Переглядаючи моніторингові звіти профільних організацій (UNIC та EAO), які щороку публікують дані про стан світових кіноринків, я помітив дві цифри, які мали вкрай різний характер. Обнадійливою була інформація, що на багатьох ринках відвідування кінотеатрів у 2022 році відновилося вже загалом на дві третини від допандемічного рівня. Але засмутило те, що український ринок повернувся до рівня 2005 року (9 млн квитків, 37 млн дол.). Якраз у ті дні, коли я вивчав актуальну статистику світового кіноринку, надійшла новина про законопроєкт, що передбачає перехід на демонстрацію англомовних фільмів мовою оригіналу (із субтитрами). Учасники ринку вже встигли висловити з цього приводу свої побоювання (із законопроєктом можна ознайомитися тут, позицію представників кіноіндустрії читайте тут, кінокритиків — тут, думку письменника Андрія Кокотюхи — тут, операційної директорки студії Postmodern Марини Маркович — тут, рекомендації профільного комітету Верховної Ради — тут). Я, приєднуючись до них, наведу короткий огляд поточного стану світової кіноіндустрії й того місця, яке посідає наша країна в його контексті за останні 25 років.

Початок

1 травня 1998 року в Україні відкрився перший модернізований кінотеатр («Кінопалац»). Відтоді, можна вважати, у нас і розпочалася нова ера кінопоказу. З плином часу на нашому ринку зростала кількість фільмів, які надходили до прокату (дедалі більше — синхронно з прем'єрами в Європі або США). Рік за роком зростали касові збори, що здебільшого було наслідком як відкриття нових кінотеатрів, так і розширення репертуару, зокрема прем’єрами блокбастерів — «криголамів» ринків, що розвиваються. Україна перетворювалася на країну зі спостережуваним — у сегменті кіноіндустрії — ринковим простором.

Хоча ще кілька років збори «Кінопалацу» (згодом уже як мережі) становили до 60–85% від загальних валових зборів країни, зростали доходи й інших учасників ринку, і поступово їхній сукупний обсяг і динаміка досягли такого рівня, що дозволяло робити висновки про перспективи ринкового простору, який формується. Порівнюючи у 1998 році українські результати з показниками інших ринків, складно було говорити про щось конкретне, а про обнадійливе й поготів. Збори «Титаніка» були безпрецедентними, але й на цьому тлі, аналізуючи ринок (тоді це був умовно єдиний ринковий простір СНД, на який американські стрічки потрапляли на екрани скрізь російською мовою, навіть за умов, коли український дистриб’ютор мав прямий контракт з американським правовласником), прокатники не відчували оптимізму: багато комерційно сильних релізів неминуче випускали із субтитрами, оскільки були значні побоювання, що за підсумками прокату навіть у кількох країнах СНД витрати на дубляж не окупляться.

Так, із субтитрами вийшли такі успішні касові кінострічки, як «Врятувати рядового Раяна» та «Краса по-американськи». У 2001 році в українському прокаті вийшов польський блокбастер «Вогнем і мечем» (реж. Єжи Гофман, у ролях Богдан Ступка та Руслана Писанка). Попри те, що фільм здобув небувалий результат у себе на батьківщині (7,1 млн квитків), дистриб’ютор однаково не наважився вкладати кошти в дубляж (згодом, попри безпрецедентну рекламну підтримку «1+1», чимало кінотеатрів відмовилося від демонстрації цієї кінострічки саме через субтитри). Ринок був настільки слабким, що навіть прокатуючи блокбастери, доводилося діяти обачно. Лише з появою низки модернізованих кінотеатрів, а потім і перших мультиплексів, стало зрозуміло, що масове відвідування кінотеатрів відновиться і в нашій країні, і відбудеться це не лише у столиці.

У 2012 році, коли в Україні запрацювали сотні нових кінозалів, обсяги валових зборів перевищили позначку 100 млн дол. і наша країна посіла гідне місце на карті світового кінопрокату. Сьогодні, у 2023 році, Україна має порівняно гірші показники через війну (що стало помітним ще з 2014 року). Але, як це показує подана далі статистика, український ринок мав усі шанси показати себе другим (після Польщі) ринком Східної Європи, потенціал якого дав би змогу випускати у прокат до 20 кінофільмів власного виробництва на рік, значна частина витрат на які поверталася б завдяки надходженням від кінотеатральної каси. Доходи кінотеатрів (станом на 2013 рік) свідчили про це вельми красномовно, а динаміка розвитку, за умови зіставлення її з ключовими показниками ринків інших країн і коригування цих даних відповідно до місцевих особливостей, давала змогу розраховувати на місткість нашого ринку в межах до 200 млн дол. уже 2019 року.

Проте цього року український ринок досягнув позначки лише 114 млн дол., а 2021-го обвалився до 64 млн дол. У 2022-му каса українських кінотеатрів становила вже 37 млн дол., а підсумки 2023-го будуть, судячи з усього, лише незначною мірою кращими. Отже, що ми мали на нашому ринкові і що могли б мати, якби не відомі події?

Світовий кіноринок. Ключові тенденції

Жанрові вподобання сучасного глядача

Завдяки чистій випадковості початок нової ери кінопоказу припав в Україні на вихід фільму «Титанік» — подію, що, як і подальший вихід низки визначних блокбастерів, активізувала ринки. Однак однією з провідних тенденцій 25-річчя, яке розглядається, є те, що серед жанрів, які роблять касу американським кінострічкам, фільми жанру drama посунуться з першого місця на третє (іноді четверте й навіть п’яте).

Зовсім інша динаміка у фільмів, відзнятих у жанрах adventure та action (у спрощеній класифікації, запропонованій The Numbers, оскільки визнати фільм-катастрофу «Титанік» однією тільки драмою ніяк не вийде). З 2014 року фільми adventure та action збирають на північноамериканському ринку боксофіс понад 50%, і ці ж американські фільми є лідерами касових зборів у решті країн світу. Слід врахувати, що фільми названих жанрів мають перевагу аж ніяк не кількісну: рік за роком в американський прокат фільмів у жанрі drama виходить у 2-2,5 раза більше, ніж adventure та action, проте їхні сукупні валові збори на цьому ринку рідко перевищували 13–14%, а от через, очевидно, пандемію їхня частка зменшилася до 5–8%, тоді як частка adventure та action зросла до 70% у першому півріччі 2023 року.

На ринках інших країн ці пропорції ніде не позначилися в таких контрастних співвідношеннях (у кожній із країн топфільми національного виробництва найчастіше зняті в жанрах drama або comedy). Однак безсумнівним залишається те, що левова частка світових зборів припадає сьогодні на американські фільми, серед яких adventure та action посідають чільне місце. Таким чином сьогодні кіносеанс — це у двох випадках із трьох перегляд візуального атракціону. Кіноглядач сьогодні — це переважно споглядач атракціону, в якому він стає учасником не фізично, а залучаючи свою увагу й гру уяви. Ця тенденція абсолютно очевидна і глобальна. З цієї причини творці сучасного видовища, яким сьогодні є американський блокбастер, дедалі більше опановують арсенал циркової вистави, коміксів із їхньою ілюстративністю та простотою і комп'ютерних ігор із їхніми парадоксальними інтригами; роль виражальних засобів, запозичених свого часу з театру та літератури, за останні десятиліття зменшується. Як знижується і значення кінозірок, поступаючись місцем візуальним і звуковим ефектам.

Одним із різновидів новоявленого кінотеатрального атракціону є фільми у форматі 3D. У нашому контексті важливо звернути увагу, що винятковий попит (так само як і виробництво — понад 50 найменувань на рік) на фільми в цьому форматі майже зійшов нанівець: якщо в перші роки буму (одразу після випуску «Аватару») каса кінотеатрів подекуди на третину складалася з доходів від прокату подібних фільмів, то тепер їхня частка знизилася до 4-5%. Одна (але, звісно, не єдина) причина такої тенденції — небажання глядачів (попри очевидне задоволення, яке вони отримують від перегляду фільму в об’ємному форматі) відчувати додаткове навантаження на зір і мозок.

Виробництво та прокат національних кінофільмів

У 13 країнах Європи національні фільми збирають п’яту й більшу частину доходів від загальної каси (2022 року): Франція (41%), Чехія (34%), Велика Британія (30%), Німеччина (27%), Данія (26%), Фінляндія (25%), Норвегія (23%), Іспанія (22%), Італія (20%), Естонія (20%), Польща (21%, але до пандемії, 2019 року, цей показник дорівнював 28%) та Литва (20%). У 2019 році Латвія мала показник на рівні 20%.

Лідеркою європейського виробництва фільмів також є Франція: у 2022 році в цій країні виробили 287 фільмів (у 2021 році — 340, а в 1998 році — 183). Інші країни цієї групи лідерок європейських національних кінематографій мали у 2022-му такі показники з виробництва власних кінострічок: Чехія (96), Велика Британія (220, у 2019 році — 378), Данія (54), Німеччина (198, 113 із яких суто німецькі), Фінляндія (40), Норвегія (25), Іспанія (313, 244 з яких суто іспанські), Італія (357, 294 із яких суто італійські), Польща (85). За останні 25 років скрізь у цих країнах виробництво фільмів зросло у три-п’ять разів. Навіть у країнах, де місцевий продукт не має такої високої частки в загальних зборах, щорічно випускається 25–50 фільмів на рік.

У цьому контексті особливу увагу до себе привертають ринки Естонії (2019 рік: каса — 24,4 млн дол., частка національних фільмів — 23%), Литви (2019 рік: каса — 25 млн дол., частка національних фільмів — 19%) і Латвії (2019 рік: каса — 16,8 млн дол., частка національних фільмів — 20%). Ці ринки й сьогодні менші за український, але вони регулярно виробляють близько 25 (і більше) фільмів на рік. Словенія (населення 2,1 млн чол., місткість ринку — 12,1 млн дол.) також щороку випускає 20 стрічок, частка ринку яких сягнула торік рекордних 14,4%.

Касові збори

Світова каса кінотеатрів у 2022 році становила 25,9 млрд дол. (4,3 млрд квитків). У 2019-му цей показник становив 42,39 млрд дол. (7,56 млрд квитків). Пандемія «підкосила» світовий ринок на 62% (2020–2019 роки).

Сьогодні у світових доходах частки ринків США й Канади становлять 26,8%, тоді як, наприклад, у 2006 році північноамериканський ринок становив 45% від світового. Таким чином, за останні роки істотно зросла іноземна каса американських фільмів (особливо блокбастерів).

У наведених нижче таблицях подано дані про валові доходи та продажі квитків на світових ринках. Оскільки позитивну динаміку на них відзначали тільки в періоди до пандемії Сovid-19, порівняльні дані наведено як за 1998–2019 роки, так і в розрізі 2022 і 2019 років. Усі ринки поділено на три категорії: категорія «А» (каса понад 200 млн дол.), категорія «В» (каса в проміжку 100–200 млн дол.) і категорія «С» (каса до 100 млн дол.). У всіх таблицях дані, де це доречно, наведено зі скороченнями.

Ринки категорії «А»: $200 млн +

Примітки до таблиці:

1 — квитки (у млн шт.), 2001 рік

2 — квитки (у млн шт.), 2019 рік

3 — динаміка за квитками 2019/2001. У 2001–2022 роках кількість проданих квитків знизилася в Індії з 2,8 до 0,89 (у млрд шт.), а ціна на квиток у той самий період зросла з $0,21 до $1,5.

4 — 2004 рік

5 — 2019/2004 роки

6 — квитки (у млн шт.), 2001 рік

7 — квитки, 2019/2001 роки

8 — у квітні 2018 року у Саудівській Аравії було знято заборону на відвідування кінотеатрів, яка тривала 35 років. У 2019 році продали 6,5 млн квитків, 2022 року — 14,4 млн квитків.

Група лідерів світових кіноринків — це здебільшого густонаселені країни. Ринки цієї групи перебувають на провідних позиціях завдяки комплексу чинників, серед яких: висока відвідуваність, вартість квитків, що постійно зростає, і висока чисельність населення. У випадках, коли на певному ринку глядацька активність за цей період зменшилася (середнє її значення на одного жителя), а ринок усе-таки мав позитивну динаміку, це переважно відбувалося (але не в Південній Кореї, Німеччині, Італії та Іспанії) на тлі збільшення за ці 25 років чисельності населення (у середньому на 15–20%, в Індії — на 40%).

Приблизно однакові ринки Нідерландів і Саудівської Аравії (СА) мають принципово різні вихідні показники: в Нідерландах у 3,5 раза вища відвідуваність, а в СА на 55% дорожчий квиток ($10,9 і $16,9 відповідно).

На показники карколомного зростання ринків Китаю та Південної Кореї варто звернути увагу ще й тому, що серед країн із таким грандіозним злетом нещодавно була й Україна.

До групи великих ринків ще донедавна зараховували й Індонезію, каса якої у 2019 році сягнула 326 млн дол.

Іншим великим ринком, який вибув із групи лідерів, є Туреччина. Ще у 2017 році ринок цієї країни становив 239 млн дол., однак потім, через знецінення національної валюти, почав зменшуватися (хоча відвідуваність кінотеатрів залишалася на рівні попереднього періоду і становила понад 70 млн квитків на рік). Надалі, вже через пандемію, відвідуваність турецьких кінотеатрів знизилася вдвічі, а ринок цієї країни потрапив до переліку країн, чиї доходи виявилися нижчими за 100 млн дол. на рік (доходи 2023 року свідчать, що Туреччина незабаром повернеться до групи провідних кіноринків).

На п’яти провідних кіноринках домінантне становище посідають фільми власного виробництва (у дужках вказано частку національних фільмів у % від валових зборів 2022 року): США (96%), Індія (88%), Китай (85%), Японія (69%) і Південна Корея (56%).

Ринки категорії «В»: $100–200 млн

Примітки до таблиці:

1 — 2004 рік

2 — 2014 рік

3 — 2002 рік

Провідні місця у групі «В» посіли одразу п’ять країн, ринки яких 25 років тому були непомітними (до цих п'яти — Тайваню, ОАЕ, Малайзії, Гонконгу і Таїланду — варто додати Саудівську Аравію, №15 у групі «А"»). Дивовижний успіх сусідньої до нас Польщі, ринок якої у 2019 році майже сягнув позначки в 300 млн дол., ще раз вказує на те, які результати могла б здобути й Україна: Польща досягла такого bох-office, маючи значно більшу, у порівнянні з Україною, щільність екранів (37 шт. на 1 млн чол.). В Україні цей показник сьогодні становить 15 (приблизно), що в 3-4 рази менше, ніж в Угорщині, Хорватії, Чехії чи Словаччині та у 5–8 разів менше, ніж у західноєвропейських країнах (тобто наш ринок мав порівняно хороші результати, не маючи оптимальної кількості кінозалів). Серед колишніх радянських республік (так само як і серед східноєвропейських країн) за щільністю кінозалів лідирує Естонія: 70,7 залу на 1 млн чол. — це більше, ніж у Великій Британії (69,8), Німеччині (59) або Італії (57,8), але менше, ніж у Франції (92,9).

Водночас варто зазначити, що процеси, які відбуваються на одному ринку, хоч би яким суміжним він не був, не завжди має сенс дзеркально зіставляти з тими, що відбуваються на іншому. Ринковий простір завжди специфічний. За практично однакової щільності кінозалів, на ринках Чехії та Словаччини відвідуваність відрізняється майже вдвічі на користь Чехії, і тут, зрозуміло, впадає в око різниця у кількості національних фільмів: їх якраз саме у Чехії вдвічі більше й виробляється (і частка національного продукту в Чехії водночас з року в рік у 3—4 рази вища, ніж у Словаччині).

Ринки категорії «С»¹: < $100 млн

Примітки до таблиці:

1 — окремі ринки (з низькими валовими показниками) не представлені.

2 — UNIC називає цифру 2,6 млрд грн, проте свого часу учасники ринку заявляли про 2,9 млрд грн (114 млн дол.)

Третю групу кіноринків за підсумками 2022 року очолює Перу, де приріст продажу квитків у вказаний період становив +717%. Це, як ми бачимо, досить високий показник. Рідко у якій країні світу динаміка кількості проданих квитків, виражена у % до вихідного року (якщо не брати до уваги ринки з дуже низькими доходами), вимірюється сотнями відсотків. Однак у всіх подібних випадках не варто забувати, що, наприклад, у тому ж таки Перу в ці ж роки на 8 млн чол. збільшилося населення, тоді як в Україні за аналогічний період на приблизно таку саму величину воно зменшилося. Якщо ми спробуємо відкоригувати дані в цьому розрізі по Китаю, де приріст населення у 1998—2021 роках становив 14% (приріст за квитками був +1400%, приріст за касою був +4693%), то ми побачимо, що це не змінить винятково високих показників динаміки розвитку цього ринку.

Інший світовий лідер, Південна Корея, за період 1998—2019 років збільшив кількість проданих квитків з 50,2 млн шт. до 226,7 млн шт. (+351%), а населення водночас збільшилося на 11,7%. У підсумку каса цього ринку зросла на цілих 630%. Кількість вражає, але в Україні (у відносних величинах і в доларовому еквіваленті) вона ще більша та становить +1 800% (6 млн дол. у 2001 році й близько 114 млн дол. у 2019 році). Вилучивши з нашого комплексного аналізу Росію (і беручи до уваги те, що ці тенденції важливі, зокрема, і для того, щоб зробити правильний прогноз на майбутнє), ми побачимо, що український кінопрокат мав позитивні тенденції такого характеру (у відносних величинах), які можна порівняти лише з тим, що відбувалося в Китаї та Індонезії (по цій країні немає точних даних, але, вірогідно, у період 1998—2019 роках її ринок збільшився у 30 разів). Очевидно, що дані стосовно України не є абсолютно точними (особливо в доларовому еквіваленті), проте за будь-якого їхнього коригування український ринок — його динаміка за проаналізований період — не матиме принципово інакшого вигляду.

Далі буде…

Антон Пугач, колишній керуючий партнер «Мультиплекс холдингу», колишній директор «1+1 Сінема» та мережі «Кінопалац»

Фото: Getty Images