Цей звіт є підсумковим у межах спільного моніторингу «Детектора медіа» та LetsData в рамках проєкту EU Disinformation Situation Centre. Його основною метою є проведення аналізу з метою всебічного розуміння пропагандистського інформаційного впливу Росії на країни-сусідки України: Польщу, Словаччину, Чехію, Румунію, Молдову, Болгарію та Угорщину. Також це дослідження має на меті визначити поточні цілі Росії в кожній із країн шляхом вивчення тактик, тем і ключових повідомлень, що використовуються в дезінформаційних кампаніях. Шляхом проведення порівняльного аналізу інформаційного поля в країнах, які потрапили до дослідження, аналітики «Детектора медіа» намагалися виявити закономірності в регіональній стратегії Росії, оцінити вплив пропагандистського порядку денного на Україну в умовах повномасштабного вторгнення, запропонувати механізми періодичного моніторингу та в межах цього звіту надати рекомендації щодо протидії російській дезінформації.

У попередніх звітах були відображені тренди та ключові повідомлення проросійських інформаційних кампаній у період від жовтня 2023 до лютого 2024 року. У цих звітах були висвітлені спроби Росії маніпулювати геополітичними темами та досліджувалися ксенофобія та популізм проросійських користувачів на різних платформах. У моніторингові звіти за конкретний місяць потрапляли теми, на яких фокусувалися дезінформаційні кампанії. Це, наприклад, могли бути протести фермерів у Європі або спроби відвернути увагу ЄС від України після початку війни Ізраїлю проти ХАМАС. В окремих звітах ми спробували виявити мережі скоординованого впливу проросійських акторів у країнах Центрально-Східної Європи та дослідити, як російська пропаганда оперувала темою НАТО та допомоги Україні. Також у рамках проєкту було досліджено особливості пропаганди в українському сегменті тіктоку.

У цьому звіті, який фіналізує наше багатомісячне дослідження, ми зосередилися на такому:

• узагальнення ключових тем, якими пропагандисти маніпулювали у медійних просторах кожної із країн;
• виокремлення вразливих тем і «больових точок», притаманних кожному з досліджуваних суспільств;
• короткий перелік найбільш характерних пропагандистських ресурсів;
• рекомендації щодо посилення стійкості та невразливості до ворожих інформаційних впливів.

Ключові тези прокремлівської пропаганди та дезінформації в окремих країнах Центрально-Східної Європи

Румунія

Румунія не має сильних культурних, історичних чи економічних відносин із Росією. Не має спільного сухопутного кордону, російської меншини, румуни не говорять російською, немає російських радіо чи телестанцій. Проте, як зазначають аналітики EU Disinfo Lab, в останні кілька років російський вплив на місцеві медіа цієї держави помітно зріс. Дезінформаційна кампанія Кремля проти Заходу не стільки намагається нав’язати ідеологію «русского міра» чи просуває Росію як «здорову альтернативу» Заходу, як хоче підірвати єдність західних демократій і змусити засумніватися в правильності обраного зовнішньополітичного вектора. Мета пропагандистів — не нав’язати румунському суспільству прихильність до Кремля, а радше створити вороже ставлення до Заходу, його структур, політик та ініціатив.

«Червоною ниткою» в інформаційній канві пропагандистів проходили антинатівські й антиамериканські настрої. Зокрема, це проявлялося в просуванні загальної недовіри до pax Americana, критиці Штатів як локомотива мілітаризації у світі й еталона неправомірного військового втручання. При кожній зручній нагоді пропагандисти апелюють до прикладу Югославії або ж ідуть ще глибше — згадують стратегічні бомбардування Америкою країн Осі, зокрема й Румунії, під час Другої світової війни. Україну подають як жертву не стільки російської агресії, скільки кривавих амбіцій Заходу. Мовляв, це Захід штовхнув Україну у прірву, щоб задовольнити свої загарбницькі амбіції та послабити Росію, виснаживши її тривалим військовим протистоянням. Трапляється чимало «прогнозів», що румуни можуть стати наступними «жертвами» геополітичних планів Заходу після українців, якщо йтимуть «на поводу» НАТО та США. В цьому контексті агітпроп апелював до гротескних образів, мовляв, це румунські чоловіки, а не американські, невдовзі підуть на війну й повертатимуться у трунах до своїх родин. Маніпулятори намагалися зіграти на релігійних почуттях румунської аудиторії, підсвічуючи «жорстоке переслідування» ченців УП МП українськими правоохоронцями, а також зіграти на традиційних цінностях частини румунської аудиторії, зображуючи Захід як розсадник аморальності. Тематика війни в Україні висвітлювалася в контексті повільного, але методичного просування російської армії, відеоматеріалів із російських телеграм-каналів про нібито масову здачу в полон українських військовиків і пошкодженої під час бойових дій української техніки, а також фейкових відеозвернень «дружин мобілізованих», чиїх чоловіків рекрутували в нібито неправомірний спосіб.

Прикметно, що манера висвітлення війни проти України часто вторить твердженням російських Z-каналів (серед інших — неонацистського ДШРГ «Русич»), трапляється запозичення їхнього візуального контенту з відповідними водяними знаками, як і запозичення з українських пропагандистських ресурсів із відповідними позначками на їхніє фото та відео (зокрема Украина.ру). Наприклад, це траплялося у телеграм-каналі Rusia vs Nato/S.U.A (2 тис. підписників). Він позиціює себе як ресурс, який викриває «брехню в Україні» та розмістив на аватарці прапор зі свастикою на синьо-жовтому тлі. Також канал QVINTA ÆTAS (3,6 тис. підписників) репостить дописи російського міністерства оборони та російських «воєнкорів», підкреслюючи «успіхи СВО». Телеграм-канал Dan Diaconu (13,1 тис. підписників) хоч і не робив репостів із російських ресурсів, але його риторика відверто резонувала з прокремлівською: мовляв, Захід програв у протистоянні з Росією, Москва впевнено досягає цілей «СВО», невдовзі захопить Харків, Одесу, Кривий Ріг та інші великі українські міста.

У фейсбук-спільноті Anti-rezist на 12 тис. підписників багато іронічних картинок, які відтворюють типові пропагандистські посили: Україна — суцільно корумпована, Зеленський — маріонетка Заходу, Захід — нерішучий і фрагментований, Байден — хворий на деменцію дідуган, Путін — могутній і впевнений, російська армія — непереможна тощо. Автори також поширювали меми-картинки з водяними знаками російських Z-ресурсів (як-от із каналу «Повёрнутые на Z войне»). Фейсбук-спільнота Info-fresh, 2 тис. підписників, посилалася на «РИА Новости» й інші пропагандистські ресурси як на першоджерело новин, а також цитувала пропагандиста Кисельова, заступника голови Радбезу Росії Медведєва, посла Росії в ООН Небензі й інших офіційних «речників» агітпропу, чиї заяви завжди вимагають контекстуалізації та верифікації. У мережі Х (Twitter) користувач Nae Moromete, який позиціює себе як «незалежний консервативний журналіст», показував країну-агресорку та її очільника, воєнного злочинця, у позитивному ключі, зокрема зазначав, що Путін за рівнем могутності може перевершити Йосипа Сталіна, а Росія стає сильнішою з кожним днем. Він поширював заяви європейських політиків і всіляко намагався довести, що вони шкодять інтересам європейців, а політика ЄС є нерозсудливою.

Зважаючи на особливості поширення пропагандистських наративів у румунській аудиторії, пропонуємо кількаступеневу стратегію нівелювання ризиків їх поширення. Один із рівнів розв’язання проблеми — посилення міжвідомчої та міждержавної співпраці: важливо синхронізувати підходи України та Румунії у протидії російській дезінформації. Зокрема, як повідомляє EU Disinfo Lab, у 2020 році Бухарест прийняв Стратегію національної оборони, включивши в неї боротьбу з дезінформацією, але окреслені в рамках документа дії поки не були втілені в життя. Україна могла би поділитися з Румунією практичними кроками зі створення конкретних механізмів протидії пропаганді, розкривши особливості як державної політики регулювання медійного простору, так і досвіду профільних неурядових організацій. Для румунських медійників украй важливо не лише розвінчувати російські фейки та оприявнювати маніпулятивні положення, а й пропонувати читачам «позитивний» порядок денний. Приміром, пропагандистське твердження про те, що Захід буцімто зумисне кинув Україну в криваву бійню проти Росії заради реалізації власних геополітичних інтересів, можна подавати в іншому фокусі: Україна обрала євроатлантичний шлях, що викликало агресію з боку неоімперіалістичної Росії, яка не хоче випускати Київ з орбіти свого впливу; без підтримки Заходу Україні буде вкрай складно протистояти агресору; Україна відстоює в першу чергу власний вибір, а не «інтереси Заходу». Маніпуляцію про те, що нібито США та НАТО використовують держави-сусідки Росії як поле битви проти Москви, нині українські, а завтра румунські солдати протистоятимуть російській армії, можна перебити альтернативним твердженням: протистояти такому могутньому ворогу, як Росія, разом з її авторитарними союзниками, можливо тільки завдяки механізмам колективної безпеки. У Європи поки немає власного сильного інструменту, окрім НАТО, щоб гарантувати безпеку континенту, тому об’єднання зусиль відбувається в рамках вже наявного механізму, альтернативні варіанти — в процесі реалізації.

В інформаційному висвітленні релігійних викликів, які постали перед Україною, важливо проводити паралелі з румунсько-молдовським прикладом. Румунська православна церква, яка має канонічну юрисдикцію над сучасною територією Республіки Молдова, протистоїть спробам релігійної експансії з боку Молдавської митрополії РПЦ. Свою структуру, УПЦ МП, російська церква намагається використовувати як м’яку силу та почасти у військових цілях.

Болгарія

Під час дослідження, на основі попередніх моніторингових звітів, ми виокремили три ключові теми проросійської пропаганди серед популярних проросійських акторів у Болгарії: знецінення західної міжнародної політики, дискредитація української влади, маніпулювання поняттям «національного суверенітету».

Дискредитація західної міжнародної політики. Основні тези проросійської пропаганди полягають у тому, що Захід буцімто проводить «хибну» зовнішню політику щодо Росії та України. По-перше, стверджується, що російсько-українська війна не належить до сфери інтересів і впливу колективного Заходу, а є справою або між двома країнами, або взагалі «внутрішнім» російським питанням. По-друге, маніпулятори перекидають відповідальність за ескалацію між Заходом та Росією на бік Заходу. По-третє, наголошують на тому, що європейські країни втратили «суверенітет» і виконують «вказівки» Пентагону (США). По суті, ці наративи резонують зі словами офіційних представників Росії, які також часто цитують на ресурсах із проаналізованої вибірки. Росія, таким чином, намагається зняти з себе відповідальність за війну та ескалацію.

Дискредитація української влади. Тема надання допомоги Україні викликає дискусії всередині болгарського суспільства, тож, щоб викликати супротив допомозі, пропагандисти наголошують на тому, що українська влада є суцільно корумпованою. Відтак просуваються тези, що спрямовані Києву кошти розкрадають, вони не йдуть на потреби фронту, а «Захід зливає гроші в смітник». Ця тональність використовується правими популістами в Болгарії, ідеологеми яких часто збігаються з проросійськими наративами.

Маніпулювання поняттям національного суверенітету. Слід окремо визначити таку болючу точку як «національний суверенітет». Проросійські джерела постійно маніпулюють цим поняттям і завжди намагаються вказати на те, що вся допомога Україні — це шкода національним інтересам європейських країн, зокрема і Болгарії. Тут накладається ще один пропагандистський контекст: нібито Болгарією цілковито керують структури ЄС, які, своєю чергою, є залежними від США. Такі тези знов таки використовується для того, щоб зменшити ресурси допомоги для України та допомогти правим популістам на місцевому рівні, які часто є близькими до Росії.

В основному, проросійські тези найбільш інтенсивно поширюють в телеграмі. Можна виокремити наступні показові ресурси у проаналізованій вибірці: Bulgarian Military Union “Vasil Levski” — налічує близько 13500 підписників. Його контент майже цілковито мавпує те, що є частиною російського наративу. Від подій на фронті російсько-української війни — до публікації публічних заяв офіційних посадовців Росії (особливо речниці МЗС Марії Захарової). «Гласът на Истината» — це канал фанатів теорії змов, зокрема про «світовий уряд рептилоїдів», які поширюють максимально сенсаційні тези. Вони мають аудиторію із близько 3200 підписників. Прикметно, що фанатики теорії змов, «антивакцинатори», стають на бік саме російської пропаганди. Окрім поширення проросійських наративів, вони публікують «шок-контент», пов’язаний із вакцинами, COVID-19, міжнародною системою тощо. InfoDefenseBULGARIA — телеграм-канал, який в основному орієнтується на висвітлення подій на фронті війни Росії проти України з проросійських позицій. Налічує майже 5700 підписників. «Възрожденци» — офіційний телеграм-канал правої популістської партії в Болгарії, має 545 підписників. Головним чином у різних контекстах поширює вигідні Кремлю євроскептичні й антизахідні настрої, критикує теперішню владу та інституції ЄС. «Боян Чуков» (уже заблокований) — це персональна сторінка в телеграмі (до блокування налічувала близько 4,5 тис. підписників) «професора», «політичного експерта», колишнього дипломата, який просуває проросійські наративи. Майже в кожному пості просуває твердження, що Захід несе відповідальність за ескалацію з Росією. Він також неодноразово наголошував на потенційній ескалації в Придністров’ї, причому нагадуючи про те, що там проживає багато «етнічних болгар».

Тема українських біженців у ЄС в контексті ворожої пропаганди медійного простору Болгарії була однією із найпопулярніших. Також виділяється тематика надання західної допомоги Україні. Обидві теми використовували з метою дискредитації лідерів ЄС і місцевих політиків Східної Європи в межах вже згаданого наративу про втрачений «суверенітет».

У цьому ж контексті згадувалися фермери-протестувальники, які блокували кордон з Україною. Впродовж періоду моніторингу в рамках дослідження було відзначено, що проросійські джерела не оминали знакові події, які ставалися на фронті, наприклад, збиття російського літака Іл-76 у Бєлгородській області 24 січня. Висвітлювалися втрати українських сил оборони на певних ділянках фронту тощо. Наскрізним було твердження щодо російсько-української війни як конфлікту НАТО з Росією. Маніпулятори використовують цю тематику для перекладання відповідальності Росії за війну та супутні безпекові загрози у регіоні. Вони також використовували інформаційні приводи, які стосувалися внутрішньої політики союзників України, наприклад, у США (проблеми з кордоном із Мексикою), країнах ЄС (протести фермерів), щоб змістити увагу свого читача з подій російсько-української війни на буцімто розкол усередині західних демократій.

Для протидії російській дезінформації в Болгарії корисними буде посилення присутності незалежних джерел у телеграмі. Згідно з даними, що потрапили у вибірку дослідження, телеграм наразі є однією з платформ, яка має серйозний вплив у інформаційному просторі країни. Слід підвищити рівень поінформованості щодо подій російсько-української війни, а також надати роз’яснення, чому західна допомога Україні відповідає інтересам країн Центрально-Східної Європи. Важливо підсвічувати тему російської загрози західним країнам (наприклад, ефір на державному російському каналі, в якому пропагандист Дмитро Кисельов продемонстрував змонтований відеоролик, як ядерна боєголовка завдає удару по Лондону, або ракетні удари по інших містах Європи). Це допоможе болгарському суспільству розуміти реальні наміри російської влади. Також однією з ініціатив для посилення інформаційної «стійкості» є стимулювання розслідувань про зв’язки «правих» популістів Болгарії з владою Росії. Це оприявнило б те, чому деяким політичним силам в країні вигідно відмовитися від допомоги Україні, а також слід проаналізувати негативні наслідки для населення східноєвропейських країн. Окремою рекомендацією є необхідність посилити моніторинг інформпростору країни задля для виявлення фейків, а також надання скарг у випадках відвертих екстремістських заяв (поширення мови ненависті, заклики до насильства тощо) для блокування проросійських ресурсів (як у випадку з телеграм-каналом Бояна Чукова).

Польща

Варшава залишається одним із головних стратегічних партнерів Києва, а тому російська дезінформація в польському інфопросторі спрямована на формування негативного образу України й українців із метою погіршення польсько-українських відносин. Така дискредитація має щонайменше три основні напрямки: засудження вищого військово-політичного керівництва України, повідомлення про поразки та слабкість ЗСУ, а також дегуманізація всіх українців шляхом звинувачення в нацизмі. В цьому контексті використовувалася постать лідера українських націоналістів Степана Бандери, згадувалася Волинська трагедія й інші події та постаті, які можуть бути використані як тригер погіршення польсько-українських відносин. Суміжною з цим метою маніпуляторів був підрив суспільної думки щодо допомоги Україні шляхом дискредитації останньої та зосередження суспільної уваги на внутрішніх проблемах Польщі, які нібито спровоковані «українською кризою».

Попри те, що підтримка прозахідного курсу в Польщі залишається на рівні понад 90%, російська дезінформація була спрямована на поширення тез про неефективність НАТО, ненадійність союзників у випадку потреби застосування колективної оборони та військову слабкість альянсу в порівнянні з Росією та Китаєм. Поряд із цим публікували дописи, в яких критикували дії керівництва ЄС і висвітлювали конфлікт інтересів Брюсселя та польського народу.

Опрацьовані телеграм-канали з вибірки цього дослідження можна віднести до кількох категорій, зважаючи на їхні відмінності. Характерною рисою таких телеграм-каналів як Оlej w Głowie (8 тис. підписників) і Niezależny dziennik polityczny (12,3 тис. підписників) є те, що вони позиціюють себе як аналітичні новинні медіа та намагаються подавати інформацію у вигляді чітких фактів, через що російська дезінформація стає менш явною. До того ж особливістю NDP є оформлення проєкту на платформі YouTube та у вигляді окремого сайту новин, що забезпечує виданню ширше охоплення аудиторії та сильніший інформаційний вплив на польське суспільство.

До іншої категорії можна віднести NewsFactoryPL (9 тис. підписників), який характеризується більшою кількістю авторських думок, сатиричних дописів, мемів та обурень. Автори каналу часто цитують російських офіційних діячів на кшталт Медведєва, Пєскова та Захарової. Публікації мають емоційне забарвлення і часто шляхом насмішок дискредитують українську й американську владу.

Телеграм-канали третьої категорії є частинами власне російських зловмисних мереж, зокрема це Tartaria=Rusj=Assia та група каналів UKR LEAKS, які підконтрольні російському агенту Василю Прозорову. Характерною для них відмінністю є репости матеріалів із російських Z-каналів, аналіз і критика українських новинних публікацій і регулярна рубрика звітів щодо вбивств українських офіцерів. Ще однією тенденцією для телеграм-каналів у інфопросторі Польщі є використання теорій змов і штучне створення сюрреалістичних звинувачень проти ЄС і НАТО, чим займалися такі канали як Mimoza та TRUMPOLINA INFO.

У польському інфопросторі значна увага була приділена питанню України та війни з Росією. Фермерські протести на польсько-українському кордоні використовувались як інфопривід для сіяння розбрату у відносинах двох держав на рівнях суспільства та політичного керівництва. Дух союзництва у цих відносинах, який був характерний для першої фази повномасштабного вторгнення, поступово зникав і замінювався невдоволенням і роздратуванням. Ситуація погіршувалася через консервативні, антиімміграційні, а іноді й проросійські лозунги польських фермерів, які тиражували зловмисними каналами в телеграмі.

Корупція у владних структурах України стала одним із маніпулятивних аргументів для провокації дискусій на предмет доречності надання фінансової допомоги від ЄС і США. Для посилення ефекту наводилися випадки корупційних схем, наприклад спроба привласнення $40 млн, спрямованих для закупівлі мінометних снарядів для ЗСУ, або скандал навколо роботи сина президента США Хантера Байдена в українській газовій компанії «Бурісма холдингс». Окрім того, що Україну позиціювали як повністю корумповану державу, політичний режим у ній характеризували як антидемократичний. Українську владу таврували «авторитарною владою Зеленського» та такою, що сприяє поширенню корупції.

Іншим аргументом проти фінансової допомоги Україні було зосередження уваги на внутрішніх проблемах Польщі, які, за тезами авторів телеграм-каналів, не отримують належної реакції ані з боку польського уряду, ані з боку євроінституцій. Твердження для таких дописів було одне: «спочатку потрібно розв’язати проблеми Польщі, а вже потім допомагати Україні».

Розчарування в діях керівництва ЄС, підкріплене фермерськими протестами в Європі, слугувало підставами для поширення євроскептичних повідомлень, які покликанні переконати суспільство в слабкості західного світоустрою. ЄС позиціювали як забюрократизовану структуру, яка діє у власних інтересах, що йдуть усупереч очікуванням польського народу. НАТО звинувачували у спробах почати третю світову війну та у використанні України для реалізації своїх власних амбіцій. Тема Сполучених Штатів також була актуальною для польських телеграм-каналів, у публікаціях яких простежувалося повідомлення про втрату провідної геополітичної ролі США та зменшення рівня внутрішньої стабільності держави на фоні Техаської кризи та президентських виборів осені 2024 року. Постать Дональда Трампа часто фігурувала в інформаційному просторі Польщі через його неоднозначні та провокативні заяви щодо ЄС і НАТО, які віднайшли свою підтримку серед антизахідних і проросійських користувачів. Саме ізоляціоністські настрої, що просував Трамп, стали вагомим аргументом щодо слабкості структури НАТО і приводом для просування повідомлення про неспроможність Європи протистояти Росії самотужки.

Фактором дезінформації в польському інфопросторі є те, що вона спрямована на зіткнення польського й українського суспільства, а тому поведінка українських медіа та чиновників стають вирішальними чинниками, які надалі стануть антиукраїнськими аргументами в руках маніпуляторів. Показовим є приклад фермерських протестів, де з одного боку польські мережі висвітлювали протекціоністські настрої та провокативні лозунги аграріїв, тоді як в українських телеграм-каналах простежувалися обурення та застосування мови ворожнечі щодо поляків. Дійсно, така реакція українців обумовлена критичною важливістю експорту української аграрної продукції для тримання національної економіки «на плаву», але, з іншого боку, це ставало інфоприводом та аргументом в руках проросійських маніпуляторів, що погіршувало сприйняття українців поляками. Таким чином, попри всю складність контролю за каналами в телеграмі, важливо зберігати об’єктивність та уникати емоційної заангажованості контенту щодо польсько-українських тем.

Широкий інструментарій спекуляцій російської дезінформації починаючи від тем ОУН-УПА й Волинської трагедії та закінчуючи фермерськими протестами на рубежі 2023–2024 років демонструє масштабність засобів реалізації поставленої цілі. Тому для того, аби Україна здобула успіх на дипломатичному рівні, потрібно також забезпечити належну риторику з боку українського суспільства та медіа, спрямовану на деескалацію відносин із поляками.

Питання демократичності чинного українського уряду та боротьби з корупцією також має бути висвітлено в західному інформаційному просторі. Зловмисні мережі просувають тезу про скасування виборів і зневажання прав і свобод людини в Україні, встановлення нібито авторитарної влади Зеленського та його політичної сили. Ці повідомлення використовують зокрема як засіб зриву та дискредитації процесу мобілізації в Україні. Про складність проведення демократичних виборів в Україні під час повномасштабного вторгнення Росії Центр досліджень «Детектора медіа» писав тут.

Питання корупції є складнішим за попередні «проблемні точки» через неможливість розв’язання цієї проблеми в короткі строки, проте українські антикорупційні органи працюють і викривають схеми розкрадання фінансової допомоги та держбюджету, а тому кращим рішенням в цьому випадку буде заповнення інфопростору корупційними скандалами, що публікують маніпулятори, але в іншій інтерпретації: викриття корупційних схем є показником ефективності антикорупційної системи України, а тому фінансова допомога партнерів використовується за призначенням.

Угорщина

Угорщина відрізняється від інших країн Центрально-Східної Європи, оскільки тут близько 14 років перебуває при владі партія «Фідес», яка у своїх діях і риториці підіграє Кремлю. У внутрішній політиці Угорщини за цей час відбулися зміни, які негативно вплинули на якість демократії: ерозія системи стримувань і противаг, розширення лояльних владі патрон-клієнтських мереж, створення системи проорбанівських медіа. У зовнішній політиці проглядаються тенденції на конфронтацію з інституціями ЄС і розширення зв’язків з Росією та Китаєм. Є всі підстави вважати, що подібна до угорської ситуація є «рольовою моделлю», до якої Кремль прагне наблизити якомога більше держав Європи.

Через таку специфіку цілі російської пропаганди в Угорщині спрямовані радше на закріплення вже наявних переконань та орієнтацій населення, які вигідні Росії. По-перше, це дискредитація інституцій ЄС і посилення євроскептичних настроїв серед населення країни, досягнення цієї цілі — додатковий удар по європейській солідарності, зокрема стосовно підтримки України. По-друге, це закріплення позитивного іміджу Віктора Орбана як національного лідера, який захищає «реальні» інтереси свого народу в такі складні часи. З одного боку, це зміцнює позиції «Фідес» усередині Угорщини, підвищує стійкість партнерського для Кремля уряду. З іншого боку, подібна кампанія популяризує «орбанівську» позицію серед інших політиків Європи. По-третє, ціллю російської пропаганди є формування негативного образу України, що слугує виправданням військової агресії та схиляє «реципієнтів» до позиції «невтручання».

На основі проведеного дослідження до п’ятірки недоброчесних джерел Угорщини ввійшли фейсбук-спільноти й телеграм-канали. Зокрема, Stefi Deri, сторінка у фейсбуці на 47 тис. підписників. Це персональна сторінка угорської журналістки Стефі Дері, яка послідовно артикулює основні ідеї, на яких ґрунтується політичний курс «Фідес» у цей момент: протиставлення інтересів Брюсселя й інтересів угорців, недоцільність економічної та військової підтримки України, просування політики замирення путінської Росії.

VilagHelyzete (орієнтовний переклад «Ситуація у світі»), 21 тис. підписників у фейсбуці. Особливістю цього блогу є поширення конспірологічних теорій, зокрема теорії «Нового світового порядку». InfoDefMagyarok — телеграм-канал на 2,5 тис. підписників — є складовою ширшої, інтернаціональної мережі телеграм-каналів InfoDefence, яку «рекламує» прокремлівський журналіст Юрій Подоляка. Magyar Békekör (орієнтовний переклад «Угорське коло миру»), сторінка у фейсбуку, 9 тис. підписників — це офіційна сторінка суспільно-політичної організації, яка була створена у 2014 році на фоні початку російської агресії проти України та визначає своєю головною ціллю недопущення війни з Росією. Aktuális sajtószemle a globális változást érdeklődő és figyelője számára (орієнтовний переклад «Актуальний огляд преси, для тих хто цікавиться глобальними процесами»), — це телеграм-канал на 3,4 тис. підписників, який позиціює себе як новинний інформаційний ресурс.

Угорські соціальні мережі стали простором для публікацій та обговорень внутрішньо- та зовнішньополітичних подій Угорщини протягом жовтня 2023 — лютого 2024-го. Однією з тем було надання макрофінансової допомоги Україні з боку ЄС. Віктор Орбан послідовно займає критичну позицію стосовно підтримки України, що проявляється не лише на рівні риторики, але й у реальних політичних діях угорського уряду. Зокрема, через накладення вето Угорщиною допомога не була погодженою на саміті ЄС у грудні 2023. «Недоброчесні» дописувачі соціальних мереж підтримували таку позицію угорського уряду, оскільки допомога Україні сприймалася як безглузда, безперспективна та шкідлива у контексті загострення стосунків із Росією. Коли ж рішення було прийняте 1 лютого 2024-го, це посилило тези стосовно нібито провоєнної політики Брюсселя та критику поточного політичного курсу ЄС, який сприймається як саморуйнівний.

У межах тем, дотичних до підтримки України, проявилася закономірність угорського медійного простору, яка поширюється на інші суспільно-політичні питання, а саме — критика керівництва ЄС. Режим Віктора Орбана визначається багатьма політологами як правопопулістський, фундаментом популізму є протиставлення інтересів «корумпованих еліт» і «народу». «Недоброчесні» дописувачі подають чимало поточних політичних подій у ключі цієї логіки, де «колективний Брюссель» зловживає своїм впливом і владою, що буцімто завдає шкоди «звичайним європейцям», а угорський уряд виступає «справжнім захисником» національного суверенітету.

Протягом кінця 2023 — початку 2024 року в угорських соціальних мережах артикулювали теми розширення НАТО та поглиблення конфронтації з Росією. Це було пов’язане з блокуванням Угорщиною вступу Швеції до НАТО. Вочевидь, розуміння впливу свого уряду на це питання спонукало дописувачів бути особливо активними. Однак, варто враховувати, що повномасштабна війна в сусідній Україні підживлює увагу до цих тем уже близько двох років. Проросійські канали та користувачі схильні негативно оцінювати вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, оскільки це порушує баланс сил у Європі та підвищує ймовірність великої війни. При цьому прикметно, що членство самої Угорщини в НАТО не сприймається як щось погане, ніхто не закликає Будапешт покинути лави організації. Тенденція, яка проявляється у межах цієї теми, — це бажання «перезавантаження» Заходу та західних блоків (ЄС і НАТО), замирення з Росією та приборкання «глобалістів», які використовують ці об’єднання у своїх зловмисних цілях. Зокрема, складовою цього перезавантаження є прихід до влади у США Дональда Трампа.

Загальною рекомендацією для боротьби з дезінформацією та проросійською пропагандою в Угорщині є підкреслення важливості враховування локальної специфіки країни. По-перше, найпопулярнішим джерелом поширення новин та аналітики тут є фейсбук, тому варто зосередити свою увагу на цій платформі для ефективного впливу на угорську аудиторію. По-друге, успіх «Фідес» на виборах у квітні 2022 року багато в чому став можливий через страхи угорського суспільства перед імовірною війною з Росією. Орбан подав себе як того, хто зможе вберегти «нейтралітет» Угорщини. Потреба у безпеці є об’єктивною для будь-якого суспільства, тому тут доречно «перехопити зброю» у численних прихильників замирення з путінською Росією шляхом примусу України до капітуляції. Важливо донести до угорської аудиторії зрозумілою мовою, що найкраща гарантія миру для Європи — це невдача агресивного мілітаризму Кремля в Україні, інакше ризик його подальших «хрестових походів» на захід залишається вкрай високим. По-третє, багато проросійських ідей та уявлень тримаються на політичному успіху Віктора Орбана. Важливо висвітлити для угорської аудиторії ті численні зловживання владою, до яких вдається «Фідес» протягом останніх 14 років. Прем’єрство Віктора Орбана призвело до підвищення рівня корупції та фактичної маргіналізації Угорщини в ЄС, усвідомлення цих фактів широкими верствами угорського суспільства сприятиме більш критичному осмисленню тез проросійської пропаганди, які прямо чи приховано просуває «Фідес».

Чеська Республіка

У березні 2024 року Парламент Чехії оголосив Росію найбільшою загрозою безпеці Європи. У відповідній резолюції йшлося про те, що фундаментальний інтерес Чехії полягає в тому, аби війна Путіна проти України не мала успіху. Україна має захистити та відновити свою територіальну цілісність у міжнародно визнаних кордонах, а російський режим слід ефективно стримати від подальшої агресії проти Європи. Вплив російської пропаганди в Чехії проявляється в різні способи. Певною мірою вона націлена на те, щоб посварити чехів між собою та схилити їх до того, що в першу чергу слід дбати про національні інтереси власної країни, а не загальноєвропейські. Так, у цьому контексті може йтися про порівняння з іншими державами-членами ЄС. Мовляв, лідери країн-сусідок Чехії, прем’єр-міністри Угорщини та Словаччини Віктор Орбан і Роберт Фіцо відповідно, справді дбають про своє населення. Ба більше, вони нібито встигли зробити для самих чехів більше, аніж премʼєр-міністр Чехії Петр Фіала зі своїми поплічниками, який нібито тільки й думає про те, як допомогти Україні.

Президент Чехії Петр Павел теж піддається критиці з боку проросійських акторів у країні, зокрема, за його позицію щодо всебічної підтримки української держави та лютневої ініціативи доставити в Україну 800 тисяч снарядів від Чехії та інших союзників. Пропагандисти намагаються нав’язати хибне враження, що Павел — це «несамостійний проєкт», і що не можна бути впевненими в його суверенності як політика. Глава Чехії підтримує валютний перехід Чехії з крони на євро, і на цьому також спекулюють в інфопросторі країни. Після 20 років членства в Євросоюзі Чехія досі не здійснила перехід на спільну європейську валюту.

У чеському дезінформаційному середовищі знайшлося місце й для дискредитації чинного президента України Володимира Зеленського. Його позиціювали як «жадібного» чи «невдячного», як того, хто все збільшує й збільшує свої вимоги перед країнами-партнерками, та все одно залишається незадоволеним жодною мірою допомоги. Підтримку України подавали як її «повільне вбивство», адже нібито й так усім відомо, що Росія не може програти цю війну. Зокрема, у рамках цього наративу просували тезу про війну «до останнього українця» й аморальність Заходу, який, нібито заздалегідь знаючи результат цієї війни, не зважає на те, що на фронті продовжують помирати молоді українські хлопці. Тези кремлівської пропаганди в Чехії лунають і щодо українських біженців — буцімто вони лишень спричиняють проблеми, живуть винятково на дотації чи що вони принципово не хочуть вивчати мову країни перебування.

Можна виокремити пʼять ресурсів, на яких поширюються проросійські погляди на війну в Україні та загалом антизахідні твердження. Насамперед ідеться про телеграм-канал neČT24 (22,2 тис. підписників), який позиціює себе як «джерело новин для тих, хто користується здоровим глуздом». Однак він є новим акаунтом російського пропагандистського видання Sputnik. Крім того, цей ресурс перебуває під санкціями Європейського Союзу. Також слід згадати й про телеграм-канал Český List (7,5 тис. підписників), який, згідно з його описом, подає новини без цензури й аналізує збройні конфлікти, зокрема російсько-українську війну. Тут можна помітити публікації з дезінформацією щодо війни в Україні та протиставленням Росії «колективному Заходу», зокрема. Ще один ресурс, який поширює російську пропаганду — це чеський телеграм-канал Ukrajina bez cenzury (3,1 тис. підписників), на аватарці якого, схоже, міститься російський військовий, а також літера V (один із символів російського вторгнення в Україну). 95% дописів проросійського телеграм-каналу Co neMÁTE vědět (6,5 тис. підписників) — це репости з іншого, пропагандистського ZV (711 підписників), що може свідчити про певну мережу телеграм-каналів, яка курується одним автором.

Щоб боротися з дезінформацією в чеському інфопросторі, важливо спрямовувати зусилля на кілька напрямків. Перш за все необхідна подальша синхронізація зусиль Праги та Києва в питаннях протидії акторам російського впливу. Влада Чехії, якщо порівнювати у цьому аспекті її з іншими сусідками, є більш відкритою для такої співпраці. Показовими позитивними прикладами роботи з протидії російському впливу стало накладання санкцій в Чехії на Віктора Медведчука й Артема Марчевського та пов’язаних із ними структур, передусім пропагандистського новинного сайту компанії Voice of Europe («Голос Європи»). Артема Марчевського чеська розвідка назвала фактичним керівником сайту. Корисною також може бути подальша міжвідомча співпраця. Наприклад, у Чехії вже декілька років функціонує Центр боротьби з гібридними загрозами й тероризмом, який міг би координувати свої зусилля з українським «колегою» — Центром протидії дезінформації при РНБО. Крім того, потрібно посилювати інформаційну кампанію, яка б ефективно підважувала проросійські повідомлення. Необхідна систематична просвітницька кампанія, яка б пояснювала різним верствам населення, чому підтримка України в інтересах чеського суспільства. Залучення громадянського суспільства й активної частини населення Чехії до виявлення та спростування дезінформації, зокрема фейків щодо українських біженців, — ще один напрямок роботи, на який варто звернути увагу.

Словаччина

Хвірткою для проникнення проросійських поглядів у Словаччину є передусім конфлікт уряду країни з інституціями Брюсселя й урядами західних демократій, зокрема з офіційним Вашингтоном. Ситуація від осені після повернення до влади Роберта Фіцо нагадує ситуацію сусідньої Угорщини, де уряд Віктора Орбана, якому Фіцо виказував своє захоплення, вже багато років синхронізується з Москвою в антизахідній риториці. Новосформований восени уряд Фіцо також відразу ініціював резонансні «реформи», як-от розформування Національного антикримінального агентства, обмеження роботи неурядових організацій. Ці нововведення призвели до хвилі протестів опозиції в Словаччині, про які ми повідомляли у звітах за грудень 2023-го та січень 2024 року, а також до охолодження відносин із західними столицями.

Внутрішня політика Словаччини диктує і її зовнішнє позиціювання. Навколовладні медіа зараховують внутрішню опозицію і брюссельську бюрократію до одного ворожого табору, який нібито нехтує істинними інтересами словацького народу. Союзником у своїй антизахідній і антиглобалістській риториці нинішня влада вбачає передусім Дональда Трампа і протрампівське крило Республіканської партії США, чим і зумовлена увага словацьких медіа до внутрішньоамериканської політики. Та водночас разом із радикальними трампістами іноді владні еліти Братислави готові підігрувати проросійським антизахідним наративам і просувати тези умиротворення Москви. Детальніше про те, як Москва підбирає союзників з-поміж тих, кого Захід ціннісно відкидає через нехтування правами людини та демократичними процедурами, Центр досліджень «Детектора медіа» писав тут.

Крім того, через приналежність до НАТО і відсутність спільного з Росією кордону словаки не бачать для себе поки екзистенційної загрози від Кремля, як, наприклад, Польща чи країни Балтії. Через це словацьке суспільство виявилося чутливим до твердження, мовляв, через допомогу Україні Словаччина ризикує власною безпекою заради чужих інтересів. Російський агітпроп весь час розкручує твердження, що допомога Україні є коротким шляхом до ескалації та поширення війни. Це знов-таки було використано й у внутрішній словацькій політиці. Переможець квітневих президентських виборів Словаччини Петер Пеллегріні, який є союзником по коаліції чинного прем’єр-міністра Роберта Фіцо, під час передвиборчої кампанії позиціював себе як кандидат «миру», а своїх опонентів відповідно таврував кандидатами війни. Короткий шлях до уявного миру владні еліти Словаччини наразі знаходять у політиці умиротворення Москви.

Недоброчесні платформи з опрацьованої вибірки у випадку Словаччини можна умовно поділити на два табори. До першого належать пабліки, які концентруються на внутрішній політиці Словаччини або загалом на антизахідній чи конспірологічній риториці, але водночас в описаному вище контексті поділяють ситуативно і проросійську інтерпретацію російсько-української війни. Тут найбільш помітним у вибірці виявилися телеграм-канал ZEM&VEK із 29 тисячами підписників, Blog investigatívnej žurnalistiky (Блог про журналістські розслідування) з понад 14 тисячами підписників і схильний до конспірології телеграм-канал із майже 19 тисячами підписників під іменем Miroslav Kamensky.

До іншого табору можна віднести пабліки, які концентруються майже винятково на висвітленні саме російсько-української війни з проросійських позицій і на розповсюдженні тез російського агітпропу з міжнародних питань. Такі пабліки в жорсткості своєї антиукраїнської риторики часто не поступаються російським z-каналам і ймовірно координуються безпосередньо з Росії. В цій ніші помітним є телеграм-канал Casus Belli Live із 36 тисячами підписників і телеграм-канал Miro Del із понад 12 тисячами підписників.

Ключовою темою щодо України в період моніторингу у відповідних каналах проаналізованої вибірки стало буксування передання Києву військово-фінансової допомоги як із боку Брюсселя, так і з боку Вашингтона, про що ми детальніше писали в окремому тематичному звіті. Ця тема була особливо підсвічена в контексті президентських перегонів у країні, які на час моніторингу ще тривали. В цій темі об’єдналися кілька риторичних інтенцій словацької владної коаліції: антибрюссельська риторика, протрампівська риторика, можливість у передвиборчий період апелювати до нецільового використання європейських фондів і звинувачувати опозицію у безтурботній готовності до ескалації через підтримку України. Проросійські зосереджені на війні канали найбільше приділяли уваги перехопленню Росією стратегічної ініціативи на фронті, кульмінацією чого стала окупація Авдіївки.

У випадку Словаччини дипломатично-політична робота української влади може виявитися кориснішою за інформаційно-регулювальні заходи, оскільки російська пропаганда тут передусім квітне під парасолькою риторики владної коаліції. Окрім роботи з урядом Фіцо, важливою є робота й у Вашингтоні щодо повернення повноцінної двопартійної підтримки України там. Це б підважувало наративи щодо розколу Заходу у цьому питанні, які експлуатують у Словаччині. Попри фіксований соціологами розкол словацького суспільства у питанні підтримки України, в країні все ще переважають пронатівські та проєвропейські настрої. Тож дієвими у протистоянні російським тезам можуть стати аргументи, які апелюють до політики солідарності в межах ЄС і НАТО. Проросійська пропаганда в країні експлуатує страх жителів перед великою війною, тож важливим також стає просування тези, що умиротворення агресора не віддаляє, а наближає війну до словацьких кордонів.

Молдова

На відміну від інших країн, що потрапили у дослідження, помітна частина населення Молдови є російськомовною (14% згідно з переписом 2014 року). Також Молдова відрізняється від інших сусідів України тим, що має на своїй території заморожений конфлікт у Придністров’ї. На території східного берега Дністра з 1995 року розташовуються так звані «російські миротворці» — угруповання, яке станом на 2023 рік налічує близько 1500 кадрових офіцерів і певну кількість переважно ще радянської техніки. Також у складі Молдови перебуває Автономне територіальне утворення Гагаузія, де російська мова має офіційний статус. Проросійські настрої у Гагаузії порівняно сильніші, ніж в інших регіонах країни. Через це російські та проросійські медіа в країні мають сильніші «стартові позиції», ніж в інших країнах. Вони мають можливість вести пропаганду російською мовою (більшість відкрито пропагандистських медіа, які потрапляли у вибірку в циклі звітів дослідження, — російськомовні) та використовувати у своїх інтересах внутрішні проблеми Молдови, територіальні й етнічні розколи. Також необхідно зауважити, що Молдова є найбіднішою з усіх досліджуваних країн із найнижчим (крім України) показником ВВП на душу населення (5714 долари США в порівнянні з 13974 долари у Болгарії, в решті країн вище). Ця тема також використовується російською пропагандою. Теми регіональної та мовної ідентичності, економічні проблеми, «залякування» інтеграцією Молдови з Румунією використовуються російською пропагандою для досягнення своїх звичних цілей — дискредитації проєвропейських політиків, подальшого розколу країни, повернення Молдови в орбіту впливу Москви, зменшення підтримки України у війні з Росією.

Показово, що найбільш популярними джерелами російської пропаганди та дезінформації в Молдові є групи медіа, спрямовані на регіональну тематику, та філіали власне російських видань (детальніше про це можна почитати тут). На основі проаналізованих даних припускаємо, що телеграм є основним майданчиком для проросійської пропаганди, на другому місці — фейсбук. З пропагандистських джерел, які потрапили у фокус дослідження, найбільша кількість підписників у телеграмі у каналу «Приднестровец» (74162 підписника). На другому місці — «Гагаузская республика» (майже 38000 підписників). Решту місць у першій п’ятірці займають «Sputnik Молдова» (27550), «KP.MD» (20264), «Блокнот Молдова» (12155). Усі ці канали — «доньки» відповідних російських медіа. У «Спутніка» крім російськомовного каналу є також румунськомовний, але у нього лише 1378 підписників, що є показовим у плані орієнтації російської пропаганди в країні саме на російськомовне середовище. Також варто підсвітити інше регіональне проросійське видання Gagauznews.md, яке, крім каналу в телеграмі на 7622 підписники, має також сайт, фейсбук-сторінку з 12 тис. підписників та ютуб-канал із 8 тис. Є також телеграм-канали з меншою популярністю, які, проте, з’являлися у наших попередніх звітах і були помітними у сфері проросійської пропаганди шляхом репостів їх повідомлень на інших каналах. З таких каналів можна згадати «WTF Moldova?» (8639 підписників) та «Антимайдан 2.0 (молдавская версия)» (3190 підписників).

Як зазначалося вище, російська пропаганда в Молдові зосереджена навколо декількох головних тем: дискредитація інтеграції з Європейським Союзом і проєвропейських політиків, регіональні та культурні суперечності (та роль Росії в них), війна в Україні. Стосовно ЄС пропаганда просуває тези про те, що можливий вступ до Союзу Молдови є фікцією, що економіка Молдови (та України) настільки слабка, що їх приєднання до ЄС буде фатальним для самого об’єднання. Разом із тим, ЄС приписують нібито «вимоги» до Молдови щодо репресій проти опозиції та «незалежних медіа», підвищення зарплат чиновників і «знищення економіки» країни. Інформаційним атакам піддаються прозахідні політики, натомість проросійських політиків просувають. Ціллю для пропаганди є президентка Молдови Мая Санду, яка провадить курс на зближення з ЄС та Україною. Російська пропаганда висловлюється про неї як про «маріонетку Заходу» та пише про її президентський термін як про «режим Санду».

Інший напрямок російської пропаганди в Молдові — розпалювання ворожнечі всередині країни, протиставлення жителів Гагаузії та Придністров’я іншим молдаванам. Невипадково рупори кремлівського агітпропу — це саме медіа регіонального спрямування (прикметно, що серед популярних «гагаузьких» каналів немає жодного, який вівся б гагаузькою мовою, тільки російською). Для розколу використовуються теми мови, історії, зовнішньополітичної орієнтації. Російськомовних молдаван залякують тим, що молдавські «націоналісти» бажають об’єднання з Румунією, після чого російська в країні буде заборонена. У пропаганді також підкреслюють роль Росії у підтримці адміністрації Придністров’я, але й жителів Гагаузії. Наприклад, рекламують грошові виплати їм від російських банків, у той час, як уряд у Кишиневі нібито тільки й робить, що «знищує економіку регіону».

Стосовно України російська пропаганда зосереджується на просуванні тези про шкоду для Молдови від підтримки, яку вона надає українцям. Головних ліній тут дві. Перша — залякування нібито можливим залученням Молдови у війну. Використовується як тема конфлікту у Придністров’ї та провокацій там, «вкидаються» відверті фейки про нібито «заплановане» розміщення українських літаків F-16 в аеропортах Молдови й подальших неминучих ударах Росії по цих цілях. Друга лінія пропаганди — про те, що в Молдові достатньо власних проблем, і не варто думати про Україну (навіть якщо поразка України значно загострить проблеми Молдови, про що російський агітпроп, звісно, мовчить). У цьому контексті засуджується транзит через країну українського зерна, на який була надана значна знижка. Російська пропаганда просуває тезу про те, що це нібито завдасть удару по молдовських фермерах і посилається на протести польських фермерів як приклад «захисту своїх інтересів».

Для протидії впливу російської пропаганди варто звертати увагу на ті точки, які можуть бути справді чутливими для Молдови. Зокрема, з урахуванням присутності замороженого конфлікту на її території питання безпеки є важливим для людей там, тож варто підкреслювати, що від стійкості України у війні проти Росії залежить, чи розгориться конфлікт знову (у випадку, наприклад, успіху Кремля та просування до Одеси), чи буде поступово розв’язаним мирним чином (у випадку поразки Кремля, виведення російських військ із Придністров’я та інтеграції як України, так і Молдови до ЄС). Так само варто наголосити на тому, що така підтримка України як інтенсифікація транзиту українських товарів через територію Молдови є вигідною для самої ж Молдови через збільшення її ролі в регіональній економіці, торгівлі, покращенні інфраструктури через додаткові інвестиції в неї. Необхідно послідовно й аргументовано доводити, що поступова інтеграція з ЄС разом з Україною надасть Молдові переваги як безпекові, так і економічні, навіть до вступу в ЄС, на проміжних стадіях підготовки до цього. Можна також наголошувати на тому, що в Європейському Союзі важливим є захист етнічних меншин, збереження та розвиток регіональних мов та ідентичностей, тому гагаузьке і російськомовне населення Молдови отримає додаткові гарантії від інтеграції з ЄС.

Як показав наш піврічний моніторинг, пропагандисти адаптують ворожі наративи до локального контексту і не стільки намагаються нав’язати приязне ставлення до Москви, стільки зманіпулювати на наявних у суспільствах больових точках і посилити розкол між різними верствами населення, щоб у такий спосіб дестабілізувати внутрішню ситуацію країн Європи та підірвати єдність Заходу. Євроскептицизм, антиамериканізм, антинатівська риторика, ксенофобія щодо українських біженців, зневіра у доцільності подальшої підтримки Києва, делегітимізація української влади та знецінення подальшого протистояння України російській агресії — ключові теми, які агітпроп просував у пропагандистських мережах досліджуваних нами країн. Кожна із цих тем була підлаштована під особливості національного контексту: за їх версією, Румунія — наступна після України жертва «кривавих амбіцій Заходу»; «національним суверенітетом» Болгарії знехтувано на догоду «чужої боротьби» України проти Росії; внутрішні потреби Польщі спровоковані ситуацією в Україні, Угорщина не допомагає Україні, бо пріоритезує власні інтереси, а не абстрактні, євроінтеграційна політика у Молдові призведе до її поглинання Румунією, а «не своя війна» Словаччини та Чехії в ім’я України вбиває останню, замість того, щоб наближати мир. Країни аналізу є найближчим тилом України у протистоянні Росії, тому моніторинг їхнього інформаційного поля, оприявнення ворожих дезінформаційних впливів і пошук ефективних шляхів їх подолання — у пріоритеті.

Над текстом працювали аналітики «Детектора медіа» та LetsData, а також практиканти Центру досліджень «Детектора медіа», студенти кафедри політології університету «Києво-Могилянська Академія» Арсеній Слєсарєв, Денис Фірсанов, Михайло Литовченко.

Ілюстрація та інфографіка: Наталія Лобач