Життя після меморандуму

28 Лютого 2007
11972
28 Лютого 2007
18:35

Життя після меморандуму

11972
Мовники разом із Нацрадою вирішили з’ясувати, що ж таке національний продукт, який в нього стан, проблеми і перспективи, і якими мають бути умови наступних Меморандумів.
Життя після меморандуму

Конференція «Український продукт в національному ефірі: стан, проблеми, перспективи» відбулася після того, як мовники і регуляторні органи встигли перетравити невтішні результати моніторингу і замислитися над тим, як надалі виконувати закон «Про телебачення і радіомовлення», зокрема статтю 4 (в якій регламентовано політику протекціонізму щодо національного продукту) і статтю 6 (якою передбачена 50-відсоткова квота національного продукту в ефірі). Сам голова Нацради з питань телебачення та радіомовлення Віталій Шевченко схарактеризував стан проблем, що постали перед його відомством у зв’язку з мовним регулюванням, так: «Прикро, коли добрі наміри не спираються на економічну основу»… «на жаль, у цьому питанні забагато політики».

 

Останню тезу тут же проілюстрував депутат Вадим Колесніченко (Партія регіонів), який, по-перше, пославшись на статтю 6 Господарського кодексу країни, наголосив, що, регулюючи мовне законодавство, держава здійснює втручання в діяльність самостійних юридичних осіб. Іншими словами, будь-яке мовне регулювання є незаконним  і негуманним, бо, за словами депутата, в Україні проживають представники 130-ти націй та народностей, які, судячи з логіки народного обранця, мають дивитися й слухати виключне російськомовний теле- і радіопродукт, а не україномовний. Адже «держава має захищати права кожної людини, а не окремих громадян», – завершив свій виступ ефектним логічним парадоксом пан Колесніченко.

 

Микола Княжицький, голова правління ВАТ «ТОНІС», визначив політичні рамки дискусії: «українська точка зору – «наші культурні потреби не задоволені», російська – «на нас чиниться тиск».

 

Основним аргументом самих мовників щодо репресивності норми закону про квотування є брак національного продукту. Думка багатьох: ринок не готовий. За словами Віталія Дроздова, директора радіо «Хіт ФМ», квоти є завищеними – реально ринок може «взяти» лише 10-відсотковий бар’єр національного продукту, а до квоти в 50% Україні треба йти ще 5 років. Його колега Андрій Уреньов, програмний директор «Просто радіо», доводячи цю тезу, описав радіошлях пісні:

 

«Потрапляючи на радіо, пісня опиняється в категорії «Новинки», за якийсь час, при хороших тестах, переміщається в POWER, або «Гарячу ротацію», де перебуває протягом кількох тижнів; після цього пісню відправляють у COOL BOX, тобто не крутять її протягом кількох місяців, вичікуючи паузу. Все це робиться для того, щоби не викликати у слухача почуття огиди до пісні, стану  пересичення, коли він більше не може її чути. Українські пісні, через обмаль продукту, зараз постійно перебувають у стані гарячої ротації».

 

Коло аргументів замикає Едуард Клім, директор рекодингової компанії «Лавіна Мюзік», наголошуючи на дефіциті якісних аранжувальників та режисерів кліпів («Я стою з грошима по кілька місяців у черзі…»): «Я мав би тільки вітати будь-які квоти, і чим більші, тим краще. Проте, для розкрутки виконавців мені потрібні сильні станції, а не станції, на яких можна нескінченну кількість разів прокрутити одну й ту саму пісню».

 

Про радикальність українського квотування говорив і Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсинської спілки.

 

«На рівні світової юридичної практики не існує такої радикальної ситуації з квотуванням, як в Україні», – зазначив він, наводячи приклади інших європейских країн, зокрема Португалії, що так само «потерпає» від іспанського медійного продукту, і Данії (дуже відчутні німецькі та англомовні впливи). При цьому пан Яворський зазначає, що в багатьох європейських країнах національна квота входить до 50-відсоткової квоти європейського продукту, визначеною директивою Європейської конвенції про транскордонне мовлення. До речі, цікава деталь: попри те, що європейські квоти є меншими, вони є регламентованими в часі й абсолютно жорсткими у прайм-тайм.

 

Логічним висновком із дискусії (або частиною, що зазначена в назві, як «перспективи») могло би стати загальне побажання учасників конференції або переглянути розмір квот (у бік зменшення) – як було сказано, «розширити межі законодавства за допомогою коригуючих механізмів», тобто тих самих меморандумів, або й взагалі – ідеальний варіант з точки зору багатьох присутніх на конференції – «перейти до саморегуляції», тобто будь-які квоти скасувати.

 

Звичайно, це побажання є доволі економічно обґрунтованими – проте обґрунтованими, і це не варто випускати з виду, не лише реальними обставинами, але й бізнес-інтересами учасників ринку. Адже, як справедливо зазначила Дебора Бенаттар, аташе з питань співпраці в аудіовізуальному секторі Посольства Франції в Україні, однією з причин впровадження жорстких квот на аудіовізуальний продукт у Франції став «економічний феномен, що заразив Європу – дешевше купувати, ніж виробляти власний продукт». Цю нехитру істину український телерадіоринок засвоїв давно і навряд чи захоче відмовлятися від тих (над)прибутків, які дає подвійна «українсько+російська» прокрутка продукту – як пролунало у репліці одного з учасників конференції, «добровільно від 150-мільйонного офшору ніхто не відмовиться».

 

Проте, як прокоментував на прохання «ТК» ситуацію з медіавиробництвом в Україні відомий політолог Володимир Кулик, Інститут політичних та національних студій НАН України,«аргументи про брак продукту є зрозумілими, проте як виживає польський телерадіопростір без російського офшору? Наші медіа штучно під’єдналися до іншого ринку. При ситуації власного медіаринку, а не «єдиного медіапростору», ЗМІ в Україні було би менше, проте власний продукт не був би збитковим, як зараз багато хто стверджує». З коментарю Володимира Кулика випливає, що у випадку виконання мовного законодавства український медіа-ринок чекатиме реструктуризація, якій учасники ринку й опираються. А відтак, на думку політолога, єдиною порадою для медійників є шукати вихід, а не «політичний дах, який би кричав, що їх утискають».

 

І ще раз про політичний «дах». Євгенія Дербал, юрист адвокатської контори «Коннов і Созановський», та Павло Моісеєв, керівник юридичного департаменту «Інтерньюз-Україна», висловилися за необхідність розробити закон про підтримку національного телерадіовиробництва. Проте, депутат Колесніченко висловив сумнів, що такий закон пройде у Верховній Раді, адже в будь-якому законі, який встановлює преференції, депутати вбачають ризик корупційного використання. У відповідь на це «регіоналові» порадили «шукати корупцію там, де вона є» (Микола Княжицький). Утім, перспективи преференційного закону почали видаватися не такими вже й безхмарними.

 

І останнє: хоча організатори конференції проголосили проблему національного медіапродукту однією з найважливіших тем 2007 року, вона чомусь не викликала зацікавлення самих засобів масової інформації. У залі, попри велику кількість присутніх медійників, не було видно ні камер, ні мікрофонів... Чи то журналістам ця дискусія набридла настільки, що вони вирішили не мучити своїх глядачів мовним питанням ще раз, чи то вони не вважають, що в ньому для їхньої аудиторії є хоч якась суспільна значущість. Адже вони могли б нехай не залучати до дискусії, але хоча би тримати аудиторію в курсі того, про що, власне, дискусія ведеться, чиї інтереси обстоюються і, зрештою, чи «українізується» коли-небудь телеефір. Тобто, чи побачимо ми в «ящику» самих себе – замість позбавлених географії пейзажів серіалів та «універсалізованих» під потреби загального пострадянського ринку ситуаціїй.  

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11972
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду