– Там, де конкурс, завжди є незадоволені. Бо якби були задоволені всі, це означало б, що конкурсу не було.

 

Кожен із нас у Національній раді також має підстави для невдоволення. Приміром, я – тим, що цікавих пропозицій виявилося менше, ніж гадалося. Може, це й закономірно, і не варто було цього разу захоплюватися прогнозуванням, адже подібні конкурси у нас ще не проводилися. Колись «ходіння» на конкурси телерадіокомпаніям нічого не коштувало, згодом було запроваджено заставу, яка повертається лише переможцям (зараховується до ліцензійного мита), а участь у цьому конкурсі була, по суті, заявкою на величезні майбутні витрати, пов’язані із зобов’язаннями щодо швидкого запровадження цифри. На це спроможні були піти одиниці, і не факт, що саме вони сьогодні здатні запропонувати найцікавіші творчі проекти. Але це реалії: за відсутністю відповідних державних інвестиційних програм від цифровиків вимагаються сьогодні і творчі потенції, і наявність потужних фінансових ресурсів.

 

Отож дещо розчарувала вузька палітра пропонованих програм. Тим більше, хотілося відчути свіжий струмінь, не пропустити новизну й підтримати те, що завтра збагатить вітчизняний телеефір. Мені здається, цим бажанням керувалася більшість членів Національної ради.

 

– Під час конкурсних слухань дехто з членів Національної ради прямо заявляв (я також підтримав цю позицію), що не голосуватиме за проекти потужних медійних груп, які порушують закони і власні ліцензійні умови. Чого варті в такому разі їхні матеріально-фінансові та організаційні ресурси? Мені, знаєте, чисто по-глядацьки не хотілося б, аби на хвилі циферизації в Україні виникли нові розсадники культури «русских бабок», яких в українському селі сприймають як глум над традиційною національною мораллю, та постали нові телекомпанії, що живляться вторинною продукцією російського телевізійного ринку. Хіба не їм маємо завдячувати, що український телевізійний ринок часом нагадує смітникову яму російської телеіндустрії? Ось, для прикладу, результати моніторингу ефіру вихідного дня нашого найрейтинговішого телеканалу: багато музики, розваг – і жодної української пісні! Стовідсотково чужий музичний продукт у країні, яка століттями дивувала весь світ своєю геніальною пісенністю і в якій діє норма законодавства з мінімум 50-відсотковою квотою на твори вітчизняних виконавців.

 

Крім того, варто уточнити, який зміст ви вкладаєте в термін «проекти великих мовників». У деяких ЗМІ аналіз конкурсних результатів звівся до ремствувань із приводу того, що Національна рада, мовляв, «не побачила» величину великих, а натомість визнала більшими за них досі невідомі громадськості телекомпанії. Перепрошую, але йшлося не про «великих», а про їхні «пуп’янки» – про нові юридичні особи (суб’єкти майбутніх інформаційних відносин), створені ними. І ніхто не дасть гарантій, що фінансово-економічні потуги «батьків» безвідмовно живитимуть їхніх «дітей», а творчий потенціал раніше діючих мовників автоматично передасться новим творчим структурам. Навпаки, як підтверджує практика, у випадку єдиного засновницького і власницького центру всім підлеглим структурам швидше передаються не творчі достоїнства, а «болячки» у вигляді неповаги до вимог законодавства, орієнтації на чужі цінності та використання «наїжджених» схем виробництва телепродукту.

 

Ще одна важлива обставина: на цьому ж таки цифровому каналі МХ-4, в інших мультиплексах, згідно з рішенням Національної ради за грудень минулого року, вже отримали право мовлення (без будь-яких конкурсів!) всі загальнодержавні та прирівняні до них телекомпанії – й «Інтер», і «1+1», і більше десятка інших, хто мовив до цього. Невже хтось буде стверджувати, що в інтересах розвитку галузі треба було надати їм по другому чи по третьому цифровому телеканалу, не пропустивши на цей ринок нових гравців? Цей конкурс, особливо в частині «Оригінальний проект», і був задуманий таким чином, аби з’явилися оригінальні пропозиції від оригінальних творців.

 

Тому нас і цікавили передусім свіжі сили.

 

– Звичайно, є. З-поміж голосувань щодо десяти переможців, здається, було лише одне, коли наші позиції цілком збіглися – коли був один претендент. Але переможця визначають не кілька конкретних членів Національної ради, а Національна рада як колегіальний орган, рішення якого формується як складова різних чинників і підходів. Це й дає нам підстави говорити: «Рішення правильні». Тому я не говоритиму про те, в чому незгоден (ця інформація є загальнодоступною, кожен із учасників конкурсу може ознайомитися з іменними бюлетенями для голосування), а підтверджу: прийнято оптимальні рішення.

 

– Кількість учасників мені не здається великою. У номінації «Культурна програма» на фінальному етапі конкурсу взагалі лишився тільки один претендент, що є невтішним фактом. Наголошую, йдеться про повноцінний телеканал «Культура», про нагальну потребу створити який протягом останніх кількох років не говорили хіба що ліниві. І ось коли відкрилася реальна можливість його створення – охочих катма. Державна телекомпанія «Культура» зійшла з дистанції, посилаючись на брак коштів. За всієї поваги до неї Національна рада не могла погодитися на запропоноване нею відстрочення платежу, оскільки це було би пряме порушення Закону «Про телебачення і радіомовлення». Якщо держава дбає про культуру і вважає за потрібне створення окремого телеканалу, з пошуком 65тисяч гривень завдатку не повинно б виникати проблем...

 

Загалом же цей конкурс, поза сумнівом, є важливим етапом розвитку вітчизняної телеіндустрії. Адже за п’ятнадцять років формування українського телерадіоінформаційного простору на засадах різних форм власності та вільної конкуренції це був перший день, коли з’явилися одразу з десяток нових телеканалів із перспективами покрити своїми передачами всю територію країни.

 

Нам було непросто вийти на цей конкурс: і цифровий канал створити, і розподіл програм у мультиплексах затвердити, і конкурс оголосити, і подолати судові перепони (чомусь стає традицією, що недбалі гравці в цьому секторі господарювання намагаються вирішити свої проблеми через суди, як у випадку зі зривом на цілий місяць цифрового конкурсу).

Але ми рухаємося чітко визначеним курсом. Державної програми запровадження в Україні цифрового телебачення ще немає, дебатів влаштовується предостатньо, але ж треба приймати рішення! Ми не боїмося приймати їх. Неважко уявити, наскільки безнадійною була б ситуація в Україні із запровадженням цифри, якби Національна рада не брала відповідальність на себе і не посувала цю справу.

 

– Це загальна вимога до всіх конкурсантів. Цікавилися можливостями й зараз, хоча цього разу ця обставина здавалася менш важливою. Якщо після перемоги на попередніх конкурсах мовники були зобов’язані почати виходити в ефір протягом року (а потім могли припиняти мовлення без відчутних фінансових втрат), і ми ризикували втрапити в тягучу ситуацію із позбавленням ліцензії, то нині все простіше. За умовами конкурсу, на це відводяться два місяці. Й освоєння цифрових стандартів саме по собі вимагає від мовників стількох затрат, що вони краще за будь-кого проконтролюють себе.  

 

– «УНІАН-ТБ» запропонував продукт, який не приносить легкі блага. І здатність цього колективу виробляти якісну інформацію навряд чи викликає сумніви. Я вже говорив під час підведення підсумків конкурсу оригінальних проектів, що, на мій погляд, цікавими виявилися приблизно один із чотирьох. Тобто, 5-6 проектів із 24-х, що пройшли всю дистанцію. Тому, як на мене, немає сенсу говорити про їхні переваги. Варто говорити про те, що ми підтримали вартісні речі, яких було не так багато.

 

– Дозвольте відповісти запитанням на запитання. В Україні й раніше були юрособи, що мали права на трансляцію з футбольних чемпіонатів, але, тим не менше, не було футбольного телеканалу, який відповідав би уподобанням мільйонів прихильників футболу. Зрештою, права на трансляції – це штука, обмежена в часі. Вони не назавжди, як графський титул.

 

Якщо за це беруться – хай забезпечують. Не зможуть – у нас є засоби реагування.

 

– Це теж творча площина, і відповідати мав би сам мовник. Адже в документах можна все виписати правильно й привабливо... Недарма ж ми спілкуємося з конкурсантами в «живому» режимі, зважуємо додаткові пояснення, вислуховуємо деталізацію підходів. А критерій істини – практика...

 

– Із часом ці конкурсні рішення дуже істотно вплинуть на розвиток телевізійного і всього медіаринку. Збільшиться вибір телепродукту для глядачів. Розшириться склад універсальної програмної послуги, яку надають провайдери програмної послуги у кабельних телемережах. А відтак – зміниться на краще й частка вітчизняного продукту в загальному потоці телеінформації.

 

Український медіаринок поповниться новими програми «нішевих» форматів – культурно-мистецькою, дитячою, гумористичною, пізнавальною тощо. Навіть це спричинить певні зміни на ринку рекламних послуг. Загалом, почне зменшуватися частка доходів від реклами у діючих телекомпаній.

 

Не виключено, що перерозподіл рекламного ринку буде супроводжуватися порушеннями законодавства в частині реклами, правил конкуренції. Новоствореним каналам буде важко забезпечити конкурентоспроможний щодо реклами продукт, будуть розчарування, а то й банкрутство окремих проектів. Це реалії ринкової економіки. А мовники, які вже мають постійну глядацьку аудиторію, правдами (чи й неправдами?) намагатимуться втримати її...

 

Роль Національної ради зміщуватиметься, більшою мірою акцентуватиметься на підтримці здорової конкуренції та контролю за дотриманням ними ліцензійних умов і зобов’язань. Адже міцний, розвинений ринок саморегулюватиметься більшою мірою, аніж зараз.

 

Ще до того, як ми почали працювати в нових, поконкурсних умовах, у пресі посипалися запитання й претензії: як же так, що переможців конкурсу на найкращу оригінальну програму виявилося не три, як задумувалося, а п’ять? Як вони помістяться у відведеному мультиплексі МХ-4?

 

Було б гірше, якби переможців виявилося менше, забракло цікавих пропозицій. Національна рада «помістить» усіх. Ми свідомі того, що цифрові формати мовлення відкривають сьогодні перед галуззю практично невичерпні можливості, і готові вчасно реагувати на виклики часу. Приміром, зараз розглядаємо варіанти оптимізації стандартів стиснення у першій загальнонаціональній цифровій телемережі МХ-4.