Схоже, що спроби ротації парламентської четвірки в Нацраді з питань телебачення та радіомовлення є відповіддю Верховної Ради на звільнення Президентом суддів Конституційного суду. Юрій Плаксюк, заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення, назвав ухвалення Верховною Радою в першому читанні проекту Закону «Про внесення змін до Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”» (законопроект № 3312 про порядок звільнення членів Нацради), «обміном політичними пострілами»:

Ю.П.: Нас жодного разу не запросили на засідання Верховної Ради, жодного разу не вислухали. Нам жодного разу не озвучили вимог Верховної Ради до її представників у Нацраді. Нам не озвучили вимог Верховної Ради до тих самих перевірок, що їх проводить Нацрада. Отже, йдеться не про безпосередню діяльність членів Нацради. Не подобається те, що на сьогодні в Нацраді немає балансу політичних сил. Але, приміром, в мене немає політичного даху. Який може бути баланс? Це політичні постріли.

«ТК»: Ви хотіли сказати – торги?

Ю.П.: Торги – це все-таки діалог. А тут ведеться «відстріл» – намагання дошкулити політичними опонентам, і Нацрада – тільки засіб.

Власне, у разі набуття законом чинності Верховна Рада зможе припиняти повноваження членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, які входять до призначеною парламентом четвірки, шляхом висловлення недовіри без згоди Президента. Нагадаємо, що висуванцями парламенту у нинішньому складі Нацради є Віталій Шевченко (голова Нацради), Юрій Плаксюк (заступник голови), а також члени Нацради Тетяна Лебедєва і Віктор Понеділко. В кулуарах говориться про ротацію «на три чверті»: Віктора Понеділка, по-перше, висували самі нинішні коаліціанти, а тоді просто комуністи, по-друге, термін його каденції і так спливає в липні.

Одним із найвиразніших свідчень того, що Верховну Раду категорія «політбалансу» цікавить більше за функціональність регуляторного органу є те, що звіт Нацради за 2006 рік і досі не розглянуто парламентом. Причому, це вже другий звіт Нацради, за словами Юрія Плаксюка, на який у законодавчого органу не вистачає пленарного часу. Хоча «Закон про Нацраду» дає всі підстави для ротації членів Нацради з питань телебачення і радіомовлення через неприйняття звіту. Щоправда, в такому разі висловлення недовіри членам Нацради має бути чітко аргументованим.

Що ж до нинішніх аргументів тих, хто звільняє, то крім «політичний баланс», висувається також досить парадоксальна претензія у «насильницькій українізації українського телерадіопростору» («маслянизації масла», «кефіризації кефіру» тощо), що «становить загрозу свободі слова та інформаційній безпеці». Саме такими словами Олена Бондаренко, розробник законопроекту №3312, аргументувала прийняття Постанови «Про утворення Тимчасової слідчої комісії для перевірки діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та її підрозділів із нагляду за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері телебачення і радіомовлення» (проект № 3424, н. д. Олена Бондаренко, фракція Партії регіонів, н. д. Олександр Голуб, фракція Комуністичної партії, н. д. Євген Філіндаш, фракція Соціалістичної партії).

Звинувачення у насильницькій українізації Плаксюка радше дивує, аніж дратує: «50% національного продукту в ефірі – це не є вимога Нацради, а вимога Закону України «Про телебачення і радіомовлення», закону, до речі, ухваленого не Національною радою, а Верховною».

«Зрозумійте, – пояснює Тетяна Лебедєва, – контролерами завжди не задоволені. Коли ми не контролюємо і не караємо, то вислуховуємо нарікання про « безпрєдєл» в ефірі. Коли застосовуємо каральні санкції до порушників – вислуховуємо нарікання на жорсткість наших санкцій та інші “принципові зауваження”».

Ситуація, що розвивається, з одного боку, не є унікальною, адже будь-який склад Верховної Ради намагається внести свої корективи у склад Нацради. «Це така не дуже весела практика, але це факт», – коментує Тетяна Лебедєва. Юрій Плаксюк називає такі ротації «долею Бутка»: Олександр Бутко є абсолютним «рекордсменом» Нацради щодо перебування на посаді – призначений 31 грудня 2004 року, звільнений 28 лютого 2005-го.

Звісно, нинішній склад Національної ради не є святим і божим, і стан медіапростору України, за регуляцією якого вона стежить, далекий від ідеального. Не можна не погодитися з експертами в тому, що на території України мають місце і мовлення неліцензованих мовників, і порушення закону про рекламу, особливо в частині перевищення рекламного часу, і вибіркове застосування санкцій. Але чомусь підставою для звільнення членів Нацради стає не недотримання ними посадових вимог, а політична доцільність. Незрозуміло, з якою метою Верховна Рада хоче заслати до Національної Ради інших людей. Невже для припинення «насильницької українізації»? Тобто - блокувати виконання Закону «Про телебачення і радіомовлення»…?

Проте найгірше, що ситуація, яка розвивається навколо ротації членів Нацради, не є унікальною. Недарма Юрій Плаксюк вбачає в ній віддзеркалення ситуації зі зняттям Президентом суддів Конституційного суду Станік та Пшеничного:

«Це повторення тої ж ситуації, що й із Конституційним судом – ані відставлені судді, ані новопризначені не можуть почуватися спокійно, адже весь час педалюється питання про легітимність як звільнення, так і призначення».

Тобто все це виглядає, як безкінечна шулеріада з легітимністю: раз ви нас козирем – то ми вас тузіком. Ви образили наших людей – ми зараз насиплемо перцю на хвіст вашим. Ви відібрали державну зарплатню в наших суддів – ми викинемо на вулицю ваших членів Нацради. Не дивно, якщо завтра збереться «біло-блакитний майдан» і почне вимагати відставки Нацради, заперечуючи її легітимність, попри те, що ще вчора більша частина країни і не здогадувалася про її існування.

Власне, щодо легітимності. Самі члени Нацради висловили різні думки щодо легітимності процедури. Ігор Курус, перший заступник голови Нацради з телебачення і радіомовлення, на прохання прокоментувати ухвалення Верховною Радою в першому читанні проекту закону про внесення змін і доповнень до Закону «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення» висловився абсолютно категорично: «Предмету для коментарю немає, оскільки Верховна Рада нелегітимна».

Юрій Плаксюк вважає, що на питання легітимності-нелегітимності Верховної Ради має відповідати суд, проте загрозливим наслідком такої діяльності може бути нелегітимність самої Нацради напередодні початку виборчого процесу: «Якщо зараз трьох членів Нацради буде відкликано, трьох уведено, а Указ не буде підписано Президентом, то таким чином Нацрада не буде легітимною».

Уникненням блокування роботи регуляторного органу Плаксюк пояснює й те, що навіть у випадку, якщо Верховна Рада ухвалить законопроект №3312, «четвірка» все одно у відставку не збирається: «Якщо Олександр Мороз говорить, що Верховна Рада працюватиме до 2012 року, то Нацрада працюватиме до тих пір, поки не закінчиться каденція у принаймні 6-ти з 8-ти її членів (термін повноважень Лебедєвої спливає у лютому 2008 року, а Шевченка та Плаксюка – у 2010 році. – Л.Г.). Тобто до 2010 року». І додає: «Звісно, нам можуть не виплачувати зарплатню, не фінансувати всю Нацраду. Механізмів впливу на нас і блокування нашої роботи в них багато»…

Натомість Тетяна Лебедєва на питання щодо легітимності процедури звільнення зазначає, що професіоналізм Верховної Ради у вирішенні кадрових питань зростає: «Мене особисто тішить, що пішли не шляхом прийняття якоїсь сумнівної з точки зору легітимності постанови, а шляхом ухвали змін до закону. Тобто по процедурі в мене немає зауважень, в мене є зауваження по суті цієї правки. Бо незалежність Нацради є ознакою демократичності суспільства. Зараз відбувається зустріч у Празі представників регуляторних органів у галузі медіа і, гадаю, це буде сприйнято європейською спільнотою як спроба Верховної Ради України повернути собі політичний контроль над медіапростором».

Про антидемократичність рішення Верховної Ради говорить і Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права: «Рекомендації Ради Європи говорять про те, що регуляторні органи мають бути незалежними. А потенційне право відставки є елементом політичного впливу. Тобто в цілому цей законопроект не відповідає рекомендаціям Ради Європи».

Проте він же наголошує й на тому, що говорити про ухвалу цього законопроекту як про доконаний факт зарано: «По-перше, на сьогодні Верховна Рада без підпису Президента не оприлюднила жодного закону. Така доля, вочевидь, чекає і на цей документ, навіть якщо його приймуть. По-друге, перше читання – це первинний етап підготовки документу. Закон про суспільне телебачення теж було прийнято у першому читанні, але ми так його й не побачили». Проте Тарас Шевченко попереджає, що доля цього законопроекту, як і доля багатьох інших документів, що їх інтенсивно продукує коаліційна більшість, залежатиме передовсім від найвищих політичних торгів: «На сьогодні абсолютно невідомо, яка політична конфігурація буде складатися на верхах у контексті переговорів Президента і прем’єра, чи будуть дострокові вибори, коли вони будуть, але саме ці домовленості вплинуть на законодавчу діяльність Верховної Ради».