Не встиг вступити в силу новий закон "Про телебачення та радіомовлення", а народні депутати вже квапляться вносити до нього зміни. Як вже повідомляла "ТК", 22 лютого  у Верховній Раді зареєстровано проект документу про внесення змін до головного закону у сфері теле- радіомовлення депутатів В. Надраги, В. Драчевського, І. Шарова. Основні положення законопроекту зводяться до встановлення квоти на участь іноземних осіб у телеорганізаціях у розмірі 35%, оскільки в законі (який набув чинності 1 березня) ця норма відсутня.

У  старій редакції закону  "Про телебачення та радіомовлення" існувало обмеження щодо створення телеорганізацій, якщо частка іноземних інвестицій перевищує 30% (стаття 13). Ліквідація цього обмеження у новій редакції була одним з аргументів медіа юристів щодо необхідності  накладення президентського вета на даний закон, оскільки відсутність такої норми призведе до безперешкодного контролю українських медіа іноземними особами.
 
Однак чи може повернення даної норми запобігти заснуванню телеорганізацій іноземними власниками чи невідомими особами з офшорів? Досвід попереднього закону доводить, що навряд. Яскраво це видно і у випадку з тим же  "Інтером". З іншого боку,  дане обмеження (до того ж,  збільшена квота на 5 %) мало б регулювати частку іноземних інвестицій  і слугувати захисту національного виробника. Але щодо доцільності внесення такої зміни в парламентському  Комітеті з питань свободи слова та інформації та Національній раді існують інші думки.

Юрій Гирик, заступник завідувача cекретаріатом Комітету, переконаний, що новий Закон не потребує даної норми, а уряд,   за його словами, і без того впорається з тим, щоб захистити національного виробника, оскільки в законі "Про телебачення та радіомовлення" говориться про те, що засновником телерадіорганізацій може бути ЛИШЕ громадянин України: "Це первинна норма, на підставі якої іноземець не може виступити засновником.  І співзасновником теж. Він може  тільки брати участь". Також Юрій Гирик  наголосив на тому, що співвідношення власності мають регулювати Господарський та Адміністративний кодекси.

Ігор Курус, заступник голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення,  також не бачить ніякої небезпеки у відсутності цієї норми. За його словами,  це положення не могло б розплутати заплутаний вузол медіавласності: "Скільки б ми не писали норм, ми все одно матимемо ситуацію з тим, що власники заховані. І реально хто володіє каналом,  ми так і не довідаємося, поки ці люди не будуть чесними перед суспільством і не розкажуть,  хто є хто і хто чим володіє".

Водночас, з одного боку,  нова редакція  Закону, яка передбачає, що  засновником ТРК можуть бути тільки громадяни України,  дає більше переваг в  економічному плані саме нашій країні, оскільки перешкоджатиме   перетіканню  прибутків від рекламної діяльності за кордон. Адже  якщо засновником телеорганізації є компанія-резидент України,  то навіть якщо контрольний пакет її акцій належить іноземній особі, вона все рівно  являється платником податків в Україні.  А от  якщо 35% статутного фонду організації належитимуть   іноземним кампаніям, то,  відповідно,  й кошти від їх діяльності йтимуть за кордон: "Що краще:  щоб всі кошти перераховувались резиденту України, який платить податки, але,  фактично,  іноземна компанія контролюватиме це? Чи ми будемо обмежувати іноземців,  ставити їм  умову 35%, але  будемо розуміти, що ці активи підуть за кордон?", - задає питання Ігор Курус.  

 З іншого боку, всі  застереження щодо того, що  коли лише громадяни України можуть засновувати телеорганізації, це шкодить  надходженню іноземних інвестицій - теж безпідставні, на думку Ігоря Куруса. Адже компанії -нерезиденти,  за його словами,  і так можуть засновувати українські медіа, створюючи українські дочірні підприємства: "Резидентом України є юридична особа, яка зареєстрована на території України,  є платником податків в країні, і якщо  хоч  один  процент статутного фонду належить юридичній чи фізичній  особі України". Також, Ігор Курус не вбачає проблеми в тому, що робити з тими  телеорганізаціями, частину статутного фонду яких вже складають іноземні інвестиції. За його словами, оскільки закон зворотньої сили не має, ці компанії будуть й надалі працювати, але при подальшому оформленні ліцензій Нацрада вимагатиме приведення статутного фонду у відповідність до закону: "Тут нічого страшного не має. Якщо компанія ОРТ має 29% в "Інтері", вона спокійно може створити ОРТ-Україна і мати ці 29% в "Інтері". Тільки буде ще одна прослойка, але в таких компаній стільки прослойок, що однією більше, однією менше, нічого не вирішує".

Для того, щоб унеможливити вплив  власників (в тому числі - і іноземців) на редакційну політику  того чи іншого телеканалу, то стара і нова редакція Закону, за словами Куруса, встановлювала різні механізми контролю. У старій редакції  Закону  це відбувалося через обмеження частки іноземної власності у статутному фонді.  Інший механізм  закладений у новому Законі: він  передбачає регулювання через створення редакційних рад, які й мають перешкоджати тому, щоб ЗМІ перетворювали у  пропагандиський інструмент: "Щоб говорити про цю норму,  ми маємо розуміти, що ми захищаємо. Якщо ми захищаємо інформаційний простір, то нам,  очевидно,  краще зробити редакційні ради, і щоб творчі колективи визначали свою творчу політику. Якщо ми говоримо про економічні питання, то,  може,  нам треба говорити про те, щоб  з грошей,  зароблених телекомпаніями,  сплачувались податки в Україні,  а не перекачувались за кордон. Я ще сам не визначився, яка схема краще:  чи та , яка була, чи та, що пропонується  новим законом.  Але я схиляюсь до того, що ситуація,  описана в новому  Законі,  є прийнятнішою та демократичнішою".

Водночас,  медіа юристи схиляються  до того, що  норма щодо 35% іноземної частки   потрібна. Директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко зазначає, що закони "Про телебачення та радіомовлення" і "Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення" побудовані таким чином, що Нацрада зобов'язана контролювати порядок і обсяг іноземного інвестування в українські телерадіокомпанії:  "І на цей момент тільки технічно відсутній розмір квоти обмежень.  Це,  очевидно,  не логічно і це слід виправляти. Хочемо ми чи не хочемо допускати іноземців - але,  принаймні,  ці питання треба на серйозному рівні обговорити і свідомо приймати рішення, а не робити це шляхом дрібних маніпуляцій з текстом, коли цифра в 35% зникає в одному місці закону, хоча в усіх інших місцях залишається обов'язок Нацради контролювати…  Навіть у  щорічному звіті цього органа у  ВР треба звітувати,  яким чином Нацрада забезпечує законність іноземного інвестування в Україні".

А Ольга Большакова, юрисконсульт Незалежної асоціації телерадіомовників, переконана, що норму нової редакції закону "Про телебачення та радіомовлення" щодо відсутності обмежень  іноземним громадянам та юридичним особам засновувати телекомпанії можна трактувати двояко: або як цілковиту заборону, або ж як безпосередній дозвіл на заснування електронних ЗМІ нерезедентами, приміром,  через створення української юридичної особи. Крім вже зазначених  варіантів, за словами  Тараса Шевченка, обійти норму закону, якою право на заснування телеорганізацій надається лише громадянам та юридичним особам України,  можна й іншим шляхом, що теж не враховано законом: "Якщо іноземень  чи іноземна компанія пізніше купує частку у створеній компанії, то формально вона не є засновником. Вона купує і стає учасником, але може повністю контролювати діяльність. І  в такий спосіб ця норма взагалі обходиться".

Таким чином,  навіть прийняття  норми щодо обмеження участі іноземців 30 чи 35%% не може запобігти прихованості медіавласників. Приклад цьому  - старий Закон. За словами Большакової, вийти з цієї ситуації можна  лише шляхом законодавчого встановлення контролю за ланцюжком власників, але  медіа юрист не переконана в доцільності цих змін: "Для цього будуть потрібні великі трудові ресурси, і досить великі повноваження треба буде надавати державним органам щодо контролю, і це дуже уповільнить і ускладнить процедуру ліцензування телерадіокомпаній. Ускладнить і пакет документів, які треба буде подавати. Я не впевнема, що мета виправдує всі ці заходи".

А Тарас Шевченко пропонує передбачати в законодавстві додаткові обмеження для іноземних телекомпаній не через право засновувати ТРК, а через термінологію контролю: "Має бути заборона іноземним компаніям, а особливо офшорним, контролювати телеканали у будь-який спосіб. Це була б додаткова норма, яка б сприяла наведенню порядку на інформаціному просторі".