«2022 рік мав стати проривним для українського кіно, якби не повномасштабне вторгнення Росії», —  казала влітку минулого року керівниця «Film.ua Group» Вікторія Ярмощук. Перший рік війни великої війни травмував індустрію, однак і відкрив нові можливості для українських компаній. «Якщо раніше нас не чули, не відрізняли від Росії, то зараз Україна має всі шанс потужно заявити про себе на міжнародному ринку і повністю дистанціюватись від нашого скаженого сусіда», — каже на початку 2023 року Вікторія. Тепер міжнародне партнерство — ключовий вектор для роботи кінокомпанії. Вікторія розповіла «Детектору медіа» про перший рік великої війни, зйомки в умовах обстрілів,  міжнародний копродакшен та прокат українського кіно.

— Вікторіє, як повномасштабна війна вплинула на роботу «Film.ua»?

— Якби ми з вами говорили торік, відпоавідь була б іншою. Але зараз я можу сказати, що пишаюсь тим, у якому стані і складі наша група пройшла цей рік. Ми ані на хвилину не припиняли працювати, і ми не закрили жоден із напрямків своєї роботи, бо  наші задачі набагато ширші за виробництво кіно і серіалів. У перші тижні великої війни ми переймались насамперед безпекою співробітників. Ми відразу переформатували наше бомбосховище, яке раніше використовували як склад костюмів та реквізиту. 24 лютого ми звідти все винесли й у перші найстрашніші тижні великої війни там жили. Ми прихистили всіх, кого змогли. Наш кейтеринг годував людей у сховищі, місцевих, територіальну оборону та інших. Із перших днів ми перетворились на пункт незламності і є ним досі. Про всі ці події можна зняти окремий фільм, бо в нашому бомбосховищі й дитина народилась, і склались історії кохання... Кіно перетворилось на життя, а життя, певно, скоро перетвориться на кіно.

— Ваші співробітники фільмували ці унікальні події?

— Наскільки я знаю, ні. Бо всі рятували свої родини. Ми віддали частину обладнання, яке могло знадобитись армії й теробороні. Наприклад, рації. Ми тоді не думали про роботу, думали, як уберегти людей. Але в кінці березня зняли невелику хроніку про ці часи. Кадр із неї потрапив у світові медіа.

— Чи вивозили ви за кордон техніку?

— Після того як ми впевнились, що люди у відносній безпеці, ми подбали про перевезення своїх серверів і решти «заліза», яке необхідне для роботи багатьох відділів. Щось переїхало на захід України, щось за кордон. Ми це зробили, аби зберегти можливість працювати на наших міжнародних клієнтів. Ми є вендором Netflix з адаптації, ми пропонуємо сервіси із постпродакшену, візуальних послуг для клієнтів із Китаю, Індії тощо. І ми боролись за те, щоб далі це робити, робити анімацію, продовжувати малювати «Мавку». Бо ми розуміли, що з приходом війни виробництво зупиниться, а для того щоби зберегти команду і платити людям зарплати, слід зберегти напрямки, які можуть працювати віддалено й генерувати доходи. Також ми продовжуємо допомагати армії. У перші тижні ми продавали кіно, яке розповідало світові про Україну. У нас були проєкти «Спадок», «Борщ» та інші. Виручені від продажу проєктів гроші ми перераховували на армію: це була наша соціальна місія. Ми для себе прийняли таку стратегію: наша зброя — контент, і ми не випустимо її з рук до повної перемоги. Ми, власне, розуміли це й до великої війни.

— Після початку великої війни ви припинили виробництво?

— Ми зупинили комерційні проєкти, але виробляли суспільно важливий контент для підтримки українців і для того, щоб розповісти світу про Україну. Ми зробили кілька циклів. Один із них стосувався імен визначних українців, які були привласнені Росією — Гоголя, Холодної, Малевича та інших. Ми зняли маленькі ролики. Зробили цикл мультфільмів про кумедні випадки під час війни (наприклад, збивання дрона банкою помідорів), бо ми розуміємо, що без гумору впоратись із цим усім жахом неможливо. У співпраці з «1+1» ми також зробили мультфільм для дітей, де пояснювали, чому відбулась війна, —  «Добро завжди перемагає зло». Це проєкти, які не мали комерційної мети, але, на нашу думку, були потрібні Україні в той час.

— Анімацію ви виробляєте в Україні? І взагалі зараз знімаєте тут чи за кордоном?

— Ми жартома дякуємо коронавірусу, який підготував нас до дистанційної роботи. Бо без цього досвіду було б нам погано. Все робилось тут, більша частина наших працівників — в Україні. Частина з них за кордоном, але ми налагодили роботу. А всі наші проєкти ми знімаємо тут.

Нашою філософією було партнерство. Коли ми лише почали виробляти соціальні проєкти, відразу з’явилися спонсори. Українські актори, та ж Ірма Вітовська, Роман Ясіновський та інші, безкоштовно їх озвучували. Телеканали нам допомагали. Ми раді, що індустрія об’єдналась довкола наших ідей.

— А комерційні проєкти в перші пів року стояли на паузі?

— Український ринок був у стані шоку, реклама почала продаватися лише з весни, панель запрацювала лише зараз. Тому, звісно, комерційне виробництво стояло. Але ми пишаємось тим, що на початку війни ми домовились із медіагрупами «1+1 media», «Україна» та Starlight Media, що ми, розуміючи важкість стану українського ринку, одним фронтом підемо на міжнародний ринок. Війна, попри весь трагізм та біль, відкрила багато можливостей. Якщо раніше нас не чули, не відрізняли від Росії, то зараз Україна має всі шанси потужно заявити про себе на міжнародному ринку й повністю дистанціюватися від нашого скаженого сусіда. Ми заснували ініціативу «Ukrainian Content. Global Cooperation». За минулий рік ми проїхали по всіх найбільш значущих кіно- й телеподіях. Організатори пішли нам назустріч, і ми могли розповісти, що таке український ринок, які в нас креативні, технічні, ресурсні можливості. І минулої осені на Каннському телеринку кожна з медіагруп представила проєкт, який почала втілювати з міжнародним партнером.

Розкажу про наш здобуток. Виробництво стоїть, а глядач чекає на контент. І важливо його давати з правильними наративами. Тому ми багато зусиль доклали, аби знайти гроші на виробництво. І незабаром запускаємо проєкт, який створюємо повністю за закордонні гроші. Це проєкт «Ті, що залишились», девелопмент якого нам профінансувала німецька компанія Red Arrow. Це  художній серіал —  антологія на шість епізодів,  кожен із яких розповідає історію сім’ї чи окремої людини, які вирішили залишитись у Києві в березні, в найтемніший час війни, коли російська армія намагалася взяти столицю. За статисткою, 50% виїхали тоді під загрозою окупації, але половина киян лишилася — саме вони надихнули шоуранерку Анастасію Лодкіну на ідею серіалу. Сценарій для окремих епізодів писали Артем Литвиненко, Тала Пристаєцька, Сергій Лущик і сама Анастасія. Епізоди за власними сценаріями зрежисують Литвиненко і Пристаєцька, — для Тали це, до речі, дебют, — а також Валентин Шпаков, Катя Царик, Олексій Єсаков і Павло Остріков. Вийшов класний матеріал, і зараз ми продаємо права на нього за кордон. Уже маємо підтверджені угоди з трьома скандинавськими країнами: Швецією, Норвегією та Фінляндією, а також із Бельгією, Нідерландами та Естонією. Це надважливий проєкт. Він свідчить: зарубіжні партнери вірять, що зараз, у стані війни, в Україні можна робити якісний продукт, і вони не бояться вкладати в нього гроші. Цей кейс допоможе українському ринку рухатися далі.

— Цей проєкт буде виходити в ефірі країн-замовниць? І ви готуєте його першочергово саме для скандинавського ринку?

— Так. Компанії з цих країн купують ліцензії для показу цього фільму на свої території. Купують їх за ринковими цінами. Це не три копійки як матеріальна допомога. Це повноцінні комерційні відносини. І вони точно показуватимуть цей проєкт.

— Це поодинокий випадок? Чи це тенденція, й українські продакшени зможуть виробляти дорогий якісний продукт за рахунок таких замовлень?

— Будь-які відносини будуються на взаємній вигоді. Ми працювали багато років, але про потенціал українського ринку у світі знали мало. Якщо прокатним кіно трохи більше цікавились в останні роки, то про серіальний напрямок майже не знали. Ми були сконцентровані на локальному продукті. У нас є чудові автори: їх небагато, але вони можуть робити чудові речі. «Хованки» чи «Пікнік» (Mamas Production), визнані на міжнародному ринку, аде це поодинокі випадки. А зараз ми розповіли, що Україна — надійний партнер. Тому зараз у нас є шанс. І ми маємо ним скористатись.

— Окрім серіалу «Ті, хто залишились», які проєкти у вас у виробництві? Ви знімали серіал для «Плюсів» — можливо, вже маєте й інших замовників з українського ринку?

— В кінці осені ми завершили зйомки  другого сезону серіалу «Скажені сусіди» на замовлення «1+1» та «Київстар ТБ». Знімали його в Києві на нашій кіностудії з урізаним бюджетом. Але ми впорались. Пройшли через панічні атаки акторів, через вирізання звуків сирени із бекґраунду. Над студією пролітали ракети, ми ховали знімальну групу в укритті. Добре, що «1+1» не побоялися вкласти свої гроші і що ми зробили цей серіал. Зараз ведемо переговори про проєкти з «1+1» та Starlight Media; сподіваємося, цього року ми запустимо ще декілька локальних проєктів. Такі проєкти стали можливі лише тому, що ми з каналами співпрацюємо на партнерських умовах. Щось, за що раніше ми брали гроші, ми надаємо безкоштовно (павільйони, роботу наших продюсерів), а канали зі свого боку роблять те саме. Ми розуміємо, що ми в одному човні, і якщо вигребемо, то всі разом.

— Які жанри для вас зараз актуальні? І серіали якої тематики зараз у вашому препродакшені?

— Ми, канали і, думаю, глядачі також хочуть зараз дивитись комедійні історії про надію й любов, які допоможуть стверджуватись у тому, що життя не марне. Це легкі жанри, не про війну, а про сім’ю та вічні цінності.

— Як за час війни змінилась вартість серіального контенту? Могли б ви назвати ціни за епізод?

— На це питання немає однозначної відповіді. До війни в Україні знімали за дуже різні гроші. Але з урахуванням того, що в Україні зараз знімати майже неможливо, а ті, хто знімає, працюють фактично за копійки в порівнянні з тим, що було до війни, то можу сказати, що бюджети впали на 30—40%. Але ми працюємо більше, а заробляємо менше. Тому не можна сказати, що війна здешевила виробництво. Не можна спрогнозувати витрати, що виникають через повітряні тривоги, обстріли тощо. На багато факторів ти не можеш впливати. На чомусь можна зекономити, і я вдячна, бо всі зараз на ринку працюють за менші гроші.

— Чи ви виробляєте зараз проєкти, у які вкладаєте лише власні гроші?

— Ми вкладали гроші в девелопмент, у людей, які цим займались. І ми сподіваємося, що якісь із цих речей уже будуть незабаром втілені. Виробництво власним коштом ми не починали. Бо наше завдання — максимально зберегти групу й допомагати країні у війні так довго, як тільки зможемо. Ми на цю ситуацію дивимося стратегічно.

— Чи знімали ви ще якісь проєкти про війну?

— Один із них — документальний серіал «Громадяни на війні». До його виробництва долучилися також медіакомпанії Blue Ant Media International і GTV Docs із Великої Британії та Tilt Media з Австралії. Проєкт створюється на замовлення німецького медіагіганта ZDF і розповість, як Україна та її жителі пережили рік війни. Зйомки в межах масштабної міжнародної копродукції розпочались у грудні 2022 року, за цей час відзняли перші три епізоди проєкту, у березні планують відзняти наступні три. Кожна із серій «Громадян на війні» присвячена історіям українців — військових, лікарів, цивільних. У серіалі також використали ексклюзивні інтерв’ю із президентом Володимиром Зеленським, його дружиною Оленою Зеленською та керівником його офісу Андрієм Єрмаком.

Також ми примудрилися зняти українсько-польський повний метр. Це сталося влітку. Проєкт називається «Дві сестри». Головні героїні їдуть через усю країну на схід забрати свого пораненого батька. Їхні сімейні відносини розглядаються на тлі подій в Україні. До нас приїжджала невеличка польська група. Режисер із кількома людьми доїхав до Харкова, майже на лінію фронту. Дві польські акторки були в Києві. Це ігровий художній фільм. Ближче до середини року сподіваємося мати вже готовий проєкт. Дуже багато всього зараз на стадіях перемовин.

— Які бізнес-моделі актуальні для виробництва під час війни?

— Якщо ми говоримо про український ринок, то це єдина модель: усі сторони, зацікавлені у виробництві, вкладають максимальну кількість ресурсів, щоб кількість живих грошей, які треба зібрати з ринку, була якнайменшою. Всі знають, у якому стані рекламний ринок. Але коли вкладають ресурси, партнери мають відповідні частки прав і спільно займаються монетизацією. Схема, коли продакшен виробляє щось на гроші телеканалу та заробляє щось на маржі, зараз не працює. Нам у принципі схема партнерських відносин була близька, і зараз це єдина можливість вижити.

— Зйомки в Україні стають зараз нормою?

— Зараз це радше виняток. Документальні проєкти або такі стрічки, як «Ті, що залишились» і «Дві сестри», треба фільмувати в Києві. Я не можу сказати, що поляки чи інші іноземці не бояться до нас їхати. Вони бояться. Просто був творчий задум і добре, що актори на нього погодилися. Сказати, що зараз зйомки в Україні є економічно виправданими, не можна. Поки діє воєнний стан, жодна частина України не може вважатися безпечною. Хоча землетрус у Туреччині показав, що безпека — дуже відносне поняття. Але наш ринок значно дешевший. У Польщі, наприклад, ринок перенасичений стримерами, ціни на техніку й людей зросли до неба. Тому коли ми після війни запропонуємо дешевші можливості для зйомки, це буде щасливим днем для українських виробників. Але поки триває війна, ми не можемо розправити крила.

— Чи вистачає акторів, чи доводиться декого повертати з-за кордону на ті проєкти, що ви знімаєте?

— Ми не бачили в цьому проблеми. Всі, хто нам потрібен, або були тут, або поверталися. Наприклад, якщо говорити про «Скажених сусідів», то наш головний герой — афрофранцуз — приїхав до нас із Франції. Спершу боявся, потім боявся менше, після того, як близько до кіностудії впала ракета, знову більше. Але знявся, повернувся до Франції і зараз пишається собою і своїм досвідом.

У липні минулого року ми відновили напрям кінотеатрального прокату. Я була скептично налаштована щодо того, що люди ходитимуть у кіно, але результат мене вразив. Ті касові збори, які показують українські фільми, хоч і маленькі в абсолютних числах (багато кінотеатрів закриті чи зруйновані або перебувають на окупованих територіях), але це прекрасні показники за таких умов. Це свідчить, що глядачам потрібен контент, аби відволіктися від війни, і що в них є віра в національний продукт.

— Скільки вдається заробити на прокаті зараз? Чи можна вийти хоча би в нуль?

— Заробітком це не назвеш, але і збитків ми не зазнаємо. Фільми є, і їх треба показувати, щоб не втратити довіру глядача до українського кіно. Зараз закінчується прокат фільму «Щедрик», який почав показувати зростання після другого вікенду прокату. А таке буває зрідка. Фільм «Снайпер. Білий ворон» потрапив у піратській якості в мережу за кілька тижнів до прокату, але це не завадило йому зібрати велику касу. Тому не можу сказати, що це не бізнес: буває нуль, буває заробіток, але це стратегічна робота. Зараз важливо зберегти українську індустрію виробництва та дистрибуції контенту, бо після війни ми матимемо багато роботи. Усі знають про розвиток європейського кіно після завершення Другої світової війни і що Голівуд розквітнув на тлі Великої депресії.

— Який із ваших проєктів найбільш комерційно успішний від початку війни в прокаті?
— Поки що це «Щедрик»: ми зібрали в прокаті понад десять мільйонів (станом на 13 лютого) гривень. Це рекорд для вітчизняного прокату під час війни, і ми цим пишаємося. Фільм непростий, це не розважальне кіно, проте історія потрапила в самісінький нерв: кіно дивилися і дорослі, й підлітки, ходили цілими сім'ями. А ще «Щедрика» співали у фойє кінотеатру після сеансу, а також у кінотеатрі під час львівської прем'єри, коли раптом вимкнули світло і всі чекали, поки налаштують генератор. І це показник того, що фільм вийшов у прокат саме тоді, коли він був потрібен найбільше.

— Представники кінотеатрів нарікали, що українські компанії не хочуть випускати фільми, а притримують їх до кінця війни. Які релізи ви поставили на паузу, а які випускатимете впродовж року?

— Найсміливішим нашим кроком буде реліз «Мавки». Вона вийде в прокат 2 березня. Ми довго думали, коли випускати стрічку. Але зрозуміли, що невідомих забагато, тому просто вирішили вийти у прокат на початку весни. Фільм життєствердний, про перемогу добра над злом. І в цей час він найбільше потрібний нашій аудиторії. Сподіваємося, що «Мавка» матиме не менший успіх у прокаті, ніж «Аватар». Ми ще не визначились із фільмом «Велика прогулянка». У цього фільму важка доля, бо він мав вийти в прокат 24 лютого 2022 року. 23 лютого була гучна прем’єра, всі подивилися кіно, розійшлися по домівках, а вранці почалась війна. Це смішна комедія про традиції, любов і сім’ю. Ми ще не визначилися з датою прем’єри. Але наша мета — випускати в прокат один український фільм на місяць. Тож ми не зупинимось.