Ярослав Підгора-Гвяздовський
кінокритик, член експертних комісій Держкіно та УКФ
09:30
Понеділок, 13 Вересня 2021

Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах

2 176
Успіх туру «Кіно просто неба» в провінції дав головну, базову інформацію — глядач сприймає українське кіно. Але як і яке, і що хоче бачити в конкретних регіонах?
Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах
Кіно поза Києвом: чого хочуть глядачі у регіонах

Реакція глядачів на Національний тур «Кіно просто неба», що тривав із 5 червня по 24 серпня 2021 року, дала зрозуміти кілька цікавих і важливих речей щодо українського кіно. По-перше, воно подобається людям, його дивляться і хочуть дивитися далі. Але, по-друге, в селищах та містечках його немає де дивитися. А якщо було б де — немає інформації, що саме дивитися: яке це кіно, які фільми, про що вони — відсутня інформація про кіно, тобто саме та ниточка, яка зв’язує кіно із глядачем. Тож вони існують паралельно — кіно і глядач, — зустрічаючись ледь не в містичний спосіб. Тут проблема настільки глобальна (метафізична?), що її годі вирішити лише одним матеріалом, бо апелювати доводиться не тільки до Міністерства культури та інформаційної політики та Державної агенції України з питань кіно, а й до бізнесу і ЗМІ, та й до самих людей; а апелювати до культури людей безглуздо — це нічого не дає.

Втім тур «Кіно просто неба» став феноменом, що, мов лакмусовий папірець, проявив шляхи, якими треба рухатися українському кіно. І це шляхи цілком фізичні. Адже за 2,5 місяці переїздів тур охопив десять областей України, де в 43 населених пунктах показав на 122 сеансах 12 повнометражних і 26 короткометражних фільми. Разом утворилася аудиторія близько 50 тисяч глядачів. А під фінал організатори туру, Благодійний Фонд «МХП — Громаді» та Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!», провели дослідження «Вивчення глядацької думки з метою удосконалення проєкту». Опитування здійснювалося шляхом анкетування в період з 21 по 24 серпня в шести населених пунктах Дніпропетровської, Полтавської і Черкаської областей, участь у ньому взяли 546 респондентів.

Понад пів тисячі опитаних зазначили, що найбільше серед жанрів кіно люблять комедію (31%). Але це очевидна річ, якщо зважити на першість комедії в усьому світі. А от вибір історичного жанру (16%) — це вже оригінальність, характерна саме для українських респондентів. Історичний жанр за популярністю і, відповідно, касовими зборами вже давно пасе задніх у світі, до того ж він вимагає значного бюджетування, зважаючи на дороге виробництво й потребу у специфічних костюмах, декораціях, гримі, звукових та комп’ютерних ефектах. Несподівано третім в опитуванні опинився жанр фентезі (казки) із 13%, тимчасом як у світі він упевнено посідає першість ще з часів масової екранізації фентезійної літератури і коміксів Marvel та DC. Драми ж, очевидно, є стандартно цікавими (12 %), але — за невеликим винятком — тільки старшому поколінню, тому не можуть мати масову увагу і, відповідно, значних зборів.

Вибір до списку туру двох історично-фентезійних (казкових) фільмів — «Пекельна хоругва і Різдво Козацьке» і «Казка старого мельника» — показали ще одну варту уваги деталь: що насправді хочуть дивитися глядачі у провінції. Продюсер Андрій Різоль, керівник Асоціації, розказав, що організатори не впливали на вибір фільмів, показаних у межах туру, а пропонували громадам вибирати самим, та й список запропонованих назва був чималий — 40 пунктів. «Пекельну хоругву...» і «Казку...» сприймали із захватом, що виражалося масовим переглядом, коли ніхто із сеансу не йде, певно, через особливість самої історії, в якій фігурують козаки, зрозумілі українські супергерої, актуалізовані і значущі саме тепер, під час російсько-української війни і чергової боротьби за життя. Звісно, глядацькій цікавості сприяв і мікс жанрів, де є рідкісний «казковий» жанр із додачею комедійного, повного гумору сприйняття стосунків чоловіка й жінки, і містичного — чорти, упирі та інші повітрулі. В національному прокаті «... Хоругва...» дала немалі збори — майже 10 мільйонів гривень, але не окупилася. Адже за законами українського кінопрокату, аби повернути вкладене й отримати прибуток, фільмові потрібно зібрати втричі більше свого бюджету. На жаль, у новітній історії України тільки шістьом нашим фільмам вдалося досягти такого успіху. Що математично пов’язано з умовами демонстрування: бракує потрібної для окупності кіно кількості кінотеатрів. Бідність українців, які не можуть дозволити собі ходити на кожен фільм, — теж причина неокупності стрічок. І, нарешті, відсутність достатнього поінформування — й залучення — глядача щодо українського контенту завершує пояснення скромних зборів вітчизняних фільмів, якої б якості вони не були.

Попри все, є ще одна константа, географічна, із ключовим питання «де?». Власне, географія показу є важливим фактором для визначення прокату, а кіно демонструється з урахуванням усіх чинників аудиторії — за її місцем проживанням, освітою, соціальним статусом, розподілом на статі, заробітком родини та кожного окремо в родині.

Аудиторія всіх сіл та містечок, де проходив тур, отримала саме те, чого хотіла і що вибирала (хоча, здається, найбільш вдячними глядачами були діти, ласі до казок і комедій, а «Фокстер і Макс», де комедійні моменти лише додані до підліткової драми, екшену і фантастики, був прийнятий просто на «ура»). І це при тому, що в людей немає проблем із переглядом кіно: статистичне дослідження Асоціації показало, що 65 % респондентів дивиться кіно у відкритому доступі в інтернеті, 27 % — на телебаченні і 8 % у кінотеатрах. Хоча опитування в Миколаївці та Єлизаветівці Дніпропетровської області виявило: там телебачення практично ігнорується й наступним місцем, де люди дивляться кіно, є, як не дивно, кінотеатри: люди їздять в «го́род» (як вони називають місто Кам’янське) або на «лівий берег», де є два кінотеатри: чотиризальний «Центр кіно» і однозальний «Кіноконцертний зал "Мир"». Сусідня Петриківка більше схиляється до поїздок у кінотеатри Дніпра, де їх шість, рахуючи багатозальники «Мультиплекс» в ТРЦ «Караван» і «Планету кіно Apollo». Причому періодичність поїздок доволі велика як для України — від одного разу на місяць до навіть одного разу на тиждень. Дивляться те, на що потраплять, тобто вибір визначає афіша конкретного дня приїзду, а це на середину серпня сім фільмів у Кам’янському і 14 фільмів у Дніпрі. Присутність серед них українського продукту «де-юре» цілком можлива (і була, по одному фільму на місто — «Ми є. Ми поруч» і «Пульс»). Що виходить із достатнього для прокату контенту (близько 50 вироблених в Україні фільмів у різних формах і жанрах). Це підтвердив 2019 рік, коли, бувало, в один вікенд конкурували 2-3 вітчизняні фільми. Залишимо проблему «політики топменеджерів кінотеатрів», яка не контрольована і все міняє, «де-факто» позбавляючи глядача доступу до українських фільмів. Тут глибша проблема: доступ до інформації: навіть якщо у прокаті є наше кіно, глядач елементарно не знає, що це за фільм, про що він і чи варто на нього іти. В опитуванні під час туру «Кіно просто неба» найчастішою відповіддю про те, «як робиться вибір між одним та іншим фільмом», звучало: «Підходимо до касира й питаємо».

Опитування також підтвердило вік найактивніших глядачів — це молоді люди до 40 років (66 %) і серед них переважають жінки (65 %). Без урахування статі найбільше опитаних (41 %) виявилися з вищою освітою. Але практично всі (94 %) схвалили тур «Кіно просто неба» і хотіли би повторення. При цьому 81 % ствердно відповіли на питання «чи відвідували б ви кіноклуб, де б періодично демонструвалися українські фільми?»... Чи це не мотивуючий результат?

Розуміючи всю складність «ковідних» років, попередні локдауни (і ймовірний новий), із карантинами й автоматичним закриттям кінотеатрів, кіно до глядача доповзає, доїжджає — між крапельок прослизає — в різний, часом хитромудрий і химерний спосіб. Беззастережний успіх туру «Кіно просто неба» серед людей у провінції дав головну, базову інформацію, в яку до цього не було віри — глядач сприймає українське кіно (навіть якщо після цього не може згадати назви фільмів), воно йому подобається (навіть якщо воно не є блокбастером), й він, глядач, готовий його дивитися далі. Звісно, тур був благодійним і перегляди надавав безкоштовно, але майже 50 тисяч людей, офіційно відмічені номерними браслетами на переглядах туру, були задоволені та вдячні такій кінематографічній увазі. І просили-закликали — «коли приїдете ще?». Далі все залежить від кінематографістів, системи фінансування і розповсюдження. Як у цивілізованому світі.

Детальніше про тур «Кіно просто неба» читайте в матеріалі «Кінотеатр приїхав до вас!»

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2176
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду