Минулого тижня низка видань опублікувала матеріали про те, як Курахівська міська військова адміністрація придбала айфони. За кілька днів голова міської військової адміністрації записав авторів текстів у «диванні війська» і повідомив, що ґаджети будуть нагородними й стануть у пригоді для розвідки. Пояснюємо, чого не вистачило журналістам, щоб убезпечити себе від таких зауважень, і чому подібні кейси стали важливішими під час повномасштабної війни.

Хронологія подій

Ідеться про дві закупівлі Курахівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, проведені у вересні та жовтні. Загальна сума — 970,5 тисячі гривень за 20 ґаджетів. Одна з них передбачає поставку п’ятьох iPhone 13 з пам’яттю на 128 ГБ, інша — п’ятнадцятьох iPhone 13 з пам’яттю на 256 ГБ. Жодних договорів замовник не оприлюднив і не вказав інших деталей, окрім ціни, марки, моделі та обсягу пам’яті.

За підрахунками журналістів вийшло, що кожен iPhone 13 на 128 ГБ обійшовся бюджету Курахового у 42 тисяч гривень, а на 256 ГБ — у 50,7 тисячі гривень. За даними Spending, обидва замовлення вже повністю оплачені.

Першу модель купили в київського ТОВ «Глорія Техно-Групп», яке з 2020 року поставляє бюджетним організаціям комп’ютерну техніку, другу — у зареєстрованої в Києві приватної підприємиці Наталії Рябець, яка до осені 2022-го поставляла лише продукти харчування. Окрім айфонів, Курахівська адміністрація замовила їй дизельний генератор за півтора мільйона гривень.

З 9 по 12 грудня про одну чи обидві закупівлі написали з десяток видань і новинних сайтів. Однією з перших була інформагенція «Букви», яка описала закупівлю п’ятнадцяти iPhone із більшим обсягом пам’яті й наголосила, що місто обстрілюють. Наступного дня, 10 грудня, видання «Наші гроші» опублікувало матеріал про обидві закупівлі й порівняло їх із закупівлями смартфонів в інших регіонах. Щодо однієї із закупівель — дорожчої — користувач Prozorro Денис Фатєєв звернувся до Держаудитслужби. Він зазначив, що вартість, імовірно, завищена на 30 %.

Лише під вечір 11 грудня голова Курахівської міської військової адміністрації Роман Падун у дописі на фейсбук-сторінці пояснив, що айфони призначені для нагородження військових і знадобляться їм для аеророзвідки (у використанні з дронами). Продукцію саме Apple обрали, бо такий був запит військового командування. Крім того, він звинуватив авторів і поширювачів новини у зрадництві.

Що не так у розслідуваннях про айфони

Усі матеріали, опубліковані до вечора 11 грудня, не містять коментарів замовника про мету закупівлі й пояснення, чому в Кураховому обрали саме ці моделі. Ймовірно, це було продиктовано часом публікації: вечір п’ятниці та субота. Зазвичай у цей час офіційний робочий день посадовців і їхніх пресслужб закінчується й вони перестають комунікувати. Майже кожен журналіст у своїй роботі не раз поставав перед вибором: публікувати матеріал у вихідний день без коментаря чи дочекатися понеділка й сподіватися, що йому таки дадуть коментар. Другий варіант обрали, зокрема, Суспільне й місцеве телебачення «Капрі». Але як бути з першим сценарієм?

Комісія з журналістської етики в таких випадках радить звертатися до Кодексу етики українського журналіста. Зокрема, його шостий пункт передбачає, що повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. У нашому ж випадку кожен матеріал без коментаря Романа Падуна є неповним. Водночас Кодекс не містить прямих зобов’язань публікувати коментарі в тому ж матеріалі, де висловлена критика чи натяк на неї. Тож можна оприлюднити їх окремим матеріалом або додати до раніше опублікованого з позначкою про оновлення. Головне — донести цю інформацію до читачів. Принаймні, так було до великої війни.

Після повномасштабного вторгнення Росії до подібної критики варто підходити з подвійною уважністю. Адже ворог часто використовує наші ж матеріали для дезінформації і впливів на українське суспільство. Найяскравіший приклад — критика на адресу колишньої омбудсманки Людмили Денисової, яка нібито розповсюджувала фейки про злочини російських військових. Цю історію російські політики використали на міжнародній арені як нібито доказ, що Росія нічого поганого в Україні не робила.

Чимало журналістів і громадських діячів вважають, що антикорупція під час війни не менш важлива, ніж у мирний час. Та, враховуючи попередній досвід, подібні критичні матеріали потребують більших зусиль і ретельнішої перевірки, адже їх може використати ворог. До прикладу, за останні 10 місяців я мала кілька матеріалів щодо закупівель, які просто не стала випускати через відсутність коментарів або принаймні відкладала публікацію розслідувань, допоки не використала всі можливості на отримання пояснень.

Один із них — текст про тактичні кросівки для військових, які купила Полтавська обласна рада. Оприлюднення матеріалу відкладалося на два-три дні, поки голова облради не дав коментар. Крім того, розслідування містить оновлення з коментарем виробника, який вирішив прокоментувати закупівлю вже після публікації. Читачів проінформували про оновлення додатковими повідомленнями на сторінках видання в соціальних мережах.

Інший приклад — аналогічна закупівля в Полтаві, але зимової форми. Розлогий коментар від замовника й облради, яка виділила гроші з бюджету запізно, отримати не вдалося. Тому я попередила пресслужбу, що матеріал усе одно вийде й, за бажання, коментар можна буде додати в оновленні або окремим матеріалом. В обох випадках для убезпечення військових у текстах не зазначена точна кількість комплектів і нема детального опису характеристик взуття й одягу.

Ще один кейс — матеріал про житлові модулі для військових. Не отримавши коментар, я відмовилася від публікації саме у вигляді розслідування, хоча матеріали для цього мала.

Що можна і треба було зробити?

Судячи зі сторінки голови Курахівської МВА Романа Падуна, він міг надати пояснення про айфони хоча б у соцмережах. Але жоден опублікований матеріал не містить інформації, що видання намагалося отримати коментарі і йому це не вдалося. На мою думку, читач має право знати про ваші зусилля. Це перше. А друге — так журналіст убереже себе від відповідних питань у коментарях. Але це не точно ;)

Другий момент: порівняння цін. Лише одне видання навело приклади ринкових цін на айфони цих моделей — «Стопкор». Це видання опублікувало розслідування 12 грудня, коментарів Падуна в публікації немає. За підрахунками Артема Некрасова зі «Стопкора», у вересні 2022 року середня ціна на iPhone 13 на 128 ГБ у великих українських технокрамницях становила 35–36 тисяч гривень. Він припустив, що за кожен телефон Курахове переплатило від 6 до 7 тисяч. А в жовтні 2022 року iPhone 13 на 256 ГБ коштували 40–41 тисячу гривень. Тобто йдеться про ймовірну переплату у 10 тисяч за кожен телефон.

Решта видань лише подали ціни закупівель і цим дали можливість читачу ніби самому зробити висновок про завищення ціни. Та журналісти не володіли деталями договорів: чи входить у вартість, наприклад, доставка, чи фіксується ця ціна на певний період тощо. Водночас у своїй відповіді Роман Падун не дав пояснень щодо формування ціни закупівлі, яка проводилася без тендеру — за прямим договором. Натомість зробив наголос на емоційній складовій — мовляв, «айфони призначені для військових, а нам для них нічого не шкода. І взагалі це ніщо у порівнянні з вартістю завданих руйнувань».

Це, звісно, так. Але разом із тим Падун зазначив, що гроші на ці айфони були зібрані з податків від зарплат самих же військових. Погодьтеся, що переплата на кожному такому ґаджеті недоцільна й у випадку військових, і для будь-якої іншої сфери.

То як діяти перед публікацією розслідування під час війни? Щоб журналіст-розслідувач убезпечив себе й читачів від дезінформації та використання свого матеріалу проти України, раджу йти за такою схемою:

1. Маєте інформацію, яка може викрити корупцію? Перевірте джерела й дані більшою кількістю способів, ніж зазвичай (наприклад, долучіть до перевірки ціни фахівця у сфері).
2. Додайте коментар фахівця до матеріалу, зазначте його ім’я та посаду, якщо він згоден на публікацію. Якщо ні, й оприлюднення розслідування недоцільне без такого коментаря, то краще відкласти публікацію, доки не придумаєте, як її поліпшити.
3. Якщо фахівець не згоден на публікацію його імені, але ви йому довіряєте й ваше видання допускає поширення матеріалів без називання джерела, додайте його анонімний коментар. Обережно: користуватися цим варто лише у крайніх випадках, адже відповідальність за поширення неправдивої інформації будете нести виключно ви, як автор, і ваше видання.
4. Зауважте, що коментар щодо закупівлі іноді може надати не замовник, а постачальник. Тож спробуйте зв’язатися і з ним.
5. Якщо ви вважаєте, що зробили все можливе, але не так і не отримали коментар, зазначте це в матеріалі та додайте, що відкриті до коментарів іншої сторони.
6. Перед публікацією зважте ще раз: чи ваше розслідування принесе більше користі, ніж шкоди.
7. Якщо так — публікуйте. Якщо відповідь «ні», відкладіть публікацію, доки не придумаєте, як її поліпшити.

Дарина Синицька, журналістка проєкту «Дозорро»

Текст підготовлено за підтримки USAID / UK aid проєкту «Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах / TAPAS»

Колаж: Роман Падун/Facebook