31 грудня 2018 року завершився відведений законом термін роздержавлення друкованих медіа, і вже можна більш-менш конкретно оцінити результати трирічної роботи. Державний комітет телебачення і радіомовлення оприлюднив останні дані станом 28 грудня: реформовано 425 із 760 зареєстрованих видань.

За деякий час можна буде побачити більш повну картину: якісь газети припинять існування, деякі й так тільки числяться в реєстрі, хтось устиг застрибнути до останнього вагона під кінець року й отримав два місяці на перереєстрацію, але основна маса діючих редакцій вже рушила шляхом самостійного існування.

«Детектор медіа» запитав у редакторів реформованих комунальних газет із різних регіонів про їхній досвід і роботу в нових умовах. Першим про підсумки реформування комунальної преси в столичній області розповів голова Ради редакторів (керівників) друкованих ЗМІ Київщини, директор ПП «Редакція Іванківської районної газети “Трибуна праці”» та редактор цього видання Павло Смовж. Нагадаємо, що про боротьбу цього редактора за можливість реформувати газету «Детектор медіа» розповідав у березні 2018 року.

Більше десятка видань не реформовано

Ситуація на Київщині така: хто прагнув працювати в нових умовах, той реформувався, незважаючи на жодні перешкоди. А хто «тягнув гуму» з різних причин до останнього, той тепер опинився в дуже непростих обставинах.

Зокрема, деякі редактори, не дочекавшись документально оформленого – відповідними угодами – виходу зі співзасновників своїх райрад (як правило, саме вони гальмують на Київщині процес роздержавлення ), подали наприкінці грудня минулого року заяви в облуправління юстиції про перереєстрацію своїх газет. Тепер мають час (до двох місяців), щоб сформувати для цього повний пакет необхідних документів. А деякі – й не подавали таких заяв, очікуючи милості своїх райдепутатів. (Однак передплату на перше півріччя провели, створивши таким чином серйозні проблеми).

Нещодавно я цілий день спілкувався телефоном з колегами, щоби з’ясувати стан справ в області. Дехто засмутив, а дехто – очікувано порадував своїм, образно кажучи, бойовим, активно-енергійним оптимізмом. Звикнувши обходитись без дотацій влади або ж мінімальними їх сумами, такі ще активніше шукають сьогодні шляхи збільшення доходів своїх редакцій, дбають про злободенність і максимальну відповідність контенту запитам читачів, про тиражі видань. Це, зокрема, редактори «Вісника Переяславщини», «Яготинських вістей». Встигли подати заяви на перереєстрацію редактори фастівської «Перемоги», «Таращанського краю», згурівської «Панорами».

Але так налаштовані, на жаль, не всі. Більше десятка часописів не реформовано до кінця 2018 року, отже, Мін’юст за законом має скасувати їм свідоцтва про реєстрацію. Серед таких – районні видання в Рокитному, Василькові, Бородянці (ця інформація поки що неповна). Залишається відкритим питання з стосовно обласної газети «Час Київщини». А щодо чотирьох редакцій газет – «Київської правди», «Вишгорода» (видання міськради), «Рідного міста» (Кагарлик) і «Новин Полісся» – взагалі не було у 2016 році прийнято рішень про реформування. Отже, вони однозначно «пролітають».

До речі, остання з названих газет припинила свій вихід ще наприкінці минулого року. Правда, у Красятичах (райцентр Поліського району) створено «з чистого аркуша» і вже зареєстровано з такою самою назвою приватну газету. Скільки вона проіснує, чиї й до яких виборів обслуговуватиме інтереси – мені невідомо.

Вскочити в останній вагон

Є незрозумілі моменти й в іншому: що буде з тими, хто не довів до завершення цей процес у встановлені терміни? Адже дехто встиг перетворити лише редакцію на ПП чи ТОВ, а от з газетою – не вийшло… І причина – не лише в тому, що окремі редактори не поспішали розлучитися зі своїми владними співзасновниками (читай – дотаціями, котрі в деяких районах і містах сягали півмільйона й більше гривень на рік), а й у позиції окремих районних чи міських рад, а також деяких РДА. Котрі не бажали, а деінде – й досі не бажають(!), виходити із співзасновників, котрі прагнули чи то відібрати приміщення в редакцій, чи за будь-яку ціну усунути неугодних їм редакторів, котрі придумували (і досі придумують) якісь інші причини.

Можу конкретно називати такі райони й імена, але поки що не робитиму цього, щоб не нашкодити колегам: можливо, ще декому з тих, хто звернувся в облуправління юстиції без «дозволів» владних співзасновників, вдасться вскочити в останній вагон… Адже «суб’єктивний фактор» – він, крім усього іншого, ще й мстивим буває, нетерпимим до критики й правди, має щось своє на меті, а суспільні інтереси – питання другорядне...

А цей «вагон» – можливість довести процедуру перетворення до кінця протягом двох місяців поточного року. На це юстиція дає добро, але потрібно долучити до поданих наприкінці грудня заяв про перереєстрацію газет обов’язкові документи, яких у деяких редакцій досі немає. Це, як правило, угоди з РДА чи райрадами про їхній вихід зі співзасновників.

Вина – обопільна

Якщо узагальнювати, то я б сказав так: вина в ситуації, що склалася в нашій області з роздержавленням газет, – обопільна: і владних співзасновників, які ще й досі (!) по-різному розуміють і сприймають таке реформування, і самих редакторів комунальних видань та колективів редакцій. А ще – обласної державної адміністрації, керівники якої нічого не робили, щоб допомогти в організації цього процесу, в тому числі – не сприяли журналістам у тих випадках, коли на місцях виникали якісь серйозні проблеми з роздержавленням.

Мені особисто довелося навіть судитися зі своєю райрадою, яка півтора року не приймала рішення про реформування нашої газети. А коли, програвши суд, депутати не захотіли виконувати постанову суду, що зобов’язувала їх прийняти передбачене законом рішення, довелось писати заяву в поліцію. Котра внесла відомості в ЄРДР, завела кримінальну справу проти тих, хто не голосував. Але й це мало вплинуло на райраду. Процес запустила лише моя згода передати в комунальну власність району будинок, у якому редакція розміщується вже понад 55 років, і землю під ним. Правда, все це допомогло в іншому: очевидно, «з переляку» райдепутати погодились надати це приміщення нам в оренду на 49 років… І ми оформили такий договір.

Коли в травні 2018 року я проводив у стінах облдержадміністрації засідання Ради редакторів нашої області, окремі колеги (так само, як і керівники Київської ОДА) не пройнялися моєю тривогою щодо невиправданої пасивності з реформуванням. І тепер, коли Верховна Рада не продовжила багато ким очікуваних строків реформування (які могли «врятувати» ситуацію для декого), частина газет із 80-90-літньою історією існування просто ліквідується.

Боротьба за приміщення

Кажуть, вихід завжди є. Але який він у цьому випадку? Це – створення та реєстрація фактично нових газет – приватних. З «чистого аркуша», але з такими ж назвами, які мали їх попередниці. І хоч це несе за собою багато наслідків і труднощів, іншого виходу, мабуть, немає.

А з тих наслідків вилазитимуть і питання оренди приміщень, і самостійне придбання потрібної техніки (бо раніше наявна має відійти в комунальну власність районів), навіть інші підходи до пенсійного забезпеченням журналістів, які працюватимуть у новостворених виданнях, та ще багато інших нюансів, не врахованих у законі про реформування ЗМІ. Тож сьогодні важко сказати, хто виграє, а хто – програє.

До речі, закон передбачає оренду приміщень реформованими редакціями за нині чинну символічну плату (як для бюджетних установ) і договори про це не менш як на 15 років. Але подекуди угоди уклали (нав’язали) таким редакціям лише на три роки. Подекуди й досі воюють, щоб виселити журналістів з приміщень, привабливих для інших – «дорогих» орендарів, як-от у Броварах.

Нам оренду, як я вже згадав, оформили на 49 років. А ось у Василькові неможливо орендувати за гривню в рік: типове колись приміщення, що будувалось для редакцій і друкарень в одному комплексі, ще раніше було приватизоване (повністю), й відтоді там редакція платить власникові щомісяця близько 9 тис. грн. І мови бути не може про одну гривню.

Вижити без дотацій

Перспективи в кожного різні. Хтось таки не витримає випробування самостійністю, а комусь – не звикати, як-от у Яготині, Переяславі-Хмельницькому, Таращі та деяких інших районах. Редактор «Таращанського краю» Дарія Камінська запевняє, що чотирирічна практика роботи без жодної фінансової допомоги з райбюджету загартувала їхню редакцію. Правда, торік місто їм виділило 70 тисяч гривень, але «погоди» такі гроші сьогодні не роблять. У Яготині вже п’ять років не допомагають фінансово райгазеті. Чого не скажеш про друковане видання міськради…

А от в інших районах і містах влада була щедріша. 230 тисяч гривень отримала у 2018-му згурівська «Панорама», 340 тисяч – васильківська та 430 тисяч – рокитнянська редакції, 500 тисяч – вишгородська райгазета «Слово». Рекордсменом, мабуть, стали «Бучанські новини», яким місто торік, розповідав редактор, виділило понад 700 тисяч гривень. А тепер треба покладатися лише на самого себе.

Показовим є приклад уже згадуваної мною газети «Вишгород». 11-тисячний тираж цього повнокольорового видання розповсюджувався серед містян безкоштовно. А за передплатою мали менше… 200 примірників. Та ще й тривав перманентний конфлікт між редактором і мером. Тож міська влада й не реформувала свою газету. Тепер ставку будуть робити, як і планували, на іншу газету, від початку приватну, зареєстровану раніше й близьку до місцевої влади…

Взагалі, складається іноді враження, що місцева преса сьогодні вже не так потрібна владі, як раніше. Видно, що все більше ставки роблять на електронні ЗМІ. Давно задумана адміністративно-територіальна реформа в Україні (якщо її таки здійснять) до кінця поламає й усталену десятиліттями мережу місцевих друкованих видань. Якщо в Київській області планується утворити 5-6 укрупнених районів, то зі скількома реформованими газетами будуть укладатися, наприклад, договори про висвітлення діяльності влади? А без фінансової підтримки в найближчі роки далеко не всім вдасться вижити. Не кажу вже про те, скільки людей залишиться без звичних і улюблених райгазет.

Наша «Трибуна праці» торік практично не висвітлювала роботу РДА та райради. Вони не виділяли на це жодної гривні, а без оплати публікувати їхні офіційні матеріали ні ми не бажаємо, ні закон уже цього не дозволяє: корупція виходить… Саме тому й резонансно «відзначилась» Іванківська РДА: додумались опублікувати одне з розпоряджень голови адміністрації в газеті сусіднього району – Поліського. Для цього знайшли тисячу гривень готівкою. Для нас – не знайшли.

Не передбачили в райбюджеті коштів на висвітлення своєї діяльності в Іванкові й на нинішній рік. Хоча відповідну угоду з нами таки підписали.

Падіння тиражів

Й останнє – про тиражі. Майже у всіх вони на перше півріччя 2019 року впали. У Таращі, наприклад, на 50 (!) відсотків. У нас тираж упав майже на чверть торік, коли різко підвищили (на третину) передплатну ціну. Зате вже тільки на 76 примірників маємо менше на перше півріччя нинішнього. Але так завжди бувало на початку року, а протягом лютого-березня тиражі вирівнюються.

Нині позначається і вкрай неоперативна доставка преси поштовиками (в деякі села, наприклад, завозять пошту й газети раз на тиждень), а ціни за доставку щоразу збільшують. Зменшується й купівельна спроможність наших потенційних читачів.

Дехто з колег намагається утримувати наявний тираж низькою передплатною ціною. Одна редактор мене шокувала: її газета на 6 місяців коштує… 45 гривень. Навіть поштовики дивуються: їхній тариф на доставку одного номера вищий за його видавничу вартість.

А щоб люди на залишалися без такої необхідної й цікавої місцевої інформації, ми в нашій редакції думаємо й про майбутнє – про інші її носії. Зараз передплата на електронну версію не приносить відчутного доходу, але ж у жителів нашого району вже є така можливість. Зацікавити газетою допомагає й сторінка у Фейсбуку, де ми розміщуємо анонси резонансних публікацій.

Підготувала Віра Черемних

Фото: Наше місто, з архіву Павла Смовжа