Перегляд останніх українських телетижневиків викликає подвійні відчуття. З одного боку, знаєш, хто їхній власник, тож не дивуєшся побаченому. З іншого боку, певне нехтування елементарними правилами і журналістськими стандартами досвідчених колег дивує, і з надією думаєш: може, вони між рядками щось хочуть сказати? Щось таке, що має стосунок до справжнього життя країни? Огляд телевізійних тижневиків від 4 вересня 2011 року.

Верстки цих тижневиків (за «Контекст-Медіа») мали наступний вигляд:

ICTV, «Факти тижня» (18:45)

Наближення опалювального сезону всерйоз активізувало боротьбу за здешевлення російського газу.

Мешканці Ужгорода потерпали через аварію на газопроводі.

Пограбування банків в Україні відбуваються ледь не щотижня.

Чи є гроші Каддафі в Україні?

Домініка Стросс-Кана виправдано.

Найгучніші українські кримінальні справи тривають (Луценко – Тимошенко).

Віктор Пшонка заявив про завершення розслідування всіх семи кримінальних справ, які було порушено за матеріалами міжнародного аудиту діяльності уряду Тимошенко.

Чим протягом навчального року харчуватимуться діти?

У перший клас повели своїх дітей і українські знаменитості.

Власною персоною Алла Пугачова прибула до Сімферопольського вокзалу.

«1+1», «ТСН. Тиждень» (19:30)

Газову тему потай обговорювали на саміті в Душанбе.

Україна та Росія на порозі третьої газової війни.

Найскандальніший день знань за історію незалежності.

Перед батьками постає питання, віддавати дитину до звичайної школи чи до спеціалізованого закладу.

Україна за 20 років незалежності справжніх освітніх реформ не бачила.

Гість студії – Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти і науки України (2005–2007 рр.).

Пукач озвучує в суді відомі прізвища.

Японія в полоні стихії.

Ізраїль вибухнув соціальним протестом.

18 народних депутатів отримали виклики до прокуратури.

Томатне місиво в Іспанії.

«Голос країни» готується до ефіру.

«Інтер», «Подробиці тижня» (20:00)

НАК «Нафтогаз України» буде ліквідовано.

Оцінку контракту 2009 року, підписаного Тимошенко, давали на цьому тижні експерти газової галузі в Печерському райсуді.

Гість студії – Микола Азаров, прем’єр-міністр України.

Віктор Янукович зустрівся зі своїм польським колегою Броніславом Коморовським.

Підприємства ЖКГ беруться за неплатників.

10 років тому Україна замінила смертну кару пожиттєвим ув’язненням.

Марш мільйонів в Ізраїлі.

Дітей, що народилися в найбільшій клініці Рима за останні півроку, могло бути інфіковано туберкульозом.

Для 4,5 мільйонів українських школярів почався новий навчальний рік.

Сьогодні в Україні святкують День підприємця.

На «Інтері» стартує програма «Спорт у подробицях».

Перший національний, «Підсумки тижня» (21:00)

Школа і ринок: як проконтролювати, куди йдуть батьківські гроші.

Чи є підстави для третьої хвилі економічної кризи?

Які держави і як підтримують нову Лівію?

Українці зможуть краще познайомитися з культурою сусідньої Польщі.

Чому трипільські знахідки й досі не стали візитівкою України?

Гривня цього тижня святкувала день народження.

Отже, газова війна, чи то пак «газават» (яке гарне слово у викладі деяких телевізійників!) – тема тижня №1.

З низького старту в тему увійшли «Факти тижня» телеканалу ICTV. Позаяк це перша програма після відпустки, тему у викладі Володимира Соколова висвітлено більш повно (наскільки це дозволяє телеформат). Окрім свіжого дошкульного словесного тенісу з боку високо- і навіть «дуже високопосадовців», тут присутній і бекґраунд із давнішими європейськими позовами проти «Газпрому». Подаючи позиції експертів, телеканал оперативно і розмаїто відреагував на розпорядження Януковича ліквідувати НАК «Нафтогаз».

«Жорстка» позиція президента України слугує відправною точкою для подальшого розвитку теми – ефективність української газової труби. Заспокійливі коментарі, що українська труба попри Північний та Південний потік не втратить привабливості, втім, не мають об’єктивної противаги у вигляді точки зору росіян. Тобто, мінус баланс. Тим більше, що й позиції європейців із цього питання в сюжеті немає.

Проте Володимир Соколов урівноважує наступний хід сюжету – намагання української влади вибратися з капкану газових угод 2009 року (вгадайте, у чий город кинуто камінець?) «збільшенням видобутку власного газу». Кореспондент справедливо зауважує, що «розраховувати на газовий стрибок Україна може щонайменше за 5 років. Але як бути зараз? У той час, коли вся Європа переходить на альтернативні види палива, в Україні триває бездумна газифікація сіл. Щорічно, за словами фахівців, держбюджет витрачає на це півтора мільярди гривень, хоча ці гроші могли піти на котельні з місцевими видами палива».

Загалом, сюжет побудовано з точки зору протидії недружнім інформаційним впливам. Його недолік – певна інфантильна ейфорійність, що заважає критичному сприйняттю теми.

Якщо в сюжеті ICTV саміт СНД в Душанбе згадано в контексті газових заяв Януковича, то «ТСН. Тиждень» («1+1») вивів саміт в окремий сюжет. Хоч і в дещо «паркетному» викладі, Олександр Шилко показує прагнення української сторони до газових перемовин із керівництвом РФ, які завершуються визнанням президента Януковича про приниження з боку Кремля.

Тему третьої газової війни продовжує кореспондентка «ТСН. Тижня» Ольга Василевська. Підводячи до її сюжету, ведуча Алла Мазур порушує питання: «Так чим будемо грітися взимку – російським газом чи власним вугіллям, про яке згадав прем'єр Азаров?». Але не згадує коли, де і за яких обставин Азаров казав про вугілля.

У початковому стендапі Ольги Василевської впадають в око два моменти: композиція кадру і тональність.

Дещо гіперболізуючи газове протистояння України та Росії, кореспондентка заявляє: «Заклятий друг, як і два роки тому, знов допікає нам газовою голкою. Чи вдасться склеїти ті уламки? І головне – що в них на дні?». При чому Ольга Василевська не говорить, а кричить – якщо абстрагуватися і не прислухатися до суті, то глядач побачив розгнівану, навіть істеричну жінку, яка, до того ж, б’є глечики (як ілюстрація напруги).

Одразу ж після стендапу в сюжеті йде цитата російського президента Медвєдєва:

Однак ця цитата дещо різниться від закадрового озвучення, що спричиняє певний дисонанс. До того ж наприкінці цитати чоловічий голос не зазначає, ким це було сказано, коли і де. Ще на відео цитати починається наступна начитка кореспондентки: «2004-й, 2009-й, 2011-й. Чи буде третя газова?». Таким чином, названі цифри сприймаються як дати наведеної цитати, що може вводити глядача в оману.

Наступний стендап усередині сюжету теж театралізовано. Розповідаючи про «газовий пасьянс, який розкладають Київ та Москва», кореспондентка ілюструє цей пасьянс уже в іншому вбранні:

Затим на перебивці під час синхрону голови правління НАК «Нафтогаз» вона з’явиться в одязі, в якому била горшки. Такі «перевтілення» візуально порушують хронологію сюжету.

Щодо змістовної складової, то «ТСН. Тиждень» пішов своїм шляхом. Складаючи газовий пазл із різних шматків, тут роблять більший акцент на юридичних перспективах протистояння у європейських судах, а єдиним експертом виступає колишній міністр енергетики Юрій Продан. Така одновимірність позиції не дозволяє подати об’єктивну оцінку. Адже, йдучи за логікою Продана, Ольга Василевська зазначає, що «конкретних цін (на газ. – О.П.) для європейців ми не знаємо». Між тим таке безапеляційне твердження безпідставне, оскільки за часів попереднього газового протистояння у ЗМІ з’являлася інформація щодо цін на газ для європейців. Та й інші експерти, напевне, могли б додати багато цікавих даних із цього питання.

Врешті, гіперболізація та образність сюжету «ТСН. Тижня» доходять фіналу у припущенні: «Та, здається, межа української поступливості вже досягнута, а апетит Росії тільки почав рости. В уряді пошепки заговорили про те, що примирити зможе посередник». Несподівано лунає попсова пісня «А мы с тобою, друг, качаем газ. Спасая энергетику Росии», по відео перекрита «шпалерами». Значення і символізм такого завершення, напевне, має такий глибокий сенс, що залишилися незрозумілими.

«Подробиці тижня» («Інтер») тему газу також винесли на перше місце. Втім, зважаючи не невизначеність теми, ведучий Олег Панюта обмежився усно+ВМЗ із саміту в Душанбе. По тому згадав, що «оценку контракту 2009 года, подписанного Тимошенко, давали на этой неделе эксперты газовой отрасли в Печерском райсуде. Там продолжили рассмотрение дела о превышении служебных полномочий бывшим премьер-министром», і «закрив» тему одним профільним питанням в інтерв’ю з прем’єр-міністром Азаровим.

Перший національний тему газу у випуску від 4 вересня оминув.

Інші теми

«Факти тижня» (ICTV), прив’язуючись до резонансного пограбування банкомата в Борисполі, вустами ведучої Оксани Соколової порушили питання: «Хто полює на мільйони?». Втім, сюжет Максима Крапівного мало корелювався з цим питанням – радше йшлося про невисоку ефективність інкасаторських структур (через відсутність бойової зброї) і задорогий монополізм Державної служби охорони МВС. Наскільки ця тема актуальна для широких верств глядачів – питання сумнівне. Тим більше, що кореспондент не зауважив іншого «боку монети». Кажучи про збільшення кількості пограбувань інкасаторів, «Факти тижня» не порушили питання про соціальне підґрунтя таких злочинів. Адже інкасатори й раніше не мали бойової зброї, а пограбувань було менше.

Однозначний плюс «Фактам тижня» за 50 мільярдів Каддафі, які начебто заховали в Україні. Нарешті хоч хтось у вітчизняному телепросторі почав відповідати на інформаційні атаки проти України. Олександр Візгін за допомогою експертів пояснив, чому банківська система України захищена від зловживань, які країни зацікавлені у дискредитації України і як це роблять.

«ТСН. Тиждень» («1+1») продовжив тему 1 вересня. Алла Мазур із усно+ВМЗ почала з емоції там, де насправді потрібен був аналіз: «Такого скандального 1 вересня на моїй пам'яті ще не було. Того дня, коли щасливі першачки в одних містах і селах радісно починали свій новий шлях, мами їхніх однолітків буквально штурмували шкільні коридори, добиваючись, щоб діти просто мали змогу вчитися. Декого виносили непритомними, як ось тут, в одній із шкіл Донецька (де конкретно? – О.П.). На Запоріжжі про те, що в рідних стінах уже немає місця, десятикласникам сказали тільки на лінійці (де конкретно? – О.П.). Усе, що думають батьки про такий спосіб оптимізації, прокричала одна мама на Кіровоградщині (де конкретно? – О.П.)».

За такою емоційною конструкцією важко зрозуміти: що відбулося? де? як? яким чином? – тобто порушено базові стандарти побудови новини.

Зайва емоційність ведучої проглядається в підводці до наступного сюжету: «Повернення вступних іспитів у виші поряд із тестуванням, відмова від обов'язкової української мови навчання там же, нова версія історії у школах – одразу кілька радикальних новацій міністра Табачника збурюють причетних до освіти і досі. Чи стануть ці зміни законом (Які саме зміни з цього нагромадження? Які підстави так говорити? – О.П.), покаже уже найближча парламентська сесія».

Наступний сюжет Ольги Кашпор, схоже, про мотиви батьків у виборі чи то всіляких гімназій/ліцеїв чи то простих шкіл. «Схоже», бо навіть після кількаразового перегляду сюжету зрозуміти його суть важко, а посилання на «Вікіпедію» щодо кількості гімназій та ліцеїв узагалі доволі сумнівне.

Напевне, емоційність ведучої Алли Мазур в контексті 1 вересня та середньої освіти пояснюється персоніфікацією питання: «Такого скандального 1 вересня на моїй пам'яті ще не було…»; «І ще одна річ, що для мене особисто стала майже відкриттям, чому замість середніх у нас тепер школи І–ІІІ рівнів». Якщо «ТСН. Тиждень» став авторською програмою, то, очевидно, канал «1+1» забув про це повідомити глядача.

Завершує освітянську тему гість у студії – екс-міністр освіти Сіколаєнко. Ручкання ведучої з гостем на початку ефіру спочатку видалося дивним, та наприкінці розмови все стало зрозуміло. Друга її половина мала за питаннями таку структуру:

Алла Мазур, ведуча: Ось хто у всьому винен. Ну, і якщо ви очолите, знову ж таки, міністерство, колись, можливо, якісь новації свого попередника з теперішніх скасуєте – вступні іспити у вишах і врахування шкільного балу, чи нову версію в історії, чи уже необов'язкову українську мову?

Алла Мазур, ведуча: ... Бліц-опитування. Вступні іспити залишаться у вишах?

Алла Мазур, ведуча: Шкільний бал враховувати будуть?

Алла Мазур, ведуча: Українська мова буде обов'язковою?»

Чому ведуча говорила з гостем як із кандидатом на посаду міністра освіти, а потім як із майже міністром, залишилося таємницею. Хіба що 1 вересня сплутали з 1 квітня.

Сюжет у «Подробицях тижня» («Інтер») Романа Бочкали про те, як «сразу в нескольких регионах страны начались рейды по изъятию имущества у злостных должников», і про те, як «теперь исполнительная служба вправе требовать у суда разрешения на принудительное проникновение, проще говоря – на взлом дверей». У кращих традиціях висвітлення «трудових буднів» судових виконавців кореспондент розповідає, як обрізають людям газ, залазять у двори, вилучають речі. З одного боку, здавалося б, баланс дотримано, адже в сюжеті подано реакції обурених людей. Але ці голоси лунають радше як набридливий елемент. І жодної опонуючої позиції юриста щодо незаконності «зламів дверей» та інших «трудових» діянь (проти яких навіть повстають зі зброєю) немає – лише «за». Тобто мінус сюжету – тотальний дисбаланс.

Кульмінація сюжету: «Здесь живет сотрудник прокуратуры. Дверь никто не открыл. А это – бывший сотрудник налоговой милиции, злостный неплательщик. Долг – 9 тысяч гривен. Проверяющих в дом он так и не пустил. И вообще попросил больше его не тревожить. Этот рейд успехом не увенчался. Судья, депутат и директор обувной фабрики двери не открыли. Остается бороться с теми, кто пускает в дом». Очевидно, що «славетна боротьба» триватиме і телевізійники «Інтера» ще не раз порадують глядача «рівністю всіх перед законом», про що не втомлюється повторювати президент України (хіба що журналісти «Інтера» саме такими дисбалансами натякають на Януковича? :)

Перший національний чільною зробив тему першого вересня. У викладі ведучого «Підсумків тижня» Андрія Сміяна виявилася «…цікава тенденція – в Україні вже кілька років поспіль збільшується кількість першачків». Хоча жодного посилання на цю тенденцію немає. Сюжет Ксенії Поважної про шкільні побори – суб’єктивно найбільш актуальна тема, що пролунала на екранах ТБ недільного вечора 4 вересня. Однак кілька огріхів не дозволили журналістам Першого повністю розкрити питання. Так, підраховуючи, скільки грошей збирають із батьків у школах і на що вони йдуть («Звичайні шкільні виплати за мінімальним рахунком становлять: близько 100 грн щомісяця у фонд школи, 100 грн на подарунки учням та вчителям, 15 гривень – прибиральниця або миючі засоби, 20 гривень – охорона, а ще гроші на додаткові предмети, підручники та узагальнено – на потреби школи. Виходить 250 гривень у дуже скромних школах. Помножимо цю суму на 24 класи (з розрахунку 2 класи в паралелі) по 30 учнів в кожному. Виходить – школа отримує з батьків близько 180 тисяч гривень щомісяця»), кореспондентка не вказує, на чому базується розрахунок. Окремо до цієї суми дуже доречно пролунало би, скільки така школа отримує грошей із бюджету.

Питання корупції в цьому контексті звучить якось віддалено, хоча позиція правоохоронців чи Міносвіти щодо законності «добровільних внесків» була би незайвою. Загалом у сюжеті позицію влади було представлено… дивно. Адже головним коментатором з усіх питань («якість» коментування лежить на совісті самого речника) чомусь став в. о. голови комітету ВРУ з питань освіти та науки, регіонал Максим Луцький. Перефразовуючи відомий вислів: якщо з’являються такі коментатори, значить, це комусь потрібно.

Хоч сюжет і завершується оптимістичним прикладом, як можуть функціонувати батьківські комітети без поборів, рекомендації та рецепту, як це робити в інших школах і яке ставлення до цього питання влади, на жаль, немає.

Сюжет Тетяни Кухоцької про те, кому вигідна нова фінансово-економічна криза, нагадує інформаційні «контрудари» ICTV (газ, Каддафі) – тут теж викриття мільйонерів у спробах нажитися ще більше за рахунок цін на золото: «Власники мільйонних статків метал скуповують значно більшими партіями. Згодом спеціальні компанії, маніпулюючи інформацією, провокують коливання на фондових ринках. Останніми роками ці технології почали втручатися в життя простих людей. Ольга Півікова – відомий в Україні маркетолог. Вона вміє запускати чутки, які піднімають вартість продукції…».

Головне завдання сюжету – тлумачення та випередження чуток (звісно, не без політичних натяків): «Згадайте, так країна у 2009-му реагувала на інформацію про свинячий грип. Тільки через рік з'ясувалося, що свинячий грип не такий страшний, як його малювали. А так Україна реагувала на чутки про зникнення борошна. А потім і борошна на всіх вистачило, як до цього – гречки та інших продуктів. Тільки дехто з продавців та виробників заробив на порожньому місці. Ольга Півікова каже, технологія запуску чуток не складна, але потребує багато грошей».

Такі сюжети, де правда про маніпуляцій із технологіями самих маніпуляцій, чи соціального інжинірингу, межують (чи перемішані) з домислами, конспірологією, теоріями змови – є надзвичайно ефективними методами впливу. Особливо в умовах одновимірного інформаційного поля і невисокої освіченості мас.

Попередня теза підтверджується тим, про що телеканали воліють не повідомляти глядачу. Щоб не провокувати? Не дражнити? Не засмучувати?...

Чого не побачив глядач?

В контексті 1 вересня (агов, Алло Мазур) телеканали не схвилювалися темою закриття українських шкіл на Донеччині, яку ще пару місяців тому активно мусували в тижневиках. Новий поворот справи в Донецькому апеляційному суді, що схвалив закриття, потонув у мовчанні.

Дії міліції, яка стереже народ, також не заслужили на увагу – ані у випадку арешту пенсіонерки за «стрічку Януковича», ані у випадку допиту футбольних фанів за скандування «спасибо жителям Донбасса».

Тема «плагіату Януковича» не привабила навіть схильних до жовтизни «Фактів тижня» чи «ТСН. Тиждень».

Не захотіли телеканали звернути увагу на новітні політичні «пасьянси» у вигляді гіпотетичних перемовин Ахметова з Яценюком, тим більше, що 1 вересня дав старт не лише навчанню в школах, а й новому політичному сезону.

Зрештою, якщо про внутрішні події в Україні говорити не випадає, то бодай міжнародні мали би викликати зацікавлення. Зрозуміло, що оцінка політиків зі світовим ім’ям (Вацлав Гавел, Десмонд Туту, Ріхард фон Вайцзеккер) того, що відбувається в Україні – неформат для телевізійних міжнародників (це ж не перегони приймати і перекладати готові тексти). Але навіть оприлюднення архіву WikiLeaks не торкнуло суворих сердець телевізійників.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах із навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».