«Інтер», «1+1», Перший, ICTV, Новий канал , СТБ, 5 канал, НТН, «Україна», «Тоніс», К1.

Оглядаються, перш за все,  прайм-таймові випуски новин.

Провідною темою тижня cтала епопея зі створенням НАК „Нафтогаз України” та компанією „Росукренерго” спільного підприємства „Укргазенерго”, що продаватиме імпортований з Росії газ на території України. Особливого драматизму ця тема набула після публікації газетою „Дзеркало тижня” розслідування Юлії Мостової та Алли Єрьоменко, результати якого поставили під сумнів позитивні досягнення, що ними хизувався уряд, і витягли на світло вражаючі подробиці угоди 4 січня. Інші передвиборчі теми на тлі газової виглядали значно менш гостросюжетно. Серед них:
- Проблема проведення теледебатів між учасниками виборчих перегонів.
- Поїздка Юлії Тимошенко до Брюсселя на запрошення Європарламенту. 
- Можливість „піар-замахів” на кандидатів у депутати під час виборчої кампанії.
- Використання адмінресурсу як провладними, так і опозиційними силами.
- Перемовини щодо створення помаранчевої коаліції.

Ще одна важлива тема, переведена політиками у площину передвиборчої боротьби,  ситуація в місті Алчевську, що залишилось у 20-градусний мороз без опалення й води.  З одного боку, трагедія 120 тисяч людей примусила владу вдатися до швидких дій. З іншого -влада центральна (помаранчева) і місцева (Партія Регіонів) заходились винуватити одна одну в трагедії замерзлого міста.

Понеділок, 30 січня, розпочався з гарячкового спростування інформації, озвученої Юлією Тимошенко в ефірі каналу НТН і повтореної на прес-конференції в Івано-Франківську: мовляв, спільне підприємство „Нафтогазу" та „Росукренерго” вже створене таємно, напередодні вночі, тож тепер, відповідно до нової угоди, внутрішній газовий ринок України повністю переходить під контроль „РУЕ”. „Я вважаю, - заявила Юлія Володимирівна, - що якщо протягом двох діб не буде або спростування факту створення такого СП, або опублікування документів, це є підставою для того, щоб парламент розпочав нове розслідування на цю тему.”

Сказали „спростування” – буде вам спростування. У сюжеті «Новин»  Першого національного в цей день, наприклад, йшлося  про одностайне спростування заяв Тимошенко як українською, так і російською стороною. Щоправда, коментар від росіян отримати не вдалось, довелося посилатись на „Інтерфакс”, хоча, як ми побачимо далі, представники „РУЕ” 30 січня вже перебували в Києві. "Підписання даного документу буде не вночі, а вдень. І ми про це обов’язково поінформуємо нашу громадськість,” – заспокоїв  громадськість голова прес-служби НАК „Нафтогаз України”. Сюжет, утім,  був присвячений не викриттям Тимошенко, і навіть не їх спростуванню, а заяві Єханурова про те, що без презентації „РУЕ” жодного СП не створюватиметься. Синхрон Тимошенко, однак, був уведений до сюжету з таким вступним коментарем автора: „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" здала весь внутрішній ринок газу швейцарській "Росукренерго", – розцінює Тимошенко таємне підписання. Каже, що деталі угоди вона поки не знає. Джерела інформації не розкриває”. 

Характерним був  не лише натяк на відсутність у Тимошенко конкретної інформації, але й слово „швейцарська”, якого ані у виступі Юлії Володимирівни  на НТН, ані в івано-франківському не було. Автор вжив  це означення для „РУЕ”  і вдруге, посилаючись на Юрія Єханурова: „…Так каже прем’єр Юрій Єхануров. Публічне знайомство українців з діяльністю швейцарської компанії відбудеться найближчим часом”.  В наступні дні його не раз можна було почути в матеріалах Першого. Нарочите акцентування державним каналом  на країні, де зареєстрована компанія, в російському і/або українському походженні реальних власників якої ніхто не сумнівається, можна потрактувати двояко. Читачам, напевно, доводилось чути жарт про капітана швейцарського королівського флоту...

В ефірі „Подробностей” на каналі „Інтер” на наболілі запитання щодо „Росукренерго” відповіли виконавчі директори „Росукренерго” – начальник юридичного департаменту відкритого акціонерного товариства „Газпром” Костянтин Чуйченко та Олег Пальчиков (раніше очолював представництво угорської фірми Eural TG, яка продавала в Європу туркменський газ за квотою того ж „Газпрому”). Нарешті українські глядачі отримали можливість почути з перших вуст хоч щось про загадкову компанію, про яку так уперто мовчали урядовці та представники „Нафтогазу". Виявляється, нíчого було приховувати! Поширення опозиційними політиками інформації про причетність до „РУЕ” «злочинця» (ведучий Ігор Пупков висловився коректніше – „російського бізнесмена”) Семена Могилевича Пальчиков назвав наслідком того, що  «недооценили силу влияния посреднических структур, которые в тот момент существовали на рынке, на средства массовой информации».

На екрані зарясніли цифри, яких годі було допроситись від нашої влади. Було подано докладну статистику щодо діяльності „РУЕ” в останні роки. Перед глядачами постала фірма з бездоганною репутацією, прозорою ринковою політикою, яка, втім, нікому не обіцяла продавати газ по 95 доларів за тисячу кубометрів після 1 липня 2006 року: ціна „ в дальнейшем будет зависеть от экономики закупок среднеазиатского газа”. Альтернативних (тобто, негативних)  точок зору на діяльність цієї компанії в ефірі «Інтеру» представлено не було. Чи тому, що їх взагалі немає (аргументованих), чи тому, що їх не шукали журналісти каналу – залишилося за кадром.

У „Подіях” ТРК „Україна” було  наведено синхрон Юлії Тимошенко про таємне створення СП  із заувагою: „Нафтогаз” цей факт не підтверджує. Але раніше за заяву Тимошенко в ефірі  цієї компанії пролунало спростування цієї інформації з вуст… Ксенії Ляпіної. Чому для цього було обрано саме заступника голови парламентського комітету з питань підприємництва? Можливо, тому, що вона якраз перебувала в Донецьку.

Багатостраждальний Алчевськ 30 січня зустрічав Президента, який, розібравшись у ситуації, оперативно знайшов винних. Журналіст ТСН  каналу «1+1» Олена Черняєва поділила позицію Віктора Андрійовича, знайшовши серед усіх мешканців Алчевська саме такого, що у своєму коментарі висловив солідарність із губернатором Москалем: „Виновата коммунальная служба, естественно, городские власти,  которые ничего не делают, только отчитываются …Как губернатор сказал, в грудь себя стучали: все готово к отопительному сезону”.  Проте, на думку журналістки, це питання зараз другорядне. Головне – людей зігріти.

Як автор сюжету в інформаційній програмі „Час новин”, так і гості студії 5 каналу зосередились усе ж таки на «другорядному»: хто винен? На думку лідера НДП Валерія Пустовойтенка - всі: і уряд, що доклав недостатньо зусиль, втілюючи житлово-комунальну реформу, і керівники комунальних служб, і мер Алчевська. Останнього екс-прем'єр назвав досвідченим господарником, після чого... порадив „зняти указом Президента, хоч це й орган місцевого самоврядування”. Його опонент Валерій Коновалюк винуватив міністерство фінансів, яке запізно переказує гроші в міський бюджет, а потім закликав „не шукати винних”.

У сюжеті НТН було,  нарешті,  розшифровано незрозумілу тезу „мерія не керує містом”, що лунала на багатьох інших каналах: міський голова, як заведено в можновладців, які відчувають наближення неприємностей, „захворів” і сховався на лікарняному. Цікавий вихід із непростої для мера -  представника Партії Регіонів - ситуації знайшла ТРК „Україна”: „Не працює міськвиконком. Віктор Ющенко з цього приводу зробив і політичний висновок.
Синхрон: В.Ю.: "Я не розумію, як повністю зробила капітуляцію мерія, чому мера немає на роботі. Оце є перевірка влади, обласної в тому числі…
Репортаж: Але не тільки владу Алчевська треба журити за комунальні негаразди. Такий самий безлад майже в кожному місті – великому чи маленькому”.   Одним махом удалося затулити мера-регіонала „непрацюючим міськвиконкомом”, підставити під удар обласну владу та змалювати картину всеукраїнського „безладу”. Найвищий пілотаж маніпуляції!

31 СІЧНЯ, попри те, що увага інформаційних служб була прикута до Кабміну та Антимонопольного комітету, де ніяк не могла вирішитись доля СП „Укргазенерго”, в ефірі кількох каналів з’явились пізнавальні сюжети на передвиборчі теми.
У репортажі кореспондента ТСН  „1+1” Стаса Ясинського йшлося про соціологічні опитування Інституту соціальної психології та центру „Соціс”, результати яких, незважаючи на схожість методики дослідження, істотно різняться. „На думку соціологів, політичні та економічні події перестали впливати на рейтинги політичних сил, оскільки виборці дивляться на події крізь призму симпатій до їхніх лідерів,” – відзначив журналіст. Ще одна прикра тенденція – зменшення кількості людей, що мають твердий намір голосувати, до 46%. На думку автора, головними причинами цього є засилля чорного піару та випадки застосування адмінресурсу, про які повідомили  представники Комітету виборців України. Серед політичних сил, звинувачених КВУ в застосуванні адмінресурсу – як провладні, так і опозиційні; на думку фахівців, їхні зусилля компенсуються, що в кінцевому підсумку нівелює вплив адмінресурсу на результати виборів.

Остання теза пролунала також із вуст голови правління КВУ Ігоря Попова, що був 31 січня гостем програми „Час” на 5 каналі. Репортаж Валентина Трохимчука, що передував розмові у студії, був побудований на не зовсім зрозумілій логіці: спершу автор назвав вибори чесними, конкурентними і прозорими; потім заявив, що „брудні технології та адмінресурс... виявилися затребуваними і за президента Ющенка”; але, як твердять експерти, „можливість впливу на виборців використовуватимуть чиновники від усіх політичних сил”. Що й було проілюстровано синхроном Олега  Зарубінського, який пожалівся на місцеву владу - перешкоджає, мовляв, виборчій кампанії Народного блоку Литвина. Литвин – це влада чи опозиція? Зарубінському суперечив нашоукраїнець Ігор Жданов: „Не буде застосування брудного адміністративного ресурсу масовано… Він буде в основному зосереджений на Сході. І в основному навіть не у губернаторів, а у мерів різних міст, сільських, міських голів”. Поступово автор сюжету перейшов до критики чинної виборчої системи, яку соціолог Ірина Бекешкіна назвала неадекватною, а Володимир Литвин і взагалі – нежиттєздатною, висловивши впевненість, що наступні парламентські вибори вже не будуть «пропорційними». На зміну цій темі прийшла тема нечистих на руку кандидатів у депутати, викритих податківцями: серед 45 перших п’ятірок, перевірених ними, таких знайшлось аж п’ять. Їхні імена поки що відмовився назвати, але обіцяв оприлюднити згодом голова ЦВК Давидович. Завершив автор твердженням: „…робити довготривалий оптимістичний прогноз більшість експертів наразі не наважуються.” Таке було враження, що журналіста просто  змусили стиснути три повноцінних сюжети в один.

Ще однієї насущної теми – теледебатів, концепцію яких ЦВК з телеканалами та Нацрадою ніяк не можуть узгодити - торкнувся у студії Роман Скрипін. Проблема зрозуміла:  представникам 45 політичних сил не вистачить жодного ефірного часу, аби висловитись (а надто - посперечатись), тоді як проведення теледебатів у кілька етапів і добір учасників жеребкуванням неодмінно виллється у диспропорцію, коли популярним політикам опонуватимуть маргінали, а дискусії між фаворитами перегонів так і не відбудеться. Свіжих ідей щодо проведення теледебатів у Ігоря Попова не знайшлось: „якщо НТКУ проводить (теледебати – О.Д.) за сприяння ЦВК і за бюджетні кошти, то вони повинні запрошувати всіх, хто висунувся.” Натомість, для приватних телеканалів пан Попов вважає прийнятним запрошення лише тих політиків, які цікаві глядачам, а добирати учасників і встановлювати правила пропонує спеціально створеній експертній або наглядовій раді.

У „Подіях” ТРК „Україна” також згадували дослідження центру „Социс”, але у новому ракурсі: „Більш ніж 40% громадян вважають, що за кризу в Україні найбільше відповідальність несе президент Віктор Ющенко.” Про саме ці результати опитування інші канали промовчали, зосередившись на рейтингах політичних партій і блоків. Після такого промовистого звинувачення, кинутого в обличчя Президенту «самим народом», наступне повідомлення – про претензії до Партії Регіонів із боку „Нашої України”, що розцінила відмову підписувати меморандум про чесні вибори як свідчення намірів застосувати адмінресурс, - виглядало дитячим лепетом. У відповідь нашоукраїнцям звучав гнівний синхрон Миколи Азарова: „…подписывать бумажки очередные, которым у нас в обществе никакой веры нет, мы не считаем целесообразным.” Тут із Миколою Яновичем важко не погодитись: такий меморандум має сенс хіба що як інформаційний привід.

1 ЛЮТОГО Юлія Тимошенко відвідала Брюссель, де зустрілась із представниками комісії „Україна-ЄС” і спробувала пояснити ПАРЄ свою політичну платформу. Запрошували й Віктора Януковича, але він вирішив відкласти свій візит до кращих часів. Поспілкуватись на цю тему Януковича запросили до студії телеканалу „Інтер”. Уже перше запитання Світлани Леонтьєвої було досить-таки пікантним: „Политики, наблюдатели все чаще говорят об образовании оси "Ющенко-Янукович". Что стало для вас импульсом для того, чтобы инициировать вот эти переговоры по урегулированию конфликта?”. Запитання мало потужний підтекст, адже хвилиною раніше в сюжеті про перебування Тимошенко в Брюсселі лунав синхрон  Юлії Володимирівни: „… я можу впевнено сказати, що наша політична сила не планує створювати коаліцію з партією, яку очолює Янукович, ні за яких обставин...”. Взаємні звинувачення у намаганні порозумітись із Януковичем – чи не головна зброя в електоральній війні між „Нашою Україною” і БЮТ. Отримати підтвердження факту ведення будь-яких переговорів від Януковича в прямому ефірі означало завдати потужного удару по іміджу „Нашої України”. І Янукович, принаймні, не заперечив, - хоча говорив не стільки про переговори з „помаранчевими”, скільки про ті інтереси громадян, які вони збирається  відстоювати.  Ігра була зроблена.

У сюжеті СТБ більше йшлося про Бориса Тарасюка, що виступав перед Єврокомісією напередодні, 31 січня.  Журналіст Наталя Соколенко називала  Бориса Івановича „третім номером списку НСНУ”; ця обмовка дуже часто зустрічається в журналістів, які охоче замінюють назву блоку „Наша Україна” абревіатурою майже однойменної партії. Мовляв, нічого страшного, що весь негатив, пов'язаний із демонізованою партією Безсмертного-Порошенка-Третьякова, лягає на ні в чому не винного лідера Народного Руху.  Тарасюку, втім, авторка дала висловитись, на відміну від Юлії Володимирівни. Про візит останньої до Брюсселя глядачі СТБ дізнались  лише наступне: 1.Вона запізнилась через нельотну погоду; 2. Багато чого з її виступу європарламентарі не зрозуміли; 3. Зокрема, вона не розтлумачила їм свою позицію з питання реприватизації; 4. „…депутатам, вочевидь, сподобалася емоційність екстравагантної української опозиціонерки і її обіцянки відновити єдність із командою президента Ющенка після виборів. Тимошенко також сказала, що в жодному разі не піде на будь-які домовленості із Януковичем”. До речі, сама пані Юлія не лише не вважає, що її не зрозуміли в Європі, але й побачила там „сотні політиків, обурених тим, що відбувається в Україні”.

Поки Леді Ю літала в Європу, їй не давали спокою в Україні. Ґрунтовний сюжет у програмі „Факти” ICTV було присвячено презентації книжки Дмитра Чобота «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ». Жоден інший канал не приділив стільки уваги черговому викиду компромату від пана Чобота, що вже давно спеціалізується на написанні такого роду літератури. Копирсання  в болоті – а інакше цю „викривальну” презентацію не назвеш – зацікавило  журналістів ICTV більше, ніж висвітлення поїздки головної героїні Чоботової книги до Європарламенту, про який було сказано буквально  таке: „У Брюсселі сьогодні, крім офіційної виконавчої української влади в особі міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, представлена була і Юлія Тимошенко”. Це – все.  В порівнянні з ICTV 5 канал був значно галантнішим: про книжку Чобота не згадав (про це  на цьому каналі йшлося в неділю, під час розмови ведучого Романа Скрипіна з Дмитром Чобітом та радником Ю. Тимошенко Олегом Медведєвим).  А візит Тимошенко удостоїв окремого сюжету, щоправда, теж не без сарказму: „У новому статусі, із новою косою…”.

А ще 31 січня і 1 лютого в новинах усіх всеукраїнських телеканалів раділи з приводу вивезення алчевських дітей до „Артека” та інших кримських таборів, а також переживали через черговий спалах пташиного грипу в Криму, тепер уже на Південному березі. На жаль, хоча б гіпотетично пов'язати ці дві теми й поцікавитись в «Укрзалізниці», що за власні кошти транспортувала кілька тисяч дітей у район поширення епідемії („Артек” знаходиться біля Гурзуфа, в кількох кілометрах від Алушти, де напередодні було знайдено кількасот мертвих птахів), які гарантії безпеки вона надасть дітям, ніхто з журналістів не додумався.

2 ЛЮТОГО угоду між „РУЕ” і НАК „Нафтогаз України”,  нарешті,  було підписано. За словами ведучого Першого каналу Андрія Сміяна, „глава українського уряду заявив, що несе особисту відповідальність за підписану угоду. При цьому додав, що для нього немає значення ані можлива критика угоди, ані його подальша політична кар’єра.” Бажаючих попсувати Юрію Івановичу подальшу політичну кар'єру, критикуючи угоду, в ефірі того дня глядач побачив небагато.  Зрештою, підписання відбулось досить пізно, й журналісти, вочевидь,  просто не встигли належним чином підготуватись. ТРК „Україна” вшанувала підписання угоди кількома загальними фразами. Так само лаконічними були ICTV i K1. Новий канал навів отаке висловлювання Прем'єра: „Я вам сказав, шановні колеги, я буду завжди говорити тільки правду. Але не всю.” Це, очевидно, жарт – хоча свого часу Єханурова вже критикували за відмову говорити всю правду. Кореспондент „Інтера” Валентина Левицька, перебуваючи на зв'язку зі студією, заспокоїла: Україні вдалось відстояти свої інтереси. Перемогу нашої сторони було підтверджено прямою мовою змученого тривалим переговорним марафоном представника „Нафтогазу" Занюка.

І тільки журналіст СТБ Антон Степ'юк у сюжеті, присвяченому цій темі, повідомив цікаву подробицю: виявляється, сам Прем'єр попросив директорів „РУЕ” дати українським журналістам вичерпні відповіді на запитання щодо засновників та „темне корупційне минуле” компанії, але росіяни поспіхом покинули приміщення, відмовившись продовжувати прес-конференцію (яка, як виявилось з сюжету у нічному ТСН на «1+1», тривала лише 8 хвилин). Виходило «між рядками», що  зовсім не все так прозоро й ідеально було – але зрозуміти, чому ж таки пан Єхануров наголошував на тому, що він сам особисто підписав угоду, нікого не підставляючи – телеглядач того вечора так і не зміг…

Нема опублікованих документів – нема й підстав для критики.  Але й поборникам щойно підписаної угоди не дав висловитись ніхто, крім НТН і, побіжно, 5-го каналу. Програму «Вчасно» на НТН відвідав Юрій Кармазін – нашоукраїнець, що спеціалізується на підкладанні свиней своїй політичній силі. Він, як завжди, промовляв із позицій закону, і саме створення СП назвав таким, що не відповідає українському законодавству, а також розповів про втрату Україною 4,5 мільярдів доларів унаслідок газової війни з Росією.

Частину програми „Час” із Данилом Яневським на 5 каналі було присвячено таємничим переговорам  щодо можливої виборчої коаліції між осколками колишньої „помаранчевої команди”, про які протягом тижня багато говорили, але не знали нічого конкретного. Журналісти 5-го вловили головну особливість переговорного процесу між СПУ, „НУ” і БЮТ: мета – домовлятись, а не домовитись. Соціаліст Йосип Вінський, запрошений до студії разом із народником Олегом Зарубінським, так і сказав: „Сьогодні нічого ми не намагалися зробити. Сьогодні ми продовжували обмін думками по широкому спектру політичний питань, які стосуються перспектив України.” Не менш абстрактною виявилась і позиція Зарубінського щодо можливого об'єднання до чи після виборів. Незважаючи на те, що у ЗМІ культивується міф про жорстке протистояння СПУ і Народного блоку, Вінський і Зарубінський не виглядали опонентами. Вони раз у раз погоджувались один з одним; зійшлись і в тому, що створення СП „Укргазенерго” – помилкове й суперечить українським інтересам. За підсумками програми Данило Яневський поставив гостям логічне запитання: „Поясність мені, недолугому, якщо ви не маєте протиріч щодо фундаментальних засад життя таких, як я, чому ви не можете домовитися між собою?”.

3 ЛЮТОГО „прокинувся” Олександр Зінченко, оприлюднивши, вслід за БЮТ, „НУ” і ПРП-Порою, свою концепцію помаранчевого єднання. Ціну він назвав невисоку: „Якби три-чотири особи щонайменше залишили списки, це б дало можливість дуже швидко подолати ці перешкоди”.  Канал „Тоніс” навів відповідь Романа Безсмертного, якого назвав „керівником виборчого штабу блоку НСНУ” (sic!), і який „категорично не погоджується жертвувати своїми бійцями заради утворення більшості у майбутньому парламенті”.  5 канал прямо сказав про причини відмови «нашоукраїнців» розглядати умови Зінченка: він, мовляв, непопулярний, і ППСУ, яку він очолює, так чи інакше не має шансів на виборах. Не менш прямолінійною в оцінці перспективи об'єднавчих ініціатив була Ольга Червакова, СТБ: слова Безсмертного „те, що робиться в ході переговорного процесу згідно домовленості, не буде розкриватися…" вона влучно потрактувала як „…у переговорному процесі справи кепські, тому лідери трійки сміття з хати вирішили не виносити”.  Журналістка проаналізувала  також досвід виконання минулих домовленостей (як між собою, так і з іншими силами) суб'єктами теперішніх переговорів, і навела  цитату політолога Малинковича: „Я думаю, что все это работа на публику, и поэтому я не вижу никаких шансов для успешных переговоров”. Отже, як бачимо, ані до ініціативи Зінченка, ані до сподівань колишніх союзників знайти-таки спільну мову ніхто не поставився серйозно.

Злободенну тему підняла 4 ЛЮТОГО ТРК „Україна”. В репортажі Ірини Маркевич ішлось про притягнення до відповідальності виконавців та організаторів фальсифікації виборів 2004 року. Засуджено 5,5 тисяч перших і 300 других, більшість – умовно; у різницю між „виконавцями” і „організаторами” глядачів так і не втаємничили. „Загалом в Україні вже порахували виборців. Виявилося, що їх менше, ніж на минулих президентських виборах аж на мільйон,” – вела далі журналістка. 1 мільйон 350 тисяч (саме таку цифру озвучив нещодавно Ярослав Давидович) можна, звісно, округлити й до мільйона. Але ще більші втрати, у трактовці каналу,  можуть спіткати український електорат через „драконівські” обмеження: „На цих парламентських виборах забороняється голосувати людям за паспортами Радянського Союзу. А таких десятки тисяч по всій Україні. В МВС говорять, що не змінили документи переважно хворі, дуже старі люди і бомжі. Але і їх треба включити до списків, бо ці люди мають право голосу”. Встановлення кримінальної відповідальності за фальсифікацію виборів спричинило ще одну проблему – люди відмовляються працювати у виборчих комісіях. Та й те правда: чого туди йти, коли вже навіть пофальсифікувати не дають?

Сюжет у програмі „Один день” К1 був присвячений можливостям заробити на виборах, не вдаючись до протизаконних дій. Зокрема, журналісти дослідили феномен юних активістів партії „Європейська столиця”, що дивують киян і гостей столиці витривалістю, стовбичачи на морозі й цілий день вимахуючи жовтими прапорами. І самі прапороносці, і їхній лідер Лев Парцхаладзе стверджують: робиться це виключно з ідейних міркувань, а не за гроші. Знайшли й чесного активіста іншої політичної сили, який назвав ціну: від 50 копійок до 1 гривні отримує він за один підпис на підтримку ініційованого блоком „Не Так!” референдуму. Але й на цьому не зупинились допитливі журналісти: звернувшись до веб-сайтів із вакансіями, вони переконались, що там є „великий попит на народну підтримку. І аж ніяк не безкоштовну. Наприклад, за участь у пікетах пропонують до десяти гривень на годину. Потрібні молоді морозостійкі люди”.  Нарешті, відвертий підсумок: „…аби добре влаштуватися - треба вдати, що душа справді болить за ідею. Звісно,  матеріальної зацікавленості це не виключає.” Репортери К1 тішать умінням працювати в польових умовах і винахідливістю.

Таки мав рацію Володимир Ар'єв, рекомендуючи, у відповідь на запитання „Детектор медіа” щодо замовчування сенсаційної інформації про газові домовленості, почекати на вихід аналітичних програм. Тележурналістам, вочевидь, потрібен був час, аби  осмислити, а потім, після появи другої (чи навіть третьої) серії  викривальних матеріалів у „Дзеркалі Тижня”  переосмислити те, що відбулось.  Тішимо себе думкою, що певну роль зіграли у зміні  тактики  висвітлення газової теми телеканалами (принаймні, каналом «1+1»)   і  публікації  самої «Детектор медіа»…
У підсумковому щотижневому випуску ТСН каналу «1+1»  5 лютого було подано вичерпну інформацію, що містила й основні тези скандальної публікації у «Дзеркалі тижня» за 4 лютого щодо підписання 4 січня між Росією та Україною не одного раніше опублікованого документу, а кількох.  Наведемо велику цитату з цього випуску ТСН: «Символом миру у газовій війні України і Росії стало спільне підприємство "Укргазенерго". 2 лютого його створили "Нафтогаз" і посередник "РосУкрЭнерго", за яким стоїть "Газпром". До цього уряд готувався в умовах закритості і внутрішніх суперечок. З самого початку процесу Київ висунув умови: прозорість схем діяльності майбутнього партнера, оприлюднення його структури і позитивний висновок Антимонопольного комітету. Презентація "РосУкрЭнерго" розкрила переважно всім відомі факти: половина акцій фактично належить "Газпрому", інша половина – не названим акціонерам. Те що за компанією стоїть один із найбільш розшукуваних у світі Семен Могилевич представники "РосУкрЭнерго" назвали чорним піаром. Антимонопольний комітет отримав схему власників і дав добро, але при цьому повідомив що інформація конфіденційна. Президент на свій запит отримав від СБУ інформацію що серед власників немає українських державних структур, але раніше у розслідуванні спецслужби фігурували не установи а посадовці які могли отримувати прибутки від схем "РосУкрЭнерго". Тоді у пресі називали колишнього голову "Нафтогазу" Юрія Бойка і чинного досі заступника Ігоря Вороніна, які входили до координаційного комітету цієї компанії. Ці підозри і поновлення розслідування не завадили Ігорю Вороніну очолити правління СП. У принципі розподіл керівництва 50 на 50 дає змогу захистити українські інтереси. Це за умови що всі хто до нього увійшов не перебувають під різного роду впливами іншої сторони…».

Було також у випуску програми  наведено важливу цитату зі статті Ігоря Луценка „Пригнічені газом” (журнал „Власть денег”), що ставить під сумнів правдивість заяв промисловців про їхню нібито неспроможність платити більше 100 доларів за 1000 кубометрів газу. „…зараз для них – вдалий психологічний момент, коли відповідальними за підвищення вартості енергоресурсів можна зробити не розпливчасті світові тенденції, а особовий склад нинішнього уряду.” На тлі тотального захоплення відтворенням розпачливих волань „червоного директорату” про колапс промисловості у разі встановлення трохи вищої ціни ця інформація звучала справді свіжо.

Прагнучи, очевидно, довести, що підвищення цін для промисловості (між іншим,  і  про цю загрозу йшлося у статті „ДТ”) насправді не  приведе до кризи  в металургії,   журналістка ТСН Інна Коваль звернулась до власників  металургійних активів  та топ-менеджерів підприємств.  Віктор Пінчук, - рідкісна здобич для репортера, - обдарував „плюси” оптимістичним прогнозом: „Я имею своеобразную точку зрения на эту ситуацию. Я считаю, что она в долгосрочной перспективе очень полезна. В короткосрочной она болезненна, придется платить больше. Все должны серьезно задуматься куда инвестировать, чтоб сократить свои энергозатраты. То есть нужно серьезнейшим образом, немедленно инвестировать в энергозберигающие технологии, в добычу собственного газа и так далее”. Та це ж майже дослівна риторика Єханурова! Один із керівників „Криворіжсталі” не менш оптимістично повідомив, що „Міттал Стіл” не занепадає духом, а переводить виробництво на дешевший кокс. В той же час, без захоплення прогнозоване підвищення цін коментували Олександр Чалий (ІСД) та Ігор Коритько (Єнакіївський металургійний завод); безрадісний був і колишній перший віце-прем'єр та улюбленець Кучми, тепер гендиректор Дніпродзержинського меткомбінату Олег Дубина, позаду якого на столі чомусь бовванів портрет Ющенка. Висновок - не таке вже страшне узалежнення вітчизняної промисловості від „Укргазенерго”, як його малюють, хоч олігархам  і доведеться трохи затягнути паски.

Наведемо ще дві цитати з сюжету Інни Коваль, які демонструють збалансованість у висвітленні проблеми ціни на газ для промисловості з точки зору як інтересів держави, так і інтересів олігархів, які далеко не тотожні:  «Сьогодні газова криза поставила металургійну галузь перед необхідністю дати відповідь на просте питання: чому в ситуації коли металургійний комплекс України дає до 50% валового внутрішнього продукту держави у заводів хронічно немає коштів? Діловий польський тижневик "Впрост" підготував перелік найбагатших людей Європи за 2005 рік. Серед них 7 українців. Перші 4 особи: Ігор Коломойський, Сергій Тарута, Ринат Ахметов та Віктор Пінчук мають мільярдні статки і прямий стосунок до металургії. Вони не закриють свої заводи. Питання в одному: чи вони самі направлять кошти на модернізацію підприємств чи для цього потрібен закон, що передбачає повернення ПДВ при експорті безпосередньо виробникові?"... І далі: «Для рішення проблеми безгрошів’я заводів потрібна політична воля керівництва держави і рішення Верховної Ради. Цього року в прохідних частинах списків партій найбільша кількість металургів за всю історію українського парламентаризму. Лише в Партії регіонів 11 вищих менеджерів. Далі йде соціалістична партія, яка вже заявила що з усіх місць у майбутньому коаліційному уряді бажає отримати місце міністра промислової політики. На нього претендує колишній віце-прем’єр Анатолій Голубченко. І третій за кількістю металургів можна відзначити блок Володимира Литвина. Чи погодяться власники металургійних імперій направити фінансові потоки повз власну кишеню просто виробникам -  питання риторичне».

Отже, загалом частина програми ТСН, присвячена газовим питанням, була на цей раз   майже об'єктивною й досить інформативною, навіть був недвозначний  натяк на те, що для «Нафтогазу України» можуть внаслідок домовленостей таки настати важкі часи ("Нафтогазу" доведеться серйозно поступитися, причому дочці, в батьках якої ще й російський монополіст який досі на внутрішній український ринок не проникав. Минулого року "Нафтогаз" отримав 20 мільярдів кубів газу власного видобутку, 23 від Росії як оплату за транзитні послуги і 33 купив у Туркменістану та доставив за посередництва "РосУкрЭнерго". Цей газ – загалом 60, 76 мільярдів кубів "Нафтогаз" самостійно розподіляв населенню, тепло постачальникам, промисловості, на підтримку тиску у газопроводах а також для реекспорту. На початок газової війни з Росією "Нафтогаз" мав на дві тисячі шостий 20 мільярдів кубів власного газу і домовленість про 40 мільярдів туркменського. На днях прем’єр назвав цікаву цифру: торік Україна спожила 63 мільярди кубометрів газу. Інше, за словами Єханурова, було розкрадене і неефективно використано. Залишаємо слідству питання: ким і як це сталося за нової влади?".. І ще: «Населення від газових перемін поки що захищене. Насамперед поставками українського газу і відмовою від планів підвищення тарифів на чверть. Це гарна річ у контексті виборів і турботи про народ, але тільки у близькій перспективі. Скорочення споживання і доведення рівня розрахунків до 100% низькі тарифи повністю не компенсує і всі ці дотаційні витрати минулого року – 4 мільярди гривень лягають на "Нафтогаз", що погіршує його фінансовий стан".). 

Єдиним недоліком випуску ТСН можна було вважати те, що 3/4 тексту було озвучено ведучим у студії, і тільки чверть припала на сюжети, що  навряд чи сприяло доброму розумінню глядачем важкої для  нього економічної інформації, ще й насиченої цифрами. А також -  знову таки, як, власне, і на всіх каналах – і у випуску ТСН були  відсутні  розгорнуті  та внятні   коментарі  фахівців у питаннях  енергетики, відсутні прогнози  розвитку ситуації саме від них, а не від політиків-політологів.
 
Решту підсумкової програми  ТСН було присвячено виборчій тематиці. Про новий проект ТСН – „ходіння в народ” із популярними політиками - читайте у  статті  Володимира Килинича „Несподіване телебачення” на „Детектор медіа”.

У „Подробицях тижня” на „Інтері” по газовій темі пройшлись дуже стисло. Лунали закиди на адресу влади („…попри таку важливу для людей тему, прозора та чесна влада цього тижня мовчала. Ось вам газ по 95, все iнше хай не турбує.”), але про викриття, опубліковані у „Дзеркалі Тижня”, не згадувалось. Якщо, звісно, не вважати натяком на них слова „У результатi в країні заговорили про якiсь таємнi протоколи, де записано, чого насправдi коштував нам цей дешевий газ. Напередоднi виборiв навiть натяк на тему нацiональної зради для влади небезпечний”. Автор сюжету Валентина Левицька приділила більше уваги хронологічному викладу подій, аніж аналізу. Не беручи до уваги палкі запевнення уряду в незмінності ціни 95 доларів до 2010 року, вона зробила висновок: „СП напряму постачатиме паливо промисловостi, а в перспективi – й комунальному господарству. I якщо ринковi цiни змiняться, то, відповідно, й тарифи. Недарма президент Вiктор Ющенко заявив про подорожчання газу з наступного опалювального сезону, обiцяючи розробити механiзм компенсацiї для незаможних”.  Отак от невимушено  зайвий раз натякнули виборцям, що Ющенко «забирає» дешеве тепло з їхніх осель.

Повернулись журналісти „Інтера” у підсумковій програмі  до теми брюссельського вояжу Тимошенко