У квітні онлайн-кінотеатр Sweet.tv розпочав та завершив зйомки свого першого оригінального серіалу «Ховаючи колишню». Це драма з елементами чорної комедії власного виробництва, її сюжет побудований навколо знайомства чотирьох чоловіків під час церемонії прощання з їхньою спільною колишньою, яка загинула на фронті. Зараз серіал монтують.

Власні оригінальні серіали для українських стримінгових сервісів нова ніша, в яку вони входять поступово. Адже раніше вони переважно були партнерами каналів і продакшнів. Перший власний originals ще до великої війни у 2021 році замовив сервіс медіагрупи «Україна» Oll.tv — це була стрічка «Зломовчання» (спільне українсько-хорватське виробництво «Медіа Групи Україна», Star Media та Drugi Plan), із  бюджетом серіалу 250 тисяч євро за епізод. Окупити цей проєкт на своїй платформі медіагрупа не встигла, бо Рінат Ахметов закрив її на початку повномасштабної війни. Наприкінці 2024 року про свій перший оригінальний серіал заявила платформа «Київстар ТБ».  Це драмеді «Вітя», яке знімає  продакшн Film.ua.

Восени 2024 року головний редактор контенту та генеральний продюсер національного онлайн-кінотеатру Sweet.tv Юрій Поворозник розказував, що платформа готова інвестувати лише в реаліті й дейтинг-шоу.  А вже на наступну осінь готує цілу лінійку оригінальних продуктів, ключовим із яких якраз і буде серіал «Ховаючи колишню».

— Юрію, чому Sweet.tv почав знімати свій перший оригінальний серіал (originals)? Ви зважилися на такий крок з огляду на те, що ще минулої осені на Kyiv Media Week платформи казали, що це ще не на часі, грошей немає, ринок не готовий? І свій перший originals анонсував лише «Київстар ТБ».

— На Kyiv Media Week ми не готові були озвучувати свої плани. Але для нас це органічна еволюція, яке бере свій початок від підтримки українського продукту. Ми помітили, що багато хороших фільмів, випущених до 2006 року, взагалі не мали української доріжки — й ми вирішили дублювати контент самостійно, спершу через партнерів, а зараз власними силами. Окрім цього, ми завжди були зосереджені на національному продукті й купували українське кіно, серіали, намагалися сформувати таку бібліотеку. І в якийсь момент ми прийшли до того, що потенціалу багато, а ринок маленький. Тому для нас логічним кроком було піти у власне виробництво.

— Війна, падіння ринку вас не спиняли?

— У 2021 році ці плани можна було б реалізувати простіше. Зараз можливостей стало менше, але ми не можемо зупинитися у своєму бажанні інвестувати й підтримувати українську культуру. Не можна ж чекати завершення війни. Бо в українців під час повномасштабки лише посилився запит на якісний локальний продукт. Ми хочемо дивитися своє, локальне. Успіх «Будинку “Слово”», «Люксембург, Люксембург» свідчить про те, що українці втомилися жити поза власним контекстом. Бо раніше західний контекст був досить умовний, а українські серіали були спрямовані на російський ринок і давали дуже мало локального контексту.

— Але зараз цієї проблеми вже немає, всі працюють над локальним продуктом. Чому ви не пішли у партнерство з каналами, а захотіли свій originals?

— Партнерство з каналами передбачає те, що цей контент буде надто «канальний». Я не вважаю, що між телевізійним і контентом платформ є прірва. Але вони все одно різні. Наприклад, нам не потрібно заповнювати певні слоти в ефірі, тому нам неважлива кількість, а важлива якість. У випадку з «Ховаючи колишню» ми можемо собі зробити десять 20-хвилинних серій. Для каналу цей формат буде незрозумілий. А для нас він дає більше можливостей. Але ми не припиняємо співпрацю і з каналами — й зараз у нас у роботі серіал «Життя на трьох», який знімає Film.ua. Його прем’єра планується на осінь.

— Як ви знайшли ідею для «Ховаючи колишню»?

— Я зустрівся з Сергієм Кулибишевим (автор і режисер стрічки — «ДМ») і він запропонував мені тритмент із розписаними персонажами. У нього було бачення, хто та як це має знімати, хто гратиме головні ролі тощо. Зараз на Заході є поняття «пакета», коли до студії приходять із пакетною пропозицією, яка містить сценарій, акторів, команду. Потрібно лише платити гроші й знімати. Зазвичай між мейджорами відбуваються торги саме за такі пакети. У нас це було чи не вперше. Ми шукали ідеї ще з 2021 року, думали, з чого почати, як у цю воду зайти. І мали різні варіанти. Але цей проєкт став для нас пріоритетом із погляду локальності, якості й того, що він не великий. Це не сезон годинних серій у якомусь фантазійному стилі.

— Ви бачите «Ховаючи колишню» окремим проєктом чи хочете зробити originals регулярним контентом на вашій платформі? Наприклад, кожні три місяці у вас буде новий серіал. Чи це наразі неможливо? Колись представники платформи Oll.tv, яка запустила перший оригінальний серіал «Зломовчання», казали: щоб платформа вважалася виробником оригінального контенту, вона має випускати мінімум одну прем’єру на місяць. До того ж це має бути не просто новий продукт кожного місяця, а значна подія, яку люди не лише дивитимуться, а й захочуть заплатити за неї.

— У перспективі для нас це не єдиний проєкт. Запит на контент в Україні дуже широкий і ми хочемо це розвивати у довгостроковій перспективі. «Ховаючи колишню» є продовженням лінійки оригінальних проєктів, які ми вже запустили. У нас вийшло власне реаліті «Сюрприз для родини», Film.ua знімає для нас «Життя на трьох», разом з Knife Films ми готуємо повнометражний документальний фільм про «Океан Ельзи» до тридцятиріччя гурту, також на осінь ми готуємо ще одне велике форматне реаліті, деталі якого ще не розголошуємо. І це все ми розглядаємо як наші оригінальні проєкти. Звісно, це не лише художка, але це частина великої пропозиції. І аудиторія Sweet.tv має розуміти, що спеціально для неї кілька разів на рік виходять проєкти-події. Сподіваюся, що все спрацює і наприкінці року ми побачимо, що можна розганятися далі.

А до того, щоб забезпечити серіал щотижня чи щомісяця, навіть Netflix ішов вісім років із шаленими інвестиціями. Звісно, нам би теж хотілося мати такі можливості. Бо в Україні багато незакритих жанрів і ніш. Але для цього зараз не готовий ринок.

— Який бюджет вашого серіалу? Для порівняння, зараз канали готові знімати серіали в середньому за 30—40 тисяч доларів година. Oll.tv знімав «Зломовчання» з бюджетом 250 тисяч євро за епізод і до свого закриття планував ориджіналси по 100—150 тисяч доларів за епізод. Які показники у вас?

— Наш бюджет за серію вищий за бюджети телевізійного контенту, які ви згадали. Тому що для того, щоб дати глядачам якісний контент, у Сергія Кулибишева було уявлення про те, як це треба зняти. А на це потрібно більше часу. А у виробництві час — це гроші. Ми хотіли зробити контент солідної якості.

— Яка ваша модель монетизації серіалу? Ви інвестуєте у продукт самостійно? Чи маєте партнерів, спонсорів, копродакшн з іншими країнами тощо.

— Інвестуємо в серіал ми самі. Але ми відкриті до пропозицій від потенційних партнерів. Цей та інші наші проєкти виробництва — суперможливості для брендів (партнерів) інтегруватися й отримати ефективні прояви на дуже масштабну та якісну аудиторію. У нас цим напрямом займається окремий відділ у компанії.

— Чи можна відбити вартість серіалу лише на вашій платформі?

— Ми розраховуємо на нашу базу як на суттєве джерело повернення інвестицій. Ми впевнені, що серіал отримає мільйони переглядів — завдяки дистрибуції на нашій платформі та завдяки потужному промо.

— «Ховаючи колишню» зможуть дивитися лише ваші підписники? Чи перегляд можна буде купити за окрему плату?

— Це продукт лише для підписників — і ми сподіваємося, що він генеруватиме прихід нових користувачів. План, на яку кількість підписок ми сподіваємося, я не скажу. Але це одна з основних задач. Саме тому для нас важлива якість. Щоб людина, почувши про цей серіал, захотіла підписатися на Sweet.tv. На першому етапі це буде наш ексклюзивний контент. Далі ми розглядаємо дистрибуцію, співпрацю з каналами, іншими платформами, бо ми хочемо, щоб цей контент побачила ширша аудиторія.

— Як ви будете його показувати? Раз на тиждень — чи всі серії будуть доступні одразу?

— Ми ще шукаємо цю модель. Але «Колишня» — це більше стримінговий формат. Можливо, ми викладемо одразу весь сезон. Раніше на ринку було бажання фанатично відновлювати модель Netflix — покладемо все, нехай дивляться. Але мені вона не близька. Тому що зараз я не маю часу дивитися контент безперервно цілий день. І мені ближча модель НВО, Amazon — це вихід однієї серії на тиждень. Це створює можливість розбудувати аудиторію, очікування. І це перетворює серіал на подію.

— Але ця модель, певно, не спрацює для коротких 20-хвилинних серій?

— Саме тому «Ховаючи колишню», скоріше, вийде одразу всім сезоном.

— За який період ви плануєте повернути вкладені в серіал інвестиції?

— Не можу це розголошувати. Але все залежить від інтересу глядачів і від ситуації з піратством. Якщо ми побачимо, що контент спрацював так, як нам хотілося, й на нього прийшло багато людей, ми отримали нових користувачів і маємо прибуток, — тоді це для нас є результатом.

— Якщо ваш серіал стане популярним, чи є у вас можливість захистити його від піратів?

— Частково є. Щодо вітчизняного контенту, то з піратами боротися буде простіше. З західним контентом складніше, бо з торентів з усього світу його не прибереш. А те, як ми працювали з «Мавкою» та «Довбушем», свідчить про те, що локальний контент можна захищати.

— Тема вашого серіалу «Ховаючи колишню» може бути трохи викличною для частини суспільства. Чи бачите ви в цьому ризики?

— Ризики ми усвідомлюємо, бо наше суспільство у дуже напруженому стані й ми самі є його частиною. Але у проєктах ми шукаємо саме локальність. Ми хочемо створювати контент не лише для українців, але і про українців. Проєкти, які здатні вплинути на аудиторію, подібно до «Спіймати Кайдаша». Пам’ятаю, коли цей серіал вийшов на СТБ, то я дивився і згадував себе у 2005 році, впізнавав себе у персонажах. І мене вразив підхід Ворожбит (Наталія Ворожбит — письменниця, драматургиня, авторка сценарію «Спіймати Кайдаша» — «ДМ») щодо роботи з історичним контекстом. Прихід у сільський магазин у фільмі викликав такі самі емоції, як магазин у селі моєї бабусі.

Тому й ми шукали історії, які можна так відчути, пережити спільний досвід. Реальність, у якій ми живемо, складна та багатогранна. «Ховаючи колишню» — дуже щирий, теплий та емоційний серіал, який розказує про те, як ми живемо, що ми думаємо, що нам болить, як ми намагаємося пережити трагедію. А гумор — це не просто бажання посміятися, а той інструмент, який ми зараз використовуємо, щоб прийняти те, що ти не спиш ніч, бо над тобою збивають балістичні ракети, або ти непокоїшся за близьку людину, яка на фронті. І ти намагаєшся дати раду всьому цьому. Щирий підхід до нинішньої реальності — це те, чим мене підкупила «Колишня». Сподіваюся, глядачі впізнаватимуть у персонажах себе під час війни.

— Чи може ваш серіал вийти на платформах-конкурентах?

— Ми розглядаємо такі варіанти. Але ми лише завершили зйомку, складно загадувати. Ми працюємо над тим, щоб цей проєкт став подією. Залежно від того, наскільки нам це вдасться, ми й вирішуватимемо, що робити далі. У будь-якого проєкту є своє життя на платформі, а далі, якщо ми хочемо, щоб цей серіал мав вплив, то потрібно виходити на ширшу аудиторію.

— На яку аудиторію розраховуєте?

— На достатньо широку. Події у серіалі відбуваються з квітня 2024 року по квітень 2025 року. І всі українці, які жили у цей час, можуть відчути цю атмосферу.

— А знімали ви цей серіал у квітні 2025 року, тобто майже в реальному часі?

— Зйомка фінальної серії велася майже в той самий день, як і події в серіалі. Ця ідея до нас прийшла у процесі роботи. Бо за сюжетом герої упродовж року десять разів зустрічаються. І їхню останню зустріч у квітні 2025 року також знімали у цей час.

Тому ми орієнтуємося на різних глядачів. Ми не прагнули зробити складний артексперимент, щоб потім возити його по фестивалях, а хотіли розказати історію, близьку кожному з нас. У нас чотири герої різних поколінь, то ми сподіваємося зачепити глядачів різного віку.

— Як довго тривали зйомки?

— Місяць. Ми знімали у павільйоні. Бо у нас була нетривіальна задача. Сергій сказав, що хоче зняти десять серій в одній локації. Це створює додаткові складнощі. Бо цей простір треба показати так, щоб кожного разу це було щось нове. Спершу ми шукали реальні локації. Але ризиків було багато: обстріли, відсутність світла, гул генераторів. До того ж реальний бар потрібно було б закрити на цілий місяць для зйомок. Тому логічніше було працювати у павільйоні. Але з точки зору фінансів мене всі відмовляли від цього. Бо, мовляв, павільйон є сенс будувати для 50—80 серій. Але це було про якість. Бо в нас була локація, яка відповідала задуму режисера з самого початку. Ми вже розібрали павільйон.

— Зараз багато говорять про зйомку одним кадром. Ваш формат, де все відбувається в одній локації, теж можна було так зняти?

— Коли ми починали працювати, «Юнацтво» ще не вийшло. І, як розповідала команда цього серіалу, щоб відзняти годинну сцену, вони проводили тижні підготовки. Якість завжди виходить із режисерського бачення. З першого дубля актор ще не може зрозуміти режисера. А на все це потрібен час. У нашому випадку п’ятихвилинну сцену можна знімати з кількох ракурсів, із багатьма дублями.

— Коли вийде серіал?

— Уже почався монтаж. Плануємо вихід восени. Для стрімінгових платформ — це теж сезон. Бо стає холодно і люди більш активно дивляться серіали.

— Ви знімали цей серіал самостійно, не замовляючи стороннім компаніям. Наскільки великий у вас власний продакшн?

— Наш продакшн лише набирає сил. У випадку з «Колишньою» була виняткова ситуація, бо прийшла людина з баченням усієї команди, включно з операторами, режисером-постановником. Це були люди з різних сфер: із реклами, люди з кіно, ті, хто вже не працює в кіно. У Сергія було конкретне бачення: «Я хочу зняти класний серіал — і мені потрібні найкращі». Ми порахували бюджет. І логічно було працювати з цими людьми напряму через власний продакшн.

— Юрію, розкажіть про ваш власний продакшн.

— Ми лиш його розвиваємо. Усе почалося з соціального реаліті «Сюрприз для родини», ми для нього взяли людей у команду. Це спеціалісти, які працювали з реаліті, але хотіли робити щось нове, не лише у телевізійному форматі. Основний вектор нашого продакшну — це розбудова української культури. Це величезний драйвер змін, який охоплює всі сфери. І наші проєкти — для того, щоб струснути ринок і культурний простір і дати щось нове, що, власне, і можуть пропонувати стримінгові сервіси.

Марія Пальчук, піар-директорка сервісу: «Сюрприз для родини» — це не комерційний проєкт. Усі епізоди — у безплатному доступі. Для проєкту ми ставили соціальну задачу: показати проблеми родин військовослужбовців. Згодом він переріс у нові проєкти. Ми зрозуміли, що потрібно не лише розказувати про проблеми, а слід приводити до змін. Після цього народилося наше партнерство зі Всеукраїнською програмою ментального здоров’я «Ти як?», ініціативи Олени Зеленської. Разом ми розробили анкетування жінок військових для того, щоб виявити проблеми та створювати проєкти, які щось змінюватимуть у нашому суспільстві.

— На яких форматах у виробництві ви б хотіли зосередитися?

— Ринок такий широкий, дуже багато незаповнених ніш. Тому ми не хочемо себе обмежувати. І зараз наші продукти дуже різнопланові. Наприклад, документальний фільм про «Океан Ельзи». У нас нарешті відбувається осмислення й історична тяглість, як це було з проєктом «Яремчук», «Будинок “Слово”». Ми, нарешті, беремо своїх героїв і намагаємося дивитися на те, як вони формували українську культуру. У випадку з «Океаном Ельзи» ми хочемо показати, як ми жили поряд із гуртом, який формував ціле покоління. Це кінотеатральний проєкт.

А моя власна мрія — це історичний серіал про Київ 1910—1920 років. Але це дуже витратний проєкт, не знаю, коли його зможе потягнути ринок. Це часи УНР, Директорії — і я б хотів показати історичний Київ. Але спершу потрібно мати досвід. Бо в нас часто є бажання кинутись одразу у щось складне, зробити складний драматичний фільм, претендувати на «Оскар». Але першочергово для ринку потрібно створити багато цікавих продуктів. І вже коли будуть десятки-сотні таких проєктів, тоді можна буде зробити щось складніше.

— Якщо спрацює «Ховаючи колишню», чи готові ви робити другий сезон? Чи ще не думали про це?

— Ми ж люди креативні, звичайно, ми з Сергієм уже про це говорили. «Колишня» — дуже антологічна історія, і перший сезон закриває історію персонажів. Але ми бачимо те, як вона може працювати далі. Для мене є цінністю подієвість нашого продукту.

— Що потрібно, щоб серіал став подією?

— Це насамперед масштабна медійна, піар- і маркетингова підтримка. Це досить складно, бо таких якісних кампаній робили мало. Навіть промокампанії прокатних фільмів значно поступаються західним мейджорам. Усе залежить від роботи команди, наскільки вдалося донести цінність продукту. Якщо я через тиждень після виходу «Колишньої» вийду в місто й кожен третій буде говорити про цей серіал — це буде для мене маркером успіху.