Перформанс, влаштований на «Шустер live» за допомогою спекуляцій на темі «Кати, жертви та герої Великої вітчизняної війни», ще раз продемонстрував як схильність лялькарів із Банкової до провокування розколу між умовними сходом і заходом країни, так і схильність представників опозиції піддаватися на ці провокації й не вчитися на старих помилках. Огляд маніпулятивних технологій за 11–14 травня 2012 р.

Попри те, що святкування Дня Перемоги цього року відбулося без масових провокацій та зіткнень на кшталт львівських подій у травні 2011-го, влада не змогла втриматися від спокуси погратися з радянським міфом про «Велику перемогу радянського народу». Навіть в урочистій промові Віктора Януковича не обійшлося без символічної ідентифікації «загроз» і «ворогів» України:

З виступу президента на урочистостях з нагоди 67-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні:

«Нові покоління також будуть знати і пам’ятати основні уроки тих страшних часів, причини і наслідки війни».

«Вогнище Другої світової війни спалахнуло внаслідок розповсюдження ідеології фашизму».

«Слабкість і роз’єднаність європейських країн не дозволили зупинити нацистську пошесть, що в короткий строк охопила всю Європу».

«Вічним нагадуванням та пересторогою про страшні наслідки новітнього варварства стали польський Освенцим та український Бабин Яр, багато інших місць масових знищень людей».

«Маємо також пам’ятати, що тогочасний світовий конфлікт став підсумком десятирічної глобальної економічної депресії».

«Сьогодні ми теж бачимо тривожні тенденції: в світі загострюються економічні проблеми, конкуренція за ресурси та переділ сфер впливу, зростає релігійний та етнічний екстремізм».

«Популісти усіх ґатунків рвуться до влади за будь-яку ціну, ставлячи під загрозу мир, спокій та стабільність мільйонів людей. Ці загрози не обходять стороною і Україну».

Але ми виконаємо обов’язок перед поколінням переможців – зробимо все, щоб не допустити нових воєн та конфліктів, зберегти територіальну цілісність і суверенітет України, демократію, внутрішній громадянський мир та безпеку».

Отже, у виступі проведено чітку ідеологічну паралель між тим «фашизмом» і нинішнім «популізмом», наголошено загрозу «етнічного і релігійного екстремізму». Водночас подано чіткий сигнал, що саме «сильна влада», а не «слабка і роз’єднана Європа» збережуть «територіальну цілісність і суверенітет України» (виділено авторами моніторингу. – ТК)

Тобто в промові закріплено ідеологічні маркери, за допомогою яких можна відділяти «чорне» та «біле», «добро» і «зло». Однак проблема в тому, що сторона, яка запропонувала ці маркери, зовсім не може претендувати на легітимність такої постановки питання через численні приклади зловживань і нехтування в реальній політиці цими ж моральними принципами та цінностями.

Цей незручний і очевидний факт маскується завдяки когнітивному якорю – меседжі влади транслюються нібито у зв’язку зі святом Перемоги, як «уроки тих страшних часів». По суті проти цих «уроків» заперечити не можна, але можна і потрібно критикувати їх використання як виправдання політики нинішнього часу.

На жаль, жоден політик, який бачить себе альтернативною Віктору Януковичу, до, під час чи після Дня Перемоги не спромігся подати альтернативний текст, власну інтерпретацію цієї події. Опозиція просто проігнорувала цю нагоду. Ніхто й не намагався кинути виклик монополії влади на інтерпретацію цього свята.

І дарма. Оскільки, по-перше, майже половина українців (49,8% у червні 2011 р.), за даними КМІС, вважають День Перемоги важливим або улюбленим святом. Цей день поступається в цілому по Україні лише двом великим православним святам (Великодню та Різдву) і Новому року. Причому саме в південному і східному регіонах День Перемоги відзначають як велике свято більшість громадян (67% та 57,2% відповідно). Це означає, що у влади є серйозні підстави використовувати цю нагоду для мобілізації підтримки у своїх «ядерних регіонах».

По-друге, очевидно, що влада не відмовиться використати будь-яку сприятливу інформаційну ситуацію для власного посилення та ослаблення опонентів. І, на нашу думку, тема Перемоги і Другої світової війни стала елементом маніпуляцій у «Великій політиці» та прикриттям для цілої спецоперації на «Шустер live».

Головним режисером дійства на Першому національному виступив сам Савік Шустер. Чого вартий лише початок програми, де він грубо підміняє поняття і ставить знак рівності між пам’яттю про війну і художнім твором про війну (кінострічка російсько-українського виробництва «Матч» про події у вересні – листопаді 1941-го в окупованому німцями Києві).

В результаті глядачі стають німими учасниками дискусії не про події 1941 р. в Києві, а про їхнє зображення у фільмі. Критику фільму в передачі тісно переплетено з критикою ставлення учасників дискусії до описаних у ньому подій. Оскільки глядачі не бачили фільму, їм важко розібратися, хто правий – ті, хто критикує його, чи ті, хто його захищає. Однак присутні продюсери (Дмитро Куликов, Ілля Неретін) і сценарист (Тимофій Сергейцев) стрічки, а також бізнесмен Вадим Рабинович, регіонал Вадим Колесніченко та комуніст Леонід Грач (і не менш одіозний антипод зі «Свободи» Андрій Іллєнко) постійно апелюють не до фільму, а до подій, які стали його основою, намагаючись показати своїх опонентів людьми, що заперечують чи викривляють історичні факти.

Ведучий, зі свого боку, також час від часу у вогнище скандалізованої суперечки підливав оливи, вказуючи на те, що більшості учасників двох фокус-груп (молодь і підприємці) фільм сподобався, і більшість не вважає його «антиукраїнським», як це намагалися довести представники опозиції (Тарас Чорновіл, Андрій Парубій, Андрій Іллєнко).

Таким чином, єдиний висновок, якого міг би дійти по завершенню програми глядач: опозиція бачить «антиукраїнське» не лише в усьому російському, а й у «традиційній» (тобто, радянській пропагандистській) інтерпретації Дня Перемоги. Всі сторони задоволені: Банкова ще раз полякала своїх виборців марою «бандерівщини», праві опозиціонери «захистили честь України» від Росії в очах своїх виборців. Годі й казати, що такий поділ на руку владі.

А крихти правди, об’єктивної інформації, яку подали дослідники теми «матчу смерті» (Деві Аркадьєв та Володимир Шинкарук), потонули у вирі розв’язаних на ток-шоу політичних пристрастей.

А Шустер, якби він справді хотів бути чесним, міг би згадати інший приклад конфлікту між українським режисером і російськими продюсерами, які хотіли зняти «історичне кіно» під егідою самого президента, і навести слова очевидця, Сергія Маслобойщикова, що росіяни хочуть знімати таке кіно у вигляді «ідеологічного коміксу».

«Шустер live», Перший національний, 11 травня 2012 р.

Епізод 1. Шустер підмінює тему розмови

«Савік Шустер, ведучий: Доброго вечора! С Днем Победы! 67 лет назад, совсем недавно, казалось бы, вчера пал окончательно нацистский режим в Германии. Нацистский режим за годы войны унес 50 миллионов жизней в мире и 27 миллионов на территории Советского Союза. Мы посмотрим иначе, немножко с другого ракурса на вот эту 67 годовщину Победы. 27 апреля в украинский прокат вышел фильм российского режиссера Андрея Малюкова "Матч". Картина, главные роли в которой сыграли Сергей Безруков и Елизавета Боярская, была поставлена к 70-летию "матча смерти", который состоялся в Киеве – это тоже спорный вопрос, но будем считать, что состоялся 9 августа 42 года. Фильм Андрея Малюкова стал в Украине объектом пристального внимания еще до выхода на широкие экраны. Компания-дистрибьютор с трудом получила прокатное удостоверение. Из-за неоднозначности фильма экспертная комиссия Государственного кино продлила срок рассмотрения заявки от стандартных 10 дней до 25. Часть экспертов считала, что фильм может способствовать разжиганию межэтнической вражды, пропагандировать фашизм и унижать нацию украинскую. Всеукраинское объединение "Свобода", молодежный Народный Рух Украины, гражданское движение "Опора" и другие выступили против показа в Украине фильма "Матч". Несмотря на это, 20 апреля Госкино выдало прокатное удостоверение картине. Такое решение поддержало 11 экспертов, 8 высказались против. Наша аудитория: рожденные в Украине, ребята, которым 18, 19, 20 лет, и частные предприниматели, то есть средний класс, люди, которые вообще-то ходят в кино. Вот им посчастливилось сегодня – до начала нашей программы они смогли первыми в стране фильм посмотреть».

Епізод 2. Об’єктивні дані про «матч смерті» і фальшива згода та риторичні запитання продюсерів фільму:

«Савік Шустер, ведучий: Раз уж вы сказали "мы верили и верим, что это событие было", тогда я попрошу Деви Аркадьева дать свой комментарий на тему "матча смерти" и Владимира Шинкарука.

Деві Аркадьєв: "Во-первых, я благодарен и господу богу, и судьбе, которые меня все время вот сводили с людьми. И буквально в 2005 году я получил презент от Владимира Ильича Пристайко. Земля ему пухом уже, но это человек ученого склада, проработавший в свое время и в КГБ, и в СБУ, который издал в 2005 году книгу "Чи був "матч смерті"?". И Самое главное здесь – документи свідчать. Я процитирую буквально три строчки человека, который достаточно хорошо известен не только в Украине – это Семен Глузман. Вместо послесловия: "Зачем нам в 2005 году такая далекая от нас правда? К чему нам еще один разбитый вдребезги сосуд советской эпохи? Ответ прост – мы, украинцы, учимся жить в свободе, а мифами защищают свой быт и свой мир лишь малые дети и рабы".

Савік Шустер: Но это идеология, да? А реально, а факт?

Деві Аркадьєв: "А факт заключается в том, что здесь, в этих документах, тоже есть документы, которые были исследованы, начиная с 1943 года, с первых допросов. Факт заключается в том, что в оккупированном Киеве было 11 матчей. И "матча смерти" как такового не было, потому что после 9 августа был еще матч 16 августа. Но мы же не…"

Савік Шустер: А кто играл? Играла команда "Старт" во всех матчах?

Деві Аркадьєв: "Команда играла "Старт" и команда, которая называлась команда украинской полиции "Рух". Был во время войны Рух. Но кроме того…"

Савік Шустер: Но не все 11 матчей же играли они друг против друга?

Деві Аркадьєв: "Нет. Конечно, нет. Они играли с немецкими частями, они играли с венграми, они играли между собой. И кроме того, я думаю, тем, кто не знает, интересно будет узнать, что в оккупированной Одессе было две команды футбольные – "Глория" и "Виктория", которые тоже играли. И однажды между собой должны были встретиться команда "Старт" и Николай Трусевич, земля ему пухом. И я преклоняюсь перед талантом Безрукова – по-моему, он сыграл блестяще Трусевича. Да, вот это такой веселый одессит. Я должен сказать, что Николай Трусевич работал вместе с моим отцом на одном хлебзаводе в пекарне пекарями. И потом Трусевич пошел в футбол, отец – в бокс. И более того, с дочкой Трусевича меня однажды свела судьба встретиться в Балтиморе. У него внучка живет в Балтиморе. И Трусевич хотел организовать матч в Одессе между "Стартом" и одной из одесских команд. Они собрались, договорились с машинистом, что их повезут, но Трусевич, как мне рассказывали участники, а мне приходилось беседовать буквально со всеми, кто выжил в этих матчах, они сказали: "Коля выпил, не пришел, и мы не поехали в Одессу".

Савік Шустер: Но 11 матчей было, как в фильме, в принципе. В фильме это тоже все показано, что были разные матчи. Но вы говорите – не было одного конкретного "матча смерти".

Деві Аркадьєв: "Не было. И я вам должен привести просто…"

Савік Шустер: Но это же… Ну хорошо.

Деві Аркадьєв: "...фотографию. Короткий сюжет. Я потом еще, если будет возможность, скажу о Швецове, потому что мне не понравился его образ в фильме".

Савік Шустер: Вот вам, пожалуйста, человек, который его сыграл.

Деві Аркадьєв: "Не понравился. Он в жизни… Мне пришлось его опекать последние его годы жизни, когда ему было уже за 90. Он был одиноким человеком. Его хоронили буквально 5 человек. И перебирая его фотографии, я потом покажу его альбомы. Что это был за человек? Представитель интеллигенции, образованнейший, владевший немецким языком, осужденный на 15 лет за сотрудничество с немцем, потому что дворнику захотелось въехать в его квартиру. Потом ему дали 10 лет, а потом в 96 году его посмертно реабилитировали. Так вот одна из фотографий, когда я был у него, перерывался, вот фотография. И я говорю: что это такое? И Швецов, улыбаясь чуть-чуть, Георгий Дмитриевич говорит: "Это же ваш "матч смерти". Вот они – вот немцы, вот мы, – говорит, – вот они все", – назвал поименно. Вот это просто один из фактов. Таких фактов много".

Савік Шустер: Владимир Шинкарук.

Володимир Шинкарук: "Ви назвали термін "матч смерті". Цей термін з’явився значно пізніше. Його стали використовувати в радянські часи. Після того, як знали фільм "Третій тайм", цей термін став з’являтися в пресі. До того його називали між собою тільки ті люди, які були учасниками або свідками. Я спілкувався з багатьма учасниками матчу, особливо з Макаром Гончаренко, якому вдалося вижити і дожити до глибоких років, і спілкувався з тими, хто був на матчі. Був режисером і ведучим свята, великого свята 9 серпня 2002 року, присвяченого 60-літтю "матчу смерті". Але до сьогоднішнього дня встановити, чи був це "матч смерті", а потім була помста за реванш – сьогодні ми не можемо, документів немає. Що ми маємо? Динамівці залишилися в окупованому Києві – раз, динамівці зіграли з величезною кількістю команд: з нашими і з командами німецьких гарнізонів. Вони виграли у "Flakelf", потім через 3 дні був матч-реванш, який вони виграли 5:3, потім був ще один матч мало зафіксований, і 18 серпня майже всю команду – 10 осіб з різних приводів (одного – за крадіжку, іншого – за саботаж) забрали в Бабин Яр. І там вони були довгий час. Чотирьох розстріляли, шістьом вдалося втекти. В радянські часи, в 64 році робили дослідження на рівні дуже високому спецслужби. Чотирьох розстріляних нагородили медаллю "За відвагу", іншим шістьом, яким вдалося в той час вижити, вручили медаль "За бойові заслуги". Я, посилаючись на ці розвідки, вважаю, що в фільмі патріотизм і спорт втік, на його місці – звичайна любовна інтрига, любов вчительки німецької мови до футболіста під час Великої Вітчизняної війни в захопленому Києві. …

Савік Шустер: Хорошо. Значит, я хочу дать слово сейчас продюсерам все же, потому что мы более-менее рассказали.

Дмитро Куликов: "В целом мы не расходимся с тем, что сказали. Тем более, что книга Пристайко действительно была нашей настольной книгой. Я хотел бы ему, так сказать, поклониться, потому что человек сделал большую историческую работу – он собрал документы. И мы в нашем фильме и в сценарии ни на шаг от этих документов не отходили, мы следовали этим документам, там нет ничего придуманного. Значит, название "матч смерти" придумал Лев Кассиль еще в 44 году, когда Киев только был освобожден, в первой статье. Поэтому не позже в советское время, а сразу после освобождения Киева появился этот термин "матч смерти". И вся идеологическая компонента появилась сразу после освобождения. Теперь. Да, действительно, 11 матчей сыграли, из них были только 2 с "Рухом", остальные – против немецких команд. Да, действительно, всех их арестовали за разные вещи, но почему-то в одном месте. 18 августа арест произошел на этом хлебозаводе, где они работали. То есть приехали гестаповцы прямо туда и всех за разные вещи в одном месте арестовали. Как-то это несколько, на мой взгляд, так сказать, странно. Через неделю после этого матча. Можно спорить о фактических нюансах, но я бы хотел, чтобы мы понимали одно – в оккупированном Киеве, где работает фабрика смерти под названием Бабий Яр, там уже к тому времени расстреляли около 100 тысяч людей, и каждый день расстреливали еще, в этом вот городе немцы рвутся к Сталинграду. И вопрос о том, выстоит ли СССР, стоит ребром. Все знают, что такое Сталинград, и все знают, что там решалась судьба войны. И в это время динамовцы выходят на футбол с немецкими командами и все выигрывают. Общий счет – 56:12. Им за эти победы дополнительный паёк немцы не выдавали. Обратите внимание, вот на этой афише написано "Матч-реванш". Это значит, что немцы ставили цель обязательно отыграться. И наши в этом мероприятии не дают им организовать эту цель. Им что, за это должны были медали немецкие выдать?"

Савік Шустер: Илья, пожалуйста.

Ілля Неретін: "Просто вот есть один плакат, на котором написано просто "Старт" – Flakelf. А вот на этом плакате написано "В усиленном составе". То есть что показывает, что для немцев этот матч был сильно важен".

Тимофій Сергейцев: "Я бы закончил, во что я верю, потому что это как-то сместилось. Во-первых, в фильме ни в сценарии, нигде нет термина "матч смерти". Фильм называется "Матч". Надеюсь, о том, что матч был, спорить никто не будет".

Савік Шустер: Ну так есть плакаты.

Тимофій Сергейцев: "Это на совести Льва Кассиля и всех, кто пользовался этим термином. Кстати, термин, наверное, имеет право на существование. Но я не об этом. Я верю в то, что когда они вышли играть вот этот матч-реванш, то в принципе существовала угроза их жизни. Даже если они бы её сами себе придумали, понимаете? Если бы никто им не угрожал. Вот я верю в то, что это требовало мужества. Вот в этот факт я верю. Вот это я называю матчем, о котором мы сняли фильм. Какие именно обстоятельства этому свидетельствовали? Конечно, какое же расследование тут покажет? Мы думаем – думаю, что это входит в право художественного вымысла в принципе – что если бы немцы хотели бы добиться своего результата, то это была бы все-таки спецоперация, потому что это такая довольно сильная была цивилизация и очень агрессивная, и очень непростая. Если они за что-то брались, они имели развернутый план каждого своего действия. Вот поэтому мы таким образом это все сделали"».

У «Великій політиці» Євгеній Кисельов об’єктом своїх атак знову обрав комуністів. Цього разу приводом став перформанс «Братства» Дмитра Корчинського, які вирішили відзначити 9 травня встановленням у містах на сході та півдні України зображення Йосипа Сталіна зі спущеними штанами. Відповідно, в прямому ефірі зустрілися Корчинський і представник ЦК КПУ Юрій Соломатін.

Якщо Корчинський відверто розважався й отримував задоволення від самого факту присутності на ток-шоу, то Кисельову доводилося виконувати всю «чорну роботу» з викриття комуністичних міфологем та ідеологем. Треба віддати належне й Соломатіну: він чудово (хоча, напевне, природно) впорався з роллю «комуніста-сталініста», символу «червоної загрози» зразка президентських виборів 1999 р.

Отже, глядачі, знову-таки на догоду чинній владі, завдяки такому маніпулятивному добору спікерів, ще раз мали переконатися: єдиною альтернативою комуністам і радикалам на кшталт Корчинського є помірковані люди й політики, позицію яких взявся репрезентувати Кисельов.

Можна було б навести кілька подібних епізодів, але вони між собою різняться хіба що примітивізмом та агресивністю комуніста й нищівною іронічністю Кисельова та Корчинського. Тому доречно процитувати лише той фрагмент, коли Соломатін спробував заперечити загальновідомий факт.

Епізод 3. Євгеній Кисельов ловить Соломатіна на брехні

«Дмитро Корчинський: "От не тільки Дугін, а навіть генеральний секретар Комуністичної партії Хрущов не вірив сталінській газеті "Правда", все це спростовував. Аргументувати що-небудь "Правдою"…

Юрій Соломатін: "Я вам скажу, Хрущову сейчас не верит никто. И особенно тому, что он натворил на ХХ и ХХІІ съезде".

Євгеній Кисельов: Юрий Петрович, очень многие Хрущову продолжают верить.

Юрій Соломатін: "И все решения, которые он протолкнул на этих съездах, антисталинские, они уже последующими съездами КПСС были аннулированы".

Євгеній Кисельов: Когда это они были аннулированы?

Юрій Соломатін: "Я говорю, последующими съездами".

Євгеній Кисельов: Извините, вы говорите неправду.

Юрій Соломатін: "Последующими съездами КПСС".

Євгеній Кисельов: Не были они никогда аннулированы. Решения ХХ и ХХ съезда КПСС никогда не были аннулированы ни одним решение высших партийных органов.

Юрій Соломатін: "Я говорю, последующими съездами КПСС. Если вы имеете в виду, до 91-го года – этого не было, они были аннулированы Коммунистической партией Советского Союза в 95-м году".

Євгеній Кисельов: Ой, вы еще маму вспомните, как в том анекдоте, да?

Юрій Соломатін: "И наша партия существует, если там молодые люди смеются, и она существует до сих пор, Коммунистическая партия Советского Союза. И не смейтесь, время ее еще придет".

Євгеній Кисельов: Юрий Петрович, я боюсь, что присутствующие здесь молодые люди смеются над вашей системой взглядов, извините.

Юрій Соломатін: "Моя система взглядов, она соответствует взглядам советского человека, советского патриота и советского коммуниста".

Євгеній Кисельов: Понятно.

Отже, завдяки пасивності одних представників опозиції й агресивності та короткозорості інших владі таки вдалося показати «трішки інший ракурс Перемоги». Це був приклад чистої перемоги маніпулятивних технологій в ідеологічному вакуумі. Тому не можна виключати, що й надалі Банкова намагатиметься конструювати таку ж інформаційну «стерильність» і в подальшому, відволікаючи і глядачів, і своїх суперників з табору опозиції на абстрактні, хоч і чутливі, суперечки на теми, які не стосуються персонально Януковича і ко, їхніх уявних перемог чи справжніх поразок.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів із навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут.