Юрист Інституту масової інформації Алі Сафаров запропонував переглянути предмет співрегулювання, визначений статтею 92 («визначення вимог до поширення інформації, для якої законодавством передбачено регулювання змісту, шляхом прийняття кодексів (правил) створення та поширення такої інформації»).

«Фактично створюється ситуація, коли законодавством визначено вимоги до змісту інформації, але суб’єкти медіа зможуть коригувати ці вимоги. Це створює небезпечну ситуацію, коли закон може посунутися і перестати бути обов’язковою вимогою», - застеріг пан Сафаров.

Юристка ГО «Платформа прав людини» Людмила Опришко погодилася з ним: «Можливість змінювати позицію чи додавати додаткові вимоги є надзвичайно небезпечною. Всі вимоги мають встановлюватися законом. Орган співрегулювання може напрацьовувати практики, етичні стандарти, але додаткові вимоги до закону не можна робити. У такому вигляді, як є, норми співрегулювання залишати не можна».

Юристка Лабораторії цифрової безпеки Віта Володовська, яка входила до робочої групи з розробки законопроєкту, відповіла колегам, що в законі неможливо визначити чітко дефініції всіх обмежень, передбачених законом, на кшталт мови ненависті чи шкідливого для дітей контенту – ці речі регулюються на практиці. «Орган співрегулювання не буде пропонувати нові норми, а буде розкривати значення норм, згаданих у законі. Фінальне рішення все одно залишається за Нацрадою. Це посилює дієвість Нацради, бо багато її рішень оскаржується в суді, там кажуть: “На основі якої експертизи ви приймаєте рішення?”. Модель співрегулювання пропонує згладити проблемні моменти».

Юристка Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ганна Чумаченко, яка теж працювала в робочій групі, розповіла, що керівники медіахолдингів висловили застереження, щоб Нацрада не могла диктувати свою волю органу співрегулювання.

Алі Сафаров запропонував відмовитися від ідеї органу співрегулювання (який створюється представниками індустрії), залишивши в законопроєкті згадки про експертні колегії при Нацраді, які розглядатимуть сумнівні кейси. Анна Чумаченко зауважила, що для Нацради такий механізм був би дуже зручним, але за такої моделі будуть виникати питання в індустрії, чому якась експертна рада щось вирішує.

Виконавча директорка Національної асоціації медіа Катерина М’ясникова, яка входила до робочої групи, сказала, що головна функція органу співрегулювання – ухвалення кодексів: «Захист неповнолітніх, сексизм, що вважати чи не вважати пропагандою жорсткого поводження з тваринами, пропагандою наркотичних засобів. Це все виходить за межі новин, це стосується всього контенту, який сповіщує телеканал, радіоканал. І це питання не врегульоване. У нас є декілька варіантів: або Національна рада нам скаже, що є пропагандою наркотичних засобів, або створити кодекси і визначити самим. Орган співрегулювання має поєднати механізми кодексів із державним гарантуванням дотримання цих кодексів». Якщо контент оцінюватиме сама Нацрада або обрані нею експерти, Катерина М’ясникова вбачає в цьому цензуру.

Юристка холдингу «1+1 медіа» Тетяна Смирнова підтримала своїх колег, з якими працювала в робочій групі над законопроєктом: «Повністю погоджуюся щодо необхідності створення кодексів на рівні стандартів. Ми існуємо в умовах законодавства, перевантаженого оціночними категоріями, які тлумачити можна як завгодно».

Однак юриста медіагрупи StarLightMedia Руслана Шевчука непокоїть, що орган співрегулювання зможе займатися досить широким колом питанням, не обмеженим чітко в законі. «Викликає занепокоєння, що тематики співрегулювання не всі названі. Тематики мають бути закладені в законі, щоб не з’являлися нові для співрегулювання». Як позитивний момент у законопроєкті Руслан Шевчук відзначив норми про те, що функції органу співрегулювання до його створення виконуватиме сама Нацрада.

Тетяна Смирнова, відповідаючи пану Шевчуку, виступила проти обмеження органу співрегулювання у виборі тем: «Зараз ми не маємо проблем з тлумаченням якогось терміну, але через рік-два цілком можливо, що проблеми з’являться. І якщо ми обмежимо орган співрегулювання в можливості створювати кодекси по різних напрямках, ми прирівняємо його до держоргану. Свобода вибору теми для індустрії має бути. Якщо ми вирішимо, що потрібен нам кодекс поведінки під час дощу – ми вправі його розробити і затвердити в Національній раді».

Нагадаємо, 27 грудня 2019 року група народних депутатів зареєструвала законопроект № 2693 «Про медіа». Його авторами стали члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, Микита Потураєв, Євгенія Кравчук, Ірина Констанкевич, Олександр Кабанов, Андрій Боблях, Єлізавета Богуцька, Тетяна Тябуха, Павло Сушко, Дмитро Нальотов, а також членкиня Комітету з питань свободи слова Тетяна Циба.

Новий законодавчий акт має стати комплексним документом, що прийде на зміну кільком медійним законам: про телебачення і радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про інформаційні агентства, про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації.

Центр демократії та верховенства права закликав профільний комітет Верховної Ради та парламент провести ефективне обговорення і розгляд поправок до законопроєкту про медіа з метою ухвалення якісного закону в першій половині 2020 року. Інтернет-асоціація України (ІнАУ) пропонувала парламентським комітетам повернути законопроєкт авторам на доопрацювання.

15 січня 2020 року група народних депутатів від фракції «Європейська солідарність» зареєструвала альтернативний проєкт закону «Про медіа» № 2693-1. Його авторами стали Микола Княжицький, Володимир В'ятрович, Софія Федина, Вікторія Сюмар, Володимир Ар'єв, Ірина Фріз, Олег Синютка та Іванна Климпуш-Цинцадзе.

17 січня комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував парламенту прийняти за основу законопроєкт № 2693 «Про медіа». Альтернативний законопроєкт № 2693-1 теж винесуть на розгляд пленарного засідання Верховної Ради.