Covid-19 — не перший виклик для українських медіа за останні роки. Однак коронавірус — явище нове і глобальне, а отже журналісти й керівники ЗМІ змушені витягувати на поверхню свій стратегічний ресурс можливостей.

У кризових ситуаціях психологи дають кілька порад, щоби стресова ситуація не почала управляти людиною. По-перше, повернути реальність на фізичному рівні (пострибати, поприсідати) й відчути землю під ногами. По-друге, згадати свої точки опори — і продовжувати робити те, що робив завжди, те, що сам контролюєш. І зрештою, скласти власний «список Робінзона» — зосередитися на тому, що маєш, на противагу тому, чого бракує.

Те, що все це напряму стосується діяльності кожного ЗМІ, кожної редакції, підтвердили керівники розмовних і музичних радіостанцій, які стали першими учасниками спецпроекту «Медіа vs Covid-19». Сьогодні досвідом менеджменту в епоху карантину й долання нових викликів діляться очільники телеканалів та холдингів. Як і їхні радіоколеги, телевізійники, долаючи перешкоди, знаходять в ситуації пандемії і позитив.

Зураб Аласанія, голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ), не мав змоги взяти участь у спецпроекті «Медіа vs Covid-19», але тиждень тому відповідав на подібні запитання під час онлайн-дискусії, організованої українським ПЕН, про що писав «Детектор медіа».

Безпосередніми учасниками спецпроекту «Медіа vs Covid-19» від топ-менеджерів українського телебачення стали:

Вікторія Корогод – директорка каналу «Україна»;

Ярослав Пахольчук – генеральний директор групи «1+1 media»;

Юлія Банкова – голова ГО «Громадське телебачення»;

Олексій Мустафін – генеральний продюсер «Espreso.tv».

1. Як ваше медіа пережило перші дні й тижні появи в Україні коронавірусу? Що було найскладнішим в організації роботи в умовах карантину? Що помінялося в роботі журналістів та інших працівників? Що втратив глядач?

Вікторія Корогод: У перші дні, я б не сказала тижні, з одного боку, було дуже тривожно, але з іншого – ми ж розуміємо, що медіа має працювати за будь-яких обставин і під час карантину також. Бо в людей ще більше зростає потреба в інформації, у новинах, в аналізі того, що відбувається у світі та в Україні. Тому нам потрібно було дуже оперативно змінити всі організаційні процеси в компанії, і це тримало в тонусі.

Найскладнішою в організації роботи була, напевно, одномоментність різних, дрібних і масштабних, задач і проблем, відповіді на які потрібно було знаходити дуже оперативно. Наприклад, були певні проблеми, коли в країні стало неможливо купити захисні маски або дезінфектори, та ці проблеми ми вирішили достатньо швидко. Були запитання щодо транспортної логістики, коли ввели обмеження на громадському транспорті. Налагодження віддаленої роботи не те щоб стало проблемою, але теж потребувало швидких реакцій. Найскладнішими, мабуть, були зміни виробничого процесу, пов’язані із забороною зйомок за участю більше ніж 10 осіб на майданчику. Тож частину виробництва ми мали зупинити, наприклад, зараз «стоять» усі наші серіали. А такі проекти, як «Свобода слова Савіка Шустера» або «Говорить Україна» з Олексієм Сухановим зараз знімаємо без глядачів у студії.

Ми зробили все можливе, щоб глядач не втратив нічого – поки що це вдається. Саме заради глядача журналісти щодня йдуть на певний ризик інфікування, але підтримують звичайний режим роботи, виїжджають на місця тривожних подій у зоні ООС, надзвичайних ситуацій, як-от пожежі в Чорнобильській зоні. Журналісти працюють кожного дня не вдома, а в ньюзрумі, забезпечуючи глядача актуальною та важливою інформацією. Так, їм стало складніше, бо вони насамперед люди, і в них також є родини, є тривога за стан здоров’я.

Також дещо ускладнився фізичний доступ до місць організації зйомок. Зараз ми ввели багато заходів, пов’язаних з дезінфекцією, які теж забирають час та увагу журналістів. Це постійне вимірювання температури співробітників протягом робочого дня, контроль зміни захисних масок у ньюзрумі, санітарні вимоги щодо особистої гігієни, дезінфекція приміщень. У перші дні це теж було джерелом додаткової тривожності, зараз уже всі більш-менш призвичаїлись.

Ярослав Пахольчук: Група «1+1 media» досить легко й мобільно зайшла в умови карантину. Наша компанія відрізняється від інших тим, що ми є досить динамічними, гнучкими та оперативними в ухваленні рішень. Ми не забюрократизовані, у нас відкрита культура спілкування і високий ступінь довіри працівників один до одного. Одними з перших ми почали впроваджувати дистанційну роботу та обмежене перебування в офісі. З погіршенням статистики та посиленням карантинних заходів на рівні держави ми посилюємо і свої внутрішні карантинні заходи та впроваджуємо нові правила. Наприклад, на попередньому тижні ми запровадили «принцип відкритих дверей» у тому сенсі, щоб працівники, які з виробничої необхідності мають бути в офісі, якомога менше торкалися до ручок. Щотижня в нас є нові ідеї, які ми реалізуємо.

Звісно, окрім вимушених «новаторських» рішень часу, ми дбаємо про прості правила безпеки: працівники в офісах забезпечені масками, рукавичками, а журналісти та оператори – респіраторами та захисними костюмами, вся техніка, мікрофони дезінфікуються, стерилізатори є й в офісах. До того ж регулярно здійснюється вологе прибирання, а на вході в офіс вимірюють температуру. Для колег працює трансфер.

Наші працівники є досить свідомими, і ще до того, як ми в обов’язковому порядку, через керівників, почали переводити людей на дистанційну роботу, самостійно пристали на пораду працювати віддалено. Таким чином, у перші тижні в офіс ходило десь до 30% працівників. Наразі приблизно до 15% людей протягом доби відвідує офіс – колеги роблять це в різні зміни: ранковий, денний, вечірній, нічний час, оскільки влаштовано чергування.

Це все залишається за лаштунками, аби глядач продовжував дивитися якісний і цікавий контент. І робив це вдома, до чого зараз закликають з усіх екранів. До речі, аналітика свідчить про те, що телеперегляд зростає. Глядачам важливі як новини, так і розважальний контент. Наразі наш продакшн робить неймовірні речі, аби в умовах карантину створити 26 квітня особливий Суперфінал «Голосу країни».

Юлія Банкова: Буквально з перших днів карантину, як і більшість медіа, hromadske швидко переформатувалося – виходячи з того, що потреби аудиторії з початком карантину змінилися, плюс – деякі речі неможливо робити якісно в дистанційному режимі. Ми відклали виробництво неподієвого контенту. Люди, які займались іншими проектами, скажімо, документалістикою, переключилися на роботу ньюзруму, який працює з основними темами дня.

Тож глядач позбувся деяких продуктів. Ми призупинили hard-talk, бо hard – не hard, якщо ти з людиною не спілкуєшся віч-на-віч. Як, зрештою й інші інтерв’ю, які записувалися у форматі живого спілкування. Ми перестали їздити у відрядження. Натомість глядачі отримали дуже оперативну, якісну інформацію про те, що відбувається навколо, і хвилює їх найбільше.

Натомість із першого дня карантину вирішили робити марафон «Хроніка коронавірусу». В перший день це були стріми з вокзалу, автостанції, з автобусних зупинок, аптек. Хтось не знав про обмеження пересування, хтось намагався встигнути на останній потяг. Ми стрімили зранку до вечора. Потім перейшли на полегшений формат, у якому працюємо кілька тижнів: з 8 до 11 ранку щодня й у будні з 6 до 8 вечора. Бачимо, що люди вже втомилися від прямого ефіру й інформації лише про коронавірус. Важко й нам самим: бракує людей для чергування. Фактично маємо дві випускові групи – ранкову й вечірню зміни. Дехто працює без вихідних. Тож наразі потроху переформатовуємо цей продукт. Скажімо, пожежі у зоні відчуження, повітря в Києві – усе це потребує не менше уваги. Втім, до кінця карантину ми залишимо два прямі ефіри на день по кілька годин зранку і ввечері. У суботу і неділю — це легші, трохи розважальні ефіри.

Звичайно, з початком карантину ми перейшли на дистанційну роботу. Як змінилася організація роботи? Всі текстові продукти тепер робимо віддалено. Ми склали перелік людей, без яких організація фізично не зможе випускати відео. Це ті, хто обслуговує техніку, надає її журналістам, забезпечує прямий ефір, а також один-два журналісти, випусковий редактор, звукорежисер. Безумовно, ми залишили прибиральницю, яка приїздить кілька разів на тиждень, бо гігієна – наша безпека. Коли почався карантин, ми проходили зовнішній фінансовий аудит за минулий рік, тож в офісі лишилася людина з фінансового відділу, яка опікується документами, передає їх на підпис керівникам, насамперед, мені. Тобто із 100 працівників «Громадського» десь 15 у нас щодня працюють в офісі.

Із чим було важко впоратися? Ми пізно схаменулися у пошуку засобів захисту – масок, санітайзерів – уже ніде не було. Кілька разів нам скасовували замовлення, бо «дефіцит, немає на складі, не підвезли». Наприклад, перші санітайзери за порадами наших читачів і глядачів ми купили в секс-шопі. Але зараз уже намагаємося заздалегідь про це думати.

Олексій Мустафін: З моєї точки зору, команда «Еспресо» спрацювала досить добре. Зреагували швидко, перебудували свою роботу. Звичайно, максимальна кількість людей, ті, хто може, працюють дистанційно. А технологію роботи в редакції перебудовано таким чином, щоб ризик заразитися коронавірусом був найменшим. Тож працюємо, і працюємо добре, і я можу лише дякувати колективу — і за розуміння, і за вправність у роботі.

Зміни, які відбулися, найперше пов’язані зі специфікою «Еспресо»: максимум наших програм – це живе спілкування з гостем. Відповідно, ми не можемо зараз запрошувати їх до студій. Великі шоу вимушені були перебудуватися, бо не можна збирати людей на телемайданчику. У цьому розумінні найбільше потерпають «Політклуб Віталія Портникова», «Червона лінія з Сергієм Висоцьким», інші великі токшоу, де присутні і гості, і телеглядачі. Втім, є й звичайні, щоденні гостьові студії, куди люди приходили до ведучого і спілкувалися з ним очі-в-очі. Так, ми використовуємо доступні нам технічні можливості, зокрема скайп, аби спілкуватися з гостями дистанційно. Але це, безумовно, змінює і драматургію, і динаміку програм.

З іншого боку, ми відчуваємо, що медійна дистанція не збільшується, а скорочується, медіа стають ближчими людям, які перебувають на карантині і лише через ЗМІ отримують інформацію про те, що відбувається навколо. Ми бачимо, що у глядачів зараз є особлива потреба в авторитеті, у спілкуванні з людьми, думці яких вони довіряють, до яких вони дослухаються, і ми намагаємося задовольнити цю потребу. Зокрема, й запрошуючи до спілкування — хоч і скайпом — таких людей.

2. Яким джерелам та експертам довіряєте і чому, висвітлюючи тему пандемії? Які у вас є труднощі зі добуванням інформації про коронавірус в Україні та світі?

Вікторія Корогод: Насамперед ми довіряємо офіційним джерелам (ВООЗ, МОЗ) та їхнім експертам. Також звертаємося по коментарі до фахівців, у першу чергу медиків, які є визнаними експертами. Ви ж самі бачите, як багато в цій темі спекуляцій, міфів, фейків, різних конспірологічних теорій, тому маємо бути дуже відповідальними щодо інформації, яку видаємо в ефір. Ми, наприклад, у рамках різних проєктів – новин «Сьогодні», «Контролера», «Ранку з Україною», «Головної теми» – зробили навіть спецтеми та спецрубики з розвінчання міфів про коронавірус.

Не можу сказати, що є якісь надзвичайні труднощі. Той же МОЗ, розуміючи важливість оперативного донесення інформації до населення, забезпечує нас і доступом до неї, і спікерами.

Ярослав Пахольчук: Оскільки ми медіа, то маємо доносити до людей тільки перевірену та достовірну інформацію. Тому, в першу чергу, користуємось офіційними джерелами. Звісно, ми вивчаємо міжнародний досвід, стежимо за тим, яку інформацію стосовно коронавірусу дають наші колеги – західні ЗМІ – та популяризуємо цю інформацію.

Труднощі? Для нас нема нічого неможливого. За кордоном 24/7 працюють наші власкори, ми знаходимо експертів та історії по всьому світу, які виходять як на ТБ, так і на наших новинних сайтах.

Юлія Банкова: Звичайно, для нас важливі офіційні джерела. Також джерелом є ті люди, які бачать щось на власні очі і безпосередньо перебувають на місці, звідки ми хочемо отримати інформацію.

Так, ми не можемо їздити у відрядження. Але ми розгорнули цілу кампанію в соцмережах з user generated content (контент від глядачів. – Ред.), завдяки якій люди надсилали нам десятки фото й відео зі своїх міст. Включалися до нас в ефір – і ми бачили й чули з перших уст, що там відбувається. Це допомогло охопити багато регіонів України та розповісти про закордон своїми силами, а не лише цитуючи інші видання. Бачимо, що це спрацювало. Статті зі слів очевидців та відео з людьми, які розповідають власний досвід боротьби з вірусом, набирають у нас десятки й сотні тисяч переглядів. За що ми дякуємо нашим глядачам.

Аналогічно й зі світом. Ми говоримо з людьми в різних країнах – з лікарями в Німеччині, в Італії, з українцями, які застрягли закордоном або живуть там. Коли в італійців був найвищий спалах пандемії, то про карантин нам розповідали люди, які живуть у різних містах цієї країни.

Олексій Мустафін: Джерела є очевидними – вони офіційні: МОЗ, зокрема, брифінги місцевих керівників. Це з одного боку. З іншого – ми спілкуємося з людьми, які є фахівцями у своїй галузі. Запустили велику щоденну лінійку програм про здоров'я, у яких ведучі спілкуються саме із спеціалістами, які можуть надати, в тому числі, практичну, корисну для глядача інформацію. Крім того, всебічне висвітлення коронавірусної пандемії – це не лише програми, а й матеріали на сайті, в телеграм-каналі.

Як і зазвичай, ми стежимо за іншими ЗМІ, які повідомляють про ситуацію в Україні й особливо в світі. Зіставляємо, перевіряємо відомості – фактчекінг ніхто не відміняв. Це вимога до будь-яких матеріалів, які оприлюднює «Еспресо» – подавати тільки перевірену інформацію.

3. Які ваші найважливіші напрацювання, інсайти в спілкуванні з колективом? З чим впоратися поки не вдалося? Що б ви хотіли запитати у колег або про що попросити їх?

Вікторія Корогод: Знаєте, всі часто говорять про суспільну вагу медіа, про соціальну відповідальність, а от зараз, у такий досить важкий, тривожний час, увесь колектив реально відчуває важливість роботи мас-медіа в забезпеченні потреб людей і в інформації, і в знаннях, і, перепрошую, в розвагах. Тобто є таке відчуття, що ми не просто люди :), ми працюємо в тій професії, яка допомагає відповісти на більшість питань, що виникають у населення. Нам самим дуже важливо усвідомлювати нашу соціальну роль.

Якщо говорити про мій особистий досвід як медіаменеджера, то я теж відчула, як важливо заспокоїти колектив, підтримати, вести постійний діалог, пояснювати логіку будь-яких управлінських рішень і процесів, які виходять за рамки нашого буденного робочого досвіду. Адже наші працівники такі ж живі люди, у яких є свої проблеми, зокрема зі здоров’ям, свої родини, свої якісь побутові негаразди, і в ситуації карантину все це загострилось. Наприклад, з’ясувалося, що не в усіх була декларація з сімейним лікарем. І допомогою в цих питаннях я також займалась. І інформаційно-просвітницьку роботу всередині колективу теж доводилось вести :): роз’яснювали, що таке коронавірус і яких заходів боротьби з ним вживає держава, пояснювали, що конкретно нашим співробітникам слід робити, якщо вони помітили в себе ознаки захворювання. Ми не тільки забезпечували наших працівників засобами захисту, але проводили консультації з лікарями клінік та навіть експертами з санепідемстанції.

Не можу сказати, що щось не вдалося, бо всі робочі процеси відбуваються у схожому до звичайного режимі, хоч частина і віддалено. Є, певно, деяке уповільнення, але на результаті воно не позначається. Всі хто має виходити в офіс – виходять. Ми вирішили і транспортні, і медичні питання. Наших співробітників, які працюють з дому, забезпечили усіма потрібними софтами, тому з цим жодних проблем немає.

Якщо йдеться про колег з інших медіахолдингів, то хотілось би активнішого координування дій, спрямованих на підтримку медіа в такий складний час. Певною мірою це відбувається, та я вважаю, що потрібно бути на тіснішому, щільнішому зв’язку один з одним. Бо поодинці ми не вирішимо питання життєдіяльності індустрії, законодавчого поля під час карантину тощо.

Ярослав Пахольчук: З приводу управління компанією в умовах коронавірусу – у нас немає ноу-хау. Ми максимально перевели всі зустрічі в Zoom, до 95%. У людей немає великої втоми від такого спілкування, хоча, чим далі, тим більше я чую від колег, що вони не читають емоції через Zoom, бачать, що деякі люди починають затухати з точки зору ефективності та азарту. Ми вивчаємо міжнародний досвід з організації дистанційної роботи та знаємо, що є процеси вигорання, коли люди, будучи наодинці та не контактуючи з іншими колегами, починають вигорати. В умовах карантину їх важко соціалізувати, і якщо карантин подовжать ще на місяць, то ситуація буде гіршою. Наразі ми вивчаємо досвід, як пристосовуватися до таких умов.

Усе, що ми хочемо почути від колег, – ми запитуємо щодня. Зараз, як ніколи, важлива комунікація та діалог. І в нас не бракує цього. Все, що хочуть сказати колеги, – вони пишуть в «Імпульсі». Це такий внутрішній проєкт «1+1 media», який щодня вимірює задоволеність колег. І кожен зі співробітників може цілком анонімно поставити запитання, написати будь-який коментар, що йому подобається, не подобається або чому засмучений. Це виглядає як стрічка новин від групи і повідомлень від колег, до яких компанія обов’язково дослухається.

Юлія Банкова: Найбільший виклик – це комунікація на відстані. Ще до карантину на hromadske почалася велика трансформація. Активізувалося спілкування з донорами, потенційними партнерами. Фінансові звіти, аудити, перегляди бюджетів. Наразі ми змінили організаційну структуру редакції, почали переводити співробітників на нові посади, до роботи долучилася нова головна редакторка Наталія Гузенко. А з минулого понеділка – у нас новий HR-директор Юрій Кошолап, якого ми дуже довго шукали, провівши кілька десятків співбесід онлайн. Вони, звичайно, працюють віддалено. Новим людям складно знайомитися з колективом без особистого контакту, але мусимо працювати в умовах, що склалися.

Ми навчилися користуватися Zoom’ом, навіть у прямому ефірі з його допомогою одночасно спілкувалися з 9 людьми з різних куточків України. Щодня в нас по кілька нарад, і всі вони з допомогою онлайн-ресурсів. Ми заклали в бюджет бізнес-версії Zoom, Slack, Trello. Адже безкоштовна версія, скажімо, Zoom дозволяє провести зустріч не довшу, ніж 40 хвилин, а збори колективу по вівторках іноді тривають півтори години.

Складно дотримуватися дисципліни, змусити людей не приходити в офіс або вчасно підключатися до онлайн-дзвінків. Та потроху звикаємо. Двічі на тиждень у нас операційна нарада для менеджерів, по вівторках – зустріч із усім колективом, по середах – стратегічна нарада, так само з нарадами з питань HR-політики, маркетингові зустрічі, редакційні – все в гугл-календарі з лінками на відеозустріч. Важко, але потроху виходить.

Звичайно, цікавим був би досвід колег з інших медіа: як їм вдається без особистого контакту з колективом планувати роботу, дотримуватися редакційної та виробничої дисципліни. Бо коли вживу бачиш в коридорі людину, згадуєш, що забув з нею про щось поговорити, й обговорюєш питання тут і зараз. А коли ви не бачитеся тижнями, а може, на нас чекають місяці такого режиму, це реально складно.

Ще один важливий момент – як навчитися відпочивати. Робота з дому стирає межі між робочим днем і відпочинком. Ми відкладаємо задачі, відволікаємося на домашні справи, прокидаємося раніше, щоб доробити те, що не встигли вчора. Психологічно це важко, ми часто перепрацьовуємо. Є дослідження, які доводять, що люди дистанційно працюють значно більше, ніж би працювали в офісі. Тож маємо навчитися вчасно ставити крапку в роботі, перемикатися на відпочинок.

4. Чи є у вас час займатися стратегічними завданнями, законодавчими ініціативами, громадською діяльністю?

Вікторія Корогод: Так. Адже цих завдань ніхто не знімав. Зрозуміло, що зараз, з об’єктивних причин, відбувається певна трансформація стратегій. Ми перебуваємо в незвичних умовах карантину і повинні подумати, куди далі скеровувати наші бізнеси. Особливо з урахуванням того, що навколишнє середовище очевидно зміниться, і до цих змін потрібно готуватися, щоб наш бізнес залишався цікавим для глядача та ефективним. Зміни в законодавстві у форс-мажорних обставинах, розвиток законодавчих ініціатив також актуальні.

Ярослав Пахольчук: Наша компанія 3-4 роки тому започаткувала процес стратегічного управління. Він не є рутинним: щоквартально та щомісячно ми реалізуємо стратегії конкретних бізнес-підрозділів, переглядаємо довгострокові цілі, синхронізуємо цілі різних підрозділів. Тому не можу сказати, що карантин змусив нас займатися стратегічним плануванням, оскільки цей процес є важливим елементом в управлінні компанією. Ми беремо активну участь у законодавчих ініціативах, зокрема, щодо медійної сфери.

Громадська діяльність працівників «1+1 media» полягає не тільки в інформуванні. Ми не можемо ігнорувати ситуацію та готуємо благодійний телевізійний марафон, кошти від якого підуть на підтримку лікарів. Дякую всім нашим партнерам, зіркам, які радо погодилися взяти участь у цьому проєкті. Більше зараз не можу розповісти про це – подробиці ви дізнаєтеся з офіційного анонсу. Але такого проєкту на українському телебаченні ще не було.

Юлія Банкова: Активність ГО «Громадське телебачення» останнім часом переважно лежала в контексті законопроєктів про медіа та боротьби з дезінформацією. Ми ходили на зустрічі, обговорення, робили заяви. Зараз це призупинилося, тема наразі неактуальна. Думаю, після карантину ми повернемося до цього. Наразі основна діяльність нашої громадської організації — це незалежна професійна журналістика. Іншою громадською активністю я й мої колеги не займаємося.

Водночас нас запрошують на обговорення того, як давати собі раду з організацією роботи в умовах пандемії, як виживати медіа, про нові бізнес-моделі, можливості для ЗМІ.

Олексій Мустафін: Будь-який менеджмент має займатися не тільки оперативними речами, а й стратегією. З початком карантину в цьому плані мало що змінилося. Законодавчими ініціативами особисто я ніколи не займався. Але «Еспресо» як ЗМІ бере участь і в цьому процесі. Тим паче, що є необхідність деякі речі, навіть не пов'язані з пандемією і карантином, врегульовувати на законодавчому рівні, не зупиняючись. Громадською діяльністю, звісно, важко займатися через обмеження на пересування. Втім, є різні ініціативи, які можна реалізовувати завдяки сучасним засобам комунікації.

5. Вже можна робити перші висновки: що зрештою вас утримує на плаву? Чи складали ви так званий «список Робінзона» – те, що у вас є (на противагу тому, чого вам бракує)? Які ваші професійні точки опори на сьогодні?

Вікторія Корогод: Наполеглива праця і віра в себе. Що в нас є? Талановитий, працездатний і працелюбний колектив із відлагодженими робочими процесами. Знання і розуміння нашого глядача та його потреб. І це основні точки опори. А чого бракує? З оперативних речей нам, як, думаю, і всім, не вистачає великого запасу програмного продукту. Тому що в нашій країні перманентні кризи, і ми не можемо собі дозволити робити «довгі» запаси.

Ярослав Пахольчук: Карантин закінчиться, а робота продовжиться. Зараз складно оцінити, якою буде економіка після карантину та що зрештою втримає бізнес на плаву, не тільки медійний. Є багато різних сценаріїв розвитку економіки, усі вони, на жаль, негативні, питання в тому – наскільки. Ми для себе не розробляли план B, C, D – вважаю це безглуздим. По завершенні карантину ми оперативно внесемо відповідні корективи у наші плани та почнемо втілювати їх у життя. Ще до початку карантину ми оцінили пріоритетність проєктів компанії – що було надмірним та не на часі, призупинили. Ті ж проєкти, які для нас життєво необхідні, реалізовуються дистанційно. Найважливіше – залишити команду людей, які є активними та небайдужими до «1+1 media». І маючи пріоритетні задачі – реалізовувати їх, а потім усе інше. Нічого унікального, але це точно перевірений підхід, який дасть свій результат.

Юлія Банкова: На плаву утримує необхідність розказувати людям правду в цей складний час. Журналістика – дуже недооцінена професія, вона життєво необхідна. У hromadske навіть не виникало питання призупинити свою діяльність. Ми навпаки активізувалися, бо поки люди сидять удома і не мають контакту зі світом, хто, як не журналісти, повинні розповідати про динаміку захворюваності, про те, чим займаються депутати у Верховній Раді, які рішення ухвалює Офіс президента – взагалі що відбувається в житті країни і як людям діяти в умовах тотальної блокади.

Тож нас тримає на плаву робота, стандарти журналістики, ми на передовій. Це наша місія, рутина, наш обов’язок – як би пафосно це не звучало. На це вказують і рейтинги – кількість глядачів виросла вдвічі-втричі. Нам почали дуже активно перераховувати гроші, підписуватися на регулярні донейти. Це означає, що ми все робимо правильно, що ми потрібні.

Олексій Мустафін: Пандемія і карантин наклали свій відбиток на способи комунікації – ми перейшли з прямого спілкування на віддалене. Але робота триває, і я не скажу, що вона є абсолютно іншою. Зрештою, і за «мирного» часу ми використовували дистанційні засоби комунікації – як для роботи, так і для особистих потреб. Так, частка їх збільшилася, але я не бачу в цьому радикальних змін.

Надихає те, що журналісти в будь-яких умовах мають виконувати свою роботу. З початком пандемії люди певною мірою заскочені, перебувають у незвичній для них ситуації. У багатьох відчуття, що якоїсь інформації не вистачає, і в нових умовах вони почуваються трохи кинутими. Це все накладає ще більшу відповідальність на медіа, на виконання журналістами своєї роботи професійно, щоб трансльована ними інформація підтримувала, а не заганяла глядачів у безвихідь.

6. Насамкінець – запитання філософське: яку енергію ви особисто отримуєте від кризи, від цього хаосу? За що ви можете подякувати коронавірусу, його появі?

Вікторія Корогод: Особисто я отримую енергію від усвідомлення того, що і в хаосі ми змогли не втратити порядок, налаштувати життя, робочі процеси. Як на мене, завдяки коронавірусу ми маємо можливість трошки зупинитися і подивитися більш уважно і на себе, і на тих, хто поруч – на рідних, на колег, на їхні потреби. Проаналізувати свої пріоритети, ставлення до життя, до родини, до роботи.

Ярослав Пахольчук: Особисто я не отримую енергію від кризи. Ми як багато працювали, так і працюємо. І готуємося до кризи, яка розпочнеться вже після виходу з карантину. Точно розумію, що світ зміниться. Та і вже змінився. Вірю, що карантин додасть українцям дисциплінованості, толерантності один до одного, розвине позицію підтримки й солідарності. Ми навчимося мити руки, дбати про гігієну і думати не тільки про себе, а й про тих, хто поруч.

Юлія Банкова: Це радше втома, ніж енергія.

Пандемія спонукала нас до мобілізації власних сил, змусила шукати нові підходи до роботи, джерела фінансування, відчувати підвищену відповідальність, про яку всі ми замислилися, й організованість, над якою активно доводиться працювати. А ще пандемія довела, що незалежна журналістика потрібна всім без винятку.

Олексій Мустафін: Я не вважаю, що треба дякувати коронавірусу. Зрештою, не хочу, щоб пандемія сприймалася як такий собі кумедний челендж, як флешмоб. Це реальна, серйозна загроза. Вона змусила нас усіх побачити, що навіть сучасний світ є вразливим, незважаючи на технологічний та економічний прогрес. Просто треба бути готовим до викликів. Очевидно, що це не останній виклик, можливо, попереду будуть ще важчі. Треба чатувати, мати завжди план Б і головне – залишатися людьми. Ну і розуміти, що можемо пишатися взаємною солідарністю, підтримкою. І дуже шкода, що, в таких ситуаціях іноді виявляються не найкращі якості людей. Але журналістів, редакторів це якраз не стосується. Без зайвого пафосу скажу, що медіа українці можуть пишатися. Віримо в колег, одне в одного, і сподіваємося, що з цього іспиту ми вийдемо сильнішими, вийдемо кращими.

Фото: надані піар-службами та з особистого архіву спікерів, головне фото – відкриті джерела