Реформування і вдосконалення закону про телебачення і радіомовлення має передбачати нову редакцію закону, а не косметичні часткові зміни - дійшли висновку українські фахівці за результатами рекомендацій експертів Ради Європи. Останні покращення ефективності українського медійного законодавства вбачають, по-перше, в об'єднанні усіх норм у єдиний закон, по-друге, у виведенні з-під політичного впливу процесу відбору та призначення членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

На початку 2012 року при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було створено робочу групу з підготовки нової редакції Закону «Про телебачення і радіомовлення». Ініціатива йшла від першого заступника голови Комітету, народного депутата Олени Бондаренко.

Першим кроком в удосконаленні закону стало замовлення експертизи чинного Закону «Про телебачення і радіомовлення» у Ради Європи. Рекомендації, розроблені фахівцями Ради Ів Саломон та Берндом Мьовесе, «Детектор медіа» оприлюднила у березні.

Другий етап - громадське обговорення й представлення концепції проекту нової редакції Закону «Про телебачення і радіомовлення», які відбулися під час на круглого столу 24 квітня. Концепцію підготував незалежний медіаексперт Ради Європи Дмитро Котляр для проекту Ради Європи та ЄС «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі».

Наріжні камені у розробці нової редакції закону - механізм ліцензування, глибина повноважень Нацради в регулюванні контенту, види санкцій, прозорість медійної власності та суспільне мовлення.

Нацрада без політики

Концепція законопроекту передбачає розширення предмета регулювання за рахунок нелінійного мовлення на будь-яких аудіовізуальних платформах. Тобто за рахунок нових медіа, зокрема - інтернет-телебачення, інтернет-радіо тощо. Ліцензуванню нові медіа не підлягатимуть, лише реєстрації.

Також пропонується змінити порядок формування, повноваження та процедуру діяльності Нацради. Як зазначила Ів Саломон під час круглого столу, доки членів Нацради призначатимуть за політичним принципом, закон про ТБ не вважатиметься таким, що відповідає вимогам Ради Європи. «Треба включити питання управління Національної ради, а особливо про її призначення, - зауважила вона. - Я просто дуже чітко хочу вказати на те, що доки закон буде в умовах політичного призначення членів Нацради, він не вважатиметься таким, що відповідає вимогам Ради Європи. Це є проблемою, яку треба вирішити Україні. Є країни, в яких членів регуляторних органів призначають політики, але існують механізми, коли підбір членів може бути все-таки виведено з-під політичного впливу. Скажімо, він зводиться тільки до формального проставлення печаток».

Предметом спеціальних законів лишатимуться комерційні повідомлення (реклама, спонсорство, телешопінг тощо) та діяльність під час виборчого процесу. Також не підлягає ліцензуванню аудіовізуальна інформація, яка поширюється у блогах, особистих веб-сайтах, новинних ресурсах, сайтах інформаційних агентств, шляхом ретрансляції на сайті телерадіоорганізації її програм, у вигляді онлайн-ігор та кореспонденції, що надсилається з використанням телекомунікацій.

Концепція передбачає створення комісії з питань захисту неповнолітніх від шкоди, що може бути завдана аудіовізуальною інформацією, у складі представників Нацради та професійних об'єднань.

Одне з найбільш дискусійних питань концепції - регулювання Нацрадою контенту аудіовізуальних ЗМІ. На думку директора Інституту медіаправа Тараса Шевченка, багато організацій в Україні можуть сприйняти надання Нацраді такого права як цензуру. Він запропонував звести функції регулятора до видачі ліцензії, а все інше суттєве прописати в законі із забороною для Нацради втручатися в контент. Але Ів Саломон не вважає такі повноваження регулятора цензурою: «Чи це цензура? Ні. Цензура - це коли існує право, можливість завчасно переглядати контент, вирішувати, чи повинен він випускатися в ефір».

Аукціон ліцензій

Дмитро Котляр пропонує два варіанти порядку ліцензування. Згідно з першим, ліцензуванню як дозвільній процедурі підлягає виключно мовлення з використанням обмеженого радіочастотного ресурсу (ефірне аналогове та цифрове мовлення).

Другий варіант, крім вище зазначеного, охоплює кабельне і супутникове мовлення, тоді як діяльність програмної послуги в кабельній мережі (пакетування та ретрансляція програм) не ліцензується.

Концепція передбачає, що видача ліцензій на ефірне мовлення здійснюється шляхом аукціону. Переможцем стає телерадіокомпанія, яка відповідає визначеним вимогам до програмної концепції мовлення та запропонувала найбільшу ціну за отримання ліцензії. Програмна концепція є обов'язковою лише для програм ефірного мовлення.

На думку Ів Саломон, аукціон ліцензій - не найкращий спосіб відбору достойних переможців: «Багатство не ототожнюється з найкращими учасниками».

Виконавчий директор НАМ Катерина М'ясникова звертає увагу на те, що закон прийматимуть у процесі переходу на цифрове телебачення, тому, на її думку, важливо зафіксувати в законі гарантії отримання ліцензії всіма аналоговими мовниками в переході на цифру. Також пані М'ясникова пропонує закріпити законодавчо обов'язок Нацради мотивувати свої рішення: «Важливо вписати в обов'язок Національної ради складання опису мотиваційної частини рішень, коли йдеться про визначення переможців конкурсу. Це обов'язкова річ, на яку можуть посилатися компанії й організації, які можуть оскаржувати рішення».

Санкції

На думку пані М'ясникової, у законі має бути чіткий і прозорий причинно-наслідковий зв'язок між санкціями і наданням ліцензії. «На сьогодні навіть найменше попередження Нацради є підставою для ненадання ліцензії. Можна іти за практикою французької аудіовізуальної ради, яка відсилає приписи до компаній-порушників. Але ці приписи не мають ніяких подальших наслідків для компанії, якщо вона свої порушення усунула».

Начальник відділу експертно-нормативної роботи Нацради Олексій Корж зауважив, що у кожній області проводять моніторинг порушень і роблять відповідні приписи. «А якщо ці приписи не виконуються телекомпаніями, тоді вже вони розглядаються Нацрадою». Однак визначати, чи є дія порушенням, має право тільки Національна рада, - у відповідь зауважила Катерина М'ясникова: «І відповідно, коли представник Нацради на власний розсуд повідомляє компанію про те, що вона щось порушувала, він перебирає на себе повноваження Нацради. Це має бути прописано в законі».

Концепція передбачає три види санкцій: припис про усунення порушення (або попередження), штраф, анулювання ліцензії. Останнє за зверненням Нацради у судовому порядку застосовується лише за нове грубе порушення після попереднього накладення штрафу.

Нова редакція закону повинна максимально описувати та деталізувати ситуативність у введенні санкцій, припускає Роман Кіфлюк, начальник відділу аналізу телерадіопростору та соціологічних досліджень Нацради. Це, на його думку, певною мірою страхуватиме від суб'єктивності рішень регулятора.

Монополія

Щодо прозорості власності та обмеження монополізму у концепції нової редакції закону про ТБ та РМ головними є дві тези. Перша - вилучення заборони заснування телеорганізацій іноземними особами. Друга - введення обмеження контролю ринку: одна фізична чи юридична особа не може контролювати більше, ніж 35% від загальної кількості ефірного часу мовлення усіх телерадіоорганізацій у відповідному територіальному сегменті мовлення.

З таким порогом монополії погоджуються не всі експерти, вважаючи, що планка має бути нижчою. «Візьмімо проліцензовані канали - їх 32. Отже, 35% - це щонайменше 11 каналів. Чи не забагато це? Ми бачимо, до чого призводить у нас на ринку надмірна концентрація аудіовізуальних ЗМІ», - коментує Людмила Блищик, представник Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

Революційна пропозиція щодо прозорості медіавласності: у заяві на видачу ліцензії має бути вказана фізична особа - кінцевий бенефіціарний власник юридичної особи, що претендує на ліцензію. Причому ця інформація має бути відкрита на сайті Нацради.

Суспільне мовлення

Концепція Дмитра Котляра пропонує кілька варіантів окреслення суспільного мовлення. Згідно з першим, нова редакція закону про ТБ не передбачатиме жодних змін щодо суспільного мовлення.

Другий варіант - включення окремого розділу щодо суспільного мовлення з вилученням положень щодо державних і комунальних телерадіостанцій.

І третій варіант передбачає, що у прикінцевих положеннях закону встановлюється строк, упродовж якого державні та комунальні мовники повинні бути перетворені на суспільні або ліквідовані.

Начальник відділу законопроектної роботи Держкомтелерадіо Ганна Красноступ, висловлюючи позицію Держкомтелерадіо, зазначила, що останній схиляється до третього варіанту, коли перехід до громадського мовлення має відбуватись поетапно з метою поступового технічного переоснащення регіональних ОДТРК. Щоправда, недостатньо зрозуміло, чому чиновники проводять прямий зв'язок між технічним станом ОДТРК та їх осуспільненням? Адже суть переходу від державного до суспільного мовлення все ж таки полягає в незалежності його редакційної політики.  

***

Серед інших положень концепції - розділення функцій визначення політики та регуляторної і наглядової діяльності у сфері телерадіомовлення, скасування державної реєстрації суб'єктів інформаційної діяльності, заборона встановлення списків адаптованих програм, вилучення положення щодо обов'язковості редакційних статутів та створення редакційних рад. Останнє питання належить до внутрішньої самоорганізації телерадіокомпанії, а втручання держави у питання саморегулювання не є ефективним і доцільним, вважає автор концепції.

Окреслюючи подальшу роботу над законом, Дмитро Котляр висловив надію, що наступне засідання робочої групи відбудеться найближчими двома тижнями. Далі робоча група має погодити текст законопроекту, і тоді у Верховній Раді він може бути зареєстрований у вересні-жовтні 2012-го.

Фото надані організаторами заходу