24 лютого, коли Росія пішла в наступ на Україну, «Детектор медіа» мусив припинити свої постійні моніторингові проєкти, адже наповнення ефіру телеканалів повністю змінилось. Центральні канали об’єднались у спільний марафон «Єдині новини #UAРазом». Однак і в час війни моніторинг і контроль якості телепродукту залишається важливим. Тому ми запускаємо нове дослідження — докладний аналіз ефіру спільного марафону (новин, прямих включень, гостьових студій) на дотримання стандартів та вагомі професійні помилки ведучих і журналістів. Автор моніторингу — Ігор Куляс, медіатренер та автор основної методології моніторингових досліджень «Детектора медіа». Докладний розбір роботи ведучих і журналістів під час моніторингу потрібен і глядачам, і самим медійникам, які зможуть врахувати свої помилки та робити якісніший продукт. В аналізі ми враховуємо специфіку воєнного часу та фіксуємо лише порушення стандартів, яких журналісти і ведучі могли б уникнути.  Періодичність виходу моніторингу поки що уточнюється. Також у рубриці «Щоденні теленовини» щодня виходитиме резюме марафону за попередній день із головними темами та спікерами.

Телеканал «Україна 24» (00:00–02:00)

Зміст ефіру

В ефірних блоках каналу є доволі чіткий поділ на щогодинні новини й розмовну студію. В новинах переважають короткі форми (усні, БЗ/СХ), сюжети переважно нарисового (про волонтерство рестораторів у Львові, про роботу рятувальників в умовах війни, про виробництво бронежилетів з автомобільних ресор на Закарпатті) або оглядового характеру (загалом про ситуацію на північному напрямку Києва, про наслідки західних економічних санкцій у Росії), суто репортажних сюжетів в ефірі 21 березня не було. Було лише одне пряме ввімкнення власної кореспондентки (з Херсонщини), але мала кількість ввімкнень цілком може пояснюватися нічними годинами.

Натомість в ефірі каналу була значна кількість спікерів, при цьому були представлені як ньюзмейкери, так і експерти:

Єгор Чернєв, нардеп, заступник голови Комітету ВР з питань цифрової трансформації і голова постійної делегації України в ПА НАТО;

Давид Сакварелідзе, колишній грузинський і український політик;

Джон Едвард Гербст, американський дипломат, п’ятий Надзвичайний і повноважний посол США в Україні;

Франак Вячорка, радник лідерки білоруської опозиції Світлани Тихановської;

Федір Веніславський, нардеп, член Комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони і розвідки;

Олександр Папко, білоруський політолог, журналіст каналу «Белсат»;

Андерс Ослунд, шведський економіст і дипломат.

Крім того, в ефірі каналу 21 березня були повністю подані два відеозвернення президента Володимира Зеленського, зокрема до ізраїльського народу і Кнесету. 

Критичні порушення стандартів

Стандарт достовірності подачі інформації

Ведучий новин Костянтин Лінчевський: «Стало відомо, що при вибуху в столиці в Подільському районі столиці все ж є один загиблий». Подібне посилання є критично недостовірним при повідомленні такої важливої фактичної інформації.

Сюжет Андрія Кузакова: «Припускають, що це крилата ракета». Будь-яке експертне припущення має автора, від компетентності якого напряму залежить реальна цінність цього припущення. У цьому випадку авторство припущення невідоме, інформаційна цінність його — нульова.

Питання ведучої Вікторії Малосвітної до американського дипломата Джона Гербста: «Существует мнение, что войну могут закончить прямые переговоры двух президентов». Навіть у подібній формулі слід посилатися на авторитетних авторів будь-якої думки (ньюзмейкерів чи експертів), тому що не буває просто «думки» без автора. Тим більше, коли думка (як і наведена ведучою) є дискусійною, неоднозначною.

Ведучий новин повідомляє: «Шість європейських країн почали розслідувати справи щодо воєнних злочинів Росії під час нападу на Україну. Про це в твітері написала генеральний прокурор Ірина Венедіктова». В умовах активної фази інформаційної війни цитування із соцмереж, навіть із верифікованих сторінок, завжди наражає на серйозний ризик у певний момент подати в ефір неправдиву інформацію у випадку зламу сторінки посадовиці ворожими хакерами.

Стандарт відокремлення фактів від думок

Журналіст Євген Назаренко в сюжеті про події на київському напрямку оборони: «Російські окупанти роблять вже не першу спробу прорватися на цьому напрямку, хоча роблять це дуже недолуго. Вони рухаються просто по трасі, як на параді, і розраховують, мабуть, на те, що тут Збройні сили десь кудись відійшли, але цього не сталося, тому що тут вже вибудувана дуже потужна лінія оборони, є всі засоби». Тут журналіст робить багато оцінок, які насправді могли мати вагу, якби їх робив не журналіст, а компетентні люди, в цьому випадку військові. Крім того, є припущення, що саме думали вороги — достовірно про це могли би сказати хіба що полонені ворожі командири.

У сюжеті про наслідки західних санкцій для Росії журналіст Віталій Литвин каже: «Із урахуванням того, що рубль кожного дня за вартістю наближається до туалетного паперу, Росія — за крок до відродження бартеру». Перше є оцінкою і перебільшенням, друге — прогнозом, який мав би вагу, якби його висловив авторитетний економічний експерт, а не журналіст.

Оцінки в сюжеті Литвина: «Однак про це Путін, який страждає на маніакальний потяг до війни, і не думає. Зате у пересічних росіян очі потихеньку розплющуються». Якщо оцінку «маніакальності» Путіна ще можна якось виправдати пропагандистськими функціями спільного ефіру, то друга оцінка могла б бути підтвердженою хіба що соціологічними дослідженнями думки пересічних росіян.

Стандарт повноти інформації

У сюжеті Кузакова про роботу рятувальників в умовах війни не була представлена (ні словами, ні титрами) речниця ДСНС Світлана Водолага. Для глядача ж важливо розуміти компетентність людини, яка робить певні фахові оцінки і каже фактичну інформацію. Так само в сюжеті про економічну кризу в Росії внаслідок санкцій ситуацію коментує не представлений (ні текстом, ні титрами) експерт.

Елементи політичного піару

Цей моніторинг не кваліфікує як піарні ті матеріали, де політики-посадовці надають суспільно важливу фактичну інформацію або ж висловлюють оцінки поточних подій у межах своєї компетенції, але попри те в ефірному блоці каналу був суто піарний матеріал, зроблений у традиційному «паркетному» вигляді:

Ведучий: «Тим часом прем’єр-міністр України нагородив працівників залізниці на Центральному залізничному вокзалі в Києві. Вони отримали відзнаку “Залізна людина” і подарунок — наручний годинник. Також Денис Шмигаль поспілкувався з представниками “Червоного хреста” та волонтерами. Прем’єр-міністру волонтери розповіли, що щодоби роздають по півтори-дві тисячі обідів, пригощають пасажирів чаєм та кавою, забезпечують засобами гігієни». Плюс синхрон Шмигаля.

З професійної точки зору, новиною тут могло бути не те, що «прем’єр нагородив», а те, що «залізничники були нагороджені» і, звісно, мали бути синхрони залізничників, і подробиці, за що саме їх було нагороджено. Те, що нагороджував їх саме Шмигаль, було насправді другорядною обставиною. І не є суспільно значущою новиною, що «Шмигаль поспілкувався з волонтерами». Новиною була б розповідь про саму роботу волонтерів.

Інші зауваження

Запитання ведучої Вікторії Малосвітної до нардепа Єгора Чернєва: «Ми знаємо, що наші міжнародні партнери нам допомагають зі зброєю. Скажіть, будь ласка, які перспективи отримання від країн НАТО бойових літаків»?. На це Чернєв відповів: «Це дуже чутливе запитання... Ви бачите, що навіть просто оголошення про те, що будуть передані 70 літаків два тижні тому від європейських країн, саме це оголошення зірвало цю передачу». Насправді чутливість цього питання була публічно і доволі активно обговорена вже за кілька днів до цього ефіру, тому не варто було це питання в ефірі підіймати. Співведучий ефіру Юрій Бібік сказав: «Абсолютно вірно. Ми підтримуємо це питання, чим менше розголосу, тим краще» (погана неузгодженість ведучих).

Ведучий Бібік часто «заохочує» гостей до лаконічності, наприклад: «До вас насправді дуже багато запитань, але часу, ми обмежені, тому якщо забажаєте, будь ласка, стисло відповідайте, щоб максимально охопити все». Це один з гірших способів контролю розмови в прямому ефірі.

Загалом погана звичка ведучих каналу дуже часто казати «для зв’язки» між різними новинами слова «тим часом». Особливо ж тоді, коли о 1-й годині ночі розповідають про події, які відбулися напередодні вдень (а це точно не «тим часом», а набагато раніше).

Телеканал «Інтер» (02:00–07:00)

Зміст ефіру

Годинні ефірні блоки каналу формально поділені на новинні і студійні, але за наповненням вони майже не відрізняються. Переважно це повідомлення, підводки до сюжетів і сюжети, рідше — прямі ввімкнення кореспондентів. Спікерів у всьому 5-годинному ефірі взагалі не було. Попри те, що це були нічні для України години, цілком можна було задіяти експертів і ньюзмейкерів із західної півкулі планети, де був день.

Сюжети були різнопланові. З репортажних був один сюжет із зони бойових дій — Євген Онопрієнко і Геннадій Стамбула розповіли про протистояння Маріуполя окупантам (реальне відео, синхрони людей у підвалах, синхрон гендиректора «Азовсталі» про бомбування комбінату). Інші репортажі були такі: про реакцію Ізраїлю на виступ Зеленського перед Кнесетом, про підготовку до посівної на Рівненщині, про виставку картин вимушених переселенців на Закарпатті, про марш матерів у Нью-Йорку на підтримку України, про блокування активістами в Польщі вантажівок із Росії і про те, як евакуйовані з Маріуполя люди прибули до Запоріжжя. Чимало сюжетів були оглядового характеру: про події в Києві та околицях, про події в Миколаєві, про евакуацію людей на Донеччині, Київщині і Харківщині, про прийом українських біженців у Німеччині, про ситуацію на Сумщині, про ситуацію на Харківщині, про те, що на Дніпропетровщині рятувальники змушені крім всього ще й гасити пожежі від підпалів сухої трави, і сюжет про переселенців на Прикарпатті. І велика кількість нарисів: про майстер-клас із плетіння маскувальних сіток, про стан російської армії, про те, як українці рятують своїх домашніх тварин, про те, як розвідки ВБ і США оцінюють дії Путіна і його психічний стан, про те, як живе самоназвана «Придністровська молдовська республіка» (зі слів українців, які там мають родичів, оскільки українських журналістів туди не пускають), про світові компанії, які продовжують співпрацювати з Росією, і про те, що компанія-перевізник вантажів із США повністю переорієнтувалася на доставлення гуманітарних вантажів для України.

І були прямі ввімкнення власних кореспондентів: з американського Конгресу, про запуск Ілоном Маском нових супутників для «Старлінку», про ситуацію на Запоріжжі і про ситуацію в Харкові. Було пряме ввімкнення про ситуацію в Маріуполі і Дніпрі (що трохи дивно — у ввімкненні з Дніпра розповідати про те, що відбувається в Маріуполі, переказ інформації з офіційних джерел). У вранішньому прямому ввімкненні кореспондент Руслан Смещук розповідав про те, як столиця пережила ніч (сенс прямого ввімкнення тут теж був незрозумілий, бо кореспондент невідомо звідки розповідав про вечірній вибух на Подолі, і це був переказ уже відомої і раніше озвученої в студії інформації).

З інших елементів в ефірі були запис брифінгу міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук про гуманітарні коридори за добу і запис нічного звернення президента Зеленського.

Попри велику кількість сюжетів і прямих ввімкнень, уже починаючи з третьої ефірної години «Інтер» переважно давав повтори, оновлень інформації був мінімум. 

Критичні порушення стандартів

Відокремлення фактів від думок

Ведучий Олексій Фадєєв: «Маріуполь був, є і буде українським. Ні про яку здачу міста окупантам не йдеться. Хоча терористи виставили навіть ультиматум — надіслали офіційного листа, в якому запропонували евакуацію мирних жителів в обмін на те, щоб оборонці склали зброю. Відтак, по-перше, пропонуючи такі цинічні умови, Росія тим самим визнає, що чинить геноцид і використовує терористичні методи, тримаючи в заручниках сотні тисяч людей. По-друге, Україна ніколи не піде на такі умови, а захисники Маріуполя боронитимуть його ціною власних життів». Крім оцінок, які мали б цінність, якби були висловлені не журналістом, а компетентними ньюзмейкерами, останніми заявами ведучий бере на себе невластиві журналісту функції політичного і військового керівництва держави. Ведучий повторював це дослівно в чотирьох ефірних годинних блоках.

У сюжеті Ірини Іванової та Сергія Ауслендера є численні безпідставні узагальнення: «У єврейській державі майже не залишилося тих, хто може байдуже дивитися на те, як російська армія вбиває мирних людей, руйнує міста та селища. Вислів “це не наша війна” вже зовсім не є актуальним для ізраїльтян». «Усе це (з виступу Зеленського) дуже вразило до всього звичних ізраїльтян».

Приклад підводки до сюжету, яка повністю складається з оцінок і висновків ведучого. Відтак має нульову інформаційну цінність: «Міф, який було зруйновано у перший же день війни. Російська армія не така страшна, як про неї розповідають посіпаки Путіна. Техніка застаріла, нового озброєння небагато, тактика ведення боїв ще радянська, а екіпірування солдатів взагалі не витримує жодної критики. Враження таке, що вони до нас потрапили з фронтів минулого. Чому ж друга за чисельністю армія світу гола, боса, дика і голодна? Відповідь очевидна: що жирніші генерали, то худіші солдати. Довгі роки російську армію, як і суспільство, об’їдали корупціонери з непомірними апетитами. Ну щоправда, ми з вами мусимо їм за це лише подякувати».

Та й загалом у багатьох матеріалах «Інтера» пропагандистська складова занадто переважає інформаційну. Наприклад, у сюжеті Богдана Вербицького про російську армію: «Найсильніша, найбільша, найпотужніша. Таке ми чули про російську армію. І це правда. Там найсильніша корупція, найбільше сірих потоків і найпотужніша брехня. ... Бо те, про що говорили, і те, що до нас приїхало — це, як кажуть у нас в Одесі, “дві великі різниці”. ... Проблема навіть з елементарним, з сухпайками. ... А куди ж поділось? Все через головну слабкість армії Росії — корупцію та крадіжки. Цим промислом у збройних силах Росії займались, займаються і будуть займатися. ... До речі, техніка — справжня дійна корова для (російських) військових. На ній можна доволі непогано заробити ... Те, що перед нападом вкрали ну занадто вже багато, здогадались навіть у Кремлі. ... І таких в російській армії багато. Красти з розмахом — хронічна хвороба окупантів».

У сюжеті про світові компанії, які продовжують співпрацювати з Росією, було безпідставне узагальнення: «Та такі подачки від спонсора війни (гуманітарка від фірми “Нестле”, яка продовжує свій бізнес у Росії, — ДМ) українцям не потрібні. Ба більше люди відмовляються купувати продукти компанії».

У підводці до сюжету Андрія Анастасова про Придністров’я ведучий називає «так звана ПМР», у сюжеті її називають «самопроголошеним утворенням». Обидва визначення цього штучного утворення є невідповідними його суті. «Так звана» ким? «Самопроголошена» — це урочистий стиль. Найбточнішим є визначення «самоназвана» (так само і «ДНР» / «ЛНР»).

У повідомленні про витік аміаку внаслідок ворожого обстрілу «Сумихімпрому» ведучий Фадєєв переходить до порад без посилань на компетентне джерело. Звучить так: «Утім зараз головне — не панікувати! Аміак — це легкий газ, тому запам’ятайте: для захисту необхідно спуститися або в підвал, або на нижні поверхи будинків» тощо. Ведучий не є експертом із цивільної оборони чи з хімії. І тим більше не є тим, хто може до чогось закликати. Насправді тут ведучий цитує без посилання фрагмент звернення голови Сумської ОДА Дмитра Живицького. З точки зору стандарту і з точки зору сприйняття цитата без посилання сприймається як думка самого ведучого. Поза тим, саме в такому вигляді ведучий повторював це в трьох годинних блоках ефіру.

І доволі ризикована образність ведучого Фадєєва: «Львів, Чернівці, Івано-Франківськ — ці міста зараз тріщать по швах. Наплив біженців у західні області триває». Журналістам варто враховувати чутливість і підвищену емоційність сприйняття частиною глядачів у стресових умовах війни.

Достовірність подачі інформації

Ведучий Фадєєв: «А більш як тиждень тому, після зустрічі двох диктаторів, активно заговорили про залучення білоруської армії до війни з Україною». Хто заговорив — як мінімум, можна було згадати українську розвідку.

«Утім далеко не кожний з них (білоруських військових. — Авт.) готовий виконувати злочинні накази Путіна та Лукашенка. Армійці наперед шукають інформацію, як здатися у полон до українських Збройних Сил». Насправді такі дані цього дня наводила українська розвідка, але посилання на неї ведучий не зробив.

У сюжеті Інни Гогой посилання «медики кажуть», хоча насправді там каже цілком конкретний лікар.

У сюжеті Жанни Дутчак про переселенців на Прикарпатті — три недостовірних посилання на авторство суб’єктивних думок: «Винайняти житло в Івано-Франківську справді складно, кажуть експерти, бо його просто немає». «Прихисток у Івано-Франківську знайдуть всі, запевняють в міській раді». «Наразі ситуація із біженцями стабілізувалась, кажуть чиновники».

Повнота і доступність подачі інформації

Ведучий каже: «Надзвичайники попереджають: не торкайтеся невідомих предметів у зоні бойових дій, бо кожен з них може бути вибуховим пристроєм». А далі на екрані дуже швидко показують якісну інфографіку від надзвичайників. Швидко настільки, що нічого роздивитись чи тим більше прочитати неможливо — кожний слайд із 4–8 картинками і великою кількістю тексту на екрані по 2 секунди. Сенсу такого показу нема, для того щоб глядачі змогли ці слайди роздивитися і прочитати, кожний з них треба було би тримати на екрані по 15–20 секунд. Інформація безумовно високої суспільної ваги, можна було не пошкодувати ефірного часу. Або хоча би варто було дати посилання, де цю інфографіку можна знайти в інтернеті.

Точність інформації

У сюжеті про прибуття до Запоріжжя жителів Маріуполя в титрі «Анастасія біженка з Маріуполя». Це невідповідне визначення. Біженцями називають людей, які виїжджають від війни в іншу країну, тут правильно було назвати «вимушена переселенка» або ж «жителька Маріуполя». Так само в одній із підводок ведучий Фадєєв каже: «Наплив біженців у західні області триває», — йдеться про переселенців, а не про біженців.

Елементи політичного піару

В ефірному блоці «Інтера» вийшов майже такий самий, як і в блоці «України 24» піарний матеріал про прем’єра Шмигаля — БЗ+СХ про нагородження залізничників. Цей матеріал повторювався у двох годинних блоках «Інтера».

Інші зауваження

На «Інтері» (як, до речі, й на «1+1», «Раді» і частково на ICTV/СТБ) абсолютно зайвою є гра з переключенням ведучих на різні камери (ця гра з формою, яка була хоч як доречною в мирний час, зараз не сприймається). Коли замість думати, про що говорити, ведучі постійно шукають очима активну телекамеру.

Телеканал «1+1» (07:00–12:00) 

Зміст ефіру:

Ефірні блоки поділено між трьома студіями. Є звичайні новинні блоки в стилістиці «ТСН», що їх ведуть Соломія Вітвицька і Святослав Гринчук, є «оперативні новини» Наталії Островської. За змістом і наповненням між собою відрізняються слабко, «оперативні новини» виходять хаотично, без прив’язки до якоїсь певної хвилини часу. І є гостьова студія з ведучими Марічкою Падалко і Русланом Сенечкіним. Між трьома студіями координація не чітка, бо часто одні й ті самі новини повністю дублюються в різних студіях із кроком у 15–20 хвилин.

Велика кількість суто репортажних сюжетів: про бої під Києвом і втрату ворогами підрозділу танкового полку, про обстріл київської багатоповерхівки на Святошині, про захоплення в полон десантника Псковської елітної дивізії, про бої на Чернігівщині, про виживання людей у Харкові, про акції на підтримку України в Німеччині, про те, як волонтери на Заході проводять екскурсії по своїх містах для вимушених переселенців, про те, як кадирівці використовували в ролі живого щита Бородянський психоневрологічний інтернат, про оновлення дзвону Мазепи на Софії Київській. Безумовною сильною стороною каналу є те, що кореспонденти «1+1» роблять репортажі безпосередньо з зони бойових дій і з міст, які зазнають нещадних ворожих обстрілів.

Ще одна сильна сторона «1+1» — людські історії, нарисові сюжети: про киянку, яка власним тілом закрила малу півторамісячну доньку під час бомбування на Виноградарі, про сімейство Ади Роговцевої, про українських дизайнерів, які шиють для армійців термобілизну, бронежилети та однострої, про зустріч героїв обкладинки журналу «Тайм» — мами з донькою з Ірпеня з родичами солдата, який їх звідти рятував, про розгорнутий американськими медиками піді Львовом польовий шпиталь.

І частина сюжетів більш оглядового характеру: про ситуацію на Херсонщині, про ситуацію з військовополоненими, про те, як аніматори бачать смерть Путіна, про ситуацію в Білорусі і «про брехню російських офіцерів і що про них тепер кажуть на батьківщині» (про двох російських генералів українського походження).

З поганих звичок мирного часу — в сюжетах дуже багато занадто коротких синхронів людей, що є критичним, особливо коли це емоційні розповіді учасників драматичних подій.

В ефірних блоках каналу були також прямі ввімкнення кореспондентів із місць різних подій, зокрема Єва Ніколашвілі відстежувала розвиток подій на місці нічного бомбардування торговельного центру на Подолі, Олена Лоскун розповідала про запуск «Укрзалізницею» електрички, що поєднала правий і лівий береги столиці (щоправда, останнє ввімкнення було явно зайвим, бо розвитку подій уже не було). Також було ввімкнення Якова Носкова із Запоріжжя, де закінчилася півторадобова комендантська година, Руслана Ярмолюка з Харкова й Неллі Ковальської із Софійського майдану про оновлення дзвону Мазепи на Софії.

В ефірі каналу була велика кількість різноманітних спікерів, як ньюзмейкерів, так і експертів:

Олександр Тиводар, командир добровольчого батальйону «Луцьк»;

Дмитро Живицький, голова Сумської ОВА;

Олександр Вілкул, голова воєнної адміністрації Кривого Рогу (ведучий Сенечкін, зокрема, запитав його про переоцінку цінностей);

Ігор Терехов, міський голова Харкова;

Ірина Верещук, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій;

Олександр Ткаченко, міністр культури і інформаційної політики;

Віталій Кім, голова Миколаївської ОДА;

Світлана Тихановська, білоруська опозиційна діячка;

Олег Жданов, військовий експерт;

Віктор Верцнер, майор резерву армії оборони Ізраїлю;

Фелікс Редька, сумський стендапер;

Тіна Кароль, співачка.

Крім того, в ефірі каналу показували відеозвернення президента Зеленського й уривок концерту стендап-коміків у Сумах для людей у бомбосховиші. 

Дотримання стандартів

Достовірність інформації

У новинних блоках численні інформації про втрати ворога, про бойові дії останньої доби подаються взагалі без посилань на джерела інформації. Або на півтора десятка повідомлень — лише два узагальнених посилання на Генштаб.

Ведучий Руслан Сенічкін запитує у військового експерта Олега Жданова: «Російська армія, є припущення, що вона видихлась. І, зокрема, ті війська, які були накопичені біля кордонів України перед вторгненням, це приблизно 80 відсотків, Збройні сили України їх знищили. Це правда?». Відповідь Жданова: «Я би не був такий оптимістичний — 80 відсотків. Якщо ми зараз підходимо до цифри в 40 відсотків знищення того угруповання, яке вторглося в Україну, то для нас це, я би сказав, великий урожай». Тут наочно видно, що ведучий оперує повністю недостовірними і невідомо чиїми припущеннями.

Ведучий Сенічкін: «Михайло Подоляк зараз повідомив на твітері» (про кількість вимушених переселенців і біженців).

Ведуча оперативних новин Островська: «За словами військових, бомби падають на місто кожні 10 хвилин».

Точність подачі інформації

Запитання Падалко до Верещук починається зі слів: «Оскільки ви єдина людина, здається, яка напередодні від влади відкоментувала цей ультиматум» (росіян щодо здачі Маріуполя). При цьому на ультиматум «першим від влади» відповів окупантам заступник мера Маріуполя Петро Андрущенко (і про це за 5 хвилин говорилося в «оперативних новинах» каналу).

Загальне зауваження — надзвичайно погана звичка каналу ще з мирних часів «перекривати» слова ведучих абиякою картинкою, часто такою, що не має взагалі жодного відношення до сказаного за кадром, причому частково архівними картинками. У нинішніх умовах це набуває критичного значення, адже картинка часто є невідповідною тексту як загалом за змістом (кажуть про окупантів, а показують українських бійців, наприклад), за географією (кажуть про події в Миколаєві, показують Харків), крім того, завжди є ризик того, що на картинці можуть виявитися люди, які вже загинули тощо.

Відокремлення фактів від думок

Ведуча Соломія Вітвицька робить власні висновки, наприклад: «Саме через серйозні втрати в небі ворожих нальотів поменшало». Подібні висновки може робити воєнний експерт, тоді вони матимуть для глядача якусь вагу.

Емоційні оцінки в с сюжеті Руслана Ганущака «Шостий танковий полк, розташований в уральському Чебаркулі, одному з найбільш депресивних російських міст, із впертістю невиліковно хворого самогубця залишає горіти танки після невдалого штурму Броварів». І припущення: «Напевне, загиблий командир полку Захаров дуже здивувався би, якщо б побачив, що новітню російську броню підсмажувала тендітна жінка».

У сюжеті про те, як ані  матори бачать смерть Путіна, кореспондентка Наталія Ярмола робить висновок: «Та зараз можна вже впевнено заявити: політична смерть Путіна від війни з Україною уже настала. Інша — справа часу».

Мабуть, позначається «специфіка ранкового ефіру». Ведучі Марічка Падалко і Руслан Сенечкін періодично рефлексують на новини і висловлюють власні думки з приводу поточних подій. Авторизують власні суб’єктивні думки рідко.

Повнота і доступність інформації

У першому новинному блоці — велика кількість числової інформації (про знищену техніку окупантів) не сприймається на слух, потрібно було дублювати інфографікою.

Карта бойових дій не читається:

Тут і не кращі графічні рішення, і занадто дрібні написи на загальному плані.

Так само інфографіка по втратах ворога:

З урахуванням того, що цей слайд в ефірі перебуває 10–12 секунд, глядач не може його як слід вивчити. Занадто велика кількість чисел, краще було б розбивати їх на кілька слайдів. Іконки замість полегшення сприйняття, його ускладнюють, бо відволікають. І будь-яка гра з формою веде також до ускладнення сприйняття — у цьому прикладі це розташування рядків на косину, а не прямо. І остаточно ускладнює сприйняття різний порядок позицій на картинці і в переліку ведучими за кадром. 

Оперативність

В «оперативних новинах» ведуча Наталія Островська часто створює штучний ефект оперативності, що також є й порушенням стандарту точності. Так о 8:48 вона каже: «Ракетні удари по військовому полігону на Рівненщині сталися декілька хвилин тому». Про це повідомлялося ще в попередньому годинному блоці, тобто це сталося вже за годину до ефіру.

У новині про обстріл у бік Одеси з російських кораблів о 10:09 ведуча каже: «Щойно з берега полетіло» (в бік російських кораблів). Це точно відбулося не «щойно», а за 1,5–2 години до цього. Це вже другий випадок створення штучної оперативності.

У випуску оперативних новин о 10:10 ведуча каже: «Ракетні удари по Рівненщині сталися декілька хвилин тому» (до прикладу, на «Укрінформі» ця новина з’явилася о 8:05, на «Українській правді» ще раніше — о 7:45).

Елементи політичного піару

Ведучі студії, заводячи мову про президента Зеленського, щораз стають занадто компліментарними. Наприклад, Марічка Падалко про промову президента перед Кнесетом, каже: «В Україні реакція була як така, яка відбувається в останні всі міжнародні промови Зеленського, коли радять прямо книги видавати зі спічами президента. Знов було багато порівнянь, багато було відправлень до історії Ізраїлю, і України, багато аналогій».

Інші зауваження

У прямому ввімкненні з місця нічного бомбардування на Подолі замість показувати, що на місці бомбардування (тим більше, що кореспондентка Єва Ніколашвілі розповідає про абсолютно конкретні об’єкти і руйнування), навіщось показують відео самого вибуху з камер відеоспостереження.

Дають жарт стендапера Фелікса Редьки: «Сегодня на Украину упало две ядерные бомбы. Это хорошо, потому что у Путина теперь на две ядерных бомбы меньше». Журналістам варто мати на увазі, що серед аудиторії є велика кількість людей, які панічно бояться ядерного бомбардування України Росією. Такий жарт в ефірі інформаційного каналу може комусь дуже дорого коштувати.

Слабкою є узгодженість між трьома студіями каналу, бо часто одна й та сама інформація в різних студіях повторюється через короткий проміжок часу (15–20 хвилин). Як, наприклад, інформація про втрати ворога.

Телеканал «Рада» (12:00–17:00)

Зміст ефіру

Ефірні блоки каналу чітко поділені на новинну студію, яку веде Андрій Сініцин, та гостьову, яку ведуть спочатку Олена Морозова та Макс Зборовський, а згодом Олеся Ніцевич та Вадим Колодійчук. В ефірі каналу майже нема сюжетів (21 березня було лише два на 5 годин ефіру: про евакуйованих із Маріуполя і про мистецьку реабілітацію дітей переселенців у Чернівцях). Частково це компенсується прямими ввімкненнями кореспондентів, переважно оглядового характеру («ситуація в...»): із Сум, Харкова, Одеси, Полтави, Херсонщини, Луганщини, Ужгорода, Миколаєва. Замість кількох неоперативних (тобто на місці ввімкнень нічого оперативного не відбувалося) прямих ввімкнень логічніше було би зробити сюжети, зокрема про те, як в умовах війни працюють столичні пологові будинки, про те, що рятувальники змушені відволікатися на гасіння пожеж внаслідок підпалів трави, про побут одного з опорних пунктів тероборони Києва і про наслідки бомбування ТРЦ на Подолі.

У новинних випусках, починаючи з 3-ї ефірної години — велика кількість повторів, інформація слабко оновлюється.

Спікерами ефіру каналу були майже винятково офіційні особи (посадовці, міські голови й депутати):

Олексій Арестович, радник глави Офісу президента;

Сергій Ніжинський, радник віцепрем’єрки України з міграційних та гуманітарних питань;

Микола Поворозник, перший заступник голови КМДА;

Дарія Герасимчук, уповноважена президента з прав дитини та реабілітації;

Юлія Лапутіна, міністерка у справах ветеранів;

Валерія Коломієць, заступниця міністра юстиції України;

Данило Гетманцев, нардеп, голова Комітету ВР з питань фінансів податкової та митної політики;

Юрій Погуляйко, голова Волинської ОДА;

Володимир Борисенко, міський голова Борисполя про повернення міста до нормального життя;

Олексій Чернишов, міністр розвитку громад;

Андрій Ляхович, уповноважений президента з питань взаємодії з громадськими об’єднаннями та добровольчими формуваннями;

Руслан Стрілець в.о. міністра захисту довкілля та природних ресурсів України;

Ігор Терехов, міський голова Харкова;

Руслан Стефанчук, голова Верховної Ради України;

Віталій Бунечко, голова Житомирської ОДА;

Дмитро Живицький, голова Сумської ОВА.

В ефірі каналу був також лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Експерти в ефірі каналу взагалі не представлені.

Натомість були трансляції брифінгів радника глави ОП Олексія Арестовича і прем’єра Дениса Шмигаля. Була трансляція брифінгу посла Франції (велике питання, наскільки це було цінно, бо реальної інформації було дуже мало, набагато логічніше її було стисло подати в обробленому вигляді згодом, оперативність же тут жодної ролі не грала). Транслювали також виступ співака Святослава Вакарчука з кризового центру у Львові й показували фрагмент звернення президента Зеленського до громадян Німеччини. 

Порушення стандартів

Достовірність інформації

У прямому ввімкненні з Харкова журналіст каже: «До міста Вовчанськ відправили гуманітарну колону ... і зник зв’язок із п’яти водіями автобусів та одним медиком, які були частиною цієї колони. Утім, нещодавно з’явилася інформація, що все ж таки люди вийшли на зв’язок». Важлива фактична інформація подана повністю недостовірно.

У цьому ж ввімкненні ще одне критично недостовірне посилання: «Також нам повідомили, що сьогодні нашими воїнами було збито два безпілотних літальних апарати на Харківщині».

Відокремлення фактів від думок

Запитання ведучих, особливо Макса Збровського, до спікерів переповнені власними міркуваннями. Наприклад, ведучий запитує в Арестовича: «Хотілося б іще запитати стосовно високих візитів, щоб візити вони не припинялися, зокрема, чи можете ви повідомити якусь інформацію для наших глядачів, чи плануються якісь візити? Ми розуміємо, що ви не займаєтеся зовнішньополітичною політикою, да? Це більше до пана Дмитра Кулеби питання, але все ж таки ви в Офісі президента, може повідомите нам, тому що ці візити, вони обнадіюють, вони дають нам розуміння, що ми не боремося із ворогом самотужки, що ми не самі, ми зараз не будемо говорити про постачання якогось озброєння, але все ж таки високі візити, пане Олексію, це дуже важливо, погодьтеся».

Повнота інформації

У новинних блоках час до часу підводки до сюжетів взагалі не містять реальної інформації, наприклад: «Маріуполь залишається найбільш гарячою точкою нашої країни. В місті нині гуманітарна катастрофа. Війська Росії цинічно не дають доставити гуманітарні вантажі в місто. Та все ж кожен день, незважаючи на труднощі, з Маріуполя вдається вивезти кілька тисяч мешканців».

Оперативність

О 14:15 ведучий каже: «Зараз ми маємо оперативну інформацію з Херсону, але до неї — трошечки згодом». Зрештою, про Херсонщину ведучі згадують аж о 14:54 і починається вона не з оперативної інформації, а з узагальнених оцінок: «Напружена ситуація на Херсонщині. Від ранку в області лунають вибухи, а в самому Херсоні сирени».

О 16:15 у прямому ввімкненні з Подолу, де було обстріляно ТРЦ «Ретровіль» кореспондентка Вікторія Прокопчук каже: «Сьогодні вночі ворог вчергове підступно розстріляв нашу столицю». Насправді, цей обстріл стався ввечері напередодні.

У новинних випусках уже з третьої години ефіру каналу починається слабке оновлення інформації й велика кількість дослівних повторів того, про що повідомлялося в попередніх випусках.

Елементи політичного піару

Протягом 5-годинного ефірного блоку каналу «Рада» найбільш повторюваним (6 разів) було усне повідомлення про допис радника глави ОП Михайла Подоляк у твітері про кількість вимушених переселенців і біженців із коментарем. Слова іншого радника Олексія Арестовича про чотирьох знищених російських армії повторювалися чотири рази.

Ведучі каналу «Рада», представляючи депутатів-«слуг», обовязково і неодноразово (і представляючи, і нагадуючи в кінці спілкування, і в титрі) згадують «фракція «Слуга народу». Партійність нардепів у контексті війни не має значення, важливою є їхня компетентність у питаннях, яка описується приналежністю до того чи іншого комітету Верховної Ради.

Інші зауваження

Чимало запитань ведучих перетворюються на цілі промови. Наприклад, ведучий Зборовський — запитання до радника Ніжинського: «Отже, скажіть, будь ласка, пане Сергію, яка зараз ситуація по гуманітарним коридорам, чи можемо ми її озвучувати взагалі на даний момент, чи спрацювали якісь? І важливий момент по розміщенню евакуйованих жінок і дітей в областях, куди їх саме везуть і чи вистачає всім місця? Ми розуміємо, що зараз вся країна працює в цих пунктах, де зустрічають евакуйованих людей, надається допомога, не тільки медична допомога, одягом забезпечують, їжею забезпечують, психологічна допомога теж є, але от на прикладі Західної України ми розуміємо, що місць на всіх уже не вистачає. Чи вистачає зараз тим дітям і жінкам, тим людям, яких евакуйовують із гарячих точок, місця і де саме? Якісь центри чи якісь табори»? І тут, щойно Ніжинський почав відповідати, як ведучі його перебили, щоб почути наживо брифінг посла Франції в Україні.

Забагато неінформативних і пафосних міркувань ведучих. От Зборовський, наприклад: «26-й день ви бачите нас на наших робочих місцях. І я сподіваюся, що ви теж не сидите без діла. Ми віримо в це. Ну а якщо ви надумали повертатися в рідне місто, я не говорю зараз саме про Київ, а про будь-яке місто, з якого ви виїхали, обов’язково це робіть. Ми маємо відбудовуватися, маємо розпочинати робити це прямо зараз, маємо підіймати, тримати удар і підіймати нашу економіку». Або: «26-ту добу ми, інформаційники, продовжуємо збирати інформацію воєнних злочинів Російської Федерації в Україні. Ми продовжуємо інформувати          передусім наших громадян і світову спільноту про ці військові злочини. Ну і ми боронимо нашу країну кожен на своєму фронті. Ми — тут у наших студіях, ви знаходитеся або ж під бомбами у Харкові, в Маріуполі, ви знаходитися зараз можливо у волонтерському центрі у Львові або ж Івано Франківську або ж в Одесі, набираючи піском мішки і обкладаючи місцеві пам’ятники, ну або ж ви у Херсоні голіруч відштовхуєте важку російську техніку подалі від міста попри вогонь, який відкривають окупанти в ваш бік».

Ведучі часом вкрай неуважно слухають співбесідника. Найпоказовіший приклад: лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв розказав у ефірі каналу про настрої серед кримських татар, про те, що вони впевнені у поверненні Криму до України, а ведуча Олеся Ніцевич після цього ставить запитання: «Ви представник кримськотатарського народу, який, як ніхто, знає, скільки утисків, скільки переслідувань, скільки жорстокості і скільки трагедій Росія завдала вашому народу. Скажіть, будь ласка, які настрої, зокрема ви спілкуєтесь із представниками, які перебувають в окупованому Криму, які зараз настрої у представників кримськотатарського народу, чи є у вас наразі передчуття, що все-таки в цей раз вдасться повернути Крим, і навіть не якщо, а коли це станеться»?

Періодично нема координації між різними студіями каналу. Так, наприклад, у блоці з 15-ї години ведучі Олеся Ніцевич і Вадим Колодійчук майже повністю продублювали більшу частину повідомлень, які звучали за лічені хвилини перед цим у новинному блоці.

Ведучий Колодійчук бере на себе невластиву функцію (чи то політика, чи високопосадовця): «Вчергове закликаємо, що економіка повинна працювати. Те, про що власне говорили в уряді, що безпечний тил і надійний тил наших Збройних Сил, на які ми покладаємося, це якраз стабільна економіка, яка попри те, що у нас триває війна, яку розпочала Російська Федерація, нам потрібно відновлювати нашу економіку, яка сильно страждає».

Телеканали ICTV та СТБ (17:00-22:00)

Зміст ефіру

Ефір чітко поділений на новинні і гостьові блоки. Новини веде Андрій Ковальський, гостьову студію Вадим Карпяк. Новини щопівгодини, при цьому повторів небагато, все оновлюється.

Велика кількість сюжетів. Репортажних небагато: про розбомблений ТРЦ на Подолі, про концерт Жадана та інших митців у бомбосховищі Харкова, про запуск електрички в Києві з лівого на правий берег і про посівну на Тернопільщині. Більш оглядові: про волонтерський рух в Івано-Франківську і в Ужгороді, про роботу середніх і малих бізнесів у Дніпрі на потреби армії та вимушених переселенців, про перехоплені телефонні розмови рашистів, про волонтерство з допомогою платіжної системи PayPal, про захват Путіна окультизмом, про те, що купують українці в інтернеті, про вишколи добровольців на Тернопільщині, про можливе вторгнення білоруських наземних військ в Україну, про храми УПЦ (МП), які розгромили рашисти і про поступовий перехід парафій з МП до ПЦУ. І нариси: про роботу сирен повітряної тривоги, про роботу рятувальників в умовах війни, про майбутнє відшкодування збитків за втрачені домівки і про шлюби на передовій. Традиційно сильною стороною сюжетів медіагрупи є розкриття більшості тем через долі людей.

Слабка ланка — відсутність прямих ввімкнень кореспондентів з місць подій та й загалом мінімум репортажів з фронту та прифронтових територій.

При цьому в ефірному блоці каналів було надано слово значній кількості спікерів, як ньюзмейкерів, так і експертів, і просто знакових людей. На відміну від інших каналів, тут представлений більш широкий спектр представників дуже різних царин:

Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації:

Світлана Тарабарова, співачка (записала пісню для Європи англійською про війну в Україні);

Віталій Кличко, київський міський голова;

Анатолій Загородній, президент НАНУ;

Павло Кириленко, голова Донецької ОВА;

Олена Бєланова, економістка «Dragon Capital»;

Юрій Чебан, олімпійський чемпіон, який займається евакуацією дітей з гарячих точок;

Юлія Тимошенко, лідерка партії «Батьківщина»;

Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ;

Ростислав Шурма, заступник голови Офісу президента з економічних питань;

Ірина Венедіктова, генеральна прокурорка;

Тарас Цимбалюк, актор;

Галина Лугова, секретарка Херсонської міськради;

Марія Данюк, координаторка ініціативи Total isolation of Russia;

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень;

Айдер Рустемов, муфтій Криму і голова духовного управління мусульман Криму;

Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги;

Павло Грод, голова Світового конгресу українців;

Денис Монастирський, міністр внутрішніх справ;

Сергій Гайдай, голова Луганської ОВА;

Павло Казарін, журналіст, нині в теробороні Києва;

Тата Кеплер, управителька мережі барів про волонтерство закладів.

З усіми спікерами якісно спілкувався ведучий Вадим Карп’як.

Крім того, в ефірному блоці каналів Пінчука показали спецматеріал Офісу президента про фейки (Сергій Лещенко) і звернення президента Зеленського. 

Порушення стандартів

У окремих повідомленнях порушуються комплексно майже всі стандарти. Наприклад, підводка Ковальського до сюжету: «Бої навколо Києва тривають майже цілодобово. Наші військові намагаються відігнати ворога подалі і звільнити населені пункти. Зазнаючи поразок, Кремль скаженіє і в ході цього пускає високоточну зброю. Майже всю ніч у Києві лунали вибухи. Рашисти цілили по мирних кварталах із гіперзвукових комплексів «Кинжал». Одна з таких ракет влучила у ТРЦ у Подільському районі. Є загиблі і масштабні руйнування». До цієї підводки дуже багато зауважень: 1) Перша її половина не містить інформації, натомість лише оцінки ведучого, що є порушенням стандарту відокремлення фактів від думок. 2) Саме цієї ночі масивних обстрілів Києва не було, але зі сказаного можна зрозуміти саме так, що є порушенням стандарту точності. 3) Відомо лише про один точний ракетний удар цієї ночі — по ТРЦ «Ретровіль» на Подолі, на цей момент ніхто з компетентних експертів не казав, що це була саме гіперзвукова ракета «Кинжал». Ведучий не каже, звідки ця інформація. Порушено стандарт достовірності інформації. 4) На цей момент точно вже було відомо про 8 загиблих. Порушено стандарт повноти інформації.

І згодом ведучий В’ячеслав Цимбалюк каже теж без будь-яких посилань таке про обстріл ТРЦ на Подолі гіперзвуковою ракетою «Кинжал»: «більшість ракет збили, але одна таки долетіла». Це твердження має ознаку сенсаційного, адже головна особливість гіперзвукових ракет — це їх «невидимість» для протиповітряної оборони.

Достовірність

В новинах ефірного блоку каналів дуже багато інформації подається взагалі без посилань на джерела. Що є критичним в умовах, коли в тім числі й самі ведучі цих каналів намагаються привчати глядацьку аудиторію критично ставитися до інформації і закликають насамперед звертати увагу на її походження, на джерела.

У сюжеті кореспондент Олег Корнієнко стверджує теж, що «по Києву окупанти били з гіперзвукових комплексів «Кинжал». Більшість ракет наші військові знищили, але одна таки влучила у торговельний центр». Посилань на джерела цієї інформації нема.

У огляді різних подій (у Херсоні, Києві, Сумах, Маріуполі тощо) посилання на джерела в кращому разі «за повідомленнями оборонців», «місцеві мешканці кажуть», «за різними даними» або взагалі просто «відомо, що наші військові відкрили вогонь у відповідь».

Ще з недостовірних посилань «вранці в офісі президента повідомили про вісім коридорів для евакуації» (повідомляла Ірина Верещук).

Відокремлення фактів від думок

У сюжеті про знищення ТРЦ на Подолі кореспондент Олег Корнієнко стверджує: «Три багатоповерхівки зовсім непридатні для житла, в інших же пошкодження незначні, десь розбилося скло, а десь повністю повилітали рами». В цьому випадку журналіст виступає в якості «експерта», який є компетентним оцінювати придатність чи непридатність будинків для житла і оцінювати значність/незначність пошкоджень.

Костянтин Мельников у огляді перехоплених розмов рашистів робить безпідставне узагальнення: «Тепер увесь світ називає їх ручним тікток військом кривавого диктатора».

Ведучий новинного блоку Ковальський стверджує: «Натомість рашисти продовжують порушувати будь-які цивілізовані правила. У Харківській області захопили нашу колону із гуманітарним вантажем для міста Вовчанська. Немає звязку із 6-ма людьми. Україна буде робити все, щоб їх визволити». Це заява, яку мали б робити відповідні посадовці, а не журналіст.

Точність

У каналів Пінчука найгірше справи з тим, що велику кількість усних повідомлень новинних ведучих «перекривають» довільною картинкою, яка зовсім не відповідає змісту сказаного за кадром. Так, до прикладу, довільними картинками майже повністю «перекриваються» озвучувані ведучими зведення Генштабу по ситуації на різних напрямках оборони. Зрозуміло, що ці картинки не відповідають тексту ні за змістом (говорять про бойові дії — показують роботу рятувальників, говорять про ворога — показують наших військових тощо), ні за географією (кажуть про Суми — показують Харків, але ж це цілком очевидно, коли сусідні повідомлення про те, що, наприклад, відбувається на Миколаївщині і на Донеччині, перекриті однією й тією ж картинкою).

У оглядах подій на різних ділянках фронту текст «перекрито» частково сьогоднішнім, частково архівним відео без позначення, що це архів. Картинка майже скрізь не відповідає тексту за кадром. Наприклад, на словах «ось подивіться, як сьогодні зранку люди стояли в черзі за харчами на Салтівці і які ракети залітають просто на кухні до мешканців Дергачів» - на відео просто загальні плани зруйнованих будинків невідомо в якому місті. Повідомлення про вивезення окупантами українських дітей в Росію «ілюструється» відео порятунку дітей зі зруйнованих будинків українськими військовими.

В кінці сюжету про розбомблений ТРЦ на Подолі кореспондент дає загальну статистику руйнувань і жертв по Києву на архівних планах, які ніяк не позначено як архів. Глядач сприймає це як кадри сьогодення. Це критична неточність в умовах війни.

У сюжеті про волонтерський рух на заході України: «З першого дня війни у Франківську відкрили пункти прийому всього необхідного для біженців». Насправді йдеться про вимушених переселенців.

У повідомленні про витік аміаку в Сумах ведучий каже: «Радіус ураження приблизно 5 кілометрів». Насправді офіційними особами радіус ураження оцінювався в 2,5 кілометри. 

Повнота і доступність інформації

Інфографіка щодо втрат ворога — дуже складна для сприйняття:

По-перше, як і в «1+1», тут дуже багато чисел і написів, усе це осягнути за ті 15 секунд, протягом яких цей слайд на екрані, глядач гарантовано не може. Рішення просте — розбивати цей слайд десь на три окремих по групах техніки. По-друге, дуже дрібний шрифт підписів. По-третє, іконки видів техніки не читаються сходу, над кожною треба замислитися, що це таке, а отже — замість спрощення вони лише ускладнюють сприйняття. По-четверте, порядок даних на слайді і в тексті ведучого за кадром не співпадають. І по-п’яте, «фірменне» тло каналу ICTV має помаранчові динамічні елементи, які зливаються з майже такого ж кольору числовими даними.

Етичні порушення, які під час війни потребуть професійної дискусії

Викладено відео допиту тіктокера, який імовірно став навідником для удару по подільському ТРЦ «Ретровіль». Обличчя підозрюваного не заблюрено. 

Інші зауваження

Ведучий Андрій Ковальський на початку ефірного блоку каналів ICTV та СТБ каже, що змушені працювати з підвалу, оскільки в Києві повітряна тривога. Так само в двох останніх годинних блоках ефіру в підвалі працює інший ведучий В’ячеслав Цимбалюк. При цьому новинні блоки з підвалу чергуються з повноцінною великою гостьовою студією каналу ICTV, яка навряд чи розташована в підвалі. Виглядає дивно.

Телеканал «UA: Перший» (22:00-24:00)

Зміст ефіру:

Ефір каналу поділений на новини (які вела Інна Москвіна) і гостьову студію (ведучі Дмитро Хоркін і Андрій Діхтяренко).

Значну частину двогодинного ефіру 21 березня зайняла повна версія інтерв’ю, яке президент Зеленський дав суспільним мовникам України, Франції та Чехії.

Решту ефірного часу, крім новин, були кілька спікерів:

Микола Поворозник, перший заступник голови КМДА;

Сергій Гайдай, голова Луганської ОВА;

Віталій Коваль, керівник Рівненської ОВА;

Віталій Бунечко, голова Житомирської ОВА;

Богдан Сердюк, голова профспілки працівників ЧАЕС.

Також показали відеозвернення президента Зеленського, брифінг Верещук про гуманітарні коридори і евакуйованих і дайджест новин від Офісу президента.

Сюжетів і прямих ввімкнень кореспондентів не було.

Загалом не було й грубих порушень стандартів, навпаки, найчіткіші серед усіх каналів посилання на джерела інформації, відсутність критичних для змісту оцінок і висновків журналістів. Допит імовірного коригувальника ракетного удару по ТРЦ «Ретровіль» на відміну від колег було подано коректно, обличчя підозрюваного приховане.

Єдиний проблемний момент у двогодинному ефірі виглядав так: ведучий Діхтяренко не дуже чітко артикулював певну думку. Він сказав, що білоруські десантники повернулися в пункт постійної дислокації, посилаючись при цьому на телеграмканал Міноборони Білорусі. І не артикулював думку про те, що це повідомлення цілком може бути свідомим фейком Міноборони Білорусі. Лише згодом у розмові з білоруським опозиціонером Павлом Латушком Діхтяренко сказав, що «говорили і до російського нападу 24 лютого в Міністерстві оборони Росії, що вони відводять війська. Потім з’ясувалося, що це був блеф. Чи залишається небезпека входження білоруських військ високою?». Глядачі могли не зв’язати цю думку з попереднім повідомленням.

В ефірах всіх каналів 21 березня не звучало жодного наративу кремлівської пропаганди і не було токсичних медійних персонажів.