Вельми повчальними з цього погляду були минулі позачергові парламентські вибори. Кандидати, які гуртом закуповували «джинсу» та зловживали звичайною політрекламою, купували студії політичних ток-шоу і навіть розважальних програм, жорстоко помилились у своїх розрахунках: їхні результати виявились гіршими за сподівані. Здавалося б, урок пора засвоїти: у сучасній Україні виграти вибори лише за допомогою медіа неможливо. Навпаки, надмірне компостування мізків людям, які добре пам'ятають темники та програму «Проте», дає протилежний результат.

Однак політтехнологам теж хочеться їсти. Перемога Барака Обами на президентських виборах в Америці реанімувала віру в технології, яка потроху занепадала після краху цілої низки суто технологічних виборчих проектів. Черговий міф, який заробітчани-політтехнологи успішно згодували кандидатам із категорії «третьої сили» ‑ невикористаний потенціал інтернету. «Українські обами» з їхніми фейсбуками та твіттерами поринули до маргінальної (з погляду пересічного виборця) сфери, забувши, що живуть у країні, де інтернетом реально користується не більше 10% населення. І це якраз ті 10%, які переважно на вибори не ходять. «Інтернет-ЗМІ стає свого роду «свистком» для випускання пари свідомими, активними представниками того самого середнього класу, якого професор Елла Лібанова налічує аж 14% населення України. Читаючи нечисленні розумні тексти і численні замовні, спілкуючись у коментах та на форумах, вони знаходять все більше цілком слушних причин не йти на вибори взагалі», ‑ сказав в опитуванні ТК політичний експерт Олександр Качура. Попри прогнози щодо зростання значення інтернету, більшість експертів єдині у думці, що ключову роль у боротьбі за голоси відіграватиме телебачення, за ним - преса, зовнішня реклама і радіо.

Огляд медійного озброєння команд кандидатів перед виборами засвідчує, що жоден із таборів не володіє ресурсом, достатнім для того, аби не купувати ефірний час та газетні шпальти або не запобігати ласки самодержавних медіаолігархів. Експерти, опитані ТК, прогнозують: «подружньої вірності» засобів масової інформації одному кандидатові не буде - братимуть в усіх, якомога більше, створюючи знайому нам із попередніх виборів «рівність корупційних можливостей». Однак і в цій ситуації деякі кандидати можуть виявитись рівнішими за інших. У тому, що абсолютна більшість ЗМІ продаватиме не лише легальну, але й приховану рекламу, розміщуватиме піар-статті та виконуватиме інші замовлення кандидатів, аж до чорного піару, сумніватись не доводиться. Криза, що позбавила медіа значної частини рекламних доходів, є універсальним виправданням для такої «необхідності» заробити.

За півтора місяці до офіційного старту виборчої кампанії ТК спробувала оцінити медійні можливості претендентів на президентське крісло. Не повторюватимемо помилку оглядачів, які взагалі не враховують у своєму аналізі кандидатів «другого ешелону» із малими або нульовими шансами на перемогу. По-перше, в новітній історії України траплявся уже не один сюрприз, коли аутсайдер демонстрував результати, значно кращі за прогнозовані. По-друге, у виборах в Україні беруть участь не лише задля перемоги, а й для того, щоби набрати політичної ваги, або «щоби пам'ятали». Не кажучи вже про «технічних», мета участі яких у виборах усім відома. Такі кандидати, навіть не плекаючи реальних сподівань на перемогу, здатні наробити у медіапросторі чимало шуму (згадаймо хоча б позаминулорічні «Блок КУЧМА» чи Партію вільних демократів), тож їх неодмінно слід брати до уваги.

Віктор Янукович

Експерти називають лідера Партії регіонів головним фаворитом майбутніх виборів, водночас припускаючи, що не менші шанси виграти у другому турі матиме «не-янукович», хоч хто би це не був. Доки не вичерпаний внутрішній конфлікт у середовищі ПР за «доступ до тіла» лідера перед виборами, важко з певністю казати, на чий медіаресурс Янукович зможе спертись.

Головною пробивною силою «біло-блакитної» команди є медіаімперія Ріната Ахметова, потужність якої із часів минулих парламентських виборів значно зросла. Це ТРК «Україна» та супутні канали, видання ВД «Сьогодні мультимедіа» (газета «Сегодня» та інші) тощо. Разом із тим, Ахметов за два роки вклав у розвиток своїх ЗМІ величезні гроші й вочевидь ставиться до них уже не як до знаряддя для здобуття голосів на виборах, а як до бізнесу. А що останні події у середовищі «біло-блакитних» свідчать про те, що власник SCM знов стане головним спонсором кампанії Януковича, йому доведеться вирішити серйозну дилему: чи використовувати свої медіа для банального агітпропу, який убиває рейтинг і шкодить бізнесу. Інформація про те, що на ТРК «Україна», окрім щоденного та великого п'ятничного шоу «Шустер live», буде ще й інший політичний телепроект, свідчить, скоріше, про бажання найбагатшого українця й у цій вирішальній ситуації розкласти яйця у різні кошики.

Напевне, до послуг лідера свої медіа запропонують «регіонали» Андрій Деркач (газета «Київський телеграф», ТРК «Ера» та «Радіо Ера», сайт «Версии»), Едуард Прутнік (група 4tv, сайт for-ua.com та інші), Ігор Шкіря (Перший діловий канал, сайт «Ура-інформ»), Геннадій Васильєв (КРТ, UBC, «Глас»), численні дрібні регіональні медіавласники. Також, можливо, підтягнуться «дружні» медіагрупи - радіохолдинг Анатолія Євтухова, за яким, за неофіційною інформацією, стоїть Генпрокурор Олександр Медведько, ВД «Картель», чиїм акціонером є «регіонал» Олексій Федун, ESGroup Юрія Каплуненка, яку пов'язують із Анатолієм Кінахом...

Та вся їхня медійна потуга разом не переважить впливу на свідомість мас групи «Інтер», за прихильність якої бореться команда Януковича. Сьогодні «Інтер» надає ефір усім головним супротивникам Юлії Тимошенко на майбутніх виборах, окрім її безпосереднього «мочіння» в новинах устами ведучих і журналістів. Не виключено, що така ситуація збережеться й із початком офіційної кампанії, якщо метою Дмитра Фірташа, який впливає на політичний курс каналу, буде «будь-хто, аби не Тимошенко», і це не суперечитиме інтересам Валерія Хорошковського. Та не забуваймо, що чинний президент і зараз прихильний до Фірташа й Хорошковського, однак не зміг запобігти розправі над їхнім бізнесом, учиненій Юлією Володимирівною. Тож не факт, що Янукович матиме що запропонувати власникам «Інтера» на випадок своєї перемоги. Тим часом встановлення доступу кандидатів до ефіру найпопулярнішого каналу на принципах відкритого аукціону обіцяє його власникам казкові бариші. Тому стовідсотково покладатись на «Інтер» «біло-блакитні», принаймні, поки що не можуть.

За напрямок медіа у команді Віктора Януковича відповідає Ганна Герман, яку консультує пул із досвідчених журналістів/політтехнологів: Дмитро Понамарчук, Володимир Скачко та інші. Вони реорганізовують партійний медіаресурс (газету «Время регионов», до перезапуску якого залучено професійну команду політичних журналістів, регіональні партійні видання, сайти партії та лідера) та вибудовують систему роботи з медіа на місцях. А поки американські політтехнологи створюють Януковичу новий імідж «меншого зла з людським обличчям» ‑ у цій іпостасі він уже дебютував на прес-конференції 27 серпня - його штабісти, за повідомленням поінформованих джерел, покладаються в прийдешній кампанії передусім на перевірену технологію розміщення «джинси» у ЗМІ.

Юлія Тимошенко

На трьох минулих парламентських виборах команда БЮТ продемонструвала здатність досягати пристойних результатів, обходячись без значного медійного ресурсу. Технологи Тимошенко покладались у першу чергу не на оплачені студії та сюжети, а на харизму своєї підопічної, її уміння «говорити синхронами» та продукувати інформаційні приводи.

«Обамоманія» команду Тимошенко обминула. «На что все обратили внимание в кампании Обамы? На использование интернета. Все мы сейчас думаем, как бы помощнее использовать сеть в нашей кампании. Но, думаю, у нас он такой роли не сыграет. В Америке на сайт можно зайти с любого отдаленного ранчо. А в Украине даже в пригородном селе нет такой возможности», ‑ казав у липні «Профилю» Олег Медведєв.

Особисто Юлія Тимошенко, принаймні, офіційно не володіє жодними ЗМІ, проте її близькі соратники мають в арсеналі щонайменше дві медіагрупи. Це група «Тавр медіа» народного депутата Миколи Баграєва, до якої належать радіостанції «Русское радио Україна», «Хіт FM», Kiss FM и Radio ROKS, а також 50% компанії «Телеодин» (М1 і М2-Естрада); і менш відомий холдинг «Інформ-альянс», очолюваний дружиною «бютівця» Андрія Кожемякіна Наталією (сайт INTV і газета «Вечірні вісті»). Медіа Баграєва являють собою суто комерційні розважальні проекти, які в ході виборчої кампанії можуть бути використані переважно для трансляції прямої реклами та «джинсових» новин. Потуга «Інформ-альянсу» є скромною, хоча ще навесні пані Кожемякіна розпочала підготовку до переформатування й мобілізації цього ресурсу перед виборами. Варто також згадати найпопулярнішу в Криму недержавну телекомпанію - ТРК «Чорноморська», що належить «бютівцю» Андрію Сенченку, а також газету «Свобода» Олега Ляшка. Добрі стосунки має Юлія Володимирівна із колишніми партнерами по «Індустріальному союзу Донбасу» Віталієм Гайдуком (власником холдингу «Еволюшн медіа» та газети «День») та Сергієм Тарутою («Медіа інвест груп»).

Чи зможе Тимошенко розраховувати на прихильність якоїсь із великих медіагруп? «Вакантною» є хіба що медіагрупа СМЕ-Коломойського. Ігор Валерійович у своєму інтерв'ю «Українській правді» категорично заявив, що «1+1» не обслуговуватиме нікого з кандидатів (а також запевняв, що не впливає на редакційну політику каналу). Проте зараз «Плюси» явно демонструють лояльність до прем'єрки та уряду. Можливо, це лише вияв обачності американської компанії, яка не хоче псувати стосунки з чинною владою.

Що ж, навіть лояльність на період виборів - це «великий шмат», за який можна чимало віддати (згадаймо київські вибори 2008 року, коли саме це стало предметом домовленостей між командою Черновецького та власниками телеканалів). Додамо до цього інформацію УП про замирення Юлії Володимирівни з Петром Порошенком та Віктором Пінчуком, наслідком якого може стати й гарантія ненападу з боку 5-го й «пінчуків», а також доступу до їхнього ефіру (приклади «галімого піару» кандидатки ми вже бачили на ICTV, зокрема в новинах 30 серпня). Примирення, зрештою, можливе й з «Інтером», який уже понад півроку веде з Тимошенко справжню війну: про це свідчить заява народного депутата Андрія Портнова про готовність «поставити крапку» у розслідуванні продажу каналу та загибелі Ігоря Плужникова, інакше кажучи - відчепитись від мовника.

Напрямок медіа у команді Тимошенко курує та сама команда, що й на попередніх виборах - головний Олександр Абдуллін, за окремі питання, пов'язані з медійною тематикою, відповідають Олег Медведєв, Олена Кондратюк і Микола Баграєв. Останнім часом у медіапросторі з'явився із панегіриками лідерці БЮТ колишній соратник Кучми Василь Базів. Цей уже встиг відзначитись на круглому столі в Ужгороді 26 серпня, заявивши, поміж вихвалянням антикризового генія Тимошенко, що тамтешній мер Ратушняк нарешті сказав Україні правду про владу єврейського олігархату.

Арсеній Яценюк

З легкої руки журналістів про внутрішні процеси у штабі нашого політичного вундеркінда відомо чимало, тому не повторюватимемо вже сказане. Арсеній Петрович - перша жертва «комплексу Обами», і в процесі боротьби за прихильність онлайн-активної купки виборців не раз був виставлений своїми помічниками в ненайкращому світлі.

Що ж до традиційних медіа, то команда Яценюка (втім, це поки що абстракція) безпосередньо не володіє жодними ЗМІ, окрім хіба що агітаційного бюлетеня «Фронт змін». Разом із тим жоден інший кандидат не користується настільки масштабною підтримкою великих «олігархічних» медійних груп. ТК неодноразово писала про неприховану прихильність до Арсенія Петровича провідних гравців ринку: груп «Інтер» та Віктора Пінчука, які разом охоплюють понад половину телеаудиторії та солідний шмат ринку преси («Факты и комментарии», видавництво «Економіка»).

На думку медіаексперта Михайла Вейсберга (публікація в «Оглядачі»), симпатія Пінчука до «нового покоління політичних лідерів» (читай - Яценюка) не означає, що бізнесмен підтримуватиме когось конкретного на виборах. Хоча інші обізнані джерела стверджують, що яценюківський вектор для Пінчука є визначальним, оскільки долею екс-спікера опікується сам «папа» ‑ Леонід Кучма. «Інтеру» ж рано чи пізно доведеться визначитися між трьома кандидатами, чиї політичні шляхи були попутними для каналу та його власників у протистоянні з Тимошенко, і вибір може бути зроблений і не на користь Арсенія Петровича.

Інші

Віктор Ющенко

Головну медійну перевагу Ющенкові забезпечує його статус: ігнорувати дії та заяви чинного президента навряд чи зможе будь-який ЗМІ (але, безперечно, можна висвітлювати їх у негативному ключі). Подібна перевага є і в прем'єр-міністра, і в голови Верховної Ради, і навіть у лідера опозиції. Медіа, вірних Ющенкові, залишилось зовсім небагато: окрім Першого каналу, про який ітиметься нижче, це газета «Україна молода» та регіональні ЗМІ, підконтрольні вірним президентові депутатам-«нашоукраїнцям», а також обласним і районним державним адміністраціям. Хоча, зважаючи на рейтинги Ющенка, не можна виключити, що ближче до виборів ці люди займуться влаштуванням свого політичного майбутнього, укладаючи більш перспективні політичні угоди. Вплив Банкової на медіа через домовленості з власниками та менеджментом розвіявся після звільнення Віктора Балоги, а можливість «пресувати» теле- та радіокомпанії за допомогою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в теперішній ситуації (без майстра залаштункових маневрів Балоги) вже видається примарною.

Володимир Литвин

Якщо на попередніх виборах лідер блоку свого імені користувався гостинністю Віктора Пінчука, цього разу значний медіаресурс йому не світить: вірні Литвину «народники» не володіють впливовими медіа. По службовій лінії Литвин може розраховувати на щонайменше прихильне ставлення парламентських медіа - газети «Голос України» та телеканалу «Рада».

Петро Симоненко

Свого часу КПУ заявляла про намір створити свій медіахолдинг, проте поки що, принаймні, офіційної інформації про поповнення медійного арсеналу «червоних» немає. Окрім партійної преси, в розпорядженні Петра Миколайовича є віртуальне інформагентство «ГолосUA», очолюване його дружиною Оксаною Ващенко.

Олександр Мороз / Валентина Семенюк

У соціалістів від минулих виборів залишився невеличкий медійний ресурс - сайт «Цензор.нет», газети «Селянська правда від Івана Бокого», «Товариш» та деякі інші. Проте, позаяк участь будь-кого з потенційних кандидатів від СПУ у виборах пояснюватиметься лише небажанням остаточно зникнути з політичної карти України, не факт, що навіть ці ЗМІ не будуть утрачені.

Наталія Вітренко

Медіаактиви лідерки Прогресивно-соціалістичної партії України - всім відома партійна преса: газети «Народна опозиція» та «Досвітні вогні». А те, що Наталію Михайлівну останнім часом не чути, зовсім не означає, що вона в черговий раз не знайде гроші на безнадійну, але гучну та видовищну виборчу кампанію - у разі, якщо не буде висунуто єдиного кандидата від лівих сил.

Сергій Тігіпко

Своїх ЗМІ Сергій Леонідович не має, але обіцяв витратити на підвищення свого рейтингу 20 мільйонів гривень. Експерти, між іншим, оцінюють витрати провідних кандидатів на ці вибори у суму близько 300 мільйонів доларів із кожного. Поки що замість Тігіпка працює вельми живучий міф про те, що він обов'язково переміг би, якби балотувався в 2004 році замість Януковича. Якщо ж аналізувати липневі прогнози політтехнологів, виникає підозра, що Тігіпка можуть використати - без його власної на те згоди - як «вимушено технічного кандидата», штучно додаючи йому ваги перед першим туром, що, можливо, дещо зменшить шанси Яценюка.

Інна Богословська

Після виходу із Партії регіонів та заяви про намір балотуватися в президенти для колишньої зірки політичних ток-шоу, ймовірно, закриються двері медіа, контрольованих «біло-блакитними» та їхніми союзниками. Водночас відсутність Богословської на ефірах може бути вимогою Тимошенко, яка має неприховану алергію на колишню «озиму». Власних медіа Інна Германівна не має, тож «перебиватиметься» тими, чию увагу вдасться привернути шоуїзованою виборчою кампанією. Усе те саме стосується її «брата-близнюка» Валерія Коновалюка. За неофіційною інформацією, саме цих двох у колах, близьких до російської влади, намагаються розкрутити як потенційне «нове покоління» української політики, гідне кремлівських інвестицій.

Анатолій Гриценко

Щонайменше шанобливо :) поставиться до президентської кампанії екс-міністра оборони тижневик «Дзеркало тижня». Втім, ми не маємо підстав підозрювати найповажніше аналітичне видання країни в тому, що воно працює в чиїхось політичних інтересах. Поки що команда Анатолія Степановича охоплена обамоманією, щоправда, її спроби у царині зовнішньої реклами виглядають вторинними щодо кампанії Яценюка. Можливо, Гриценко зробить ставку не на медійну присутність, а на безпосереднє спілкування з виборцями «від дверей до дверей».

Олег Тягнибок

Поки що в лідера ВО «Свобода» немає нічого, крім партійної преси: газети «Всеукраїнське об'єднання "Свобода"» і регіональних бюлетенів. Прогнози, за якими успіх політичної сили Тягнибока на виборах Тернопільської обласної ради повинен був змусити потенційних спонсорів повірити в його перспективи на президентських виборах, не справджуються.

Леонід Черновецький

Тривале мовчання київського мера злі язики пов'язують із лікуванням за кордоном, проте можна також припустити, що це підготовка до гучного передвиборного ребрендингу. Черновецький брав участь у попередніх президентських виборах як технічний кандидат Віктора Ющенка (і не приховував цього) і посів, принаймні, не останнє місце. Проте тепер ситуація інша - Леонід Михайлович сам «нагуляв» політичного капіталу і опинився на рівні, коли претензії на головне крісло держави є не такими вже й примарними. Експерти давно прогнозували тріумфальний вихід Блоку Черновецького на всеукраїнський рівень на наступних парламентських виборах (особливо якщо вони будуть достроковими). Інше питання - чи потрібна Черновецькому участь у президентських виборах, чи не нашкодить його перспективам здобуття «далеко не першого» місця. Якщо київський мер виявить президентські амбіції, він, імовірно, спробує повторити успішний досвід домовленостей про ненапад із власниками всеукраїнських ЗМІ (проте не факт, що цього разу вдасться домовитись), а також активно працюватиме в Києві, де мешкає вже завойована частина його електорату. У медіаармії мера, очолюваній Казбеком Бектурсуновим, ‑ Київському медіа холдингу ‑ комунальні газети «Хрещатик», «Вечірній Київ» та «Українська столиця», телекомпанія «Київ», радіо «Київ», видання компанії «7+7 медіа» (7+7я, «Топ 10»), безкоштовні видання «Метро» та «РІО-сенс». Також на минулих виборах добре спрацювала практика безкоштовних «спецвипусків» муніципальних газет, що роздавались багатомільйонними тиражами. Проте для того, щоб організувати щось подібне на всеукраїнському рівні, потрібні не лише гроші, але й час, якого у потенційного кандидата обмаль.

Юрій Луценко

Міністр внутрішніх справ конкретних намірів балотуватись не висловлював, але ж для чогось набиває ціну своєму іміджу «борця за права і гідність українців» (блискучий вихід із франкфуртського скандалу!) на білбордах. У «Народній самообороні» є депутати, безпосередньо пов'язані із медіа (Володимир Ар'єв, Юрій Стець, Іван Сподаренко), але навряд чи в колишнього лідера фракції вистачить впливу, аби залучити їхні медіаактиви на свій бік у передвиборній боротьбі.

З миру по нитці

Джерела ТК стверджують: штаби кандидатів значно більше покладаються на «джинсу» в найпопулярніших ЗМІ, яка розміщуватиметься за принципами «вільної конкуренції», ніж на власні медіа. Про те, що розміщення замовних матеріалів буде головною «технологією», говорить і генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси Олексій Погорєлов. Найбільший та найперспективніший ринок розміщення «джинси» - регіональний: тут для «заказух» немає жодних перешкод, їх беруть охоче, не надто дбаючи про якість і формат, а за популярністю провінційні медіа часто не поступаються центральним. Багато що вирішуватиметься на рівні особистих домовленостей із лідерами місцевих та національних громад, власниками й керівництвом «містотворчих» підприємств ‑ місцевими князьками. Серйозна боротьба розгорнеться за ЗМІ національних меншин - кримських татар (на попередніх виборах підтримували Віктора Ющенка та його парламентські виборчі блоки, але тепер їхнє середовище вже не таке монолітне), закарпатських угорців і буковинських румунів (у 2004 році масово голосували за Януковича, на парламентських виборах - за тих, на кого вкаже місцева влада).

Державний медіаресурс

На цих виборах державні ЗМІ, як ніколи раніше, будуть розпорошені між різними центрами впливу - як і адміністративний ресурс. Наймасштабніший (хоча не факт, що найпотужніший) із них - Перший національний телеканал, ‑ хоч і фінансується підпорядкованим уряду Державним комітетом з питань телебачення і радіомовлення, проте через вірного Віктору Ющенку президента Василя Ілащука, ймовірно, координуватиметься з Банкової. У грудні 2008 року, коли глава держави у порушення Закону «Про телебачення і радіомовлення» призначив Ілащука президентом НТКУ, БЮТ і Партія регіонів не мали часу на боротьбу за державний канал і не оскаржили цього вельми сумнівного, на їхню думку, рішення. Тепер перегравати ситуацію пізно.

Справді потужний медіаресурс - 25 обласних та регіональних державних телерадіокомпаній, телекомпанія УТР, Національна радіокомпанія України, агентство «Укрінформ» та інші ЗМІ, засновником яких є Держтелерадіо - навряд чи може бути використаний однією політичною силою. Комітет за теперішнього керівництва (в.о. голови Анатолій Мураховський) перебуває у «пасивній опозиції» до уряду і, за неофіційною інформацією, залишається під впливом екс-голови Едуарда Прутніка (а отже, Партії регіонів). У кулуарах стверджують, що питання призначення головою Олега Наливайка, чия кандидатура була подана до ВР у червні) залежатиме від дотепер не сформованого «пакету»; дотепер спроби поставити це питання на голосування були невдалими. Крім того, деякі ОДТРК, очолювані «історичними» кадрами, майже не керовані з Києва і перебувають у симбіозі з місцевою владою. Вони, як і комунальні медіа, працюватимуть передусім на користь місцевого керівництва або тих політичних сил, які становлять більшість у радах.

Таким чином, із масиву державних медіа команда Тимошенко може розраховувати хіба що на газету «Урядовий кур'єр» і на ті комунальні ЗМІ, які перебувають під впливом «бютівців».

Російський медіаресурс

Сукупність медійних можливостей Росії в Україні - ретрансльовані кабельним та супутниковим телебаченням канали, друковані видання, інтернет, інформагентства тощо ‑ на минулих виборах працювала переважно на користь Віктора Януковича та Партії регіонів. Цього разу в Кремлі ще вагаються, чи робити ставку взагалі. На думку політолога Андрія Окари, в Росії «є розуміння, що серед немаргінальних українських політиків по-справжньому проросійських немає ‑ ніхто, навіть Янукович, не збирається здавати країну і інтереси своєї групи Москві. Серед російської еліти є ті, хто вважає, що треба ставити на Януковича ‑ який він є, а потім, після виборів, його "приручити". Є ті, хто вважає, що треба домовлятися з Яценюком, бо він молодий і не має номенклатурного досвіду. Є ті, хто вважає, що найкраще домовлятися з Тимошенко. На жаль, є й такі, хто вважає, що з Україною "надо кончать", а тому за допомогою технологій "керованого хаосу" треба робити всередині країни некерованість і безвладдя».

Вплив російських медіа на український електорат двоякий: для одних пропаганда «Вестей» і «Времени» є прямою вказівкою до дії, інші «дивляться і плюються», визначаючи для себе систему антиорієнтирів. Однак за допомогою російської пропаганди кандидат, принаймні, може штучно збільшити модуль своєї політичної ваги, як це сталося свого часу з Наталією Вітренко. За словами пана Окари, в активному змаганні за прихильність російських медіа вже вступили Віктор Янукович, Наталія Вітренко, Петро Симоненко, Володимир Литвин і Арсеній Яценюк. Останній вирішив зробити реверанс у бік східних сусідів із не найвдалішої нагоди - у відповідь на послання Медведєва, що, на думку експерта, мало добряче похитнути позиції Яценюка на заході України. Не менш згубною може бути дружба з російськими медіа для Юлії Тимошенко, яку її «запеклі друзі» з націонал-демократичного табору звинувачують у змові з Кремлем.