він усе ж не «військовий», а «воєнний» експерт). Тобто ведучі телемарафону щоразу пропонують глядачам сліпо довіряти редакції, що саме цей гість глибоко розбирається в темі розмови. А все ж експертний досвід чимось має підтверджуватися: найчастіше досвідом роботи за певним фахом, інколи військовим чи науковим званням, приналежністю до вузькоспеціалізованої, але авторитетної структури тощо. Навіть з урахуванням того, що в марафоні вже протягом багатьох місяців сформувалася когорта експертів, які там постійно «живуть». Але якщо, наприклад, подивитися на експертний бекграунд «експерта з економічних та політичних питань» Георгія Біркадзе, якого чомусь полюбляє редакція телеканалу «Рада», то скажу чесно, не переконує цей бекагрунд у його компетентності в більшості питань, які з ним обговорюють ведучі каналу. Великі сумніви у мене, наприклад, викликає і компетентність «політолога» Дмитра Васильєва, бо з ним у марафоні обговорюють ну взагалі будь-які теми, а ще він пісні пише і раз навіть співав. Ну не буває на світі «експертів з усіх на світі тем».

Певну частину подібних порушень стандарту становили представлення гостей, які потребували додаткових пояснень. Представлення гості у блоці «1+1» як «директорки рекрутації в Gremi Personal» точно потребувала якогось притомного пояснення, що воно за Gremi, ба більше — боюся, що навіть слово «рекрутація» не всім глядачам про щось говорить. У блоці «Інтера» в представленні «політолога» Олексія Макаркіна слід було згадувати хоча би, що він російський політолог. Так само як в сюжеті не назвали російським і «політолога» Аббаса Галямова. А говорили з обома про кулуарну російську політику. Або ж ведучий каналу представляв гостя як «члена комітету з питань енергетики і житлово-комунальних послуг» і так само було у титрі. Тобто забули сказати і написати, що це комітет Верховної Ради. А без цього було не зрозуміло, про який саме «комітет» ідеться. Або таке: на каналі «Рада» народну депутатку Ларису Білозір представили як «голову підкомітету ВР з питань адмінпослуг та адмінпроцедур», а говорили з нею про резолюцію ПАРЄ щодо визнання російського режиму терористичним. Замість слухати гостю, я (як глядач) «завис» і кільканадцять секунд розмірковував, який стосунок до ПАРЄ і такого глобального питання можуть мати адмінпослуги, не кажучи вже про адмінпроцедури. Справжня ж компетентність гості в темі розмови пояснювалася тим, що вона є членкинею української парламентської делегації в ПАРЄ.

І доволі часто у блоках більшості каналів у сюжетах «забували» титрувати людей в синхронах, причому часто це були не пересічні люди, а експерти.

Непозначення архіву в бекграундах

Загалом будь-яке непозначення архіву є грубим порушенням стандарту точності, бо глядач у новинах сприймає будь-яке відео як сьогоденне. І за великим рахунком, у репортажах чи оглядах про поточні події ніяких архівів і бути не мало би. Але ж, як я вже писав, завжди є великий начитаний журналістом текст, який треба чимось «перекривати», а правдивої картинки нема. Тож в хід ідуть архіви. Законне ж місце архівного відео — якраз там, де потрібен бекграунд, тобто згадка про попередні події. Але, за стандартом, у таких випадках архівне відео необхідно позначати датою події/зйомки. В 62-х подібних випадках в ефірі телемарафону бекграундове відео ніяк не титрувалося, не те що датами, а навіть хоча би титром «архів». Найбільше подібних порушень було у блоках ICTV/СТБ (21 випадок), «1+1» (15 випадків) і Суспільного (11 випадків).

Відсутність відповідей на ключові запитання новини

29 порушень стандарту повноти інформації в проаналізованих мною ефірах були саме такими. Нібито й небагато, але ж ідеться про ключові (!) запитання. Багато таких порушень було в ефірних блоках ICTV/СТБ (9) і «Ми — Україна» (8), в інших менше, але траплялося в усіх.

По-перше, доволі часто в повідомленнях і репортажах про події не було притомних відповідей на класичне запитання «де це сталося?». Наприклад, у блоці каналів ICTV/СТБ у підводці до сюжету говорили про село Криворівня, але не згадували, що це Івано-Франківська область. У блоці «Інтера» був сюжет про село на Київщині, в яке 17 жовтня влучила російська ракета. Назву села не згадали жодного разу ні в сюжеті, ні в підводці до нього. На цьому ж каналі було повідомлення про вибух у багатоповерхівці «в одному зі спальних районів Києва». Це не був вибух ворожої ракети, тож слід було називати принаймні район, а по-хорошому і вулицю. В сюжеті Суспільного докладно розповідали, як енергетики лагодять пошкоджені ворожими обстрілами енергомережі якогось міста. Саме місто назване не було ні в сюжеті, ні в підводці. У блоці «Ми — Україна» ведучий казав: «Під постійним вогнем звільнена Макіївка». При цьому не було сказано, що це село в Луганській області, бо є ще велике місто Макіївка поряд з Донецьком, поки що окуповане.

Часом у повідомленнях забували відповісти на інше класичне запитання «коли?». Так у блоці Суспільного у випуску новин опівночі у повідомленні про наслідки ворожого обстрілу Миколаєва ведучий не згадував, що сам обстріл стався напередодні.

У блоці «Ми — Україна» ведучі забули відповісти на питання «хто?», підводка звучала так: «На Кіровоградщині знайшли альтернативу «блакитному паливу» і тепер в місцевих школах тепло як ніколи. Для цього переобладнали більшість установ і вийшло, кажуть, доволі успішно, нині ж міркують над новим викликом, як зберегти автономність у разі вимкнення світла». При тому використовувати безособові речення в новинах — це, на мій погляд, взагалі непрофесійно.

Або ж ключові для новини деталі. У блоці «1+1» ведуча казала: «35 ворожих шахедів намагалися прорватися на об’єкти енергетичної інфраструктури. Абсолютну більшість збили сили ППО». Тут оцінкою було підмінено і так і не сказано про конкретну кількість збитих дронів. А в повідомленні про перемогу збірної Аргентини над французами в фіналі Чемпіонату світу з футболу ведуча ICTV у двох випусках так і не згадала, яким був рахунок матчу.

У блоці каналу «Рада» наводили якісь «свіжі опитування в Росії», не називаючи навіть, хто проводив ці опитування. А у блоці Суспільного подавали результати соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, але не казали ні про кількість опитаних, ні про метод опитування, не називали статпохибку тощо.

Відсутність інтершуму на відео

Інтершум на відео завжди несе важливу додаткову інформацію, часто передає емоцію і разом з відео створює для глядача ефект «перенесення на місце події». Коли ж інтершуму нема, або його не чути за начиткою журналіста, всі ці три опції не працюють. Уже те, що в більшості випадків у новинах українських телеканалів інтершум приглушений і «забитий» начиткою, саме по собі є серйозним недоліком новин. Але в жовтні-грудні минулого року в телемарафоні я нарахував мінімум 17 випадків, коли інтершуму не було взагалі. З них 12 — в ефірних блоках каналу «Ми — Україна».

Відсутність бекграундів траплялася зрідка — це були радше помилки окремих журналістів.

Порушення інших стандартів та етичних норм журналістики

Порушення стандарту доступності подачі інформації

Навіть незначні на перший погляд порушення цього стандарту можуть значно ускладнювати сприйняття інформації всіма глядачами або принаймні великими їх групами. Я фіксував лише найбільш очевидні з них, і все одно їх виявилося багато — 134 на всіх каналах, що означає 1,7 порушень цього стандарту в середньому на годину ефіру марафону.

Велику частку порушень у жовтні—грудні минулого року становили вживання журналістами різноманітних слів, які точно не всій аудиторії є зрозумілими. Проблема в тому, що коли глядач із екрану чує не зрозуміле йому слово, він намагається подумки знайти якесь пояснення-аналогію і відволікається від подальших слів. Отже, втрачає розуміння частини інформації.

У телемарафоні журналісти всіх без винятку редакцій дуже часто вживали «новомодні» жаргонні слова-запозичення, переважно з англійської. Попри те, що, здається, «всі знають», що таке «гаджети», «девайси» і «лайфхаки», «стартапи» тощо, насправді це знають далеко не всі. По-перше, точно не всі українці знають англійську, а отже, незнайоме слово англійською не викликає у людей жодних асоціацій. По-друге, ці слова знають здебільшого молодші люди. До цього додаються й усі ці «меседжі» і «кейси». Натомість у всіх цих слів є точно зрозумілі всій аудиторії українські відповідники: наприклад, «гаджети» і «девайси» зрозуміло для всіх буде просто називати «пристрої» або казати про щось конкретне (телефон, зарядка тощо). «Меседж» — це послання або ідея, в залежності від контексту. І так само, в залежності від контексту, «кейс» — або випадок, або ситуація, або обставини. В ефірі телемарафону у жовтні—грудні виникали й більш екзотичні запозичення, типу «фідбек», «антипромоутер», «фудкорт», «апдейт», «кенселити», «рандомно», «лайт-режим», а у блоці «Рада» ведуча просте слово «канікули» раптом замінила на англійське vacation.

Крім того, журналісти вживали чимало суто професійних термінів-жаргонізмів («слот», «прайм», «топ-тема», «прев’ю»). Найбільше цим грішили ведучі «1+1», інколи навіть так «концентровано»: «Зараз та аналітична година, яку ми маємо в межах нашого слоту прайму, як ми його називаємо».

І була ще деяка кількість термінології з різних царин, яка точно потребувала пояснень, але пояснена в ефірі марафону не була: «спойлер», «квест», «ф’ючерси», «рецесія», «must have» або вже геть екзотичний «формат NFT». Ведучий «Ради» взагалі, по-моєму, вигадав новий термін, коли казав «сама симбіотика Путін і ядерна зброя».

Час від часу в матеріалах на спеціалізовані теми журналісти говорили складною для сприйняття з екрану телевізора канцелярською мовою. «У тих же будинках, в яких немає таких приладів, нарахування тепла відбувається за формулою, яка передбачає три фактори: теплове навантаження будинку, середньомісячну температуру і фактичну кількість часу надання тепла» (ICTV/СТБ). «Підписали зміни до угоди про спільне забезпечення регіональної безпеки у військовій сфері» («Рада»). «Водночас соціальні норми житла та соціальні нормативи на таких осіб не розраховуються» («Ми — Україна»). А у блоці Суспільного якось (і навіщось) навели величезну кострубату й малозрозумілу цитату «роз’яснення» від Нацкомісії з регулювання енергетики та комунпослуг, про яку навіть гість-експерт тут же сказав, що «вони звісно, вміють наганяти туману».

І чимало було порушень стандарту доступності з використанням інфографіки, яка нібито й покликана спрощувати для глядача сприйняття складної інформації, натомість часто у виконанні різних редакцій (найчастіше «Ради», Суспільного і «Ми — Україна») лише ускладнювала його. Картинки з поясненнями я наводив у поточних текстах моніторингу, а тут лише позначу найпоширеніші вади. Насамперед мапи бойових дій, які часто були або переускладненими, або ж геть непоказовими щодо сенсу повідомлення, яке вони мали ілюструвати (бо на них не було того, про що йдеться, натомість було багато зайвого). Ще більше заплутували глядача динамічні мапи, коли їхній рух суперечив словам ведучих за кадром. Ще гірше, коли такими динамічними мапами намагалися, як у блоках Суспільного, «ілюструвати» розмови з експертами.

І давня біда, яку чимало каналів ніяк не можуть побороти, це інфографіка ворожих втрат. Тут і самі по собі вади графіки, в якій, наприклад, поєднували показники загальних втрат і втрат на добу у слайдах, де було по кілька різних показників, і які були на екрані лічені секунди. Неприродні вирівнювання колонок, дрібні шрифти, погана кольорова гамма тощо. І те, що тексти ведучих за кадром не збігалися з даними, що на екрані. Крім того, доволі часто редакції запозичували готові мапи, таблиці чи графіки з якихось сайтів (наприклад з сайту Міноборони), а ця інфографіка жодним чином не адаптована для сприйняття з екрану телевізора та ще й в обмежений секундами термін. Вона — для довгого розглядання з екрану комп’ютера або смартфона.

Рідше траплялися й інші порушення стандарту доступності. Наприклад, пов’язані з порушенням стандарту повноти: відсутність необхідних бекграундових пояснень. Бо коли глядачу говорять про якісь специфічні речі (наприклад, про «порожні чеки» в заяві сенатора Маккарті), або називають якихось не всім відомих персонажів («уявити себе Бером Гріллсом»), то це треба відразу ж пояснювати аудиторії. Так само, як розшифровувати не загальновідомі абревіатури (наприклад, «ПНПУ») і пояснювати маловідомі широкому загалу назви (наприклад, The Reckoning Project). У блоках Суспільного час від часу (певно, це якась зміна в ефірці) титри на синхронах видають настільки коротко (по півтори-дві секунди), що прочитати ледве встигаєш ім’я та прізвище, а вже на другий рядок, який дає пояснення, хто ця людина, часу не вистачає. А у блоках каналу «Рада» існує взагалі якась дивна традиція час від часу паралельно з розмовою з гостем на якусь одну тему (наприклад, про бої на півдні) виводити на екран багатослівні тексти на геть іншу тему (наприклад, як поводитись під час ракетних обстрілів). І що тоді робити глядачу — слухати цікавого гостя чи читати корисні поради? Бо одночасно робити і те, і те неможливо.

Порушення стандарту оперативності

Загалом канали дотримувалися цього стандарту. Відвертих порушень було небагато — 16. Шість разів стандарт порушувала редакція Суспільного, по чотири рази ICTV/СТБ і «Інтер», двічі — «1+1». З усіх порушень Суспільного більшість можна вважати певним невезінням, бо це все — про нічні надважливі події, переважно масштабні ворожі обстріли міст з загиблими і пораненими цивільними, які припадали саме на нічні блоки каналу, заповнені повторами. В ефірному блоці ICTV/СТБ двічі (певно, з міркувань піару?) вдень давали «паркет» про те, як напередодні зустрічалися Андрій Єрмак з Вікторією Нуланд. Ще одне порушення стосувалося застарілої інформації в новинах про кількість загиблих від ракетного обстрілу, а ще в одному випадку ведуча новин створювала штучну «оперативність», кажучи «щойно стало відомо» про те, що її колега вже не раз повідомляла у попередніх випусках.

У блоці «Інтера» 24 грудня вкрай неоперативно повідомляли про масований ворожий обстріл центру Херсона, про який їхні колеги оперативно вже розповідали в деталях у попередньому ефірному блоці. Ще одного разу у блоці каналу у вечірньому підсумковому випуску новин робили репортаж про ворожий обстріл, який стався напередодні вдень.

У блоці «1+1» неоперативність була наслідком неузгодженості роботи новин і гостьової студії, коли динамічні дані (про кількість збитих ворожих дронів або про кількість врятованих з-під завалів людей) повідомляли застарілими, попри те, що в попередньому ефірі вони вже були оновлені.

Порушення етичних норм журналістики

Етичні норми канали порушували небагато, я зафіксував лише 8 порушень. І цілих 5 з них належали Суспільному. З них два були в одному ж повідомленні, яке було повторено в ефірі двічі: показували упізнаваного чоловіка щойно загиблої від ворожого обстрілу жінки, який навіть на камеру не давав на зйомку своєї згоди. Одне порушення тут — показ людини в шоковому стані, друге — порушення права на приватність. Ще в одному випадку показали шокове відео. Всі порушення в ефірах ICTV/СТБ і «Інтера» були пов’язані з незапіканою грубою нецензурною лайкою героїв сюжетів.

Порушення стандарту балансу думок

Стандарт балансу думок учасники марафону в жовтні—грудні майже не порушували (три порушення — не система, а винятки). Всі три порушення стандарту припали на відверто піарні сюжети, про які йтиметься згодом.

Маю припущення щодо цього феномену: чому канали, які масово порушують всі інші стандарти, майже не порушують (не рахуючи поодиноких вкраплень піару) стандарт балансу думок. Та просто тому, що, здається, всі канали дружно уникають тих конфліктних тем, у яких баланс, думка у відповідь, аргументи різних сторін є критично необхідними. Зокрема, якщо поглянути на тематику сюжетів і гостьових студій, то там насправді зникомо мало тем, пов’язаних із внутрішньою політикою, яка насправді є, попри війну. І в якій якраз часто зашиті конфлікти. Вся ж інша тематика є або такою, де лінія конфлікту пролягає між Україною та ворогами, яким слово надавати не слід зі зрозумілих причин. Або ж є неконфліктною, отже балансу не потребує.

Прояви політичного і бізнесового піару в ефірі телемарафону

Почну з того, що загальна кількість проявів піару (переважно політичного, з незначними вкрапленнями бізнесового) у телемарафоні в останньому кварталі минулого року відчутно зросла порівняно з першим півріччям роботи марафону. В середньому на ефірну годину було 0,43 проява, стало 0,67. Головний виробник цього піару, — як і раніше, контрольований Офісом президента державний телеканал «Рада». В жовтні-грудні минулого року саме в його ефірних блоках було більше половини проявів піару в марафоні загалом. І знову-таки, якщо порівняти показники попереднього і нинішнього періодів, середня кількість піару у блоках «Ради» зросла більш як удвічі: було 1,05 проявів на годину, стало 2,22. Тобто більш як по два прояви на кожну ефірну годину.

Якщо ж говорити про тенденції щодо інших учасників марафону, то тут маємо таку картину. Зростання кількості проявів піару (хай не таке потужне, як у «Ради») було в ефірних блоках ICTV/СТБ (було 0,32 прояви на годину, стало 0,53) і телеканалу «Інтер» (було 0,21, стало 0,45). У «1+1» і Суспільного відчутних змін не відбулося (у «1+1» було 0,26, стало 0,25, у Суспільного — 0,06 і 0,02 відповідно). У блоках новоствореного каналу «Ми — Україна» проявів піару було навіть менше, ніж ця ж команда продукувала, будучи медіахолдингом «Україна» (було 0,77, стало 0,55). У блоках Суспільного я зафіксував лише один прояв піару за цей період, що явно більше схоже на випадковість чи помилку редакції, ніж на свідомий намір.

За способами просування піару в ефір у жовтні—грудні минулого року найпопулярнішим був старий добрий «паркет» — переважно короткі форми (усне повідомлення, БЗ, БЗ+СХ або усно+СХ) про протокольні дії або заяви окремих політичних персонажів, у яких не містилося соціально важливої новини, натомість персонажі виступали в позитивному для себе контексті. Таких матеріалів було загалом 131 (більше половини від усіх зафіксованих проявів піару). І майже 2/3 з них — у блоках каналу «Рада» (принагідно зверну увагу на те, що ось куди йде редакційний ресурс каналу, звісно ж, його не вистачає на виробництво репортажних сюжетів чи ввімкнень). Крім того, 17 класичних «паркетів» було у блоку «Інтера», 15 — «Ми — Україна» і 12 — ICTV/СТБ.

Другий за популярністю спосіб просування піару в ефір — це цитування дописів політиків у соцмережах. Таких матеріалів було 37, з них більше половини знову-таки були у блоках «Ради». Ще цим займалися ICTV/СТБ, «Ми — Україна» і «Інтер». Невиправдані піарні згадки певних персонажів у сюжетах практикували «Рада», «1+1» і ICTV/СТБ. І у цих же трьох учасників телемарафону траплялися й повністю піарні сюжети. Натомість різко зменшилася кількість невиправданих контекстом згадок партійної/фракційної приналежності. Їх було лише 9 на трьох каналах, а в попередньому періоді було 59 (щоправда, за пів року).

Наведу «верхню» частину списку тих, згадка про кого в піарних матеріалах була позитивною (від трьох згадок і більше, бо повний список занадто великий):

Офіс президента нагорі цього списку можна вважати певною формальністю. Просто щоразу, коли в піарному матеріалі виникають в позитивному контексті його діячі, то й сама назва «Офіс президента» автоматично звучить у позитивному контексті. Проте цей показник свідчить, наскільки ретельно стежить за діяннями, словами і навіть за дописами в соцмережах діячів Банкової телеканал «Рада». Причому ця запопадливість має тенденцію до зростання: у попередньому підсумковому огляді у контенті «Ради» зафіксовано 48 згадок ОП за пів року, а зараз вже 55 за три місяці.

У всьому іншому серйозних сюрпризів чи новинок майже нема. Відчутною є хіба що відмінність від першого півріччя в більшій «компактності» списку бенефіціарів марафону і в зниженні «ролі партій» та підвищенні «ролі особистостей». У верхній частині списку з партій виявилася лише «Слуга народу» — 10 випадків, що набагато менше, ніж у першому півріччі (39). Це пояснюється, зокрема, тим, що партійну/фракційну приналежність тепер згадували набагато менше, навіть коли піарили окремих представників партії влади. Несподіванкою є хіба що 4 позитивних згадки про «Європейську солідарність», але всі вони були у блоках одного учасника телемарафону — ICTV/СТБ, у двох матеріалах, просто кожен з них повторювали в ефірі двічі.

В «індивідуальному заліку» спільними зусиллями редакцій цього разу переміг таки президент Володимир Зеленський (це ж, нагадаю, без врахування всіх тих матеріалів з ним і про нього, які були виправдані з точки зору суспільної важливості його заяв, зустрічей чи інших дій). У піарному списку на п’яти президенту наступав заступник керівника його Офісу Кирило Тимошенко, далі йшли сам керівник Андрій Єрмак і радник Єрмака Михайло Подоляк. Основний піар-внесок в їхні високі місця в цій таблиці вніс, звісно ж, телеканал «Рада» (хто ж іще!), якому посильно допомагали «Інтер», «Ми — Україна» й ICTV/СТБ. «Новим обличчям» верхньої частини списку, причому з «високим» п’ятим місцем в «індивідуальному заліку» стала перша леді Олена Зеленська. Це можна було б пов’язати, наприклад, зі збільшенням її активності загалом, але знову-таки «видає» велика кількість проявів її піару саме на каналі «Рада».

Далі йдуть прем’єр Денис Шмигаль, керівник фракції «Слуга народу» Давид Арахамія і трійка керівників парламенту, причому найпопулярнішою з цієї трійки виявилася віцеспікерка Олена Кондратюк. Поява у верхній частині списку Ігоря Палиці і фонду його імені є «заслугою» каналу «1+1», бо ж Палиця — це давній соратник власника каналу Ігоря Коломойського. Натомість канал трохи збавив оберти в промоції депутатської групи «За майбутнє», хоча в ефір депутатів звідти ще кличуть, але більш-менш у межах їхньої компетенції.

В ефірі марафону незмінно представлена лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко, але цього разу вже зусиллями одного лише каналу «Рада». Прикметно, що основному списку проявів піару з’явився міністр інфраструктури Олександр Кубраков. Але головною несподіванкою була поява тут народного депутата Олександра Трухіна. Так-так, того самого. У блоці каналу «Рада» йому присвятили цілий махрово піарний сюжет, який аж тричі ганяли по ефіру марафону. Про те, як пан Трухін привіз до звільненого Херсона гуманітарку і на камеру власноруч роздавав коробки людям. Чесно кажучи, такого штибу сюжет в ефірі національного телемарафону, по-моєму, саме по собі є моветоном. А зважаючи на буремний бекграунд пана депутата, стає взагалі чимось непристойним.

Випадків негативного піару за цей період я зафіксував мало (майже всі працювали «на позитиві»). Лише у блоці «1+1» був відвертий чорний піар проти чинного президента Української асоціації футболу Андрія Павелка. А в гостях на каналі «Рада» хай навіть без переходу на особистості пані Юлія Тимошенко традиційно піддавала нищівній «критиці» чинну владу загалом, Кабінет міністрів зокрема і як завжди «Нафтогаз України» (ведучі не заважали).

Отже, «Рада» семимильними кроками посилює піар-складову свого контенту, який при тому йде в ефірах всіх учасників марафону (нагадаю — 120 проявів піару за звітний період спостережень). До всього, що я написав про «Раду» вище, можна ще окремо додати опцію тотального цитування чи не всіх дописів Михайла Подоляка, Андрія Єрмака і Кирила Тимошенка у твітері і телеграм-каналах. Не важливо, що саме ті пишуть, важливо, що це пишуть саме вони. Втім, як кажуть інсайди з самого каналу, начебто там нема ніякої «зобов’язалівки згори», а це самоцензура й ініціатива окремих редакторів. Але це не точно.

ICTV/СТБ мали 32 прояви піару. Найбільше уваги в цих проявах приділяли (в порядку спадання) Зеленському, Подоляку, чомусь «Європейській солідарності» і Єрмаку. З «інструментів» найчастіше користувалися перевіреним «паркетом», недоречними згадками партійної приналежності й позитивними згадками окремих персонажів у сюжетах (наприклад, «серед благодійників УКУ — віцеспікерка Олена Кондратюк» і синхрон). Але й були відверто піарні сюжети, зокрема, про Фонд Леоніда Кучми, про чесноти Київського картонно-паперового комбінату і про те, як гноблять його силовики своїми кримінальними справами. Був навіть піар-сюжет про якийсь юридичний софт.

Редакція «Ми — Україна» була на третьому місці з 23 проявами піару. Тут найпопулярнішим персонажем був керівник Офісу президента Андрій Єрмак (цілих 7 проявів), навіть президент від нього відстав (6 проявів), далі йшов незмінний Михайло Подоляк і Олена Зеленська. Зі способів піару канал віддавав перевагу класичному «паркету» і ще цитував дописи з соцмереж. Втім був одного разу піар Зеленського і його команди від гостя ефіру зі згоди ведучих. І був класичний піар-сюжет про «прогресивність» суперечливого закону про містобудування.

У блоках каналу «Інтер» проявів піару було 21. Тут відверто не піарили президента, натомість 10 разів «героєм» піар-проявів був Кирило Тимошенко. Від нього сильно відстав його колега по місцю роботи Подоляк (4 прояви) і всі інші. Для просування персонажів канал переважно робив «паркети» й інколи заглядав у соцмережі.

В ефірних блоках каналу «1+1» було 14 проявів піару. Тут найбільше позитивно згадували Андрія Єрмака, Ігоря Палицю і його фонд. Піарили їх більш філігранно, ніж інші канали, раптовими (і невиправданими) позитивними згадками в сюжетах, втім час від часу вдавалися і до «паркету», і до недоречних згадок партійної приналежності і двічі робили класичні піар-сюжети. А якось ведуча каналу (уже не вперше) співала в гостьовій студії відверті дифірамби президенту Зеленському.

У блоку Суспільного лише раз невиправдано згадали партійну приналежність гостя до фракції «Голос».

Наративи російської пропаганди і токсичні медійні персонажі  в ефірі телемарафону

Персонажі

На відміну від попереднього періоду, в проаналізованих ефірах жовтня-грудня минулого року я жодного разу не бачив відверто токсичних гостей. Усі показники «Ради» й «Інтера» дають токсичні ведучі цих каналів, вчорашні пропагандисти «русского мира», а нині великі «патріоти»: Максим Зборовський, Тетяна Гончарова, Назар Довгий і Ольга Нємцева на «Раді» і Анастасія Даугуле на «Інтері». В цьому сенсі навіть без експериментів із запрошенням токсичних гостей, як це було в першому півріччі, державний канал «Рада» лишається найтоксичнішим з усіх каналів телемарафону. І це при тому, що канал перебуває під очевидним впливом Офісу президента, а марафоном так чи інакше керує Міністерство культури та інформаційної політики. Які толерують вчорашніх зрадників у загальноукраїнському ефірі, а ті й зараз просувають у марафоні кремлівські наративи. 

Наративи

Проросійських наративів в ефірі марафону стало більше, ніж було в першому півріччі. Тоді їх я зафіксував 9 за пів року, зараз 7, але це за три місяці. Єдина відмінність у тому, що тоді вони траплялися у блоках чотирьох каналів, нині сконцентрувалися на двох: 5 з них були у блоках «Ради», ще 2 — у блоках «1+1».

У блоках каналу «Рада» ці наративи, як я вже сказав, просували саме токсичні ведучі. Так 20 листопада ведучий Назар Довгий двічі в запитаннях гостям стверджував (із посиланнями на неназвані, звісно, телеграм-канали), що звільнення Херсона — «договорняк, домовленість» й «і взагалі про це домовилися на найвищому рівні». 4 грудня ведуча Тетяна Гончарова у двох розмовах з гостями згадувала про  «свіжі опитування в Росії» (не називаючи, що це було опитування Левада-Центру),за якими нібито «55 відсотків росіян готові до переговорів з Україною» (не кажучі, що довіряти в Росії опитуванням навіть авторитетних центрів не доводиться). І з того навіть зробила такий висновок: «навіть опитування їхні вказують на те, що росіяни готові до переговорів». Це було саме в той момент, коли російська пропаганда розганяла наратив про «готовність Росії до переговорів». А 9 грудня ведуча Гончарова не зрозуміло навіщо наводила в ефірі розлогу цитату речника Кремля Дмітрія Пєскова про те, що «Росія нібито готова закінчити війну хоч завтра».

У блоці «1+1» 30 вересня ведуча Наталія Мосейчук з псевдопосиланням «дуже багато військових експертів і аналітиків говорять», казала в запитанні до секретаря Ради національної безпеки України Олексія Данілова, що буцімто «у військово-політичного керівництва є, мовляв, такий “стоп” перед лінією 24 лютого 2022 року. І, мовляв,саме тому українські війська не переходять цієї лінії, хоча ми могли б бути вже в Донецьку». В публічному просторі подібних думок насправді не було, натомість військово-політичне керівництво постійно чітко артикулювало як мету звільнення всіх територій в межах кордонів України, зафіксованих 1991 року. А 24 жовтня Мосейчук у розмові зі звільненим з полону начальником штабу полку «Азов» Богданом Кротевичем наполегливо добивалася від нього коментаря щодо «протистояння Зеленського і Залужного» — тобто наративу, запущеного російським пропагандистським каналом «Звезда» за місяць до цього ефіру, і давно вже спростованого всіма сторонами. Якщо мотиви токсичних ведучих «Ради» щодо вкидання в ефір марафону російських наративів мені хоч якось зрозумілі, то мотиви Мосейчук, коли вона робить подібне (причому ці два випадки були вже не першими в марафоні), для мене є загадкою. Хіба що це просто невдалі спроби «похайпувати».

У блоках усіх інших учасників телемарафону ні токсичних персонажів, ні російських наративів в проаналізованих ефірах жовтня—грудня минулого року не було.

Події / теми, про які не повідомлялив марафоні (принаймні день у день)

На початку вимушений коротко повторити кілька важливих, на мій погляд, застережень, які більш докладно пояснював у попередньому підсумковому тексті за перші пів року моніторингу.

По-перше, в марафоні працює, так би мовити, ефект «сукупного добору» тем до висвітлення. Ефір кожної доби заповнюють чотири різні учасники мармфону, тож суспільно важливій темі, яку не помітили (або й свідомо замовчали) навіть три з них, може дати життя в ефірі четвертий учасник. По-друге, працює також ефект «відкладеного висвітлення», бо навіть тема, яку з тих чи інших причин «забули» повідомити глядачам день у день, може спливати в наступні дні у розвитку, тож хай і не оперативно, але глядачі матимуть шанс про неї довідатися. По-третє, в наскрізно інформаційному ефірі не працюють звичайні виправдання, що на всі теми буцімто «не вистачає хронометражу». Тут точно його вистачає на всі важливі теми. І навіть на не дуже важливі, але теж цікаві для глядача. І по-четверте, при доборі тем до ефіру працює також і суб’єктивний чинник. Те, що здалося важливим одному редактору, може не здаватися таким іншим. У цьому сенсі, коли я в цих моніторингах визначаю важливі теми, про які в марафоні не повідомлялося, я так само можу суб’єктивно вважати певну тему більш важливою, ніж вона є насправді, або принаймні ніж її вважали такою редактори, які планували ефіри конкретної доби.

Загальна кількість подій / тем, які я позначав у щотижневих моніторингах як умовно замовчані, — 121 за 13 проаналізованих мною діб протягом жовтня—грудня минулого року. В середньому це більш як 9 тем на добу. Це більше, ніж було в першому півріччі роботи марафону (тоді середній показник був близько 6 тем на добу). Навіть якщо зробити «знижку» на мій особистий суб’єктивізм в оцінці тем, це все одно дуже багато для інформаційного каналу, яким є телемарафон. Плюс не забувайте про ефект «сукупного добору» і не шукайте виправдань, що буцімто забракло часу в ефірі.

Теми, позначені мною як важливі, про які не повідомляв марафон, розіб’ю на кілька умовних груп. Перша велика група — все те, що стосується війни в усіх її вимірах. Попри те, що ведучі різних каналів постійно кажуть, що «канали зібралися, щоб інформувати вас про події війни», в марафоні не повідомляли, наприклад, про таке:

• Росія змушує працівників Запорізької АЕС підписувати контракти з «Росатомом» (30 вересня).
• Головнокомандувач Залужний показав схему ранкових ударів ворога по Україні (10 жовтня).
• У лісі на Київщині знайшли ще одне тіло жертви окупантів (24 жовтня).
• На аеродромі в Росії вибухом знищені два бойових вертольоти (31 жовтня).
• Росіяни скинули з безпілотника вибухівку на село в Сумській області (8 листопада).
• Деталі на іранських дронах виготовили після 24 лютого — розвідка спростовує заяви Ірану (8 листопада).
• В окупованому Маріуполі вмирає близько 150 людей щотижня (14 листопада).
• Росіяни вбили під час окупації Харківщини дитячого письменника Володимира Вакуленка (28 листопада).
• У Макіївці окупанти роздають повістки в чергах за водою (4 грудня).
• Окупанти депортували з Кінбурнського півострову всіх цивільних (9 грудня).
• Окупанти затримали в Маріуполі школярку за напис «Ви його розбомбили, іуди» (19 грудня).
• Путін вирішив дарувати «героям війни» землі в Криму (19 грудня).
• Один із ворожих «шахедів» вночі пролетів біля атомного блоку Південноукраїнської АЕС (19 грудня).
• Окупанти проводять обшуки і затримання кримських татар (19 грудня).
• Росіяни зруйнували школу і пошкодили історичну будівлю в Запорізькій області (24 грудня).
• Окупанти викрали 8 українців на Херсонщині (24 грудня).

Це, як ви самі розумієте, далеко не все (повний список тем завеликий). І що більше часу минає, то менше в марафоні згадок, що більшість захисників «Азовсталі», які свого часу здалися ворогові в полон за наказом, і досі у полоні. А на початках про це говорили щодня, якщо не щогодини. Не знайшли у марафоні місця і для деяких важливих, як на мій погляд, міжнародних тем, пов’язаних з Україною і війною, зокрема для таких:

• 30 вересня не повідомляли, що російську анексію українських областей засудили президент Франції, майбутня прем’єрка Італії і президентка Грузії.
• Військові США почали стежити за обліком західної зброї в Україні (31 жовтня).
• МАГАТЕ почала інспекцію об’єктів в Україні після заяв Росії про «брудну бомбу» (31 жовтня).
• Росія і Китай домовилися проінвестувати спільні проєкти на 1,3 млрд. доларів (8 листопада).
• Туреччина почала частково платити за російський газ рублями (8 листопада, важливо, бо підважує санкції проти Росії).
• У Білому домі сказали, що радник Байдена на переговорах з представником Кремля обговорювали «зниження ядерних ризиків» (8 листопада).
• Китай заважав включенню формулювання з засудженням агресії Росії у комюніке G20 (14 листопада).
• Британія імпортувала нафти з Росії на понад 200 мільйонів фунтів, офіційно не вважаючи її російською (20 листопада).
• Варшава спростувала брехню Мінська про масовий виїзд українців з Польщі до Білорусі (28 листопада).
• Проблем із контролем допомоги Україні нема, каже глава комітету Конгресу США (4 грудня).
• Прем’єр Великої Британії Сунак пообіцяв Зеленському нові засоби протиповітряної оборони найближчими тижнями (9 грудня).
• Китай заявляє, що не хоче «вибирати між друзями» Україною і Росією (24 грудня).

Причому, що мене дивує, окремі теми то жваво обговорюють в усіх ефірних блоках, то потім, коли у цих темах з’являються важливі новини, в марафоні про це тиша (як з наведених вище тем про «брудну бомбу», про «зраду» щодо напівтаємних переговорів у Туреччині, про політику Китаю щодо Росії тощо). Часом марафонці «не помічали» практичних тем, які напряму стосувалися життя великих груп людей, наприклад:

• Уряд збільшив компенсацію домогосподарствам, які надають прихисток переселенцям (30 вересня).
• Усі школи Києва з понеділка переведені на дистанційний режим роботи (17 жовтня).
• Берлін каже, про практично вичерпані можливості з прийому українських біженців (24 жовтня).
• В Україні створять освітню платформу кримськотатарською мовою (24 жовтня).
• Понад чверть українських шкіл перенесуть осінні канікули на зиму (31 жовтня).
• «Укренерго» спростувало поширення фейка, що нібито вони заявляли про припинення відімкнень електрики вже за тиждень (14 листопада).

І нарешті таке. В телемарафоні чомусь не повідомляли про чимало тем внутрішньої політики, в тому числі конфліктних або дискусійних, але в будь-якому разі точно суспільно важливих:

• Глава Меджлісу Чубаров пропонує змінити автономний статус Криму на національно-територіальну автономію (24 жовтня), і це при тому, що сам саміт «Кримської платформи», де був цей виступ Чубарова, канали того дня досить активно висвітлювали.
• Петиція про блокування проросійської «Страни.ua» набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів (24 жовтня).
• Заступник керівника ОП Тимошенко після розголосу вирішив не їздити на авто, яке Україні давали під гуманітарні цілі (31 жовтня) — це вже був розвиток скандальної теми попередніх днів.
• СБУ провела обшуки у керівництва УПЦ МП на Кіровоградщині через поширення ними російської пропаганди (31 жовтня).
• Омбудсмен Лубінець звернувся до міністра оборони Резнікова через скасовані акредитації західним журналістам (14 листопада).
• «Медіарух» та інші медійники закликали владу повернути акредитації, відібрані в журналістів за репортажі з Херсона (14 листопада).
• Залужний: Українські військові не приймуть жодних переговорів чи компромісів (14 листопада).
• США наклали санкції на голову українського Окружного адмінсуду (9 грудня).
• В Одесі повідомили про підозру трьом заступникам мера Труханова (9 грудня).
• Суд відправив під нічний домашній арешт митрополита Московського патріархату Іосафа (9 грудня).
• Правоохоронці проводять обшуки в соборі Московського патріархату під Києвом (9 грудня).
• СБУ оголосила підозру ректору Почаївської духовної семінарії Московського патріархату (9 грудня).
• «Венеційка» рекомендує змінити законопроєкт про Конституційний Суд України на ту редакцію, яку підтримують експерти (19 грудня).
• Народна депутатка Янченко йде зі «Слуги народу» через розбірки, які влаштувала голова партії Шуляк з пораненим бійцем через закон про містобудування (19 грудня).
• На в’їзді в Київ затримали священика Московського патріархату (19 грудня).
• Розслідування справи проти Януковича і Азарова за «харківські угоди» завершено (19 грудня).
• НАБУ продовжить розслідування у справі проти ексголови НБУ Шевченка (19 грудня).

Чимало тем із цього списку точно були незручними для влади. Тож питання про внутрішню цензуру чи самоцензуру журналістів марафону для мене залишається відкритим. Але останній список дає певну відповідь на те, чому в марафоні так мало порушень стандарту балансу думок. Бо якщо обходити подібні теми, то й балансувати нічого не знадобиться. А якщо ні, то в марафоні частіше з’являлися б справжні опоненти чинної влади, від яких, схоже, ефір «Єдиних новин» нині майже стерильно зачищений.

Скриншот відео: ТСН/YouTube