Міністерство

Все почалося в понеділок, 23 липня, коли на сайті Міністерства культури з’явилися картки з оцінками та коментарями експертів до кожного з поданих проектів, що пройшли технічний відбір (202) і були допущені до участі в конкурсі. Картки почали з’являтися хаотично й надвечір понеділка зникли взагалі. Знову на сайті їх опублікували лише ввечері четверга, 26 липня. Цей факт викликав хвилю критики серед кінематографістів і побоювання, що картки «зачищають».

Підставу для таких думок дало само міністерство, яке тижнем раніше спочатку опублікувало, потім прибрало, потім знову опублікувало перелік допущених до участі в другому турі конкурсу проектів. У колі кінематографістів ширилися чутки, що списків було як мінімум два.

При цьому на сайті міністерства відсутня інформації, що загалом на конкурс було подано 215 заявок, але тринадцять із них було відхилено у зв’язку з поданням документів у неповному обсязі або оформлених неналежним чином. Також немає на сайті повідомлень, що один із членів експертної комісії, Володимир Войтенко, вийшов із її складу. Міністерство так і не провело конкурсу на цю вакантну посаду, мотивуючи це тим, що вже цього року на телевізійні екрани мають вийти серіали, які перемогли в цьому «патріотичному конкурсі», тому не маємо часу й не треба зволікати. Водночас, 99 % представлених на пітчингу ігрових проектів, у тому числі серіалів, заявили, що планують виходити на екрани в 2019–2022 роках.

Усе це дало підстави великій кількості кінематографістів досить скептично поставитися як до роботи відомства загалом, так і до самого конкурсу «патріотично кіно» зокрема.

Міністерство також не опублікувало навіть короткого синопсису кожного з поданих проектів, чим також викликало обурення. По-перше, з однієї назви неможливо було зрозуміти, про що проект. По-друге, самі експерти плутали проекти. По-третє, само міністерство плутало картки експертів. По-четверте, деякі проекти, які перемогли в попередньому конкурсі, проведеним минулого року Держкіно, в конкурсі Мінкульту навіть не вийшли у другий тур. Наприклад, Таміла Ташева, продюсерка проекту «Іман», що переміг на 10-му пітчингу Держкіно, в коментарях на Фейсбуку написала: «А ми не пройшли». Керівниця прес-служби Юлія Даценко їй відповіла: «Спробуйте ще раз на пітчинг Держкіно восени або вже на наступний наш з урахуванням усіх недоліків».

Цікаво, які недоліки має на увазі пані Даценко. От, наприклад, експертна картка одного з членів журі. Що з неї можна зрозуміти про вади проекту?

Експерти

Кожен експерт, який оцінював проект, мав дати обов’язкову стислу рецензію. А також пояснити кожну з п’яти своїх оцінок: оригінальність ідеї, актуальність теми, драматургічну якість сценарію, соціальну важливість проекту, патріотичну спрямованість проекту — не менше ніж трьома реченнями, зазначивши вади чи переваги, що стали підставою для виставлення відповідного бала. Значна частина експертів цієї вимоги не виконала — обмежившись лише виставленням балів.

Особливо відзначився експерт № 9. У великій кількості карток до різних проектів він вказував, що проект актуальний чи оригінальний, патріотичний і соціально значущий, але при цьому ставив найнижчі оцінки: 1 і 2.

І такі випадки саме з цим експертом не поодинокі.

Експертка № 5 відзначилася тим, що переплутала два проекти під назвою «Кайдашева сім’я», а також великою кількістю «нулів», які вона ставила різним проектам (такої кількості нулів ми не помітили в жодного іншого експерта). Такі низькі оцінки вона зазвичай мотивувала тим, що проект непатріотичний. Відповідно до положення про конкурс, якщо експерт визнає проект непатріотичним, то може не оцінювати його. При цьому, скоріш за все, цей нуль додається до суми всіх балів, а загальний бал ділиться на кількість експертів (прес-служба Мінкульту підтвердила, що нуль від експерта враховується і загальний бал ділиться на всіх, хто проголосував). І саме цей нуль став для багатьох проектів вирішальним і не дозволив їм пройти у другий тур конкурсу.

Деякі конкурсанти, які не пройшли у другий тур (пітчинг), не змирилися з таким рішенням і подали скаргу в міністерство.

Оксана Войтенко закликала інших авторів, не згодних з оцінкою експертів, приєднуватися до скарги. За її словами, вже назбиралося більше десятка таких кінематографістів.

Серед тих, хто не пройшов у другий тур конкурсу, — повнометражний ігровий дебют Катерини Горностай про підлітків «Стоп-Земля». Як ідеться в синопсисі проекту: «У школі з жорстокою дисципліною є місце “диким” речам — таким як дружба, закоханість і перший чуттєвий досвід». Сценарій цього проекту переміг на пітчингу ОМКФ в 2017 році, й того ж року в Котбусі та був відібраний на низку інших заходів, де розглядають проекти на етапі девелопменту, зокрема, цього року відібраний до лабораторії Міжнародного кінофестивалю New Horizons (Вроцлав, Польща). Низка кінематографістів висловили здивування, як такий титулований проект не зміг пробитися у другий тур пітчингу українського Мінкульту.

Річ от у чому: багато експертів у своїх картках написали, що проект про школу не має ніякого стосунку до патріотизму. А експертка № 5 поставила «Стоп-Землі» нуль. Свою оцінку вона мотивувала так: «Кіносценарій відзначається слабкістю сюжетних ходів, їх недоопрацюванням. Авторові не вдалося до кінця осмислити психологію підлітків, а отже створити якісний художній продукт. Окремі сцени, особливо еротичні за участі 16-річних підлітків, викликають занепокоєння з погляду моральних принципів. Також відсутня патріотична спрямованість». Чи не в Міністерстві оборони працює скрипт-доктор № 5, що краще за міжнародних спеціалістів знається на слабких та сильних сторонах сюжетних ходів і висловлює занепокоєння моральними принципами?

Половина експертів узагалі мала конфлікт інтересів — вони або самі брали участь у конкурсі, або це робили їхні компанії, або проекти мали виходити на телеканалах, які вони представляли. І навіть якщо сам експерт не оцінював свій проект, йому нічого не заважало занижувати оцінки своїм прямим конкурентам. Тут варто наголосити, що аналогічна ситуація була й на всіх пітчингах Держкіно від першого до десятого включно.

Конкурсанти

Серед телеканалів найбільше заявлених проектів було в «1+1» і холдингу StarLightMedia (ICTV, Новий канал, СТБ), але якщо перші подавали проекти від свого продакшену, то другі — й від свого «Прокіно», і від сторонніх.

Проекти групи «1+1» дивували не лише відсутністю, щонайменше у двох проектах, необхідної умови — сценарію всіх серій (у двох поданих проектах були сценарії лише першої серії — й постає запитання: як проекти потрапили у другий тур?), але й заявами продюсера на проекті «Виклик № 5», що «справжній герой розмовляє хорошою українською мовою — російською мовою в серіалі можуть говорити тільки негативні персонажі або злочинці».

За кількістю заявок, у яких були укладені договори із Суспільним мовником та «Еспресо», можна подумати, що й вони доклали руку до виділення цієї «патріотичної програми» в держбюджеті. Але, ймовірно, коли в переліку обов’язкових документів з’явився пункт про договір із загальнонаціональним телеканалом — велика кількість кінематографістів звернулася саме до цих двох каналів як до таких, із якими було найпростіше укласти цей договір на даному етапі, адже канали нічим не ризикують, а у випадку якщо проект вийде — отримають його собі за символічну 1 гривню.

Найбільші суми державної підтримки очікують отримати кілька продюсерів і виробників, у яких у пітчингу змагалися одразу по декілька проектів:

• «Пронто фільм» (продюсер Максим Асадчий) — чотири проекти на 144 млн 386 тис. 196 грн;
• Компанії, співвласником яких є продюсер Володимир Філіппов («ІнсайтМедіа», «ІнсайтМедіа продюсерський центр», «Директорія кіно») — вісім проектів на 132 млн 727 тис. 200 грн;
• Група компаній Film.ua («Фільм Ю Ей Продакшн, «Анімаград», «Кінороб») — п'ять проектів на 108 млн 725 тис. грн;
• «ТЕТ-продакшн» (група «1+1 медіа») — п'ять проектів на 66 млн 757 тис. 33 грн;
• Студія «Золоте Руно» — чотири проекти на 31 млн 557 тис. 295 грн.
• «Магіка фільм» — п'ять проектів на 17 млн 508 тис. 303 грн;
• Міжнародний продюсерський центр «Фор пост» і його продюсер ФОП Олександр Дріз — п'ять проектів на 15 млн 966 тис. 542 грн;

Щодо тем, які обирали для своїх майбутніх фільмів їхні автори, то тут впадає в око брак оригінальних ідей. Більше половини проектів, які дійшли до другого туру, були про військових, поліцейських, козаків і князів. У секції анімаційних проектів із шести анімаційних серіалів три було про мову.

Низка конкурсантів вирішила принести на конкурс все, що довгі роки припадало пилюкою в їхніх шухлядах: такими, зокрема, виявилися проекти «Сага», «Трипільський світ», «Анна Київська, королева Франції» та низка інших.

Більшість учасників пітчингу не обтяжувала себе тим, щоби зняти власний тизер чи трейлер до конкурсу — і клеїли з чужого відео те, що вони називають «атмосферним роликом», аби накласти на кадри з чужих фільмів свій короткий опис проекту. Найбільше таким грішать автори ігрових фільмів. Перерахувати тих, хто приходить на конкурс зі вже відзнятим власним трейлером, можна на пальцях. Зокрема, свій трейлер представив режисер фільму «Із зав’язаними очима» Тарас Дронь. Це історія про 25-річну Юлю, яка займається у спортивному клубі як професійна бійчиня боїв змішаних єдиноборств. Її хлопець Денис, також учасник цього клубу, не повернувся з війни на сході України. В якийсь момент родина отримує есемес, що Денис живий і потребує грошей на операцію.

Практику презентуватися з роликами з чужого відео розпочали ще на першому пітчингу Держкіно. Автори, які так представляли свої проекти, перемагали в конкурсах, тому їхній прийом швидко взяли на озброєння інші. Та коли до такого вдаються автори документального кіно, це виглядає взагалі на межі добра і зла. На одному такому прикладі зупинюся докладно.

У 2008 році польський режисер Єжи Гофман презентував свій чотирисерійний документальний проект «Україна. Становлення нації». У ньому він розповів про історію нашої країни. Тепер, через десять років, на пітчинг «патріотичного кіно» принесли проект Єжи Гофмана із проханням про більше 5 млн грн., щоб дознімати до нього ще дві серії про новітні часи України. Із цією пропозицією прийшли український режисер Володимир Савельєв (його попередній фільм «На краю безодні» Держкіно заборонило до прокату в 2016 році) і компанія «Фест-Земля Плюс» (має не зданий Держкіно проект цього режисера «Лицар дикого поля»). Ба більше, під час пітчингу автори представили трейлер із кадрів, зафільмованих на Майдані взимку 2013-2014 років. Та як виявилося, ці кадри не належать цій компанії і в договорі, поданому на конкурс Мінкульту, вони не прописали бюджет на викуп авторських прав у авторів цих кадрів. Мотивація звучала так: у них є купа своїх кадрів, відзнятих на Майдані в той проміжок часу. Дивно, чому ж вони їх не використали для трейлеру. Ось що про це написав режисер та оператор Крістіан Жерегі.

Висновки

Оголосити переможців конкурсу Мінкульт має вже цього тижня.

Чи можна сказати, що всі пітчинговані проекти були поганої якості? Ні. Чи можна сказати, що всі експерти невідповідально підійшли до своєї роботи? Ні. Чи могло Міністерство культури знизити градус напруги? Так. І для цього варто були зробити лише кілька речей.

1. Незадоволені результатами будуть завжди. Проте варто було зробити публічну презентацію — пітчинг для всіх 202 проектів, які відповідали технічним вимогам.
2. Усі картки експертів мають бути іменними, а не анонімними. В ідеалі в титрах до фільмів, знятих державним коштом, має бути вказано прізвища експертів, які підтримали проект.
3. Ані експерт, ані його компанії не мають права брати участь у конкурсі.
4. На сайті міністерства до кожного проекту має додаватися синопсис (опис, про що саме фільм).
5. Міністерство мало би бути більш відкритим і публічним: на сайті оперативно мала би з’являтися повна інформація щодо виходу експерта з комісії; наявності конфлікту інтересів; інформація щодо всіх поданих проектів, у тому числі тих тринадцяти, які не відповідали технічним вимогам (із зазначенням, яким саме вимогам не відповідав проект). Картки експертів мають бути на сайті самого відомства, а не на будь-якому сторонньому файлообміннику. Ці картки та результати першого туру не мали зникати з сайту. Прес-служба відомства мала би оперативніше реагувати на прохання журналістів про коментар, співробітники відомства мали би надавати коментар журналісту на його прохання.

Якщо гроші на «патріотичні фільми» стануть щорічним рядком у бюджеті Мінкульту, цей конкурс буде не останнім, а отже в міністерства є шанс врахувати помилки й дослухатися до конструктивних побажань.

Головне фото: сайт Мінкульту