У грудні 2019 року наглядова рада Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» обрала нового очільника фестивалю. Ним став медіаменеджер, один із засновників та колишній гендиректор 5-го каналу Іван Адамчук, досвід роботи на телебаченні якого налічує понад 30 років. Андрій Халпахчі, який керував «Молодістю» 27 років, став художнім керівником та арт-директором фестивалю.

Наразі пан Адамчук оновлює команду та розробляє стратегію розвитку «Молодості». Він планує запровадити міжнародну освітню програму для студентів, постійну кіношколу та навіть окремий фестиваль студентського кіно. І сподівається за рік зробити «Молодість» прибутковим проєктом, розвинувши його та залучивши нових партнерів. Упевнений, що в цьому йому допоможе багаторічний досвід управління телеканалом.

Про причини перезавантаження «Молодості», майбутнє фестивалю, свої амбіційні плани на новій посаді, а також про звільнення з 5-го каналу та стосунки з Петром Порошенком – в інтерв’ю Івана Адамчука «Детектору медіа».

– Пане Іване, ваше призначення на посаду гендиректора кінофестивалю «Молодість» є дещо несподіваним, враховуючи ваш багаторічний досвід роботи на телебаченні. Наскільки я розумію, раніше вас із кіно нічого не пов’язувало. Хто запропонував вам цю посаду і як ви на неї погодилися?

– Так, це величезна несподіванка й для мене самого. А може й не тільки для мене, а й для тієї людини, яка мені цю посаду запропонувала. Це був мій давній товариш і побратим по 5-му каналу, голова наглядової ради «Молодості» Влад Лясовський. Ми зустрілися на каву, і він раптом, неочікувано, мабуть, і для самого себе, запросив мене стати генеральним директором фестивалю. Я спочатку не розумів, про що він. Мене ця пропозиція навіть трохи шокувала, бо я про таке ніколи не думав. І за це я йому щиро вдячний. Він, фактично, витягнув мене з морально-психологічного дискомфорту, в якому я перебував довгий час.

А, відтак, після довгих, як для мене, обдумувань, вирішив спробувати, придивитися, провів кілька днів із командою в офісі фестивалю, поспілкувався з усіма, проаналізував фінансові показники… Перше, що мене вразило, – маленький офіс, семеро працівників, а я ж звик до каналу, величезної машини. Заглибившись у роботу, зрозумів, що фестиваль дійсно потребує допомоги. І я вирішив погодитися.

Як бізнес-проєкт «Молодість» взагалі нецікава, але я бачу і відчуваю, як можна зробити і компанію, і власне фестиваль успішними бізнес-проєктами. Якщо на 1 січня 2021 року офіс вийде на прибуток хоча би в одну гривню, я буду вважати, що моя місія виконана.

– Чи пов’язувало вас щось раніше із фестивалем «Молодість»? Чи консультуєтеся з кимось із робочих питань? Можливо, з Андрієм Яковичем (Халпахчі – ДМ)?

– Так, я ходив на «Молодість», мене водила туди донька, вона – режисерка. Знав декого з команди. І це все.

З Андрієм Яковичем ми, звісно, багато всього обговорювали і обговорюємо, сиділи певний час в одному кабінеті, доки він не втік до іншого, бо я тут влаштовував безкінечні перемовини, летючки, а йому, окрім поговорити, треба фільми дивитися та відбирати до фестивалю, формувати програму… Халпахчі – це наше все, він представляє фестиваль, він його обличчя, він сам по собі бренд.

– Чому Андрія Халпахчі вирішили замінити на посаді? Бо йому якраз не вдавалося зробити з фестивалю бізнес-проєкт?

– Андрій Якович – художній керівник та арт-директор фестивалю, людина творча, йому всі ці організаційні та адміністративні питання не близькі. Він розповідав, що вже близько десяти років хотів відмовитися від цих обов’язків. Тепер він, власне, займатиметься тим, чого прагнув.

– Чому «Молодість» припинила співпрацю з продюсеркою Іванною Дядюрою?

– Я дуже тішився, що Іванна тут є, ми були знайомі й навіть мали один спільний проєкт (який, на жаль, не реалізувався). Але за місяць роботи виявилося, що в нас зовсім різні погляди на розвиток фестивалю і компанії загалом. Це непорозуміння між нами наростало й досягло свого апогею. Тоді я сказав Іванні, що ми більше не зможемо працювати разом. Запропонував їй лишитися керівницею проєкту «Студентськй хаб» у рамках фестивалю, яким вона займалася разом з Альоною Тимошенко з Ukrainian Film School, але вона пішла.

– Які ще зміни в команді відбудуться? Скільки людей наразі працює над фестивалем?

– Я трохи збільшую команду, обираю молодих людей – 23-25 річних. Уже взяв директора з маркетингу, комерційного менеджера, редактора сайту, креативного директора. Шукаю проджект-менеджера. Хочу поповнити фестиваль молодою кров’ю, нехай тільки ми з Халпахчі будемо «давні» (сміється).

Хтось із тих, кого я запрошував і хто вже дав згоду на роботу, відмовилися в останній момент. Але я задоволений тими, хто прийшов.

– Чи допомагає вам телевізійний досвід на цій посаді?

– Звісно. Процеси майже однакові, я використовую багато зі своїх попередніх напрацювань, які стосуються бюджетування, запуску нових проєктів, створення продукту, підготовки, реалізації… Усе те саме, але по-іншому називається: там – телевізійна передача, програмна сітка, а тут – івент (звикаю до цих нових термінів).

– Які зміни чекають на фестиваль з вашим приходом? Які зміни вже відбулися?

– Ми плануємо проводити освітню програму для кінематографістів-початківців «Студентський хаб». І я вас запевняю, що такого в Україні ще не було. Це буде вулик, пекло у хорошому розумінні. І цим займається Альона Тимошенко. Вона залучає 6-7 європейських кіношкіл, професорів і студентів – чеська, польська, іспанська, німецька, французька, канадська, всі наші українські виші і кіношколи… Можливо, ще хтось. Альона планує поділити всіх учасників хабу на інтернаціональні групи, і в ході цієї освітньої програми, прямо під час фестивалю, вони знімуть чотири ігрові короткометражні фільми. Важливо, щоб у кожній групі брали участь українці – хочемо, щоб наші студенти побачили, як працюють іноземні школи, обмінялися досвідом.

– Що ще?

– Хочу створити на базі фестивалю постійну кіношколу. Це ще секрет, знають лише кілька людей, але я вже знаю, з ким реалізовуватиму цей проєкт.

Також ми будемо проводити дні українського кіно за кордоном, дні іноземного кіно в Україні. Наразі допрацьовуємо концепцію цих заходів, можливо, розпочнемо вже з березня.

– Чи залишається пітчинг на «Молодості»?

– Так, наш щорічний міжнародний Boat Meeting залишається. Більше того – з’явиться ще один пітчинг короткого метру в рамках «Студентського хабу». Його дуже підтримує міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський.

– Міністр якимось чином залучений до процесу розвитку фестивалю?

– Буде залучений. Він дуже зацікавлений, підтримує, а цього більш ніж достатньо.

– Він уже пообіцяв вам фінансування?

– Ми зустрічалися 30 січня, багато про що говорили, оскільки давно не бачилися. Про, власне, фінансування не говорили, але підтримкою я заручився.

Щодо державного фінансування: ми подали заявки на конкурс Українського культурного фонду (УКФ) і з нетерпінням чекаємо результатів розгляду експертами.

– Фестиваль щороку має проблеми з фінансуванням. Як вирішуватимете фінансові питання? Звідки залучатимете кошти? Хто є інвесторами цьогорічного фестивалю?

– Якраз над цим наразі й працюємо, готуємо маркетингову стратегію та стратегію розвитку. Цим займаються якраз ті хлопці, яких я нещодавно взяв у команду, працюють у шаленому темпі… У нас є ще лютий на розкачку, аби завершити всі напрацювання, а потім почнемо велику рекламну кампанію.

Певні домовленості з партнерами вже є. Комерційний відділ розпочинає похід у поля, є перелік компаній, з якими я хотів би співпрацювати.

Взагалі я мрію про те, щоб через кілька років не ми надокучали їм, а вони нам.

– Кілька років тому фестиваль було перенесено з жовтня на травень, але багато хто досі каже, що це незручно, адже весною у світі кіно забагато інших інфоприводів. Чи не плануєте ви повернути його назад?

– Ні. Але я планую проводити в жовтні інший фестиваль – національний, український, міжуніверситетський кінофестиваль найкращих (за визначенням вишів) курсових та дипломних робіт із робочою назвою «Скіфське оленя». Цей івент має стати мотивацією для студентів і, власне, для вишів. Підвищення рівня освіти, реалізація творчих амбіцій студентів по завершенні навчання… Їм цього дуже бракує. До того ж, «Молодість» починалася як фестиваль студентського кіно, тут навіть нічого придумувати не треба.

Я вже отримав підтримку цього проєкту серед молоді, мав зустріч із директором інституту екранних мистецтв Василем Вітером, також отримав підтримку, буду зустрічатися з представниками всіх вишів… Час іще є, тож переконаний, що все буде добре.

Мої син та донька свого часу закінчили театральний інститут, і я знаю зсередини, що студентам конче треба. Їм потрібен майданчик, де вони могли би проявити себе. Так, ми маємо таких талановитих режисерів, як Антоніо Лукіч – я був вражений аншлагом на показі «Мої думки тихі», атмосферою, реакціями. Але якщо не буде підтримки, лукічі не з’являться.

– Де проходитиме цьогорічна «Молодість» з огляду на те, що кінотеатр «Київ» – головна локація фестивалю – не працює вже майже рік і навряд почне працювати до травня.

– Однією з основних локацій стане Будинок кіно. Коли я сказав працівникам Будинку кіно, що ми хочемо перевезти «Молодість» до них, це було щось неймовірне – вони були щасливіші за мене, навіть бармен у буфеті кричала від радості. Там є своя особлива атмосфера, це майже єдине місце в Києві, де така атмосфера ще збереглася. До того ж, «Молодість» проходила там і раніше, тож можна сказати, що ми повертаємося додому.

У Будинку кіно знаходитиметься й офіс компанії, ми вже закінчуємо ремонт у приміщеннях, які будемо орендувати, переїдемо найближчим часом.

Я планую, що це буде довготривала співпраця – і з Будинком кіно, і зі Спілкою кінематографістів України, яка теж там знаходиться.

– Чи задовольняє вас технічний стан залів у Будинку кіно? Адже фестиваль Docudays UA пішов звідти саме через те, що режисери й продюсери скаржилися на якість показів.

– Велику залу Будинку кіно вже модернізували, там поставили нове обладнання. До другої зали ми привеземо своє обладнання.

– Які ще локації будуть задіяні?

– Відкриття фестивалю хочемо провести в палаці «Україна».

Також плануємо облаштувати кінотеатр під відкритим небом біля Арки дружби народів, місто нас у цьому підтримало. Хоча ми розглядали й варіант із Пейзажною алеєю. Але біля арки є оглядовий майданчик, вид на лівий берег Києва, перехід на скляний міст. Ми приїхали подивитися локацію, був дощ, але народу там було повно. Уявіть, що буде в травні-червні. Ми показуватимемо там у тому числі й дитячу програму, бо батьки з дітьми скоріше підуть у кінотеатр під відкритим небом, ніж до закритої зали. Я думаю, ми домовимося з міськрадою і про нічні покази.

Крім того, усі конкурсні покази і частина прем’єр будуть проходити в кінотеатрі «Жовтень».

Закриття хотіли зробити в колонній залі КМДА, бо це візитка міста, хіба що фільм там не покажеш. Але я все-таки схиляюся до ідеї зробити закриття на свіжому повітрі біля Арки дружби народів, із показом фільму-переможця. Думаю, отримаю і тут підтримку.

– Програми фестивалю залишаться незмінними?

– Так.

– «Молодість» оголосила прийом заявок до Національного конкурсу. З анонсу зрозуміло, що відбіркова комісія чекає на короткометражні роботи. Чи не плануєте ви створювати в рамках фестивалю повноцінний Нацконкурс із повнометражними фільмами, як уже зробив кілька років тому, наприклад, Одеський кінофестиваль?

– Я не хочу чіпати це питання взагалі, бо воно більше стосується художнього керівника – Андрія Халпахчі та програмного директора Ігоря Шестопалова. Вони профі, тож за програми я переживаю менш за все.

– Скільки коштуватимуть квитки на покази?

– Підхід дуже простий: усі зареєстровані студенти ходитимуть на покази безкоштовно, бо фестиваль створюється для них. Ми продаватимемо частину квитків на відкриття в палац «Україна», будуть окремі платні покази в кінотеатрі «Жовтень». Але мені важко зараз сказати, якою буде ціна. Дохід від квитків не є основним, хоча я мрію в перспективі, що ми отримуватимемо 30% бюджету від держави, 30% – від міста, 30% – від партнерів, 10% – від продажу квитків. Це було би круто.

– Цього року фестиваль відзначає 50-річчя. Чи готуєте для глядачів щось особливе до цієї дати?

– Будуть зіркові гості, з якими зараз ведуться перемовини. Поки не скажу вам імен, це було би некоректно. Можу сказати хіба, що ведуться переговори з Агнєшкою Голланд, є ще низка дуже цікавих особистостей, яких ми б хотіли бачити на фестивалі.

– Ви багато років працювали на 5-му каналі, тобто на каналі Петра Порошенка. Чи підтримує він якимось чином фестиваль? Можливо, стане його почесним президентом, як колись Віктор Ющенко?

– Ні, не стане. Я пропрацював з Петром Олексійовичем 18 років – з тих пір, як він придбав 50%, а потім і 100% компанії, але тепер нас нічого не пов’язує. Хоч він і казав, практично прощаючись зі мною 13 лютого 2018 року, що ми друзі, одна команда, та це, як виявилося, абсолютно не так.

– Не можу не спитати, чому ви пішли з 5-го каналу? Адже тоді причин не пояснювали. І чим займалися до призначення директором «Молодості»?

– Рік і десять місяців займався домашнім господарством, вирощував капусту…

Я пішов з каналу фактично 14 лютого 2018 року. Це було не моє рішення і воно було абсолютно неочікуване. Ми зустрілися з Петром Олексійовичем 17 січня 2018 року, до цього востаннє бачилися приблизно за місяць до президентських виборів 2014 року. За цей час ми жодного разу не зустрічалися і не спілкувалися, він телефонував мені винятково в день народження, щоб привітати. А на зустрічі 17 січня я зрозумів, що це, фактично, все. Я працював на каналі з 1997 року, запускав його своїми руками і знав, що рано чи пізно це станеться, я мав би піти з каналу, але все сталося якось… Якось так.

Я офіційно пішов у відпустку на вісім місяців, а потім президент України Петро Порошенко (не власник 5-го каналу, а президент) зробив мені кілька пропозицій на вибір – роботу в посольстві Румунії, посольстві Казахстану, Держкомтелерадіо, Національній раді з питань телебачення і радіомовлення (хоча там було заповнено президентську квоту) та Чернівецькій обласній державній адміністрації. Єдині два варіанти, які я міг би розглядати, – Нацрада та Чернівецька ОДА. Але я ненавиджу державну службу, і Петро Олексійович повинен був це пам’ятати… У посольства я не пішов би, бо не володію іноземними мовами і не хотів ганьбити президента і себе, і я йому про це щиро сказав. Я подякував Петру Олексійовичу за пропозиції та сказав, що жодна з цих посад мене не цікавить. Підготував пропозицію по каналу, але вона досі не обговорена… Ми домовилися, що наступна зустріч відбудеться 16 лютого 2018 року, чекаю на неї і досі, 16 лютого, але вже 2020 року, не за горами. Чекаю.

– Чому ви раптом перестали влаштовувати Петра Порошенка після багатьох років роботи на 5-му каналі?

– І я хотів би отримати відповідь на це питання і знаю, що скоро отримаю. Він порушив наші домовленості, не виконав деяких зобов’язань переді мною, тож я чекаю на пояснення і готовий буду говорити про це, коли їх отримаю.

– Чому ви не шукали іншої роботи?

– Я не бачив себе на роботі в іншій групі та, обираючи серед двох «лих», волів залишатися посередині. Я аполітична людина і не хочу бути пов’язаний із тими людьми, які стоять за українськими медіагрупами або тими чи іншими проєктами.

Був момент, коли я хотів допомогти 5-му каналу вже після звільнення, але отримав категоричну відмову. Навіть більше – мене чотири місяці не пускали на канал. Зараз я абсолютно точно не зміг би повернутися в структури Порошенка.

Фото: Анастасія Мантач. Фото надані прес-службою кінофестивалю «Молодість»