«Детектор медіа» продовжує цикл матеріалів про досвід реформування місцевої комунальної преси (так зване роздержавлення). Цього разу – кейс газети «Наш край» (Чернігівська область).

Чернігівська районна газета «Наш край» виходить з 1930 року. Перший випуск у підшивці, яка зберігається в редакції, датований першим повоєнним роком, коштував 15 копійок та називався «Придеснянський колгоспник». На «передовиці» — Сталін, накази радянських міністрів, кращі люди в бригаді та райони, які не впоралися із заготівлями.

«Ми – одна з найстаріших газет на Чернігівщині, нам 89 років. Остання радянська назва — “Шляхом комунізму”. У 1991 році, коли Україна здобула незалежність, газета отримала назву “Наш край”. Усе було чудово, але два роки тому з’явилася політична партія “Наш край”, нас почали плутати з нею та її партійною газетою. Тому ми змінили лого й скоротили назву до “НК”» — розповідає редакторка Наталія Бушай у своєму невеликому кабінеті, де стіни обклеєні сторінками з газети.

Два роки тому редакція пройшла всі етапи реформування й нині існує як самостійне видання. Тепер на першій сторінці (приміром у квітні 2019-го): пожежа в Нотр-Дамі, суди над Савченко та Рубаном і «450, які займаються «балаканиною». Ціна примірника в роздріб — 4 гривні.

Наталію Бушай дивувала позиція редакторів, які зволікали з роздержавленням й до останнього сподівалися на гроші від влади, які, зазвичай, незначні. Редакторку «Нашого краю» більше хвилювало, коли роздержавитися — у перший рік чи в другий, уже спираючись на чийсь досвід. Навіть у райраді радили не зволікати. Однак дотації були незначні, газеті втрачати було нічого, й редакція почала роздержавлення в перший рік.

Дотація мала, у теми — не втручалися

Два роки тому видання було комунальним підприємством «Чернігівська районна газета “Наш край”» Чернігівського району Чернігівської області. Засновники — Чернігівська райрада, райдержадміністрація та трудовий колектив редакції.

Середній річний бюджет газети — 700 тис. грн, рідше — 800 тис. грн. До реформування редакція отримувала з бюджету району дотації для комунального підприємства. В останні п’ять років суми не зростали, а зменшувалися, і становили в середньому 90-60 тисяч на рік. Дотація завжди складала не більше 10 % від загального доходу видання.

«Особисто я прийшла до редакції, коли в її бюджеті був мінус через несплату податків. Ми намагалися це закрити. Були часи, коли я півроку не виплачувала собі зарплатню, порахувавши, що штраф за це буде меншим, ніж проблеми, які чекають через борги. Від засновників ми отримували мізер, — пригадує пані Бушай. — Дотація витрачалася на друк (друк газети коштує 250 тис. грн на рік. – ДМ), на зарплатню, комунальні послуги, редакційні витрати, як-от зношений системний блок. Оскільки дотація всіх витрат не покривала, то решту ми покривали з грошей, які заробили. А якщо ми мали прибуток, то ще й сплачували на нього податок як комунальне підприємство».

За словами Наталії Бушай, районна влада не втручалася в теми газети: «Частіше влада запрошувала нас на свої заходи й ми щось писали про це. На кількість текстів про керівництво району в газеті були “квоти”. Це більше жарт, але певні правила були в нашій редакційній політиці».

Для влади виділили окрему сторінку й позначили її, щоб читачі знали, що це висвітлення діяльності. «На першій сторінці представники влади з’являлися не один раз на рік. Не більше одного фото голови райради в номері. Навіть якщо голова був ньюзмейкером у кількох матеріалах, їхні фото не ставили», — пояснює принципи «квот» редакторка.

Якщо хтось із депутатів хотів висловитися на сторінках газети — редакція погоджувалася. Та крім підготовлених і погоджених запитань журналісти ставили й не узгоджені наперед. «Влада не грала великої ролі як у фінансовому питанні, так і в темах», — каже пані Бушай.

Редакторка пишається тим, що вони одразу ж поставили на першій сторінці свічку скорботи, коли на Майдані загинули перші люди. Вказівок від влади щодо того, як висвітлювати Майдан — не було.

«Єдине, що робила влада, — це «штучний наклад», — зізнається редакторка. Під впливом керівників райрад газету цілими сім’ями передплачували працівники бюджетної сфери району. Після роздержавлення кількість передплатників різко впала. «З одного боку, це втрата, а, з іншого боку, менші витрати на друк. Тим паче в нас залишилися активні читачі, яким ми потрібні, які співпрацюють із нами і на яких ми працюємо», — говорить пані Бушай.

Співпраця з владою сьогодні

З 8 березня 2018 року газета «Наш край» працює як товариство з обмеженою відповідальністю. Співвласниками стали шестеро людей зі складу редакції, двоє з яких уже не працюють. Найбільший статутний внесок — 490 гривень.

Роздержавлення минуло для редакції безболісно. Наталія Бушай постійно консультувалася з Асоціацією регіональних ЗМІ Чернігівщини, обласним осередком Спілки журналістів та юристом Іваном Петрикеєвим. Асоціація розробила для районок «дорожню карту реформи», за нею й працювали.

Відносини з райадміністрацією продовжуються завдяки укладеній угоді про висвітлення діяльності районної влади. Мають із цього 60 тис. грн щороку. Також газета «Наш край» уклала угоду щодо послуг із висвітлення діяльності Чернігівської обласної державної адміністрації. У 2018 році заробили на цьому 12 тис. грн. У лютому 2019-го уклали новий договір на 4 тис. грн. Така ж угода є й з обласним центром зайнятості. Заробіток редакції з цієї співпраці за два роки — 5400 грн.

За словами редакторки, «сьогодні редакція вмотивованіша, бо чітко розуміє, що це наш проект, ми працюємо на себе й відповідальні лише перед собою». Нині редакція роздумує над тим, щоб узагалі відмовитися від висвітлення діяльності. «Це вельми заважає розвитку газети як комерційного видання», — додає пані Бушай.

Друкуємо все, але з позначками

Відповідального за рекламу у виданні, яке складається з редакторки, заступниці-журналістки, бухгалтерки та дизайнера, нема. Хто візьме слухавку, той і зафіксує замовлення.

Основний заробіток редакції — це передплата, політична та комерційна реклама. У газеті «Детектор медіа» натрапляє на рекламу без маркування. «Я ніколи не приховую, що в нас багато політичної реклами», — говорить Наталія Бушай. Також газета приймає рекламу від бізнесу, хоча з цим важче. Адже «Наш край» покриває район, який охоплюють міські та обласні газети. Ці газети більш упізнавані й мають рекламний відділ.

«Також ми розміщуємо оголошення про продаж товару, “загубив студентський”, привітання від громадян та колективів», — продовжує Наталія Бушай. Подібних привітань може бути в номері як 2–3, так і більше. Звичайним передплатникам воно обійдеться в 100 гривень, а от організаціям — у 200.

«На оголошеннях не прожити. Та й нині все шукають через інтернет. Часто ми друкуємо оголошення безкоштовно, для цього в газеті розміщуємо кодове слово. Людина знаходить його, телефонує, називає нам, і ми записуємо її оголошення. Така собі дружба з читачем», — розповідає редакторка.

Реклама у вигляді інтерв’ю на сторінку коштує 15 тис. грн. 14 сторінки під рекламу — десь 3–3,5 тис. грн.

Менше новин, більше людей

«Чернігівський район часто називають “столичним”, тобто кращим. Так думають, адже Чернігів — це обласний центр. Я не згодна. У нас є безліч віддалених сільських рад і хуторів, де живе по 20–30 людей. Гостро проблему хуторів ми відчули з початком поштової реформи», — каже редакторка. Наталія Бушай вважає, що реформа заточена на перспективу й той час, коли малих хуторів уже не буде. Але зараз має проблему з тим, що віддалені читачі не отримують газету.

Окрім спільних рекламодавців, газета Чернігівського району та міські видання часто можуть мати спільні теми. Наталія Бушай каже, що редакція відходить від новин та орієнтується на історії успіху жителів району: «Нині всім у житті треба опора, тому ми й пишемо про успішних людей, які долають складні життєві обставини, починають бізнес із нуля. Щоби людині, яка нас читає, було чим надихнутися».

Пише газета, як і раніше, про події в районі. «Також ніколи не залишаємо поза увагою того, що коїться у світі та Україні. Пожежа в Нотр-Дамі — це важливо, інавгурація шостого президента, рік реформи пошти. Якось знайома була у Франції й привезла нам звідти власні фото для ілюстрацій», — зауважує редакторка.

Підшивка газет з 1946 року дозволяє розказувати читачам про події, які газета описувала 20, 30 та навіть 60 років тому. Підбірку архівних історій розміщують на останній сторінці. Так, 9 травня 1949 року в Седневі побілили всі хати колгоспників і висадили 5 000 саджанців. Стилістику і правопис цих новин кінця 1940-их років редакція зберігає для атмосферності.

З роздержавленням змінилася верстка «Нашого краю». Наталія Бушай каже, що тепер газета виглядає лаконічніше та візуально простіше.

Спілкування з читачем

«Наш край» існує в безоплатній електронній версії. Має сайт, який існує як візитівка. На ньому — вартість реклами, контакти, приклади матеріалів та навіть один подкаст матеріалу з газети.

Також газета має фейсбук-сторінку. Проте редакторка жаліється, що її власні фото з газетою на особистій сторінці набирають більше лайків, ніж стаття з газети, яку публікують на сторінці видання. Охоплення в спільноті газети невелике, у межах 54–500. Найменше — в авторських статей. Найбільше — у постах про життя редакції. «Фейсбук потрібно вести, але нам поки не вистачає рук. Може, колись ми до цього дійдемо й почнемо його оживляти», — додає пані Бушай.

Зазвичай газета комунікує з читачем класичними способами: подарунки за передплату, введення балів, які можна обміняти на призи. Повільно редакція підходить до ще одного способу заробітку, якого нема в жодної іншої редакції.

Заробляти власним папером

«Окрім газетярської справи, ми опановуємо й суміжні процеси», — говорить Наталія Бушай і заводить у кімнату з вивіскою «Творча». На стіні висять жовтуваті папірці, на столі — тазик із в’язкою речовиною. Дизайнер Олександр Божок пояснює, що нині тут не вистачає лише обладнання, його на час винесли. Редакторка показує два папірці і просить вгадати, який з них — справжній єгипетський папірус, а який — виготовили самі журналісти.

Уся ця кімнатка називається «Першою чернігівською папірнею». Дизайнер газети «Наш край» навчився виготовляти власний папір із природних матеріалів і приніс цю ідею до редакції. «Для промислового використання паперу ще замало, але це перший крок, і ми вже проводили екскурсії до папірні та майстер-класи з виробництва», — розповідає він.

На стіні висять готові вироби, як-от дошка-календар, на яку можна чіпляти завдання на тиждень. Дошку обклеїли крафтовим папером.

Також редакція оцифрувала власний архів видань на сканері формату А3+, який дизайнер склав так, щоби він цифрував розвороти й газету не треба було згинати. Редакція готова відсканувати підшивки періодики для тих, кому це потрібно. Можуть навіть скласти на замовлення ще один такий сканер і навчити на ньому працювати.

Розширення папірні та послуг сканування редакція бачить як спосіб монетизації в майбутньому. Тому сьогодні його тестують.

«Чернігівський район має газету, бо в нас є ентузіазм та любов до роботи. Працюємо у своєму темпі, поки наш читач до нас тягнеться», — резюмує редакторка.

Фото: Віра Курико