Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах

Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах

13 Вересня 2021
2959
13 Вересня 2021
09:30

Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах

2959
Успіх туру «Кіно просто неба» в провінції дав головну, базову інформацію — глядач сприймає українське кіно. Але як і яке, і що хоче бачити в конкретних регіонах?
Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах
Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах

Реакція глядачів на Національний тур «Кіно просто неба», що тривав із 5 червня по 24 серпня 2021 року, дала зрозуміти кілька цікавих і важливих речей щодо українського кіно. По-перше, воно подобається людям, його дивляться і хочуть дивитися далі. Але, по-друге, в селищах та містечках його немає де дивитися. А якщо було б де — немає інформації, що саме дивитися: яке це кіно, які фільми, про що вони — відсутня інформація про кіно, тобто саме та ниточка, яка зв’язує кіно із глядачем. Тож вони існують паралельно — кіно і глядач, — зустрічаючись ледь не в містичний спосіб. Тут проблема настільки глобальна (метафізична?), що її годі вирішити лише одним матеріалом, бо апелювати доводиться не тільки до Міністерства культури та інформаційної політики та Державної агенції України з питань кіно, а й до бізнесу і ЗМІ, та й до самих людей; а апелювати до культури людей безглуздо — це нічого не дає.

Втім тур «Кіно просто неба» став феноменом, що, мов лакмусовий папірець, проявив шляхи, якими треба рухатися українському кіно. І це шляхи цілком фізичні. Адже за 2,5 місяці переїздів тур охопив десять областей України, де в 43 населених пунктах показав на 122 сеансах 12 повнометражних і 26 короткометражних фільми. Разом утворилася аудиторія близько 50 тисяч глядачів. А під фінал організатори туру, Благодійний Фонд «МХП — Громаді» та Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!», провели дослідження «Вивчення глядацької думки з метою удосконалення проєкту». Опитування здійснювалося шляхом анкетування в період з 21 по 24 серпня в шести населених пунктах Дніпропетровської, Полтавської і Черкаської областей, участь у ньому взяли 546 респондентів.

Понад пів тисячі опитаних зазначили, що найбільше серед жанрів кіно люблять комедію (31%). Але це очевидна річ, якщо зважити на першість комедії в усьому світі. А от вибір історичного жанру (16%) — це вже оригінальність, характерна саме для українських респондентів. Історичний жанр за популярністю і, відповідно, касовими зборами вже давно пасе задніх у світі, до того ж він вимагає значного бюджетування, зважаючи на дороге виробництво й потребу у специфічних костюмах, декораціях, гримі, звукових та комп’ютерних ефектах. Несподівано третім в опитуванні опинився жанр фентезі (казки) із 13%, тимчасом як у світі він упевнено посідає першість ще з часів масової екранізації фентезійної літератури і коміксів Marvel та DC. Драми ж, очевидно, є стандартно цікавими (12 %), але — за невеликим винятком — тільки старшому поколінню, тому не можуть мати масову увагу і, відповідно, значних зборів.

Вибір до списку туру двох історично-фентезійних (казкових) фільмів — «Пекельна хоругва і Різдво Козацьке» і «Казка старого мельника» — показали ще одну варту уваги деталь: що насправді хочуть дивитися глядачі у провінції. Продюсер Андрій Різоль, керівник Асоціації, розказав, що організатори не впливали на вибір фільмів, показаних у межах туру, а пропонували громадам вибирати самим, та й список запропонованих назва був чималий — 40 пунктів. «Пекельну хоругву...» і «Казку...» сприймали із захватом, що виражалося масовим переглядом, коли ніхто із сеансу не йде, певно, через особливість самої історії, в якій фігурують козаки, зрозумілі українські супергерої, актуалізовані і значущі саме тепер, під час російсько-української війни і чергової боротьби за життя. Звісно, глядацькій цікавості сприяв і мікс жанрів, де є рідкісний «казковий» жанр із додачею комедійного, повного гумору сприйняття стосунків чоловіка й жінки, і містичного — чорти, упирі та інші повітрулі. В національному прокаті «... Хоругва...» дала немалі збори — майже 10 мільйонів гривень, але не окупилася. Адже за законами українського кінопрокату, аби повернути вкладене й отримати прибуток, фільмові потрібно зібрати втричі більше свого бюджету. На жаль, у новітній історії України тільки шістьом нашим фільмам вдалося досягти такого успіху. Що математично пов’язано з умовами демонстрування: бракує потрібної для окупності кіно кількості кінотеатрів. Бідність українців, які не можуть дозволити собі ходити на кожен фільм, — теж причина неокупності стрічок. І, нарешті, відсутність достатнього поінформування — й залучення — глядача щодо українського контенту завершує пояснення скромних зборів вітчизняних фільмів, якої б якості вони не були.

Попри все, є ще одна константа, географічна, із ключовим питання «де?». Власне, географія показу є важливим фактором для визначення прокату, а кіно демонструється з урахуванням усіх чинників аудиторії — за її місцем проживанням, освітою, соціальним статусом, розподілом на статі, заробітком родини та кожного окремо в родині.

Аудиторія всіх сіл та містечок, де проходив тур, отримала саме те, чого хотіла і що вибирала (хоча, здається, найбільш вдячними глядачами були діти, ласі до казок і комедій, а «Фокстер і Макс», де комедійні моменти лише додані до підліткової драми, екшену і фантастики, був прийнятий просто на «ура»). І це при тому, що в людей немає проблем із переглядом кіно: статистичне дослідження Асоціації показало, що 65 % респондентів дивиться кіно у відкритому доступі в інтернеті, 27 % — на телебаченні і 8 % у кінотеатрах. Хоча опитування в Миколаївці та Єлизаветівці Дніпропетровської області виявило: там телебачення практично ігнорується й наступним місцем, де люди дивляться кіно, є, як не дивно, кінотеатри: люди їздять в «го́род» (як вони називають місто Кам’янське) або на «лівий берег», де є два кінотеатри: чотиризальний «Центр кіно» і однозальний «Кіноконцертний зал "Мир"». Сусідня Петриківка більше схиляється до поїздок у кінотеатри Дніпра, де їх шість, рахуючи багатозальники «Мультиплекс» в ТРЦ «Караван» і «Планету кіно Apollo». Причому періодичність поїздок доволі велика як для України — від одного разу на місяць до навіть одного разу на тиждень. Дивляться те, на що потраплять, тобто вибір визначає афіша конкретного дня приїзду, а це на середину серпня сім фільмів у Кам’янському і 14 фільмів у Дніпрі. Присутність серед них українського продукту «де-юре» цілком можлива (і була, по одному фільму на місто — «Ми є. Ми поруч» і «Пульс»). Що виходить із достатнього для прокату контенту (близько 50 вироблених в Україні фільмів у різних формах і жанрах). Це підтвердив 2019 рік, коли, бувало, в один вікенд конкурували 2-3 вітчизняні фільми. Залишимо проблему «політики топменеджерів кінотеатрів», яка не контрольована і все міняє, «де-факто» позбавляючи глядача доступу до українських фільмів. Тут глибша проблема: доступ до інформації: навіть якщо у прокаті є наше кіно, глядач елементарно не знає, що це за фільм, про що він і чи варто на нього іти. В опитуванні під час туру «Кіно просто неба» найчастішою відповіддю про те, «як робиться вибір між одним та іншим фільмом», звучало: «Підходимо до касира й питаємо».

Опитування також підтвердило вік найактивніших глядачів — це молоді люди до 40 років (66 %) і серед них переважають жінки (65 %). Без урахування статі найбільше опитаних (41 %) виявилися з вищою освітою. Але практично всі (94 %) схвалили тур «Кіно просто неба» і хотіли би повторення. При цьому 81 % ствердно відповіли на питання «чи відвідували б ви кіноклуб, де б періодично демонструвалися українські фільми?»... Чи це не мотивуючий результат?

Розуміючи всю складність «ковідних» років, попередні локдауни (і ймовірний новий), із карантинами й автоматичним закриттям кінотеатрів, кіно до глядача доповзає, доїжджає — між крапельок прослизає — в різний, часом хитромудрий і химерний спосіб. Беззастережний успіх туру «Кіно просто неба» серед людей у провінції дав головну, базову інформацію, в яку до цього не було віри — глядач сприймає українське кіно (навіть якщо після цього не може згадати назви фільмів), воно йому подобається (навіть якщо воно не є блокбастером), й він, глядач, готовий його дивитися далі. Звісно, тур був благодійним і перегляди надавав безкоштовно, але майже 50 тисяч людей, офіційно відмічені номерними браслетами на переглядах туру, були задоволені та вдячні такій кінематографічній увазі. І просили-закликали — «коли приїдете ще?». Далі все залежить від кінематографістів, системи фінансування і розповсюдження. Як у цивілізованому світі.

Детальніше про тур «Кіно просто неба» читайте в матеріалі «Кінотеатр приїхав до вас!»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2959
Читайте також
19.02.2022 10:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 102
28.01.2022 09:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 109
16.01.2022 11:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 886
19.08.2021 15:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 515
26.07.2021 12:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 696
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду