29 травня «Детектор медіа» опублікувала коментарі керівника служби публіцистичних програм ICTV Оксани Соколової, в яких вона звинувачує свого підлеглого, журналіста Олексія Кутєпова, в непрофесійності. Коментар пані Соколової поставив редакцію ТК в непросте становище, адже перед цим вона відмовилася коментувати загибель київського пенсіонер Олександра Гончарова, який був героєм розслідування Олексія Кутєпова. Натомість приводом для критики на адресу Олексія стала історія, розказана в інтерв'ю «Дусі» його братом Богданом Кутєповим. Проте, висловлюючись стосовно якості роботи Олексія, Оксана Соколова зазначила: «Скидати власну некомпетентність і непрофесіоналізм на власні емоції – це призводить до того результату, який я тут прочитала. Із Льошею було дуже багато матеріалів, які готувалися так само складно. І це не перше наше  з Льошею тертя в процесі підготовки розслідування. І черговий результат такого підходу – це трагедія, яка сталася». Зважаючи на серйозність цього звинувачення, ми запропонували Олексієві Кутєпову розповісти свою версію того, що сталося. Наводимо його репліку повністю без змін. ТК готова опублікувати позицію всіх осіб, згадуваних у тексті Олексія.

Публічне звинувачення через ЗМІ – справа дуже серйозна. Ці слова треба або переконливо аргументувати, або за них відповідати перед законом.

Попереду всього

Отримавши заборону від свого керівництва будь-яким чином коментувати ситуацію довкола гибелі свого героя, я дійсно відмовляв в інтерв'ю численним колегам із багатьох видань і телеканалів. Аж поки не прочитав публічного звинувачення в смерті героя мого сюжету від Оксани Соколової. Нагадаю: «...І черговий результат такого підходу - це трагедія, яка сталася».

Отже, відстоюючи власну фахову репутацію, не порушуючи принципів професійної етики (оскільки висловлююся не від імені телеканалу ICTV, а від власного імені) вважаю, що маю повне юридичне право на зустрічний коментар і власну точку зору щодо ситуації.

Журналіст зобов'язаний бути там, де є беззаконня.

Наприкінці квітня 2009 року до мене зателефонував Гончаров Олександр Львович, ми з ним познайомилися ще два роки тому завдяки іншій журналістській темі. Він повідомив, що неподалік його помешкання на Жуковому острові невідомі люди почали видобувати пісок із дна затоки Дніпра. Гончаров доводив, що люди підозрілі і не мають жодних документів на видобуток: не було дозволу природоохоронних структур, районної адміністрації, навряд чи знали про це і в податковій інспекції. Жуків острів є державним заказником. Його обурило, що охоронну територію брутально нищать дикі нелегали. Він пояснив приблизний механізм видобутку: великий насос висмоктує на берег пісок із дна разом з водою. На суші – гора піску, під водою – величезний котлован глибиною метрів із десять. Потім обвалюються його круті підводні стіни. В результаті там не залишається нічого живого на найближчі 70-100 років. А якраз у цей час риба йде на нерест, яку Гончаров там ловив цілий рік. Плюс хтось угорі має надприбутки з банальної крадіжки корисної копалини. Спочатку Гончаров наївно намагався умовляти робітників забратися звідти. Потім звернувся до міліції. І почалося...

Усередині травня його посадили до позашляховика «Лексус» прямо біля видобутого. Люди в іномарці почали наказувати йому більше нікуди не дзвонити, закрити рота і не з'являтися біля піску. Олександр Львович лінію тримав «залізобетонно». А далі все як у кіно: «Если ты не заткнёшся...». Натомість Гончаров 22 травня звертається з письмовою заявою до прокуратури Голосіївського району, де наголошує, що йому і його сім'ї погрожують розправою. Людина просила допомоги.

Після такої інформації я не міг не відреагувати. Наступного дня, 23 травня, Олександр Гончаров водить мене по території добування піску, активно пояснює що тут і як. Його телефонна розповідь підтверджується. Фіксую на відео вражаючу гору намитої копалини розміром 100×100×8, а також вантажівку, яка приїжджає купувати пісок. Гончаров відкрито дає інтерв'ю, у якому ще раз чітко наголошує, що йому погрожують. Нас неодноразово бачать робітники, які там працюють. Намагаюся піти на контакт, але ті від камери банально тікають.

Олександр Гончаров, розшифровка з касети: «Вот на этом месте "Лексус" джип, мне угрожал сам начальник. Что у него все схвачено в прокуратуре, в этом самом, в экологии, что у него схвачено в милиции. При мне звонил какому-то подполковнику и опять все продолжалось мыть. В милицию я звонил раз восемь. А начальник мне сказал, что я кончу в воде, а жена – где-то в каком-то подвале для того, чтобы, ну, отработать вот это все, что я обратился на органы за незаконный промысел, за уничтожение природы».

Одразу на місці видобутку набираю 102. Зважте, панове, роблю це замість дільничного інспектора! Тепер нарешті міліція реагує. Журналістові відмовити важче. Слідчо-оперативна група, яка виїхала на місце події, складає протокол, де фіксує відверту підозрілість об'єкту. В якості понятих підписуються Гончаров О. Л. та Кутєпов О. В. Субота закінчилася.

Якби правоохоронні органи працювали ефективно, журналісти там взагалі не повинні були опинитися.

Гончаров регулярно телефонує і наполегливо просить мене поквапитися, бо вантажівки поспіхом вивозять накрадене. Починаю журналістське розслідування. Уже через день, у понеділок, 25 травня, знімальна група фіксує неподалік ідентичну точку незаконного видобутку піску. Знаходжу місце збуту. Окреслюються фінансові масштаби оборудки. Вимальовується схема. Виринають перші прізвища ймовірних замовників. Екологічний експерт Володимир Борейко, який на наше прохання прибув на місце, дає фахову оцінку й підтверджує незаконність промислу. Відверто обурюється, що в межах столиці України, посеред державного заказника «Жуків острів» брутально порушується одразу три кодекси – земельний, водний та кримінальний: крадіжка корисних копалин. Журналістська робота триває. Влада вперто мовчить. Дієвої реакції органів – нуль.

Олександр Гончаров. За характером – наполегливий, цілеспрямований, альтруїстичний, безстрашний. Юридично грамотний. Матеріально забезпечений, утім не на високому рівні. Його бажання було однозначним – не лише припинити незаконний видобуток, а й повернути все вкрадене на дно річки.

26 травня. Вівторок. 12:01. Телефонує Олександр. Ми домовляємося про завтрішню зустріч, пов'язану з боротьбою проти незаконного видобутку. Він дякує за допомогу. Окрилений тим, що нарешті припиниться вивезення краденого, ось-ось почне працювати ще й Природоохоронна прокуратура...

Через десять хвилин Гончарова Олександра Львовича вбито в його власному дворі на очах у дружини...

Ціна життя – купа піску?

Я, як журналіст, який говорив із героєм свого матеріалу за десять хвилин до його загибелі, і той, кому він на камеру відкрито заявляв про погрози, всерйоз схильний вважати, що Гончаров був кісткою в горлі пісочної мафії. Ще більшою кісткою стали журналісти. Цілком можливо, що нас прослуховували.

Версію, що смерть Гончарова Олександра Львовича пов'язана з видобутком піску, офіційне слідство теж не відкидає. Головний прес-офіцер столиці в інтерв'ю заявив, що й вона активно опрацьовується.

Володимир Поліщук: «Слідчим уже відомо, що ICTV також цікавилося певною конфліктною ситуацією навколо цієї людини. І версія, що це вчинили саме ці люди, з якими в нього був конфлікт, звісно, розглядатиметься».

Якщо просто під носом у самозакоханої столичної влади, в оброслих корупційним жиром чиновників серед білого дня за смердючу купу піску жорстоко позбавляють життя людину, яка просто не побоялася на весь голос заступитися за німу рибу, то наша країна осіла десь дуже глибоко. Глибше самого піщаного дна.

Про той пісок правоохоронні органи добре знали вже близько місяця. Пісок возять. Тепер вони розслідують справу за фактом убивства Гончарова. Мовчати небезпечно. Сьогодні «мочать» людей, які кличуть журналістів. Завтра – самих журналістів.

P.S. Запрошую всіх медіаекспертів та фахівців до діалогу стосовно цього прецеденту в українській журналістиці. Під ризиком опинитися на моєму місці – сотні українських журналістів, які працюють у царині журналістського розслідування. Закликаю професійну медіаспільноту дати об'єктивну оцінку!