Користуючись необізнаністю редакторів, телеканали вішають засобам масової інформації на вуха рейтингову локшину. Як уберегтися від «11-мільйонних аудиторій», «Київ 75+» та «доли рейтинга»?
Уявіть: ви на базарі, і цінники на продуктах вас просто вражають: м'ясо – 8, олія – 2, картопля – 1,5…Та коли ви намагаєтесь щось купити, виявляєте, що перша ціна вказана у євро, друга – у фунтах стерлінгів, третя – у швейцарських франках… і так далі. Причому частина цін вказана з ПДВ, а інша – без.
Приблизно так поводяться наші телеканали, поширюючи у ЗМІ повідомлення про свої досягнення у боротьбі за глядача. Користуючись тим, що показники телеперегляду мають низку параметрів, абсолютно незрозумілих пересічному громадянину, та й більшості журналістів так само, вони обирають із асортименту цифр, якими можна похвалитись, найкрасивішу. Зовсім не дбаючи про те, аби було зрозуміло, що саме означає ця цифра – головне, щоб «доля рейтинга» (сам бачив у якійсь газеті!) була досить великою і справляла враження.
Яскравим прикладом є свіжа ситуація із показниками концерту Queen на Новому каналі та їх тлумаченням. Отримавши показники телеперегляду, прес-служба організатора концерту – фонду Олени Франчук «Антиснід» – поспішила повідомити людство, що пряму трансляцію концерту на Новому каналі «смотрели 11 миллионов украинских телезрителей (по данным GFK, доля 14,7%)!», а про телемарафон, що супроводжував концерт – «Еще никогда ни один социальный проект в украинском телеэфире не набирал такой большой доли – 17,8%. Это значит, что его посмотрели более 13 миллионов телезрителей по всей Украине!». У відповідь на здорову іронію та просту арифметику нашої Дусі прес-служба Нового каналу залучила аналітиків, які довели (очевидно, своїм же колегам із фонду «Антиснід»), що частка 17,8% не означає понад 13 мільйонів телеглядачів. Мільйони, якими похизувався «Антиснід», були кількістю людей, які контактували з трансляцією щонайменше 1 секунду (себто, якщо ви переклацали канал у цей час, займаючись «зеппінгом», вас теж зарахували у його глядачі). До того ж, як наголосили аналітики Нового каналу, цифри, які були наведені у прес-релізі їхніх колег, стосувались різних груп аудиторії – 4+ (усі глядачі, яких рахує GFK Ukraine) та 14-49 («комерційна аудиторія», за якою продає рекламний час Новий канал). Жодних згадок про вікові групи аудиторії в початковому документі, як ви розумієте, не було.
До речі, оцінювати успішність соціального доброчинного проекту за «комерційною аудиторією», яка є відчутно вужчою за загальну – це схоже на нонсенс. Насправді канал наводить саме цифри 14-49, бо вони в нього найвищі.
Те, що повідомлення про 11 і 13 мільйонів з’явилось у низці ЗМІ, свідчить про нерозуміння навіть редакторами видань значення слів «рейтинг» і «частка» і готовність бездумно повторювати будь-які казки з прес-релізів.
У свою чергу, «Детектор медіа», як видання, яке професійно цікавиться показниками телеперегляду і має щодо їх форми публікації певну усталену політику, раз у раз отримує претензії від каналів, яким хотілося б, аби у наших матеріалах фігурували гарніші цифри. Основні аргументи такі:
Показники «Київ 75+», «Жмеринка 14-49» і т. п.
Певний регіональний телеканал, здобувши відносно високий (наприклад, 5-те чи 6-те місце у рейтинговій таблиці) результат у зоні свого поширення – місті, районі, області, – регулярно повідомляє про це світу. Сумнівно, що така подія може цікавити мешканців інших регіонів, тому закономірно було б сподіватися на появу публікацій про неї у місцевих ЗМІ. Втім, ці новини часом трапляються в інших виданнях про медіа, рекламу і маркетинг – очевидно, завдяки агресивному піару.
До речі, якщо йдеться про ТРК «Київ», тут редактори мають великі шанси бути впійманими на гачок агітпропу. Наприклад, нещодавно дотепні піарники київського мера поширили інформацію про те, що прес-конференція Леоніда Черновецького мала вищі показники, ніж звернення Президента України. Лише кілька разів перечитавши прес-реліз, я нарешті
розібрався: його автори порівнювали подію, яка транслювалась лише в ефірі ТРК «Київ», із показниками звернення, яке йшло в ефірі декількох всеукраїнських телеканалів, на тому ж таки ТРК «Київ».
Екзотична аудиторія
Телеканали визначають собі цільову аудиторію за віком, а часом навіть статтю або іншими соціальними параметрами. Наприклад, «середній клас, чоловіки 23-35», «ей-бі мен» (перші і другі особи компаній) абощо. Звісно, це має сенс, особливо для нішевих телеканалів, але повідомлення «нас подивилось 10% визначеної нами вузькоспеціалізованої цільової аудиторії» слід надсилати не до медіа, а безпосередньо до рекламодавців та інвесторів.
У цього варіанту є аргументація, яка мала би звучати переконливо:
«Ми продаємося за цією аудиторією!»
Це, до речі, не обов’язково так – наприклад, НТН сподівається досягти чималих успіхів за аудиторією 18-49, тоді як його базовою аудиторією для продажів досі є 18+. Знов-таки, зазвичай ідеться про ту аудиторію, за якою показники найвищі.
З одного боку, людей шкода: вони показують молодіжний серіал для 14-49, а ми повідомляємо їхні порівняно невисокі показники за 18+.
З іншого – запитаймо себе, навіщо взагалі читачеві знати, який рейтинг і частка були у певної телетрансляції? Чому це може бути важливо?
Якщо йдеться про суто маркетингову інформацію, тоді слід повідомляти не лише частку і рейтинг, але й інші параметри – охоплення, заповнюваність, скільки рекламного часу було продано, за якими цінами… Тут з’являється купа цікавих нюансів. Наприклад, прем’єрні випуски одного нового ток-шоу мали блискучі показники, але зовсім не переривались рекламою, а вже наступні, де реклама з'явилась, були далеко не такими успішними… Відомості про заповнюваність для багатьох каналів також не належать до інформації, яку б вони хотіли бачити у пресі. І взагалі, як можна судити про те, чи успішною комерційно була програма, не знаючи, скільки телеканал за неї заплатив і скільки на ній заробив? Усю цю інформацію варто було б наводити. Утім, видання «загального інтересу» навряд чи зацікавилися б цією малозрозумілою купою цифр.
Адже «загальний інтерес» до показників телеперегляду полягає в їх, так би мовити, соціологічному значенні: яким програмам чи фільмам віддає перевагу суспільство. Надмірна увага, чи навпаки – неувага до певного продукту характеризує інтереси суспільства, його вподобання і духовні потреби. Грандіозні показники політичного ток-шоу, в якому гризуться депутати, і навпаки – мізерні відсотки аудиторії, що захоплюється культурними програмами – показові й діагностичні. Динаміка показників каналу, що належить певному олігарху, свідчить про зміну його ваги і впливу на інформаційний простір. Рейтингова перемога одного випуску новин над іншим – про те, що одна група успішніше впливала на громадську думку, ніж інша.
І для того, щоб правильно трактувати ці факти, конче необхідна єдина система координат. Порівнювати тепле з м’яким, а 14-49 «50тисяч+» із 4+ «50тисяч-» – означає заплутатись самим і дезінформувати своїх читачів. Показник за 14-49 «50 тисяч+» та за іншими обмеженими за віковими та іншими параметрами аудиторіями відображає лише відносну комерційну успішність трансляції, але аж ніяк не її популярність.
У цій ситуації «єдиною валютою», природно, мають бути показники
загальнонаціональної панелі, оскільки з погляду соціології є значно більш репрезентативними.
«Нова панель у тестовому режимі, вона не пройшла аудит!»
Як недвозначно повідомила «Детектор медіа» керівник медіадепартаменту GFK Ukraine Ольга Росманова, загальнонаціональна панель працює не в тестовому, а в цілком повноцінному режимі. Її «сирість» може виявлятись у незначних «глюках», які аж ніяк не нівелюють її значно більшу репрезентативність щодо населення всієї України у порівнянні з панеллю «50 тисяч+». Маючи загальнонаціональну панель, видавати інформацію про телеперегляд, отриману лише від «50 тисяч+», за «волевиявлення всіх українців» – маніпуляція.
До речі, показники «сирої» загальнонаціональної панелі вже досить часто фігурують у повідомленнях прес-служб телеканалів – тих, у яких показники за нею кращі, ніж у містах «50тисяч+». І це незважаючи на те, що -
«за нею ніхто не продається!»
«Детектор медіа» намагається подавати показники і «50тисяч+», і «50тисяч-» для того, аби скласти повніше уявлення про увагу до певних трансляцій, а якщо чесно – то головно для того, щоби вгамувати розпач прес-служб, які бачать у публікаціях «некрасиві» цифри. Насправді читачеві, якщо він не медіабаєр, рекламіст чи маркетолог, у принципі байдуже, за якою аудиторією на каналі продається рекламний час. Коли йому повідомляють, яка ЧАСТКА АУДИТОРІЇ подивилася певну програму, він сприймає це як інформацію про частку загальної аудиторії. А ніяк не частку обмеженої вікової групи, яка цікавить канал у комерційному плані.
«Тоді чому 18+, а не 4+?»
Вибір на користь групи лише повнолітніх глядачів – питання, щодо якого можна дискутувати. На користь «18+» свідчить те, що глядацькі вподобання дітей і підлітків дуже специфічні, і сильно відрізняються від уподобань дорослих. Очевидно, у разі, якщо йдеться про дитячу чи підліткову програму, слід, щонайменше, для порівняння наводити показник 4-45, 14-49 або 4+. Але ЗМІ «загального інтересу» рідко коли доводиться писати про дитячі програми, зате ось для оцінки популярності політичних ток-шоу або документальних фільмів урахування дитсадківських глядачів не буде корисним.
То що ж робити з цифрами, які приходять у редакції від прес-служб?
Згадується епізод із мого дитинства, коли в нас у школі запровадили (а за пару тижнів, на щастя, скасували) радянський предмет «політінформація». Діти готувалися до першого уроку політінформації, як до першого причастя, дуже боялися, перечитували і вчили напам’ять вирізки з газет. Відмінниця, яка викликалася відповідати першою, вийшла до дошки, і вже в першому реченні її доповіді було щось про «субсидії». «Стоп! Що таке субсидії?» – запитала її вчителька, і п'ятикласниця не знайшлася, що відповісти, та сіла на місце під дружний сміх класу (в якому, втім, не було жодного, хто знав би значення слова «субсидії»).
Щоб рейтинги не були такими «субсидіями», треба чітко і простими словами роз'яснити у матеріалі, що таке рейтинг (відсоток глядачів, які дивились конкретну програму/канал, від загальної кількості глядачів) і частка (відсоток глядачів, які дивились конкретну програму/канал, від кількості тих, які дивились телевізор у цей час). Найкраще – унаочнити інфографікою, якщо є така можливість. Слід розуміти, що частка 50% о 4-й ранку – це нічого особливого, а така ж о 21-й – це тріумф. Словом, рейтингові показники бажано подавати у порівнянні з чимось. Хоча б із середнім показником каналу в цей самий час у інші дні, або з показниками інших каналів чи проектів. Наприклад, повідомити, що спецпроект ток-шоу з Юлією Тимошенко мав утричі вищі показники, ніж такий самий із Віктором Ющенком тиждень тому – це явно інформативніше, ніж просто видати якусь цифру.
Говорячи про частку аудиторії, завжди необхідно чітко вказувати: ЯКОЇ аудиторії. До речі, якщо ви так робитимете, інтерес до публікації у вашому виданні у прес-служб телеканалів різко знизиться. Адже є різниця між «нашу програму подивилась третина українців!» та «нашу програму подивилась третина телеглядачів у віці від 14 до 49 років у містах із населенням понад 50 тисяч».
Насправді більшість повідомлень про рейтингові успіхи телеканалів не мають серйозної суспільної ваги, якщо вичистити з них піар-складову. Тому, якщо редактор не впевнений у тому, що правильно розуміє запропоновані цифри, але все-таки має намір їх опублікувати, варто спершу попросити людину, яка знається на телевізійних вимірюваннях, їх розтлумачити.
Саме тому, що все це – нібито неважливі нюанси, які не цікавлять пересічного читача/слухача/глядача, журналісти несуть особливу відповідальність за те, щоб унеможливити маніпуляцію громадською думкою за допомогою цих дрібниць.
Отар Довженко, заступник шеф-редактора видань проекту «Детектор медіа»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена